Учебное пособие: Основи мікроекономіки

Учебное пособие: Основи мікроекономіки

МІКРОЕКОНОМІКА

Курс лекцій та вправи для студентів

Рецензенти:

доктори економічних наук, професори

А.А.Покотилов, В.М.Тарасевич

Автори:

проф., д.е.н. А. О. Задоя; доц., к.е.н. О. М. Кірієнко,

доц., к.е.н. Г. М. Пилипенко, Т. В. Нікеєнко

Книга знайомить читача з основними проблемами мікроекономічного аналізу. Вона містить викладення теорії споживацького вибору та поведінки споживача, розкриває модель досягнення його рівноваги. Значна увага приділяється теорії виробництва та механізму вибору його обсягів, які максимізують прибуток виробника в умовах різних моделей ринку. Дана характеристика поведінки фірми на ринку товарів та ресурсів. До кожної теми додається набір вправ, що можуть використовуватися як для контролю, так і самоконтролю знань. В основу книги покладено курс лекцій, який читається для студентів економічних спеціальностей Національної гірничої академії України та Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права.

Для студентів економічних спеціальностей, викладачів, усіх тих, хто цікавиться проблемами економіки

Мікроекономіка: Вправи для студентів: Навчальний посібник/ Під ред. А.О. Задої. - К.: Знання, 2001. – ____ с.

ББК 65.05я73

Передмова

Сучасна ринкова економіка вимагає від економіста широких знань не тільки основ економічної теорії, але й поглибленого пізнання їх окремих спеціальних розділів. Мікроекономіка, як особлива складова економічної теорії, вивчається у навчальних закладах України порівняно недавно. В основному і студенти, і викладачі користуються навчальною літературою, яка видана в нашій країні та за її межами на базі перекладу американських та німецьких підручників. Останнім часом з’явилися і вітчизняні навчальні посібники, на мій погляд, досить цікаві.

Однак відчувається гостра потреба у такому виданні, де, з одного боку, містилися б грунтовні положення мікроекономіки, а з іншого – не було б зайвої деталізації, яка не дає можливості починаючому економісту охопити поглядом мікроекономічну систему в цілому. За своїм обсягом та ціною воно повинне бути доступним кожному студенту. Усвідомлення цієї потреби і підштовхнуло автора до підготовки видання книги, яку ви тримаєте у руках.

В основу книги покладено курс лекцій, який читається для студентів економічних спеціальностей Національної гірничої академії України та Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права. Тому мова книги – це мова живого аудиторного спілкування. Автор намагався знайти стиль викладення, зрозумілий для читача, а приклади для демонстрації тих чи інших мікроекономічних закономірностей брав з повсякденного життя.

Запропонований курс мікроекономіки складається з вступної лекції та п’яти розділів. Вступна лекція знайомить читача з мікроекономікою як складовою частиною економічної теорії та як певною системою економічних відносин, що становить предмет вивчення цієї дисципліни. Два перших розділи присвячені теорії поведінки основних контрагентів мікросистеми: споживача та виробника (“Теорія поведінки споживача” та “Теорія поведінки виробника”). Тут розкрита теорія споживацького вибору, модель досягнення рівноваги споживачем, механізм формування ринкового попиту та його еластичність. При аналізі теорії виробництва особлива увага звертається на формування затрат та залежність динаміки продукту від динаміки затрат факторів виробництва. Проаналізовано також закономірності формування витрат виробництву у короткотерміновому та довготерміновому періодах.

Третій розділ “Ринок товарів” розкриває поведінку виробника на ринках готової продукції. Чотири теми, що їх включає в себе цей розділ, присвячені, відповідно, прийняттю рішення фірмою про ціни та обсяги виробництва в умовах різних моделей ринку: чистої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції та олігополії.

Оскільки фірма виступає не тільки виробником продукції, але й споживачем ресурсів, то спеціальний розділ курсу (“Ринок факторів виробництва”) розкриває походження попиту на ресурси та механізм формування цін на них.

Завершує книгу п’ятий розділ “Аналіз загальної рівноваги та ефективність”, у якому розглядається механізм досягнення загальної рівноваги та дана оцінка ефективності функціонування ринкової системи на мікрорівні.

Запропонований курс лекцій в основному відповідає типовій програмі з дисципліни “Мікроекономіка”, що викладається для студентів економічних спеціальностей в усіх навчальних закладах України. Він розрахований на 36 лекційних годин та призваний дати лише базові знання з мікроекономіки, які будуть поглиблюватися при вивченні інших курсів та дисциплін.

Розділ 1. Теорія поведінки споживача

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

Мета вступної лекції з курсу “Мікроекономіка” полягає в з’ясуванні особливостей того об’єкту, який є предметом вивчення цього розділу економічної теорії, та специфіки методів пізнання, що використовуються в ньому.

1.1  Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб’єктів в процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х – на початку ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. В період пізнього класицизму багато економістів використовують цей метод, що часто приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Такі вчені, як Т.Мальтус та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки. Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму, становлення науки “мікроекономіка” здійснювалося значно пізніше і пов’язується, перш за все, з неокласикою.

У другій половині ХІХ століття завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з’ясування загальних принципів політичної економії до аналізу проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.

Розвиток мікроекономічного аналізу можна представити через виділення етапів його еволюції:

- 1 етап (1845-1990 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) Австрійська школа (Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який поставив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але і факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

- ІІ етап (1890-1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі область економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботи А.Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890 р.) наука одержала свою першу назву – “Economics”. Представниками другого етапу можна вважати:

а) Альфреда Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) математимну школу (Вільям Стенлі Джеванс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас, Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

- ІІІ етап (1933 р. – по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж.фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написані мабуть десятки тисяч досліджень та сотні підручників, слід розуміти, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнення мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами відносно своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит та ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як і всяка інша економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні питання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це, перш за все, питання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Тому для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно пізнати потреби споживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задоволення потреб. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше питання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - “як виробляти?”. Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці реалізувати свої функції, серед яких слід виділити такі:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Всяка наука має свої теоретичні постулати, як вихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою “точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти переслідують мету максимізації свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося і з ірраціональною поведінкою суб’єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості ж господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.

Слід зауважити, що зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерною є суперечність між поточним та перспективним зиском. Це отримало назву “ефекту Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцевому рахунку, купці перестали взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, необхідно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацюють в кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки відносяться до так званого позитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем і з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чи невірності дій і відповідає на питання “як повинно бути?”. Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

мікроекономіка ринок споживач виробник рівновага

1.2 Методологія мікроекономіки: теорії і моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються з збору та вивчення фактів економічного життя. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв”язків дозволяє встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель. Економічна модель – це система взаємозв”язків між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні – це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати ряд можливих значень.

Висновки з економічних моделей виражаються в формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилково вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель повинна бути максимально спрощена, що дозволить розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо зарево при заході сонця дозволяє з значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду на наступний день, то така проста модель набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про об’єкт, який досліджується. Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їх взаємозв’язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання в двомірному просторі – за допомогою графіків. Якраз цей метод найчастіше використовується в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому мова йде про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем та витратами, які були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не просто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

В побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, отримавший назву “граничний аналіз”. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якраз в цьому випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. В ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після того, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що з’ясування функціонального взаємозв’язку важливо навіть в тих випадках, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв”язків між досліджуваними явищами ускладнено.

Ще одна важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ та процесів. Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їх стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні внутрішні тенденції до зміну існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою. Якщо ж при виникненні таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили, що відроджують рівновагу, вона називається стійкою. Звичайно, зміни зовнішніх умов можуть виявитися значними. Тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії безпосередньо контактуючих в цій взаємодії сил, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

Особливо широкого використання в мікроекономічних дослідженнях набули метод статики та метод динаміки. Метод статики передбачає співставлення різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки , навпаки, вимагає аналізу власне процесу переходу від одного стану рівноваги до іншого.

1.3 Мікросистема та її основні характеристики

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема виступає яв система економічних відносин між господарюючими суб’єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають в ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарства. Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в які-небудь об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які постачають їх для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються у продавців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми). До них відносять будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію, тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має суттєвого значення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі альтернативних варіантів метою максимізації прибутку;

в) держава. Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснює роль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств, організує виробництво товарів громадського користування, тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об’єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Як і в інших розділах економічної теорії, у мікроекономіці аналізуються як ресурси праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживання форми. Під капіталом у мікроекономіці розуміють всі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

- обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Збільшення ж залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають у результаті абсолютної обмеженості ресурсів;

- взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути замішені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

- взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається річ (матеріальний продукт) або ж послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж співставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то виявляється, що мікросистема – ринкова система. Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем та покупцем, має деякі відмінні риси:

- рівноправне положення учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного положення когось з учасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

- використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити зиск; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

- повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода – це одна сторона ринкового положення суб’єкта, то повна самовідповідальність – зворотна. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних потоків: товарів та грошей. Наглядна схема кругообігу товарів та грошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

ресурси          витрати                        доходи           ресурси

кінцеві товари        виручка споживацькі кінцеві товари

Рис.1.1. Кругообіг товарів і грошей

Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому у мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб’єктів, перш за все споживача та виробника, так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що називається “мікроекономіка”.

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих.

1.  Частина теоретичної науки, яка визначає економіку як цілісну систему, формує цілі економічної політики, визначає інструменти, необхідні для її реалізації.

2.  Розділ теоретичної науки, який визначає взаємодію відокремлених економічних одиниць на рівні окремих локальних ринків.

3.  Окремі суб’єкти або групи, що поєднують свої доходи і спільно приймають рішення про витрати.

4.  Наука, що вивчає економічні відносини, які складаються між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг.

5.  Економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення про виробництво та реалізацію продукції.

6.  Пізнання, пояснення і прогнозування об’єктивно існуючих економічних явищ і процесів.

7.  Виявлення умов досягнення економічно максимального результату при існуючих затратах, оцінка правильності рішень, що приймаються.

8.  Система взаємозв’язку між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати той чи інший результат.

9.  Наукове припущення, яке використовується для пояснення якого-небудь явища, що потребує перевірки на практиці і теоретичного обґрунтовування для того, щоб стати достовірною теорією.

10.  Суперечність між проміжними і кінцевими результатами.

Терміни і поняття

а) політекономія; б) ефект Робін Гуда;

в) домогосподарство; г) позитивний аналіз;

д) макроекономіка; е) економічна модель;

є) мікроекономіка; ж) гіпотеза;

з) фірма; и) нормативний аналіз.

Вправа 2. Знайдіть єдину вірну відповідь:

1. Економічна модель не є:

а) ідеальним типом економіки або політики;

б) інструментом для економічних прогнозів;

в) комплексом економічних принципів;

г) пояснення, як функціонує економіка та її окремі сектори.

2. Що з перерахованого нижче вивчає мікроекономіка :

а) виробництво в масштабі всієї економіки;

б) чисельність зайнятих в господарстві;

в) загальний рівень цін;

г) виробництво молока та динаміку цого ціни.

3. Який з етапів побудови моделі є першочерговим:

а) пізнання мотивів поведінки суб’єктів;

б) кількісний виклад взаємозв’язків;

в) збір та обробка фактів;

г) пізнання взаємодії суб’єктів.

4. Основним мотивом поведінки економічних суб’єктів є:

а) максимізація вигоди; б) допомога ближньому;

в) мінімізація ризику; г) виробництво споживчих товарів.

5. Загальний рівень цін та безробіття вивчається у курсі:

а) мікроекономіки; б) макроекономіки;

в) менеджменту; г) міжнародних фінансів.

6. Нормативний аналіз це:

а) пояснення вірності та помилковості економічних дій;

б) пояснення і прогнозування економічних дій;

в) вивчення законодавчих актів;

г) правільна відповідь відсутня.

7. Макроекономіка – це наука, що вивчає:

а) поведінку і взаємодію окремих суб’єктів;

б) економічні відносини між людьми;

в) економіку в цілому;

г) як раціонально управляти домашнім господарством.

8. Структуру сучасної економічної науки формують:

а) мікроекономіка, економічна теорія, макроекономіка;

б) мікроекономіка, політична економія, макроекономіка;

в) політична економія, макроекономіка, економіка;

г) мікроекономіка, макроекономіка, економікс.

9.Суб’єктами макроекономіки не є:

а) домашнє господарство; б) міністерства та відомства;

в) фірми; г) держава.

10.Мікросистема – це:

а) система відносин; б) система поглядів;

в) система економічних питань; г) система законодавчих актів.

11.Мікроекономіка як самостійний розділ економічної науки з’явилася:

а) в кінці ХХ століття; б) в кінці ХІХ століття;

в) в ХVІ столітті; г) в ХVІІ столітті.

12.Представником школи фізіократів є:

а) Антуан де Монкрет’єн; б) Адам Сміт;

в) Франсуа Кене; г) Давид Рікардо.

13.Наука про зростання дохідності домогосподарств – це:

а) ойкономія; б) хрематистика;

в) мікроекономіка; г) макроекономіка.

14.Термін “економікс” одержав загальне визнання після того, як був використаний у назві роботи:

а) Ж .Б. Сея; б) Дж. С. Мілля;

в) А. Маршалла; г) Дж. М. Кейнса.

15.Макроекономіка визначається як наука що вивчає:

а) роль держави в економіці;

б) глобальні тенденції економічного розвитку людства;

в) економічні процеси, що відбуваються в національній економіці;

г) ті ж проблеми, що і політична економія.

16.Якщо вивчається економіка як цілісна система, то це аналіз:

а) макроекономічний; б) мікроекономічний;

в) позитивний; г) нормативний.

17.Що не можна віднести до методів мікроекономіки:

а) рівноважний аналіз; б) граничний аналіз;

в) моделювання; г) контактний аналіз.

18.Мікроекономічний аналіз є характерним для:

а) неокласичної теорії; б) кейнсіанської теорії;

в) інституціалізму; г) марксизму.

Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове:

1.  Мікроекономіка – галузь економічної науки, яка вивчає поведінку самостійних господарчих одиниць.

2.  Політична економія вивчає теоретичні проблеми функціонування ринкової економіки.

3.  Нормативний аналіз – це дослідження взаємозв’язків між економічними явищами і поведінкою економічних об’єктів.

4.  Економічна модель – це не пов’язані між собою економічні зміни, які впливають на прогноз діяльності.

5.  Теоретична економіка є загальною методологічною основою всіх економічних досліджень.

6.  Ефект Робін Гуда – це повна взаємодія між проміжними та кінцевими результатами.

7.  Фірма – це суб’єкт, що займається виробничим споживанням ресурсів.

8.  Відправним моментом в мікроекономіці є теза про раціональність поведінки економічних суб’єктів.

9.  Мікроекономіка – це наука, яка вивчає економічну поведінку окремих господарчих суб’єктів.

10.  Держава в мікроекономіці розглядається тільки як виробник деяких товарів.

Тема 2. Теорія споживацького вибору

Кожен з нас, як споживач, щодня зіштовхується з проблемою вибору: як укомплектувати свій обід у студентській їдальні, їхати до академії тролейбусом, автобусом та маршрутним таксі, яку придбати книгу з економіки? Часом ми робимо вибір, зовсім не замислюючись, чому він виявився якраз таким. Це відбувається ніби-то підсвідомо. Насправді ж споживацький вибір піддається досить вірогідному моделюванню, і існує цілий розділ мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм вибору ним того чи іншого набору продуктів, який він готовий придбати на ринку. Завдання цієї теми – викласти основні положення теорії споживацького вибору, тобто дати наукові пояснення тому, як споживач витрачає свій дохід для максимізації задоволення.

2.1 Споживацькі переваги

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де йде перелік запропонованих блюд, і зупиняються на якихось з них. Потім співставляють свій попередній вибір з правою частиною, де вказані ціни, та хоча б приблизно визначають, чи дозволяє їм зробити відповідне замовлення та сума грошей, що є в їх розпорядженні. Це маленьке спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальна схема якого зображена на рис.2.1.

Перш за все слід мати на увазі, що споживач буде обирати лише те, у чому в нього є потреба. Можна з повною впевненістю заявити, що в основі споживацького вибору лежать потреби людей. Потреби – це стан задоволення, який споживач хотів би зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.

Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, вгамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. У залежності від смаків споживач віддає свої переваги якомусь з них. Тому потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькі переваги – це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. Ті варіанти, які на думку споживача здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому “табелі про ранги”. Таким чином, з’являючись на ринку, споживач повинен вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.

Зроблені вище зауваження дають достатньо підстав для побудови моделі споживацького вибору. Однак, як і будь-яка інша, ця модель передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дозволяють краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими. Такими допущеннями є наступні:

1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набори товарів (А та В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них, або визнати, що вони для нього рівноцінні:

А>B; A<B; A=B.

2. Переваги споживача транзитивні. Це означає, що якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С:

якщо А>B, a B>C, то і А> C.

3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що при побудові моделі поведінки споживача ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється в антиблаго і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.

2.2 Функція корисності та криві байдужості

Присвоюючи ті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходить з свого суб’єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або ж від якої-небудь діяльності. На думку більшості сучасних дослідників корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору). Тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково: споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав би ці блага для задоволення своїх потреб. Справедливості ради, слід відзначити, що існує інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності. Звичайно, таке вимірювання буде досить умовним, оскільки не існує чітко визначеної одиниці виміру. Тому в подальшому ми будемо використовувати для співставлення різних корисностей умовні бали, що їх присвоює благам споживач.

Корисність – поняття виключно індивідуальне: те що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися взагалі як антиблаго. Хтось понад усе цінує зранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічна теорія виходить з того, що між корисністю та кількістю продуктів, що споживається, існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функція корисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послуг і рівнем корисності, що його досяг споживач:

, де (2.1)

U – корисність; Qx, Qy, Qn – обсяги відповідних спожитих товарів.

Для побудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживач формує свій набір лише за рахунок двох товарів (Х та У). Тоді у спрощеному вигляді функція корисності може бути представлена так:

. (2.2)

Якщо тижневе споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар у) та котлет (товар х), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність для споживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача:

Табл. 2.1

Сітка споживача

Ґрунтуючись на даних табл.1, можна побудувати відповідний графік. Крива на цьому графіку отримала назву кривої байдужості. Крива байдужості для певного споживача – це всі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення. Між наборами товарів N1, N2, N3 та N4 споживач не вбачає ніякої різниці.

Рис. 2.2. Крива байдужості

Набір товарів, що відповідає координатам точки N5 на рис. 2.2 забезпечує рівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривій байдужості. Однак можна знайти інші набори, що мають таку ж корисність, як і набір в точці N5. Тому через будь-яку точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести криву байдужості. Ці криві утворюють карту кривих байдужості, що зображена на рис. 2.3.

Карта кривих байдужості має певні властивості:

1. Набори товарів на кривих, що більш віддалені від початку координат, відповідають вищому ступеню споживацьких задоволень, ніж ті, що знаходяться на менш віддалених кривих.

2. Криві байдужості не перетинаються. Якщо припустити, що криві байдужості U1 та U2 перетнулися, то вони мають спільну точку А. Тоді набір товарів А має таку ж корисність, що і набір В, що знаходиться на кривій U1, і набір С, що знаходиться на кривій U2. Згідно з принципом транзитивності В=С. Однак це неможливо, оскільки ці точки належать різним кривим байдужості.

                           Qу

                                                                                 U3

                                                                                 U2  

                                                                                  U1     

                                                                                           Q х

Рис. 2.3. Карта кривих байдужості

Аналізуючи криві байдужості слід звернути увагу на здатність товарів замінювати один одного. Зменшення споживання котлет на певну кількість може бути компенсовано збільшенням споживання пиріжків і навпаки. При цьому споживач буде знаходитися на одній і тій же кривій байдужості, тобто отримувати однакове задоволення. Гранична норма заміщення (субституції) – це кількість товару У, від якого споживач відмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару Х, залишаючись на даній кривій байдужості.

                          Qy

                            Qy1

                           Qy2                

                                         Qx1     Qx2                             Qx

Рис. 2.4. Гранична норма заміщення

Як видно на рис. 2.4, зменшення обсягу споживання товару У на DQy (Qy2 – Qy1) компенсується збільшенням споживання товару Х на DQx (Qx2 – Qx1). Тому граничну норму заміщення (MRSxy) можна розрахувати так:

MRSxy = - (DQy/DQx) (2.3)

Не важко помітити, що при пересуванні вниз по кривій байдужості гранична норма заміщення зменшується. В основі цього процесу лежить дія закону спадаючої граничної корисності. Гранична корисність (MU) – це приріст задоволення, який отримує споживач при споживанні додаткової одиниці товару. Граничну норму заміщення можна легко виразити через співвідношення граничної корисності товару Х та У:

 (2.4)

MRSxy = - (DQy/DQx) = (MUx/MUy) (2.5)

Оскільки при збільшенні обсягів споживання якогось товару ступінь задоволення потреб споживача зростає, то кожна нова порція буде приносити йому менше задоволення, ніж попередня. Цю залежність і відображає закон спадаючої граничної корисності. При пересуванні по кривій байдужості вниз споживання товару Х зростає і його гранична корисність зменшується, а споживання товару У зменшується і його гранична корисність зростає. Тому дріб у формулі 2.5 буде зменшуватися.

2.3 Бюджетні обмеження

Як уже відзначалося, вибір споживача залежить не тільки від його вподобань та переваг, але й від бюджету. Бюджет – це кількість грошей, яка доступна для витрат споживача в певний період часу. Дохід споживача та купівельна сила грошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

- весь дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів Х та У. У нашому випадку – це котлети та пиріжки;

- споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження;

- споживач не дає та не бере кредитів.

У такому випадку весь дохід споживача (І) буде дорівнювати всім його витратам:

I = PxQx + PyQy, де (2.6)

Рх та Ру – ціни, відповідно, котлет та пиріжків.

Рівняння 2.6 дозволяє знайти такі набори товарів Х та У, для придбання яких споживач витратить однакові кошти. За умови, що І=10 грн., Рх = 1 грн., а Ру = 0,5 грн. варіанти можливих наборів представлені в табл.2.2.

Таблиця 2.2

Набори товарів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень

Цю залежність можна зобразити графічно (рис.2.5). Лінія бюджетних обмежень, що міститься на цьому графіку, показує всі ті набори товарів Х та У, які бюджет споживача дозволяє йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, що відповідає координатам точки N7, то бюджет не дозволить йому цього зробити; якщо ж він зупиниться на наборі N8, то не витрать всі кошти, що у нього є.

                          Qy   

                       І/Рy  N1

                                         N2

                                  N8 ·        N3   · N7

                                                       N4                              

                                                              N5

                                                          І/Qx          Qx                                                       

Рис. 2.5. Лінія бюджетних обмежень

Оскільки лінія бюджетних обмежень пряма, то вона має постійний нахил, який можна виразити через граничну норму заміщення (MRS):

MRS = - DQy/DQx = Px/Py (2.7)

Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару Х.

Зміна доходу та зміна цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Якщо змінюється дохід, то крива пересувається вправо (збільшення доходу) чи вліво (зменшення доходу). При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна на продукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується при зростанні цін на товар Х та зменшенні цін на товар У і зменшується, якщо на ринку складається протилежна ситуація (рис.2.6).

Qy                                      Qy                                   Qy

                                      Qx                                  Qx                                     Qx

    а) зміна доходу;                            б) зменшення цін                   в) зростання цін

                                                                  на товар Х                             на товар У          

Рис. 2.6 Вплив змін доходу та цін на положення лінії бюджетних обмежень

Побудова кривої байдужості споживача та лінії його бюджетних обмежень дозволяє визначитися з положенням рівноваги споживача.

2.4 Рівновага споживача

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень. Тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають вподобання, дохід та ціни на товари. Для наглядної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача. Як бачимо (рис.2.7), лінія бюджетних обмежень перетинає криву байдужості, що відповідає корисності U1 в точках А1 та А2. Це означає, що дохід споживача дозволяє при його максимальному використанні придбати як перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що в точках А1 та А2 споживач отримає максимальну корисність, яка доступна для нього при існуючих бюджетних обмеженнях? Очевидно, що ні. Адже всяка точка, що лежить на відрізку А1А2 буде доступна для споживача і матиме корисність більшу, ніж U1, оскільки більш віддалена від початку координат. Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішою від початку координат кривої байдужості.

                          Qу

                                      А1

                                                  А3                                

                                                                               U3     

                                                                               U2  

                                                                А2           U1     

                                                                  І1                          Q х

Рис. 2.7. Рівновага споживача

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається в точці дотику лінії бюджетних обмежень І1 до кривої байдужості U2, то це означає, що в точці А3 нахил ціх двох ліній співпадає (довідково: нахил кривої в будь-якій точці відповідає нахилу дотичної, проведеної до неї в цій точці). Тоді можна скласти таке рівняння:

MUx/MUy= Px/Py . (2.8)

Або

MUx/Px=MUy/Py. (2.9)

Споживач, який максимізує свою корисність, придбаватиме два товари таким чином, що їх граничні корисності в розрахунку на грошову одиницю ціни будуть рівні. Цей підхід отримав назву еквімаржинального принципу.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може скластися так, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага вважається кутовою. Наприклад, хтось із студентів вирішив обмежити споживання борошняних виробів. Тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливому обсягу котлет, що дозволяє придбати бюджет студента (рис.2.8).

                            Qy

                                           U1     U2

                             I1                                                                                                                                  

                             I2

                                                                                   Qx

Рис.2.8. Кутова рівновага споживача

В наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитися у внутрішню, коли ціни значно зменшаться на пиріжки чи значно зростуть на котлети. Якщо ж споживач взагалі не бажатиме відмовлятися від котлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої, і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага споживача буде і в тому випадку, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від’ємне значення корисності для споживача. В цьому випадку зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадаючої вона стане зростаючою. Наприклад, якесь захворювання взагалі не дозволяє споживати м’ясо. Тоді для споживача привабливішим буде той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься в точці, що відповідає максимальній кількості пиріжків, яку дозволяє придбати його бюджет. Адже споживач ніколи добровільно не придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожний товар може перетворитися в антиблаго, коли він стає доступним в такій кількості, що повністю задовольняє потреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.

Слід особливо звернути увагу на випадок споживання товарів, що ідеально доповнюють один одного, тобто ефективне споживання одного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе. Це можуть бути автомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них, тощо. В цьому випадку ні зміна співвідношення цін, ні дохід споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів в наборі, який вибирає споживач (рис.2.9).

                      Qy

                                                                           U3

                                                                          U2

                                                                          U1

                                           I1                   I2          I3      Qx

Рис.2.9. Рівновага споживача для ідеально комплементарних благ

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування. Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозування поведінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір того чи іншого набору товарів дозволяє розробляти ефективнішу стратегію фірми та приймати обгрунтованіші економічні рішення.

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

1.  Ранги, які встановлює споживач для альтернативних можливостей задоволення своїх потреб.

2.  Задоволення, яке отримує економічний суб’єкт при споживанні тих чи інших товарів та послуг чи певному виді діяльності.

3.  Кількість грошей, яку споживач має можливість використати на придбання товарів та послуг в даний проміжок часу.

4.  Задоволення, яке приносить економічному суб’єкту споживання додаткової одиниці товару чи послуги

5.  Кількість товару, від якої споживач згоден відмовитися заради споживання додаткової одиниці іншого товару.

6.  Якщо споживач віддає перевагу благу А порівняно з благом В, а благу В порівняно з благом С, то він віддає перевагу благу А порівняно з благом С.

7.  Комбінації наборів товарів А і В, які приносять споживачу однакову корисність.

8.  Стан споживача, в якому він купує товари за даними цінами в таких обсягах, що використовує весь дохід і максимізує корисність.

9.  Граничні корисності товарів в розрахунку на одиницю їх ціни рівні.

10.  Лінія, що графічно відображає множину наборів товарів, придбання яких потребує однакових витрат.

11.  Набір варіантів споживчого вибору, кожен з яких має однакову корисність

Терміни та поняття

а) бюджет; б) рівновага споживача;

в) споживчі переваги; г) крива байдужості;

д) гранична норма заміщення; е) еквімаржинальний принцип;

є) корисність; ж) гранична корисність;

з) транзитивність; и) бюджетні обмеження

і) сітка споживача.

Вправа 2. Знайдіть єдину вірну відповідь:

1.  Продукт має корисність, якщо він:

а) потребує зростаючої кількості ресурсів для виробництва;

б) відображає закон попиту;

в) здатний задовольнити яку-небудь потребу споживача;

г) є доступним за ціною для споживача.

2.  Гранична корисність визначається як:

а) приріст загальної корисності при зростанні обсягу споживання блага на одиницю;

б) відношення загальної корисності до обсягу споживання;

в) сума загального попиту на благо;

г) корисність, від якої споживач відмовляється заради одержання додаткової одиниці іншого товару.

3.  Які з наборів товарів є рівноцінними з точки зору їх корисності для споживача:

                           Qу                                                                      а) А і В;

                                                                                                      б) А і С;

                                      А              С                                             в) В і Д;

                                                                                                       г) С і Д.

                                                        В            Д        U3

                                                                                 U2  

                                                                                  U1     

                                                                                           Q х

4. Серед наступних тверджень знайдіть невірну відповідь:

а) кожна точка на кривій байдужості означає різну комбінацію двох товарів;

б) кожна точка на лінії бюджетних обмежень означає різну комбінацію товарів;

в) всі точки на кривій байдужості означають однаковий рівень задоволення потреб;

г) всі точки на кривій байдужості означають однаковий рівень доходу.

5. Який з наступних переліків зміни значень загальної корисності під впливом збільшення обсягу продукції на одиницю ілюструє дію закону спадаючої граничної корисності:

а) 400; 500; 600; 700;

б) 200; 400; 700; 1000;

в) 200; 250; 270; 280;

г) 150; 350; 450; 600.

6. Ціна товару Х складає 1,5 грн, а товару У – 1 грн. Якщо споживач оцінює граничну корисність товару У в 30 умовних балів, то при якій граничній корисності товару Х він максимізує корисність набору з цих двох товарів:

а) 45 балів; б) 30 балів; в) 20 балів; 15 балів.

7. Положення та нахил кривої байдужості для окремого споживача безпосередньо залежить від:

а) його вподобань та розміру доходу;

б) цін на товари;

в) його переваг, доходу та цін на товари;

г) тільки від споживчих переваг.

8. Закон спадаючої граничної корисності ілюструє:

а) зниження корисності товарів при збільшенні доходу споживача;

б) рівність граничних корисностей в розрахунку на одиницю їх ціни;

в) зменшення корисності, яку приносить споживачу кожна додаткова одиниця товару;

г) відношення граничних корисностей до цін товарів першої необхідності.

9. Загальна корисність зростає, коли гранична корисність:

а) зменшується; б) збільшується;

в) є величиною позитивною; г) збільшується низькими темпами.

10. Теорія поведінки споживача передбачає, що споживач може максимізувати:

а) загальну корисність; б) середню корисність;

в) граничну корисність; г) кожну з перелічених величин.

11. Щоб максимізувати корисність за обмеженого бюджету, споживач повинен:

а) не купувати товари низької якості;

б) бути впевненим, що ціна кожного товару дорівнює граничній корисності грошей;

в) розподілять дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на купівлю товару, приносила такий же приріст корисності, як і грошова одиниця, витрачена на купівлю іншого товару;

г) врівноважувати граничні корисності останніх одиниць товарів, що купуються.

12.Якщо споживач обирає комбінацію, що представлена точкою з координатами на площині, обмеженій бюджетною лінією, то він:

а) максимізує корисність;

б) бажає купити більше товарів, ніж дозволяє бюджет;

в) не повністю використовує свій бюджет;

г) знаходиться в положенні споживчої рівноваги.

13.  -це функція:

а) граничної корисності; б) загальної корисності;

в) кривої байдужості; в) бюджетної лінії.

14. Корисність кожної нової порції продукту:

а) більша попередньої; б) менша попередньої;

в) рівна попередній; г) вірна відповідь відсутня.

15. Два набори благ, що мають однакову корисність:

а) належать одній кривій байдужості;

б) знаходяться на одній кривій Енгеля;

в) знаходяться на одній лінії бюджетного обмеження;

г) знаходяться на одній кривій попиту.

16. Коли відносна ціна одного з двох товарів – 4, а гранична норма заміщення також дорівнює 4, то споживач максимізує корисність:

а) споживаючи тільки один з цих товарів;

б) споживаючи обидва товари в рівних кількостях;

в) споживаючи обидва товари в співвідношенні 4:1;

г) цієї інформації для висновку недостатньо.

17. Пан Сидорчук вважає, що йому однаково корисно споживати 8 склянок молока і 3 склянки кефіру чи 6 склянок молока і 4 кефіру. В цьому випадку його гранична норма заміщення кефіру на молоко дорівнює:

а) 6:4; б) 4:6; в) 2:1; г) 1:2.

18. Який з указаних варіантів може пояснити переміщення бюджетної лінії в нове положення, яке відмічено пунктирною лінією:

       пироги

                                                                      а) ціна бутербродів знизилась,

               10                                                       пироги подорожчали, а до-

                5                                                        ходи не змінилися;

                                                                      б) ціни бутербродів і дохід

                                                                           знизилися;

                                    10           20  бутерброди

в) ціна пирогів збільшилася, дохід зріс;

г) все перелічене вірно.

19. Віктор помітив, що він отримує 10 додаткових одиниць корисності від споживання останнього шоколадного батончика і 20 додаткових одиниць корисності від споживання останньої порції бананового морозива. Ціна батончика – 2 грн., бананового морозива – 5 грн. Як поступить Віктор для максимізації загальної корисності з урахуванням бюджетних обмежень:

а) споживатиме більше батончиків і менше морозива;

б) споживатиме більше морозива і менше батончиків;

в) залишить споживання без змін;

г) споживатиме більше і батончиків і морозива.

20. Нахил бюджетної лінії відображає:

а) кількість одного блага, яку споживач згоден поміняти на таку ж кількість іншого блага, щоб залишитися на тому ж рівні добробуту;

б) межі можливого споживання двох благ при даних цінах на них;

в) співвідношення цін двох благ;

г) підвищення граничної норми заміщення одного блага іншим.

21. При підвищенні ціни блага А і зниженні ціни блага В, бюджетна лінія займе положення, зображене пунктиром на графіку:

   А                            А                            А                           А

                             В                            В                           В                          В

              а)                            б)                            в)                          г)    

Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове:

1.  Всі точки на бюджетній лінії означають однаковий рівень грошового доходу.

2.  Криві байдужості ніколи не перетинаються.

3.  Споживацькі переваги транзитивні.

4.  Більша кількість товарів приоритетніша меншій кількості.

5.  Чим далі крива байдужості знаходиться від початку координат, тим меншу корисність вона відображає.

6.  При зниженні ціни товару Х, бюджетна лінія зміщується вправо, при цьому кут нахилу залишається без змін.

7.  При збільшенні доходу споживача бюджетна лінія зміщується вправо.

8.  Рівновага, при якій споживач обмежується одним товаром називається внутрішньою рівновагою.

9.  Функція корисності – це відношення між обсягом споживання і ступенем задоволення, яке отримує споживач.

10.  Загальне рівняння рівноваги споживача має вигляд: MUx=MUy.

11.  Володимир діє згідно з аксіомою транзитивності, якщо він може завжди сказати, що надає перевагу одному з двох споживчих наборів.

12.  Сукупність кривих байдужості називається картою кривих байдужості.

13.  Коли Андрій одержує позитивну граничну корисність від споживання лимонаду і піцци, крива байдужості цих товарів має від’ємний кут нахилу.

14.  Споживач перебуває у стані рівноваги, якщо він витрачає повністю наявний дохід таким чином, щоб гранична норма заміщення одного товару іншим дорівнювала співвідношенню цих товарів.

15.  Коли відношення цін двох товарів дорівнює 2 і гранична норма заміщення також 2, то Ліна максимізує корисність.

16.  Загальна корисність зростає при зростанні рівня споживання.

17.  Споживач максимізує корисність, коли його бюджетна лінія перетинає криву байдужості.

18.  Загальна корисність зростає при зростанні рівня споживання.

19.  Якщо ви придбали більше одиниць якого-небудь товару, то ваша гранична корисність зростає.

20.  Якщо гранична корисність зменшується, то і загальна корисність зменшується.

21.  Кожна точка, що лежить на кривій байдужості відображає однаковий дохід споживача.

Вправа 4. Виконайте завдання:

Завдання 1.Андрій любить споживати за сніданком свіжі соки. Орієнтуючись на свої смаки, він склав таблицю корисності. Відобразить графічно переваги Андрія, Використовуючи криву байдужості.

Завдання 2. Виходячи з сітки споживача визначте, від скількох одиниць товару А має відмовитись споживач з метою придбання третьої одиниці товару В:

Завдання 3. Юрій впевнений, що при застуді 6 ложок меду на одну склянку гарячого молока допомагають так само, як і три ложки меду на 2 склянки молока. Яка гранична норма заміни молока медом ?

Завдання 4. Сергійко з Володею вважають, що купувати одночасно 8 пляшок Кока-Коли і 3 пляшки Фанти, або 6 пляшок Кока-Коли і 4 пляшки Фанти рівноцінно. Знайдіть граничну норму заміщення Кока-Коли на Фанту.

Завдання 5. Студент щотижнево отримує від батьків 20 грн. на їжу та розваги. Намалюйте бюджетну лінію студента для кожної із ситуацій, відкладаючи продукти споживання по вертикальній осі, а розваги – по горизонтальній.

Завдання 6. Споживач витрачає 20 грн. на тиждень для придбання товарів А і В.

Що повинен зробити споживач для максимізації функції корисності ?

Завдання 7. Визначаючи тижневий рівень споживання Петро дійшов висновку, що він одержував 20 умовних одиниць корисності від споживання останньої шоколадки, тоді як від останнього тістечка – 40 умовних одиниць. Що повинен зробити Петро, щоб максимізувати свою корисність від споживання цих товарів, якщо шоколадка коштує 2 грн., а тістечко – 5 грн. ?

Завдання 8. Дохід Сергія складає 10 грн. Коробка сірників коштує 50 коп., а пачка цигарок – 1 грн. Чому дорівнює нахил лінії бюджетного обмеження Сергія, якщо він витрачає повністю дохід на сірники та цигарки ?

Завдання 9 . Набір споживача складається з двох товарів: пива та раків. Загальна корисність характеризується наступними даними:

Ціна келиха пива – 1 грн., ціна одного рака – 50 коп. Загальний дохід споживача, який він може витратити на ці товари – 4,5 грн. Яку кількість пива та раків він купує у стані рівноваги ?

Тема 3. Моделювання поведінки споживача на ринку товарів

У попередній темі було прийнято допущення, що споживач робить свій вибір лише між двома товарами: товаром Х та товаром У. Спробуємо тепер наблизити нашу модель до реальної дійсності. Адже фактично споживач вибирає конкретний товар з усієї маси запропонованих йому благ. Тому слід проаналізувати, яким чином споживач робить вибір, протиставляючи товар Х усім іншим товарам, як на його вибір впливає дохід і ціни та як в результаті цього формується індивідуальний попит на товар.

3.1 Криві “дохід-споживання”. Криві і закони Енгеля

Якщо ввести в модель споживацького вибору положення про вибір між даним товаром та усіма іншими товарами, то це, перш за все, позначиться на уявленні про структуру витрат бюджету. У цьому випадку формула розширеного бюджетного обмеження набуде такого вигляду:

І = PxQx + SPyiQyi . (3.1)

Дещо інакше за цих умов буде тлумачитися й лінія бюджетних обмежень. Тепер на графіку, з одного боку, буде кількість товару Х, яку може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого – витрати в грошовій формі на придбання усіх інших товарів (рис.3.1). Точка перетину бюджетної лінії з віссю У відповідатиме загальному рівню доходу споживача.

                            РyQy        

                                  І

                                                 a       

                                                                           Qx

Рис.3.1. Лінія розширеного бюджетного обмеження

Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута a:

tg a = I/Qx = Px . (3.2)

Можна також побудувати криву байдужості для споживача з урахуванням нових допущень (рис.3.2). Звертаємо увагу на те, що у цьому випадку цінність всіх інших товарів для споживача набуває грошового виразу.

Якщо припустити, що гранична корисність грошей для споживача залишається незмінною, то гранична норма заміщення у кожній точці кривої байдужості буде дорівнювати граничній корисності товару Х, вираженій у грошовій формі (MUx). Тому нахил кривої байдужості співпаде з нахилом лінії бюджетних обмежень у тій точці, де гранична корисність товару Х, виражена у грошах, співпаде з ціною товару Х. Інакше кажучи, рівновага споживача досягається за умови рівності цінності товару для нього та витрат на його придбання:

MUx = Px. (3.3)

При менших обсягах закупок гранична корисність товару буду більша, ніж ціна, що створюватиме зацікавленість збільшити кількість товару Х. Якщо закупки виявляться більшими ніж рівноважний обсяг, ціна товару перевищить його корисність. А це підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага наступить тоді, коли гранична корисність, як максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися заради отримання додаткової одиниці товару, зрівняється з його ціною.

Рішення споживача про придбання товару Х у певних обсягах залежить не тільки від його вподобань та переваг, але й від рівня доходу. Якщо на графіку, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву “дохід-споживання” (рис.3.3). Ця крива показує, як кількість товару Х, що споживається за певний час, буде змінюватися в залежності від зміни доходу і тільки доходу.

                           PyQy  

                              I1

                              I2

                              I3                                  U1  

                                                                   U2

                                                                   U3

                                                                                     Qx     

Рис.3.3. Крива “дохід-споживання”

Характер кривої “дохід-споживання” буде залежать від оцінки товару споживачем. Нормальні товари – це такі товари, котрі людина споживає у більшій кількості при зростанні його доходу. Неякісні товари – це такі товари, споживання яких зменшується за умови росту доходу споживача. Слід зазначити, що належність товару до групи нормальних чи неякісних залежить не стільки від його якихось специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший буде оцінювати як неякісний товар.

Крім того, оцінка товару змінюється і у залежності від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу поїздка до іншого міста на власному автомобілі буде сприйматися як нормальний товар, і кількість таких поїздок збільшуватиметься із збільшенням доходів споживача. Однак, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач сприйматиме кількагодинну поїздку як неякісну, віддаватиме перевагу перельоту літаком, а тому поїздка на власному автомобілі перетвориться у неякісний товар.

Таким чином, для нормальних товарів крива “дохід-споживання” матиме зростаючий характер, для неякісних – спадаючий.

Разом з тим, є група товарів, яку неможна віднести ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. До цієї групи належать порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Мало ймовірно, що хтось при зростанні доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Тому крива “дохід-споживання” для цієї групи товарів буде мати вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 3.4).

 PyQy                                      PyQy                                   PyQy

                                         Qx                                         Qx                             Qx

а) нормальний товар   б) неякісний товар  в) нейтральний товар

Рис.3.4 Криві “дохід-споживання” для різних категорій товарів

Від кривої “дохід-споживання” легко перейти до так званих кривих Енгеля. Ернст Енгель (1821-1896 рр.) – англійський економіст, який займався вивченням того, як в Х1Х ст. характер споживання товарів та послуг змінювався в залежності від доходу сім’ї. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом і обсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливають на попит (рис.3.5).

                               I

                                                                  Qx

Рис. 3.5. Крива Енгеля

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер з затуханням, тобто певний приріст доходу викликає менший приріст споживання товару Х. Це, перш за все пояснюється дією закону спадаючої граничної корисності. Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискорення. До цієї групи відносяться предмети розкоші, споживання яких зростає скоріше, ніж зростає дохід споживача. Ці залежності були помічені Енгелем і сформульовані у вигляді законів, що ввійшли в економічну теорію як закони Енгеля:

1. При незмінних цінах на всі блага доля сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення при зростанні доходів сім’ї.

2. Споживання освітніх, юридичних, медичних послуг та послуг, пов’язаних з відпочинком, має тенденцію зростати скоріше, ніж зростають доходи.

І хоча ці закономірності були виявлені більше 100 років тому, в їх справедливості легко переконатися спостерігаючи наше сьогодення.

3.2 Криві “ціна-споживання” та виведення кривих попиту

Досліджуючи криві “дохід-споживання” та криві Енгеля, ми виходили з припущення, що змінюється лише дохід, а всі інші фактори попиту залишаються незмінними. Якщо змінити вихідні посилання, зафіксувати як незмінний дохід, а ввести в модель як економічну змінну ціни, то можна побудувати криву “ціна-споживання”.

Зниження цін на товар Х приведе до повороту кривої бюджетних обмежень до нової точки її перетину з віссю Х, більш віддаленої від початку координат. Якщо дохід і ціни на інші товари залишаються незмінним, то точка перетину з віссю У залишиться попередньою.

Qy

I

                                           F1   F2  F3                       Qx

Рис.3.6. Крива “ціна-споживання”

Крива “ціна-споживання” показує, як змінюється обсяг закупок товару Х (точки F1, F2, F3 на рис.3.6) при переході до іншого рівня цін на цей товар при незмінності всіх інших факторів попиту.

Від кривої “ціна-споживання” можна перейти до кривої індивідуального попиту. Тангенс кута нахилу ліній бюджетних обмежень відповідає ціні товару Х. Легко помітить, що зменшення куту нахилу (зниження цін та товар Х) супроводжується збільшенням обсягів закупок цього товару. Залежність між ціною на товар (Рx) та розміром його бажаних закупок для споживача відображає крива попиту (рис.3.7).

Попит (demand) – це ті кількості продукту, які споживач готовий та в змозі придбати за тими чи іншими цінами на протязі певного періоду. Крива попиту та крива “ціна-споживання” – це два різних способи описання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що інші фактори не діють).

Рx

d

Qx

Рис.3.7. Крива індивідуального попиту

Оскільки залежність між цінами товару та величиною попиту на нього досить стійка, то можна говорити про закон попиту, який проголошує, що з ростом цін на товар розмір попиту на нього зменшується, а зниження цін супроводжується зростанням кількості товару, яку бажає придбати споживач.

3.3 Ефект доходу та ефект заміщення. Парадокс Гиффена

Якщо ціна товару Х змінюється, то можливості споживача придбати різні набори товарів теж змінюються. З одного боку, зниження цін на товар Х робить його привабливішим для споживача, оскільки він стає дешевшим відносно товарів-субститутів. З іншого ж боку, вивільнення коштів від здешевлення покупки товару Х дозволяє споживачу розширити своє споживання й інших товарів. Таким чином росте реальний дохід споживача, хоча його номінальний дохід залишається попереднім.

Реакція споживача на такий ріст реального доходу буде залежати значною мірою від його ставлення до споживчий якостей товару. Щоб моделювати поведінку споживача, слід розмежовувати дію двох ефектів, яка спостерігається при зміні цін на один з товарів.

Ефект доходу – це тільки ті зміни в споживанні, що викликані зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Як було з’ясовано раніше, зростання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо з ростом доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних зменшується.

Ефект заміщення – це тільки ті зміни в споживанні товару, які є результатом змін цін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково як стосовно нормальних, так і неякісних товарів. В узагальненому вигляді дія ефектів доходу та заміщення дана в табл.3.1.

Таблиця 3.1.

Дія ефектів доходу та заміщення

Ці два ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін споживання буде виступати рівнодіючою ефектів доходу та заміщення. Як бачимо з таблиці, стосовно нормальних товарів обидва ефекти діють в одному напрямку. В цьому випадку прогнозувати зміни споживання в залежності від змін ціни на товар дещо простіше. Інша картина складається при аналізі впливу зміни ціни на споживання неякісних товарів: спрямованість впливу ефектів доходу та заміщення протилежна. В залежності від того, який ефект спрацьовує сильніше, динаміка ціни та динаміка споживання будуть мати однакову або протилежну спрямованість.

Якщо ефект заміщення має більший вплив, то з ростом ціни споживання товару Х зменшується, а при її зниженні – зростає. Однак може складатися ситуація, коли переважає ефект доходу. Тоді при зростанні ціни зростає і споживання, а зменшення ціни викликає такі ж за спрямованістю зміни споживання.

Остання ситуація зустрічається досить нечасто. Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення отримав назву Гіффенового товару, а зростання споживання цього товару з ростом цін на нього – парадокса Гіффена.

Роберт Гіффен (1837-1910 рр.) – англійський вчений, який виявив, що незаможні робітники в Англії збільшують споживання дешевих неякісних продуктів харчування (зокрема житнього хліба) при їх подорожчанні. Таку ж ситуацію можна спостерігати і при аналізі структури споживання малозабезпечених верств населення України під час економічної кризи 90-х років.

Товар Гіффена повинен одночасно відповідати таким вимогам:

-  бути неякісним товар в уявленні споживача;

-  займати значну долю його витрат.

Парадокс Гіффена на перший погляд здається виключенням з закону попиту. Але при детальнішому дослідженні, як ми з’ясували, якраз взаємодія ефектів заміщення та доходу спричиняє такий розвиток подій.

Існує ще кілька прикладів вдаваних виключень з закону попиту, коли з ростом цін спостерігається збільшення закупок того чи іншого товару. Так, деякі споживачі можуть ототожнювати зростання цін з підвищенням якості продукції і реагувати збільшенням його закупок. В умовах нестабільності економічної ситуації ріст цін може сприйматися і як передвісник інфляційного стрибка. Тому для отримання виграшу споживачі будуть намагатися придбати більше продукту по сьогоднішніх цінах, поки вони ще не так зросли. Однак усі ці дії споживача можна легко пояснити, виходячи з теорії поведінки споживача.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Крива “дохід-споживання” Крива “ціна-споживання”

Нормальні товари                 Ефект зміни доходу

Неякісні товари                     Ефект субституції

Крива Енгеля                          Товар Гіффена

Закони Енгеля                                   Парадокс Гіффена

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих.

1.  Крива, що показує залежність зміни величини споживання товару від змін доходу споживача.

2.  Товар, попит на який зменшується при зростанні доходу і зростає при його скороченні.

3.  Лінія, що поєднує всі точки рівноваги споживача у відповідності із зростанням його доходів.

4.  Товари, попит на які зростає по мірі зростання доходу.

5.  Лінія, що з’єднує послідовно всі точки рівноваги споживача при зміні ціни товару, що входить в споживчий набір.

6.  Вплив, який зміна ціни одного із товарів, що входять до споживчого набору, здійснює на структуру споживання цих товарів.

7.  Неякісний товар, який займає в бюджеті споживача значне місце і має висхідну криву попиту.

8.  Вплив, який зміна ціни одного із товарів, що входять до споживчого набору, здійснює на реальний дохід споживача.

9.  Товари, попит на які різко збільшується при зростанні доходу.

10.  При зростанні цін на неякісні товари має місце зростання попиту на них.

Терміни та поняття

а) ефект доходу; б) неякісний товар;

в) парадокс Гіффена; г) ефект заміщення;

д) лінія “дохід-споживання”; е) товар Гіффена;

є) особливі або цінні товари; ж) нормальні товари;

з) лінія “ціна-споживання”; и) крива Енгеля.

Вправа 2. Знайдіть єдину вірну відповідь

1. Крива “дохід-споживання” показує:

а) залежність споживання товарів від доходу;

б) залежність споживання товарів від цін;

в) комбінації товарів, що приносять споживачу повний ступень задоволення;

г) всі точки рівноваги споживача у відповідності із зростанням його доходу.

2.  При даних цінах доля сімейного бюджету на продукти харчування має тенденцію до:

а) збільшення по мірі зростання доходу;

б) зменшення по мірі зростання доходу;

в) збільшення по мірі зменшення доходу;

г) зменшення по мірі зменшення доходу.

3.Що показано на графіку:

                            Qy1  

                              I1

                              I2

                              I3                                  U3  

                                                                   U2

                                                                   U3

                                                                                     Qx       

а) криву Енгеля;б) криву “дохід-споживання”;

в) криву “ціна-споживання”;г) парадокс Гіффена.

4. Споживач визнає товар неякісним коли:

а) споживання цього товару не залежить від доходу;

б) споживання цього товару зменшується по мірі зростання доходу;

в) споживання цього товару збільшується по мірі зростання доходу;

г) споживання цього товару не залежить ні від доходу, ні від ціни.

5.  Що показує наведений графік:

       І                                                   а) крива Енгеля на нормальні товари;

                                                         б) крива Енгеля на неякісні товари;

                                           в) крива Енгеля на предмети розкоші;

                                           г) крива Енгеля на предмети першоїості.

                                             Q

6.  Якщо споживання неякісних товарів має тенденцію зростати по мірі збільшення доходу, то це:

а) закон Енгеля; б) парадокс Гіффена;

в) ефект заміщення; г) ефект доходу.

7.  Якщо для товару А величина попиту зростає разом з ціною, то товар А є:

а) товаром Гіффена; б) малоцінним товаром;

в) звичайним товаром; г) вірно п. а і б.

8.  Якщо ціна товару збільшується, ефект заміщення означає:

а) зниження споживання даного товару і збільшення інших товарів;

б) зниження споживання тільки даного товару;

в) зниження споживання даного товару і інших товарів;

г) зниження споживання даного товару і ніяких змін в споживання інших товарів.

9.  Який із наступних товарів покаже найбільший ефект доходу:

а) алкогольні напої; б) холодильники;

в) бензин; г) житло.

10.Який із наступних товарів покаже найменший ефект доходу:

а) сіль; б) м’ясо;

в) картопля; г) полуниця.

11.Ефект доходу означає, що:

а) підвищення грошових доходів дає змогу споживачеві купувати меншу кількість нормальних товарів;

б) коли ціна товару зменшується, це дозволяє споживачеві купувати більше цього товару, оскільки він дешевший за інші товари;

в) споживачі обиратимуть різні комбінації різних продуктів доки граничні корисності останніх придбаних одиниць кожного товару не зрівняється;

г) коли ціна товару знижується, споживач може купити більше цього товару за даною ціною реального грошового доходу.

12.Коли ціна нормального товару А знижується, то:

а) ефект доходу та заміщення дозволяють споживачеві придбати більше;

б) ефект доходу та заміщення дозволяють споживачеві придбати менше;

в) ефект доходу дозволяє купувати менше, а ефект заміщення – більше;

г) ефект доходу дозволяє купувати більше, а ефект заміщення – менше.

Тема 4. Ринковий попит та його еластичність

До цього часу мова йшла про індивідуальний попит та про попит на конкретний продукт індивіда. Однак на ринку всі ці індивідуальні попити об’єднуються в ринковий попит. Завдання цієї теми – з’ясувати, як відбувається його формування, та визначити способи вимірювання сили, з якою ті чи інші фактори впливають на кількість товарів, що споживач готовий придбати.

4.1 Криві ринкового попиту

Ринковий попит формується як сумарний попит усіх споживачів. У залежності від споживацьких вподобань та доходів їх бажання і можливості придбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися. В табл.4.1 наведено умовні дані про індивідуальний попит трьох споживачів на товар Х. Ринковий попит – це сума індивідуальних попитів, що відповідають певному рівню цін. Інакше кажучи, це кількості товару, які усі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами.

Таблиця 4.1.

Формування ринкового попиту

Як видно з табл.4.1, при ціні Р1 тільки споживач 3 буде проявляти інтерес до придбання товару Х, тому ринковий попит співпадатиме з індивідуальним попитом споживача 3. При зниженні ціни до рівня Р2 ринковий попит будуть формувати уже два споживачі, а при ціні Р3 та Р4 – усі три споживачі.

Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту усіх споживачів при будь-якій ціні (рис.4.1). Вона виникає шляхом складання індивідуальних попитів. Оскільки криві індивідуальних попитів мають від’ємний нахил, то і крива ринкового попиту теж буде мати відповідний нахил.

Ринковий попит, з одного боку, залежить від усіх тих факторів, що впливають на індивідуальний попит, а з іншого – від самої кількості носіїв цього попиту, тобто від кількості споживачів (рис.4.2).

                             Р      

                               Р1        

                               Р2     

                               Р3 

                              Р4                d1         d2           d3            D             

                                                                                                   Qx

Рис.4.1. Ринковий попит

На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, від яких залежить кількість товару, що споживачі готові придбати, належать до нецінових. Їх дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту), чи вліво (зменшення попиту).

 Х

	дохід					споживацькі переваги

Рис.4.2. Фактори ринкового попиту

До нецінових факторів ринкового попиту відносяться:

-  зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;

-  зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;

-  кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;

-  цінові очікування покупців;

-  доходи споживачів.

У реальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему, але розуміння механізму дії кожного з них дає ключ до розуміння багатьох подій реального економічного життя.

4.2 Цінова еластичність попиту та її використання

До цього часу мова йшла лише про спрямованість впливу того чи іншого фактору на попит. Але практичне використання отриманих знань вимагає й уміння виміряти силу, з якою певний фактор впливає на обсяг бажаних закупок споживача. Ця проблема вирішується за допомогою оцінки еластичності попиту.

Як відомо, на величину попиту впливає ціна. Еластичність попиту по ціні – це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни на товар вздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини) попиту до змін ціни товару при умові, що всі інші фактори, що впливають на попит, залишаються незмінними:

 (4.1)

Еластичність тісно пов’язана з показниками нахилу кривої попиту. Але якщо остання дає співвідношення між зменшенням чи збільшенням обсягу закуплених товарів у натуральних показниках в залежності від зміни цін на 1 долар, гривню чи марку, то еластичність демонструє більш універсальну залежність – відсоткову зміну.

Оскільки крива попиту має від’ємний нахил, то еластичність попиту по ціні змінюється від нуля до мінус нескінченності. Для практичного використання еластичність попиту по ціні беруть, як правило, по модулю: |Ed|. Чим більше значення цього показника, тим більша цінова еластичність. Якщо:

0<|Ed|<1 – попит нееластичний;

|Ed| = 1 – попит з одиничною еластичністю;

1 <|Ed|< -¥ – попит еластичний.

Еластичність попиту по ціні залежить від цілого ряду факторів, зокрема:

- наявність товарів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатних досить ефективно замінити один одного, тим активніше реагує попит на зміну цін на них. Прикладом можуть служити автомобілі одного класу чи різні види прохолодних напоїв. Навпаки, якщо на ринку немає товару, що міг би послужити добрим замінником існуючого, то зміна цін на нього майже не викликає відповідних коливань обсягів продаж. Це, скажімо, може бути інсулін для хворих на цукровий діабет;

- час пристосування до зміни цін. У короткотерміновому періоді попит менш еластичний, ніж в довгостроковому, адже для пошуку товарів-субститутів та зміни структури споживання потрібен час;

- доля споживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тут залежність зворотна: чим більша доля, тим менша еластичність, і навпаки.

Розрахунки еластичності попиту по ціні мають досить широке практичне використання як для прогнозування споживацьких витрат, так і для проведення цінової політики фірми. Для продавця важливо знати, скільки грошей споживач готовий витратити на придбання даного товару при різному рівні ціни на нього, адже витрати споживача є ні чим іншим, як валовим доходом продавця:

Загальні витрати покупця = PQ = валовий дохід продавця.

На рис. 4.3 показані виграш продавця від збільшення ціни на товар, та його програш від викликаного цим ростом ціни зменшення обсягу продаж. Якщо площа фігури P1P2N2V (виграш від зростання цін) більша ніж площа фігури Q2Q1N1V (програш від зменшення обсягу продаж), то загальні доходи продавця зростуть. Якщо ж більша площа останньої фігури, то при зростанні ціни загальні доходи продавця зменшаться. Той чи інший результат залежатиме від еластичності попиту по ціні: при |Ed|>1 – продавець програє; при Ed<1 – продавець виграє.

                                  P

                                                                        Виграш продавця

                                  P2        N2

                                   P1       V     N1             Програш продавця    

                                      O   Q2      Q1                                     Q

Рис.4.3. Виграш та програш продавця при підвищенні ціни

В узагальненому вигляді вплив еластичності попиту на реакцію загальних витрат споживача на придбання товару в залежності від зміни ціни подано в табл.4.2. Зазначимо додатково, що якщо еластичність дорівнює нулю, тобто попит не реагує на зміну ціни, виступаючи як абсолютно нееластичний, то збільшення чи зменшення доходу продавця буде прямо пропорційним зміні ціни.

Таблиця 4.2

Вплив еластичності попиту по ціні на загальний дохід продавця

Практика господарювання багата прикладами використання показників еластичності попиту по ціні для прийняття економічно обгрунтованих рішень. Досить часто здійснення якихось економічних дій вимагають постійних витрат. Тоді прибуток підприємця буде залежати тільки від обсягу виручки, тобто від тієї кількості грошей, яку погодяться сплатити покупці за запропонований товар. Класичним прикладом такої ситуації є проведення концерту на стадіоні. Витрати організаторів на оренду арени, гонорар артистам, рекламу тощо практично не залежать від кількості глядачів, що прийдуть на концерт, тому можуть розглядатися як постійні. З іншого ж боку, кількість глядачів, а значить і виручка, залежить від цін на квитки. Чим повинні керуватися організатори, встановлюючи ціни на вхідні квитки?

Можна виходити з того, що ціни повинні бути такими, щоб максимально заповнити стадіон, не залишаючи жодного вільного місця. Але при цьому не обов’язково буде досягнута максимальна виручка. Якщо попит на квитки нееластичний, то підвищення ціни зменшить кількість глядачів у меншій мірі, ніж зростуть ціни, а тому загальна виручка зростатиме. Це буде продовжуватися доти, доки не буде досягнуто одиничної еластичності. Подальше ж підвищення ціни призведе до скорішого зменшення глядачів і, як результат, - до зменшення виручки. Таким чином, виручка досягає свого максимального значення при цінах, що відповідають одиничному значенню еластичності попиту. Ось чому ми можемо спостерігати незаповнені зали на концертах знаменитих артистів, напівпорожні салони літаків та вагони потягів тощо. В даному випадку недовикористовуються потужності того чи іншого капіталу, але максимізується виручка підприємця.

4.3 Розрахунок еластичності попиту по ціні для окремої точки на кривій

Величину еластичності попиту по ціні можна виміряти для безконечно малих змін ціни в кожній точці кривої попиту. Необхідність таких розрахунків підтверджується, зокрема, тим, що на одній і тій же дільниці кривої при застосуванні традиційної методики еластичність буде різною, якщо ціни зростають і якщо вони знижуються. Для прикладу візьмемо таку ситуацію:

Р1 = 10 грн.; Q1 = 200 шт;

P2 = 12 грн.; Q2 = 150 шт.

Якщо ціна зросла з 10 до 12 грн., то еластичність попиту буде розраховуватися так:

Ed = [(150-200)/200] : [(12-10)/10] = - 1,25.

Якщо ж розглядати ситуацію, коли ціна знижується з 12 до 10 грн., то величина еластичності попиту буде вже іншою:

Ed = [(200-150)/150] : [(10-12)/12] = -2.

Дещо виправить розрахунок використання середніх значень ціни та величини попиту для розрахунку відсоткових змін, однак це не дасть точних результатів для практичного використання, оскільки еластичність на початку дільниці кривої та в її кінці суттєво відрізняються. Ось чому необхідно розраховувати еластичність для кожної точки кривої попиту.

Для початку припустимо, що маємо справу з лінійною кривою попиту. Вона має постійний нахил в усіх точках (DQ/DP = const), але не постійну еластичність. Останню можна розрахувати через співвідношення відрізків на осі цін. На рис.4.4 DР = - Р1С; Р = ОР1; DQ = P1E = OQ; Q = OQ. Тоді розрахунок еластичності попиту по ціні набуде такого вигляду:

Ed = (DQ/Q) : (DP/P) = (DQ/DP) : (P/Q) =

= (- OQ/P1C) : (OP1/OQ) = - OP1/P1C. (4.2)

Останній вираз отримав назву формули відстаней. Вона використовується для розрахунку точкової еластичності.

                                Рх     

                                      С

                             DР        

                                              Р1                 Е

                                           DQ

                                  О

                                                  Q                           Qd       

Рис.4.4. Точкова еластичність попиту по ціні для лінійної кривої попиту

Отримані результати можуть бути використані і для кривих попиту з нелінійною залежністю. Для цього в точці, де необхідно визначити еластичність, проводиться дотична до кривої попиту та визначається співвідношення відрізків на осі цін: відрізка від початку координат до рівня ціни, що відповідає точці на кривій попиту, та відрізка від цього рівня ціни до точки перехрещення дотичної з віссю цін.

4.4 Нецінова еластичність попиту

Загальний підхід до вимірювання еластичності попиту зберігається і тоді, коли мова йде про вплив на нього інших, нецінових факторів. Серед них особливе місце займають доходи та ціни на інші товари.

Еластичність попиту по доходах можна визначити як співвідношення між відносною зміною попиту та відносною зміною доходу споживача (І). На рис. 4.5 представлено збільшення попиту (зсув кривої вправо) на DQ (Q2-Q1), що викликано збільшенням доходу на DІ (І1-І2). Тоді еластичність попиту по доходах буде дорівнювати:

Ei = (DQ/Q) : (DI/I). (4.3)

Еласничність попиту по доходах може набувати найрізноманітніших значень:

Еі >0 - для нормальних товарів;

Еі >1 – для предметів розкоші;

Еі <0 – для неякісних товарів.

Якщо еластичність попиту по доходах дорівнює нулю, то це означає, що споживання даного товару взагалі не залежить від рівня доходу споживача. Про такі товари мова йшла в попередній темі.

                                        Р

                                        Р1

                                                                                        D1

                                                                               D2

                                                   Q1   Q2                            Q

Рис.4.5. Еластичність попиту по доходах

Ціни на інші товари (Рy) також чинять вплив на попит, і міру цього впливу демонструє відповідний коефіцієнт еластичності, який отримав назву перехресної еластичності попиту. Перехресна еластичність попиту показує відсоткову зміну в кількості придбаних товарів Х у відповідь на одновідсоткову зміну ціни якого-небудь товару У:

Ес = (DQx/Qx) : (DPy/Py). (4.4)

Якщо еластичність має позитивне значення, то це свідчить, що з ростом ціни на товар У підвищується попит на товар Х. Такий зв’язок характерний для товарів-субститутів. Чим краще субститут здатний замінити даний товар, тим тіснішим буде зв’язок між цінами на нього та попитом на досліджуваний товар, а значить більшим значення еластичності. Скажімо, взаємозамінюваність двох сортів житнього хліба досить висока. Тому навіть незначне підвищення цін на один з них викличе різке збільшення попиту на інший.

Для комплементарних благ властиве від’ємне значення еластичності попиту. Чим в більшій мірі наявність одного блага визначає сенс придбання іншого, тим більшим по модулю буде значення еластичності. Як приклад можна навести зв’язок між цінами на заправлення газових балонів та попитом на дорожні газові плити, цінами на плівку та попитом на фотоапарати тощо.

Еластичність матиме нульове значення для товарів, які взагалі ніяким чином не пов’язані між собою.

4.5 Виграш споживача

Як було з’ясовано раніше, споживач буде купувати товар на ринку лише у тому випадку, коли його ціна не перевищуватиме граничної корисності товару для споживача, вираженої в грошах. Однак досить часто ситуація може бути такою, коли ціна нижча ніж гранична корисність. У цьому випадку споживач отримує певний виграш. З’ясування механізму отримання виграшу споживачем і є метою цього розділу.

Нехай для певного споживача гранична корисність кожної додаткової одиниці товару, виражена в грошах, матиме вигляд, поданий в табл.4.3, а фактична ціна цього товару на ринку дорівнюватиме 40 грн.

Таблиця 4.3.

Гранична корисність товару, виражена в грошах

Якщо споживач купить на ринку чотири одиниці товару за ринковою ціною, то його загальні витрати складуть 160 грн., тоді як загальна корисність придбаного товару – 280 грн. (100+80+60+40=280). Різницю між максимальною ціною, яку споживач готовий заплатити за додаткову одиницю продукту, та його ринковою ціною називають виграшем споживача. Максимальна ціна – це гранична корисність додаткової порції товару, виражена в грошах. Для розглянутого випадку при придбанні чотирьох одиниць товару виграш споживача складатиме 120 грн. Таким він буде і при придбанні трьох одиниць (240 – 120 = 120). Тому четверта одиниця – це гранична одиниця товару, яку споживач може купити, а може й не купити. В стані рівноваги споживач буде купувати товар до того часу, поки зростатиме його виграш.

Виграш споживача можна зобразити графічно. На рис.4.6 показана спадаюча гранична корисність товару із збільшенням обсягів його закупки. Якщо споживач зможе придбати три чи чотири одиниці товару по ціні 40 грн., то його виграш буде дорівнювати площі заштрихованої фігури.

                                    Р     

                                                                               Виграш споживача  

                               100

                                 80      

                                 60 

                                 40

                                  20  

                                              1      2       3     4      5    Q

Рис.4.6. Виграш індивідуального споживача

Такі ж висновки можна отримати і при аналізі ринкового попиту та загального виграшу споживачів. Загальний виграш споживачів – це різниця між максимальною кількістю грошей, що могла бути заплачена за певний обсяг товару, та дійсними видатками споживачів. Він буде дорівнювати площі фігури, обмеженої віссю цін, лінією ринкової ціни та кривою ринкового попиту (рис.4.7).

                                     Р

                                     Р1

                                                                                   D         

                                                                                         Q

Рис.4.7. Загальний виграш споживачів

Концепцію виграшу споживачів можна застосовувати для оцінки податкового тягаря, який лягає на плечі споживачів в результаті, скажімо, підвищення податку на додану вартість. Прийняття такого рішення державою призведе до зростання цін проти попереднього періоду, втраті частини виграшу споживача та збільшенню надходжень до державного бюджету. Однак приріст останніх буде меншим, ніж втрата виграшу споживачами. Це добре видно на рис.4.8.

При підвищенні податку на DТ ціни зростуть до Р2 , що приведе до зменшення обсягу продаж та втрати виграшу споживачів. Вона буде відповідати площі фігури Р1Р2ЕМ. При цьому доходи бюджету зростуть на величину, що відповідає площі прямокутника Р1Р2ЕС. Таким чином, втрачений споживачами виграш, але не отриманий державою у вигляді додаткових надходжень в бюджет, дорівнює площі фігури СЕМ. Він і складатиме додатковий податковий тягар. Аналогічно можна визначити додатковий виграш споживачів при розширенні державних субсидій.

                                     Р

                                     Р1

                                                                                   D         

                                                                                         Q

Рис.4.8. Податковий тягар

На завершення розгляду теорії  поведінки споживача слід звернути увагу на те, що практичне використання моделі вимагає кількісної оцінки функції споживання та еластичності попиту в кожний момент часу для конкретних споживачів. Найпоширенішими методами такої оцінки є ринкові експерименти, опитування споживачів для з’ясування їх намірів, статистичні моделі.

Ринкові експерименти та опитування споживачів використовуються фірмами для отримання інформації про те, як реагує обсяг попиту на зміни цін та інших факторів. Недолік останнього методу в тому, що дійсні результати можуть не співпадати з відповідями на питання. Є труднощі в отриманні представницької вибірки. В протилежному випадку результати будуть малозначущі.

Основні терміни та поняття

Крива ринкового попиту                    Перехресна еластичність попиту

Еластичність попиту по цінах         Виграш споживача

Еластичність попиту по доходах

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих.

1.  Відношення процентної зміни величини попиту на товар і процентної зміни ціни…

2.  Різниця між граничною корисністю кожної додаткової одиниці товару, вираженої в грошах і ціною товару є…

3.  Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар до процентної зміни ціни іншого товару…

4.  Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності більше за одиницю, є…

5.  Попит, величина якого залишається незмінною при зміні ціни

6.  Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар до процентної зміни доходу споживача є…

7.  Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності дорівнює одиниці є…

8.  Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності менше одиниці є…

9.  Загальний обсяг попиту всіх споживачів на даному ринку при всіх рівнях цін є…

10.  Випадок, при якому зміна величини попиту проходить при незмінній ціні товару…

Терміни і поняття

а) абсолютно нееластичний попит;

б) крива ринкового попиту;

в) еластичний попит;

г) коефіцієнт цінової еластичності попиту;

д) коефіцієнт перехресної еластичності попиту;

є) коефіцієнт еластичності попиту по доходу;

ж) виграш покупця;

з) нееластичний попит;

і) абсолютно еластичний попит;

к) попит одиничної еластичності.

Вправа 2. Знайдіть єдину правильну відповідь.

1.  Які з наведених факторів впливають на зміну величини попиту на продукт В ?

а) зміна ціни товару-замінника;

б) зростання доходів споживача;

в) зміна ціни товару В;

г) зміна смаків споживача.

2.  Якщо ціна товару зростає, то крива попиту на товар-змінник:

а) зміщується ліворуч;

б) знижується;

в) зміщується праворуч;

г) лишається незмінною.

3.  Які з наведених факторів спричиняють зміщення кривої попиту на товар А ліворуч:

а) зростання населення;

б) зростання грошових доходів;

в) зниження ціни товару-субституту В;

г) зростання ціни товару-субституту В.

4.  Якщо еластичність попиту на товар становить 2,5 і ціна знижується від 2 грн. До 1,8 грн., то:

а) осяг попиту підвищився на 2,5 відсотка;

б) обсяг попиту знизився на 2,5 відсотка;

в) обсяг попиту підвищився на 25 відсотків;

г) нічого з наведеного не вірно.

5.  Коефіцієнт цінової еластичності попиту показує;

а) реакцію покупця на зміну ціни;

б) ступінь зміщення кривої попиту внаслідок зміни доходів;

в) нахил кривої попиту;

г) як бізнесмени можуть повертати свої фіксовані витрати.

6.  Ціна товару Х знизилась з 100 до 90 грн., завдяки чому обсяг попиту виріс з 50 до 90 шт. Ми можемо зробити висновок, що попит на товар Х:

а) знизився;

б) має одиничну еластичність;

в) нееластичний;

г) еластичний.

7.  Попит на товар можна назвати нееластичним, якщо:

а) споживачі не реагують на зміну ціни товару;

б) коефіцієнт еластичності більший за одиницю;

в) зниження ціни супроводжується зниженням обсягу попиту;

г) зниження ціни супроводжується підвищенням обсягу попиту.

8.  На цінову еластичність попиту впливає:

а) наявність товару-субституту;

б) час пристосування до цінових змін;

в) ціни на інші товари;

г) доля споживацького бюджету, що витрачається на даний товар.

9.  Які параметри коефіцієнту еластичності по доходу характеризують неякісний товар:

а) 0; в) 0;

б) 1; г) 1.

10.  Одиничну еластичність попиту характеризує коефіцієнт цінової еластичності:

а) в) 0;

б) г) вірної відповіді немає.

11.  Базова формула для обчислення коефіцієнта цінової еластичності попиту це відношення:

а) абсолютного зниження обсягу попиту на абсолютне підвищення ціни;

б) відносної зміни обсягу попиту на відносну зміну ціни;

в) абсолютного зниження ціни на абсолютне підвищення обсягу попиту;

г) відносної зміни ціни на відносну зміну обсягу попиту.

12.  Який з поданих далі виразів не характеризує еластичний попит:

а) відносна зміна обсягу попиту більша за відносну зміну ціни;

б) покупці відносно чутливі до зміни ціни;

в) загальна виручка знижується, якщо ціна зростає;

г) коефіцієнт еластичності менший від одиниці.

13.  Якщо попит на товар А нееластичний, то 3-х відсоткове підвищення ціни товару А приведе до таких наслідків:

а) зниження обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

б) зниження обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки;

в) підвищення обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

г) підвищення обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки.

14.  Абсолютно еластичний попит описується лінією:

а) направленою вгору і праворуч;

б) розміщеною паралельно вертикальній осі;

в) розміщеною паралельно горизонтальній осі;

г) яка не може бути показана у двох вимірах.

15.  На який з товарів перехресна еластичність попиту дорівнює нулю:

а) товари-субституту;

б) товари, що не мають замінників;

в) доповнюючі товари;

г) товари розкоші.

16.  Вкажіть область зміни коефіцієнта еластичності попиту за доходами для предметів розкоші:

а) 0; в) 1;

б) 1; г) 0.

17.  Еластичність попиту за доходами залежить від:

а) ціни;

б) смаків споживачів;

в) рівня грошового доходу;

г) пропонування деякого товару.

18. Вкажіть на зображеному графіку область надлишкового тягара:

а) А;

б) Б;

в) В;

г) Г.

19.Якщо зменшення ціни на 10 відсотків приведе до підвищення величини попиту на 16 відсотків, то такий попит:

а) нееластичний;

б) одиничної еластичності;

в) еластичний;

г) абсолютно еластичний.

20. Якщо, незважаючи на зміну ціни товару, загальна виручка не зміниться, коефіцієнт цінової еластичності:

а) більше 1;

б) менше 1;

в) рівний 0;

г) рівний 1.

21. Якщо довільна кількість товару продається по однаковій ціні, то попит на цей товар є:

а) абсолютно нееластичний;

б) абсолютно еластичний;

в) нееластичний;

г) попитом одиничної еластичності.

22. Якщо попит на сільськогосподарську продукцію нееластичний, то при високому врожаї доходи фермерів:

а) зростуть, так як збільшиться обсяг проданої продукції;

б) скоротяться, так як відносне зниження цін буде більшим, ніж відносне збільшення обсягу продаж;

в) зростуть, так як відбудеться зростання цін на продукцію, викликане збільшенням попиту;

г) залишаться незмінними, так як відносне збільшення обсягу продаж буде дорівнювати відносному зниженню цін.

Вправа 3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове.

1.  Чим більша питома вага продукту в структурі витрат споживача, тим менший еластичний попит на цей товар.

2.  Ринковий попит показує обсяг попиту окремого споживача.

3.  Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше нуля відповідає неякісним товарам.

4.  Одним з факторів, що впливають на цінову еластичність попиту є наявність комплементарних товарів.

5.  Еластичність попиту за ціною є величиною від’ємною.

6.  Надлишковий податковий тягар викликає втрату у надлишку споживачів.

7.  Більш еластичний попит матиме споживач, який не може розпочати свій ранок без чашечки кави.

8.  Поява інших копіювальних машин збільшує еластичність попиту на машини “Ксерокс”.

9.  Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше одиниці відповідає нормальним товарам.

10.  Товари-субститути характеризуються прямою залежністю між ціною на один із них і попитом на інший.

11.  Якщо при зміні ціни на 1 відсоток величина попиту змінюється на 10 відсотків, то попит у цьому випадку є нееластичним.

12.  Якщо при скороченні ціни на товар з 20 грн. до 10 грн., обсяг продаж не змінюється, то попит на цей товар є абсолютно нееластичним.

13.  Чим менше субститутів має товар, тим більше еластичним є попит на нього.

14.  Попит на предмети розкоші більш еластичний, ніж попит на товари першої необхідності.

15.  Якщо разом із зростанням ціни товару зменшується виручка, то попит на даний товар є еластичним.

16.  позитивне значення коефіцієнту перехресної еластичності двох товарів означає, що ці товари є взаємозамінниками.

17.  Цінова еластичність на протязі всієї кривої попиту не змінюється.

18.  Попит на вугілля більш еластичний, ніж на паливо.

19.  Якщо доходи споживачів збільшуються, то споживання хліба зростає.

20.  Цінова еластичність попиту залежить від попиту на інші товари.

21.  Еластичність попиту за доходами на шуби з натурального хутра висока.

Розділ 2. Теорія поведінки виробника

Тема 5. Теорія виробництва

Контрагентом споживача (покупця) на ринку виступає продавець. Оскільки в сучасному суспільстві абсолютна більшість товарів є результатом виробничої діяльності, то за продавцем обов’язково стоїть виробник. Використовуючи обмежені ресурси (працю, капітал, землю та підприємницькі здібності), він організує виробництво певного обсягу продукції та постачає її на ринок. Чим же керується виробник при виборі товару для виробництва, визначенні обсягу його поставки на ринок, які фактори можуть вплинути на кількість запропонованих товарів, як досягається рівновага виробника? Для відповіді на ці важливі для економічної теорії та господарської практики питання необхідно розпочати аналіз із з’ясування суті самого процесу виробництва.

5.1 Виробництво та виробнича функція

Виробництво – це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами та матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний характер (бригадир – робітник, директор підприємства – начальник цеху, робітник – робітник тощо) або ж соціально-економічний (власник – невласник, акціонер – акціонер, кредитор – позичальник тощо). Наглядно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис.5.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються, перш за все, пануючими відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). Тому в мікроекономіці соціально-економічні відносини предметом вивчення не виступають. Вона вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається перед усім технологією, що використовується у ньому (зазначимо, що якраз під впливом технології, перш за все, формуються організаційно-виробничі відносини). Технологія – це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів та послуг. Вона матеріалізується у:

-  нових зразках обладнання;

-  нових методах виробництва;

-  новій організації праці;

-  підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.

Рис. 5.1. Виробництво як продуктивна система та система відносин

У реальному житті технологія постійно удосконалюється, що призводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то буде обгрунтованим припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція. Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q =f (L, K, M), де (5.1)

Q – обсяг виробництва; L – праця; К- капітал; М – матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1.  Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може бути досягнуте зростанням затрат одного ресурсу при інших незмінних умовах: якщо, наприклад, К,М – const, а зростає тільки L, то DQ ®0.

2.  Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактору на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3.  Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період – це період виробництва, на протязі якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше капітал). Довготерміновий період – це період, на протязі якого виробник має достатньо часу для зміни усіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку – таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу випуску, який може бути здійсненим при кожній комбінації факторів виробництва (табл.5.1).

Таблиця 5.1

Виробнича сітка

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К=300; L=200 та при К=200; L=300; 210 шт. при К=400; L=200 та при К=300; L=300 тощо. Існує можливість графічно зобразити всі ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива має назву ізокванти (рис. 5.2) .

       Години роботи

          машин (К)

                          К1            М      ·М1

                          К2                N                    Q=200

                                       L1    L2                             Години праці (L)

Рис.5.2. Ізокванта

Ізокванта – це крива, що відображає усі різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. За своїм визначенням ізокванти схожі з кривими байдужості. Так же, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва буде перевищувати заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. У цьому випадку ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).

К

                                                                             L

Рис. 5.3. Карта ізоквант

Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції при будь-якому наборі факторів виробництва. Подібно до кривих байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, що розміщена далі від початку координат відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд ввігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

5.2 Закон спадаючої граничної продуктивності

Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва до іншої, що знаходяться на різних ізоквантах. В короткотерміновому періоді збільшення обсягів виробництва можливе за рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ на рис.5.4. Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу та праці (відношення К/L).

                                К

                                 А                                       В   

                                                                                  Q3    

                                                                                   Q2        

                                                                                    Q1

                                                                                                    L 

Рис.5.4. Зміна обсягів виробництва в короткотерміновому періоді

Щоб з’ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх використання, необхідно ввести ряд понять, що характеризують результати виробництва:

-  сукупний продукт змінного фактора виробництва, у нашому випадку праці (ТРL) – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов;

-  середній продукт змінного фактора виробництва (АРL)– це 0відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АРL = TPL/L. Цей показник можна вважати продуктивністю змінного фактора;

-  граничний продукт змінного фактора (МРL) – це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю: МРL = DTPL/DL.

У табл.5.2 наведені умовні дані, що характеризують динаміку обсягів виробництва шкарпеток в залежності від збільшення затрат праці при незмінних затратах капіталу (К = 50 машино-годин). Вони більш-менш точно відображають спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.

Таблиця 5.2

Зміни виробництва шкарпеток в залежності від росту затрат праці

Сукупний продукт змінного фактору зростає в міру того, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, наступає момент, коли збільшення використання праці не збільшує, а зменшує загальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений працею, яка не може знайти ефективного використання при даному обсязі капіталу. У нашому прикладі це наступає при співвідношення К/L = ½.

Відзначені залежності можна показати графічно. На рис.5.5 показана крива сукупного продукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними.

                           Q

                                                 A        B

                          Q1                       

                                  C

O                L1                                                   L

Рис.5.5. Крива сукупного продукту змінного фактора

Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил променю, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променю ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q1/L1. А це буде не що інше, як середній продукт у цій точці.

Середній продукт досягне свого максимуму при використанні кількості праці, яка відповідає точці дотику променю, що виходить від початку координат, та кривої сукупного продукту. На рис.5.5 це точка С.

Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю Х, то отримаємо граничний продукт. Криві середнього та граничного продукту подано на рис.5.6.

                         Q

                                               A

                                                                            C

                                                                                                                   АР    

                                                                                         B                        L

                                                                   МР

Рис.5.6. Криві середнього та граничного продуктів

Середній продукт буде збільшуватися до того часу, поки граничний продукт буде більшим за нього. Якщо у виробництво залучається нова порція ресурсу і її продуктивність більша за середню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт змінного фактора буде досягати в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР=МР. У нашому прикладі ця точка знаходиться десь в інтервалі затрат праці від 50 до 60 людино-годин.

Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, після досягнення в точці В нуля, граничний продукт набуває від’ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить стійкою, що дозволяє вважати її економічним законом. Закон спадаючої граничної продуктивності полягає в тому, що починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності – це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадаючої граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи на дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то обсяги зібраної картоплі зростуть у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то, як влучно заявляють економісти, усе сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, концентрувавши там усі витрати праці.

З’ясування динаміки обсягів виробництва в залежності від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Перш за все воно використовується для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду можна виділити три стадії виробництва:

-  перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків підприємця;

-  друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

-  третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і теж найчастіше призводить до збитків виробника.

Іншою сферою використання досліджуваних закономірностей може бути прийняття рішень по оптимізації структури затрат на виробництві. Припустимо, що існує дві дільниці, які виробляють однакову продукцію. Як маневруючи перерозподілом фіксованої кількості праці між ними в короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?

Для відповіді на поставлене питання необхідно порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці між дільницями МР1>МР2, то ресурси слід перерозподілити на користь першої дільниці, якщо ж співвідношення протилежне (МР1<МР2) – на користь другої дільниці. Максимальний обсяг продукції з двох дільниць підприємець отримає тоді, коли граничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від його використання є однією з складових мистецтва управління.

5.3 Заміщення факторів виробництва

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим в процесі їх використання. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (MRTSLK) визначається розміром капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва:

MRTSLK = -DK/DL. (5.2)

Форма ізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення зменшується при просуванні вниз вздовж ізокванти. Це означає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількість капіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає в тому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен з них не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше ніж він.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тільки через співставлення їх приростів, але й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні праці з L1 до L2 (рис.5.2) виробник залишається на тій самій ізокванті, то це означає, що справедливою буде така рівність:

DL MPL = - DK MPK (5.3)

Тоді:

MRTSLK = -DK/DL = MPL / MPK (5.4)

Оскільки виведена залежність характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому викладенні вона буде використана нами для обгрунтування точки рівноваги виробника.

Хоча спадаюча гранична норма технологічного заміщення працею капіталу є властивою для абсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд виключень, де ця залежність дещо інакша. Розглянемо кілька з них.

1.Фактори виробництва можуть використовуватися лише в певній пропорції. Для прикладу можна назвати співвідношення комп’ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо фіксована кількість годин роботи комп’ютера протягом робочого дня, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Вірним буде й зворотне твердження: якщо фіксована кількість операторів, то досягти росту обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп’ютерів неможливо. У цьому випадку ізокванта буде мати вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.5.7).

                                K     

                                                                             Q3       

                                                                              Q2        

                                                                              Q1

                                                                                         L

Рис.5.7. Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом рівним 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва в принципі неможливе.

5.4 Зміна масштабу виробництва

На відміну від короткого періоду в довгостроковому періоді усі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношення факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме по променю, спрямованому від початку координат (рис.5.8). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадаюча. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект росту масштабу виробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

                               К   

                             150       

                             120                                         Q=80       

                             100                                          Q=50

                                                                           Q=30 

                                             100  120 150                                           L

Рис. 5.8. Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація., що дає ефект росту продуктивності праці і, відповідно, зменшення затрат.

2. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, дозволяє збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

3. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення усіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Нейтральна реакція середнього продукту на зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, що на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тім, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими зіштовхується підприємство. Це, перш за все, значна інерційність великих систем та втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу управляємості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управляння, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того ж підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляється усі з перелічених реакцій. Їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо. Однак детальніше про це піде мова в наступній темі.

Основні терміни та поняття

Виробництво Карта ізоквант

Затрати факторів виробництва Сукупний продукт змінного фактора

Технологія                                 Середній продукт змінного фактора

Виробнича функція                Граничний продукт змінного фактора

Короткотерміновий період       Закон спадаючої граничної

Довготерміновий період                    продуктивності

Виробнича сітка                       Гранична норма технологічного

Ізокванта                                  заміщення

Тема 6. Витрати та випуск

У попередній темі були з’ясовані залежності між затратами факторів виробництва у натуральному виразі (людино-години праці та машино-години капіталу) та обсягами виробленого продукту, який описується виробничою функцією. Однак у ринкових умовах, коли виробництво носить товарний характер, затрати факторів виробництва отримують вартісний вираз. У цьому випадку затрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва. Тому, перш за все, необхідно з’ясувати їх суть та способи виміру.

6.1 Витрати виробництва

Витрати виробництва – це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважають, що вартість – це втілена у товарі праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії взагалі і в мікроекономіці, зокрема, є концепція альтернативної вартості. З позицій якраз цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва у наступному викладі.

Як можна оцінити альтернативну вартість відмінної оцінки, виставленої вам на екзамені з мікроекономіки? Щоб отримати її, ви змушені були відмовитися від інших варіантів використання свого вільного часу: перегляду цікавої телепередачі, сну чи походу з друзями на вечірку. Тому можна вважати, що п’ятірка коштувала вам найціннішої втрати, якої можна було б уникнути при альтернативному використанні часу, витраченого на підготовку до екзамену.

Якщо розсудити по аналогії, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Слід наголосити, що економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські або явні) та внутрішні (приховані) витрати. Зовнішні витрати – грошові видатки постачальникам ресурсів, які не належать до власників підприємства. Це сума усіх платежів підприємця по залученню необхідних економічних ресурсів. До їх складу належать заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отримані кредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо.

Внутрішні витрати – це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг розмістити в банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішні витрати формують економічні витрати підприємця. В подальшому викладенні мова йтиме виключно про економічні витрати.

Особливо слід звернути увагу на той факт, що до складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Її розмір визначається рівнем дохідності, що є нормальним або ж середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формою прибутку виступає прибуток економічний (чистий), який є додатковим доходом підприємця в результаті його ефективнішої діяльності в певній галузі. Цю форму прибутку отримують далеко не усі підприємці, і вона не відноситься до витрат. У мікроекономіці, якщо спеціально не оговорено, мова, як правило, йде при економічний прибуток.

Щоб краще пояснити значення якраз економічних витрат та економічного прибутку (а не бухгалтерського) для прийняття економічно обгрунтованих рішень, наведемо такий приклад. Нехай існує якась консультативна фірма, в якій її власних та його дружина надають консультативні послуги. Для її організації власник придбав обладнання на 10000 грн., взяв кредит в банку (5000 грн.), найняв трьох працівників, яким виплачує заробітну плату по 200 грн. в місяць, а також здійснює плату за різні послуги 5000 грн. в рік. Фірма розташована у квартирі, що належить підприємцю. Чи має сенс займатися цім видом діяльності, якщо сукупний річний дохід фірми становить 30000 грн.?

Для відповіді на поставлене питання підрахуємо спочатку бухгалтерські витрати. Як видно з табл.6.1, вони складаються з заробітної плати найманих працівників, відсотку за кредит, амортизаційних відрахувань та інших платежів за послуги стороннім організаціям. Загальна сума цих витрат становить 15200 грн. Тоді бухгалтерський прибуток складатиме 14800 грн. Може скластися враження, що цей вид діяльності досить ефективний та прибутковий, оскільки бухгалтерський прибуток становить майже 100% по відношенню до витрат. Однак для обгрунтованого висновку необхідно проаналізувати, який дохід отримав би підприємець, якби альтернативно розпорядився своїми ресурсами. Для цього необхідно підрахувати неявні (внутрішні) витрати.

Відмовившись від роботи у власній консультативній фірмі підприємець та його дружина могли б поступити на роботу по найму і отримати заробітну плату, покласти гроші, витрачені на обладнання, на депозит і отримати на них відсотки, здати в оренду квартиру і отримати орендну плату. Крім того, нормальний прибуток для такого виду діяльності дорівнює 2000 грн. Загальна сума альтернативної вартості залучених власних ресурсів (внутрішні витрати) становить 16000 грн. Цю суму могли б отримати власники фірми, якщо прийняли б рішення про інше використання ресурсів. Оскільки вона перевищує бухгалтерський прибуток, то виявляється, що створювати консультативну фірму не доцільно.

Таблиця 6.1

Бухгалтерські та економічні витрати консультативної фірми

Аналогічний висновок можна зробити, порівнюючи економічні витрати з сукупним доходом фірми. З’ясується, що фірма не тільки не приносить економічного прибутку, а, навпаки, її діяльність пов’язана з економічними збитками (30000 - 31200 = -1200).

Таким чином, дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, уже достатній для створення умов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він приносить підприємцю нормальний прибуток. Надлишок доходу над економічними витратами є економічним прибутком.

6.2 Функція витрат та рівновага виробника

Економічні витрати залежать від кількості використаних ресурсів (їх затрат) та цін за послуги факторів виробництва. Тоді можна установити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця залежність називається функцією витрат:

Q = f (PL, L, PK, K), де (6.1)

L, K – затрати праці та капіталу; PL, PK - ціни відповідних ресурсів.

За допомогою функції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізація витрат на заданий обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданих витратах.

Легко помітити зв’язок функції витрат з виробничою функцією: остання доповнюється урахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні (сукупні) витрати (ТС) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактору:

ТС = PL L + PK K. (6.2)

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів отримало назву ізокости. Ізокоста – це лінія, яка відображає затрати капіталу та праці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними (рис.6.1).

                                К

                                                  ТС1 ТС2   ТС3            L    

Рис.6.1. Ізокости

Кожний рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. Нахил будь-якої ізокости з сімейства ізокост дорівнює ( -DК/DL). Його можна виразити і через співвідношення цін:

-DК/DL= PL/ PK. (6.3)

Зміна ціни на працю чи капітал може змінити нахил ізокванти. Варіанти таких змін продемонстровані на рис.6.2: зростання ціни капіталу та зниження ціни праці збільшує кут нахилу; зменшення ж кута нахилу відбувається при зростанні ціни праці та зменшенні ціни капіталу.

   К                                                              К

                                            L                                                                L

Рис.6.2. Зміна нахилу ізокости під впливом:

а) зростання ціни праці; б) зниження ціни капіталу

Який же з запропонованих ізокостою набір капіталу та праці забезпечить максимальний обсяг продукту? Для відповіді на це питання необхідно сумістити ізокости з картою ізоквант (рис.6.3).

                          К

                            ТС                    

                                                   A                              

                                                                               Q3     

                                                                               Q2  

                                                                                Q1     

                                                                                           L

Рис.6.3. Максимізація обсягів виробництва при заданих витратах

Умовою для визначення максимальних обсягів виробництва при заданих витратах (як мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка А на рис.6.3).

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости – співвідношенням цін праці та капіталу. Тоді умову рівноваги виробника (такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі) можна подати як рівність:

MRTSLK= PL / PK. (6.4)

Оскільки MRTSLK= MPL / MPK, то справедливим буде рівняння:

MPL / MPK= PL / PK, або (6.5)

MPL / PL= MPK / PK. (6.6)

Рівняння 6.6 відображає принцип найменших витрат, суть якого полягає в тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт на одиницю витрат одного фактора перевищує граничний продукт іншого фактора, фірма може отримати приріст продукції для реалізації без додаткових коштів за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва.

Якщо з’єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, отримаємо так звану траєкторію росту (рис.6.4).

                             К 

                          ТС3

                          ТС2   

                           ТС1                                  Q3  

                                                                    Q2

                                                                     Q1

                                                                                     L

Рис. 6.4. Траєкторія росту

Траєкторія росту показує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва.

6.3 Витрати в короткотерміновому періоді

При аналізі формування витрат в короткотерміновому періоді необхідно провести їх розмежування на постійні та змінні. Постійні витрати (FC) не залежать від обсягів виробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли виробництво взагалі припиняється. Справа в тім, що як витікає з самого визначення короткотермінового періоду, він недостатній для зміни, перш за все, обсягів капіталу. Прикладами постійних витрат можуть бути видатки, пов’язані з виплатою орендної плати, відсотки за отриманий кредит, амортизація тощо.

Змінні витрати (VC) – це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії для виробничих цілей тощо.

В мікроекономічному аналізі широко використовуються показники не тільки загальних витрат, але й середніх: середні сукупні (ATC), середні постійні (AFC) та середні змінні (AVC) витрати:

ATC = TC / Q (6.7)

AFC = FC / Q (6.8)

AVC = VC / Q (6.9)

Особлива роль в дослідженні поведінки виробника на ринку належить граничним витратам, які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції:

MC = DTC / DQ. (6.10)

Граничні витрати в короткотерміновому періоді не залежать від постійних витрат. На їх рівень впливають тільки змінні витрати.

Для з’ясування закономірностей динаміки витрат в залежності від обсягів виробництва скористуємося умовними даними про виробництво стільців, які подано в табл.6.2. На їх основі можна побудувати відповідні криві.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до вісі обсягу виробництва (рис.6.5). Зображення кривої змінних витрат дзеркально відображає форму кривої сукупного продукту змінного фактора. Кожна точка цієї кривої відповідає мінімальним затратам праці, що вимагаються для виробництва відповідного обсягу продукції. Крива матиме вигляд зростаючої з поступовим затуханням лінії. Десь у перспективі вона досягне точки перелому, після якої подальше зростання змінних витрат не буде супроводжуватися ростом обсягів виробництва. Однак ця дільниця кривої не може бути складовою функції витрат, оскільки не відповідає вимозі її визначення (це не будуть мінімальні витрати, необхідні для отримання заданого обсягу виробництва, оскільки його можна отримати при менших витратах).

Таблиця 6.2

Витрати виробництва

Крива сукупних витрат показує зміни загальної вартості факторів, що використовуються у виробництві, в залежності від збільшення обсягів виробництва. Вона матиме таку ж форму, як і крива змінних витрат, однак проходитиме вище на величину постійних витрат.

                               C                                          TC

                                                                             VC

                                                              M

                                                    N

                                                                                         FC

                                                                                              Q

Рис. 6.5. Криві сукупних, постійних та змінних витрат

Середні витрати для будь-якого обсягу виробництва дорівнюють тангенсу кута нахилу променю, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривій сукупних витрат (наприклад, точку N). Мінімального значення середні витрати набувають в точці, де кут нахилу променю буде найменшим, тобто в точці його дотику до кривої сукупних витрат (точці М). Аналогічно можна сказати і про середні змінні витрати. Якщо будувати їх криву, то вона поступово буде наближатися до кривої середніх сукупних витрат (рис. 6.6).

Граничні витрати – це нахил кривої сукупних витрат, тобто тангенс кута дотичних, проведених до кожної точки кривої. Граничні витрати спочатку зменшуються (у нашому прикладі до другої одиниці продукції), а потім починають зростати при збільшенні обсягів виробництва.

Важливим для подальшого дослідження є з’ясування залежностей між динамікою середніх та граничних витрат. Поки граничні витрати будуть меншими ніж середні, виробництво додаткової одиниці продукції зменшуватиме середні витрати. Якщо ж виробництво додаткової одиниці коштуватиме дорожче, ніж середні витрати, то збільшення обсягів виробництва буде призводити до зростання середніх витрат. Таким чином, середні витрати будуть мінімальними при їх рівності з граничними витратами. Тобто криві граничних та середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення останніх (рис.6.6). Для нашого прикладу точка перетину знаходиться муж шостою та сьомою одиницею продукції.

                             C                                 MC         ATC

                                                                                AVC

                                                                                             Q

Рис. 6.6. Криві середніх та граничних витрат

Зміни витрат у короткотерміновому періоді відображають дію закону спадаючої граничної продуктивності змінного фактора. До того часу, поки фірма зможе знаходити усі необхідні ресурси за постійними цінами, зміни витрат у короткотерміновому періоді можна повністю пояснити змінами середнього та граничного продукту змінного фактора. U-образна форма кривих середніх сукупних та змінних витрат відображає той факт, що на виробництві середній продукт спочатку збільшується, а потім зменшується. Точка мінімуму середніх змінних витрат співпадає з точкою максимуму середнього продукту змінного фактора.

6.4 Витрати у довготерміновому періоді

При аналізі витрат у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що у цьому випадку немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися в залежності від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи навпаки придбати нові. Тому в довготерміновому періоді на перший план виступає проблема оптимізації розмірів підприємства.

Існує певний зв’язок та залежність між динамікою витрат в короткотерміновому та довготерміновому періодах. Для її демонстрації наведемо такий приклад. Нехай існує певні виробничі модулі (виробничі дільниці), кожен з яких здатний забезпечити виробництво 5 тисяч стільців на рік при мінімальних середніх витратах. Рівень цих витрат для кожного модуля свій. Тоді потужність підприємства буде залежати від кількості модулів, введених у експлуатацію. На рис.6.7 зображені криві середніх витрат для кожного з модулів.

         С,Р                                    АТС1          АТС2                АТС3      

             Р1            

             Р2

             Р3

                               Q3   Q2                                                             Q

Рис. 6.7. Пристосування до ринкових умов у довготерміновому періоді

Нехай потреби ринку становлять 7000 стільців (Q2). Цей обсяг можна отримати як за допомогою одного виробничого модуля, залишаючись у рамках короткотермінового періоду, так і з введенням в експлуатацію другого, тобто через довготерміновий період. У першому випадку обсяги виробництва не будуть відповідати тим, при яких досягається мінімальний рівень середніх витрат (Р3 = 9 грн.). Вони зростуть до 12 грн. в розрахунку на один стілець. Якщо ж піти другим шляхом, то частину обсягу (5000 шт.) можна виробити при мінімальних витратах (9 грн.), а іншу (2000 шт.) – при витратах, що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС2 (Р1 = 15 грн.).

Для визначення привабливішого варіанту розвитку виробництва слід знайти такий, що мінімізує загальні витрати на заданий обсяг. У першому випадку вони будуть дорівнювати:

ТС1 = Р2Q2 = 12 х 7000 = 84000 грн. (6.11)

У другому випадку їх можна розрахувати так:

ТС2 = Р3Q3 + P1(Q2 – Q3) = 9 х 5000 + 15 х 2000 = 75000 грн. (6.12)

Таким чином, з точки зору мінімізації сукупних витрат для отримання заданого обсягу виробництва привабливішим є других варіант розвитку, який передбачає перехід від короткотермінового до довготермінового періоду.

Подібно тому, як середній продукт в залежності від обсягів виробництва може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати теж по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. На рис.6.8 представлені три найтиповіші ситуації.

  АТС                                     АТС                                       АТС     

                                Q                                               Q                                     Q

            а)                                                б)                                        в)

Рис.6.8. Варіанти довготермінової динаміки середніх витрат

У варіанті, який зображено на рис.6.8.а, спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Але при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

Інша ситуація продемонстрована на рис.6.8.б. Тут можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.

Навпаки, у третьому випадку позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому підприємцю важливо вірно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Існуючі бар’єри росту роблять можливим ефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Однак намагання мінімізувати витрати – це лише одна сторона, що визначає поведінку виробника. Визначення реальних масштабів виробництва як в короткотерміновому, так і в довготерміновому періодах визначається в кінцевому рахунку можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва необхідно порівнювати з доходами, чому і буде присвячено наступний розділ курсу.

Основні терміни та поняття

Альтернативна вартість       Змінні витрати

використання ресурсів        Постійні витрати

Економічні витрати        Середні витрати

Неявні витрати         Середні змінні витрати

Функція витрат        Середні постійні витрати

Ізокоста                      Граничні витрати

Сукупні витрати                   Витрати у довготерміновому періоді

Траєкторія росту                                   

Розділ 3. Ринок товарів

Тема 7. Ринок досконалої конкуренції

При виборі масштабів виробництва виробники керуються мотивом максимізації прибутку. Однак динаміка доходу, як одного з вирішальних факторів прибутку, багато у чому залежить від ринкової ситуації, перш за все, від переважаючого типу конкуренції. Як відомо, у залежності від конкурентного середовища, ринки поділяють на такі чотири групи: ринок чистої (досконалої) конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополії та ринок чистої монополії. Тому слід окремо розглянути проблему вибору обсягів виробництва та максимізації прибутку для кожної ринкової ситуації.

7.1 Ознаки та умови досконалої конкуренції

Найважливішими ознаками, за якими виділяють різні моделі ринку, є: кількість фірм-продавців на ринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливості контролю за цінами з боку продавців; умови вступу в галузь додаткових виробників та виходу з неї; метод конкуренції, який є переважаючим на цьому ринку. Для ринку чистої (досконалої) конкуренції ці ознаки повинні бути такими:

1. Дуже багато продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Поняття “дуже багато” не має кількісного виразу. Це можуть бути тисячі, їх десятки або навіть сотні. Головне, щоб частка кожного з них на ринку була настільки малою, що збільшення чи зменшення обсягів продаж кимось з них ніяк не позначалося на ринковій ситуації взагалі.

Звичайно, такі умови зустрічаються досить не часто. Однак з певною умовністю цьому ознаку відповідають ринки сільськогосподарської продукції в розвинених країнах, біржові торги чи продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2. Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вони фактично мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.

3. Відсутність можливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Звичайно, продавець здатний запропонувати свою продукцію за нижчими цінами, порівняно з тими, що склалися на ринку. Однак це, по-перше, не вплине на ринкову ціну взагалі, оскільки доля окремого продавця на ринку мізерна, а по друге – буде суперечити вихідному допущенню про максимізацію вигоди як основний мотив поведінки економічних суб’єктів. Адже у останньому випадку прибуток продавця зменшиться порівняно з варіантом продажу товару за ринковою ціною. Йому не залишається іншого вибору, як продавати товар за ринковими цінами. Тому продавця в умовах досконалої конкуренції найчастіше називають “тим, хто погоджується з ціною”.

4. Вільний вступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існує ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перепон, що могли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. На цю особливість досконалої конкуренції слід особливо наголосити, оскільки якраз вона лежить в основі пояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.

5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, виступає диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає.

Співставлення перелічених ознак з існуючим конкурентним середовищем у реальній економіці показує, що чиста конкуренція – явище унікальне. Сьогодні майже не знайдеться сфер, де можна було б виявити усі ці ознаки. Однак це зовсім не означає, що досконала конкуренція не заслуговує спеціального аналізу. Чому?

По-перше, існує кілька сфер (галузевих ринків), де ситуація більше схожа на чисту конкуренцію, ніж на будь яку іншу модель ринку. По-друге, для пізнання складніших ринкових ситуацій необхідно розпочинати аналіз з найпростіших варіантів, до яких належить ринок досконалої конкуренції.

В умовах чистої конкуренції, як уже відзначалося, фірма не може проводити власної цінової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний момент склалися на ринку. Звідси витікає дуже важливий висновок: скільки б продукції для продажу не запропонувала конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринкову ціну. Інакше кажучи, на відміну від ринкового попиту крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична (рис.7.1).

      Р                                                        Р

                                               d                                                        D   

                                                        Q                                                             Q  

а) крива попиту для                  б) крива ринкового попиту

конкурентної фірми

Рис.7.1 Відмінність ринкового попиту та попиту для конкурентної фірми

Така відмінність між ринковим попитом та попитом по відношенню до окремої конкурентної фірми ніби ще раз попереджає дослідника про помилковість широко розповсюдженого твердження: те, що вірно по відношенню до окремого учасника асоціації, завжди вірно і по відношенню до усієї асоціації.

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляються і через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, в залежності від обсягів продаж. До таких показників належать:

1. Валовий (сукупний) дохід (TR) – це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції.

2. Середній дохід (AR) – це валовий дохід у розрахунку на одиницю проданої продукції:

AR = TR/Q. (7.1)

3. Граничний дохід (MR) – це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукту:

MR = DTR/DQ. (7.2)

Графічно залежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва представлена на рис.7.2.

                                 Р                               TR      

                                                                      AR=MR=P

                                                                           Q

Рис.7.2. Валовий, середній та граничний дохід конкурентної фірми

Валовий дохід конкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продаж. Ціна за одиницю товару, середній та граничний дохід в умовах конкурентного ринку завжди будуть рівними між собою.

З’ясування загальних ознак конкурентного ринку та особливостей функціонування на ньому фірми і формування її доходів дає достатньо підстав для розробки моделі вибору фірмою обсягів виробництва, які забезпечують їй максимальний прибуток. Така модель має свою специфіку для короткотермінового та для довготермінового періодів. Тому розглянемо ці дві ситуації окремо.

7.2 Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді

Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі три питання:

-  варто чи не варто виробляти продукт;

-  якщо варто, то скільки;

-  які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі співставлення валового доходу та сукупних витрат чи граничного доходу та граничних витрат. Зупинимося на кожному з них окремо.

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток, або ж якщо збитки будуть меншими, ніж у випадку припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме у тому разі, коли валовий дохід виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, фірмі краще виробляти, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Складніша справа, коли за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищують валовий дохід. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Не важко переконатися, що такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищує змінні витрати:

TC – TR < FC (7.3)

(FC + VC) – TR < FC (7.4)

VC < TR (7.5)

Таким чином, в узагальненому вигляді відповідь на перше питання буде мати такий вигляд: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткотерміновому періоду за умови, що вона отримує економічний прибуток , чи коли її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як передишку, що її бере собі фірма для прийняття кардинальніших рішень, спрямованих на усунення постійних витрат та припинення виробництва взагалі або зниження витрат та отримання прибутку.

Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і на друге питання: у короткотерміновому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповіді на третє питання необхідно співставлення валового доходу та сукупних витрат при обраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом та сукупними витратами.

Проаналізуємо дані, які наведені у табл.7.1, та зробимо висновки відносно бажаних обсягів виробництва та їх результатів.

Таблиця 7.1

Вибір обсягів виробництва у короткотерміновому періоді

Якщо на ринку склалася ціна 147 грн. за один стілець (а ми продовжуємо розглядати приклад, про який мова йшла в попередній темі), то у цьому випадку валовий дохід (ТR1) при виробництві 5-7 стільців приноситиме економічний прибуток (ЕР1). Тому фірмі слід розпочинати виробництво. Максимальний прибуток фірма отримає, якщо зупиниться на виробництві шести стільців. Він буде дорівнювати 36 грн.

При ринковій ціні 130 грн. валовий дохід (ТR2) ні за яких умов не перевищуватиме сукупних витрат. Тому виробництво завжди буду збитковим. То чи варто взагалі виробляти? Для відповіді на це запитання порівняємо валовий дохід зі змінними витратами. Він перевищує ці витрати уже при виробництві першої одиниці, що приводить до зменшення збитків порівняно з постійними витратами. Найменшими ці збитки будуть при виробництві п’яти стільців – 65 грн. (порівняйте, якщо не виробляти продукцію взагалі, то збитки становитимуть 200 грн.).

Зниження ціни до 90 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: у жодному випадку збитки не стають меншими за постійні витрати.

Моделі вибору виробником варіантів поведінки на базі співставлення сукупних витрат та валового доходу можна дати графічну інтерпретацію (рис.7.3).

Рис.7.3. Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків та закриття фірми

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат та існує її дільниця, що розташована вище кривої, то обсяги виробництва, які відповідають цій дільниці, будуть приносити фірмі економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу знаходитиметься нижче кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо ж лінія валового доходу розташована навіть нижче кривої змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво.

Аналогічні висновки можна отримати, якщо порівнювати граничний дохід з граничними витратами. У табл.7.2 наведені дані про граничні витрати та граничний дохід в залежності від рівня ринкових цін. Якщо ціна одного стільця на ринку дорівнюватиме 147 грн., то продаж першого з них принесе фірмі додатково 147 грн. доходу, тоді як додаткові витрати її на виробництво цього стільця склали 100 грн. Тому розширення виробництва у цьому випадку буде збільшувати доходи фірми. Подібний висновок можна зробити і по відношенню до другого, третього та інших стільців. Тому будь-яку одиницю продукції, граничний дохід від продажу якої перевищує граничні витрати, пов’язані з її виробництвом, доцільно виробляти.

Таблиця 7.2.

Граничні витрати та граничний дохід

Починаючи з сьомого стільця виробництво кожної додаткової порції продукції буде обходитися виробнику дорожче, ніж додатковий дохід, отриманий від їх продажу. У цій ситуації виробництво доцільно скорочувати, а не збільшувати. Тому якщо граничні витрати додаткової одинці продукції перевищують граничний дохід від її реалізації, то виробництва цієї одиниці слід уникати.

Між ситуацією зацікавленості фірми у розширенні виробництва та зацікавленості у зменшенні виробництва знаходиться точка рівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробництва. Не важко дійти висновку, що цією точкою буде обсяг виробництва, при якому граничні витрати зрівняються з граничним доходом, а фірма отримає максимальний прибуток чи мінімальний збиток:

MR = MC. (7.6)

Це рівняння отримало назву правила визначення обсягів виробництва. Воно має кілька характерних особливостей, які слід враховувати в подальшому аналізі:

- правило можна застосовувати лише за умови, що фірма віддає перевагу виробництву, а не закриттю. Для останнього випадку потрібні додаткові порівняння: середніх змінних витрат та граничного доходу. Коли останній більший ніж середні змінні витрати, фірма приймаючи рішення про виробництво може максимізувати прибуток чи мінімізувати витрати; коли співвідношення зворотне – доцільніше припинити виробництво;

- застосування правила не обмежується лише умовами конкурентного ринку. Його з таким же успіхом можна використовувати і для аналізу інших моделей;

- для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила:

МС = Р. (7.7)

На рис.7.4 наведене графічне порівняння граничного доходу, граничних та середніх витрат.

Рис. 7.4. Співставлення граничного доходу, граничних та середніх витрат

Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці, де перетинаються лінія граничного доходу та крива граничних витрат (Q1). Загальний розмір прибутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін, лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсягу виробництва.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче кривої середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то обираючи певний обсяг виробництва фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими теж у точці перетину кривої граничних витрат та лінії граничного доходу. Як показано на рис.7.4, їх розмір теж можна визначити через площу відповідного прямокутника.

Якщо ж лінія граничного доходу навіть не перетинає криву середніх змінних витрат, то для неї доцільніше відмовитися від виробництва та концентрувати увагу на пошуку шляхів усунення постійних витрат, які у цій ситуації ї будуть дорівнювати збиткам.

Аналіз взаємозв’язку граничних витрат та граничного доходу надає можливість побудувати криву пропозиції фірми у короткотерміновому періоді. Якщо ціна товару встановляється нижче мінімального значення середній змінних витрат, пропозиція фірми буде дорівнювати нулю. Фірма розпочне виробництво, а відповідно і запропонує продукцію для продажу, починаючи з того моменту, коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде приводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни (граничного доходу) з кривою граничних витрат. Тому відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище кривої середніх змінних витрат, є кривою її пропозиції у короткотерміновому періоді.

Таким чином, використання як першого, так і другого підходу приводить до однакових висновків. В узагальненому вигляді модель прийняття рішень, які максимізують вигоди підприємства у короткотерміновому періоді, запропонована у табл.7.3.

Таблиця 7.3

Модель прийняття рішень по максимізації вигоди конкурентної фірми у короткотерміновому періоді

7.3 Максимізація прибутку у довготерміновому періоді

Перехід до аналізу довготермінового періоду потребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з’ясування їх взаємодії в процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких нових допущень:

1. Допускаємо, що єдиним способом пристосування галузі до потреб ринку у довготерміновому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи їх виходу з галузі.

2. Допускаємо, що усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат, що дає можливість говорити про певну середню, типову фірму.

Нехай ринкова ціна на стільці установилася на рівні 147 грн.(Р1), що дає змогу типовій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе у цьому випадку підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вони спробують переорієнтувати свою діяльність теж на виробництво стільців, оскільки воно приносить не тільки нормальний, але і економічний прибуток. Як відомо, під впливом збільшення кількості виробників крива ринкової пропозиції переміститься вправо, що приведе до зниження ринкової ціни рівноваги (рис.7.5). Тому вступ у галузь нових виробників ліквідує економічний прибуток.

Рис.7.5. Зміна ринкової ціни під впливом зміни пропозиції

Якщо ціна знизиться до рівня Р2, то типова фірма не зможе отримувати економічного прибутку. Більше того, вона зіткнеться з проблемою збитків (рис. 7.6), оскільки ціна буде нижча, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготерміновому періоді розпочнеться відтік фірм з цієї галузі у ті, де є можливість отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Тому масовий відтік фірм з галузі ліквідує збитки.

Рис.7.6. Рівновага конкурентної фірми у довготерміновому періоді

Такі припливи та відливи капіталу в галузь призведуть до встановлення у кінцевому рахунку ціни, що буде забезпечувати лише відшкодування мінімальних середніх витрат виробництва, тобто типова фірма буде отримувати нормальний прибуток, але не зможе мати економічного. Це дає змогу сформулювати загальний висновок відносно досягнення фірмою рівноваги у довготерміновому періоді: після того, як усі довготермінові пристосування завершені, тобто коли досягнута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніх сукупних витрат фірми і виробництво прийдеться на цю ж точку.

7.4 Чиста конкуренція та ефективність

Як з’ясовано при викладенні попереднього питання, рівновага у довготерміновому періоді досягається при встановлені наступної рівності:

MR = P = MC = ATC. (7.8)

Конкурентна фірма може отримувати економічний прибуток лише у короткотерміновому періоді. У довготерміновому періоді вона буде просто покривати свої витрати.

Більшість дослідників сходиться на тому, що чиста конкуренція найбільше відповідає вимогам ефективності суспільного виробництва. Про ефективність тієї чи іншої моделі ринку можна судити, виходячи з того, як вона виконує покладені на неї головні функції. Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішою вважається та система, яке, з одного боку, виробляє необхідний продукт при найменших витратах, а з іншого – забезпечує оптимальний розподіл обмежених ресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективність виробництва та ефективність розподілу ресурсів.

Економіка конкурентних цін націлена на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб.

Виробнича ефективність конкурентного ринку реалізується в тому, що в кінцевому рахунку ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючій технології виробництва.

Конкурентна фірма, керуючись мотивом максимізації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожний товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розподілені найбільш ефективно.

Разом з тим, було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, приписуючи йому нехарактерні властивості. Перш за все, слід мати на увазі, що конкурентний ринок через структуру виробництва лише дзеркально відображає структуру доходів суспільства. Конкурентна фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо у суспільстві склалася викривлена структура доходів на користь заможних за рахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати за найнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товари першої необхідності. І розрішити цю суперечність ринок просто не здатний.

Обмеженість ринкового механізму саморегулювання проявляється і у тому, що він готовий пропонувати тільки ті продукти, які можуть бути кимось оплачені. Фірма не стане виробляти так звані товари громадського користування, за споживання яких немає можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці завжди доповнюється державним регулюванням.

Орієнтація не безпосередню максимізацію прибутку конкурентної фірми досить часто приводить до неможливості оптимального поєднання поточних та перспективних цілей (згадайте ефект Робін Гуда, про який мова йшла у першій темі). Однак попри усі ці обмеження конкурентний ринок слід визнати найефективнішою моделлю ринку.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Чиста конкуренція                      Випадок закриття

Той, що погоджується з ціною              Правило MR = MC

Середній дохід                              Крива пропозиції у коротко-

Валовий дохід                                       терміновому періоді

Граничний дохід                        Ліквідація економічного прибутку

Випадок максимізації прибутку               Виробнича ефективність

Випадок мініиізації збитків

Тема 8. Монопольний ринок

Прямою протилежністю конкурентному ринку є ринок чистої монополії (монопольний ринок), тобто такий, де виробники представлені виключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модель прийняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують його прибутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з’ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

8.1 Основні риси чистої монополії

У попередній темі мова йшла про критерії, за якими виділяють окремі моделі ринків. Стосовно ринку чистої монополії вони мають такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Цей факт означає, що справедливим буде твердження: фірма-монополіст – це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку відсутній поділ на попит по відношенню до окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозиція окремої фірми та ринкова пропозиція. Для чистого монополіста ці поняття будуть синонімами.

2. У товару, що його виробляє монополіст, немає близького замінювача. Звичайно, практично немає таких товарів, які неможна було б замінити на щось інше. Однак по відношенню до товару монополіста справедливим буде допущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або ж звернутися за його придбанням до монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста відсутні прямі конкуренти на ринку товарів. Але це зовсім не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Перш за все необхідно прийняти до уваги той факт, що монополіст у свою чергу стає покупцем на ринку ресурсів, де він зіштовхується з іншим конкурентним середовищем. Однак про це мова піде у наступному розділі.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст – це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит співпадає з ринковим і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може через маневрування пропозицією: збільшення пропозиції зменшує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожний виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися кількома шляхами:

1. Зростання фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутство конкурентів, їх поглинання до досягнення фірмою повного панування у галузі.

2. Об’єднання капіталів на добровільній основі та перетворення такого об’єднання у пануючого виробника. Відомі різні форми монополістичних об’єднань, зокрема:

- картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва при збереженні кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

- синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для усіх членів об’єднання;

- трест, в якому об’єднуються раніше самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак всякий монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише у тому випадку, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар’єрів – обов’язкова умова для існування чистої монополії. Бар’єри для вступу в галузь мають відношення не тільки до випадку чистої монополії, але й для олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар’єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст – це досить велике підприємство, а тому для створення достойного конкурента необхідно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й не доцільно;

б) легальні бар’єри. Це певні законодавчі норми, які регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво якого-небудь продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності;

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких здійснюється виробництва продукції монополіста. Це спрацьовує у тому випадку, коли обмеженість ресурсів абсолютна і у них немає близького замінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу часті підприємця, але і у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку виявляють вирішальний вплив на ціни та обсягів виробництва монополістом.

8.2 Визначення ціни та обсягів виробництва монополістом

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає в своєрідності кривої попиту (рис.8.1): якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста – спадаючий характер.

Рис.8.1. Відмінності попиту для конкурентної фірми та чистого монополіста

Спадаючий характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Перш за все, слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додатковий дохід, отриманий від її продажу (граничний дохід). Справ в тім, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Однак він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, але і на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний дохід продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.

Нехай монополіст по ціні Р1 = 150 грн. може продати 40 одиниць продукції. Для збільшення обсягу продаж до 50 одиниць він змушений знизити ціну до Р2 = 140 грн. Приріст сукупного доходу (DQ) буде становити 1000 грн., а граничний дохід – 100 грн., тоді як ціна додатково проданої одинці продукції – 140 грн.

На рис. 8.2, де відображена описана ситуація, видно, що втрата доходу від зниження ціни дорівнює площі фігури АBСD (S1), а додатково отриманий дохід від збільшення обсягу продаж – площі фігури DKNM (S2). У залежності від співвідношення цих площин граничний дохід може бути позитивною величиною (S2 > S1), від’ємною величиною (S2 < S1) або дорівнювати нулю (S2 = S1).

Рис.8.2 Формування граничного продукту чистого монополіста

Продовжимо розглядати приклад фірми, що виробляє стільці, про яку йшла мова у попередній темі. Припустимо, що вона працює не на конкурентному ринку, а є чистим монополістом. Тоді збільшення обсягів продаж буде супроводжуватися зниженням ціни, як це показано у табл.8.1.

Таблиця 8.1.

Основні показники діяльності фірми-монополіста

Слід звернути увагу, що валовий дохід фірми-монополіста при збільшенні обсягів продаж зростає не завжди: продаж дев’ятої та десятої одиниці продукції супроводжується зменшенням загальної виручки. Не важко помітити, що динаміка валового доходу тісно пов’язана з рівнем граничного доходу. Якщо граничний дохід має позитивне значення, то валовий дохід зі збільшенням обсягів продаж зростає. Якщо ж граничний дохід набуває від’ємного значення, то валовий дохід зменшується:

MR >0 TR ­; (8.1)

MR<0 TR¯. (8.2)

Тому максимального значення валовий дохід набуває у тій точці, де граничній дохід дорівнює нулю:

MR = 0 TR – max. (8.3)

Аналізуючи еластичність попиту (тема 4), ми дійшли висновку, що при еластичному попиті зменшення ціни збільшуватиме валовий дохід продавця. Якщо ж попит нееластичний, валовий дохід продавця буде мати таку саму спрямованість змін, що і ціна. Максимуму він досягне при одиничній еластичності попиту (TR1 – max) . Поєднавши ці висновки з попередніми, отримаємо залежності, що представлені на рис. 8.3. Їх аналіз дозволяє визначити межі, у яких виробник буде обирати співвідношення “ціна-продукт”. Якщо він обере ціну, яка відповідає нееластичній дільниці кривої попиту (Р2), то легко помітити, що отриманий ним валовий дохід (TR2) може принести і продаж значно менших обсягів продукції (Q3<Q2). Тому очевидно, що виробник, який намагається максимізувати прибуток, буде завжди намагатися уникнути нееластичної дільниці кривої попиту на користь певної комбінації “ціна-продукт” на еластичній дільниці.

Яку ж конкретну комбінацію ціни та кількості проданого продукту обере монополіст? Це залежить не тільки від попиту, але і від його витрат на виробництво. Звернемося до аналізу витрат монополіста, що наведені у табл.8.1. Як з’ясовано в попередній темі, виробник буде виробляти кожну додаткову одиницю продукції до того часу, поки дохід від її продажу буде перевищувати додаткові витрати на її виробництво. Так для збільшення виробництва з двох до трьох одиниць продукції виробник витратив додатково 99 грн., а отримав додатковий дохід від збільшення обсягу продаж 160 грн. Якщо ж розглядати перехід від п’яти до шести одиниць продукції, то граничний дохід та граничні витрати становитимуть, відповідно, 131 грн. і 70 грн., що підтверджує недоцільність такого переходу. Таким чином, монополіст зможе максимізувати свій прибуток при такому співвідношення ціни та обсягу продаж, яке урівнює граничній дохід та граничні витрати. Для наведеного у таблиці прикладу це становитиме 175 грн. та 4 одиниці продукції.

Рис.8.3. Вибір монополістом дільниці кривої попиту

Аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення валового доходу та сукупних витрат. Максимальний прибуток як перевищення валового доходу над сукупними витратами (100 грн.) виробник отримує при виробництві чотирьох одиниць продукції.

На рис. 8.4 наведене геометричне тлумачення моделі вибору монополістом співвідношення ціни та обсягів продаж, що максимузує його прибуток. У довгостроковому періоді для конкурентної фірми рівновага установлюється тоді, коли ціна досягає мінімальних середніх витрат. Інакше страва виглядає для монополіста. Оскільки крива граничного доходу монополіста не співпадає з кривою ціни (кривою попиту), то точка максимізації прибутку буде завжди знаходитися лівіше точки перетину кривих попиту та граничного доходу. Тобто монополіст максимізує прибуток при обсягах виробництва менших, ніж це могло бути на конкурентному ринку (Q1 < Q2). При цьому він реалізує продукцію за цінами (Р1), що перевищують середні витрати для запропоновано обсягу продаж (АТС1), і отримує економічний прибуток. На рис.8.4 розмір економічного прибутку монополіста відповідатиме площі заштрихованої фігури.

Рис.8.4. Максимізація економічного прибутку монополістом

Оскільки вступ у галузь, де панує монополіст, заблоковано, то для нього немає загрози з боку конкурентів, які збільшивши пропозицію та відповідно пересунувши її криву вправо знизили б ціну рівноваги та ліквідували економічний прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополіст має змогу як у короткотерміновому, так і у довготерміновому періоді отримувати економічний прибуток.

Інколи на побутовому рівні розуміння економічних проблем складається помилкове враження про цінову політику монополіста. Найпоширенішими є такі помилки:

1. Монополіст намагається установити найвищу ціну. Ця помилка грунтується на неусвідомленні того факту, що збільшення ціни для монополіста обертається зменшенням обсягів продаж. Насправді ж монополіст не задається метою максимізації ціни, а шукає такий її рівень, що забезпечив би йому максимальних прибуток.

2. Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Це твердження справедливе лише по відношенню до дохідності з одиниці продукції. Монополіст же ставить за мету максимізувати загальний прибуток. Його максимізація далеко не завжди співпадає з максимізацією продукту з одиниці продукції. Порівняйте, що доцільніше для монополіста, продати по 10 грн. 40 шт. продукції при витратах на виробництво одиниці продукції 5 грн., чи по 9 грн. 100 шт. продукції при витратах 6 грн. на одиницю? У першому випадку монополіст отримає 100% прибутку з кожної одиниці продукції, а у другому – тільки 50%. Однак загальний прибуток монополіста у другому випадку становитиме 300 грн. проти 200 грн. у першому випадку.

Тому для монополіста буде привабливішим той варіант, який максимізує його загальний прибуток, хоча при цьому може і не досягатися максимальний прибуток з одиниці продукції.

3. Монопольне положення на ринку завжди гарантує беззбиткову роботу. Для монополіста існуватиме варіант беззбиткової роботи у тому випадку, коли крива попиту перетинатиме криву середніх витрат. Так найчастіше буває, оскільки, як правило, крива попиту на продукцію монополіста має досить еластичну дільницю з великим кутом нахилу. Однак неважко уявити ситуацію, коли крива попиту проходить взагалі нижче кривої середніх витрат, не маючи з нею жодних спільних точок (рис. 8.5).

Рис.8.5. Варіант збитковості чистого монополіста

Така ситуація складається у тому випадку, коли монополіст продовжує випускати продукції, попит на яку різко впав. Навіть якщо якесь підприємство було б сьогодні абсолютним монополістом по виробництву рахівниць чи примусів, це не надало б йому гарантій беззбиткової роботи.

8.3 Економічні наслідки монополізму

Логічним завершенням дослідження монопольного ринку повинна стати оцінка впливу монополізму на економічні процеси взагалі. Найсуттєвішими серед економічних наслідків чистої монополії є такі:

1. Монополіст вважає за доцільніше продавати менший обсяг продукції та назначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник (рис.8.4). Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не співпадає з мінімальним рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користь монополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищення ефективності розподілу ресурсів. З іншого ж боку, споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вище, ніж середні витрати на виробництво. Цей “податок” складає економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

2. Середні витрати монополіста, як правило, не співпадають з середніми витратами конкуруючої фірми. До цього часу про можливості такого неспівпадіння мова не йшла. Насправді ж середні витрати монополіста (АТСм) можуть бути як нижчими, так і вищими ніж у конкуруючої фірми (АТСк).

Оскільки монополіст – це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 8.6). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, що його закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з конкурентною фірмою. Однак така ситуація складається досить рідко.

Рис. 8.6. Вплив ефекту масштабу на середні витрати монополіста та конкурентної фірми

Усі криві середніх витрат, які ми використовували раніше, грунтуються на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси з максимальною ефективністю. Однак по відношенню до чистого монополіста це припущення досить часто стає необгрунтованим. Справа в тім, що у монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі. Це явище отримало назву “Х-неефективність”. Воно пояснюється такими причинами:

а) цілі менеджерів монополіста не співпадають з метою мінімізації витрат. Вони можуть реалізувати завдання росту фірми, не рахуючись з витратами; ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати; приймати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління тощо;

б) монополіст, не відчуваючи “подиху в потилицю” конкурента, стає в’ялим, не орієнтується на пошук технологій, які мінімізують витрати;

в) монополія змушена нести додаткові витрати по збереженню свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні) платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.

3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії позволяють їй виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів дійсно зроблено за участю монополій. Однак, з іншого боку, у чистого монополіста немає автоматичних стимулів до науково-технічного прогресу. Тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона має місце тоді, коли певний продукт реалізується більше ніж по одній ціні і ці відмінності не пов’язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має можливість виділити різні групи покупців, та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли мова йде про природну монополію. Так, електропостачання населення та підприємств в Україні ведеться за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак одне незаперечно: від підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Основні терміни та поняття

Чиста монополія          Цілі монополістичного ціноутворення

Бар’єри вступу у галузь              Х-неефективність

Патенти                       Витрати на збереження монополії

Ліцензії                             Цінова дискримінація

Недобросовісна конкуренція

Тема 9. Ринок монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція є чи не найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання. Тому кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чи продавцем, який орієнтується у своїй поведінці на монополістичну конкуренцію. Пізнання моделі цієї поведінки і становить головну мету теми. Її досягнення дасть змогу не тільки набути певних професійних знань, а і краще зрозуміти свого контрагента на ринку у повсякденному житті.

9.1 Монополістична конкуренція та її основні риси

Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком. Хоча ці терміни досить співзвучні, але відображають зовсім різні ситуації на ринку. Риси монопольного ринку нами розглянуті у попередній темі. Зупинимося тепер на характеристиці особливостей монополістичної конкуренції.

1. На ринку представлена досить велика кількість продавців. Що означає словосполучення “досить велика”? Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна відповідати таким критеріям:

- вона не повинна бути надто великою, щоб попит не перетворився у абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;

- вона повинна бути не надто малою, щоб кожна фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною (але все-таки мала);

- вона повинна бути досить значною, щоб виключити можливість таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;

- вона повинна бути достатньою, щоб фірми у галузі не відчували взаємної залежності між собою, кожна з них щоб визначала свою політику, не озираючись на можливу реакцію конкурентів.

Тому якщо для чистої конкуренції на ринку необхідно мати сотні або й тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції достатньо 30, 50 чи 70 фірм.

2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї товарної групи, достатньо диференційовані. В основі цієї диференціації можуть бути як реальні відмінності, так і удавані. Реальні відмінності досягаються за рахунок:

а) якості товару. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном, якістю роботи тощо. Товарні ринки України переповнені товарами з однаковою товарною маркою, але виготовленими у різних країнах: Польщі чи Італії, Японії чи Малазії, Кореї чи Болгарії. При цьому їх якість може мати досить суттєві відмінності;

б) поглиблення післяпродажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних тим, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцеві, здійснюють зібрання та установку меблів у квартирі покупця тощо;

в) місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в яких виникає в певному місця і задовольнити яку краще якраз там. Скажімо, кафе, що розташоване у людному місці на березі Дніпра з чудовим краєвидом, чи бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілів будуть привабливішими для покупців за інших рівних умов;

г) стимулювання збуту. З метою виділення свого товару серед інших фірма може стимулювати збут, встановлюючи призи для покупців. Наприклад, Тростянецька кондитерська фабрика “Корона” при придбанні 0,5 кг цукерок видає кожному покупцеві спеціальний пакет з її емблемою, а бензоколонка “Південь” при придбанні 30 л бензину безкоштовно вручає водію пляшку мінеральної води.

Разом з тим, диференціація товару часом ґрунтується на удаваних відмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламна політика фірми (“Наша зубна паста – це єдиний надійний захист від карієсу” чи “Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень”). Цьому ж підпорядковане використання відомих торгових знаків чи торгових марок.

3. Обмежена можливість впливу на ціни. Було б помилковим вважати, що при монополістичній конкуренції фірма взагалі не може вплинути на ціну продукту, який вона реалізує. Вдале розташування, яскрава упаковка, результативна рекламна кампанія дають фірмі певні переваги перед іншими, що зумовлює можливість реалізувати свою продукцію дещо дорожче. Але ця можливість обмежена тим, що на ринку монополістичної конкуренції існує багато близьких товарів-субститутів, а тому покупець має змогу придбати товар у іншого продавця, якщо його ціна виявиться привабливішою.

4. Легкий вступ у галузь. Оскільки на ринку досить велика кількість конкуруючих фірм, то створити якість бар’єри для вступу у галузь нових виробників практично не можливо. Разом з тим, існує певне виключення з цього загального правила. Скажімо, кількість місць, найзручніших для встановлення кіосків, обмежена, а тому для додаткових конкурентів з’являються бар’єри. Це особливо важливо для розуміння моделі поведінки фірми на ринку з монополістичною конкуренцією у довготерміновому періоді.

Ринок монополістичної конкуренції займає деяке проміжне місце між монопольним ринком та ринком чистої конкуренції. Тому і механізм визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренції є переплетінням розглянутих у двох попередніх темах моделей.

9.2 Визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренції

Припустимо, що якась фірма, зорієнтована на монополістичну конкуренцію, виробляє та постачає на ринок певний вид продукції, що відрізняється від інших товарів цієї групи. Який вигляд буде мати крива попиту (крива продаж) на цей товар?

З одного боку, можна з впевненістю сказати, що якщо крива попиту і буде абсолютно еластична, то тільки у певних межах, оскільки доля фірми не така вже й мала, щоб збільшення нею обсягів продаж взагалі не впливало на ціни. Найчастіше ж вона має похилий характер, тому що: а) фірма в умовах монополістичної конкуренції має меншу кількість конкурентів, ніж на конкурентному ринку; б) продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальними замінниками.

З іншого ж боку, крива попиту матиме більшу еластичність, ніж на монопольному ринку. Тут є можливість за рахунок позитивної диференціації продукту добиватися ефекту заміщення, коли попит з інших товарів цієї групи переключається на товар даної фірми.

В узагальненому вигляді можна сказати, що еластичність кривої попиту буде залежати від числа конкурентів, з яким зіштовхується фірма, та ступеню диференціації продукту в галузі. Чим чисельніша група конкурентів та слабша диференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного з них. У цьому випадку монополістична конкуренція буде наближатися до досконалої. Якщо кількість конкурентів буде обмежена, а глибина диференціації продукту значна, крива попиту матиме менш еластичний вигляд, що наближатиме положення фірми на монопольному ринку до чистої монополії.

З урахуванням вступних зауважень розглянемо тепер механізм вибору обсягів виробництва та ціни у короткотерміновому та довготерміновому періодах.

Оскільки крива попиту, що характеризує можливі співвідношення “ціна-продукт”, для ринку монополістичної конкуренції матиме спадаючий характер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно до монопольного ринку крива граничного доходу буде завжди знаходитися нижче неї. Застосовуючи загальне правило, можна сказати, що фірма на ринку монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізувати свої прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат та граничного доходу.

Рис. 9.1. Максимізація прибутку фірми на ринку монополістичної конкуренції

Оскільки фірма виробляє продукт, який не має абсолютного замінника, то зменшення його пропозиції на ринку призведе до деякого підвищення цін. За рахунок цього у короткотерміновому періоді фірма на монополістичному ринку може отримувати економічний прибуток, розмір якого відповідає площі заштрихованої фігури на рис. 9.1.

Однак фірма не застрахована від збитків. Умовою отримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива попиту перетинає криву середніх витрат. Якщо ж вона розташована нижче кривої середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, фірма буде вирішувати завдання мінімізації збитків (рис.9.2).

Рис. 9.2 Мінімізація збитків фірми на ринку монополістичної конкуренції

Якщо крива попиту пройде нижче кривої середніх змінних витрат, фірма змушена буде приймати рішення про припинення виробництва, оскільки при будь-якому його обсязі збитки будуть перевищувати постійні витрати.

Таким чином, у короткотерміновому періоді фірма в умовах монополістичної конкуренції може отримувати економічний прибуток, терпіти збитки чи вирішувати проблему закриття. Що ж відбуватиметься у довготерміновому періоді?

Однозначно відповісти на це запитання неможливо. Ми можемо говорити лише про загальну тенденцію. Нею можна вважати устремління до отримання фірмою нормального прибутку, беззбитковості, тобто встановлення ціни на рівні середніх витрат.

Економічний прибуток, що його отримує типова фірма в умовах монополістичної конкуренції, приваблює вступити у галузь нові фірми. Збільшується кількість конкурентів та зростає число продуктів, що здатні досить ефективно замінити продукт типової фірми. Це призводить до того, що крива попиту стає більш еластичною, наближаючи умови монополістичної конкуренції до умов конкурентного ринку. Віддаль між кривими попиту та середніх витрат зменшується, ліквідуючи економічний прибуток.

Навпаки, якщо типова фірма терпить збитки, спостерігається відтік із галузі виробників кількість конкурентів зменшується, диференціація товарів поглиблюється, крива попиту стає крутішою (менш еластичною). Як результат, вона може перетнути криву середніх витрат, ліквідувавши таким чином збитки фірми.

Рівновага встановиться тоді, коли криві попиту та середніх витрат будуть мати лише одну спільну точку – точку дотику, тобто коли ціна встановиться на рівні середніх витрат для певного обсягу виробництва, а фірма не буде отримувати економічного прибутку та не нестиме збитки (рис.9.3):

Рис. 9.3. Рівновага фірми у довготерміновому періоді

Разом з тим, необхідно усвідомлювати, що для ринку монополістичної конкуренції встановлення ціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією. Існують фактори, що ускладнюють прогнозування результатів монополістичної конкуренції у довготерміновому періоді. До них можна віднести такі обставини:

1. Існують певні бар’єри для вступу у галузь при монополістичній конкуренції. Так для проведення комерційних та комісійних операцій на фондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура займає немало часу і не дешево обходиться для фірми. Тому якщо якийсь торговець цінними паперами зумів надати своїм послугам властивості, що приваблюють клієнтів, він досить довго може бути захищеним від появи нових конкурентів та отримувати економічний прибуток.

2. Диференціація продукту чи послуги може грунтуватися на таких обставинах, які важно, а може навіть неможливо відтворити конкурентам. Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраці талановитого художника, що позитивно позначилося на її продукції та дозволило виділити свій товар серед продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціації продукту, яке відбулося у цьому випадку, не зможе бути ліквідовано за рахунок нових конкурентів, а тому фірма буде отримувати економічний прибуток на протязі довготривалого періоду.

Подібних прикладів можна навести чимало, що дає підстави оцінювати досягнення рівності ціни середнім витратам на ринку монополістичної конкуренції лише як досить ймовірний результат у довготривалому періоді.

9.3 Монополістична конкуренція та ефективність

При аналізі конкурентного ринку нами було з’ясовано, що найвища ефективність використання ресурсів та виробнича ефективність забезпечуються тоді тоді, коли рівновага виробника досягається при рівності ціни, граничних витрат та мінімальних середніх витрат:

Р = МС = АТС min. (9.2)

Інакше кажучи, ефективність гарантує споживачам отримання найбільшого обсягу продукції за найнижчими цінами, що взагалі можливі при існуючій технології та витратах виробництва. Спробуємо за цим критерієм оцінити ефективність монополістичної конкуренції.

Як видно з аналізу, проведеного при викладенні попереднього питання теми, при монополістичній конкуренції рівновага виробника ніколи не може бути досягнута при рівності ціни граничним витратам. Адже рівновага наступає у точці перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу, тобто коли МС =MR. Оскільки ж ціна завжди більша за граничний дохід, то і в точці рівноваги вона буде більшою за граничні витрати. Для рівноваги фірми в умовах монополістичної конкуренції справедлива така нерівність:

Р > MC. (9.3)

Це означає, що елемент монополізму, який властивий монополістичній конкуренції, завжди викликає деяке недовикористання ресурсів для виробництва товарів. Якщо ціни на якийсь товар перевищують граничні витрати на його отримання, то це свідчить, що суспільство оцінює додаткові одиниці цього товару вище, ніж альтернативні товари, які можна було б виробити за тих же витрат. Тому можна вважати, що монополістична конкуренція не забезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів. Навпаки, спостереження дають масу прикладів недовикористання виробничих потужностей фірмами, орієнтованими на монополістичну конкуренцію. Скажімо, багато хто з пересічних громадян дивується, коли неподалік від однієї бензоколонки відкривається нова, хоча і перша не перевантажена клієнтами. Якраз перевищення ціни над граничними витратами дозволяє обом виробникам отримувати економічний прибуток за умови недовантаження потужностей.

Монополістична конкуренція не здатна забезпечити найвищу виробничу ефективність, тобто рівність цін мінімальним середнім витратам. Адже перетин кривих граничних та середніх витрат приходиться на точку мінімуму останніх. Для досягнення максимальної виробничої ефективності необхідно щоб через цю саму точку одночасно пройшли криві попиту та граничного доходу. Оскільки вони не співпадають, то досягнення найвищої ефективності для монополістичної конкуренції принципово неможливе. Навпаки, як у короткотерміновому так і довготерміновому періодах ціна вища мінімальних середніх витрат:

Р > ATC min. (9.4)

Тому споживачі завжди змушені платити на ринку монополістичної конкуренції ціну за одиницю продукції більшу, ніж це могло б бути на конкурентному ринку.

Таким чином, недовантажені потужності підприємств та завищені ціни – ось плата суспільства за монополістичну конкуренцію. Однак навіть це досить критичне зауваження не дає достатньо підстав для однозначно негативної оцінки монополістичної конкуренції. Справа в тім, що орієнтація на монополістичну конкуренцію постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Тому аналіз ринку монополістичної конкуренції буде не повним без розгляду нецінової конкуренції, яка спонукає фірму до пошуку нових варіантів задоволення потреб споживачів.

9.4 Нецінова конкуренція

До цього часу ми дотримувалися припущення, що фірма поставляє на ринок певний продукт, нічого у ньому не змінюючи. Однак насправді, отримавши економічний прибуток, фірма не чекає, поки конкуренти зроблять аналогічний товар та ліквідують його надприбуток. З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує її до нецінової конкуренції. Слід зауважити, що якраз нецінова конкуренція виступає найбільш розповсюдженою форм для моделі ринку, що аналізується.

В узагальненому вигляді методи нецінової конкуренції можна поділити на дві групи: а) пов’язані з удосконаленням продукту; б) орієнтовані на рекламно-пропогандистську діяльність.

Удосконалення продукту може здійснюватися без докорінної зміни його споживацьких якостей. Це стосується упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо. Однак в довготерміновому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей товарів, які втілювали б у собі нові досягнення науки та техніки. Тому на відміну від чистої монополії монополістична конкуренція створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових та технічних новинок. Багато з фірм планують моральне старіння продукції, навіть провокують його для створення більш сприятливих умов по впровадженню нових товарів.

Досягнення тимчасових переваг над конкурентами можливе не тільки на базі реальних відмінностей свого товару, а і за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення долі на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми. Стосовно графічного зображення положення фірми на ринку, успіх реклами буде означати переміщення кривої попиту вправо та зменшення її еластичності.

На рис.9.4 запропоновано загальну схему рекламного процесу. Він включає розробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації, через який рекламне повідомлення буде послане потенційним покупцям, власне рекламування та оцінку ефективності рекламної діяльності.

Фірми досить багато уваги приділяють розробці рекламного повідомлення. Вдала провідна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг – все це визначає кінцеву результативність усього рекламного процесу.

Вибір засобу інформації для посилання рекламного повідомлення залежить від його змісту, потенційних споживачів, типу реклами (інформаційна, переконуюча чи нагадуюча) тощо.

Вибір часу та місця власне рекламування повинен враховувати кілька обставин. По-перше, кожен потенційний споживач, стомлений від скрізь оточуючої його реклами, намагається захиститися від неї умовно кажучи “інформаційним щитом”. І тільки та реклама може розраховувати на успіх, яка зможе пробити цей щит: чи то незвичайною формою, чи змістом, чи місцем подачі.

 Зворотний зв’язок

Рис. 9.4. Загальна схема рекламного процесу

Рекламна інформація ніколи не існує самостійно. Споживача завжди оточує ціле інформаційне поле. Інформація, яка йде паралельно з рекламною, у схемі названа шумами. Ці шуми можуть бути на стільки сильними, що будуть повністю глушити рекламну інформацію. Досить привабливим часом для телевізійної реклами є показ футбольних матчів. Однак якщо футболісти однієї з команд провели вдалу атаку та забили гол, то можна з упевненістю сказати, що рекламне повідомлення, яке подасть у ефір режисер, залишиться ніким непоміченим.

У економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують досить вагомі аргументи на користь реклами. Серед них особливо слід виділити такі:

1. Реклама надає інформацію, яка допомагає споживачам зробити розумний вибір. Адже однією з найважливіших передумов обгрунтованого вибору завжди вважалась повнота інформації.

2. Кошти за розміщення реклами – це чи не найголовніше джерело доходів засобів масової інформації. Ні телебачення, ні радіо, ні газети не могли б існувати, якби не надавали оплачуваних рекламних послуг. Цей зовнішній ефект для глядачів та читачів з суспільної точки зору виправдовує певні незручності, пов’язані з перенасиченістю рекламою засобів масової інформації.

3. Реклама стимулює удосконалення продукту рекламодавцем. Рекламна кампанія буде приречена на провал, якщо продукт не буде мати хоча б частини тих властивостей, про які іде мова у рекламному повідомленні.

4. Реклама стимулює високий рівень споживацьких витрат, що створює позитивні передумови для економічного росту, збільшення зайнятості та в кінцевому рахунку підвищення загального добробуту нації. Відомий вислів проголошує: “Якщо реклама ефективно виконує свою роботу, то багато хто з людей зберігає свою”.

Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргументів, які висловлюються проти реклами:

1. Головна мета реклами – переконувати, а не інформувати. Згадайте хоча б зміст основних рекламних повідомлень, які ви щодня бачите по телебаченню. Більшість з них побудована на протиставленні товару фірми з іншим товаром та має за мету переконати, що придбати товар фірми – це єдине вірне рішення.

2. Витрати на рекламу є відносно непродуктивними, вони нічого або майже нічого не додають до процвітання суспільства. Хоча сама рекламна діяльність і створює додаткові робочі місця (рекламні агентства, засоби інформації тощо), однак при альтернативному використанні рекламних коштів вони могли б принести більший суспільний ефект.

3. Реклама часом викликає негативні зовнішні ефекти, такі як збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю тощо.

4. Ефективність реклами низько, оскільки більша її частина має тенденцію до самонейтралізації. Скажімо, активна рекламна кампанія зубних паст “Sanino” та “Colgate” призводить до того, що споживач не знає, який вибір йому зробити, а тому керується іншими критеріями при визначенні покупки.

Спробуйте знайти додаткові аргументи на користь реклами та проти неї і обговоріть їх з своїми друзями.

Таким чином, фірма, яка намагається максимізувати прибуток в умовах монополістичної конкуренції, досягає цього за рахунок маневрування співвідношенням “ціна-продукт”, удосконаленням самого продукту та проведенням рекламно-пропогандистської кампанії.

Основні терміни та поняття

Монополістична конкуренція       Недовикористання ресурсів

Диференціація продукту         Нецінова конкуренція

Реальні та вдавані відмінності         Реклама

продукту                                  Аргументи “за” рекламу

Умови рівноваги у довготерміновому    Аргументи “проти” реклами

періоді

Розділ 4. Загальна рівновага

Тема 10. Аналіз загальної рівноваги та ефективність

До цього часу ми розглядали, яким чином досягають рівноваги окремі економічні суб’єкти (рівновага споживача та рівновага фірми) чи окремі сектори ринку (ринок товарів, ринок ресурсів). Для цілісного уявлення про функціонування мікросистеми необхідно розглянути, яким чином зміна ситуації на одному ринку трансформується у зміни на інших ринках. Потребує додаткового аналізу механізм перерозподілу ресурсів між окремими частинами загального ринку та досягнення найвищої загальної ефективності функціонування економічної системи.

10.1 Аналіз часткової та загальної рівноваги

Аналіз часткової рівноваги, яким ми займалися у попередніх розділах, означає вивчення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох специфічних ринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка – це тісний клубок найрізноманітніших зв’язків між господарюючими суб’єктами: економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов’язково передається до інших. Тому необхідний аналіз загальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв’язків між усіма ринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.

Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розгляду довготермінових ефектів зворотного зв’язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотного зв’язку – це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на викликані подіями на ньому зміни цін на пов’язаних з ним ринках. Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр. Через розрив традиційних економічних зв’язків після отримання незалежності постачання нафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело до зростання цін (рис. 10.1а). Це негативно позначилося на ринках тих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиції бензину теж перемістилася вліво, і ціни на нього зросли (рис. 10.1б). Бензин, у свою чергу, є комплементарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензин викликало зменшення попиту на автомобілі (рис. 10.1в), бензин і, відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього (рис. 10.1г). Як наслідок усіх цих ітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї. Економічний маховик почне знову розкручуватися, але уже у зворотному напрямку: зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту на автомобілі, підвищення попиту на бензин, підвищення попиту на нафту, ріст цін на нафту. Однак кожний наступний імпульс буде мати меншу силу, ніж попередній. Тому після кількох ітерацій потенціал первинного імпульсу вичерпається, і в економіці встановиться загальна рівновага.

Рис. 10.1. Ефект зворотного зв’язку

Загальна рівновага матиме місце тоді, коли ціни прореагували на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на усіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

10.2 Діаграма Еджворта

У наведеному вище прикладі ми продемонстрували взаємоз’вязок між чотирма ринками. Насправді ситуація ще складніша. Однак для розуміння основних принципів досягнення загальної рівноваги достатньо буде двомірного аналізу.

Припустимо, що в економічній системі використовується лише два фактори виробництва (праця та капітал). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40000 людино-годин праці та 20000 машино-годин капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, як увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.

Якщо виробництво обмежено лише двома продуктами (Х та У), то можна стверджувати, що, чим більше виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства по виробництву іншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які для двопродуктової моделі матимуть такий вигляд:

L = LX + LY. (10.1)

K = KX + KY. (10.2)

Зручним інструментом для аналізу виробництва та розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці і капіталу служить діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого представляють обсяги ресурсів, що їх має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певному варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів Х та У (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Діаграма Еджворта

На діаграмі від точки О у відповідні сторони відкладаються затрати праці та капіталу на виробництво товару Х, а від точки О1 – на виробництво товару У. Наприклад, у точці А на виробництво товару Х буде здійснено такі затрати: LX = 28000, KX = 10000, а на виробництво товару У відповідно – LY = 12000, KY = 10000.

Щоб визначити обсяги випуску товарів Х та У при такому розподілі ресурсів, необхідно провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару Х становитиме 600 одиниць, а товару У – 300 одиниць.

Таким чином, кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: LX, LY, KX, KY, QX, QY.

10.3 Ефективність виробництва

Чи можна вважати виробництво товарів Х та У у точці А ефективним? Відповідь на це питання можна отримати, аналізуючи діаграму Еджворта.

Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ресурсів таким чином, щоб збільшити випуск одного з товарів без зменшення випуску будь-якого іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці А неефективне. Адже залишаючись на ізокванті QX та пересуваючись вліво, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару У.

Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Крива ефективність виробництва

У точках дотику кути нахилу ізоквант співпадають. Тоді можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів при виробництві обох товарів:

MRTSLKX = MRTSLKY. (10.3)

Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів в економічній системі. Вона показує усі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вона показує, який максимальний обсяг деякого товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Адже кожна точка кривої ефективності показує не тільки співвідношення ресурсів, але й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що й складає головну суть кривої виробничих можливостей (рис. 10.4).

Рис. 10.4 Крива виробничих можливостей

Користуючись кривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в інший, яка показує, якою кількістю товару У потрібно знехтувати для отримання додаткової одиниці товару Х:

MRT XY = -DQY / DQX . (10.4)

Гранична норма трансформації дорівнює нахилу кривої виробничих можливостей, помноженому на –1. Її також можна виразити через граничні витрати на виробництво відповідних товарів:

MRT XY = МСХ / МС У . (10.5)

10.4 Обмін та ефективність розподілу

Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище будь-кого без завдання шкоди комусь іншому. Можна побудувати діаграму Еджворта для розподілу продуктів. Нехай одна з точок на кривій виробничих можливостей відповідає таким обсягам виробництва продуктів: QX = 400; QY = 300. Ці продукти розподіляються між споживачами А та Б у пропорції, що відповідає точці С на рис. 10.5.

Рис. 10.5. Аналіз розподілу за діаграмою Еджворта

Для визначення ступеня задоволення потреб споживачами А та Б проведемо через точку С відповідні криві байдужості UА1 та UБ1. Аналізуючи ситуацію, що склалась, можна дійти висновку про неефективність розподілу у точці С. Рухаючись по кривій байдужості UА1 можна поліпшити становище споживача Б, не погіршуючи становища споживача А.

Розподіл заданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли він відповідає точкам дотику кривих байдужості цих споживачів (рис. 10.6).

Рис 10.6. Ефективність розподілу

Оскільки у точках дотику нахили кривих рівні, то і рівні норми заміщення продуктів:

MRS XYA = MRS XYБ . (10.6)

Лінія АБ, що з’єднує усі можливі точки дотику кривих байдужості, які належать двом картам цих кривих, властивим для кожного окремого споживача, називається договірною лінією. Вона показує усі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ між двома споживачами.

Коли і ресурси, і продукція розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище однієї особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності необхідна відсутність можливості отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Тому умову, необхідну для досягнення оптимального, за Парето, розподілу ресурсів, можна подати у вигляді рівності:

MRS XYA = MRS XYБ = MRT XY. (10.7)

Для економічної системи існує множина точок ефективності, для яких витримується зазначена рівність. Ці точки утворюють криву споживацьких можливостей. Вона показує, як корисність, що її отримують споживачі, змінюється при усіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції (рис. 10.7).

Рис. 10.7. Крива споживацьких можливостей

Кожна точка на кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілу продукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо покращити положення однієї особи без заподіяння шкоди іншій.

Чи забезпечує економічна система фактичний розподіл продукту та ресурсів, який відповідав би ефективному? Як було з’ясовано у попередньому розділі, тільки конкурентний ринок здатний забезпечити таку ефективність. Усі інші моделі модифікують механізм розподілу, що призводить до певного недовикористання ресурсів та завищення цін на продукцію проти конкурентного ринку. Однак це не дає підстав однозначно оцінити чисту конкуренцію як взірець, а усі інші моделі як такі, що повинні бути усунені. Кожна з них має певні позитивні наслідки свого функціонування, доповнює одна одну, а усі разом вони формують реальний механізм функціонування мікросистеми.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Аналіз часткової рівноваги      Крива виробничих можливостей

Аналіз загальної рівноваги         Гранична норма трансформації

Ефект зворотного зв’язку       Ефективність розподілу

Загальна рівновага                 Договірна крива

Ресурсні обмеження            Оптимальний, за Парето, розподіл

Діаграма Еджворта                                                  ресурсів

Ефективність виробництва Крива споживацьких можливостей

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гребенников П.П.. Леусский А.Й., Тарасевич Л.С. Микроэкономика / Общ. ред. Л. С. Тарасевича. — СПб: Изд-во СПбУЗФ, 1996.

2. Долан З. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. В.Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика, В. Лукашевича. — СПб, 1994.

3. Долан З. Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель: Пер. с англ. В.Лукашевича и др. / Под общ.ред. Б. Лисовика, В. Лукашевича. — СПб, 1992.

4. Исохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэко-номический анализ: Учебник. — М.: ИНФРА, 1997.

5. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2-х т.: Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика, 1992.

6. Максимова В. Ф. Микроэкономика: Учебник. — Изд. 3-е, перераб. и доп. — М.: Соминтэк, 1996.

7. Нуреев Р. М. Основы экономической теории: Микроэкономика: Учебник для вузов. — М.: Высш. шк., 1996.

8. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ. / Науч.ред. А.Т. Борисевич, В.М. Полтерович, В.И. Данилов и др. — М., 1992.

9. Рыночная экономика: Учебник. В 3-х т. Теория рыночной экономики. Ч. 1. Микроэкономика.—М.: Соминтэк, 1991.

10. Тиром Жан. Рынки и рыночная власть: Теория организации про-мышленности: Пер. с англ. — СПб: Экономич. шк., 1996.

11. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х т.: Пер. с англ. — М.: Финансы и статистика, 1992.

12. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник для вузів. - К.: Знання, 1998.