Реферат: Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

Технічний коледж

Реферат з фізкультури

на тему:

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Виконав:

учень групи 22

Плетьонка Антон

Рівне – 2004

Історія параолімпіади

Поява видів спорту в який можуть брати участь інваліди зв'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман стверджував: "Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося". Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації військовослужбовців із травмами спинного мозку.

Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку для спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.

У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи, на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. "Ціль Сток-Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих". Символічно, що під час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильскі ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації, що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.

Становлення

Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву "Параолімпійські".

З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.

У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмени-інваліди одержали право доступу до спортивних споруд міста-організатора. Саме з цього часу ігри одержали статус "Параолімпійських". Графічним символом світового параолімпійського руху стали червона, синя і зелена півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.

До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982 році з'явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, - Міжнародний Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний Параолімпійський Комітет (МПК).

Історія параолімпійського руху (від Рима до Солт-Лейк-Сіті)

Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII і XIX ст. установлено, що рухова активність є одним з основних факторів реабілітації інвалідів.

Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі в XIX ст., коли, у 1888 р., у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих. Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі 10-17 серпня 1924 р. У них брали участь спортсмени - представники офіційних національних федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі, Франції і Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й Угорщині, у яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала змагання з легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання.

Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16 серпня 1924 р. У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів з порушенням слуху. На першому конгресі МСКГ, що відбувся в Брюсселеві 31 жовтня 1926 р., прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи з 1924 р., МСКГ кожні чотири роки проводить літні Всесвітні ігри глухих. До початку другої світової війни в нього вступають Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія і Болгарія. У 1949 р. до них приєдналися Іспанія і Югославія. Організуються і проводяться Міжнародні зимові Ігри глухих.

Програма змагань для спортсменів з порушенням слуху і правила їх проведення ідентичні звичайними. Особливість полягає в тому, що дії арбітрів повинні бути обов'язково видимими. Для цього, наприклад, у стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором, що спрощує організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно спілкуватися один з одним.

Інваліди з ушкодженнями опорно-рухового апарату стали активно прилучатися до занять спортом тільки після другої світової війни. У 1944 р. у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в Сток-Мандевилі була розроблена спортивна програма як обов'язкова частина комплексного лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом став директором Сток-Мандевильского центру і президентом Британської міжнародної організації лікування інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату.

В наступні роки збільшилася не тільки чисельність учасників, але і кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів була підтримана міжнародною громадськістю. Ігри стали щорічним міжнародним спортивним святом, і, починаючи з 1952 р., спортсмени-інваліди з Нідерландів, ФРН, Швеції, Норвегії регулярно приймали в них участь. Відсутність необхідного керуючого органу, який би координував і визначав напрямки розвитку змагань інвалідів, привело до створення Міжнародної Сток-Мандевильської федерації, що установила тісні взаємини з Міжнародним олімпійським комітетом (МОК). Під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні в 1956 р. МОК нагородив Міжнародну Сток-Мандевильську федерацію спеціальним кубком за втілення в життя олімпійських ідеалів гуманізму. Поступово світ переконувався в тому, що спорт не є прерогативою здорових людей. Інваліди навіть з такими серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати участь у змаганнях.

У Сток-Мандевилі на кошти інвалідів, пенсіонерів і благодійних пожертвувань був побудований стадіон для спортсменів-інвалідів, а в 1960 р. у міжнародних іграх параплегіків, що вперше проводилися в столиці Італії Римі, взяли участь 400 спортсменів з 23 країн.

Л.Гутманом у 1959 р. розроблений і опублікований у “Книзі Сток-Мандевильських ігор для паралізованих” регламент проведення змагань по видах спорту. У 1989 р. відбулися перші міжнародні спортивні змагання людей з пересадженим серцем, а в 1990 р. у Каракасі (Венесуела) спортсмени з чужим серцем перебороли марафонську дистанцію.

Крім Параолімпійських ігор проводяться і Спеціальні Олімпійські ігри для розумово відсталих людей. “Спешиал Олімпікс” – громадська організація, у якій відсутні гонорари і не продаються квитки на змагання, а її фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків і пожертвувань. У змаганнях виявляються лише індивідуальні можливості спортсменів, регламентуються тільки особисті досягнення, а медалі окремих країн не підраховуються. “Спешиал Олімпікс” відкрита для спортсменів практично будь-якого віку (від 8 і до 80 років) незалежно від їхніх фізичних можливостей. Змагання з Програми рухової активності проводяться на всіх рівнях, зокрема Спеціальні олімпійські ігри для дітей і дорослих, страждаючих розумовою відсталістю (олігофренів). Кожен учасник у “Спешиал Олімпікс” має шанс перемогти, оскільки змагання проходять у групах спортсменів із практично однаковими можливостями.

“Спешиал Олімпікс” офіційно визнана МОК у лютому 1988 р. на XV зимових Олімпійських іграх у Калгарі. Президент МОК Х.А.Самаранч визнав “Спешиал Олімпікс” в офіційному порядку, і вона одержала дозвіл на використання найменування “Олімпіада”.

Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися в Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по закінченні Ігор XVII Олімпіади. Однак поняття “параолімпійський спорт” ввійшло в спортивну практику тільки з 1964 р. У терміні “Параолімпіада” використовується латинське значення префіксу “раrа” – “приєднавшийся”. Таким чином, термін “параолімпійські” означає, що ігри інвалідів приєднуються до Олімпійських, організуються і проводяться разом з ними. Проте, з 1968 по 1994 р. Параолімпійські ігри по різних причинах проводилися поза місцями проведення Ігор Олімпіад.

Перші Параолімпійські ігри відбулися в столиці Італії Римі в 1960 р. Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на стадіоні “Акваацетоса”, де були присутні п'ять тисяч глядачів. У змаганнях взяли участь 400 спортсменів з 23 країн. Делегація спортсменів Італії була самої численною.

Програма римських Ігор уключала вісім видів спорту, серед яких були легка атлетика, плавання, фехтування, баскетбол, стрілянина з луку, настільний теніс і т.д. Медалі розігрувалися в 57 дисциплінах. У змаганнях брали участь спортсмени з ушкодженням спинного мозку.

На цих Іграх видатні результати показали Ф.Россі з Італії (фехтування), Д.Томсон з Великобританії (легка атлетика) і ін. Перше місце на Іграх у неофіційному командному заліку зайняла Італія, друге і третє місця поділили Великобританія і США. Підводячи підсумки, Л.Гутман визначив “значення римських Ігор як нової моделі інтеграції паралізованих у суспільство”.

В II Параолімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли участь 390 спортсменів з 22 країн. Команди Великобританії (70 чіл.) і США (66 чіл.) були представлені найбільшою кількістю атлетів. У програму Ігор були включені нові види спорту, зокрема, їзда на колясках, важка атлетика і метання диска. Розіграні 144 медалі. По кількості завойованих медалей явними лідерами в неофіційному загальнокомандному заліку виявилися спортсмени США. На друге і третє місця вийшли команди Великобританії й Італії.

Істотною подією Ігор стало перейменування їх у “параолімпійські”. На змаганнях уперше використовувалася параолімпійська атрибутика (прапор, гімн і символ), а після їхнього закінчення багато спортсменів-інвалідів Японії були працевлаштовані.

У III Параолімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали участь 750 атлетів з 29 країн. У порівнянні зі змаганнями в Токіо програма Ігор істотно розширилася. У проведенні змагань по деяких видах спорту, наприклад, по баскетболу, плаванню і легкій атлетиці введені класифікаційні зміни.

Героєм Ігор в Ізраїлі став Р.Марсон з Італії. Вигравши дві золоті медалі в легкій атлетиці в Токіо (1964 р.), спортсмен активно займався плаванням і фехтуванням. На Іграх у Тель-Авіві Р.Марсон у трьох видах спорту завоював 9 золотих медалей. Спортсменка Л.Дод з Австралії протягом одного дня установила три світових рекорди в плаванні. Е.Оуен зі США в декількох видах спорту завоював 7 медалей різного достоїнства.

За підсумками Параолімпійських ігор 1968 р. турнірну таблицю в неофіційному командному заліку очолили США. Другими були параолімпійці Великобританії, третіми – Ізраїлю.

У IV Параолімпійських іграх (Хайдельберг, Німеччина, 1972 р.) брали участь 1000 спортсменів з 44 країн. Самі численні делегації представлені Німеччиною, Великобританією і Францією.

У програму змагань уведені нові види спорту і дисципліни для спортсменів різних груп недієздатності: голбол, біг на 100 м для спортсменів з порушенням зору і т.д. Під час Ігор установлено кілька світових рекордів, зокрема, у плаванні, де уперше використовувалися спеціальні технічні засоби. Найбільшу кількість медалей завоювали американські і німецькі спортсмени. З великим відставанням від лідерів третє неофіційне загальнокомандне місце зайняли спортсмени Південно-Африканської Республіки (ПАР).

Після проведення Параолімпійських ігор 1972 р., за пропозицією технічного комітету, фахівці працювали над удосконалюванням правил змагань. Під час Параолімпійських ігор у Хайдельберзі реалізована різнобічна культурна програма, наприклад, знайшла практичне застосування ідея “Наметове пиво” для всіх учасників, а установлений великий курінь у реабілітаційному центрі став місцем вечірніх розваг.

У V Параолімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) брали участь 1600 спортсменів (з них 253 жінки) з 42 країн. У знак протесту проти участі в них спортсменів ПАР на Ігри не приїхали представники деяких країн. Вперше в параолімпійських змаганнях брали участь 261 спортсмен з ампутованими кінцівками і 167 атлетів з порушенням зору.

На Параолімпійських іграх у Торонто вперше здійснена телетрансляція змагань спортсменів-інвалідів більш ніж для 600-тисячної аудиторії кожної області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань – їзда на колясках на 200, 400, 800 і 1500 м.

По кількості медалей у неофіційному загальнокомандному заліку спортсмени США з великим відривом від інших країн завоювали перше загальнокомандне місце. Друге і третє місця зайняли команди Нідерландів і Ізраїлю.

Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980 р.) відбулася на стадіоні “Папендаль” у присутності 12 тис. глядачів. У змаганнях брали участь 2500 спортсменів з 42 країн. Розширена класифікація спортсменів-інвалідів дозволила розіграти більш 3 тис. медалей.

Вперше в програму Параолімпійських ігор включений сидячий волейбол, а також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол для спортсменів з порушенням зору став параолімпійським видом спорту. На Іграх сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, друге і третє місця в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли, відповідно, команди США, Німеччини і Канади.

Параолімпійські ігри 1984 р. проходили в Америці і Європі: 1780 спортсменів з 41 країни брали участь у змаганнях у Нью-Йорку і 2300 представників з 45 країн – у Сток-Мандевилі. На Іграх розіграно 900 медалей. Фінансування здійснювалося з державних і приватних джерел. Істотна частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом США. Основними представниками засобів масової інформації були компанії Бі-Бі-Сі, голландське, німецьке і шведське телебачення.

За проведенням змагань по 13 видам спорту в Нью-Йорку спостерігали більш 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності показали на Іграх значні результати. У підсумку команда США завоювала 276 медалей, посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а спортсмени Великобританії з 240 медалями – друге місце.

У Сток-Мандевилі змагання проводилися по 10 видам спорту. Установлено велику кількість світових і параолімпійських рекордів, особливо в легкій атлетиці. Параолімпійські ігри в Сток-Мандевилі, незважаючи на короткий термін (4 місяці) їхньої підготовки, мали значний успіх. Організатори змагань погодилися з необхідністю участі в Параолімпійських іграх спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності.

На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула рекордна кількість спортсменів – 3053 представника з 61 країни. Спортсменів, тренерів і технічний персонал розмістили в спеціально обладнаному селі, що включала 10 житлових будинків з 1316 квартирами. Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс Броман запропонував на Іграх новий параолімпійський прапор.

Програма включала 16 видів спорту. Як демонстраційний вид спорту представлений теніс на колясках. У Сеулі окремі спортсмени виграли по кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному загальнокомандному заліку зайняла команда США (268 медалей), друге – Німеччина (189 медалей), третє – Великобританія (179 медалей).

Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992 р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були присутні 65 тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді.

В олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів і тисячі тренерів, офіційних осіб і менеджерів. Для спортсменів були організовані всі необхідні види медичного обслуговування.

Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під час Ігор близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. В Іграх брали участь 3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів змагалися в плаванні і легкій атлетиці. Установлено 279 світових рекордів і розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських ігор у Барселоні для спортсменів з вадами розумового розвитку були проведені змагання в Мадриді.

На Х Ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибули 3195 спортсменів (2415 чоловіків і 780 жінок) і 1717 представників делегацій з 103 країн. З 16 по 25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту, з яких 3 – у якості демонстраційних. Уперше 56 спортсменів з порушенням розумових здібностей брали участь у змаганнях з легкої атлетики і плавання.

Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали близько 400 000 глядачів. На відкритті і закритті Ігор були присутні приблизно по 60 тис. глядачів. Змагання висвітлювали в засобах масової інформації 2088 акредитованих журналістів, з них: 721 – у газетах і журналах, 806 – на радіо і телебаченні, 114 – у фотоматеріалах.

На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні до початку Ігор, розглядалися політичні й економічні проблеми. Обговорювалися питання, пов'язані з цивільними правами спортсменів-інвалідів у суспільстві, і інші проблеми інвалідного спортивного руху.

В Атланті була представлена широка культурна програма, що наочно показала тісний зв'язок між параолімпійським спортом і мистецтвом: демонструвалися роботи інвалідів.

Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000 р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому шоу брали участь зірки австралійської естради і відомих спортсменів. Програма змагань уключала 18 видів спорту, у тому числі 14 олімпійських. Унікальними для Ігор стали: боччі, голбол, пауерліфтинг і регбі.

У Параолімпійських іграх 2000 р. брали участь 3843 спортсмена з 127 країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників масової інформації, 1000 технічних працівників, 2500 гостей з Міжнародного і національного комітетів і 10 тис. волонтерів.

Бюджет сіднейських Параолімпійських ігор склав приблизно 135 млн. австралійських доларів. Федеральний уряд і мерія штату Нового Південного Уельсу асигнували на проведення Ігор по 25 млн. австралійських доларів. Більш 80 млн. австралійських доларів надійшли від спонсорів, продажу квитків, продукції і добровільного фонду.

Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці (Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими кінцівками і порушенням зору були організовані на треку й у полі. Уперше демонструвалися змагання в гонках на санях.

Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах взяли участь спортсмени всіх груп інвалідності.

III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у 1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах взяли участь у гігантському слаломі.

У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук (Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22 країн. Уперше на Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор були введені змагання на сидячих лижах.

У 1992 р. V ігри проходили в Тігнісі й Альбервилі (Франція). Через відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися тільки на треку й у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени з порушенням розумового розвитку.

VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися в 1994 р. у Ліллехаммері (Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні технічні засоби для інвалідів.

На Іграх продемонстровані змагання із сидячого хокею. Параолімпійська версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних гонок і біатлону проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі в естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор домінували в їзді на санях і ковзанярському спорті.

VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському континенті – у Нагано (Японія). В Іграх взяли участь 1146 чіл. (571 спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів розігрувалися медалі в 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках, біатлоні і хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх Ігор і в неофіційному заліку зайняли перше загальнокомандне місце (18 золотих медалей), друге завоювала Німеччина (14 золотих медалей), третє – США (13 золотих медалей).

VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США) у 2002 р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.

Розвиток параолімпійського руху в Україні

Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га і знаходиться на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване мальовниче озеро.

Планом створення центру передбачається будівництво сучасного легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на території України створюється об'єкт національного рівня без бар'єрів для громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.

У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд з параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій. Будівництво комплексу завершиться у 2005 році. Його приблизна вартість - вісімдесят мільйонів гривень. Бюджетне фінансування здійснюється Держкомспортом і Міністерством праці та соціальної політики з коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Позабюджетні кошти залучає Фонд підтримки параолімпійського руху в Україні, який очолює Євген Сохацький. Проте, спонсори не вельми охоче відгукуються на реалізацію цього проекту, втрачаючи у майбутньому нагоду скористатись послугами центру.

Хоча ще ведуться роботи, центр вже розпочав активну реабілітацію людей у візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для занять параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії інструктори-візочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва, Івано-Франківська, Херсона мали нагоду працювати спільно з персоналом центру над створенням без-бар'єрного середовища на його території. Діалог про створення справді універсального центру, який відповідатиме українським та світовим будівельним стандартам, сприяв обміну професійними знаннями проектантів та архітекторів і досвідом та потребами візочників, які є першими випробовувачами і споживачами послуг, що їх надаватиме центр у близькому майбутньому.

У баченні Валерія Сушкевича, президента НКСІУ, народного депутата України, центр буде оазою, де будь-яка людина, незалежно від її вади, почуватиметься затишно і комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише люди з особливими потребами, але й інші бажаючі, тренуватимуться майбутні олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр у жодному випадку не має бути зоною ізоляції, а місцем, де всі матимуть рівні умови та можливості, де не буде перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство.

25 липня 2003 року відбувся візит почесного президента Національного фонду захисту матерів і дітей «Україна - дітям» Людмили Кучми, під патронатом якої відбувається створення центру. Валерій Сушкевич розповів про мету створення центру, концепцію надання ним послуг, специфіку благоустрою для пересування по території центру людей з особливими потребами. Він зазначив, що сьогодні наша держава - визнаний лідер світового параолімпізму. Крім того, Україна може гордитися ще одним унікальним явищем - ми єдина країна в світі, де держава підтримує і розвиває спорт інвалідів.

Улітку наступного року в Афінах відбуватимуться наступні Олімпійські ігри, а за ними для спортсменів з інвалідністю. Наша команда має намір виступити краще, ніжу попередні роки. Нагадаємо, що на феєричному виступі української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші спортсмени здобули 37 медалей.

Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки спортсменів-інвалідів.

Поряд з підготовкою параолімпійців, як зазначалось, у центрі адаптуються інваліди у візках.

Група інструкторів у візках продемонструвала модель табору активної реабілітації, загостривши увагу гостей на філософії активного та незалежного життя, проблемах, з якими зустрічається людина у візку в Україні: подолання архітектурних бар'єрів, виготовлення українських візків активно-побутового типу, забезпечення засобами гігієни, допоміжними реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних умов. Програму вів Ярослав Грибальський - координатор програм активної реабілітації Федерації спорту інвалідів України. Цей захід викликав велике зацікавлення у представників мас-медіа.

Наступний етап - табір-семінар для майбутніх інструкторів активної реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року. Організатори намагалися охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея активності та незалежності людини у візку поширювалася і втілювалася, надаючи нових можливостей людям з ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору АР стали спинальники та волонтери майже з усіх областей України. Радісно усвідомлювати, що в Україні відбуваються позитивні зміни на користь людей з особливими потребами. Нехай поки що невеличкими кроками, але наше суспільство стає більш цивілізованим, багатшим духовно. Національний центр параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів - яскраве свідчення цього.

7-16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь спортсмени-інваліди з 35 країн.

Президент Національного Параолімпійського комітету України Валерій Сушкевич повідомив, що в Параолімпіаді брали участь 11 спортсменів з дев'яти областей України. Склад параолімпійської збірної був менше, ніж на попередніх іграх у Нагано, що зв'язано з тим, що одна з нозологій (розділ теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній класифікації і номенклатурі, діагнозі, етіології, загальні принципи лікування і профілактику захворювань) виключена з Параолімпійських ігор.

У складі параолімпійської збірної України були бронзовий призер Сіднея і Нагано, абсолютний призер чемпіонату Німеччини Світлана Трифонова з Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано - Оле Мунц із Харкова, чемпіон світу по лижних гонках і біатлону, призер Кубка світу по лижних гонках - Олександр Васютинский з Миколаєва, срібні призери відкритого чемпіонату Німеччини, сумчанин Віталій Лук’яненко, харків'янин Микола Овчаренко і Ірина Кириченко.

Підготовку до параолімпіади збірна проводила на лижних трасах Тисовця, Болгарії і Норвегії. Останній учбово-тренувальний збір, перед змаганнями, збірна провела на трасах і висотах, максимально наближених до олімпійського. За 2002 рік українські спортсмени-інваліди завойовували 26 кубків Європи і світу, у тому числі 10 золотих, 7 срібних і 9 бронзових.

Література.

1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

3. Спортивна газета.

4. Журнал “Здоров‘я”