Реферат: Социальная стратификация современного общества

Реферат: Социальная стратификация современного общества

Міністерство транспорту України

Київський університет економіки і технологій транспорту

Кафедра: “Суспільних та гуманітарних наук”

Контрольна робота
 з предмету: “Соціологія”
 на тему: “Соціальна стратифікація сучасного суспільства”

Перевірив: доцент
В. К. Філіпов
Розробив: ст. заоч. ф.н. 
гр.3-МО-2
Д. О. Мартиненко
Шифр:99-МО-203

2002

План................................................................................................ 2

ВВЕДЕННЯ.................................................................................... 3

ОСНОВНІ СИСТЕМИ СТРАТИФІКАЦІЇ.................................... 5

Рабство........................................................................................ 5

Каста........................................................................................... 5

Родовід........................................................................................ 5

Клас............................................................................................. 6

ТРАДИЦІЙНІ СТРАТИФІКАЦІЙНІ СУСПІЛЬСТВА................ 7

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ В НАШІ ДНІ......................... 12

ВИСНОВОК................................................................................. 17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................. 19

Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Структуровані нерівності між різними групами людей соціологи називають стратифікацією.

Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: «Соціальна стратифікація – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Однак все їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Соціальна стратифікація – це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства».[1]

«Соціальна стратифікація починається з веберовского розмежування більш традиційних суспільств, що ґрунтуються на статусах (наприклад, суспільств, що мають у своїй підставі такі запропоновані категорії, як стану і касти, рабство, унаслідок чого нерівність санкціонується законом) і поляризірованних, але більш розмитих суспільств, що мають у своїй основі класи (що типово для сучасного Заходу), де велику роль грають особисті досягнення, де економічна диференціація має першорядне значення і носить більш безособистісний характер».[2]

Вивчення соціальної стратифікації має довгу історію, що починається із середини XIX в. (роботи Карла Маркса і Джона Стюарта Милля), що включає серйозний внесок дослідників початку ХХ в. – від Вильфредо Парето (який запропонував теорію “циркуляції элит”) до Питирима Сорокіна. Зараз велика література по цій темі нерозривно переплітається з роботами, присвяченими утворенню, соціальному полу (gender), культурі, владі, статистичній техніці і ролі теорії в соціальних дослідженнях. Конечно, охопити все різноманіття літератури по даній темі в одній роботі не представляється можливим. Моєю метою є лише огляд основних типів стратифікації суспільства в минулому і сьогоденні.

Згідно Энтони Гидденсу, «помітні чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани і класи.

Рабство

Рабство – це найбільш виражена форма нерівності, при якій частина індивідів буквально належить іншим як їхня власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Системи рабської праці розвалилися почасти через боротьбу проти них, почасти тому, що економічні чи інші стимули спонукували людей працювати більш ефективно, чим прямий примус. Відтоді, як більш століття назад воля було гарантовано рабам Північної і Південної Америки, рабство як формальний інститут поступово знищилося і сьогодні майже цілком зникло у світі.

Каста

Касту зв'язують найчастіше з культурою Індійського субконтиненту. Термін «каста» португальського походження, означає «рід» і «чистий рід». У самих індійців немає терміна для опису класової системи в цілому, різні слова розкривають її різні аспекти. Серед них – два головних – варна і джати. Варни включає чотири категорії, ранжируються по соціальному престижу. Джати визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер. Вища варна, брахмани, представляють найбільш високий рівень чистоти, недоторкані – найбільш низький. Брахмани повинні уникати визначених типів контактів з недоторканих, і тільки недоторканим дозволяються фізичні контакти з  тваринами чи із субстанцією, обумовленої як нечиста. Кастова система споконвічно жорстко зв'язана з індуською релігією. Індивіди переконані, що якщо хтось не залишиться вірним ритуалам і обов'язкам своєї касти, то його чекає найнижче положення в наступному втіленні.

Концепція каст іноді застосовувалася поза індійським контекстом, коли дві чи більш етнічні групи піддавалися сегрегації, і домінувало поняття расової чистоти (південна частина США, Південна Африка).

Родовід

Родовід були частиною європейського феодалізму, але били також у багатьох інших традиційних суспільствах. Феодальні стани включають страти з різними обов'язками і правами; деякі з цих розходжень установлюються законом. У Європі стану включали аристократію і дворянство. Духівництво складало інший стан, маючи більш низький статус, але володіючи різними привілеями. До так називаного «третьому родоводу» відносилися слуги, вільні селяни, торговці і художники. На противагу кастам, міжстанові шлюби й індивідуальна мобільність сприймалися толерантно.

Родоводи мали тенденцію розвиватися, коли існувала традиційна аристократія, що базувалася на знатності походження. У феодальних системах, подібних, що існували в середньовічній Європі, Родоводи були замкнуті на маєтки і локалізовані, утворити скоріше локальну, чим національну систему стратифікації. У більш централізованих і традиційних імперіях, таких як  Китай чи Японія, вони були організовані на більш вираженій національній основі.

Клас

Класові системи відрізняються в багатьох відносинах від рабства, каст і станів. Особливо потрібно було б відзначити чотири моменти:

Класи не створюються на основі правових і релігійних норм; членство в них не ґрунтується на спадкоємному положенні і звичаях. Класові системи більш рухливі, ніж інші системи стратифікації, і границі між класами ніколи не бувають ясно обкресленими.

Приналежність індивіда до класу повинна бути «досягнута» їм самим, а не просто бути «такою» від народження, як в інших типах систем стратифікації.

Соціальна мобільність – рух нагору і вниз у класовій структурі – значно простіше, ніж в інших типах (у кастовій системі індивідуальна мобільність, перехід з однієї касти в іншу неможливий).

Класи залежать від економічних розходжень між групами людей, зв'язаних з нерівністю у володінні і контролі над матеріальними ресурсами.

В інших типах стратифікаційних систем нерівність виражена раніше на рівні міжособистих відношень, що стосуються обов'язків між слугою і паном, рабом і хазяїном, представниками вищої і нижчої каст. Класові системи, навпаки, здійснюють в основному зв'язки неособистого характеру».[3]

«Стратифікаційні суспільства одержали свою назву від латинського слова stratum, що в перекладі означає «шар». Суспільство цього типу найпростіше представити собі у виді слоеного пирога, так що усілякі взаємодії між шарами (стратами) організовані скоріше по вертикалі чим по горизонталі — як це відбувається в сегментарних суспільствах. Самими своєрідними зі стратифікаційних суспільств є суспільства, підрозділені на касти. Границі між співіснуючими шарами суспільства зберігаються тут практично непроникними.

Один з різновидів кастового розподілу суспільства заснована на етнічних розходженнях. Саме цей варіант виникає у випадку інтеграції цивілізації списа з цивілізацією зерносховищ. Історія Африки дає кілька прикладів подібної інтеграції. До початку другого тисячоріччя нашої ери племена скотарів, що відносяться до нілотской групи народів, стали розселятися з долини Нілу до півдня, у савани, де жили негроиди-банту. Прибульці-скотарі використовували як основу нової політичної системи перед державні структури місцевих хліборобів. При цьому на майнову і станову нерівність наляглось ще і кастове. Наприклад, у царстві Анколе, що сформувалося в XV-XVI століттях на території сучасної Уганди, скотарі хима відвели собі роль пануючої касти, що тримає в підпорядкуванні касту споконвічних місцевих жителів — хліборобів иру.

Одним з найважливіших інструментів збереження такого панування став заборону, що поширювалася на всіх иру, розводити худоба. Селянин міг одержати в користування або ялову корову, або бичків, яких заколювали на м'ясо. В обмін на цих тваринах иру повинні були віддавати скотарям частина свого врожаю. Можливості селян повстати проти встановленого порядку зведені до мінімуму, оскільки їм заборонялося мати зброя і входити до складу військових загонів. Шлюби між ира і хима категорично заборонялися. І хоча існувало в Анколе кастова нерівність служила джерелом постійної соціальної напруги, з економічної точки зору система виявилася прогресивної, оскільки сформоване в суспільстві поділ праці приносило обопільну вигоду і скотарям, і хліборобам.

Цей приклад розмежування каст по етнічній ознаці — далеко не єдиний. За свідченням Леви-Стросса, щось подібне існувало ще порівняно недавно в індіанців мбайа-гуайкуру в Бразилії і Парагваї. У структурі їхнього монархічного суспільств і в матеріальній культурі почуваються віяння древніх цивілізацій Америки — таких, наприклад, як культура Чавин у Перу, що існували на рубежі першого і другого тисячоріч до нової ери. У суспільстві кадиавеу представники цього етносу складали привілейовану касту, свого роду аристократію. До неї, крім самих монархів, належали родова знать, що підрозділялася на два супідрядних стани, і подкаста воїнів. Усі вони обслуговувалися кастою фортечних індіанців гуана, що, у наслідування вищим шарам суспільства, також підрозділялися на три подкасты. До речі сказати, істориками помічена закономірність, суть якої в тім, що процеси формування держави найчастіше прискорюються в суспільствах, що складаються більш ніж з одного етносу.

Причина виникнення іншого, набагато більш екзотичного варіанта кастового суспільства лежить не в поневоленні одного народу іншим, а у висхідним до найдавніших часів релігійним представленням, що склалися усередині того чи іншого єдиного етносу. Прекрасним прикладом релігії, що породила дуже вигадливу кастову систему, що стала основою всієї соціальної організації багатьох народів Південної Азії, служить індуїзм. У віруваннях індуїстів до логічного кінця доведене протиставлення понять «чистота» — «нечистота», що з поколінь століть були основними практично у всіх архаїчних культурах.

Могутнім джерелом нечистоти індуїсти вважають усяке насильство — і не тільки над людьми, але також над тваринами, над рослинами і над матір'ю-землею. Саме тому люди духовного звання ні в якому разі не повинні займатися хліборобством (при який наносяться рані землі), а професії м'ясника, що забиває худобу, і маслобоя, що віднімає життя в насінь рослин, відносяться до «нечистих».

Усе це створює в середовищі народів, що сповідають індуїзм, особливу психологічну обстановку страху перед невірним кроком, що грозить зіткненням зі скверною. От що пише, зокрема, французький етнограф Марко Габорио про повсякденний стан духу в жителів однієї з країн індуїсткого світу: «Відчуття надприродних сил пронизують усе життя мешканців Непалу... Здається, немає дій, не сполучених з обрядовістю, чисто мирських у європейському змісті цього слова, хіба тільки розваги. Також й самі танці нерідко здобувають релігійне значення і можуть легко перейти в шаманське «крутіння»... Численні і усюдисущі священні сили мають як би два полюси. Один позитивний: великі боги піклуються про порядок у світі і суспільстві. Це джерело чистоти і надії, впевненості в порятунку. Інший полюс — негативний, негативний, де зосереджені взаємно зв'язані нечистота і небезпека; сексуальність, народження, смерть — джерела нечистоти — віддаляють людини від великих богів і віддають у владу молодших злісних божеств, що бродять по землі примар і чаклунів»[4]

Виникнення індуїсткої системи каст обґрунтовано в санскритських трактатах, створених ще в першому тисячоріччі до нової ери. У них був установлений розподіл суспільства на чотири стани, іменованих варнами, за межами яких (а отже, і суспільства як такого) були залишені так називані вневарнові, що включають у себе самі знедолені шари париев і недоторканих. На вершині створеній завітами індуїзму ієрархічної піраміди знаходиться варна жрецов-брахманов. Трохи нижче коштує варна кшатриев, куди відноситься вища світська аристократія, покликана здійснювати земну владу, а також люди військових професій. За ними по спадній випливає варна вайшьев, що поєднує хліборобів, скотарів і торговців. Члени всіх цих трьох варн у віці 8—12 років, після навчання священним текстам, проходять ініціацію, що розглядається як друге, духовне народження. Тому брахмани, кшатрии і вайшьи іменуються двічі породженими — на відміну від представників четвертої, найнижчої касти шудр, що поєднує ремісників і слуг.

Спочатку система варн виникла, швидше за все, як природний, неодмінний результат майнового і соціального розшарування суспільства — приблизно тим же шляхом, як це відбувалося, скажемо, у хліборобів африканських саван. Варни мають те загальне зі станами більш звичного для нас європейського суспільства (духівництво, знать, купецтво, ремісники), що шлюби між ними не заборонені цілком: індуїст може взяти як другу дружину або наложниці жінку з більш низької варни, хоча одруження з представницею вищестоящої варни вважається неприпустимою. Головна ж відмінність варн від станів складається сьогодні в тім, що в основі ієрархічної супідрядності варн лежить принцип їхньої нерівноцінності по ступені «ритуальної чистоти»: варна брахманів — сама чиста, варна шудр найменш чиста, якщо не вважати, зрозуміло, вневарнових недоторканих і париев.

Саме цей принцип, доведений до логічного кінця, ліг в основу підрозділу варн і суспільства в цілому на касти чи джати, що склалося в більш пізні часи, у ході подальшої еволюції індуських культур. Усі без винятку члени даної касти характеризуються цілком визначеним рівнем спадкоємної чистоти-нечистоти, що раз і назавжди визначає місце цієї касти в ієрархії суспільства. Ступінь чистоти визначається в першу чергу родом діяльності: якщо будь-яка каста з варни брахманів, що коштує на стражу чистоти всього суспільства, по визначенню відноситься до найбільш чистим, то касти праль або золотарей виявляються серед найбільш нечистих, коли незабаром вони по роду своїх занять завжди і скрізь безпосередньо стикаються з «брудом», з відходами людської життєдіяльності. Вона передається через воду, їжу і навіть через дотик.

Чистота — стан хитливий, а нечистота всюдисуща і заразлива. Щоб зберегти рівень властиві даній касті чистоти, людина повинна постійно, під страхом виключення з касти, робити обмивання і всілякі ритуальні очищення — особливо після небезпечного контакту з членом нижчестоящої касти. Чи варто говорити, що нечистота передається могутнім потоком при полових контактах. Звідси найсуворіша заборона не тільки на шлюби, але навіть на скороминущі полові зв'язки між представниками різних каст.

Різні етноси, що дотримують індуїзму, можуть підрозділятися на неоднакову кількість каст — відповідно до національних традицій або локальних звичаїв даної місцевості. Наприклад, у жителів плоскогір'їв (тераев) Непалу варна брахманів поділяється на три касти, варна кшатриев також на три, варна вайшьев представлена єдиною кастою, а шудри розпадаються на 13 чистих каст, чотири — нечистих і сім недоторканих. Цікаво, що до останнього відноситься каста шкіряників-шевців, оскільки вони постійно мають справу зі шкірами полеглих і убитих тварин. Деякі вчені нараховують у цьому регіоні до 59 каст, хоча в межах одного великого села їх буває звичайно не більш 20. У сингалів, що представляють собою древніх першопроходців острова Шрі-Ланка, відомо 25 каст, а в живучих пліч-о-пліч з ними більш пізніх завойовників тамилов — 48.

Припустимо, менше число каст у сингалів у порівнянні з тамилами почасти порозумівається тим, що перші протягом своєї історії зазнали впливу від значного буддизму який, на відміну від індуїзму, формально не заохочує соціальну нерівність. Однак авторитет індуїзму в країнах Південної Азії настільки сильний, що зародкова система каст виникла місцями навіть серед правовірних буддистів, наприклад, у монголоидов-неваров, що населяють високогірну долину Катманду в Непалу, індуїзм і буддизм співіснують у якості рівноправних релігій. Індуїсти поділяються на 29 каст, а буддисти усього на три: на дві вищі чернечі касти і нижчу касту мирянин-удай. Дві високі касти буддистів претендують на той же статус, що і двічі породжені індуїсти, однак представникам тих і других не тільки заборонено вступати в змішані шлюби, але навіть брати участь у спільних трапезах. До усього сказаного варто додати, що система каст проникнула в індуїсцькі країни не тільки в середовище буддистів, але була прийнята також послідовниками ісламу цієї першої егалітарної релігії, що заперечує тверду соціальну стратифікацію суспільства. Так, хоча індуїстами Непалу всі мусульмани розглядаються як одна  дуже  низька нечиста каста, саме вони підрозділяють себе не багато не мало на 26 каст.

Однак наряду з цією аграрною цивілізацією в Непалу існують і інші. Мова йде про численні племена з власними віруваннями, дуже далекими від індуїзму. Усі ці численні етноси так чи інакше взаємодіють один з одним, крок за кроком створюючи єдине «синтетичне» суспільство, де кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного. При цьому соціальний статус будь-якого учасника взаємодій — будь то буддист, чи мусульманин людина з цибулею і стрілами в руках — оцінюється з позицій кастової системи індуїзму, як світогляду, що абсолютно панує в країні».[5]

З погляду рядового члена відкритого демократичного суспільства система каст виглядає дивним і навіть відразливим анахронізмом. Однак М. Габоріо дотримує іншої думки, підкреслюючи її структурно-організуючу функцію. «Кастова система, — пише він, — завдяки ієрархічній побудові і поділу праці сприяє інтеграції численних народностей Непалу в єдине суспільство і єдину економічну структуру, і незважаючи на те, що вона була скасована на папері в 1963 році, продовжує залишатися одним з найважливіших факторів національної інтеграції»[6] .

Розглянемо тепер головні особливості тих суспільств, у яких живе людина нового часу і які у своєму розвитку спрямовані в майбутнє. Суспільства цього типу називають або індустріальними, або масовими.

«Надзвичайно швидкий ріст міських соціумів привів майже повсюдно до захоплення ними фактично всіх ключових позицій усередині суспільства. Ставши його економічною опорою, міста перетворилися одночасно й у центри політичного життя, осередком влади правителів і законодавців. За словами французького соціолога Э. Дюркгейма, саме тут «...виробляються ідеї, моди, удачі, нові потреби, що потім поширюється на іншу частину країни»[7] . Разом з тим у містах швидше руйнуються колишні стійкі традиції, поступаючись місцем непостійній масовій культурі, що перебуває в безупинному бурхливому коловороті. Настільки могутній і незаперечний вплив міст-мегаполісів на всі сторони життя сучасного суспільства дозволяє позначити останні як урбанізовані суспільства.

Колосальна чисельність людських мас, узятих у життя сучасних політичних організмів — це перше, що упадає в око при їхньому зіставленні з архаїчними соціумами стратифікаційного типу. Чисельність населення більшості країн Європи, приміром, коливається в межах від 4 млн. до 50 млн. чоловік. В умовах загального виборчого права кожен повнолітній індивід так чи інакше впливає (чи може впливати в принципі) на політичне життя і на подальшу долю країни, а отже — і кожного з її жителів».[8]

Зрозуміло, індустріальне масове суспільство зберігає в собі багато рис архаїчних стратифікаційних суспільств. Індустріальне суспільство стратифіковане ще в більшому ступені, чим кастове. «Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Якщо економічний статус членів деякого суспільства неоднаковий, якщо серед них маються як імущі, так і незаможні, то таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, чи організоване воно на комуністичних чи капіталістичних принципах, чи визначене воно конституційно як “суспільство рівних” чи немає. Ніякі етикетки, вивіски, усні висловлення не в змозі змінити чи затушувати реальність факту економічної нерівності, що виражається в розходженні доходів, рівня життя, в існуванні багатих і бідних шарів населення. Якщо в межах якоїсь групи існують ієрархічно різні ранги в змісті авторитетів і престижу, звань і почестей, якщо існують керуючі і керовані, тоді незалежно від термінів (монархи, бюрократи, хазяїни, начальники) це означає, що така група політично диференційована, що б вона не проголошувала у своїй конституції чи декларації. Якщо члени якогось суспільства розділені на групи по роду їх діяльності, заняттям, а деякі професії при цьому вважаються більш престижними в порівнянні з другими і якщо члени тієї чи іншої професійної групи поділяються на керівників різного рангу і на підлеглих, то така група професійно диференційована незалежно від того, обираються чи призначаються начальники, чи дістаються їм керівні посади в спадщину чи завдяки їх особистим якостям»[9].

Однак страти в сучасному суспільстві, на відміну від архаїчних, не відділений друг від друга непроникними перегородками. Навпроти, у житті сучасного суспільства, іменованому іноді «суспільством рівних можливостей», величезну роль грає явище соціальної мобільності: процвітаючий індивід здатний швидко піднятися по поверхах соціальної ієрархії, а невдасі грозить падіння з високої статусної позиції на саме дно. Сорокін писав у “Соціальній мобільності”, що “канали вертикальної циркуляції існують у будь-якім стратифікованому суспільстві і також необхідні, як кровоносні судини для циркуляції крові в тілі”.[10]

От що пише про соціальну мобільність Гідденс: «Існують два шляхи вивчення соціальної мобільності. Перший полягає в тому, що ми можемо спостерігати кар'єру людей: як далеко вони просунулися чи опустилися на соціальній шкалі протягом виробничого життя. Цей шлях звичайно називають “внутрипоколенческой” мобільністю. Альтернативний йому шлях, коли можна аналізувати вибір дітьми професій батьків і дідусів з бабусями. Мобільність, що виявляється через покоління, називається між поколінною. Значимість вертикальної мобільності в суспільстві – головний індекс ступеня його «відкритості», що показує, як талановиті люди, породжені в нижчих шарах, можуть просунутися по соціально-економічним сходам. Хоча мобільність униз менш поширена, чим мобільність нагору, це все ще що широко зустрічається феномен. Вона частіше зв'язана з психологічними проблемами і тривогами, коли люди не  стані підтримувати життєвий стиль, до якого звикли. Рівні мобільності мало порівнянні з ідеалами рівності можливостей. Соціально-економічний порядок верхівки суспільства подібний піраміді, де влада, чи статус багатство займають відносні позиції. Ті, хто утримує владу і багатство у  своїх руках, мають багато можливостей збільшити свою перевагу і  передати потім накопичене нащадкам. У Британії як і раніше самий надійний шлях стать багатим – народитися багатим».[11]

«Необхідність постійно змінювати свою соціальну роль і контактувати з величезною кількістю соціально анонімних партнерів створює обстановку непередбачуваності для індивіда. А коли незабаром кожний у більшому чи меншому ступені залежить від кожного, непередбачуваність стає тлом життя цілих корпоративних груп суспільства як такого. Усе це змушує визнати, що суспільний порядок, що представляється нам споконвічно даним і більш ніж природним — річ надзвичайно тендітна. І якщо глянути глибше, що здається гармонія суспільства — це власне кажучи іграшка в руках сліпих стихійних сил, народжуваних зіткненням безлічі різнонаправлених особистих і групових інтересів.

Саме це має на увазі П. Сорокін, говорячи про закономірності змін політичної стратифікації в сучасному суспільстві. Ніж крупніше політичний організм, тим, за інших рівних умов, більш виражена і політична стратифікація. Однак у кожнім окремому випадку існує деяка «крапка перенасичення», при якій гіпертрофованої ієрархічна піраміда, що стала, валиться, часом захоплюючи за собою у своєму падінні все суспільство. По образному вираженню вченого, у ході перетворень суспільства увесь час відбуваються зміни висоти і профілю «соціального конуса», крутості его схилів, цілісності внутрішньої структури. «У будь-якім суспільстві, — пише він — постійно йде боротьба між силами політичного вирівнювання і силами стратифікації... Коли коливання профілю в одному з напрямків стають занадто сильними і різкими, то протилежні сили різними способами збільшують свій тиск і приводять профіль стратифікації до крапки рівноваги... Вищевказаними способами політичний організм повертається в стан рівноваги тоді, коли форма конуса або гипертрофіровано плоска, або сильно піднесена»[12] .

Однак чим же визначається нормальне для суспільства «стан рівноваги»? На думку П. Сорокіна, воно диктується чисельністю населення, взятого в життя суспільства. «Збільшення розмірів політичної організації збільшує стратифікацію насамперед тому, що більш численне населення диктує необхідність створення більш розвитого і великого апарата. Збільшення керівного персоналу приводить до його ієрархазації і стратифікації, інакше, десять тисяч рівноправних офіційних осіб, скажемо, без усякої субординації дезінтегрували б будь-яке суспільство і зробили б неможливим функціонування політичної організації. Збільшення і стратифікація державного апарата сприяє відділенню керівного персоналу від населення, можливості його експлуатації, поганому звертанню, зловживанням і т.д. — це було, є і буде чинником коливань стратифікації. По-друге, збільшення розміру політичної організації приводить до збільшення політичної стратифікації, тому що велика кількість членів розрізняється між собою по своїх внутрішніх здібностях і придбаних талантах»[13] .

«Конкретні іпостасі соціальної стратифікації численні. Однак усе їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Люди, що належать до вищого шару в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж шарую і по інших параметрах, і навпаки. Представники вищих економічних шарів одночасно відносяться до вищих політичних і професійних шарів. Незаможні ж, як правило, позбавлені цивільних прав і знаходяться в нижчих шарах професійної ієрархії. Таке загальне правило, хоча існує і чимало виключень. Так, приміром, самі багаті далеко не завжди знаходяться у вершині політичної чи професійної піраміди, так само і не у всіх випадках бідняки займають самі низькі місця в політичній і професійній ієрархіях. А це значить, що взаємозв'язок трьох форм соціальної стратифікації далека від досконалості, тому що різні шари кожної з форм не цілком збігаються один з одним. Вірніше, вони збігаються один з одним, але лише частково, тобто до визначеного ступеня. Цей факт не дозволяє нам проаналізувати всі три основні форми соціальної стратифікації спільно. Для більшого педантизму необхідно піддати аналізу кожну з форм окремо»[14] .

Вивчення динаміки коливань політичної стратифікації різних суспільств у ході історії людства дозволило П. Сорокину прийти до песимістичного висновку, що людям важко очікувати закономірного розвитку суспільства від одних стійких форм до інших. Хоча, за його словами, останнім часом на всіх континентах спостерігається явна хвиля переходу від деспотичного до демократичного пристрою суспільств, було б наївною ілюзією вважати, що рух назад неможливий».[15] Нагадуючи про тривале панування тоталітарних деспотичних режимів у «країнах народної демократії» на чолі з колишнім СРСР, у нацистській Німеччині й в інших країнах, П. Сорокін пише: «Народи, що пізнали і шанували волю, відрікалися від її, не шкодуючи, і геть-чисто забували про неї...» Тому, констатує він, «не існує постійної тенденції переходу від монархії до республіки, від самодержавства до демократії, від правління меншості до правління більшості, від відсутності урядового втручання в життя суспільства до всебічного державного контролю. Немає також і зворотних тенденцій».[16]

Крім політичної стратифікації в кожному сучасному суспільстві різко виражена економічна стратифікація (розподіл на бідних і багатих) і професійна, зв'язана з існуванням більш і менш престижних професій. При цьому саме політична стратифікація визначає обличчя суспільства, і вона ж піддана найбільш кардинальним змінам у періоди соціальної нестабільності.

«Професійна диференціація — сама загальна основа для стратифікації в більшості сучасних суспільств. Вона ґрунтується на социоекономічному статусі, під яким К.Шрег і інші дослідники розуміють різні рівні, приписані людям відповідно до безлічі їх соціальних характеристик, але з особливим виділенням професій і багатства. Професії можуть деградуватися по безліч перемінних (показників). Навіть у США гроші, одержувані людиною за свою роботу, не є єдиною детермінантою престижу, що належить його професії».[17]

Крім політичної, економічної і професійній у сучасному суспільстві має місце статева стратифікація. «Стать сам по собі є одним з найбільш глибоких прикладів стратифікації. Немає таких суспільств, у яких у ряді аспектів соціального життя чоловіка  не мали б більше багатства, статусу і впливу, чим жінки.

Нерівність статей має більш глибокі історичні корені, чим класові системи; чоловіки стояли вище жінок навіть у суспільствах мисливців і збирачів плодів, де не було класів. Матеріальне становище більшості жінок має тенденцію відбивати матеріальне становище їх батьків і чоловіків, отже, цим можна пояснити нерівність статей у термінах класів. Недавні дослідження показали, що економічне становище жінки не може бути просто пояснено положенням чоловіка»[18], тому що в сучасному суспільстві соціальна активність жінок зросла настільки, що в деяких випадках саме вона впливає на соціальний статус родини в цілому.

«Інші характеристики — раса, релігія, утворення, багатство, мова, етикет — також можуть стати базисом для соціальних класів. Багато хто з цих характеристик взаємозалежні. В основі диференціації можуть лежати і розходження, що залежать від генетичних факторів і не піддані соціальній зміні — колір шкіри, фізичні якості чи риси обличчя. Вони стають підставою для стратифікації, якщо визнаються соціально значимими. Утіленням такого роду соціально закріпленої диференціації є поділ суспільства на основі расових ознак».[19]

Такі різні форми стратифікації в архаїчних і сучасних суспільствах. Спектр цих форм, безсумнівно, набагато ширше. Ми розглянули лише самі основні. Не стратифікованих суспільств у дійсності взагалі не існує.

«Родина, церква, секта, політична партія, фракція, ділова організація, зграя розбійників, профспілка, наукове суспільство  - коротше кажучи, будь-яка організована соціальна група розширюється через свою сталість і організованість. Навіть групи ревних зрівнювачів і постійний провал усіх їхніх спроб створити не стратифіковану групу свідчать про небезпеку і неминучість стратифікації в будь-якій організованій групі. Це зауваження може показатися трохи дивним для багатьох людей, хто під впливом пишномовної фразеології може повірити, що принаймні суспільства самих зрівнювачів не стратифіковані. Ця думка, як і багато схожих, помилкова. Спроби знищити соціальний феодалізм були вдалими в змісті зм'якшення деяких розходжень і в зміні конкретних форм стратифікації. Їм ніколи не вдавалося знищити саму стратифікацію. Регулярність, з яких зазнавали невдачі всі ці спроби, ще раз доводять природний характер стратифікації. Християнство починало свою історію зі спроби створити суспільство рівних, але незабаром воно вже мало складну ієрархію, а наприкінці свого шляху звело величезну піраміду з численними рангами і титулами, починаючи з усемогутнього папи і кінчаючи єретиком, що знаходиться поза законом. Інститут чернецтва був організований св. Франциском Ассизским на принципах абсолютної рівності; пройшло сім років, і рівність випарувалася. Без винятку всі спроби самих ревних зрівнювачів в історії людства мали ту ж долю. Провал російського комунізму - це тільки ще один додатковий приклад у довгому ряді схожих експериментів, здійснюваних у більшому чи меншому масштабі іноді мирно, як у багатьох релігійних сектах, а іноді насильно, як у соціальних революціях минулого і сьогодення. І якщо на якусь мить деякі форми стратифікації руйнуються, то вони виникають знову в старому чи модифікованому виді і часто створюються руками самих зрівнювачів. Феодалізм і олігархія продовжують існувати в науці і мистецтві, політиці і менеджменті, банді злочинців і демократії зрівнювачів - словом, усюди».[20]

Саме тому вивчення стратифікації є однієї з найбільш важливих областей соціальної антропології. Згідно Оксфордскому словнику соціології, можна виділити три основні задачі таких досліджень: «Перша мета полягає в тому, щоб установити, якою мірою класові чи статусні системи домінують на рівні суспільства, затверджуючи способи соціальної дії.

Друге завдання полягає в аналізі класових і статусних структур і факторів, що визначають процес формування класів і статусів.

І останнє, соціальна стратифікація документально підтверджує нерівність умов, можливостей і доходів, а також способів, за допомогою яких групи підтримують класові чи статусні границі. Інакше кажучи, вона порушує питання про соціальну замкнутість (clousure) і вивчає стратегії, за допомогою яких одні групи підтримують свої привілеї, а інші прагнуть одержати доступ до них».[21]

Дюркгейм Э. Про поділ суспільної праці. Метод соціології. М., 1991.

Габорио М. Непал і його жителі. М., 1985.

Гидденс Э. Стратифікація і класова структура // Социс. 1992. № 9, 11.

Иконникова Н. Сучасні концепції соціальної структури і соціальної стратифікації // Особистість. Культура. Суспільство. Обрані статті: 2000 р. Т. 2 вип. 3 (4).

Панів Е. На вістря соціальної еволюції: «я» - «ми» - «вони» // Людина. 1998. № 2.

Сорокін П. Соціальна і культурна мобільність // Сорокін П. Людина, цивілізація, суспільство / Під ред. А.Ю.Согомонова. М.: Политиздат, 1992.

Sorokin P. Sociology of Revolution. Ch. 12; Leopold L. Prestige. L., 1913.

[1] Сорокин П. Социальная и культурная мобильность // Сорокин П. Человек, цивилизация, общество / Под ред. А.Ю.Согомонова. М.: Политиздат, 1992. С.297-307

[2] Oxford Concise Dictionary of Sociology / Marshall G. (ed.). Oxford, N.Y.: Oxford University Press: 1996. P. 246-247

[3] Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // СоцИС. 1992. № 9, с. 114-115

[4] Габорио М. Непал и его жители. М., 1985. С. 169.

[5] Панов Е. На острие социальной эволюции: «я» - «мы» - «они» // Человек. 1998. № 2.

[6] Габорио М. Цит. соч. С. 174

[7] Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М., 1991. С. 277.

[8] Панов Е. Цит. соч.

[9] Сорокин П. Цит. соч. С.297-307

[10] Цит. по Oxford Concise Dictionary of Sociology / Marshall G. (ed.). Oxford, N.Y.: Oxford University Press: 1996. P. 246-247

[11] Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // СоцИС. 1992. № 11, с. 112-114

[12] Сорокин П. Цит. соч. С. 352.

[13] Сорокин П. Цит. соч. С. 346.

[14] Сорокин П. Цит. соч. С. 297-307.

[15] Панов Е. Цит. соч.

[16] Сорокин П. Цит. соч. С. 351

[17] Иконникова Н. Современные концепции социальной структуры и социальной стратификации // Личность. Культура. Общество. Избранные статьи: 2000 г. Т. 2 вып. 3 (4)

[18] Гидденс Э. Цит. соч. С. 109

[19] Иконникова Н. Цит. соч.

[20] Sorokin P. Sociology of Revolution. Ch. 12; Leopold L. Prestige. L., 1913. P. 13 ff.

[21] Oxford Concise Dictionary of Sociology / Marshall G. (ed.). Oxford, N.Y.: Oxford University Press: 1996. P. 246-247