Реферат: Термінознавство як система

Реферат: Термінознавство як система

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ХОЛОДУ

Р Е Ф Е Р А Т

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

НА ТЕМУ: «ТЕРМІНОЗНАВСТВО ЯК СИСТЕМА»

СТУДЕНТКИ 516 ГРУПИ

КІКІНЧУК О.О.

М.ОДЕСА

2011Р.

Зміст

Поняття «термінознавство»

Проблема визначення поняття «термін»

Поняття «дефініція»

Поняття «терміноїд»

Поняття «термінологізація»

Вимоги до термінів

Структура термінів

Поняття «терміносистема»

Проблема пошуку терміна для позначення

Побудова термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови

Побудова термінів шляхом запозичення з інших мов

Запозичення з класичних мов

Запозичення із сучасних європейських мов

Інтернаціональне та національне в термінотворчому процесі

Поняття «термінознавство»

Термінознавство як сучасна наука виникло у 30-ті роки XX століття на стику лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук.

Головною категорією у термінознавстві є поняття «термін». Крім того, є ще певні сукупності мовних одиниць, які мають назви «термінологія» та «терміносистема». Ці сукупності також є предметом досліджень у термінознавстві.

Отже, ми можемо визначити термінознавство як науку, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, закономірності їх створення та функціонування.

Проблема визначення поняття «термін»

У термінознавстві поки що немає загальноприйнятого визначення поняття «термін», хоча існує чимало спроб це зробити (майже 20!). Чому це важко зробити? Через те, що термін є об'єктом дослідження кількох наук (логіки, лінгвістики, термінознавства тощо), і кожна з них намагається побачити ті ознаки у терміні, що є суттєвими саме з її точки зору.

Розгляньмо декілька визначень терміна, що існують у термінознавстві. Деякі дослідники вважають, що термін - це іменник або іменникове словосполучення, що позначає професійне поняття й призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії (наукової, технічної, медичної, виробничої, управлінської тощо).

Але погодитися з думкою, що термін може бути лише іменником, важко через те, що, наприклад, у музичній термінології термінами є й прислівники (легато, адажіо тощо).

Відомий термінолог В. М. Лейчик сформулював визначення терміна як лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне (конкретне або абстрактне) поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності .

У цьому визначенні підкреслюється, що термін — це виключно лексика мови для спеціальних потреб.

Наведемо ще одну дефініцію терміна. «Термін — це мовний знак, що позначає спеціальне поняття у відповідній системі понять». Автор цього визначення [Табанакова, 1999], по-перше, вважає, що й будь-яка частина мови, й будь-який символ, цифра, літера можуть бути термінами, по-друге, вказує на суттєву ознаку терміна — системність, що відрізняє термін від нетерміна.

Поняття «дефініція»

Центральну роль в організації людських знань відіграє процес формування поняття. Поняття — це одиниця думки з розмитим змістом і обсягом. Конкретний зміст і обсяг поняття набирає лише в межах певної галузі знання або діяльності .

Будь-яке наукове або технічне поняття повинно обов'язково закріплюватися вербально через те, що не закріплені вербально поняття, на жаль, залишаються тільки досвідом окремої людини (або групи людей) і зникають разом з нею.

Процес вербального закріплення поняття відбувається у процесі формування дефініції та створення терміна.

Дефініції формуються у процесі наукового дослідження. Вони мають тимчасовий характер, тому що постійно змінюються через вплив поглибленого наукового знання внаслідок прогресу науки та техніки.

Під дефініціею розуміють розгорнуте визначення поняття за допомогою певним чином побудованого речення. А термін — це ім'я поняття.

Поняття «терміноїд»

За семантичним значенням розрізняють власне терміни та терміноїди. Якщо терміни створюють на основі наукового або технічного поняття, то терміноїди -- на основі поняття у вузькій професійній діяльності. Вони називають конкретні явища або об'єкти.

Терміноїди є групою лексичних одиниць, що складається з номенклатури, професіоналізмів і професійних просторіч.

Номенклатура (інша назва — «номени») — це слова, що називають конкретні об'єкти науки або техніки, тому номени бувають науковими та технічними. Так, системи технічних термінів супроводжуються номенами -- найменуваннями типів і класів машин і механізмів, нерідко з цифровими й літерними позначеннями, що характеризують номер моделі, розмір деталі тощо (наприклад, літак ТУ-134, танк Т-34).

Професіоналізми пов'язані головним чином з архаїчною лексикою ремісничих і спеціальних занять, які виникли у період середньовіччя — корабельна та навігаційна, гірничодобувна, мисливська справи тощо.

Професійні просторіччя створюють з різних причин: психологічних, психолінгвістичних й суто мовних.

Поняття «термінологізація»

Відомо, що більша частина термінів раніше була загальновживаною лексикою. Тому одна й та ж лексична одиниця може існувати і як термін, і як нетермін, наприклад: нгс (людини) — нгс (корабля), супутник (людина, що поруч з вами) — супутник (космгчний об'ект, що обертаеться навколо планети).

Процес переходу лексичної одиниці зі стану нетерміна до стану терміна називається термінологізаціею. Під час термінологізації лексична одиниця отримує значення певного поняття у певній системі понять.

До термінів у процесі термінологізації можуть надходити:

1) слова з загальновживаної лексики;

2) квазітерміни;

3) професійні просторіччя;

4) терміни з інших терміносистем;

5) номенклатурні одиниці

6) власні імена;

Вимоги до термінів

Сучасна мова науки і техніки висуває до термінів певні вимоги.

1. Системність.

2. Однозначність.

3. Мотивованість.

4. Точність.

5. Відсутність синонімів.

Структура термінів

За формальною структурою терміни розподіляють на такі групи:

1. Терміни — кореневі слова

2. Терміни — похідні слова

3. Терміни — складні слова

4. Терміни — словосполучення

5. Терміни — абревіатури

1) ініціальними;

2) складовими;

 3) мішаними;

6. Терміни — символо-слова

7. Терміни — моделе-слова

Поняття «терміносистема»

Джерелами терміносистем є термінології. Але, на відміну від термінології, терміносистема формується не разом з формуванням певної науки, а відповідно до етапів формування теорії або теорій цієї науки. Проте в основі терміносистеми не обов'язково має бути наукова теорія. Іноді достатньо, щоб була лише концепція або узагальнені ідеї.

Терміносистема — це система термінів у певній галузі/підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.

Розрізняють три етапи формування й функціонування терміносистеми.

І етап — це перехід від етапу відсутності теорії до стану її формування, тобто перехід від неупорядкованої сукупності термінів до терміносистеми.

ІІ етап — це зростання обсягу знань в межах прийнятої теорії.

ІІІ етап — це зміна теорії і, як наслідок, зміна терміносистеми. Спочатку нову теорію описують термінами попередньої теорії, потім впроваджуються нові терміни, що відображають нові поняття. Таким чином формують систему понять нової теорії, і кожне місце в цій новій системі посідає певний новий термін, a у сукупності з'являється нова терміносистема. Частину термінів попередньої терміносистеми залишають. Але вони вже пов'язані з новими поняттями, а решту термінів більше не вживають.

Отже, можна зробити такий висновок: без теорії немає терміносистеми, без терміносистеми немає теорії.

Терміносистема формується на певному етапі розвитку певної галузі наукового знання, коли вже створено наукову теорію, позначено об'єкти та зв'язки між ними. Є кілька типових ознак терміносистеми:

1. Цілісність терміносистеми.

2. Відповідність суми частин цілому.

3. Певна сталість терміносистеми.

4. Структурований характер терміносистеми. Структура терминосистеми може бути однорівневою лінійною (назви днів тижня, місяців року) та ієрархічною, тобто з підсистемами, що відбивають родовидові відношення, відношення цілого та його частин, зв'язки причини й наслідку, відношення об'єктів та їхніх ознак тощо.

Ієрархічність структури терміносистеми реалізується у різних мовних формах:

• Відтворення термінів на основі кореневих слів-термінів;

• Відтворення нових термінів за принципами антонімічності та градації;

• Наявність рядів одноструктурних термінів, побудованих за однією моделлю;

Є різні методи конструювання терміносистем :

І.Ієрархічний (родовидові відношення); відтворення видових термінів шляхом використання родових термінів у вигляді терміноелементів;

2. Генетичний; виділяють похідні терміни з основних за принципом «об'єкт — ознака — процесс;

З.Операційний; відбирають терміни з текстів певної тематики на основі критеріїв частотності.

Отже, зважаючи на викладене вище, ми можемо зробити висновок, що терміносистема є більш високим ступенем організації лексичних одиниць, ніж термінологія.

Проблема пошуку терміна для позначення

Коли вчений хоче позначити нове поняття, він починає шукати відповідне слово. Проблема пошуку є досить серйозною, бо кожний новий термін, запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему, має бути вдалим і гармонійним. Вважається за краще обирати такий термін, який годен створювати похідники. Якщо відповідний еквівалент не знайшли, тоді запозичують відповідне слово з іншої мови.

Отже, нові терміни утворюють або шляхом використання внутрішніх ресурсів мови, або шляхом запозичення.

Побудова термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови

За допомогою внутрішніх ресурсів мови науково-технічні терміни створюють двома основними способами:

1. Зміна значення. Вона може відбуватися двома шляхами:

1) шляхом зміни значень звичайних слів літературної мови;

2) шляхом зміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки

2. Зміна структури:

• утворення похідних термінів за допомогою префіксів та суфіксів:

а) суфікс «ість» означає властивість;

б) суфікси «анн», «енн» — процесс;

• утворення складних термінів;

• утворення термінологічних сполучень;

• утворення термінів-абревіатур.

Побудова термінів шляхом запозичення з інших мов

Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Такі запозичення формують спільний лексичний фонд у різних, не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами. Разом із запозиченням слова часто відбувається й «запозичення» його значення. Під час запозичення нових термінів з мови джерела завжди постає питання: як передати новий термін рідною мовою? Є два шляхи:

1. Просто запозичити його та:

а) переписати за правилами орфографії рідної мови

б) зберегти його оригінальне написання.

2. Перекласти цей термін рідною мовою:

а) буквально (калькувати)

б) описово.

Отже, запозичення може бути повним або частковим.

1. При повному запозичується як внутрішня, так і зовнішня форма терміна. Потім іншомовне слово пристосовують до фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта, тобто асимілюють його. Розрізняють повну та часткову асиміляцію.

Повна асиміляція — це повне пристосування іншомовного слова до фонетичних (заміна звуків, не властивих цій мові; перенесення наголосу тощо) і морфологічних (підпорядкування системі відмінювання мови-реципієнта) законів рідної мови.

Часткова асиміляція — це збереження деяких фонетичних і граматичних особливостей мови-продуцента.

2. Основним способом часткового запозичення є калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента мовою-реципієнтом. Калька також буває повною або частковою.

Повна калька — це послідовний переклад всіх елементів слова з мови-продуцента.

Часткова калька — це переклад не всіх елементів слова, що надійшло з мови-продуцента.

1.  Шляхи термінологічних запозичень

Запозичення термінів може бути прямим (безпосередньо з мови-продуцента) і непрямим (через посередництво інших мов). Крім того, розрізнюють запозичення з класичних мов та запозичення з сучасних мов. Джерело запозичення залежить, насамперед, від традицій та моди на ту чи іншу мову.

Якщо мова зазнає помітного впливу з боку іншої мови, то такий процес ми називаємо мовною інтерференціею. Мовна інтерференція відбувається внаслідок:

1) контактів з носіями інших мов;

2) зміни релігії;

3) орієнтації на певну країну-еталон;

4) побудови писемності;

5) розробки або реформи правопису;

6) розробки науково-технічної термінології тощо.

Запозичення з класичних мов

термін позначення структура мова

Типовим прикладом переходу з одного писемного ареалу до іншого є Румунія. У феодальну епоху Румунія використовувала кирилицю, що була запозичена разом із православ'ям. У середині XIX століття румуни, орієнтуючись на Західну Європу перейшли на латину.

В європейському культурно-історичному ареалі протягом довгого часу вживалися як міжнародні мови латина та грека. Саме ці мови вважалися мовами науки, тому цілком зрозуміло, що їхня лексика перетворилася на джерело поповнення наукової термінології сучасних європейських мов.

Терміноелементи греко-латинського походження є однаково чужими та одночасно рідними для будь-якої мови. До того ж, з цих елементів можна легко створювати нові терміни, тому терміни європейського ареалу є, в основному запозиченнями з латини та греки.

Сьогодні дуже часто виникають слова, які були відсутніми у латині, але їх цілком побудовано з греко-латинських елементів. Особливо це стосується технічної термінології, де нові терміни утворювали та утворюють з греко-латинських елементів (навіть для абсолютно нових понять, невідомих за античних часів), частіше за змішаним типом.

Запозичення із сучасних європейських мов

У різні історичні періоди мовні контакти мали різноманітний характер, причому будь-яка мова у різні періоди історії могла бути як продуцентом, так і реципіентом ареальної та навіть інтернаціональної лексики.

Взагалі, французька мова довгий час (XVII-XIX ст.) відігравала роль «латинки» — мови науки, техніки та культури.

У XX столітті замість французької мови місце міжнародної мови посіла мова англійська, яка засвоїла велику кількість латинських, а, починаючи з XI століття, — також французьких слів. Крім того, у XIX столітті Англія стала законодавцем мод у галузі спорту тому в цей період багатьма мовами світу у тому числі й українською, було засвоєно такі слова з англійської мови:«футбол», «хокей», «баскетбол», «регбі» тощо (ця традиція триває й досі, якщо подивитися на такі спортивні терміни, як «спідвей», «бодібілдінг», «фристайл» тощо).

Те, що англійська мова сьогодні є головним джерелом поповнення термінологічної лексики для багатьох мов світу можна пояснити кількома причинами.

По-перше, англомовні країни досягли величезних успіхів в економіці та поступово почали впливати на весь світ, причому не лише на держави третього світу що розвиваються (деякі з них обрали американську модель як зразок для наслідування), але й на розвинені країни Західної Європи та Японію. Тому англійська мова стала продуцентом термінологій з економіки, з інформаційних технологій, з техніки тощо: «лізинг», «дисконт», «консалтинг», «сканер», «трекбол», «хаб», «тролейбус», «ескалатор», «комбайн», «блюмінг» тощо.

По-друге, всі основні англомовні держави, такі, як США та Велика Британія, були серед переможців у Другій світовій війні й почали нав'язувати власні стандарти іншим, у першу чергу, переможеним країнам. Англійська мова почала сприйматися як мова переможців.

По-третє, Британія була свого часу однією з найбільших імперій, що мала колонії в усіх частинах світу тому в багатьох колишніх колоніях англійська мова тепер є державною (Індія, Австралія, Уганда, Ямайка, Зімбабве тощо).

По-четверте, у багатьох галузях знання найбільший внесок протягом XX ст. зробили саме англомовні вчені.

Все це не могло не відбитися на розвитку національних терміносистем у мовах багатьох народів. Особливо це стосується таких галузей науки, як економіка та інформатика. Англійська термінологія цих галузей стала основою для формування відповідних термінологій в інших мовах.

Сьогодні у межах Європи поруч з англійською мовою іншою мовою міжнародного спілкування стає німецька. Термінологія німецькомовного походження набуває поширення в науці й техніці та починає впливати на національні терміносистеми.

Українська мова також у різні часи зазнавала як позитивного, так і негативного впливу інших мов: старослов'янської, грецької, латинської, а також мов-сусідів — німецької, польської, російської.

На різних етапах свого існування вона збагатилася словами зі старослов'янської (мати, син, дочка, сестра, брат, стіл, вода, огонь, сосна), грецької (бібліотека, корабель, граматика, лексика, історія, математика), латинської (квадрат, циркуль, радіус, аудиторія, календар, вірш, колір, школа, корозія, турбіна, агрегат, мотор, інфінітив), німецької (шахта, цех, дах, майстер, абзац, шрифт, фарба), англійської (мітинг, трамвай, джаз, клуб), французької (сертифікат, бюлетень, альбом, режим, балет), італійської (бас, браво, бутафорія, віолончель ) мов.

Багато запозичених слів стали загальновживаними (левада, огірок, лиман), інші вживаються як терміни (теорема, формула). Деякі запозичені слова мають український відповідник (процент — відсоток, лінгвістика — мовознавство).

Інтернаціональне та національне в термінотворчому процесі

Немає таких мов, які б розвивалися в абсолютній ізоляції. Будь-яка мова обов'язково зазнає іншомовного впливу та навіть впливає на інші мови.

Взагалі, будь-яке досягнення у науково-технічному прогресі в одній країні в сучасних умовах незабаром стає досягненням всієї людської цивілізації. Це, по-перше, потребує впровадження нових термінів у мову носії якої зробили відповідне наукове відкриття. А по-друге, ставить питання перед носіями інших мов — як саме передати ці терміни засобами їхньої мови.

Сьогодні через значне поширення міжнародних зв'язків активізувався процес запозичення іншомовних елементів переважною більшістю мов світу. А це, у свою чергу, поставило перед термінознавцями два питання: по-перше, про співвідношення інтернаціонального та національного в термінотворчому процесі, по-друге, яке запозичення можна вважати інтернаціоналізмом.

Інтернаціональне, на думку більшості галузевих фахівців, асоціюється з запозиченням, а національне — з пуризмом (від латинського «purus» ~ чистий), тобто прагненням до очищення мови від іншомовних слів.

Проте не всі слова іншомовного походження в певній мові можуть вважатися інтернаціоналізмами. Наприклад, не можна назвати інтернаціоналізмом українське слово «газда», що є запозиченням з угорської, через те, що в інших мовах таке запозичення не спостерігається. Інтернаціоналізмом може називатися слово, що зустрічається принаймні у трьох неспоріднених мовах . Якщо цей критерій не виконується, тоді й відсутні підстави називати таке запозичення інтернаціоналізмом. Це буде звичайне запозичення на національному рівні.

Відсоткове співвідношення інтернаціонального та національного не може бути однаковим у різних мовах. Але присутність інтернаціонального елемента в будь-якому відношенні значно полегшує спілкування між носіями різних мов.

He слід протиставляти інтернаціональні та національні елементи в будь-якій мові, тому що інтернаціональне є складовою частиною національного. Більш того, інтернаціоналізація лексики є одним із шляхів розвитку кожної національної мови.

Список рекомендованої літератури

1.  Булик-Верхола С.З. Формування і розвиток української музичної термінології // Українська термінологія і сучасність. Зб. наук. пр. Вип. V / Відп. ред. Л.О.Симоненко. – К.: КНЕУ, 2003.– С. 41-45.

2.  Вовк А. Наукова мова і політика: 55 років української термінології в УРСР // Cучасність. – Мюнхен, 1979. – Ч. 7-8. – С. 87-95.

3.  Д’яков А.С., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. Основи термінотворення: семантичні та соціолінґвістичні аспекти. – К.: Вид. дім „КМ Academia”, 2000. – 218 с.

4.  Карпова В.Л. Термін і художнє слово. – К.: Наук. думка, 1967. – 130 с.

5.  Кияк Т.Р. До питання про “своє” та “чуже” в українській термінології // Мовознавство. – К., 1994. – № 1. – С. 22-25.

6.  Кочерга О.Д., Кулик В.М. Українські термінологічні словники в бібліотеках Києва і Львова. – Інститут теоретичної фізики АН України. – К., 1993.

7.  Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. – К.: Вид-во Київського університету, 1970. – 307 с.

8.  Кочан І.М. Теоретичні засади вироблення термінологічних стандартів в українській мові // Мова і культура нації. – Львів, 1991. – С. 40-49.

9.  Кочерга О.Д. Деякі міркування про шляхи і манівці розвитку української наукової термінології // Сучасність. – К., 1994. - № 7-8. – С. 173-182.

10.  Куньч З.Й. Українська риторична термінологія: історія і сучасність. –Львів: Вид-воНаціонального університету «Львівська політехніка», 2006. – 216 с.й в Україні: зовнішня історія україхнської мови. – К.: «К.І.С.», 2004. – 176 с.

11.  Наконечна Г.В. Українська науково-технічна термінологія. Історія і сьогодення. – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.

12.  Національні та інтернаціональні компоненти в сучасних терміносистемах. Відп. ред. Л.О.Симоненко. – К.: Наук. думка, 1993. – 230 с.

13.  Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Підручник. – Львів: Світ, 1994. – 216 с.

14.  Полюга Л.М. Здобутки і втрати української термінології та термінографії за десять років Незалежності // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» № 453. Проблеми української термінології. – Львів, 2002. – С. 21-24.

15.  Проблеми української науково-технічної термінології // Тези доповідей 1 – 11 –ої Міжнародних конференцій. Львів, 1992 – 2010.

16.  Рудницький Я. Досвід діаспори в практичній лексикографії// Науково-технічне слово. – 1994. –Ч.1.

17.  Сербенська О.А. Формування і розвиток української наукової термінології // Наукове товариство імені Т.Шевченка і українське національне відродження. Зб. наук. пр. і матеріалів першої наукової сесії НТШ (березень 1990). – Львів, 1992. – С. 141-147.

18.  Склад і структура термінологічної лексики української мови. – К.: Наук. думка, 1984. – 195 с.

19.  Термінологічна лексика в системі професійного мовлення: Методичні вказівки та завдання для самостійної роботи студентів з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» / Укл.: Г.Л. Вознюк, С.З. Булик-Верхола, М.В. Гнатюк, Н.І. Голубінка, Н.З. Дрівко, З.Й. Куньч, О.Г. Литвин, І.Б. Ментинська, Г.В. Наконечна, А.Я. Середницька, Ю.В. Теглівець, І.Д. Шмілик. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2010. – 92 с.

20.  Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеологія. Три томи. – Харків: Фоліо, 1998. – Т.ІІІ. – 431 с.