Реферат: Прибыль комерческого банка (Winword, RTF)

Реферат: Прибыль комерческого банка (Winword, RTF)

Зміст.

Вступ.

У теперішній час в Україні відбувається процес становлення ринкової економіки. Така економіка, на відміну від існуючої командно-адміністративної, передбачає нові принципи функціонування господарюючих суб"єктів. Головний серед них — принцип прибуткового господарювання, досягнення великого прибутку. Дохідність, прибутковість як принцип означає те, від чого господарюючий суб"єкт не може існувати, без чого він втрачає зміст своєї економічної діяльності. Цей принцип має неминучий постійний характер. Відтак прибуток не повинен бути тільки рушійним мотивом діяльності. Він також є джерелом розвитку як самого суб"єкта, так і суспільства в цілому.

Комерційний банк як і будь-яке підприємство є таким же самостійним господарюючим суб"єктом. Мало чим відрізняються і завдання комерційного банку як підприємтва — він вирішує питання, пов"язані із зідоволенням суспільних потреб в своїй продукції і послугах, реалізацією на підставі отриманого прибутку, соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Його відрізняють лише специфіка діяльності і пов’язані з цим особливості формування і використання прибутку.

Економічна криза, що відбувається в країні, з граничною ясністю показала роль банків як опорних пунктів платіжного обороту народного господарства. Однак на даному етапі розвитку банківської системи комерційні банки переживають важкі часи становлення. Багато з них цікавляться не прибутком, а яким чином вистояти та не поповнити ряди банкрутів. Це зв’язано не тільки з економічною нестабільністю в Україні, але й з тим, що діяльність банків пов’язана з великим ризиком, яким необхідно вміло управляти.

Банк можна назвати «лакмусовим папірцем» функціонування народного господарства в цілому. При сприятливих умовах та нормальних темпах розвитку народногосподарського комплексу в цілому добре розвиваються і банківські установи; а у випадку погіршення фінансового стану підприємств, дефіциту фінансів держави, в сфері фінансово-кредитних установ з’являються проблеми з вільними грошовими коштами, збільшується контроль з боку Національного банку та інших дежавних органів, що зменшує ініціативу і в кінцевому результаті впливає на наслідки роботи банківської установи, тобто прибуток. Тому проблеми розвитку банківської системи — це в першу чергу проблеми розвитку екноміки в цілому.

Вибір даної теми обумовлюється тим, що в сучасних умовах питання формування та розподілу прибутку банків і забезпечення їх стабільності набувають особливої гостроти та потребують серйозного їх вивчення.

Метою даної роботи є дослідження сучасного стану процесів формування і використання прибутку комерційних банків України, виявлення основних проблем та недоліків в діяльності банків та пошук шляхів їх усунення.

Таким чином, об’єктом дослідження даної роботи є прибуток, а предметом — особливості його формування в комерційних банках.

Згідно з цією метою роботи була визначена наступна структура даної роботи:

• Розділ І - розкриває особливості діяльності банку як суб’єкта підприємницької діяльності, визначає сутність та значення поняття "прибуток" та джерела формування прибутку комерційного банку з наданням стислої характеристики істотним банківським доходам і витратам.

• Розділ ІІ - Розкриває механізм здійснення аналізу прибутку комерційного банку на прикладі двох умовних банків: банку 1 та банку 2. Виявляє напрямки зростання доходів банку з їх характеристикою. Також розглядаються принципи розподілу банківського прибутку, питання вірного використання прибутку з задоволенням потреб усіх зацікавлених осіб в прибутку. В якості прикладу для останніх виступають АБ «Еліта» та його київська філія.

• Розділ ІІІ — Розглядає сучасний стан банківської системи та українських комерційних банків зокрема з висвітленням проблем, що безпосередньо стосуються діяльності комерційних банків на Україні. Також пропонує напрямки підвищення ефективності діяльності комерційних банків та їх фінансової стійкості.

На завершенні роботи зроблені висновки в процесі дослідження питання формування і використання прибутку комерційних банків.

При виконанні даної роботи були використані різні методи економічних досліджень як загальнонаучні, так і специфічні. До перших відносяться методи формального і діалектичної логіки, до других — статистичні методи.

Дослідження даної теми здійснювалось на підставі фактичних даних, представлених в Департаментом банківського нагляду та Департаментом бухгалтерського обліку та розрахунків, в акціонерному банку «Еліта» планово-економічним управлінням, управлінням ресурсної діяльності, департаментом інформаціно-комунікаційних систем, кредитним відділом.

РОЗДІЛ І. Сутність та джерела формування банківського прибутку.

1.1. Банк як суб"єкт підприємницької діяльності.

Перш ніж розглядати комерційний банк як суб’єкт підприємницької діяльності, необхідно визначити його сутність.

У теперішній час, враховуючи важливу роль банків в розвитку економіки та перш за все результати їх діяльності, в світовій практиці віддають перевагу характеристиці банків як підприємств. Так, достатньо широке визнання одержало поняття "банківська промисловість", яке підкреслює виробничий характер банківської діяльності.

Нерідко банк характеризується як кредитна установа, що представляється декілька обмеженним, оскільки зводить діяльність банку до здійснення головним чином кредитних операцій. В реальності банки займаються більш широким колом різних операцій причому, їх спектр розширюється. При цьому відносно знижується доля кредитних операцій. В останні роки все ширше, особливо за кордоном, розповсюджується девіз — менше кредиту, більше послуг. Все це дозволяє вважати, що характеристика банка як кредитної установи є недостатньо повною.

Разом з тим, не можна не приймати до уваги, що багато з операцій, що відносяться до банківських, виконують не тільки банки. Так, кошти позичаються і при комерційному та при взаємному кредитуванню юридичних і фізичних осіб. Ряд послуг кредитного характеру надають трастові компанії і т. п. Специфічними, характерними тільки для банків, є створення платіжних коштів для готівкового та безготівкого грошового оборотів, постачання ними господарчого обороту та вилучення таких коштів з обороту. Саме в цьому полягає важлива особливість діяльності банків.

Якщо звернутися до України, а саме до Закону України "Про банки та баківську діяльність" від 20.03.91 року, то в ньому ми знайдемо таке визначення: "банки - це установи, функцією яких є кредитування суб"єктів підприємницької діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення і кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом".

Тут же виділені операції, які можуть виконувати комерційні банки, а саме:

1) залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів;

2) здійснення розрахунків згідно розпорядження клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

3) ведення розрахунків клієнтів та банків-кореспондентів;

4) фінансування капітальних вкладень за розпорядженням власників чи розпорядників інвестиційних коштів;

5) випуск платіжних документів та цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів і т.п.);

6) купівля, продаж та збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

7) видача порук, гарантій та інших зобов"язань за третіх осіб, що передбачає їх виконання у грошовій формі;

8) придбання права вимоги з поставки товарів та надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

10) купівля у організації і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

11) купівля та продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

12) залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

13) довірчі операції за розпорядженням клієнтів;

14) надання консультаційних послуг;

15) проведення операцій по касовому виконанню державного бюджета за дорученням НБУ;

16) здійснення інших банківських операцій з дозволу НБУ.

Таким чином сучасний комерційний банк виконує достатньо широке коло функцій.

Таким чином, в основі діяльності банка є ідея його функціонування як специфічного підприємства. Банки можуть бути при цьому самими різноманітними. На 1 січня 1998 р. в Україні зареєстровано 227 банків, що мають 2015 банківських установ. Це достатньо велике число якщо його порівнювати із світовою практикою. В Японії, наприклад, 26 банків всього, але вони мають сотні філій.

Якщо класіфікувати банки за ознакою власності, то вони можуть бути: державними, акціонерними, кооперативними, приватними, муніціпальними та змішаними.

На Україні у теперішній час в загальній масі нараховується всього два державних банки — Ексімбанк та Ощадбанк. Найбільш розповсюджений організаційно-правовою формою стали акціонерні товариства (159), що складає 70,0 % всіх банківських установ. Серед акціонерних банків: 96 відкритих та 63 закритих акціонерних товариств.

Майже кожний третій банк (65) — товариства з обмеженою відповідальністю.

В банках державного типу ознака державності розглядається з позиції власності на банківський капітал. Головним в діяльності таких банків є його підпорядкованість державним національним інтересам.

Як вже вказувалось раніше, найбільш розповсюдженою формою власності в сучасній банківській справі є акціонерна. Акціонерами банку можуть виступати різноманітні юридичні і фізичні особи, за деяким винятком. Зокрема, згідно Закону України "Про банки та банківську діяльність" засновниками, акціонерами комерційних банків не можуть бути Ради Народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, політичні та профспілкові організації, спілки та партії, суспільні фонди. Так, значна частина акціонерного капіталу трьох найбільших комерційних банків України (Промінвестбанку, АКБ «Україна», Укрсоцбанку) належать державі, а серед акціонерів переважають фізичні особи, зокрема працівники цих банків. Встановлені також обмеження на участь в статутному капіталі банку і доля будь-кого з засновників, акціонерів не повинна перевищувати 35 % від статутного фонду банка.

Крім різноманітності типів банків та їх рівноправності, необхідно також, щоб банк був автономним підприємством. Комерційні банки повинні працювати на власних ресурсах, що мобілізуються на потреби кредитування народного господарства, в межах економічних нормативів але незалежно від політичних вказівок центральної місцевої влади, що не відповідають економічним цілям комерційного банку.

Як було зазначено раніше, банк як підприємство виробляє свій продукт. Оскільки банк виступає в ролі економічного підприємства, тому його продукт носить вартісний характер. Продуктом банку слугують платіжні кошти, що разом з кредитом входять в грошовий оборот. Продуктом банку є певного роду послуги. До них відносяться як традиційні види послуг — організація розрахунків (в готівковій та безготівковій формах), вкладів, кредитування, так і нетрадиційні — надання гарантій, доручень, консультацій і т. п. На відміну від ряду інших підприємств продукт банку не підлягає складуванню, хоча, як правило, носить матеріальний характер. Звичайно, його не завжди можливо відчути фізично, але це завжди діяльність, що має в основі суспільні витрати. Особливість банківських послуг полягає в тому, що вони носять не тільки грошовий відтінок, скільки мають властивість самозростаючої вартості. Ресурси, одержані від вкладників, не безкоштовні для кредитної установи, тому вони повинні бути використані так, щоб не тільки повернути їх власникам, але і одержати приріст, достатній для сплати відсотків по вкадах, компенсації витрат та одержання хоча б мінімального прибутку. Банк зобов’язаний використовувати акумульовані ресурси, направити їх позичальникам, які в них мають потребу, у вигляді кредитів таким чином, щоб його послуга так чи інакше сприяла примноженню благ, а значить, самозростаючої вартості, випущеної в обіг за допомогою банківської діяльності.

Банк як економічне підприємство, завжди є господарюючим суб’єктом. Його засновники, акціонери складають свої ресурси, акумулюють вільні кошти заради економічної вигоди. Банк є породженням господарства, його інтересів, його діяльність обслуговує народногосподарські економічні потреби.

Сучасні банки не випадково мають назву комерційні. Пояснення цьому закладено в самому слові "комерція", яке означає не що інше, як торгівля. Комерсантом здавна називали торгову людину. Назва, яку здобув банк, точно зв’язано з тим справжнім змістом, який повинен бути вкладений в банківську діяльність.

Комерція в банківській сфері базується на визначених принципах. Головний серед них — принцип прибуткового господарювання, досягнення якомога більшого прибутку. Широко відоме припущення про те, що головним мотивом, рушійною силою в діяльності банку є одержання прибутку. Показник прибутку офіційно став головним показником діяльності банку. Одержання прибутку, однак, це більше ніж показник. Доходність, прибутковість як принцип означає те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається зміст його економічного обслуговування.

Другий принцип банківської комерції, що входить до складу формули: "дешевше купити — дорожче продати". Але цей принцип повинен носити "цивільний характер". Він повинен опиратися на законодавство, не протирічити йому; передбачається, що для здійснення комерції кожний банк при цьому має рівні інформаційні можливості стосовно ринку. Біржа з її котировкою цінних паперів, інформація про ринок того чи іншого продукту, аналіз тенденцій в розвитку галузей народного господарства можуть дати кожному рівні можливості робити свій бізнес. Рівні можливості повинні бути побудовані і в створенні продукту. Тільки в цьому випадку, якщо кожний банк має можливість запропонувати свою послугу, реалізувати її в рамках законодавства, можна говорити про дійсно цивілізовану діяльність кожного банку.

Для комерційного банку небайдуже, якою ціною досягнутий прибуток. Принцип банківської комерції передбачає одержання більшого прибутку при менших інвестиціях. Небайдужа для банку і його власна доля в ресурсах, за допомогою яких формується дохід. Кожному банку відомо, що ефект буде тим кращий, чим більший прибуток отримано при меншій його власній долі в пасивах.

Передумовою реалізації цілей банківської комерції є безпека банківської діяльності. При інших рівних умовах прибуток банку тим вище, чим вища безпека банку і менший ризик. Однак банк — це ризиковане підприємство. Не дарма кажуть, що комерційний банк — це ризик, потім період очікування, потім прибуток чи збиток. З іншого боку банківська комерція не повинна спиратися на принцип випадковості, а діяти під девізом: "Все для клієнта!" Це означає, що перш за все прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно, однак і те, що прибуток клієнта — це не тільки мета, а основа для отримання банківського прибутку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес.

1.2. Сутнiсть та значення прибутку для діяльності комерцiйного банку.

Формування прибутку — основна мета діяльності комерційного банку. Банк є незалежним госпрозрахунковим комерцiйним пiдприємством. Одночасно маючи економiчну самостiйнiсть, банк несе повну вiдповiдальнiсть за результати своєї дiяльностi. Ніякі органи державного управління не мають права вказувати банкам умови їх діяльності на ринку, але з іншого боку, ніхто не відшкодовує комерційним банкам збитки і не візьме його ризики на себе. Тому суттєво важливо, щоб комерційні банки отримували достатній прибуток. Вiн необхiдний банку для залучення нового капiталу, який дозволяє розширювати обсяг та пiдвищувати якiсть послуг, що надаються клiєнтам. Якщо в банкiвськiй справi прибуток на капiтал нижче, нiж в iнших галузях, капiтал перейде в бiльш прибутковi сфери. Важлива функцiя прибутку банкiв — забезпечення резервiв на випадок непередбачених обставин або збиткiв, можливих в банкiвськiй справi. Як i в iнших галузях, прибуток стимулює дiяльнiсть керiвництва по розширенню та вдосконаленню операцiй, зниженню витрат та пiдвищенню якостi послуг. З вищезазначеного можна зробити висновок, що прибуток є головним мотивом, рушiйною силою в дiяльностi комерцiйного банку, який отримує банк в результаті кругообігу банківського капіталу, а також використання залучених і запозичених коштів.

Банкiвський прибуток важливий для всiх учасникiв економiчного процесу, кожний з них керується своїми мотивами. Так, акцiонери зацiкавленi в прибутку тому, що вiн являє собою дохiд на iнвестований капiтал. Прибуток є вигiдним для вкладникiв, так як завдяки збiльшенню резервiв i пiдвищенню якостi послуг складається бiльш стiйка, ефективна та надiйна банкiвська система. Позичальники також зацікавленi в достатньому банкiвському прибутку, тому що здатнiсть банку надавити позички залежить вiд розмiрiв та структури його капiталу, а прибуток — основне джерело власного капiталу. Навiть, тi економiчнi групи, якi безпосередньо не користуються послугами комерцiйних банкiв, отримують непряму вигоду вiд банкiвського прибутку, так як надiйна банкiвська система означає безпечнiсть вкладiв i наявнiсть джерел кредиту, вiд яких залежать підприємства та споживачi.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків, тому використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їх балансів. Правильно визначені рейтинги дозволяють клієнтам вибрати ті банки, які найбільш повно відповідають їх бажанням, в які можна буде з мінімальним ризиком вкладати свої капітали. Одночасно банк повинен працювати надійно і виключати із своєї діяльності здійснення операцій з високим ступенем ризику (хоча, можлииво, дуже прибуткових), які можуть привести до серйозного погіршення його фінансового стану. Це в першу чергу викликано тим, що банк несе екномічну відповідальність перед дуже широким колом підприємств, організацій, громадян по своїм зобов’язанням у відповідності з укладеними угодами, наприклад, в частині своєчасного і повного повернення їм грошових коштів, внесених раніше на вклади і депозити, розміщенні в цінні папери банку.

Треба також відмітити, що прибуток як найважливiша категорiя ринкових вiдносин виконує певнi функцiї.

По-перше, прибуток характеризує економiчний ефект, отриманий завдяки дiяльностi банку. Однак, усi аспекти дiяльностi банку за допомогою прибутку в якостi єдиного показника оцiнити неможливо. Саме тому при аналізуванні діяльностi банку використовується система показникiв.

Значення прибутку полягає в тому, що вiн вiдображає кiнцевий фiнансовий результат. Разом з тим, на величину прибутку та її динаміку впливають фактори, як залежнi, так i не залежнi вiд вимог банка.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцiю. Iї змiст в тому, що прибуток одночасно є фiнансовим результатом i основним елементом фiнансових ресурсiв пiдприємства. Реальне забезпечення принципу самофiнансування визначається отриманим прибутком.

По-третє, прибуток є одним iз джерел формування бюджетiв рiзних рiвней. Вiн надходить в бюджети у виглядi податкiв i разом з другими дохiдними надходженнями використовується для фiнансування задоволення спiльних суспiльних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцiй, державних, iнвестицiйних, науково-технiчних i соцiальних програм.

Що ж таке прибуток? З часом розвитку економiчної теорiї визначення поняття "прибуток" постiйно ускладнювалось. Прибуток являє собою рiзницю, вiдхилення, залишок. В сучасностi для його калькуляцiї використовується аналiз на двох рiвнях. В данiй роботi основна увага придiляться прибутку на мiкроекономiчному рiвнi.

Необхiдно розрiзняти поняття чистого i валового прибутку. Рiзниця мiж ними є в тому, що в першому не враховуються платежi до бюджету та iншi цiльовi фонди. Але так як цi платежi не залежать вiд дiяльностi банку, то для аналiзу фiнансових результатiв часто використовується поняття саме балансового прибутку. Для аналiзу прибутковостi банкiвської дiяльностi захiднi теоретики використовують також поняття "фiнансових потокiв", тобто вводиться доповнюючий фактор — фактор часу, таким чином показується, що грошi в даний перiод часу коштують дорожче, нiж вони будуть коштувати в майбутньому, крiм цього, якщо б вони були вкладенi в якiсь iншi види дiяльностi, який дохiд вони б приносили?

Поняття прибутку, отриманого впродовж визначеного строку в бухгалтерськiй термiнологiї вiн називається "звiтним перiодом" дуже ясно. Прибуток за звiтний перiод визначається як рiзниця мiж доходами та витратами. Балансовий прибуток — це сума прибутку, плюс надходження від позареалізаційних операцій (від пайової участі в спільних підприємствах, від надання в оренду майна, …), у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями (як різниця між офіційним курсом і курсом купівлі-продажу іноземної валюти) та допущеним дебетовим сальдо, і мінус збитки від позареалізаційних операцій.

Структура та джерела доходів будуть більш конкретно розглянуті в наступній главі цього розділу. А, отже, зараз розглянемо лише збитки. Збитки являють собою крадiжки, зловживання, прорахунки та нестачi.

До сум, які списуються в збитки, вiдносять:

1) збитки від господарської дiяльностi;

2) збитки по капітальному будiвництву;

3) прорахунки i нестачi по касовим операцiям;

4) прийнятi неплатiжнi i фальшивi грошовi бiлети та монети;

5) крадiжки, розтрати та iншi зловживання при перевозцi цiнностей;

6) крадiжки, розтрати та iншi зловживання по iншим операцiям банку;

7) крадiжки цiнностей та iншi зловживання, в яких не виннi робiтники банка або винуватцi не виявленi;

8) втрата цiнностей при пересилцi;

9) суми, що виплаченi за претензiями клiєнтiв (по гарантiям, поручительствам, тощо);

10) збитки по iноземним операцiям та iншi.

Як вже говорилося ранiше, прибутки i збитки пiдлягають детальному аналiзу. Так, збитки пiдлягають постатейному аналiзу з подальшим винесенням пропозицiй по їх мiнiмiзацiї.

Для аналiзу прибуткiв iснує цiла система показникiв i таблиць. Аналiзом прибуткiв i збиткiв займаються фiнансовi служби банкiв (аналiтичнi вiддiли).

Вiдповiдно до дiючої методики комерцiйнi банки визначають прибутки i збитки щоквартально, один раз в квартал. А на протязi кварталу вони враховуються з нарастаючим пiдсумком з початку кварталу.

1.3. Джерела формування банківського прибутку.

Отже, як зазначалося раніше прибуток — це різниця між доходамми та виратами комерційного банку. Усі доходи і витрати банку згідно з новим планом рахунків включаються до класу 6 і 7 відповідно незалежно від порядку оподаткування.

Доходи банку — наявність господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які призводять або: 1) збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов’язань, або 2) зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а збільшувати безпосередньо суму капіталу).

Витрати банку — наявність господарських операцій, крім операцій щодо розподілу капіталу, що призводять або до 1) скорочення суми активів банківської установи без відповідного скорочення суми зобов’язань, або до 2) збільшенні суми зобов’язань банківської установи без відповідного збільшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а скорочувати безпосередньо суму капіталу).

Усі операційні доходи і витрати діляться на банківські та небанківські.

До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю, визначеною Законом «Про банки і банківську діяльність» (див. додаток 1).

Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності (див. додаток 2). Доходи, перераховані клієнтам, і витрати, які відшкодовуються клієнтам, обліковуються на рахунках третього класу як кредиторська і дебіторська заборгованість відповідно.

I.Банківські доходи і витрати.

Банківські доходи (витрати) поділяються на:

• процентні;

• комісійні;

• торгівельні;

• інші банкіські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи (витрати)

До цієї категорії відносяться доходи (витрати), які обчислюються пропорційно часу і сумі та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик. До них належать:

1. Доходи (витрати) за кредитом і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.

2. Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

3. Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за забов’язання її надати, що визначаються пропорційно часу і сумі вимог (зобов’язання).

Надання позичок рiзних видiв забезпечують переважну частину доходів у багатоьх комерцiйних банкiв. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнилися, і тими, у кого в них з’явилася тимчасова потреба. В останнi роки майже 65% зарубiжних банкiв складали вiдсотки по позичкам. В абсолютному значеннi вони постiйно ростуть. Це пов’язано, як iз збiльшенням масштабiв позичкових операцiй, так i з пiдвищенням норми вiдсотку. Вiдсотки можуть бути отриманi банком по наступним видам позичок:

-суб’єктам господарської дiяльностi;

-населенню;

-iншим комерцiйним банкам;

-Нацiональному банку України;

-Мiнiстерству фiнансiв України;

на рiзнi строки:

-короткостроковi;

-середньостроковi;

-довгостроковi

як в нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi.

Розмiр отриманих доходiв залежить вiд норми вiдсотку, яка в свою чергу вiд об'єктивних i суб'єктивних факторiв. В цiлому здатнiсть банкiв надавати позички залежить вiд рiвня надлишкових резервiв в банкiвськiй системi.

Якщо попит на банкiвський кредит залишається стабiльним, а надлишковi резерви збiльшуються, ставки процента по позичкам знижуються, тому що банки намагаються залучити дохiднi активи. Хоча якщо наявний високий попит на банкiвський кредит, а надлишковi резерви не змiнюються або ростуть повiльнiше, нiж попит, процентнi ставки пiдвищаться. На ставки впливають також оцiнки економiчної ситуацiї. Якщо переважають песимiстичнi настрої, банкiри не будуть знижувати ставку настiльки, наскiльки це диктується пропозицiєю позичкового капiталу.

Ставки змiнюються також вiд ризику, притаманного данiй позичці, розмiру i строку погашення, витрат по оформленню позички, стану депозитного рахунку позичальника i забезпечення. Крiм цього на ставки впливають звички i традицiї, конкуренцiя мiж банками та iншими джерелами коштiв, визначений законом розмiр максимальної процентної ставки, а також оцiнка банкiрами i позичальниками перспектив господарського розвитку.

Тобто ми бачимо, що ставки вiдсотку по банкiвським позичкам вiдрiзняються вiд рiзних зобов'язань грошового ринку в тому вiдношеннi, що вони визначаються в процесi переговорiв мiж банком i позичальником, а не на умовах ринку, i тому вони рiзнi в рiзних банках i за рiзними обставинами.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією чи іншим господарюючи суб’єктом), створювати резервні фонди тощо.

Крім доходу здійснення кредитних операцій приносить банкам і витрати. До цих витрат вiдносяться усi фактично зробленi витрати по оплатi за використання кредитними ресурсами: по-перше, вiдшкодування по депозитах: вкладам до запитання, тобто поточним, розрахунковим, контокорентним рахункам та рахункам з правом овердрафта; термiновим та зберiгаючи вкладам; депозитним сертифiкатам. По-друге, так званi в закордоннiй практицi, витрати, пов'язанi з придбанням федеральних резервних фондiв. В умовах нашої країни до цiєї статтi можливо вiднести витрати по позичках, отриманих у центральному банку (НБУ), а також витрати по позичках та депозитах комерцiйних банкiв.

Другим за значенням джерелом доходiв комерцiйних банкiв є проценти по цiнним паперам. Розмiр доходу з цього джерела залежить вiд розмiру i структури портфелю iнвестицiй i дохiдностi рiзних видiв цiнних паперiв. Так як ставки по всiм категорiям цiнних паперiв рiзнi i коливаються, то рiвень дохiдностi по ним постiйно змiнюється, але в середньому складає бiля 20% вiд усiх доходiв зарубiжного банку.

Доходи вiд цiнних паперiв i операцiй з ними включають: проценти (дивiденди) по цiнним паперам, доходи вiд реалiзацiї цiнних паперiв (тобто курсової рiзницi), доходи, отриманi за рахунок рiзницi мiж номiнальною цiною i реалiзацiйною цiною акцiї при акцiонуваннi банку (емiсiйний дохiд).

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливість:

-забезпечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

-забезпечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів навіть виконують роль вторинного резерву;

-забезпечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

-вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування;

-проникнути в капітал інших корпорацій, в т.ч. банків.

Банківський портфель цінних паперів за їх призначенням можна розділити на дві частини:

-група короткострокових цінних паперів;

-група середньо- і довгострокових цінних паперів.

Кожна з цих груп має своє особлливе призначення. Перша покликана забезпечувати підвищення ліквідності і стійкості банку,. тому є по суті запасом його вторинних резервів. До таких паперів звичайно відносять корооткострокоові зобов’язання держави та інших високорейтингових емітентів (казначейські зобов’язання і векселі, депозитні сертифікати, короткоострокові муніципальні облігації, комерційні векселі тощо). Всі вони високоліквідні, мають добрий вторинний риноок, не несуть в собі істотної загрози кредитного ризику.

Цінні папери другої групи слугують об’єктом банківського інвестування і мають своїм призначенням підвищення дохрдності банку, оскільки рівень доходності залежить від тривалості вкладень. Вони також сприяють підвищенню якості балансу банку, оскільки можуть бути використані як заклад для одержання позички на міжбанківському риинку. Купівля таких паперів звичайно називається інвестиційними операціями. До них належать: купівля довгострокових державних облігацій, муніципальних облігацій, акцій, корпоративних доовгострокових облігацій.

Довготривалі строки цінних паперів другої групи роблять їх менш ліквідними і більш ризикованими. Тому в деяких країнах обмежуються права банків вкладуватти кошти в окремі види таких паперів. Так, в США всім банкам заборонені інвестиції в корпоративні акції і облігації. В Німеччині ощадним банкам заборонено купувати акції корпорацій. В Україні вкладення у корпоративні цінні папери були значно обмежені — десятьма прцентами їх власних статутнних фондів. З лютого 1996 року це обмеження було скасоване.

Витрати по операцiях з цiнними паперами можна роздiлити на групи:

1) витрати (збитки), понесенi вiд курсової рiзницi;

2) проценти, сплаченi по цiнних паперах: векселях та облiгацiях;

3) витрати на виготовлення даного цiнного паперу (цiнний папiр є високо лiквiдним активом, тому вiн повинен бути захищеним вiд пiдробки).

Комісійні доходи (витрати)

Комісійні — це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентами, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів. До них належать:

1. Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операції з цінними паперами.

2. Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами.

3. Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.

4. Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом «Про банки і банківську діяльність».

Неабиякий дохід приносять банкам комісійні від здійснення операцій за розрахунково-касове обслуговування. Цi доходи включають в себе:

а) комiсiю за переводнi операцiї i ведення депозитного рахунку, в тому числi по мiжбанкiвським кореспондентським вiдношенням;

б) комiсiю за касове обслуговування: iнкасацiя, грошовi виручки та перевiз цiнностей;

в) плата за iнкасовi операцiї, тобто за операцiї, пов'язанi з одержанням банками грошей за рiзними документами по дорученню своїх клiєнтiв — чекам, векселям та iн.

г) дохiд по акредитивним операцiям (як документарного, так i грошового);

д) платня за вiдкриття чекової книжки.

Особливiстю формування доходiв комерцiйних банкiв розвинутих країн було надходження доходiв за обслуговування вкладiв до запиту, що становило 3-4% вiд суми всiх доходiв. В останнi роки питома вага цiх доходiв становить 2%. При цьому банки не беруть комiсiю за ведення депозитного рахунку до запитання, але i не платять процентiв по ньому.

Особливiстю українських банкiв в цьому планi є отримання досить високих доходiв вiд ведення валютних рахункiв (висока плата за їх вiдкриття, ведення, закриття) та вiд їх касового обслуговування внаслiдок iнфляцiї.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Цьому сприяє те, що Україна не має своєї вільно конвертованої грошової одиниці. Тому конвертація валюти України в вільно конвертовану валюту супроводжується з певними труднощами. Іншою причиною отримання банками високих доходів від операцій з іноземною валютою в умовах інфляції є високий попит на вільно конвертовану іноземну валюту з боку фізичних і юридичних осіб з метою захистити свої кошти від обесцінювання.

До цієї групи доходів (витрат) належать також банківські послуги. Банківські послуги – надзвичайно доходний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних та активних операцій. Єдине, що для цього потрібне, - це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології.

Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:

-гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківському кредиту, виставити акредитив стенд-бай тощо);

-посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб’єктам валютного ринку, купуючи та продаючи за їх дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;

-консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо;

-трастові (довірчі ) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

Факторинг. З економічної точки зору факторинг належить до посередницької операції. Його доцільно визначати як специфічну послугу, яка надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Існує декілька визначень факторингу:

При факторингових операціях (купівлі права на стягнення боргу) банк купує у свого клієнта дебіторські рахунки та крім надання йому грошоових коштів, надає ряд послуг до закінчення погашення рахунків: аналіз кредитоспроможноості бооржників, інкасація, облікові операції тощо. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1-2 % загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахований на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв’язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), дохід банку від позичкового проценту менший ніж від комісійних платежів.

Лізинг. В свiтовiй практицi термiн "лiзинг" використовується для визначення рiзного роду угод, що грунтуються на орендi товарiв довгострокового користування. В залежностi вiд строку, на який складається договiр оренди, розрiзняють три види орендних операцiй: короткострокова оренда (рентинг), середньо строкова (хайринг), довгострокова оренда (лiзинг).

За надання лiзингових послуг банки стягують три види платежiв:

- процентнi платежi (за кредит);

- оренднi платежi (у вiдшкодування вартостi майна);

- комiсiйнi (за ризик, за посередництво).

Комiсiйнi можуть зростати в залежностi вiд виду лiзингу, тобто вiд об'єму лiзингових послуг.

Банки України тільки починають освоювати сферу послуг. зараз широко надаються трастові, консультаційні та інші послуги. Затримка розвитку банківської банківських послуг відбувається як з вини банків (далеко не всі послуги вони можуть надавати), так і з вини їх клієнтів (не пред’являють попит на них).

Торговельні прибутки (збитки)

Торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі - продажу різних фінансоввих інструментів. До них належать:

1. Чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку і ринку банківських монет.

2. Чисті прибутки (збитки) від операцій з цінними паперами на продаж.

3. Чисті прибутки (збитки) від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

Інші небанківські операційні доходи (витрати)

Доходи (витрати) від банківської діяльності, що не включені у вищеперераховані групи, визначені як «Інші» доходи (витрати). До них належать:

1. Доходи від цінних паперів з непередбаченим доходом.

2. Дивіденди від акцій, що зберігаються як об’єкт торгівлі та капіталовкладень.

ІІ. Небанківські операційні доходи і витрати.

Небанківські операційні доходи (витрати) діляться на такі групи:

• адміністративні витрати;

• інші небанківські операційні доходи (витрати).

Адміністративні витрати — це витрати, пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать:

1. Витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії).

2. Сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток.

3. Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів.

4. Інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, що використовуються банком у процесі комерційної діяльності, SWIFT, винагорода посередникам, охорона тощо).

Витрати на утримання персоналу включають:

-витрати з фонду основної заробiтної плати, а також надбавки та доплати, крiм усiх видiв премiй, якi не враховують у витратах банку, а сплачують за рахунок фондiв (в практицi захiдних банкiв вся заробiтна плата вiдноситься на собiвартiсть продукцiї i не обкладається податками на прибуток корпорацiй, тому що потiм вона буде обкладена за допомогою податку з прибутку);

-суми вiдрахувань на державне страхування в розмiрах, визначених законодавчими актами (в Українi — фонд соцiального страхування — 4%, фонд зайнятостi населення — 1,5%, Пенсійний фонд — 32%, фонд лiквiдацiї наслiдкiв катастрофи на Чорнобильськiй АЕС — 10%);

-витрати на службовi вiдрядження, пов'язанi з виробничою дiяльнiстю (в Українi - в межах норм, згiдно законодавства, витрати вище норм здiйснюються за рахунок прибутку).

Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів включають в себе:

1. амортизацiйнi вiдрахування на повне вiдновлення основних фондiв; враховуючи службовi, iнкассацiйнi та iншi машини;

2. ремонт (поточний, середнiй та капiтальний);

3. витрати по експлуатацiї

-будiвель та споруд (опалення, водопостачання, каналiзацiї, освiтлення та iн.); технiчних засобiв (телефони, радiостанцiї, комутатори та iн.); обчислювальної технiки.

Хоча деякi види цих витрат невеликi, але разом вони складають приблизно 5 вiдсоткiв банкiвських витрат.

Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. До них належать:

1. Доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій (вкладень у цінні папери на інвестиції, в асоційовані і дочірні компанії).

2. Доходи (витрати) від орендних операцій.

3. Доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації нефінансового характеру тощо).

4. Інші операції.

Кількість і склад доходів і витрат залежать від багатьох факторів, як наприклад, кількість виконуваних комерційним банком операцій і послуг, має він філіали чи ні тощо, тобто кожний банк має свій склад прибутку, але на загальних засадах.

У банківській справі прибуток визначається шляхом зменшення валового доходу, отриманого у вигляді процентів за надані кредити, плати за розрахунко-касове обслуговування клієнтів, доходів від операцій з цінними паперами, доходів від факторингових та лізингових операцій та інших доходів, на суму витрат по цих операціях, а також на:

а) нараховані проценти на:

- розрахункові, поточні та інші рахунки резидентів та неризидентів;

- кореспондентські рахунки інших банків та кредитно-фінансових установ, включаючи неризидентів;

- внески фізичних осіб - резидентів та неризидентів;

- боргові зобов"язання банків (облігації, депозитні та ощадні сертифікати, векселі, боргові розписки, банківські накази та інше);

- рефінансований кредит НБУ, придбаний на аукціоні;

-міжбанківський кредит, включаючи пролонговані міжбанківські кредити за взаємною згодою сторін;

б) витрати на розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку, включаючи плату за операції по кореспондентським рахункам, плату іншим банкам за надання розрахунково-касових послуг та інше;

в) відшкодування витрат на організацію та утримання служб інкасації та безпеки банку, а також перевезення валютних цінностей;

г) невідкладні витрати по операціях з золотом, дорогоцінними металами та камінням (утримання скуплених педіктов, послуги спецзв"язку, вартість пакування та інше);

д) витрати, пов"язані з підготовкою та розміщенням платіжно-розрахункових коштів (пластикових карток, дорожних чекі та інше), необхідних для забезпечення діяльності банку;

е) витрати на проведення факторингових довірчих та лізингових операцій;

є) витрати на придбання бланків ощадних та депозитних сертифікатів, векселів і інших цінних паперів, а також витрати, пов"язані з виплатою комісійної винагороди депозитарію цінних паперів, фінансовим посередникам;

ж) витрати на проведення експертизи кредитних ризиків, оцінки вартості майнових цінностей та майнових прав, прийнятих під заставу;

з) витрати на виплату внесків обов"язкового страхування вкладів громадян.

Таким чином, визначивши доходи та витрати банку ми прийшли до поняття прибутку комерційного банку. Як вже раніше вказувалося, прибуток є результатом всієї діяльності комерційного банку. Тому яку суму прибутку отримує банк в даному звітному періоді, таку і оцінку дадуть ефективності діяльності банку взагалі та окремих його підрозділів.

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз формування і використання прибутку комерційного банку.

2.1. Аналіз дохідності комерційного банку.

Як вже було зазначено, фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків. Аналіз прибутку комерційного банку складається із декількох елементів:

-аналіз доходів комерційного банку: структурний аналіз;

-аналіз видатків банку: структурний аналіз;

-аналіз фінансових коефіцієнтів прибутковості.

Метою аналізу доходів і витрат комерційного банку є:

1. Визначення і фінансове планування головних джерел отримання доходів та відповідних витрат за банківськими операціями;

2. Обгрунтування доцільності та перспективності окремих банківських операцій шляхом визначення структури формування і використання фінансових ресурсів та структури доходів і витрат.

Аналіз доходів і витрат є одним з найголовніших напрямків аналітичної роботи, оскільки дозволяє на підставі проведеного аналізу здійснювати контроль за рентабельністю банків, рівнем витрат банківських установ тощо.

Розглянемо структуру доходів та витрат двох комерційних банків: банку 1 та банку 2 на чотири квартальні дати: 1.07.97р., 1.10.97р., 1.01.98р., 1.04.98р.

В структурі доходів банку 1 (див. додаток 3) найбільшу питому вагу на всі квартальні дати мають отримані відсотки, що пов’язано зі специфікою операцій, які здійснюються банком: 77,65% на 1.07.1997 року, 74,42 % на 1 жовтня 1997року, 72% на 1 січня 1998 року та 70,76% на 1 квітня 1998 року. Як бачимо, частка процентних доходів в загальних доходах банку знижується. Поряд з цим зросла частка доходів та комісій по послугах: з 22% на 1.07.97р. до 25,52% на 1 квітня 1998 року. Збільшилась також питома вага доходів від операцій з цінними паперами, хоча частка цих доходів в надходженнях банку 1 незначна і складає на 1.04.98 року всього 3,64%.

Серед процентних доходів найбільший розмір мають відсотки, отримані по кредитам, виданим юридичним особам і на1.04.98р. складають 41,73%. Значна частка належить і відсоткам за надані міжбанківські кредити.

В структурі доходів банку 2 (див. додаток 4) можна відмітити, що, як і в першому банку найбільшу питому вагу в доходах банку мають отримані відсотки, хоча частина їх дещо менша. Так на 1.07.97р. питома вага процентних доходів банку 2 склала 74,62%, на 1.10.97р. – 62,45%, на 1.01.98р. – 61,3%, на 1.04.98р. – 64,31%. Отже, як і в банку 1 частка процентів, отриманих в доходах банку 2 протягом трьох кварталів знижувалася. В останньому кварталі зафіксовано незначне підвищення їх частки – на 3.01 процентних пункти.

Слід відмітити тенденцію до збільшення в структурі доходів банку 2 частки доходів від операцій з цінними паперами: станом на 1 липня 1997 року вона становила 5,24%, а на 1 квітня 1998 року – 24, 3%.

Частка доходів і комісії по наданих послугах комерційним банком в загальному обсязі доходів знижується: з 3,04% на 1.07.97р. до 2,28% на 1.04.98р.

На відміну від банку 1, найбільше відсотків в доходи банку 2 надійшло від здійснення міжбанківських операцій, а саме надання позик іншим комерційним банкам. Станом на 1.04.98р. частка процентів, отриманих по міжбанківським кредитам, в доходах банку 2 становила 47,49% і знизилась в порівнянні з 1.07.97р. на 20,74%.

Таким чином обидва банки отримали найбільше доходів від здійснення кредитних операцій.

Найбільша частка в структурі витрат банку 1 (див. додаток 5) належить сплаченим відсоткам, хоча слід відмітити її зменшення: з 58,18% станом на 1.07.97р. до 43,9% станом на 1.04.98р. Слід відзначити зростання витрат по операціях з цінними паперами майже в 20 разів: з 0,03% на 1 липня 1997 року до 0,58% на 1 квітня 1998 року.

В цілому в структурі витрат банку 1 операційні витрати склали станом на 1.07.97р. – 73,07 %, на 1.10.97р. – 68,47%, на 1.01.98р. – 64,04%, на 1.04.98р. – 61,6%.

Поряд із зниженням питомої ваги операційних витрат зростає частка витрат на утримання апарату управління: з 26,93% на 1 липня 1997 року до 38,4% на 1 квітня 1998 року. Серед цих витрат найбільший розмір мають витрати на утримання персоналу.

Якщо розглянути структуру витрат банку 2 (див. додаток 6), то можна помітити, що тут переважає частка операційних витрат, хоча спостерігається деяке її зниження. Отже на 1.07.97р. – 75,25% всіх витрат, на 1.10.97р. – 71,59%, на 1.01.98р. – 65,92%, на 1.04.98р. – 63,74%. Частка ж витрат на утримання персоналу та інших загальногосподарських витрат постійно зростала і склала на 1 квітня 1998 року 36,26%, що більше на 11,51 процентних пункти ніж станом на 1 липня 1997 року.

Серед операційних витрат найбільший розмір мають видатки, пов’язані із сплатою відсотків, особливо по позиках і депозитах комерційних банків. Проте помітною є тенденція до зниження частки сплачених відсотків в структурі витрат банку 2. Так на 1.07.97р. вони склали 49,86%, а на 1 квітня 1998 року вже — 32,27%.

Отже, більша частина всіх витрат комерційних банків пов’язана із здійсненням їх операційної діяльності, а саме із сплатою відсотків. Проте в банку 1 частка операційних витрат має тенденцію до зниження. Поряд з цим зростають адміністративні витрати, зокрема видатки на утримання персоналу.

Як було відмічено раніше, прибуток – це різниця між доходами та витратами банку. Балансовий прибуток – це сума прибутку плюс надходження від позареалізаційних операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями та допущеним дебетовим сальдо, за мінусом збитків від позареалізаційних операцій.

Спробуємо визначити балансовий прибуток та чистий прибуток банку 1 та банку 2.

Прибуток банку 1 (див. додаток 7) збільшувався протягом звітного періоду і станом на 1 квітня 1998 року склав 3930100 грн. Надходження від позареалізаційних операцій теж мали тенденцію до зростання з 1046710 грн. до 5756400 грн. станом на 01.04.98 року. Збитки мали місце в першому та останньому кварталах звітного періоду. Не дивлячись на збільшення сум, на які зменшується оподатковуваний прибуток, сума податків також збільшувалась в даному періоді. Прибуток в розпорядженні банку збільшився більше ніж у 5 разів і на 1 квітня 1998 року склав 8392701 грн.

Розглянувши порядок визначення балансового та чистого прибутку банку 2 (див. додаток 8), можна зробити наступні висновки. Прибуток банку зростав і на 1 квітня 1998 року склав 3094613 грн., що більше в порівнянні з 1 липням 1997 року в 18,6 рази. Надходження від позареалізаційних операцій протягом року не змінювалися і залишились на рівні 4510 грн. Слід відмітити відсутність збитків. Збільшилась і сума податків, що пов'язано зі зростанням балансового прибутку.

Чистий прибуток банку 2 збільшувався протягом даного періоду, проте в останні два квартали він майже не з змінився і становив 01.01.98р. 1362780 грн., а 01.04.98р. – 1384795 грн.

Найважливішими показниками прибутковості діяльності комерційного банку, які рекомендовані згідно Інструкції №10 є:

-дохід на активи;

-дохід на капітал.

Дохід на активи (Да) – це відношення прибутку після оподаткування до середньої вартості активів, виражений в відсотках:

Дохід на капітал (Дк) – це відношення прибутку після оподаткування до середнього капіталу, виражений в відсотках.

Показник дохідності активів характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник дохідності капіталу – дохідність капіталу учасників.

Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» рекомендує узагальнюючим показником банківської діяльності вважати дохідність капіталу, а показник дохідності активів пропонує вважати частковим показником, який відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його апарату, який підтримує оптимальну структуру активів та пасивів з точки зору доходів та витрат.

В таблиці 2.1. наведені значення відношення прибутку після оподаткування до активів для двох банків станом на 1 квітня 1998 року. Таблиця 2.1.

Дохід на активи для банку 1 та банку 2 станом на 1.04.98.р.

Як видно із таблиці, найбільшу дохідність активів (12,73%) має банк 1, що свідчить про ефективність використання всіх ресурсів, які отримав банк у своє розпорядження.

В таблиці 2.2. наведені розрахунки коефіцієнтів доходу на капітал станом на 1 квітня 1998 року.

Таблиця 2.2.

Дохід на капітал для банку 1 та банку 2 станом на 1.04.98р.

Згідно даних таблиці нижчий рівень показника дохідності капіталу має банк 2 — 17,5%.

Отже, показники прибутковості вищі в обох випадках по банку 1, хоча таке співпадання буває не завжди.

В цілому для підвищення прибутковості капіталу банківської установи, необхідно збільшувати прибутковість його активів і зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку.

За Інструкцією №10 вимірювання ефективності діяльності банку здійснюється за допомогою таких показників:

1. Чистий спред (ЧС).

2. Чиста процентна маржа (ЧВМ).

3. Чистий дохід одного працюючого (ЧДП).

4. Чистий дохід до витрат на утримання персоналу та інші.

В таблиці 2.3. відображається результат розрахунку (див. додаток 9) вищезазначених показників для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року.

Таблиця 2.3.

Розрахунок показників прибутковості банків станом на 1.04.98р.

Отже, виходячи з отриманих результатів можна зробити наступні висновки.

1. Значення показника чистого спреду для банку 1 складає 27,69%, а для банку 2 – 22,44%. Це свідчить, що банк 1 більш успішно виконує функцію посередника, адже він залучає кошти за нижчі відсотки, а розміщує за вищі, що і знайшло відображення в значенні показника чистого спреду.

2. Як банк 1, так і банк 2 має позитивну чисту відсоткову маржу, яка демонструє, наскільки доходи від активних операцій здатні перекривати витрати по пасивним операціям. Проте в банку 2 значення показника вище ніж в банку 1, і становить 16,46%. Але це більше пояснюється меншою сумою загальних активів банку 2 в порівнянні з банком 1, адже відсотковий прибуток (різниця між отриманими і сплаченими відсотками) в банку 2 менша (4848822 грн. в банку 1 та 3513441 грн. в банку 2).

3. В банку 1 продуктивність праці одного працюючого більше, ніж у банку 2, так як один працівник банку 1 виробляє 20216 грн., в той час, як в банку 2 –5539 грн.

4. На кожну грошову одиницю, витрачену на утримання працівників банку 1, припадає 2,94 грн. чистого прибутку, а на кожну грошову одиницю, вкладену в персонал банку 2 – лише 0,8 грн. Отже, в банку 2 на утримання працівників затрачено більше коштів, ніж вони «створили» чистого прибутку, тобто витрати, пов’язані з утриманням персоналу в даному банку не окупилися. Таким чином, з метою підвищення прибутковості роботи банківської установи, керівництву банка 2 слід посилити контроль за рівнем адміністративних витрат та здійснити заходи щодо зменшення їх розміру.

Узагальнюючим показником, що характеризує прибутковість діяльності комерційного банку, можна назвати показник загальної рентабельності, який розраховується як відношення чистого прибутку банку до його витрат. Визначимо значення цього показника для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року:

R1= 8392701 / 7664895*100% = 109,5%

R2= 1384795 / 4754701*100% = 29,12%

Показник загальної рентабельності банку 1 станом на 1.04.98р. склав 109,5%, банку 2 – 29,12%. Тобто, на 1 гр.од. витрат банку 1 припадає 1,09 гр.од. прибутку після оподаткування. В банку 2 на одну грошову одиницю витрат припадає 0,29 гр.од. чистого прибутку. Це свідчить, що робота банку 2 була менш ефективною, ніж у банку 1.

Розглянемо тепер фактори, що впливають на дохідність капіталу банку. Одним з таких факторів є відношення прибутку (Пр) до статутного капіталу (Ск) у вигляді:

Пр / Ск = Пр/А : Ск / А

Виходячи з формули показника дохід на активи, отримаємо

Пск = Да / Кск , де (1)

Пск - прибутковість статутного капіталу,

Да – дохід на активи,

А – загальні активи,

Кск – коефіцієнт статутного капіталу.

Звідси, для підвищення прибутковості капіталу (статутного капіталу) банку слід збільшувати дохідність активів і зменшувати відношення статутного капіталу до активів, або, інакше кажучи, зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку. А для збільшення дохідності активів слід, зокрема, збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів. Проте збільшення власних коштів бакну, основною частиною яких є статутний капітал, буде означати одночасно збільшення знаменника виразу (1), тобто зменшення прибутковості капіталу банку.

Отже, для керівництва банку в результаті його діяльності може виникнути також питання, які значення показників, що характеризують діяльність банку є бажаними. Як бачимо з вище викладеного, при збільшенні достатності капіталу банку буде зменшуватися його прибутковість. В таких випадках, як відомо, із теорії оптимального управління, застосовують два основних підходи.

При першому підході шукають компромісний варіант, який в даному випадку буде означати деякий прийнятний рівень достатності капіталу, при всякому прийнятному рівні прибутковості банку. Значення прийнятних рівнів достатності капіталу і прибутковості банку будуть при цьому визначатися суб’єктивною думкою керівництва банку.

При другому підході вибирають один із показників ефективності, який намагаються максимізувати / мінімізувати, а на значення решти показників покладають обмеження. Вибір цих обмежень взагалі також є суб’єктивним, проте в разі випадків вони можуть об’єктивно існувати. В даному випадку таким обмеженнями можна вважати нормативи Національного банку України, що визначають достатність капіталу банку і ліквідність його балансу.

Отже, при такому підході критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

2.2. Напрямки зростання доходів банку від здійснення банківських операцій.

У викладеному вище матеріалі було виявлено, за рахунок якої діяльності комерційні банки формують свої доходи. Основне джерело банківських доходів — кредитна діяльність. Були визначені фактори, що впливають на розмір формування прибутку (проценти сплачені та отримані, величина позичкових коштів). Проте важливе завдання управління формуванням прибутку є не тільки виявлення факторів, що визначають розмір доходу, але й вміння управляти цими факторами та тим самим збільшувати обсяг отриманого прибутку.

В зв’язку з цим необхідно виділити основні напрямки (причини) зростання доходів.

1. Загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід.

2. Зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах.

3. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку.

4. Зміна струтури портфелю доходних активів, тобто підвищення питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти.

Необхідно провести характеристику кожного з напрямків.

І.Загальне зростання групи активів, що приносять процентний доход.

Цією групою активів є кредитні операції банку. Для їх проведення банку необхідні, по-перше, залучення клієнтів, які бажають отримати кредит. У теперешній час для комерційних банків України це не проблема. Тих, що мають потребу в грошових ресурсах достатньо, і проблема — не в кількості, а в якості клієнтів (мається на увазі їх здібність відповідати по своїм забов"язанням). По-друге, банк повинен мати достатній кредитний потенціал, який відображає величину мобілізованих в банку коштів за відрахуванням резерву ліквідності.

Таким чином, для збільшення обсягів активу, що приносить дохід, банку необхідно нарощувати свій кредитний потенціал, який складається із власних і запозичених коштів. В цьому зв"язку комерційні банки повинні діяти за наступними напрямками:

— збільшення числа банківських вкладників, для чого банку потрібно проводити зважену маркентингову і процентну політику. Особливу увагу слід приділити залученим коштам населення, які володіють нелегальним грошовим потенціалом. Розглянемо діяльність банку АБ "Еліта" м. Запоріжжя по цьому напрямку:

Таблиця 2.4.

Структура депозитів АБ "Еліта".

Банк, як видно із вищеприведених даних, успішно нарощує свої позичені ресурси, особливо це стосується депозитів організацій та населення.

ІІ. Зміни питомої ваги доходних активів в сукупних активах. Іншими словами комерційний банк повинен нарощувати так звані "працюючі" активи і скорочувати до можливого мінімуму "непрацюючі" активи. Однак, саме "непрацюючі" активи забезпечують ліквідність банку. До них належать:

- каса і прирівнені до неї кошти;

- кошти на кореспондентських рахунках в Національному банку України та в інших банках;

- кошти на резервному та депозитному рахунках в НБУ.

Крім того дого "непрацюючих" активів належать активи, що забезпечують діяльність банку: будівлі, споруди, обладнання тощо.

Будь-який банк повинен намагатися знизити частку таких активів в балансі, особливо таких статей як несплачені проценти і сумнівні кредити. Для цього необхідно більш ефективно проводити оцінку кредитоспроможності позичальника і банківський контроль.

Таким чином банківська ліквідність досягається при максимізації залишків в касах та на кореспондентських рахунках по відношеню до інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження коштів, а їх використання для видачі позик і здійснення інвестицій. Оскільки для цього треба звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму то максимізація прибутку ставить під загрозу безперевність виконання банку своїх зобов"язань перед клієнтами.

Отже, сутність банківського управління полягає в гнучкому співвідношенні протилежних вимог ліквідності і прибутковсті.

ІІІ. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банка.

Працюючи в цьому напрямку комерційні банки намагаються збільшити рівень процентної ставки по активних операціях, тобто тут спрацьовує принцип будь-якого комерційного підприємства: "дешевше купити, дорожче продати".

З іншого боку, в умовах конкуренції між кредитними установами та боротьби за розширення обслуговування ринків банки можуть не керуватись цим правилом. Вони можуть не підвищувати рівень процентної ставки, розраховуючи на те, що більш низькі ставки залучать більшу кількість клієнтів та дозволять завоювати конкурентну перевагу.

Таким чином, щоб отримати більший доход, банк повинен враховувати крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях (облікова ставка, рівень інфляції, термін позики її розмір, ризик, характер забезпечення, витрати по оформленню позики та контроль та інші), а також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ.

На Україні в наш час спостерігається зниження рівня процених ставок по активних операціях. Це пояснюється не тільки зниженням темпів інфляції, але й розвитком конкуренції на ринку банківських операцій.

Таблиця 2.5.

Середньозважені процентні ставки по України.

IV. Зміна структури портфеля доходних активів.

Цей фактор підвищення доходності має на увазі зростання питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку добрий дохід, якщо він буде правильно ними управляти.

Головним завданням управління ризиковими операціями банку є визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику та прийняття негайного практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових операцій, або на виробітку системи заходів, що знижують можливість появи витрат банку від проведення тієї чи іншої операції.

Ризикові кредитні операції — це операції, пов’язанні із ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, що мають бути сплачені кредитору. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

а) диверсифікація позик — чим більшій кількості позичальників буде наданий у тимчасове використання позичковий капітал банку, тим, при інших рівних умовах, меншим буде ступінь ризику неповерення боргу, оскільки можливість банкрутства багатьох позичальників значно нижча можливості банкрутства одного чи декількох позичальників. Дотримання принципу диверсифікації контролюється НБУ, який встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника — не більше 25% власних коштів банку;

б)постійний контроль банку за станом справ у позичальника на протязі всього терміну користування позикою і у випадку виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, прийняття попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів;

в) страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро, так і на макро рівні, а також страхувати високоризикові кредитні угоди в спеалізованих страхових організаціях.

Кожний з напрямків підвищення доходності комерційних банків має свої переваги та недоліки. Тому банк повинен будувати свою діяльність так, щоб досягати найвищих результатів при найменших витратах.

2.3. Аналіз використання прибутку комерційного банку.

В більш загальному розумінні резервами збільшення прибутку комерційного банку є максимізація доходів, мінімізація витрат, грамотний менеджмент, динамічні і доцільні витрати на утримання апарату управління. Отже, тому наступною проблемою є правильне і цілеспрямоване використання прибутку, отриманого комерційним банком в процесі його діяльності.

Прибуток банку створюється по результатам його діяльності як різниця між фактично отриманими доходами і здійсненими витратами і розподіляється, як правило по результатам роботи за квартал, а в кінцевому варіанті — за рік у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів. На протязі року розподіл прибутку, як правило, проводиться у вигляді авансу на основі встановлених загальними зборами пропорцій.

В залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державні і місцеві бюджети з прибутку або доходу. Звичайно, механізм стягнення податків, що застосовується в тій чи іншій країні, впливає як на рзмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Система оподаткування комерційних банків провідних зарубіжних країн, як правило, пов’язана з загальною системою податків на корпорації. Так, на приклад, у Великобританії банк сплачує 33-35% від загального доходу з внутрішних і зарубіжних операцій. В США ставка федерального податку на прибуток знижена до 34% (порівняно з 46% у 1986 році). Однак банки США. як правило, сплачують ще більш низьку ставку завдяки вирахуванню з бази оподаткування доходів по деяким видам цінних паперів. У Франції банки (включаючи відділення іноземних банків) сплачують податок з корпорацій, який дорівнює 34% з нерозподіленого прибутку і 42% з прибутку, який виплачений у вигляді дивідендів. Податок на додану вартість не стягується з основних видів банківських доходів (процентів, комісій тощо), але сплачується у розмірі 18,6% з доходів від операцій по лізінгу, торгівлі дорогоцінним металами, трастових операцій та зберігання цінностей в сейфах.

Досліджуючи досвід оподаткування провідних країн можна зробити висновок, що уряди цих країн не намагаються стягувати з корпорацій все до останньої нитки (як це інколи робиться на Україні), а навпаки сприяють діяльності корпорацій знжуючи податки або встановлюючи диференційовану систему оподатківання. Однак, не слід забувати, що економічна ситуація в Україні протилежна ситуації в цих країнах. Але в подальшому, при умові досягнення стабільності економіки, можливе використування зарубіжного досвіду.

У відповідності з податковим законодавством України комерційні банки сплачують податки до державного і місцевих бюджетів з прибутку (доходів) і норматив плати податку до бюджету по банкам складає 30%. Треба відмітити, що на відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може, оскільки ці нормативи регламентуються законодавчо. Після сплати податків і штрфів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву.

З суми, яка залишається виплачуються дивіденди пайщикам. Якщо залишається сума, то вона може бути відправлена на індексацію акцій або ж на приріст статутного фонду за згодою акціонерів. Якщо банк за підсумками діяльності за минулий рік допустив збитки, то вони покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності — за рахунок коштів статутного фонду.

Розглянемо докладніше механізм створення резервного і страхового фондів, оскільки вони законадавчо означені і мають велике значення для діяльності комерційного банку.

Прибуток є основнимм і єдиним джерелом створення резервного фонду комерційного банку, який призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привелійованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зміцнення його матеріальної та фінансової бази. В свою чергу, це сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами, зменшує вірогідність банкрутства комерційного банку. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило на рівні 25% від статутного фонду, а відрахування від чистого прибутку повинні складати не менше 5% на даний час в Україні. Якщо в процесі або після створення резервного фонду з нього проводяться виплати на покриття збитків та непередбачених витрат, то відрахування відновлюються до встановлення належного розміру цього фонду.

Згідно з діючим законодавством України комерційний банк зобов’язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без відсотків і комісій) за всіма видами кредитів та інших активних оперцій, які відносяться до їх основної діяльності у національній та іноземній валюті. Комерційні банки України формують страхові резерви за рахунок щоквартальних відрахувань від прибутку, що залишився після оподаткування. Хоча свтовий досвід свідчить, що оптимізація джерел наповнення необхідних страхових резервів для забезпеченя фінансової стійкості українських банків полягає у встановлення порядку їх формування за рахунок щомісячних відрахувань із віднесенням на операційні витрати банку.

Необхідним є утворення фонду страхування депозитів. Цей фонд зможе надати гарантію вкладникам на повернення їх коштів. Даний фонд може бути утворений як на державному рівні (наприклад, США) так і на рівні окремо взятого банку. У нас він утворюється на державному рівні як окремо юридична особа.

Зарубіжні банки також за рахунок своїх доходів створюють резерви на випадок непогашення позичок, виконують страхові платежі, пов’язані зі страхуваннямм депозитів і вкладів, володінням майном і можливими пожежами, повенями, соціальними потрясіннями, а також з імовірністю витрачання та привласнення чужих грошей, пограбування, втратою банкнот, чеків, цінних паперів та інших важливих документів, які пересилаються кур’єрами або іншим способом, підробкою документів тощо. На жаль в Україні ці види страхування поки що не отримали належного розвитку.

Ефективна діяльність у галузі банківського бізнесу дозволяє комерційним банкам займатися благодійно-спонсорською діяльністю, яка займає неабияке місце в життєдіяльності комерційного банку. В якості прикладу розглянутий АБ «Еліта».

АБ «Еліта» активно займається спонсорською та благодійною діяльністю. Це одне з основних напрямків в діяльності банку, яке визначає його обличчя. Банк віддає перевагу заходам, що несуть гуманізм і мають соціальний напрямок:

-надання допомоги дитячим лікувальним установам;

-допомога інвалідам та ветеранам;

-фінансування навчальних установ;

-фінансування розвитку спорту;

-підтримка духового відродження країни.

На протязі 1997 року банком надавалась фінансова підтримка:

-Спілці Чорнобиля, Фонду сприяння політиці молоді, Фонд оздоровлення дітей, школі №110 м. Запоріжжя. Банк виступив спонсором видання книги «Чорнобиль і Запоріжжя: тоді і десять років потому» — автори М.І. Костенецький та Г.Т. Грибиненко;

-були придбані медикаменти та надана фінансова допомога обласній дитячій лікарні, 2-й кафедрі хирургії інституту удосконалення лікарів імені Горького;

-банк є спонсором гандбольної команди «Мотор Січ» та баскетбольної команди «Козачка-ЗАлК»;

-надає фінансову допомогу православній церкві — Запорізькому Єпархіальному управлінню, обласній організації охорони пам’ятників.

Отже, як видно АБ «Еліта» надає відчтну допомогу своїй області і це дуже добре, оскільки, якщо ти маєш більше грошей ніж у інших, то чому не допомогти тим, хто в них має потребу.

Таким чином, прибуток комерціного банку має великий ефект, що було зазначено у першому розділі цієї роботи, а підтверджено в цьому розділі на прикладі конкретного банку.

Загальна маса вільного залишку прибутку, що залишається після відрахувань у вищезазначені фонди, направляється, як правило, на виплату дивідедів акціонерам пропорційно розміру коштів, вкладених ними в статутний фонд комерційного банку. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідніше, ніж за рахунок нового випуску простих акцій, оскільки відсутні витрати, пов’язані з випуском нових цінних паперів. Причому, якщо за привілейованими акціями дивіденд фіксується при їх випуску в процентах до номінальної вартості і повинен в першу чергу (після усіх обов’язкових платежів і виплати відсотків по облігаціях), то по звичайним акціям і по паям розмір дивіденду залежить від розміру отриманого прибутку і при його зниженні може зовсім не виплачуватися, до чого акціонери банку повинні бути готові.

Після усіх вищевказаних розподілів за рішенням акціонерів можна залишити частину прибутку ненаправленою в жоден з фондів і невикористаною по жодному з вище вказаних напрямків. Такий прибуток називається невикористаним.

Ось, наприклад, як здійснює розподіл прибутку Київський філіал АБ «Еліта». Після сплати податку на прибуток (30% від отриманого прибутку), чистий прибуток розподіляється наступним чином:

1. 45% направляється в Головний офіс для формування:

-5% - резервного фонду;

-40% - фонду дивідендів по акціям;

2. 55% залишається в розпоряджені філіалу. Розподіл фондів філіалу між фондом накопичення (фонд розвитку) та фондом споживання (фонд матеріального заохочення) здійснюється філіалом самостійно. Однак, Головний офіс банку надає рекомендації по розподілу цих сорока відсотків: 40% - фонд розвитку виробництва та 15% - фонд матеріального заохочення.

Кажучи про вдосконалення використання прибутку необхідно в першу чергу визначити суб’єктів, зацікавлених в отриманні прибутку. Серед суб’єктів можна виділити групи:

-акціонери банку;

-персонал банку;

-вкладники і дебітори;

-органи державної влади і управління в особі НБУ та ДПІ.

У кожної з цих груп - свої цілі і завдання, які можуть входити в протиріччя з інтересами іншої групи, стосується це в основному саме розподілу прибутку. Справа в тому, що в отриманні прибутку зацікавлені усі. Так завдяки збільшенню абсолютної маси прибутку акціонери отримують більший дивіденд на акції, керуючий персонал зможе розширити матеріально-технічну базу, покращити ергономічні умови, умови праці. Для дебіторів банку збільшуються можливості у використанні грошових засобів, для вкладників — підвищується гарантія повернення своїх грошових коштів. Завдяки збільшенню прибутку державний бюджет отримає більше відрахувань по податкам з прибутку. Коли справа доходить до розподілу, то інтереси усіх цих суб’єктів розмежовуються: кожний намагається отримати більше.

Прибуток, в тому числі і банківський, важливий для усіх учасників економічного процесу. Власники акціонерного капіталу зацікавлені в отримані прибутку, так як він являє собою дохід на інвестований капітал. Прибуток несе вигоду вкладникам, так як завдяки збільшенню резервів і підвищенню якості послуг складається більш міцна, надійна та ефективна банківська система. Позичальники побічно зацікавлені в достатньому банківському прибутку в зв’язку з тим, що здатність банку надавати позички залежить від розміру і структури його капіталу, а прибуток — основне джерело власного капіталу. Навіть економічні групи, які безпосередньо не користуються послугами банків, отримують побічну вигоду від банківського прибутку, тому що надійна банківська система означає безпеку вкладів та наявність джерел кредиту, від яких залежать підприємства і споживачі.

Тому при використанні прибутку основним завданням керівництва є знаходження «золотої середини» — компромісного рішення, при якому всі зацікавлені в отримані доходу особи будуть задоволені. На дане рішення впливає багато факторів: кількість отриманого прибутку, відношення доходу на акцію до середньої заробітної плати в країні, компетентність персоналу і його здатність переконати акціонерів в правильності обраного рішення по розподілу прибутку, також, рівень економічної грамотності акціонерів — власників капіталу.

На відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може: ці нормативи регламентуються законодавчими актами.

Наступним етапом є розрахунки з дебіторами та вкладниками, так як для підтримки високої репутації, яка так важлива в банківській діяльності банк повинен в короткий строк відповідати по борговим зобов’язанням.

Найбільш конфліктним і потребуючим особливої уваги є процес розподілу прибутку між акціонерами банку (у вигляді дивідендів) та керуючим персоналом (до фондів розвитку, економічного стимулювання, основних засобів і т.п.).

Необхідно зауважити, що для деяких банків це одна з основних проблем розвитку. Причиною такого становища є некомпетентність акціонерів банку. Достатньо грамотна і компетентна політика персоналу в сукупності з пріоритетами розвитку діяльності банку дозволяють щорічно заробляти банкам великі прибутки. На фоні цього не зрозуміло бажання акціонерів не направляти на розвиток банку коштів, навіть до раніше створених фондів таких як резервний вони, наприклад, направляються на виплату дивідендів.

Одним з резервів збільшення прибутку і раціонального його використання є фінансове планування. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік.

Перед Радою банку завжди стоїть дилема: «Куди направити прибуток?» Забезпечити високу дохідність акцій (пайок) або нарощувати фонди банку. Природньо, учасники банку будуть зацікавлені у збільшенні дохідності своїх інвестицій в банківську діяльність. Але необхідно враховувати, що спрямування прибутку на утворення фондів банку в певній мірі знижує рівень дивідендів, однак збільшує власні кошти банку, слугує базою подальшого росту банку, а отже, росту прибутку і збільшення його фінансової стійкості.

Розділ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності діяльності комерційних банків і їх фінансової стійкості.

Банківська система України сьогодні знаходитсья на дуже важливому етапі свого становлення і розвитку. Життя висунуло перед банківською системою ряд проблем, від вирішення яких залежить не тільки майбутня доля багатьох комерційних банків, але й подальше реформування тих секторів економіки, які обслуговуються цими банками.

Багато комерційних банків сьогодні знаходяться в тяжкому фінансовому стані, що негативно відбивається на їх діяльності, а отже і на становищі їх клієнтів. Минулий 1997 рік видався не зовсім вдалим для українських комерційних банків. Особливо це стосується третього кварталу 1997 року, коли світова фінансова криза «похитнула» і нашу банківську систему. Але окрім неї на діяльність банківських установ України продовжують негативно впливати наступні фактори:

-глибока криза екноміки, недієздатність державних структур пожвавити виробництво;

-політична нестабільність, яка посилюється новими виборами, а також протистояння парламенту та уряду;

-впровадження недосконалиих податкових законів, особливо це стосується нещодано прийнятих законів «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість»;

-зростання від’ємного зовнішнього сальдо, посилення залежності екноміки і фінансів країни від іноземних кредитів та міжнароодних кредиторів;

-низька інвестиційна привабливість економіки України як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвестоорів.

Все це не змогло відбитися на діяльності комерційних банків України. Але цей вплив посилюється і самим станом в середині банківської системи.

Отже, на даний час в Україні склався такий стан банківської системи.

На 1 січня 1998 року в Україні зареєстроване 227 банків, з яких фактично працюють 186 (81% від загальної кількості). Рівень інфляції за 1997 рік склав 10,11%. В цілому по банківській системі за минулий рік кредити українських банків складали 9,3 млрд. грн. (зростання в 1,38 рази порівняно з 1996 роком), внески в цінні папери — 2 млрд. грн. (зростання в 1,9 млрд. грн.), резерви — 217 млн. грн. (в 2,08 рази), а балансовий прибуток — 999 млн. грн. (в 1,17 рази).

Балансовий прибуток 113 банків за 1997 рік, які входять до Асоціації українських банків, (див. додаток 10) склав 822,1 млн. грн. (середня прибутковість уставного фонду — 86,1%, а середня прибутковість чистих активів — 6,95%). Аналітики Асоціації українських банків відмічають, що в кінці 1997 року по відношенню до кінця 1996 року прибутковість уставного фонду зменшилася на 4,7%, а прибутковість активів — на 1,4%. Цікаво, що найбільшу прибутковість уставного фонду продемонстрував «Ощадбанк» — при статутноому фонді 10, 5 млн.грн. він отримав прибуток в розмірі 52,8 млн. грн. Тобто на 1 грн. статутного фонду банк може виплачувати дивіденди у сумі 5,03 грн. Далі по цьому показнику йдуть «Українсьий кредитний банк» (4,57 грн.), «Слав’янський» (3.47 грн.), «Укрсооцбанк» (3,08 грн.) і «Приватбанк» (2,88 грн.), який в минулому році отримав найбільший серед 113 банків прибуток — майже 130 млн. грн.

Зрозуміло не усі банки працюють з таким рівнем прибутковості, але все ж таки фізичні особи все більше довіряють свої гроші банківським установам. Так, за минулий рік внески населення зросли на 58% і досягли 1,35 млн. грн.

В зв’язку з незадовільним становищем банківської системи в 1997 році тільки 74 % комерційних банків працювало нормально, 18 % банків поставлено в режим фінансового оздоровлення, а 8 % — ліквідовано.

Треба відмітити, що банкрутство того чи іншого банка вкрай негативно відбивається на фінансовому становищі тих юридичних і фізичних осіб, грошовими коштами яких цей банк користувався.

Незважаючи на падіння обсягів виробництва, банкіська система загалом залишилася прибутковою, хоча порівняно з попереднім 1996 роком прибутковість активів та капіталу в 1997 році знизиллася.

Що стосується статистики прибутку за його складом, то в 1997 році зросла частка доходів від операцій з цінними паперами та векселями (див. додаток 11), але все ж таки найбільшу частку в прибутку комерційних банків України займають відсотки отримані за наданими кредитами — 37%.

84% витрат, що були виділені на утримання підрозділів банків, становлять витрати на утримання апарату управління (див. додаток 12).

В цілому серед українськиих банків останнім часом спостерігається тенденція зниження частки процентних доходів в їхньому загальному обсязі. При цьому непроцентні доходи збільшуються переважно за рахунок розширення обсягів касово-розрахункового обслуговування. З одного боку, це явище позитиивне, бо свідчить про розширення кількості клієнтів, збільшення кількості послуг за розрахунково-касовим обслуговуванням. З іншого боку, ці цифри також свідчать про нерозвинутість в Україні ринку банківських послуг взагалі і факторингових, лізингових, трастових. які посідають істотне місце в діяльності західних банків, зокрема.

Відповідно до вищесказаного можна відмітити, що українська банківська система має великі перспективи щодо підвищення ефективності діяльності комерційних банків, але це можливе лише за умов покращення не тільки стану банківської системи, а і всієї економіки України в цілому.

Отже, сьогодні в практиці українських банків існує дуже велика низка проблем, з якими вони стикаються кожен день у своїй діяльності, і деякі з них безпосередньо впливають на прибутковість комерційних банків України. Вирішення цих проблем, як вже відмічалося раніше, залежить не тільки від вдосконалення механізму банківської діяльності, але й від загального економічного стану в державі. Відомо, що більшість господарств у нас сьогодні є слабкими, з низьким рівнем кредитної здатності, а то й просто збитковими. Кредитні відносини з такими господарствами не надійні, пов"язані з підвищеним ризиком. З позиції банка як підприємства — це малоприємна клієнтура. Але з позицій народного господарстів в цілому, ряд структур із цих малорентабельних підприємств є життєво необхідними, без функціонування яких суспільство не може нормально існувати і тому якраз саме ці підприємства потребують банківської підтримки. Вихід із цього протиріччя існує.

Традиційно така ситуація вирішуєтсья не за рахунок комерційного банку, примушуючи його кредитувати таких клієнтів або виконувати ті чи інші операції, а при підтримці держави. Держава, яка зацікавлена, наприклад, в розвитку виробництва продуктів харчування, легкої промисловості, сільського господарства і тощо, бере на себе додаткові, в їх взаємодії з банками, матеріальні гарантії.

Їх може бути декілька, насамперед, є категорії дешевих кредитів. Організаційно в таких випадках комерційний банк кредитує підприємство по заниженій відсотковій ставці, а держава (бюджет) компенсує йому різницю, між тим, нижчим рівнем відсотка, який зможуть платити підприємства, і кредитним відсотком, який складається на ринку. Можливий і інший варіант, коли бюджет передає комерційному банку відповідні ресурси, які призначені для спеціальних інвестиційних кредитів. В першому випадку держава компенсує банку плату за кредит, а в другому — дає гроші. В кожному із цих випадків мова йде про спеціально затверджену державою програму (національну або регіональну), яка фінансується банками і яка одержує відповідну урядову підтримку. Ніхто при цьому не втрачає: народне господарство одержує додатковий імпульс для розвитку життєво необхідних галузей, а у комерційних банків не тільки не тільне не пропадає комерційна зацікавленість, але й, одержуючи додаткові гарантії держави, з більшим бажанням взаємодіють з такими клієнтами.

В складній економічній ситуації (і особливо в умовах інфляції) банки обережно відносяться до потреб бюджету, в кредитуванні його видатків. Банківське сприяння програми розвитку економіки держави здійснюється не шляхом огульного кредитування більшої частини видатків державного бюджету і його дефіциту, а шляхом закупки цінних паперів та інших зобов"язань держави, а також на основі кредиту, його терміновості і платності, находячи джерела для непониження доходності комерційного банку.

Важливим інструментом стимулювання банківської діяльності є також податкова політика. В цілому вона повинна виходити з тих же принципів, які закладені в податковій системі відносно всіх інших підприємств. Посилений податковий прес, який напрвлений на скорочення прибутку банка, в кінцевому рахунку відіб"ється на розвитку діяльності підприємств.

Розглядаючи результати діяльності комерційних банків України за роки їх існування, буде повчальним звернути увагу не тільки на роботу комерційних банків, які опинились в тяжкому фінансовому становищі, в тому числі збанкрутілих, а також і тих, які у важких умовах економічної кризи не тільки вистояли, а й укріпили своє фінансове становище.

Економічне середовище, в якому функціонує банківська система, нормативні регулятори і вимоги з боку НБУ до всіх комерційних банків були практично однаковими. Тоді чому ж одні банки збанкрутували, інші опинились в трудному фінансовому становищі, ще інші банки опинились в групі більш менш "благополучних"? Особливо не можливо не звернути увагу на те, що в групі "багополучних" опинились не тільки великі, сильні банки, але й малі банки. В той же час деякі більші потужні банки збанкрутували. Звичайно, що на це дуже важливе питання може буде знайти відповідь при більш широкому та глибокому аналізі діяльності комерційних банків, але це виходить за межі даного дослідження. Тут же звернемо увагу тількі на деякі сторони діяльності банків в умовах трансформування виробничих відносин на сучасному етапі і які вплинули і нині впливають на фінансовий стан банківської системи.

Досвід роботи банків "благополучних" засвідчує, що їх успішний розвиток в умовах кризису залежить в прешу чергу від рівня професіоналізму — від політики банка, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних струткр. Досвід же банків, що збанкрутіли, навіть тих, які мали більш менш великі структурні фонди, показав, що їх, на перший погляд, нормальна внутрішня управлінська структура насправді виявилась аморфною, розвивалась хаотично та зробилася не управляємою. Такі банки могли існувати та процвітати в умовах галопуючої інфляції.

В цих умовах доходи банків перекривали непрофісіоналізм в банківській діяльності, а збитки нівелювала та ж інфляція. Але як тільки темпи інфляції почали уповільнюватися, коли НБУ став проводити більш жорстку монетарну політику, а інфляція ставала все більш керованою, стан в цих банках почав сильно погіршуватись. В банківській сфері практично настав вторинний переділ ринку — лиття, поглинання. На цьому етапі наступає період збільшення банків, а філіальні системи більш сильних банків починають розширюватись.

Сьогодні в системі комерційних банків України функціонують два види банків — банки з розвинутою філіальною сіткою і банки, які не мають філіалів.

Є банки без філіальної сітки, які знайшли свою нішу і спокійно в ній працюють. Наприклад, АКБ "Перкомбанк" — великий, комплектний, мобільний, має свою клієнтуру, рентабельний банк.

Не менше успішно працюють і ті банки, у яких є розвинута сітка філіалів (наприклад, АКБ "Приватбанк", у якого є більше 100 філіалів).

Повчальним в питаннях організації банківської справи в нових умовах є діяльність АКБ "Укрінбанк", який має розгалужену сітку філіалів. Цей банк чітко розділив функції центрального апарату і полочної операційної діяльності. Центральний апарат банка займається методологією, контролем і координацією діяльності філіалів. Головне оперційне управління в Києві займається щорічним обслуговуванням клієнтів. Банк визначився зі своїми реальними клієнтами, знає їх баланси і фінансово-матеріальні можливості. В управлінській структурі банка з"явились юридичний відділ і відділ управління кредитними ризиками.

АКБ "Укрінбанк" значно переструктуризував, суттєво перебудував свій кредитний потрфель. В зв"язку з цим він зменшив кількість, але якість його значно підвищилася, більшість валютних коштів цього банка працює в різних рентабельних програмах.

Подолання гіперінфляції дозволяє банкам переходити до більш реального планування своєї діяльності. Виникають умови для застосування таких інструментів в банківській діяльності, які дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про ф"ючерси, опціони, форвардні операції з валютою ті інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин.

Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства, яким слід було б передбачити слідуюче:

-банківське законодавство повинно було б відобразити всі форми взаємовідносин банків з органами державної влади і управління, Національним банком, між собою і клієнтурою. Банківські закони повинні мати характер прямої дії з тим, щоб звести до мінімуму втручення органів управління в діяльність комерційних банків;

-вдосконалити систему банківського ліцензування, передбачити усунення монополізму в банківській діяльності, а також рівність умов конкуренції між банками;

-для забезпечення повноти банківського законодавства норми, які відносяться до банківської діяльності, слід було б включати в законодавчі акти по регулюванні інших сфер діяльності;

-ввести законодавчі норми, які регламентують кредитування банками власних акціонерів і пайщиків;

-при вдосконаленні податкового законодавства необхідно враховувати специфіку банківського сектору та зацікавити його в підвищенні діяльності і фінансової стійкості, створення в банках резервів для покриття можливих збитків: указані резерви повинні створюватись із доходів банка за рахунок оподаткування;

-упростити процедуру створення філіалів банків, зняти всі географічні бар"єри організації нових банків;

-створювати відповідні умови для організації спеціалізованих кредитних установ, інвестиційних, інноваційних, іпотечних, експортно-імпортних банків, товариств взаємного кредиту, кредитноощадних установ, кредитної кооперації і інших, які прийняті в світовій практиці. Поряд з великими банками повинна бути і сітка малих банківських або небанківських установ (з граничними правами), які тісно зв"язані з малим бізнесом і мають з ним особливі відносини.

В цілях захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу слід було б здійснити слідуючі заходи;

-здійснити розробку відповідних правил і процедур для всіх стадій кредитної діяльності, які включали б етапи обгрунтування, супроводження та погашення кредиту;

-систематично і всебічно вивчати кредитні ризикі, приймати заходи по їх пониженню. Вірно поступили комерційні банки, які в своїх управлінських структурах організували відділи управління кредитними ризиками;

-вдосконалювати механізм економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення;

-необхідно забезпечити достовірну інформацію про клієнтів;

-одним з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них є страхування депозитів, які також захищають інтереси вкладників. Необхідно розробити страхування вкладів з урахуванням досвіду інших держав. Страхування депозитів повинно здійснюватись спеціальним оргвном, який створений за участю Національного банка України, страхової установи і комерційних банків. Об"єктом страхування повинні стати тільки вклади і депозити суб"єктів господарювання, і в першу чергу вклади і депозити населення. При цьому розмір вкладу або депозиту, по якому здійснюється відшкодування в певній сумі, повинен бути офіційно обмежений;

-банкрутство банків, особливо великих, є небажаним тому, що це веде до серйозних економічних потрясінь як для їх акціонерів, так і для економіки в цілому. Але в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства. Тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

Дуже в критичному стані сьогодні знаходитсья довгострокове кредитування. Тому слід було б здійснити заходи по забезпеченню привабливості для комерційних банків інвестиційних та конверційних кредитів з урахуванням більших обсягів витрат по їх обслуговуванні, високого ступеню ризику, відсутності надійних гарантій, поверення вказаних кредитів.

В цьому відношенні можна було б підвищити розмір маржі до рівня середньої маржі по інших комерційних кредитних операціях, або звільнити комерційні банки повністю від оподаткування по державним кредитам, які направляються на інвестиційні і конверсійні програми.

Висновки.

Вивчення діючого законодавства порядку формування та використання прибутку банку, аналіз показників прибутковості на даних як умовних банків, так і реально існуючих (АБ «Еліта» м. Запоріжжя та його київська філія), все це дозволяє зробити наступні висновки:

1. Основні принципи діяльності комерційного банку — прибутковість господарювання та принцип «дешевше купити — дорожче продати». Проте зазначені принципи повинні носити «цивілізований» характер. А для цього необхідно створити рівні можливості в отриманні необхідної інформації і створенні свого продукту.

2. Для досягнення успіху кожний комерційний банк повинен діяти під девізом: «Все для клієнта!». Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес. Тому банк повинен постійно удосконалювати і впроваджувати нові види послуг, підвищувати якість обслуговування.

3. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує певні функції: характеризує економічний ефект, має стимулююче значення, а також є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Як різниця між валовими доходами та валовими витратами визначається балансовий прибуток.

4. Так як банк являє собою фінансовий інститут і має право здійснювати не всі види діяльності (комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування), то його валовий дохід складають наступні види доходів: процентні, комісійні, торгівельні, інші банківські і небанківські доходи. Основними статтями витрат є відсотки, сплачені по вкладам громадян та депозитам юридичних осіб, витрати на утримання банку та інші.

5. Критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

6. Для збільшення прибутковості активів банки повинні застосовувати такі заходи:

- збільшувати обсяг наданих кредитів за рахунок зменшення кредитного відсотку;

- збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів;

- зменшувати співвідношення власних та залучених коштів.

7. Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв"язку з цим в роботі були виділені основні напрямки зростання доходів:

а) загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальників і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

б) зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести "непрацюючі" активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

в) зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Основні напрямки зниження рівня витрат банку:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання апарату управління;

в) скорочення обсягів заробітної платні, але не шляхом її зниження, а шляхом скорочення кількості працюючих завдяки автоматизації банківської діяльності.

8. Після сплати податків і штрафів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-виплата дивідендів акціонерам;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву;

-інші напрямки.

Розподіл прибутку, який залишився після оподаткування здійснюється в порядку встановленому загальними Зборами акціонерів (пайовиків) банку. Після розподілу може залишитись вільний залишок прибутку — нерозподілений прибуток.

9. Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства. З метою захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу необхідно здійснювати такі заходи як: систематичне і всебічне вивчення кредитних ризиків, прийняття заходів по їх пониженню; вдосконалення механізму економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення; направлення клієнтам, біржам та іншим зацікавленим закладам банківських звітів; здійснення страхування депозитів як один з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них; в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства, тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

10. До недавнього часу в нашій країні не проводились дослідження присвячені комплексному аналізу діяльності комерційних банків. Розвиток акціонерної форми власності в банківському секторі економіки, робота банків на комерційних засадах передвизначають їх орієнтацію на отримання максимального доходу, перегляд традиційних форм та методів керівництва своїми операціями, а також регулярне проведення аналізу ефективності їх здійснення. Не менш важливим стає також проведення аналізу банківської діяльності на макро- та мікрорівнях. Тому є актуальною розробка методики аналізу показників діяльності банків, як в теоретичному, так і в практичному аспектах.

Аналіз діяльності банку повинен базуватися на наступних принципах:

• співвідношення інформації, яка вкладена і яка вимагається. Цей принцип дуже важливий, він є базовим для реалізації комунікаційної функції аналізу. Ігнорування веде або до надання надлишкової інформації (відзначимо, що підготовка даних — процес дорогий), або до недостачі необхідної інформації;

• висока культура аналітичних розрахунків. Суть даного принципу полягає в тому, що дані які надаються повинні бути простими та доступним для тих, для кого вони призначаються;

• залежність аналізу від існуючих обмежень : технічного, часового, інформаційного характеру, а також інтелектуальних, пізнавальних здібностей та можливостей аналітика.

Підбиваючи підсумок даної роботи, необхідно зазначити, що в нашій країні комерційні банки стають основним сегментом в структурі банківській системі. Комерціалізація банків значить переклад кредитного процесу на ресурсний тип його побудови. Перехід до ринку узаконює нову роль прибутку як оціночного показника роботи банків. В цьому плані особливо актуальним стає аналіз банківської діяльності з точки зору її дохідності.

Використана література.

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями станом на 01.01.98. // Відомості Верховної ради України. - 1997.-№25.

2. Закон України «Про господарські товариства» // Галицькі контракти - 1996 - №42.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Діло - 1998 - №1,2.

4. Інструкція № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» від 21.11.1997.

1. Анализ деятельности коммерческих банков. / Под общ. ред. Кумок С.И.,1994.

2. Банковский портфель – I, II, III. Отв. ред. Коробов Ю. И. и др. Авт. кол.: Антонов Г. М. и др. – М: Соминтэк, 1994.

3. Богомазов М. Банковская прибиль расползается по новим счетам. // Бизнес, 1997 — № 42.

4. Вступ до банківської справи. / під. заг. ред. Савлука М. І. — К.: Лібра, 1998.

5. Гуцал І. С., Чайковський Я.І. Банківська система України сьогодні: основні проблеми й перспективи розвитку. // Фінанси України, 1997 — № 8.

6. Данильченко К.М., Раєвська Т.О. Ліквідність та активи комерційних банків // Вісник НБУ –1996 - № 5 – с. 15.

7. Домрачев В. Процес накопичення капіталу триває. / Вісник НБУ, 1997 — № 10.

8. Економический анализ деятельности банка: учебное пособие – М: Инфра-М, 1996.

9. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит – К: Лібра, 1996.

10. Івасів І.Б. Яка банківська система потрібна Укріїні? // Вісник НБУ, 1997 — № 4.

11. Коммерческие банки./ Под.ред. Усоскина В.М. Авт.кол. Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. и др. – М: СП Космополис, 1991.

12. Львов Ю.И. Банки и финансовий ринок. — С-П.: КультИнформПрес, 1995.

13. Никольский Ю. Украинские банки»97: вижить би... // Финансовая консультация, 1997 — № 5.

14. Основи банковского дела. / под ред. Мороз А. М. — К.: Лібра, 1994.

15. Раєвський К., Домрачев В., Майданюк О. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків. – К: 1996.

16. Святко С.А. Анализ доходів комерційного банку. // Фінанси України, 1997 — № 12.

17. Статистика Асоціації українських банків. // Вісник НБУ, 1998 — № 1.

18. Усоскин В.М. Современний коммерческий банк: управление и операции.— М.: Вазар-Ферро, 1994.

19. Халява С. Прибутковість та ліквідність комерційних банків та ууправління грошовою позицією. // Вісник НБУ, 1997 — № 5.

20. Черкасов В.Е. Финансовий анализ в коммерческом банке.— М.: ИНФРА-М, 1995.

21. Ширинская Е. Б. Операции коммерческого банка: российский и зарубежний опит. — М.: Финанси и статистика, 1995.

Додаток 1.

Склад банківських доходів (витрат).

Додаток 2.

Склад небанківських доходів (витрат).

Додаток 3.

Структура доходів банку 1.

Додаток 4.

Структура доходів банку 2.

Додаток 5.

Структура витрат банку 1.

Додаток 6.

Структура витрат банку 2.

Додаток 7.

Динаміка отриманого прибутку банком 1, грн.

Додаток 8.

Динаміка отримання прибутку банком 2, грн.

Додаток 9.

Розрахунок показників прибутковості банку 1 та банку 2 на 1.04.98р.

Зміст.

Вступ.

У теперішній час в Україні відбувається процес становлення ринкової економіки. Така економіка, на відміну від існуючої командно-адміністративної, передбачає нові принципи функціонування господарюючих суб"єктів. Головний серед них — принцип прибуткового господарювання, досягнення великого прибутку. Дохідність, прибутковість як принцип означає те, від чого господарюючий суб"єкт не може існувати, без чого він втрачає зміст своєї економічної діяльності. Цей принцип має неминучий постійний характер. Відтак прибуток не повинен бути тільки рушійним мотивом діяльності. Він також є джерелом розвитку як самого суб"єкта, так і суспільства в цілому.

Комерційний банк як і будь-яке підприємство є таким же самостійним господарюючим суб"єктом. Мало чим відрізняються і завдання комерційного банку як підприємтва — він вирішує питання, пов"язані із зідоволенням суспільних потреб в своїй продукції і послугах, реалізацією на підставі отриманого прибутку, соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Його відрізняють лише специфіка діяльності і пов’язані з цим особливості формування і використання прибутку.

Економічна криза, що відбувається в країні, з граничною ясністю показала роль банків як опорних пунктів платіжного обороту народного господарства. Однак на даному етапі розвитку банківської системи комерційні банки переживають важкі часи становлення. Багато з них цікавляться не прибутком, а яким чином вистояти та не поповнити ряди банкрутів. Це зв’язано не тільки з економічною нестабільністю в Україні, але й з тим, що діяльність банків пов’язана з великим ризиком, яким необхідно вміло управляти.

Банк можна назвати “лакмусовим папірцем” функціонування народного господарства в цілому. При сприятливих умовах та нормальних темпах розвитку народногосподарського комплексу в цілому добре розвиваються і банківські установи; а у випадку погіршення фінансового стану підприємств, дефіциту фінансів держави, в сфері фінансово-кредитних установ з’являються проблеми з вільними грошовими коштами, збільшується контроль з боку Національного банку та інших дежавних органів, що зменшує ініціативу і в кінцевому результаті впливає на наслідки роботи банківської установи, тобто прибуток. Тому проблеми розвитку банківської системи — це в першу чергу проблеми розвитку екноміки в цілому.

Вибір даної теми обумовлюється тим, що в сучасних умовах питання формування та розподілу прибутку банків і забезпечення їх стабільності набувають особливої гостроти та потребують серйозного їх вивчення.

Метою даної роботи є дослідження сучасного стану процесів формування і використання прибутку комерційних банків України, виявлення основних проблем та недоліків в діяльності банків та пошук шляхів їх усунення.

Таким чином, об’єктом дослідження даної роботи є прибуток, а предметом — особливості його формування в комерційних банках.

Згідно з цією метою роботи була визначена наступна структура даної роботи:

1. Розділ І - розкриває особливості діяльності банку як суб’єкта підприємницької діяльності, визначає сутність та значення поняття "прибуток" та джерела формування прибутку комерційного банку з наданням стислої характеристики істотним банківським доходам і витратам.

2. Розділ ІІ - Розкриває механізм здійснення аналізу прибутку комерційного банку на прикладі двох умовних банків: банку 1 та банку 2. Виявляє напрямки зростання доходів банку з їх характеристикою. Також розглядаються принципи розподілу банківського прибутку, питання вірного використання прибутку з задоволенням потреб усіх зацікавлених осіб в прибутку. В якості прикладу для останніх виступають АБ “Еліта” та його київська філія.

3. Розділ ІІІ — Розглядає сучасний стан банківської системи та українських комерційних банків зокрема з висвітленням проблем, що безпосередньо стосуються діяльності комерційних банків на Україні. Також пропонує напрямки підвищення ефективності діяльності комерційних банків та їх фінансової стійкості.

На завершенні роботи зроблені висновки в процесі дослідження питання формування і використання прибутку комерційних банків.

При виконанні даної роботи були використані різні методи економічних досліджень як загальнонаучні, так і специфічні. До перших відносяться методи формального і діалектичної логіки, до других — статистичні методи.

Дослідження даної теми здійснювалось на підставі фактичних даних, представлених в Департаментом банківського нагляду та Департаментом бухгалтерського обліку та розрахунків, в акціонерному банку “Еліта” планово-економічним управлінням, управлінням ресурсної діяльності, департаментом інформаціно-комунікаційних систем, кредитним відділом.

РОЗДІЛ І. Сутність та джерела формування банківського прибутку.

1.1. Банк як суб"єкт підприємницької діяльності.

Перш ніж розглядати комерційний банк як суб’єкт підприємницької діяльності, необхідно визначити його сутність.

У теперішній час, враховуючи важливу роль банків в розвитку економіки та перш за все результати їх діяльності, в світовій практиці віддають перевагу характеристиці банків як підприємств. Так, достатньо широке визнання одержало поняття "банківська промисловість", яке підкреслює виробничий характер банківської діяльності.

Нерідко банк характеризується як кредитна установа, що представляється декілька обмеженним, оскільки зводить діяльність банку до здійснення головним чином кредитних операцій. В реальності банки займаються більш широким колом різних операцій причому, їх спектр розширюється. При цьому відносно знижується доля кредитних операцій. В останні роки все ширше, особливо за кордоном, розповсюджується девіз — менше кредиту, більше послуг. Все це дозволяє вважати, що характеристика банка як кредитної установи є недостатньо повною.

Разом з тим, не можна не приймати до уваги, що багато з операцій, що відносяться до банківських, виконують не тільки банки. Так, кошти позичаються і при комерційному та при взаємному кредитуванню юридичних і фізичних осіб. Ряд послуг кредитного характеру надають трастові компанії і т. п. Специфічними, характерними тільки для банків, є створення платіжних коштів для готівкового та безготівкого грошового оборотів, постачання ними господарчого обороту та вилучення таких коштів з обороту. Саме в цьому полягає важлива особливість діяльності банків.

Якщо звернутися до України, а саме до Закону України "Про банки та баківську діяльність" від 20.03.91 року, то в ньому ми знайдемо таке визначення: "банки - це установи, функцією яких є кредитування суб"єктів підприємницької діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення і кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом".

Тут же виділені операції, які можуть виконувати комерційні банки, а саме:

1) залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів;

2) здійснення розрахунків згідно розпорядження клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

3) ведення розрахунків клієнтів та банків-кореспондентів;

4) фінансування капітальних вкладень за розпорядженням власників чи розпорядників інвестиційних коштів;

5) випуск платіжних документів та цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів і т.п.);

6) купівля, продаж та збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

7) видача порук, гарантій та інших зобов"язань за третіх осіб, що передбачає їх виконання у грошовій формі;

8) придбання права вимоги з поставки товарів та надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

10) купівля у організації і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

11) купівля та продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

12) залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

13) довірчі операції за розпорядженням клієнтів;

14) надання консультаційних послуг;

15) проведення операцій по касовому виконанню державного бюджета за дорученням НБУ;

16) здійснення інших банківських операцій з дозволу НБУ.

Таким чином сучасний комерційний банк виконує достатньо широке коло функцій.

Таким чином, в основі діяльності банка є ідея його функціонування як специфічного підприємства. Банки можуть бути при цьому самими різноманітними. На 1 січня 1998 р. в Україні зареєстровано 227 банків, що мають 2015 банківських установ. Це достатньо велике число якщо його порівнювати із світовою практикою. В Японії, наприклад, 26 банків всього, але вони мають сотні філій.

Якщо класіфікувати банки за ознакою власності, то вони можуть бути: державними, акціонерними, кооперативними, приватними, муніціпальними та змішаними.

На Україні у теперішній час в загальній масі нараховується всього два державних банки — Ексімбанк та Ощадбанк. Найбільш розповсюджений організаційно-правовою формою стали акціонерні товариства (159), що складає 70,0 % всіх банківських установ. Серед акціонерних банків: 96 відкритих та 63 закритих акціонерних товариств.

Майже кожний третій банк (65) — товариства з обмеженою відповідальністю.

В банках державного типу ознака державності розглядається з позиції власності на банківський капітал. Головним в діяльності таких банків є його підпорядкованість державним національним інтересам.

Як вже вказувалось раніше, найбільш розповсюдженою формою власності в сучасній банківській справі є акціонерна. Акціонерами банку можуть виступати різноманітні юридичні і фізичні особи, за деяким винятком. Зокрема, згідно Закону України "Про банки та банківську діяльність" засновниками, акціонерами комерційних банків не можуть бути Ради Народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, політичні та профспілкові організації, спілки та партії, суспільні фонди. Так, значна частина акціонерного капіталу трьох найбільших комерційних банків України (Промінвестбанку, АКБ “Україна”, Укрсоцбанку) належать державі, а серед акціонерів переважають фізичні особи, зокрема працівники цих банків. Встановлені також обмеження на участь в статутному капіталі банку і доля будь-кого з засновників, акціонерів не повинна перевищувати 35 % від статутного фонду банка.

Крім різноманітності типів банків та їх рівноправності, необхідно також, щоб банк був автономним підприємством. Комерційні банки повинні працювати на власних ресурсах, що мобілізуються на потреби кредитування народного господарства, в межах економічних нормативів але незалежно від політичних вказівок центральної місцевої влади, що не відповідають економічним цілям комерційного банку.

Як було зазначено раніше, банк як підприємство виробляє свій продукт. Оскільки банк виступає в ролі економічного підприємства, тому його продукт носить вартісний характер. Продуктом банку слугують платіжні кошти, що разом з кредитом входять в грошовий оборот. Продуктом банку є певного роду послуги. До них відносяться як традиційні види послуг — організація розрахунків (в готівковій та безготівковій формах), вкладів, кредитування, так і нетрадиційні — надання гарантій, доручень, консультацій і т. п. На відміну від ряду інших підприємств продукт банку не підлягає складуванню, хоча, як правило, носить матеріальний характер. Звичайно, його не завжди можливо відчути фізично, але це завжди діяльність, що має в основі суспільні витрати. Особливість банківських послуг полягає в тому, що вони носять не тільки грошовий відтінок, скільки мають властивість самозростаючої вартості. Ресурси, одержані від вкладників, не безкоштовні для кредитної установи, тому вони повинні бути використані так, щоб не тільки повернути їх власникам, але і одержати приріст, достатній для сплати відсотків по вкадах, компенсації витрат та одержання хоча б мінімального прибутку. Банк зобов’язаний використовувати акумульовані ресурси, направити їх позичальникам, які в них мають потребу, у вигляді кредитів таким чином, щоб його послуга так чи інакше сприяла примноженню благ, а значить, самозростаючої вартості, випущеної в обіг за допомогою банківської діяльності.

Банк як економічне підприємство, завжди є господарюючим суб’єктом. Його засновники, акціонери складають свої ресурси, акумулюють вільні кошти заради економічної вигоди. Банк є породженням господарства, його інтересів, його діяльність обслуговує народногосподарські економічні потреби.

Сучасні банки не випадково мають назву комерційні. Пояснення цьому закладено в самому слові "комерція", яке означає не що інше, як торгівля. Комерсантом здавна називали торгову людину. Назва, яку здобув банк, точно зв’язано з тим справжнім змістом, який повинен бути вкладений в банківську діяльність.

Комерція в банківській сфері базується на визначених принципах. Головний серед них — принцип прибуткового господарювання, досягнення якомога більшого прибутку. Широко відоме припущення про те, що головним мотивом, рушійною силою в діяльності банку є одержання прибутку. Показник прибутку офіційно став головним показником діяльності банку. Одержання прибутку, однак, це більше ніж показник. Доходність, прибутковість як принцип означає те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається зміст його економічного обслуговування.

Другий принцип банківської комерції, що входить до складу формули: "дешевше купити — дорожче продати". Але цей принцип повинен носити "цивільний характер". Він повинен опиратися на законодавство, не протирічити йому; передбачається, що для здійснення комерції кожний банк при цьому має рівні інформаційні можливості стосовно ринку. Біржа з її котировкою цінних паперів, інформація про ринок того чи іншого продукту, аналіз тенденцій в розвитку галузей народного господарства можуть дати кожному рівні можливості робити свій бізнес. Рівні можливості повинні бути побудовані і в створенні продукту. Тільки в цьому випадку, якщо кожний банк має можливість запропонувати свою послугу, реалізувати її в рамках законодавства, можна говорити про дійсно цивілізовану діяльність кожного банку.

Для комерційного банку небайдуже, якою ціною досягнутий прибуток. Принцип банківської комерції передбачає одержання більшого прибутку при менших інвестиціях. Небайдужа для банку і його власна доля в ресурсах, за допомогою яких формується дохід. Кожному банку відомо, що ефект буде тим кращий, чим більший прибуток отримано при меншій його власній долі в пасивах.

Передумовою реалізації цілей банківської комерції є безпека банківської діяльності. При інших рівних умовах прибуток банку тим вище, чим вища безпека банку і менший ризик. Однак банк — це ризиковане підприємство. Не дарма кажуть, що комерційний банк — це ризик, потім період очікування, потім прибуток чи збиток. З іншого боку банківська комерція не повинна спиратися на принцип випадковості, а діяти під девізом: "Все для клієнта!" Це означає, що перш за все прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно, однак і те, що прибуток клієнта — це не тільки мета, а основа для отримання банківського прибутку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес.

1.2. Сутнiсть та значення прибутку для діяльності комерцiйного банку.

Формування прибутку — основна мета діяльності комерційного банку. Банк є незалежним госпрозрахунковим комерцiйним пiдприємством. Одночасно маючи економiчну самостiйнiсть, банк несе повну вiдповiдальнiсть за результати своєї дiяльностi. Ніякі органи державного управління не мають права вказувати банкам умови їх діяльності на ринку, але з іншого боку, ніхто не відшкодовує комерційним банкам збитки і не візьме його ризики на себе. Тому суттєво важливо, щоб комерційні банки отримували достатній прибуток. Вiн необхiдний банку для залучення нового капiталу, який дозволяє розширювати обсяг та пiдвищувати якiсть послуг, що надаються клiєнтам. Якщо в банкiвськiй справi прибуток на капiтал нижче, нiж в iнших галузях, капiтал перейде в бiльш прибутковi сфери. Важлива функцiя прибутку банкiв — забезпечення резервiв на випадок непередбачених обставин або збиткiв, можливих в банкiвськiй справi. Як i в iнших галузях, прибуток стимулює дiяльнiсть керiвництва по розширенню та вдосконаленню операцiй, зниженню витрат та пiдвищенню якостi послуг. З вищезазначеного можна зробити висновок, що прибуток є головним мотивом, рушiйною силою в дiяльностi комерцiйного банку, який отримує банк в результаті кругообігу банківського капіталу, а також використання залучених і запозичених коштів.

Банкiвський прибуток важливий для всiх учасникiв економiчного процесу, кожний з них керується своїми мотивами. Так, акцiонери зацiкавленi в прибутку тому, що вiн являє собою дохiд на iнвестований капiтал. Прибуток є вигiдним для вкладникiв, так як завдяки збiльшенню резервiв i пiдвищенню якостi послуг складається бiльш стiйка, ефективна та надiйна банкiвська система. Позичальники також зацікавленi в достатньому банкiвському прибутку, тому що здатнiсть банку надавити позички залежить вiд розмiрiв та структури його капiталу, а прибуток — основне джерело власного капiталу. Навiть, тi економiчнi групи, якi безпосередньо не користуються послугами комерцiйних банкiв, отримують непряму вигоду вiд банкiвського прибутку, так як надiйна банкiвська система означає безпечнiсть вкладiв i наявнiсть джерел кредиту, вiд яких залежать підприємства та споживачi.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків, тому використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їх балансів. Правильно визначені рейтинги дозволяють клієнтам вибрати ті банки, які найбільш повно відповідають їх бажанням, в які можна буде з мінімальним ризиком вкладати свої капітали. Одночасно банк повинен працювати надійно і виключати із своєї діяльності здійснення операцій з високим ступенем ризику (хоча, можлииво, дуже прибуткових), які можуть привести до серйозного погіршення його фінансового стану. Це в першу чергу викликано тим, що банк несе екномічну відповідальність перед дуже широким колом підприємств, організацій, громадян по своїм зобов’язанням у відповідності з укладеними угодами, наприклад, в частині своєчасного і повного повернення їм грошових коштів, внесених раніше на вклади і депозити, розміщенні в цінні папери банку.

Треба також відмітити, що прибуток як найважливiша категорiя ринкових вiдносин виконує певнi функцiї.

По-перше, прибуток характеризує економiчний ефект, отриманий завдяки дiяльностi банку. Однак, усi аспекти дiяльностi банку за допомогою прибутку в якостi єдиного показника оцiнити неможливо. Саме тому при аналізуванні діяльностi банку використовується система показникiв.

Значення прибутку полягає в тому, що вiн вiдображає кiнцевий фiнансовий результат. Разом з тим, на величину прибутку та її динаміку впливають фактори, як залежнi, так i не залежнi вiд вимог банка.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцiю. Iї змiст в тому, що прибуток одночасно є фiнансовим результатом i основним елементом фiнансових ресурсiв пiдприємства. Реальне забезпечення принципу самофiнансування визначається отриманим прибутком.

По-третє, прибуток є одним iз джерел формування бюджетiв рiзних рiвней. Вiн надходить в бюджети у виглядi податкiв i разом з другими дохiдними надходженнями використовується для фiнансування задоволення спiльних суспiльних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцiй, державних, iнвестицiйних, науково-технiчних i соцiальних програм.

Що ж таке прибуток? З часом розвитку економiчної теорiї визначення поняття "прибуток" постiйно ускладнювалось. Прибуток являє собою рiзницю, вiдхилення, залишок. В сучасностi для його калькуляцiї використовується аналiз на двох рiвнях. В данiй роботi основна увага придiляться прибутку на мiкроекономiчному рiвнi.

Необхiдно розрiзняти поняття чистого i валового прибутку. Рiзниця мiж ними є в тому, що в першому не враховуються платежi до бюджету та iншi цiльовi фонди. Але так як цi платежi не залежать вiд дiяльностi банку, то для аналiзу фiнансових результатiв часто використовується поняття саме балансового прибутку. Для аналiзу прибутковостi банкiвської дiяльностi захiднi теоретики використовують також поняття "фiнансових потокiв", тобто вводиться доповнюючий фактор — фактор часу, таким чином показується, що грошi в даний перiод часу коштують дорожче, нiж вони будуть коштувати в майбутньому, крiм цього, якщо б вони були вкладенi в якiсь iншi види дiяльностi, який дохiд вони б приносили?

Поняття прибутку, отриманого впродовж визначеного строку в бухгалтерськiй термiнологiї вiн називається "звiтним перiодом" дуже ясно. Прибуток за звiтний перiод визначається як рiзниця мiж доходами та витратами. Балансовий прибуток — це сума прибутку, плюс надходження від позареалізаційних операцій (від пайової участі в спільних підприємствах, від надання в оренду майна, …), у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями (як різниця між офіційним курсом і курсом купівлі-продажу іноземної валюти) та допущеним дебетовим сальдо, і мінус збитки від позареалізаційних операцій.

Структура та джерела доходів будуть більш конкретно розглянуті в наступній главі цього розділу. А, отже, зараз розглянемо лише збитки. Збитки являють собою крадiжки, зловживання, прорахунки та нестачi.

До сум, які списуються в збитки, вiдносять:

1) збитки від господарської дiяльностi;

2) збитки по капітальному будiвництву;

3) прорахунки i нестачi по касовим операцiям;

4) прийнятi неплатiжнi i фальшивi грошовi бiлети та монети;

5) крадiжки, розтрати та iншi зловживання при перевозцi цiнностей;

6) крадiжки, розтрати та iншi зловживання по iншим операцiям банку;

7) крадiжки цiнностей та iншi зловживання, в яких не виннi робiтники банка або винуватцi не виявленi;

8) втрата цiнностей при пересилцi;

9) суми, що виплаченi за претензiями клiєнтiв (по гарантiям, поручительствам, тощо);

10) збитки по iноземним операцiям та iншi.

Як вже говорилося ранiше, прибутки i збитки пiдлягають детальному аналiзу. Так, збитки пiдлягають постатейному аналiзу з подальшим винесенням пропозицiй по їх мiнiмiзацiї.

Для аналiзу прибуткiв iснує цiла система показникiв i таблиць. Аналiзом прибуткiв i збиткiв займаються фiнансовi служби банкiв (аналiтичнi вiддiли).

Вiдповiдно до дiючої методики комерцiйнi банки визначають прибутки i збитки щоквартально, один раз в квартал. А на протязi кварталу вони враховуються з нарастаючим пiдсумком з початку кварталу.

1.3. Джерела формування банківського прибутку.

Отже, як зазначалося раніше прибуток — це різниця між доходамми та виратами комерційного банку. Усі доходи і витрати банку згідно з новим планом рахунків включаються до класу 6 і 7 відповідно незалежно від порядку оподаткування.

Доходи банку — наявність господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які призводять або: 1) збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов’язань, або 2) зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а збільшувати безпосередньо суму капіталу).

Витрати банку — наявність господарських операцій, крім операцій щодо розподілу капіталу, що призводять або до 1) скорочення суми активів банківської установи без відповідного скорочення суми зобов’язань, або до 2) збільшенні суми зобов’язань банківської установи без відповідного збільшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а скорочувати безпосередньо суму капіталу).

Усі операційні доходи і витрати діляться на банківські та небанківські.

До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю, визначеною Законом “Про банки і банківську діяльність” (див. додаток 1).

Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності (див. додаток 2). Доходи, перераховані клієнтам, і витрати, які відшкодовуються клієнтам, обліковуються на рахунках третього класу як кредиторська і дебіторська заборгованість відповідно.

I.Банківські доходи і витрати.

Банківські доходи (витрати) поділяються на:

1. процентні;

2. комісійні;

3. торгівельні;

4. інші банкіські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи (витрати)

До цієї категорії відносяться доходи (витрати), які обчислюються пропорційно часу і сумі та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик. До них належать:

1. Доходи (витрати) за кредитом і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.

2. Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

3. Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за забов’язання її надати, що визначаються пропорційно часу і сумі вимог (зобов’язання).

Надання позичок рiзних видiв забезпечують переважну частину доходів у багатоьх комерцiйних банкiв. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнилися, і тими, у кого в них з’явилася тимчасова потреба. В останнi роки майже 65% зарубiжних банкiв складали вiдсотки по позичкам. В абсолютному значеннi вони постiйно ростуть. Це пов’язано, як iз збiльшенням масштабiв позичкових операцiй, так i з пiдвищенням норми вiдсотку. Вiдсотки можуть бути отриманi банком по наступним видам позичок:

-суб’єктам господарської дiяльностi;

-населенню;

-iншим комерцiйним банкам;

-Нацiональному банку України;

-Мiнiстерству фiнансiв України;

на рiзнi строки:

-короткостроковi;

-середньостроковi;

-довгостроковi

як в нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi.

Розмiр отриманих доходiв залежить вiд норми вiдсотку, яка в свою чергу вiд об'єктивних i суб'єктивних факторiв. В цiлому здатнiсть банкiв надавати позички залежить вiд рiвня надлишкових резервiв в банкiвськiй системi.

Якщо попит на банкiвський кредит залишається стабiльним, а надлишковi резерви збiльшуються, ставки процента по позичкам знижуються, тому що банки намагаються залучити дохiднi активи. Хоча якщо наявний високий попит на банкiвський кредит, а надлишковi резерви не змiнюються або ростуть повiльнiше, нiж попит, процентнi ставки пiдвищаться. На ставки впливають також оцiнки економiчної ситуацiї. Якщо переважають песимiстичнi настрої, банкiри не будуть знижувати ставку настiльки, наскiльки це диктується пропозицiєю позичкового капiталу.

Ставки змiнюються також вiд ризику, притаманного данiй позичці, розмiру i строку погашення, витрат по оформленню позички, стану депозитного рахунку позичальника i забезпечення. Крiм цього на ставки впливають звички i традицiї, конкуренцiя мiж банками та iншими джерелами коштiв, визначений законом розмiр максимальної процентної ставки, а також оцiнка банкiрами i позичальниками перспектив господарського розвитку.

Тобто ми бачимо, що ставки вiдсотку по банкiвським позичкам вiдрiзняються вiд рiзних зобов'язань грошового ринку в тому вiдношеннi, що вони визначаються в процесi переговорiв мiж банком i позичальником, а не на умовах ринку, i тому вони рiзнi в рiзних банках i за рiзними обставинами.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією чи іншим господарюючи суб’єктом), створювати резервні фонди тощо.

Крім доходу здійснення кредитних операцій приносить банкам і витрати. До цих витрат вiдносяться усi фактично зробленi витрати по оплатi за використання кредитними ресурсами: по-перше, вiдшкодування по депозитах: вкладам до запитання, тобто поточним, розрахунковим, контокорентним рахункам та рахункам з правом овердрафта; термiновим та зберiгаючи вкладам; депозитним сертифiкатам. По-друге, так званi в закордоннiй практицi, витрати, пов'язанi з придбанням федеральних резервних фондiв. В умовах нашої країни до цiєї статтi можливо вiднести витрати по позичках, отриманих у центральному банку (НБУ), а також витрати по позичках та депозитах комерцiйних банкiв.

Другим за значенням джерелом доходiв комерцiйних банкiв є проценти по цiнним паперам. Розмiр доходу з цього джерела залежить вiд розмiру i структури портфелю iнвестицiй i дохiдностi рiзних видiв цiнних паперiв. Так як ставки по всiм категорiям цiнних паперiв рiзнi i коливаються, то рiвень дохiдностi по ним постiйно змiнюється, але в середньому складає бiля 20% вiд усiх доходiв зарубiжного банку.

Доходи вiд цiнних паперiв i операцiй з ними включають: проценти (дивiденди) по цiнним паперам, доходи вiд реалiзацiї цiнних паперiв (тобто курсової рiзницi), доходи, отриманi за рахунок рiзницi мiж номiнальною цiною i реалiзацiйною цiною акцiї при акцiонуваннi банку (емiсiйний дохiд).

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливість:

-забезпечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

-забезпечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів навіть виконують роль вторинного резерву;

-забезпечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

-вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування;

-проникнути в капітал інших корпорацій, в т.ч. банків.

Банківський портфель цінних паперів за їх призначенням можна розділити на дві частини:

-група короткострокових цінних паперів;

-група середньо- і довгострокових цінних паперів.

Кожна з цих груп має своє особлливе призначення. Перша покликана забезпечувати підвищення ліквідності і стійкості банку,. тому є по суті запасом його вторинних резервів. До таких паперів звичайно відносять корооткострокоові зобов’язання держави та інших високорейтингових емітентів (казначейські зобов’язання і векселі, депозитні сертифікати, короткоострокові муніципальні облігації, комерційні векселі тощо). Всі вони високоліквідні, мають добрий вторинний риноок, не несуть в собі істотної загрози кредитного ризику.

Цінні папери другої групи слугують об’єктом банківського інвестування і мають своїм призначенням підвищення дохрдності банку, оскільки рівень доходності залежить від тривалості вкладень. Вони також сприяють підвищенню якості балансу банку, оскільки можуть бути використані як заклад для одержання позички на міжбанківському риинку. Купівля таких паперів звичайно називається інвестиційними операціями. До них належать: купівля довгострокових державних облігацій, муніципальних облігацій, акцій, корпоративних доовгострокових облігацій.

Довготривалі строки цінних паперів другої групи роблять їх менш ліквідними і більш ризикованими. Тому в деяких країнах обмежуються права банків вкладуватти кошти в окремі види таких паперів. Так, в США всім банкам заборонені інвестиції в корпоративні акції і облігації. В Німеччині ощадним банкам заборонено купувати акції корпорацій. В Україні вкладення у корпоративні цінні папери були значно обмежені — десятьма прцентами їх власних статутнних фондів. З лютого 1996 року це обмеження було скасоване.

Витрати по операцiях з цiнними паперами можна роздiлити на групи:

1) витрати (збитки), понесенi вiд курсової рiзницi;

2) проценти, сплаченi по цiнних паперах: векселях та облiгацiях;

3) витрати на виготовлення даного цiнного паперу (цiнний папiр є високо лiквiдним активом, тому вiн повинен бути захищеним вiд пiдробки).

Комісійні доходи (витрати)

Комісійні — це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентами, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів. До них належать:

1. Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операції з цінними паперами.

2. Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами.

3. Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.

4. Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом “Про банки і банківську діяльність”.

Неабиякий дохід приносять банкам комісійні від здійснення операцій за розрахунково-касове обслуговування. Цi доходи включають в себе:

а) комiсiю за переводнi операцiї i ведення депозитного рахунку, в тому числi по мiжбанкiвським кореспондентським вiдношенням;

б) комiсiю за касове обслуговування: iнкасацiя, грошовi виручки та перевiз цiнностей;

в) плата за iнкасовi операцiї, тобто за операцiї, пов'язанi з одержанням банками грошей за рiзними документами по дорученню своїх клiєнтiв — чекам, векселям та iн.

г) дохiд по акредитивним операцiям (як документарного, так i грошового);

д) платня за вiдкриття чекової книжки.

Особливiстю формування доходiв комерцiйних банкiв розвинутих країн було надходження доходiв за обслуговування вкладiв до запиту, що становило 3-4% вiд суми всiх доходiв. В останнi роки питома вага цiх доходiв становить 2%. При цьому банки не беруть комiсiю за ведення депозитного рахунку до запитання, але i не платять процентiв по ньому.

Особливiстю українських банкiв в цьому планi є отримання досить високих доходiв вiд ведення валютних рахункiв (висока плата за їх вiдкриття, ведення, закриття) та вiд їх касового обслуговування внаслiдок iнфляцiї.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Цьому сприяє те, що Україна не має своєї вільно конвертованої грошової одиниці. Тому конвертація валюти України в вільно конвертовану валюту супроводжується з певними труднощами. Іншою причиною отримання банками високих доходів від операцій з іноземною валютою в умовах інфляції є високий попит на вільно конвертовану іноземну валюту з боку фізичних і юридичних осіб з метою захистити свої кошти від обесцінювання.

До цієї групи доходів (витрат) належать також банківські послуги. Банківські послуги – надзвичайно доходний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних та активних операцій. Єдине, що для цього потрібне, - це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології.

Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:

-гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківському кредиту, виставити акредитив стенд-бай тощо);

-посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб’єктам валютного ринку, купуючи та продаючи за їх дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;

-консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо;

-трастові (довірчі ) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

Факторинг. З економічної точки зору факторинг належить до посередницької операції. Його доцільно визначати як специфічну послугу, яка надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Існує декілька визначень факторингу:

При факторингових операціях (купівлі права на стягнення боргу) банк купує у свого клієнта дебіторські рахунки та крім надання йому грошоових коштів, надає ряд послуг до закінчення погашення рахунків: аналіз кредитоспроможноості бооржників, інкасація, облікові операції тощо. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1-2 % загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахований на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв’язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), дохід банку від позичкового проценту менший ніж від комісійних платежів.

Лізинг. В свiтовiй практицi термiн "лiзинг" використовується для визначення рiзного роду угод, що грунтуються на орендi товарiв довгострокового користування. В залежностi вiд строку, на який складається договiр оренди, розрiзняють три види орендних операцiй: короткострокова оренда (рентинг), середньо строкова (хайринг), довгострокова оренда (лiзинг).

За надання лiзингових послуг банки стягують три види платежiв:

- процентнi платежi (за кредит);

- оренднi платежi (у вiдшкодування вартостi майна);

- комiсiйнi (за ризик, за посередництво).

Комiсiйнi можуть зростати в залежностi вiд виду лiзингу, тобто вiд об'єму лiзингових послуг.

Банки України тільки починають освоювати сферу послуг. зараз широко надаються трастові, консультаційні та інші послуги. Затримка розвитку банківської банківських послуг відбувається як з вини банків (далеко не всі послуги вони можуть надавати), так і з вини їх клієнтів (не пред’являють попит на них).

Торговельні прибутки (збитки)

Торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі - продажу різних фінансоввих інструментів. До них належать:

1. Чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку і ринку банківських монет.

2. Чисті прибутки (збитки) від операцій з цінними паперами на продаж.

3. Чисті прибутки (збитки) від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

Інші небанківські операційні доходи (витрати)

Доходи (витрати) від банківської діяльності, що не включені у вищеперераховані групи, визначені як “Інші” доходи (витрати). До них належать:

1. Доходи від цінних паперів з непередбаченим доходом.

2. Дивіденди від акцій, що зберігаються як об’єкт торгівлі та капіталовкладень.

ІІ. Небанківські операційні доходи і витрати.

Небанківські операційні доходи (витрати) діляться на такі групи:

1. адміністративні витрати;

2. інші небанківські операційні доходи (витрати).

Адміністративні витрати — це витрати, пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать:

1. Витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії).

2. Сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток.

3. Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів.

4. Інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, що використовуються банком у процесі комерційної діяльності, SWIFT, винагорода посередникам, охорона тощо).

Витрати на утримання персоналу включають:

-витрати з фонду основної заробiтної плати, а також надбавки та доплати, крiм усiх видiв премiй, якi не враховують у витратах банку, а сплачують за рахунок фондiв (в практицi захiдних банкiв вся заробiтна плата вiдноситься на собiвартiсть продукцiї i не обкладається податками на прибуток корпорацiй, тому що потiм вона буде обкладена за допомогою податку з прибутку);

-суми вiдрахувань на державне страхування в розмiрах, визначених законодавчими актами (в Українi — фонд соцiального страхування — 4%, фонд зайнятостi населення — 1,5%, Пенсійний фонд — 32%, фонд лiквiдацiї наслiдкiв катастрофи на Чорнобильськiй АЕС — 10%);

-витрати на службовi вiдрядження, пов'язанi з виробничою дiяльнiстю (в Українi - в межах норм, згiдно законодавства, витрати вище норм здiйснюються за рахунок прибутку).

Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів включають в себе:

1. амортизацiйнi вiдрахування на повне вiдновлення основних фондiв; враховуючи службовi, iнкассацiйнi та iншi машини;

2. ремонт (поточний, середнiй та капiтальний);

3. витрати по експлуатацiї

-будiвель та споруд (опалення, водопостачання, каналiзацiї, освiтлення та iн.); технiчних засобiв (телефони, радiостанцiї, комутатори та iн.); обчислювальної технiки.

Хоча деякi види цих витрат невеликi, але разом вони складають приблизно 5 вiдсоткiв банкiвських витрат.

Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. До них належать:

1. Доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій (вкладень у цінні папери на інвестиції, в асоційовані і дочірні компанії).

2. Доходи (витрати) від орендних операцій.

3. Доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації нефінансового характеру тощо).

4. Інші операції.

Кількість і склад доходів і витрат залежать від багатьох факторів, як наприклад, кількість виконуваних комерційним банком операцій і послуг, має він філіали чи ні тощо, тобто кожний банк має свій склад прибутку, але на загальних засадах.

У банківській справі прибуток визначається шляхом зменшення валового доходу, отриманого у вигляді процентів за надані кредити, плати за розрахунко-касове обслуговування клієнтів, доходів від операцій з цінними паперами, доходів від факторингових та лізингових операцій та інших доходів, на суму витрат по цих операціях, а також на:

а) нараховані проценти на:

- розрахункові, поточні та інші рахунки резидентів та неризидентів;

- кореспондентські рахунки інших банків та кредитно-фінансових установ, включаючи неризидентів;

- внески фізичних осіб - резидентів та неризидентів;

- боргові зобов"язання банків (облігації, депозитні та ощадні сертифікати, векселі, боргові розписки, банківські накази та інше);

- рефінансований кредит НБУ, придбаний на аукціоні;

-міжбанківський кредит, включаючи пролонговані міжбанківські кредити за взаємною згодою сторін;

б) витрати на розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку, включаючи плату за операції по кореспондентським рахункам, плату іншим банкам за надання розрахунково-касових послуг та інше;

в) відшкодування витрат на організацію та утримання служб інкасації та безпеки банку, а також перевезення валютних цінностей;

г) невідкладні витрати по операціях з золотом, дорогоцінними металами та камінням (утримання скуплених педіктов, послуги спецзв"язку, вартість пакування та інше);

д) витрати, пов"язані з підготовкою та розміщенням платіжно-розрахункових коштів (пластикових карток, дорожних чекі та інше), необхідних для забезпечення діяльності банку;

е) витрати на проведення факторингових довірчих та лізингових операцій;

є) витрати на придбання бланків ощадних та депозитних сертифікатів, векселів і інших цінних паперів, а також витрати, пов"язані з виплатою комісійної винагороди депозитарію цінних паперів, фінансовим посередникам;

ж) витрати на проведення експертизи кредитних ризиків, оцінки вартості майнових цінностей та майнових прав, прийнятих під заставу;

з) витрати на виплату внесків обов"язкового страхування вкладів громадян.

Таким чином, визначивши доходи та витрати банку ми прийшли до поняття прибутку комерційного банку. Як вже раніше вказувалося, прибуток є результатом всієї діяльності комерційного банку. Тому яку суму прибутку отримує банк в даному звітному періоді, таку і оцінку дадуть ефективності діяльності банку взагалі та окремих його підрозділів.

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз формування і використання прибутку комерційного банку.

2.1. Аналіз дохідності комерційного банку.

Як вже було зазначено, фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків. Аналіз прибутку комерційного банку складається із декількох елементів:

-аналіз доходів комерційного банку: структурний аналіз;

-аналіз видатків банку: структурний аналіз;

-аналіз фінансових коефіцієнтів прибутковості.

Метою аналізу доходів і витрат комерційного банку є:

1. Визначення і фінансове планування головних джерел отримання доходів та відповідних витрат за банківськими операціями;

2. Обгрунтування доцільності та перспективності окремих банківських операцій шляхом визначення структури формування і використання фінансових ресурсів та структури доходів і витрат.

Аналіз доходів і витрат є одним з найголовніших напрямків аналітичної роботи, оскільки дозволяє на підставі проведеного аналізу здійснювати контроль за рентабельністю банків, рівнем витрат банківських установ тощо.

Розглянемо структуру доходів та витрат двох комерційних банків: банку 1 та банку 2 на чотири квартальні дати: 1.07.97р., 1.10.97р., 1.01.98р., 1.04.98р.

В структурі доходів банку 1 (див. додаток 3) найбільшу питому вагу на всі квартальні дати мають отримані відсотки, що пов’язано зі специфікою операцій, які здійснюються банком: 77,65% на 1.07.1997 року, 74,42 % на 1 жовтня 1997року, 72% на 1 січня 1998 року та 70,76% на 1 квітня 1998 року. Як бачимо, частка процентних доходів в загальних доходах банку знижується. Поряд з цим зросла частка доходів та комісій по послугах: з 22% на 1.07.97р. до 25,52% на 1 квітня 1998 року. Збільшилась також питома вага доходів від операцій з цінними паперами, хоча частка цих доходів в надходженнях банку 1 незначна і складає на 1.04.98 року всього 3,64%.

Серед процентних доходів найбільший розмір мають відсотки, отримані по кредитам, виданим юридичним особам і на1.04.98р. складають 41,73%. Значна частка належить і відсоткам за надані міжбанківські кредити.

В структурі доходів банку 2 (див. додаток 4) можна відмітити, що, як і в першому банку найбільшу питому вагу в доходах банку мають отримані відсотки, хоча частина їх дещо менша. Так на 1.07.97р. питома вага процентних доходів банку 2 склала 74,62%, на 1.10.97р. – 62,45%, на 1.01.98р. – 61,3%, на 1.04.98р. – 64,31%. Отже, як і в банку 1 частка процентів, отриманих в доходах банку 2 протягом трьох кварталів знижувалася. В останньому кварталі зафіксовано незначне підвищення їх частки – на 3.01 процентних пункти.

Слід відмітити тенденцію до збільшення в структурі доходів банку 2 частки доходів від операцій з цінними паперами: станом на 1 липня 1997 року вона становила 5,24%, а на 1 квітня 1998 року – 24, 3%.

Частка доходів і комісії по наданих послугах комерційним банком в загальному обсязі доходів знижується: з 3,04% на 1.07.97р. до 2,28% на 1.04.98р.

На відміну від банку 1, найбільше відсотків в доходи банку 2 надійшло від здійснення міжбанківських операцій, а саме надання позик іншим комерційним банкам. Станом на 1.04.98р. частка процентів, отриманих по міжбанківським кредитам, в доходах банку 2 становила 47,49% і знизилась в порівнянні з 1.07.97р. на 20,74%.

Таким чином обидва банки отримали найбільше доходів від здійснення кредитних операцій.

Найбільша частка в структурі витрат банку 1 (див. додаток 5) належить сплаченим відсоткам, хоча слід відмітити її зменшення: з 58,18% станом на 1.07.97р. до 43,9% станом на 1.04.98р. Слід відзначити зростання витрат по операціях з цінними паперами майже в 20 разів: з 0,03% на 1 липня 1997 року до 0,58% на 1 квітня 1998 року.

В цілому в структурі витрат банку 1 операційні витрати склали станом на 1.07.97р. – 73,07 %, на 1.10.97р. – 68,47%, на 1.01.98р. – 64,04%, на 1.04.98р. – 61,6%.

Поряд із зниженням питомої ваги операційних витрат зростає частка витрат на утримання апарату управління: з 26,93% на 1 липня 1997 року до 38,4% на 1 квітня 1998 року. Серед цих витрат найбільший розмір мають витрати на утримання персоналу.

Якщо розглянути структуру витрат банку 2 (див. додаток 6), то можна помітити, що тут переважає частка операційних витрат, хоча спостерігається деяке її зниження. Отже на 1.07.97р. – 75,25% всіх витрат, на 1.10.97р. – 71,59%, на 1.01.98р. – 65,92%, на 1.04.98р. – 63,74%. Частка ж витрат на утримання персоналу та інших загальногосподарських витрат постійно зростала і склала на 1 квітня 1998 року 36,26%, що більше на 11,51 процентних пункти ніж станом на 1 липня 1997 року.

Серед операційних витрат найбільший розмір мають видатки, пов’язані із сплатою відсотків, особливо по позиках і депозитах комерційних банків. Проте помітною є тенденція до зниження частки сплачених відсотків в структурі витрат банку 2. Так на 1.07.97р. вони склали 49,86%, а на 1 квітня 1998 року вже — 32,27%.

Отже, більша частина всіх витрат комерційних банків пов’язана із здійсненням їх операційної діяльності, а саме із сплатою відсотків. Проте в банку 1 частка операційних витрат має тенденцію до зниження. Поряд з цим зростають адміністративні витрати, зокрема видатки на утримання персоналу.

Як було відмічено раніше, прибуток – це різниця між доходами та витратами банку. Балансовий прибуток – це сума прибутку плюс надходження від позареалізаційних операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями та допущеним дебетовим сальдо, за мінусом збитків від позареалізаційних операцій.

Спробуємо визначити балансовий прибуток та чистий прибуток банку 1 та банку 2.

Прибуток банку 1 (див. додаток 7) збільшувався протягом звітного періоду і станом на 1 квітня 1998 року склав 3930100 грн. Надходження від позареалізаційних операцій теж мали тенденцію до зростання з 1046710 грн. до 5756400 грн. станом на 01.04.98 року. Збитки мали місце в першому та останньому кварталах звітного періоду. Не дивлячись на збільшення сум, на які зменшується оподатковуваний прибуток, сума податків також збільшувалась в даному періоді. Прибуток в розпорядженні банку збільшився більше ніж у 5 разів і на 1 квітня 1998 року склав 8392701 грн.

Розглянувши порядок визначення балансового та чистого прибутку банку 2 (див. додаток 8), можна зробити наступні висновки. Прибуток банку зростав і на 1 квітня 1998 року склав 3094613 грн., що більше в порівнянні з 1 липням 1997 року в 18,6 рази. Надходження від позареалізаційних операцій протягом року не змінювалися і залишились на рівні 4510 грн. Слід відмітити відсутність збитків. Збільшилась і сума податків, що пов'язано зі зростанням балансового прибутку.

Чистий прибуток банку 2 збільшувався протягом даного періоду, проте в останні два квартали він майже не з змінився і становив 01.01.98р. 1362780 грн., а 01.04.98р. – 1384795 грн.

Найважливішими показниками прибутковості діяльності комерційного банку, які рекомендовані згідно Інструкції №10 є:

-дохід на активи;

-дохід на капітал.

Дохід на активи (Да) – це відношення прибутку після оподаткування до середньої вартості активів, виражений в відсотках:

Дохід на капітал (Дк) – це відношення прибутку після оподаткування до середнього капіталу, виражений в відсотках.

Показник дохідності активів характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник дохідності капіталу – дохідність капіталу учасників.

Інструкція “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” рекомендує узагальнюючим показником банківської діяльності вважати дохідність капіталу, а показник дохідності активів пропонує вважати частковим показником, який відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його апарату, який підтримує оптимальну структуру активів та пасивів з точки зору доходів та витрат.

В таблиці 2.1. наведені значення відношення прибутку після оподаткування до активів для двох банків станом на 1 квітня 1998 року. Таблиця 2.1.

Дохід на активи для банку 1 та банку 2 станом на 1.04.98.р.

Як видно із таблиці, найбільшу дохідність активів (12,73%) має банк 1, що свідчить про ефективність використання всіх ресурсів, які отримав банк у своє розпорядження.

В таблиці 2.2. наведені розрахунки коефіцієнтів доходу на капітал станом на 1 квітня 1998 року.

Таблиця 2.2.

Дохід на капітал для банку 1 та банку 2 станом на 1.04.98р.

Згідно даних таблиці нижчий рівень показника дохідності капіталу має банк 2 — 17,5%.

Отже, показники прибутковості вищі в обох випадках по банку 1, хоча таке співпадання буває не завжди.

В цілому для підвищення прибутковості капіталу банківської установи, необхідно збільшувати прибутковість його активів і зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку.

За Інструкцією №10 вимірювання ефективності діяльності банку здійснюється за допомогою таких показників:

1. Чистий спред (ЧС).

2. Чиста процентна маржа (ЧВМ).

3. Чистий дохід одного працюючого (ЧДП).

4. Чистий дохід до витрат на утримання персоналу та інші.

В таблиці 2.3. відображається результат розрахунку (див. додаток 9) вищезазначених показників для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року.

Таблиця 2.3.

Розрахунок показників прибутковості банків станом на 1.04.98р.

Отже, виходячи з отриманих результатів можна зробити наступні висновки.

1. Значення показника чистого спреду для банку 1 складає 27,69%, а для банку 2 – 22,44%. Це свідчить, що банк 1 більш успішно виконує функцію посередника, адже він залучає кошти за нижчі відсотки, а розміщує за вищі, що і знайшло відображення в значенні показника чистого спреду.

2. Як банк 1, так і банк 2 має позитивну чисту відсоткову маржу, яка демонструє, наскільки доходи від активних операцій здатні перекривати витрати по пасивним операціям. Проте в банку 2 значення показника вище ніж в банку 1, і становить 16,46%. Але це більше пояснюється меншою сумою загальних активів банку 2 в порівнянні з банком 1, адже відсотковий прибуток (різниця між отриманими і сплаченими відсотками) в банку 2 менша (4848822 грн. в банку 1 та 3513441 грн. в банку 2).

3. В банку 1 продуктивність праці одного працюючого більше, ніж у банку 2, так як один працівник банку 1 виробляє 20216 грн., в той час, як в банку 2 –5539 грн.

4. На кожну грошову одиницю, витрачену на утримання працівників банку 1, припадає 2,94 грн. чистого прибутку, а на кожну грошову одиницю, вкладену в персонал банку 2 – лише 0,8 грн. Отже, в банку 2 на утримання працівників затрачено більше коштів, ніж вони “створили” чистого прибутку, тобто витрати, пов’язані з утриманням персоналу в даному банку не окупилися. Таким чином, з метою підвищення прибутковості роботи банківської установи, керівництву банка 2 слід посилити контроль за рівнем адміністративних витрат та здійснити заходи щодо зменшення їх розміру.

Узагальнюючим показником, що характеризує прибутковість діяльності комерційного банку, можна назвати показник загальної рентабельності, який розраховується як відношення чистого прибутку банку до його витрат. Визначимо значення цього показника для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року:

R1= 8392701 / 7664895*100% = 109,5%

R2= 1384795 / 4754701*100% = 29,12%

Показник загальної рентабельності банку 1 станом на 1.04.98р. склав 109,5%, банку 2 – 29,12%. Тобто, на 1 гр.од. витрат банку 1 припадає 1,09 гр.од. прибутку після оподаткування. В банку 2 на одну грошову одиницю витрат припадає 0,29 гр.од. чистого прибутку. Це свідчить, що робота банку 2 була менш ефективною, ніж у банку 1.

Розглянемо тепер фактори, що впливають на дохідність капіталу банку. Одним з таких факторів є відношення прибутку (Пр) до статутного капіталу (Ск) у вигляді:

Пр / Ск = Пр/А : Ск / А

Виходячи з формули показника дохід на активи, отримаємо

Пск = Да / Кск , де (1)

Пск - прибутковість статутного капіталу,

Да – дохід на активи,

А – загальні активи,

Кск – коефіцієнт статутного капіталу.

Звідси, для підвищення прибутковості капіталу (статутного капіталу) банку слід збільшувати дохідність активів і зменшувати відношення статутного капіталу до активів, або, інакше кажучи, зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку. А для збільшення дохідності активів слід, зокрема, збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів. Проте збільшення власних коштів бакну, основною частиною яких є статутний капітал, буде означати одночасно збільшення знаменника виразу (1), тобто зменшення прибутковості капіталу банку.

Отже, для керівництва банку в результаті його діяльності може виникнути також питання, які значення показників, що характеризують діяльність банку є бажаними. Як бачимо з вище викладеного, при збільшенні достатності капіталу банку буде зменшуватися його прибутковість. В таких випадках, як відомо, із теорії оптимального управління, застосовують два основних підходи.

При першому підході шукають компромісний варіант, який в даному випадку буде означати деякий прийнятний рівень достатності капіталу, при всякому прийнятному рівні прибутковості банку. Значення прийнятних рівнів достатності капіталу і прибутковості банку будуть при цьому визначатися суб’єктивною думкою керівництва банку.

При другому підході вибирають один із показників ефективності, який намагаються максимізувати / мінімізувати, а на значення решти показників покладають обмеження. Вибір цих обмежень взагалі також є суб’єктивним, проте в разі випадків вони можуть об’єктивно існувати. В даному випадку таким обмеженнями можна вважати нормативи Національного банку України, що визначають достатність капіталу банку і ліквідність його балансу.

Отже, при такому підході критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

2.2. Напрямки зростання доходів банку від здійснення банківських операцій.

У викладеному вище матеріалі було виявлено, за рахунок якої діяльності комерційні банки формують свої доходи. Основне джерело банківських доходів — кредитна діяльність. Були визначені фактори, що впливають на розмір формування прибутку (проценти сплачені та отримані, величина позичкових коштів). Проте важливе завдання управління формуванням прибутку є не тільки виявлення факторів, що визначають розмір доходу, але й вміння управляти цими факторами та тим самим збільшувати обсяг отриманого прибутку.

В зв’язку з цим необхідно виділити основні напрямки (причини) зростання доходів.

1. Загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід.

2. Зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах.

3. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку.

4. Зміна струтури портфелю доходних активів, тобто підвищення питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти.

Необхідно провести характеристику кожного з напрямків.

І.Загальне зростання групи активів, що приносять процентний доход.

Цією групою активів є кредитні операції банку. Для їх проведення банку необхідні, по-перше, залучення клієнтів, які бажають отримати кредит. У теперешній час для комерційних банків України це не проблема. Тих, що мають потребу в грошових ресурсах достатньо, і проблема — не в кількості, а в якості клієнтів (мається на увазі їх здібність відповідати по своїм забов"язанням). По-друге, банк повинен мати достатній кредитний потенціал, який відображає величину мобілізованих в банку коштів за відрахуванням резерву ліквідності.

Таким чином, для збільшення обсягів активу, що приносить дохід, банку необхідно нарощувати свій кредитний потенціал, який складається із власних і запозичених коштів. В цьому зв"язку комерційні банки повинні діяти за наступними напрямками:

— збільшення числа банківських вкладників, для чого банку потрібно проводити зважену маркентингову і процентну політику. Особливу увагу слід приділити залученим коштам населення, які володіють нелегальним грошовим потенціалом. Розглянемо діяльність банку АБ "Еліта" м. Запоріжжя по цьому напрямку:

Таблиця 2.4.

Структура депозитів АБ "Еліта".

Банк, як видно із вищеприведених даних, успішно нарощує свої позичені ресурси, особливо це стосується депозитів організацій та населення.

ІІ. Зміни питомої ваги доходних активів в сукупних активах. Іншими словами комерційний банк повинен нарощувати так звані "працюючі" активи і скорочувати до можливого мінімуму "непрацюючі" активи. Однак, саме "непрацюючі" активи забезпечують ліквідність банку. До них належать:

- каса і прирівнені до неї кошти;

- кошти на кореспондентських рахунках в Національному банку України та в інших банках;

- кошти на резервному та депозитному рахунках в НБУ.

Крім того дого "непрацюючих" активів належать активи, що забезпечують діяльність банку: будівлі, споруди, обладнання тощо.

Будь-який банк повинен намагатися знизити частку таких активів в балансі, особливо таких статей як несплачені проценти і сумнівні кредити. Для цього необхідно більш ефективно проводити оцінку кредитоспроможності позичальника і банківський контроль.

Таким чином банківська ліквідність досягається при максимізації залишків в касах та на кореспондентських рахунках по відношеню до інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження коштів, а їх використання для видачі позик і здійснення інвестицій. Оскільки для цього треба звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму то максимізація прибутку ставить під загрозу безперевність виконання банку своїх зобов"язань перед клієнтами.

Отже, сутність банківського управління полягає в гнучкому співвідношенні протилежних вимог ліквідності і прибутковсті.

ІІІ. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банка.

Працюючи в цьому напрямку комерційні банки намагаються збільшити рівень процентної ставки по активних операціях, тобто тут спрацьовує принцип будь-якого комерційного підприємства: "дешевше купити, дорожче продати".

З іншого боку, в умовах конкуренції між кредитними установами та боротьби за розширення обслуговування ринків банки можуть не керуватись цим правилом. Вони можуть не підвищувати рівень процентної ставки, розраховуючи на те, що більш низькі ставки залучать більшу кількість клієнтів та дозволять завоювати конкурентну перевагу.

Таким чином, щоб отримати більший доход, банк повинен враховувати крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях (облікова ставка, рівень інфляції, термін позики її розмір, ризик, характер забезпечення, витрати по оформленню позики та контроль та інші), а також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ.

На Україні в наш час спостерігається зниження рівня процених ставок по активних операціях. Це пояснюється не тільки зниженням темпів інфляції, але й розвитком конкуренції на ринку банківських операцій.

Таблиця 2.5.

Середньозважені процентні ставки по України.

IV. Зміна структури портфеля доходних активів.

Цей фактор підвищення доходності має на увазі зростання питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку добрий дохід, якщо він буде правильно ними управляти.

Головним завданням управління ризиковими операціями банку є визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику та прийняття негайного практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових операцій, або на виробітку системи заходів, що знижують можливість появи витрат банку від проведення тієї чи іншої операції.

Ризикові кредитні операції — це операції, пов’язанні із ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, що мають бути сплачені кредитору. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

а) диверсифікація позик — чим більшій кількості позичальників буде наданий у тимчасове використання позичковий капітал банку, тим, при інших рівних умовах, меншим буде ступінь ризику неповерення боргу, оскільки можливість банкрутства багатьох позичальників значно нижча можливості банкрутства одного чи декількох позичальників. Дотримання принципу диверсифікації контролюється НБУ, який встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника — не більше 25% власних коштів банку;

б)постійний контроль банку за станом справ у позичальника на протязі всього терміну користування позикою і у випадку виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, прийняття попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів;

в) страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро, так і на макро рівні, а також страхувати високоризикові кредитні угоди в спеалізованих страхових організаціях.

Кожний з напрямків підвищення доходності комерційних банків має свої переваги та недоліки. Тому банк повинен будувати свою діяльність так, щоб досягати найвищих результатів при найменших витратах.

2.3. Аналіз використання прибутку комерційного банку.

В більш загальному розумінні резервами збільшення прибутку комерційного банку є максимізація доходів, мінімізація витрат, грамотний менеджмент, динамічні і доцільні витрати на утримання апарату управління. Отже, тому наступною проблемою є правильне і цілеспрямоване використання прибутку, отриманого комерційним банком в процесі його діяльності.

Прибуток банку створюється по результатам його діяльності як різниця між фактично отриманими доходами і здійсненими витратами і розподіляється, як правило по результатам роботи за квартал, а в кінцевому варіанті — за рік у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів. На протязі року розподіл прибутку, як правило, проводиться у вигляді авансу на основі встановлених загальними зборами пропорцій.

В залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державні і місцеві бюджети з прибутку або доходу. Звичайно, механізм стягнення податків, що застосовується в тій чи іншій країні, впливає як на рзмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Система оподаткування комерційних банків провідних зарубіжних країн, як правило, пов’язана з загальною системою податків на корпорації. Так, на приклад, у Великобританії банк сплачує 33-35% від загального доходу з внутрішних і зарубіжних операцій. В США ставка федерального податку на прибуток знижена до 34% (порівняно з 46% у 1986 році). Однак банки США. як правило, сплачують ще більш низьку ставку завдяки вирахуванню з бази оподаткування доходів по деяким видам цінних паперів. У Франції банки (включаючи відділення іноземних банків) сплачують податок з корпорацій, який дорівнює 34% з нерозподіленого прибутку і 42% з прибутку, який виплачений у вигляді дивідендів. Податок на додану вартість не стягується з основних видів банківських доходів (процентів, комісій тощо), але сплачується у розмірі 18,6% з доходів від операцій по лізінгу, торгівлі дорогоцінним металами, трастових операцій та зберігання цінностей в сейфах.

Досліджуючи досвід оподаткування провідних країн можна зробити висновок, що уряди цих країн не намагаються стягувати з корпорацій все до останньої нитки (як це інколи робиться на Україні), а навпаки сприяють діяльності корпорацій знжуючи податки або встановлюючи диференційовану систему оподатківання. Однак, не слід забувати, що економічна ситуація в Україні протилежна ситуації в цих країнах. Але в подальшому, при умові досягнення стабільності економіки, можливе використування зарубіжного досвіду.

У відповідності з податковим законодавством України комерційні банки сплачують податки до державного і місцевих бюджетів з прибутку (доходів) і норматив плати податку до бюджету по банкам складає 30%. Треба відмітити, що на відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може, оскільки ці нормативи регламентуються законодавчо. Після сплати податків і штрфів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву.

З суми, яка залишається виплачуються дивіденди пайщикам. Якщо залишається сума, то вона може бути відправлена на індексацію акцій або ж на приріст статутного фонду за згодою акціонерів. Якщо банк за підсумками діяльності за минулий рік допустив збитки, то вони покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності — за рахунок коштів статутного фонду.

Розглянемо докладніше механізм створення резервного і страхового фондів, оскільки вони законадавчо означені і мають велике значення для діяльності комерційного банку.

Прибуток є основнимм і єдиним джерелом створення резервного фонду комерційного банку, який призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привелійованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зміцнення його матеріальної та фінансової бази. В свою чергу, це сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами, зменшує вірогідність банкрутства комерційного банку. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило на рівні 25% від статутного фонду, а відрахування від чистого прибутку повинні складати не менше 5% на даний час в Україні. Якщо в процесі або після створення резервного фонду з нього проводяться виплати на покриття збитків та непередбачених витрат, то відрахування відновлюються до встановлення належного розміру цього фонду.

Згідно з діючим законодавством України комерційний банк зобов’язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без відсотків і комісій) за всіма видами кредитів та інших активних оперцій, які відносяться до їх основної діяльності у національній та іноземній валюті. Комерційні банки України формують страхові резерви за рахунок щоквартальних відрахувань від прибутку, що залишився після оподаткування. Хоча свтовий досвід свідчить, що оптимізація джерел наповнення необхідних страхових резервів для забезпеченя фінансової стійкості українських банків полягає у встановлення порядку їх формування за рахунок щомісячних відрахувань із віднесенням на операційні витрати банку.

Необхідним є утворення фонду страхування депозитів. Цей фонд зможе надати гарантію вкладникам на повернення їх коштів. Даний фонд може бути утворений як на державному рівні (наприклад, США) так і на рівні окремо взятого банку. У нас він утворюється на державному рівні як окремо юридична особа.

Зарубіжні банки також за рахунок своїх доходів створюють резерви на випадок непогашення позичок, виконують страхові платежі, пов’язані зі страхуваннямм депозитів і вкладів, володінням майном і можливими пожежами, повенями, соціальними потрясіннями, а також з імовірністю витрачання та привласнення чужих грошей, пограбування, втратою банкнот, чеків, цінних паперів та інших важливих документів, які пересилаються кур’єрами або іншим способом, підробкою документів тощо. На жаль в Україні ці види страхування поки що не отримали належного розвитку.

Ефективна діяльність у галузі банківського бізнесу дозволяє комерційним банкам займатися благодійно-спонсорською діяльністю, яка займає неабияке місце в життєдіяльності комерційного банку. В якості прикладу розглянутий АБ “Еліта”.

АБ “Еліта” активно займається спонсорською та благодійною діяльністю. Це одне з основних напрямків в діяльності банку, яке визначає його обличчя. Банк віддає перевагу заходам, що несуть гуманізм і мають соціальний напрямок:

-надання допомоги дитячим лікувальним установам;

-допомога інвалідам та ветеранам;

-фінансування навчальних установ;

-фінансування розвитку спорту;

-підтримка духового відродження країни.

На протязі 1997 року банком надавалась фінансова підтримка:

-Спілці Чорнобиля, Фонду сприяння політиці молоді, Фонд оздоровлення дітей, школі №110 м. Запоріжжя. Банк виступив спонсором видання книги “Чорнобиль і Запоріжжя: тоді і десять років потому” — автори М.І. Костенецький та Г.Т. Грибиненко;

-були придбані медикаменти та надана фінансова допомога обласній дитячій лікарні, 2-й кафедрі хирургії інституту удосконалення лікарів імені Горького;

-банк є спонсором гандбольної команди “Мотор Січ” та баскетбольної команди “Козачка-ЗАлК”;

-надає фінансову допомогу православній церкві — Запорізькому Єпархіальному управлінню, обласній організації охорони пам’ятників.

Отже, як видно АБ “Еліта” надає відчтну допомогу своїй області і це дуже добре, оскільки, якщо ти маєш більше грошей ніж у інших, то чому не допомогти тим, хто в них має потребу.

Таким чином, прибуток комерціного банку має великий ефект, що було зазначено у першому розділі цієї роботи, а підтверджено в цьому розділі на прикладі конкретного банку.

Загальна маса вільного залишку прибутку, що залишається після відрахувань у вищезазначені фонди, направляється, як правило, на виплату дивідедів акціонерам пропорційно розміру коштів, вкладених ними в статутний фонд комерційного банку. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідніше, ніж за рахунок нового випуску простих акцій, оскільки відсутні витрати, пов’язані з випуском нових цінних паперів. Причому, якщо за привілейованими акціями дивіденд фіксується при їх випуску в процентах до номінальної вартості і повинен в першу чергу (після усіх обов’язкових платежів і виплати відсотків по облігаціях), то по звичайним акціям і по паям розмір дивіденду залежить від розміру отриманого прибутку і при його зниженні може зовсім не виплачуватися, до чого акціонери банку повинні бути готові.

Після усіх вищевказаних розподілів за рішенням акціонерів можна залишити частину прибутку ненаправленою в жоден з фондів і невикористаною по жодному з вище вказаних напрямків. Такий прибуток називається невикористаним.

Ось, наприклад, як здійснює розподіл прибутку Київський філіал АБ “Еліта”. Після сплати податку на прибуток (30% від отриманого прибутку), чистий прибуток розподіляється наступним чином:

1. 45% направляється в Головний офіс для формування:

-5% - резервного фонду;

-40% - фонду дивідендів по акціям;

2. 55% залишається в розпоряджені філіалу. Розподіл фондів філіалу між фондом накопичення (фонд розвитку) та фондом споживання (фонд матеріального заохочення) здійснюється філіалом самостійно. Однак, Головний офіс банку надає рекомендації по розподілу цих сорока відсотків: 40% - фонд розвитку виробництва та 15% - фонд матеріального заохочення.

Кажучи про вдосконалення використання прибутку необхідно в першу чергу визначити суб’єктів, зацікавлених в отриманні прибутку. Серед суб’єктів можна виділити групи:

-акціонери банку;

-персонал банку;

-вкладники і дебітори;

-органи державної влади і управління в особі НБУ та ДПІ.

У кожної з цих груп - свої цілі і завдання, які можуть входити в протиріччя з інтересами іншої групи, стосується це в основному саме розподілу прибутку. Справа в тому, що в отриманні прибутку зацікавлені усі. Так завдяки збільшенню абсолютної маси прибутку акціонери отримують більший дивіденд на акції, керуючий персонал зможе розширити матеріально-технічну базу, покращити ергономічні умови, умови праці. Для дебіторів банку збільшуються можливості у використанні грошових засобів, для вкладників — підвищується гарантія повернення своїх грошових коштів. Завдяки збільшенню прибутку державний бюджет отримає більше відрахувань по податкам з прибутку. Коли справа доходить до розподілу, то інтереси усіх цих суб’єктів розмежовуються: кожний намагається отримати більше.

Прибуток, в тому числі і банківський, важливий для усіх учасників економічного процесу. Власники акціонерного капіталу зацікавлені в отримані прибутку, так як він являє собою дохід на інвестований капітал. Прибуток несе вигоду вкладникам, так як завдяки збільшенню резервів і підвищенню якості послуг складається більш міцна, надійна та ефективна банківська система. Позичальники побічно зацікавлені в достатньому банківському прибутку в зв’язку з тим, що здатність банку надавати позички залежить від розміру і структури його капіталу, а прибуток — основне джерело власного капіталу. Навіть економічні групи, які безпосередньо не користуються послугами банків, отримують побічну вигоду від банківського прибутку, тому що надійна банківська система означає безпеку вкладів та наявність джерел кредиту, від яких залежать підприємства і споживачі.

Тому при використанні прибутку основним завданням керівництва є знаходження “золотої середини” — компромісного рішення, при якому всі зацікавлені в отримані доходу особи будуть задоволені. На дане рішення впливає багато факторів: кількість отриманого прибутку, відношення доходу на акцію до середньої заробітної плати в країні, компетентність персоналу і його здатність переконати акціонерів в правильності обраного рішення по розподілу прибутку, також, рівень економічної грамотності акціонерів — власників капіталу.

На відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може: ці нормативи регламентуються законодавчими актами.

Наступним етапом є розрахунки з дебіторами та вкладниками, так як для підтримки високої репутації, яка так важлива в банківській діяльності банк повинен в короткий строк відповідати по борговим зобов’язанням.

Найбільш конфліктним і потребуючим особливої уваги є процес розподілу прибутку між акціонерами банку (у вигляді дивідендів) та керуючим персоналом (до фондів розвитку, економічного стимулювання, основних засобів і т.п.).

Необхідно зауважити, що для деяких банків це одна з основних проблем розвитку. Причиною такого становища є некомпетентність акціонерів банку. Достатньо грамотна і компетентна політика персоналу в сукупності з пріоритетами розвитку діяльності банку дозволяють щорічно заробляти банкам великі прибутки. На фоні цього не зрозуміло бажання акціонерів не направляти на розвиток банку коштів, навіть до раніше створених фондів таких як резервний вони, наприклад, направляються на виплату дивідендів.

Одним з резервів збільшення прибутку і раціонального його використання є фінансове планування. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік.

Перед Радою банку завжди стоїть дилема: “Куди направити прибуток?” Забезпечити високу дохідність акцій (пайок) або нарощувати фонди банку. Природньо, учасники банку будуть зацікавлені у збільшенні дохідності своїх інвестицій в банківську діяльність. Але необхідно враховувати, що спрямування прибутку на утворення фондів банку в певній мірі знижує рівень дивідендів, однак збільшує власні кошти банку, слугує базою подальшого росту банку, а отже, росту прибутку і збільшення його фінансової стійкості.

Розділ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності діяльності комерційних банків і їх фінансової стійкості.

Банківська система України сьогодні знаходитсья на дуже важливому етапі свого становлення і розвитку. Життя висунуло перед банківською системою ряд проблем, від вирішення яких залежить не тільки майбутня доля багатьох комерційних банків, але й подальше реформування тих секторів економіки, які обслуговуються цими банками.

Багато комерційних банків сьогодні знаходяться в тяжкому фінансовому стані, що негативно відбивається на їх діяльності, а отже і на становищі їх клієнтів. Минулий 1997 рік видався не зовсім вдалим для українських комерційних банків. Особливо це стосується третього кварталу 1997 року, коли світова фінансова криза “похитнула” і нашу банківську систему. Але окрім неї на діяльність банківських установ України продовжують негативно впливати наступні фактори:

-глибока криза екноміки, недієздатність державних структур пожвавити виробництво;

-політична нестабільність, яка посилюється новими виборами, а також протистояння парламенту та уряду;

-впровадження недосконалиих податкових законів, особливо це стосується нещодано прийнятих законів “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про податок на додану вартість”;

-зростання від’ємного зовнішнього сальдо, посилення залежності екноміки і фінансів країни від іноземних кредитів та міжнароодних кредиторів;

-низька інвестиційна привабливість економіки України як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвестоорів.

Все це не змогло відбитися на діяльності комерційних банків України. Але цей вплив посилюється і самим станом в середині банківської системи.

Отже, на даний час в Україні склався такий стан банківської системи.

На 1 січня 1998 року в Україні зареєстроване 227 банків, з яких фактично працюють 186 (81% від загальної кількості). Рівень інфляції за 1997 рік склав 10,11%. В цілому по банківській системі за минулий рік кредити українських банків складали 9,3 млрд. грн. (зростання в 1,38 рази порівняно з 1996 роком), внески в цінні папери — 2 млрд. грн. (зростання в 1,9 млрд. грн.), резерви — 217 млн. грн. (в 2,08 рази), а балансовий прибуток — 999 млн. грн. (в 1,17 рази).

Балансовий прибуток 113 банків за 1997 рік, які входять до Асоціації українських банків, (див. додаток 10) склав 822,1 млн. грн. (середня прибутковість уставного фонду — 86,1%, а середня прибутковість чистих активів — 6,95%). Аналітики Асоціації українських банків відмічають, що в кінці 1997 року по відношенню до кінця 1996 року прибутковість уставного фонду зменшилася на 4,7%, а прибутковість активів — на 1,4%. Цікаво, що найбільшу прибутковість уставного фонду продемонстрував “Ощадбанк” — при статутноому фонді 10, 5 млн.грн. він отримав прибуток в розмірі 52,8 млн. грн. Тобто на 1 грн. статутного фонду банк може виплачувати дивіденди у сумі 5,03 грн. Далі по цьому показнику йдуть “Українсьий кредитний банк” (4,57 грн.), “Слав’янський” (3.47 грн.), “Укрсооцбанк” (3,08 грн.) і “Приватбанк” (2,88 грн.), який в минулому році отримав найбільший серед 113 банків прибуток — майже 130 млн. грн.

Зрозуміло не усі банки працюють з таким рівнем прибутковості, але все ж таки фізичні особи все більше довіряють свої гроші банківським установам. Так, за минулий рік внески населення зросли на 58% і досягли 1,35 млн. грн.

В зв’язку з незадовільним становищем банківської системи в 1997 році тільки 74 % комерційних банків працювало нормально, 18 % банків поставлено в режим фінансового оздоровлення, а 8 % — ліквідовано.

Треба відмітити, що банкрутство того чи іншого банка вкрай негативно відбивається на фінансовому становищі тих юридичних і фізичних осіб, грошовими коштами яких цей банк користувався.

Незважаючи на падіння обсягів виробництва, банкіська система загалом залишилася прибутковою, хоча порівняно з попереднім 1996 роком прибутковість активів та капіталу в 1997 році знизиллася.

Що стосується статистики прибутку за його складом, то в 1997 році зросла частка доходів від операцій з цінними паперами та векселями (див. додаток 11), але все ж таки найбільшу частку в прибутку комерційних банків України займають відсотки отримані за наданими кредитами — 37%.

84% витрат, що були виділені на утримання підрозділів банків, становлять витрати на утримання апарату управління (див. додаток 12).

В цілому серед українськиих банків останнім часом спостерігається тенденція зниження частки процентних доходів в їхньому загальному обсязі. При цьому непроцентні доходи збільшуються переважно за рахунок розширення обсягів касово-розрахункового обслуговування. З одного боку, це явище позитиивне, бо свідчить про розширення кількості клієнтів, збільшення кількості послуг за розрахунково-касовим обслуговуванням. З іншого боку, ці цифри також свідчать про нерозвинутість в Україні ринку банківських послуг взагалі і факторингових, лізингових, трастових. які посідають істотне місце в діяльності західних банків, зокрема.

Відповідно до вищесказаного можна відмітити, що українська банківська система має великі перспективи щодо підвищення ефективності діяльності комерційних банків, але це можливе лише за умов покращення не тільки стану банківської системи, а і всієї економіки України в цілому.

Отже, сьогодні в практиці українських банків існує дуже велика низка проблем, з якими вони стикаються кожен день у своїй діяльності, і деякі з них безпосередньо впливають на прибутковість комерційних банків України. Вирішення цих проблем, як вже відмічалося раніше, залежить не тільки від вдосконалення механізму банківської діяльності, але й від загального економічного стану в державі. Відомо, що більшість господарств у нас сьогодні є слабкими, з низьким рівнем кредитної здатності, а то й просто збитковими. Кредитні відносини з такими господарствами не надійні, пов"язані з підвищеним ризиком. З позиції банка як підприємства — це малоприємна клієнтура. Але з позицій народного господарстів в цілому, ряд структур із цих малорентабельних підприємств є життєво необхідними, без функціонування яких суспільство не може нормально існувати і тому якраз саме ці підприємства потребують банківської підтримки. Вихід із цього протиріччя існує.

Традиційно така ситуація вирішуєтсья не за рахунок комерційного банку, примушуючи його кредитувати таких клієнтів або виконувати ті чи інші операції, а при підтримці держави. Держава, яка зацікавлена, наприклад, в розвитку виробництва продуктів харчування, легкої промисловості, сільського господарства і тощо, бере на себе додаткові, в їх взаємодії з банками, матеріальні гарантії.

Їх може бути декілька, насамперед, є категорії дешевих кредитів. Організаційно в таких випадках комерційний банк кредитує підприємство по заниженій відсотковій ставці, а держава (бюджет) компенсує йому різницю, між тим, нижчим рівнем відсотка, який зможуть платити підприємства, і кредитним відсотком, який складається на ринку. Можливий і інший варіант, коли бюджет передає комерційному банку відповідні ресурси, які призначені для спеціальних інвестиційних кредитів. В першому випадку держава компенсує банку плату за кредит, а в другому — дає гроші. В кожному із цих випадків мова йде про спеціально затверджену державою програму (національну або регіональну), яка фінансується банками і яка одержує відповідну урядову підтримку. Ніхто при цьому не втрачає: народне господарство одержує додатковий імпульс для розвитку життєво необхідних галузей, а у комерційних банків не тільки не тільне не пропадає комерційна зацікавленість, але й, одержуючи додаткові гарантії держави, з більшим бажанням взаємодіють з такими клієнтами.

В складній економічній ситуації (і особливо в умовах інфляції) банки обережно відносяться до потреб бюджету, в кредитуванні його видатків. Банківське сприяння програми розвитку економіки держави здійснюється не шляхом огульного кредитування більшої частини видатків державного бюджету і його дефіциту, а шляхом закупки цінних паперів та інших зобов"язань держави, а також на основі кредиту, його терміновості і платності, находячи джерела для непониження доходності комерційного банку.

Важливим інструментом стимулювання банківської діяльності є також податкова політика. В цілому вона повинна виходити з тих же принципів, які закладені в податковій системі відносно всіх інших підприємств. Посилений податковий прес, який напрвлений на скорочення прибутку банка, в кінцевому рахунку відіб"ється на розвитку діяльності підприємств.

Розглядаючи результати діяльності комерційних банків України за роки їх існування, буде повчальним звернути увагу не тільки на роботу комерційних банків, які опинились в тяжкому фінансовому становищі, в тому числі збанкрутілих, а також і тих, які у важких умовах економічної кризи не тільки вистояли, а й укріпили своє фінансове становище.

Економічне середовище, в якому функціонує банківська система, нормативні регулятори і вимоги з боку НБУ до всіх комерційних банків були практично однаковими. Тоді чому ж одні банки збанкрутували, інші опинились в трудному фінансовому становищі, ще інші банки опинились в групі більш менш "благополучних"? Особливо не можливо не звернути увагу на те, що в групі "багополучних" опинились не тільки великі, сильні банки, але й малі банки. В той же час деякі більші потужні банки збанкрутували. Звичайно, що на це дуже важливе питання може буде знайти відповідь при більш широкому та глибокому аналізі діяльності комерційних банків, але це виходить за межі даного дослідження. Тут же звернемо увагу тількі на деякі сторони діяльності банків в умовах трансформування виробничих відносин на сучасному етапі і які вплинули і нині впливають на фінансовий стан банківської системи.

Досвід роботи банків "благополучних" засвідчує, що їх успішний розвиток в умовах кризису залежить в прешу чергу від рівня професіоналізму — від політики банка, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних струткр. Досвід же банків, що збанкрутіли, навіть тих, які мали більш менш великі структурні фонди, показав, що їх, на перший погляд, нормальна внутрішня управлінська структура насправді виявилась аморфною, розвивалась хаотично та зробилася не управляємою. Такі банки могли існувати та процвітати в умовах галопуючої інфляції.

В цих умовах доходи банків перекривали непрофісіоналізм в банківській діяльності, а збитки нівелювала та ж інфляція. Але як тільки темпи інфляції почали уповільнюватися, коли НБУ став проводити більш жорстку монетарну політику, а інфляція ставала все більш керованою, стан в цих банках почав сильно погіршуватись. В банківській сфері практично настав вторинний переділ ринку — лиття, поглинання. На цьому етапі наступає період збільшення банків, а філіальні системи більш сильних банків починають розширюватись.

Сьогодні в системі комерційних банків України функціонують два види банків — банки з розвинутою філіальною сіткою і банки, які не мають філіалів.

Є банки без філіальної сітки, які знайшли свою нішу і спокійно в ній працюють. Наприклад, АКБ "Перкомбанк" — великий, комплектний, мобільний, має свою клієнтуру, рентабельний банк.

Не менше успішно працюють і ті банки, у яких є розвинута сітка філіалів (наприклад, АКБ "Приватбанк", у якого є більше 100 філіалів).

Повчальним в питаннях організації банківської справи в нових умовах є діяльність АКБ "Укрінбанк", який має розгалужену сітку філіалів. Цей банк чітко розділив функції центрального апарату і полочної операційної діяльності. Центральний апарат банка займається методологією, контролем і координацією діяльності філіалів. Головне оперційне управління в Києві займається щорічним обслуговуванням клієнтів. Банк визначився зі своїми реальними клієнтами, знає їх баланси і фінансово-матеріальні можливості. В управлінській структурі банка з"явились юридичний відділ і відділ управління кредитними ризиками.

АКБ "Укрінбанк" значно переструктуризував, суттєво перебудував свій кредитний потрфель. В зв"язку з цим він зменшив кількість, але якість його значно підвищилася, більшість валютних коштів цього банка працює в різних рентабельних програмах.

Подолання гіперінфляції дозволяє банкам переходити до більш реального планування своєї діяльності. Виникають умови для застосування таких інструментів в банківській діяльності, які дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про ф"ючерси, опціони, форвардні операції з валютою ті інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин.

Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства, яким слід було б передбачити слідуюче:

-банківське законодавство повинно було б відобразити всі форми взаємовідносин банків з органами державної влади і управління, Національним банком, між собою і клієнтурою. Банківські закони повинні мати характер прямої дії з тим, щоб звести до мінімуму втручення органів управління в діяльність комерційних банків;

-вдосконалити систему банківського ліцензування, передбачити усунення монополізму в банківській діяльності, а також рівність умов конкуренції між банками;

-для забезпечення повноти банківського законодавства норми, які відносяться до банківської діяльності, слід було б включати в законодавчі акти по регулюванні інших сфер діяльності;

-ввести законодавчі норми, які регламентують кредитування банками власних акціонерів і пайщиків;

-при вдосконаленні податкового законодавства необхідно враховувати специфіку банківського сектору та зацікавити його в підвищенні діяльності і фінансової стійкості, створення в банках резервів для покриття можливих збитків: указані резерви повинні створюватись із доходів банка за рахунок оподаткування;

-упростити процедуру створення філіалів банків, зняти всі географічні бар"єри організації нових банків;

-створювати відповідні умови для організації спеціалізованих кредитних установ, інвестиційних, інноваційних, іпотечних, експортно-імпортних банків, товариств взаємного кредиту, кредитноощадних установ, кредитної кооперації і інших, які прийняті в світовій практиці. Поряд з великими банками повинна бути і сітка малих банківських або небанківських установ (з граничними правами), які тісно зв"язані з малим бізнесом і мають з ним особливі відносини.

В цілях захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу слід було б здійснити слідуючі заходи;

-здійснити розробку відповідних правил і процедур для всіх стадій кредитної діяльності, які включали б етапи обгрунтування, супроводження та погашення кредиту;

-систематично і всебічно вивчати кредитні ризикі, приймати заходи по їх пониженню. Вірно поступили комерційні банки, які в своїх управлінських структурах організували відділи управління кредитними ризиками;

-вдосконалювати механізм економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення;

-необхідно забезпечити достовірну інформацію про клієнтів;

-одним з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них є страхування депозитів, які також захищають інтереси вкладників. Необхідно розробити страхування вкладів з урахуванням досвіду інших держав. Страхування депозитів повинно здійснюватись спеціальним оргвном, який створений за участю Національного банка України, страхової установи і комерційних банків. Об"єктом страхування повинні стати тільки вклади і депозити суб"єктів господарювання, і в першу чергу вклади і депозити населення. При цьому розмір вкладу або депозиту, по якому здійснюється відшкодування в певній сумі, повинен бути офіційно обмежений;

-банкрутство банків, особливо великих, є небажаним тому, що це веде до серйозних економічних потрясінь як для їх акціонерів, так і для економіки в цілому. Але в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства. Тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

Дуже в критичному стані сьогодні знаходитсья довгострокове кредитування. Тому слід було б здійснити заходи по забезпеченню привабливості для комерційних банків інвестиційних та конверційних кредитів з урахуванням більших обсягів витрат по їх обслуговуванні, високого ступеню ризику, відсутності надійних гарантій, поверення вказаних кредитів.

В цьому відношенні можна було б підвищити розмір маржі до рівня середньої маржі по інших комерційних кредитних операціях, або звільнити комерційні банки повністю від оподаткування по державним кредитам, які направляються на інвестиційні і конверсійні програми.

Висновки.

Вивчення діючого законодавства порядку формування та використання прибутку банку, аналіз показників прибутковості на даних як умовних банків, так і реально існуючих (АБ “Еліта” м. Запоріжжя та його київська філія), все це дозволяє зробити наступні висновки:

1. Основні принципи діяльності комерційного банку — прибутковість господарювання та принцип “дешевше купити — дорожче продати”. Проте зазначені принципи повинні носити “цивілізований” характер. А для цього необхідно створити рівні можливості в отриманні необхідної інформації і створенні свого продукту.

2. Для досягнення успіху кожний комерційний банк повинен діяти під девізом: “Все для клієнта!”. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес. Тому банк повинен постійно удосконалювати і впроваджувати нові види послуг, підвищувати якість обслуговування.

3. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує певні функції: характеризує економічний ефект, має стимулююче значення, а також є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Як різниця між валовими доходами та валовими витратами визначається балансовий прибуток.

4. Так як банк являє собою фінансовий інститут і має право здійснювати не всі види діяльності (комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування), то його валовий дохід складають наступні види доходів: процентні, комісійні, торгівельні, інші банківські і небанківські доходи. Основними статтями витрат є відсотки, сплачені по вкладам громадян та депозитам юридичних осіб, витрати на утримання банку та інші.

5. Критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

6. Для збільшення прибутковості активів банки повинні застосовувати такі заходи:

- збільшувати обсяг наданих кредитів за рахунок зменшення кредитного відсотку;

- збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів;

- зменшувати співвідношення власних та залучених коштів.

7. Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв"язку з цим в роботі були виділені основні напрямки зростання доходів:

а) загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальників і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

б) зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести "непрацюючі" активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

в) зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Основні напрямки зниження рівня витрат банку:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання апарату управління;

в) скорочення обсягів заробітної платні, але не шляхом її зниження, а шляхом скорочення кількості працюючих завдяки автоматизації банківської діяльності.

8. Після сплати податків і штрафів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-виплата дивідендів акціонерам;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву;

-інші напрямки.

Розподіл прибутку, який залишився після оподаткування здійснюється в порядку встановленому загальними Зборами акціонерів (пайовиків) банку. Після розподілу може залишитись вільний залишок прибутку — нерозподілений прибуток.

9. Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства. З метою захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу необхідно здійснювати такі заходи як: систематичне і всебічне вивчення кредитних ризиків, прийняття заходів по їх пониженню; вдосконалення механізму економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення; направлення клієнтам, біржам та іншим зацікавленим закладам банківських звітів; здійснення страхування депозитів як один з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них; в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства, тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

10. До недавнього часу в нашій країні не проводились дослідження присвячені комплексному аналізу діяльності комерційних банків. Розвиток акціонерної форми власності в банківському секторі економіки, робота банків на комерційних засадах передвизначають їх орієнтацію на отримання максимального доходу, перегляд традиційних форм та методів керівництва своїми операціями, а також регулярне проведення аналізу ефективності їх здійснення. Не менш важливим стає також проведення аналізу банківської діяльності на макро- та мікрорівнях. Тому є актуальною розробка методики аналізу показників діяльності банків, як в теоретичному, так і в практичному аспектах.

Аналіз діяльності банку повинен базуватися на наступних принципах:

1. співвідношення інформації, яка вкладена і яка вимагається. Цей принцип дуже важливий, він є базовим для реалізації комунікаційної функції аналізу. Ігнорування веде або до надання надлишкової інформації (відзначимо, що підготовка даних — процес дорогий), або до недостачі необхідної інформації;

2. висока культура аналітичних розрахунків. Суть даного принципу полягає в тому, що дані які надаються повинні бути простими та доступним для тих, для кого вони призначаються;

3. залежність аналізу від існуючих обмежень : технічного, часового, інформаційного характеру, а також інтелектуальних, пізнавальних здібностей та можливостей аналітика.

Підбиваючи підсумок даної роботи, необхідно зазначити, що в нашій країні комерційні банки стають основним сегментом в структурі банківській системі. Комерціалізація банків значить переклад кредитного процесу на ресурсний тип його побудови. Перехід до ринку узаконює нову роль прибутку як оціночного показника роботи банків. В цьому плані особливо актуальним стає аналіз банківської діяльності з точки зору її дохідності.

Використана література.

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” із змінами і доповненнями станом на 01.01.98. // Відомості Верховної ради України. - 1997.-№25.

2. Закон України “Про господарські товариства” // Галицькі контракти - 1996 - №42.

3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Діло - 1998 - №1,2.

4. Інструкція № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” від 21.11.1997.

1. Анализ деятельности коммерческих банков. / Под общ. ред. Кумок С.И.,1994.

2. Банковский портфель – I, II, III. Отв. ред. Коробов Ю. И. и др. Авт. кол.: Антонов Г. М. и др. – М: Соминтэк, 1994.

3. Богомазов М. Банковская прибиль расползается по новим счетам. // Бизнес, 1997 — № 42.

4. Вступ до банківської справи. / під. заг. ред. Савлука М. І. — К.: Лібра, 1998.

5. Гуцал І. С., Чайковський Я.І. Банківська система України сьогодні: основні проблеми й перспективи розвитку. // Фінанси України, 1997 — № 8.

6. Данильченко К.М., Раєвська Т.О. Ліквідність та активи комерційних банків // Вісник НБУ –1996 - № 5 – с. 15.

7. Домрачев В. Процес накопичення капіталу триває. / Вісник НБУ, 1997 — № 10.

8. Економический анализ деятельности банка: учебное пособие – М: Инфра-М, 1996.

9. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит – К: Лібра, 1996.

10. Івасів І.Б. Яка банківська система потрібна Укріїні? // Вісник НБУ, 1997 — № 4.

11. Коммерческие банки./ Под.ред. Усоскина В.М. Авт.кол. Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. и др. – М: СП Космополис, 1991.

12. Львов Ю.И. Банки и финансовий ринок. — С-П.: КультИнформПрес, 1995.

13. Никольский Ю. Украинские банки”97: вижить би... // Финансовая консультация, 1997 — № 5.

14. Основи банковского дела. / под ред. Мороз А. М. — К.: Лібра, 1994.

15. Раєвський К., Домрачев В., Майданюк О. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків. – К: 1996.

16. Святко С.А. Анализ доходів комерційного банку. // Фінанси України, 1997 — № 12.

17. Статистика Асоціації українських банків. // Вісник НБУ, 1998 — № 1.

18. Усоскин В.М. Современний коммерческий банк: управление и операции.— М.: Вазар-Ферро, 1994.

19. Халява С. Прибутковість та ліквідність комерційних банків та ууправління грошовою позицією. // Вісник НБУ, 1997 — № 5.

20. Черкасов В.Е. Финансовий анализ в коммерческом банке.— М.: ИНФРА-М, 1995.

21. Ширинская Е. Б. Операции коммерческого банка: российский и зарубежний опит. — М.: Финанси и статистика, 1995.

Додаток 1.

Склад банківських доходів (витрат).

Додаток 2.

Склад небанківських доходів (витрат).

Додаток 3.

Структура доходів банку 1.

Додаток 4.

Структура доходів банку 2.

Додаток 5.

Структура витрат банку 1.

Додаток 6.

Структура витрат банку 2.

Додаток 7.

Динаміка отриманого прибутку банком 1, грн.

Додаток 8.

Динаміка отримання прибутку банком 2, грн.

Додаток 9.

Розрахунок показників прибутковості банку 1 та банку 2 на 1.04.98р.

Доповідь.

Темою даної випускної роботи, яка представлена на ваш розгляд, є “Прибуток комерційного банку та його розподіл”.

Вибір даної теми обумовлюється тим, що в сучасних умовах (в умовах економічної кризи з одного боку та в умовах становлення ринкової економіки з іншого) питання формування та розподілу прибутку банків і забезпечення їх стабільності набувають особливої гостроти, стають більш актуальними і важливими, тому і потребують серйозного їх вивчення.

Ринкові відносини вимагають від суб”єктів підприємницької діяльності вміння грамотно оцінити фінансовий стан свого підприємства, фінансову ситуацію господарства країни в цілому. Інакше вони не можуть приймати правильні управлінські рішення і їхні шанси не успіх у всезростаючій конкурентній боротьбі будуть залишатися мінімальними. І в цих умовах все більшого значення набуває фактор прибутку.

Перший розділ даної роботи розкриває особливості діяльності сучасних комерційних банків. Головним принципом діяльності банківської установи є принцип прибуткового господарювання. Важливо відмітити, що в умовах ринкового саморегулювання банк повинен отримати таку величину прибутку, щоб не лише мати змогу покрити свої витрати та погасити зобов”язання, а й направити частину отриманого прибутку на подальший розвиток своєї діяльності. Отриманий комерційними банками прибуток є базою для підвищення і онвлення основних фондів банку, приросту власного капіталу, який гарантує стіцкість фінансового положення і ліквідність балансу, забезпечення відповідного рівня дивідендів, розвитку і підвищення якості банківських послуг. Зрештою, як і в інших галузях, банківський прибуток стимулює діяльність керівництва з приводу поширення та улосконалення операцій, зниження витрат і підвищення якості послуг.

Проте розглядаючи значення прибутку неможливо говорити про нього лише абстрактно. Тому в першому розділі також розглядається склад основних елементів прибутку комерційного банку — доходів і витрат. Згідно з новим планом рахунків доходи і витрати включаються до 6 і 7 класу відповідно і які класифікуються як банківські доходи і витрати і небанківські доходи і витрати. В свою чергу банківські доходи (витрати) включають процентні, комісійні, торгівельні та інші банківські операційні доходи (витрати). Небанківські доходи (витрати) складаються з адміністративних витрат та іншіх. (Додатки 1,2)

Другий розділ роботи присвячений аналізу прибутку комерційного банку, виявляє напрямки зростання доходів банків, а також розглядаються принципи розподілу банківського прибутку.

Отже, аналіз прибутку включає аналіз доходів, витрат, фінансових коефіцієнтів прибутковості. Аналіз доходів і витрат є одним з найсуттєвіших напрямків аналітичної оцінки прибутку, оскільки дозволяє на підставі проведеного аналізу здійснювати контроль за рентабельністю банків, рівнем доходів і витрат банків тощо.

Найважливішими показниками прибутковості та ефективності діяльності комерційних банків, що нині використовуються у нас та за кордоном, виступають:

1). Прибуток на одиницю активів (ROA).

2). Прибуток на капітал (ROE).

3). Чистий спред.

4). Чиста процентна маржа.

5). Чистий дохід на одного працюючого.

6). Витрати на персонал.

Кожний з наведених показників характеризує той чи інший аспект прибутковості банку. Прибуток на одиницю активів — перш за все показник ефективності роботи менеджерів. Він говорить про те, наскільки менеджери банку справляються з завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи. Прибуток на капітал — вимірювач дохідності. Він приблизно встановлює розмір чистого прибутку, який будуть отримувати акціонери від інвестування свого капіталу, тому його значення завжди буде цікавити акціонерів. За допомогою спреда оцінюється, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і на скільки гостра конкуренція на ринку, що обслуговується банком.

Розрахунок представлених показників діяльності банків представлені у додатку 3.

Узагальнюючим показником прибутковості банку можна назвати показник загальної рентабельності, який показує скільки припадає чистого прибутку на одну грошову одиницю витрат.

Для збільшення прибутковості активів банки повинні застосовувати такі заходи:

- збільшувати ставку відсотків за активними операціями та зменшувати ставку відсотків за залученими коштами, але це на жаль недоречно відносно сьогоднішнього становища українських комерційних банків, які повинні не збільшувати ставку відсотків, а збільшувати обсяг актиивних операцій, зокрема кредитів;

- збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів;

- зменшувати співвідношення власних та залучених коштів.

Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв"язку з цим в роботі були виділені основні напрямки зростання доходів:

а) загальне зростання групи активів, що приносять процентний доход, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальниів і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

б) зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести "непрацюючі" активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

в) зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Основні напрямки зниження рівня витрат банку:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання апатару управління;

в) скорочення обсягів заробітної платні, але не шляхом її зниження, а шляхом скорочення кількості працюючих завдяки автоматизації банківської діяльності.

Що стосується використання банківського прибутку, то після сплати податків і штрафів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду; -до страхового фонду; -до фондів економічного стимулювання банку; -виплата дивідендів акціонерам; -на благодійні та спонсорські заходи; -на сплату винагород керівництву; -інші напрямки.

Розподіл прибутку, який залишився після оподаткування здійснюється в порядку встановленому загальними Зборами акціонерів (пайовиків) банку. Після розподілу може залишитись вільний залишок прибутку — нерозподілений прибуток.

Третій розділ даної роботи пропонує до уваги напрямки підвищення ефективності діяльності українських комерційних банків та їх фінансової стійкості. Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства. З метою захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу необхідно здійснювати такі заходи як: систематичне і всебічне вивчення кредитних ризиків, прийняття заходів по їх пониженню; вдосконалення механізму економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення; направлення клієнтам, біржам та іншим зацікавленим закладам банківських звітів; здійснення страхування депозитів як один з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них; в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства, тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслдки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об"яви банків банкрутами.

В заключенні хотілося би відмітити, що українські комерційні банки не повинні втрачати частину свого прибутку через незнання та невміння оцінити існуюче положення щодо їх прибутковості та ефективності діяльності. І оскільки ми зараз знаходимося на самому початку становлення цивілізованих ринкових відносин, то від правильного щляху, по якому підуть наші банківські установи, від того, на скільки вони зможуть пристосуватися до цих умов, багато в чому залежить кінцевий результат як їх діяльності, так і економічного стану України в цілому.

До дидактичної частини випускної роботи.

Темою даної дидактичної розробки є “Прибуток комерційного банку та його розподіл”.

На сучасному етапі існує велика потреба в існуванні комерційних банків. Але для, того щоб банки ефективно функціонували і мали змогу виконувати всі свої функції у всіх сферах економіки суттєво важливим є отримання ними достатньої суми прибутку.

Прибуток є головним мотивом, рушійною силою в діяльності комерційного банку, який банк отримує в результаті кругообігу банківського капіталу, а також використання залучених в процесі діяльності коштів.

Прибуток можна порівняти з оцінкою у школі на іспиті, яка показує результати всієї діяльності учня за певний період.

Отже, все вищесказане спонукало автора даної роботи розглянути основні аспекти найважливішої категорії ринкових відносин — прибутку. Але автор не вважає за необхідне розглядати дану тему окремим розділом, вона стоїть в кінці першого розділу, відкриваючи усі наступні, які в повній мірі розкриють подальшу сутність такого поняття як прибуток — фінансове відображення всієї діяльності комерційного банку протягом певного періоду часу.

Проте на сьогодні існує ряд проблем та завдань у підготовці фахівців в цій галузі. Перш за все, длля якісної підготовки фахівців необхідно регулярно поновлювати програми та тести у відповідності із змінами чинного законодавства. Крім того, необхідно використовувати сучасні методи навчання з урахуванням міжнародного досвіду і практики.

Реалізувати ці завдання можливо лише за умов концентрації методологічної, координаційної та наукової роботи в цій сфері з використанням в повній мірі існуючої мережи навчальних закладів з підготовки фахівців в галузі банківської діяльності.

Для викладання даної теми “Прибуток комерційного банку та його розподіл” було обрано саме студентство, а більш конкретно — студенти III-IV курсiв. Це пояснюється тим, що тема носить спецiалiзований характер i для того, щоб розiбратися в нiй бiльш-менш досконало необхiднi певнi знання в сумiсних дисциплiнах економiчної науки.

Розроблена мною тема входить до курсу “Банківська справа”, яка містить вісім розділів. Головна відмінність від вже існуючої програми полягає в тому, що розроблені не лише контрольні питання, а і тести вхідного і вихідного контролю, питання за рівнями складності. Використовуються засоби наочності.

Метою розробки даного навчально-методичного блоку для студентів є формування у студентів уявлення про прибуток комерційного банку, джерела формування, принципи розподілу і використання, фактори підвищення прибутковості комерційного банку.

Серед виховних цілей необхідно виділити:

- формування економiчного свiтогляду;

- формувати здатність до самостійного прийняття певних рішень;

- готувати студентiв до самоосвiти.

Розвиваючою ціллю є розвинути у студентів здатність нетрадиційно підходити до розв”язання найскладніших завдань.

Модель засвоєння бази знань по темі представлена трьома рівнями знань: репродуктивний, алгориитмічно-дійовий, творчий.

На репродуктивному рівні засвоєння знань студенти повинні *вміти давати визначення таким поняттям як прибуток, доход, витрати банку, фонди банку; *класифікувати операційні доходи (витрати); *знати склад прибутку.

На алгоритмічно-дійовому — повинні: *усвідомити економічну сутність і значення прибутку у діяльності комерційного банку; *вміти розкрити сутність кожної складової банківських доходів і витрат (процентні, комісійні, торговельні, інші), небанківських доходів і витрат (адміністративні, інші); *знати загальний порядок розподілу прибутку; *вирішувати практичні задачі; *визначати вплив різних факторів на прибутковість комерційного банку.

І, нарешті, на творчому рівні перед студентами стоїть завдання навчитися робити пропозиції щодо збільшення доходів та зменшення витрат.

Вивчення даної теми рекомендується проводити у такiй послiдовностi: спочатку треба чiтко визначити мету даної теми, викладення матерiалу передбачається у лекцiйнiй формi, далi студенти повиннi самостiйно опрацювати вдома матерiал лекцiї з використанням при цьому рекомендованої лiтератури: законодавчих актiв, книг, журнальних та газетних статей, а потiм i додаткових джерел за власним бажанням.

Далi необхiдно провести семiнарськi заняття, на яких проводиться спочатку з”ясування питань, що залишилися не зрозумілими для студентів після вивчення теми, потім усне опитування. Пiсля кожного семiнарського заняття студенти вдома при пiдготовцi до наступного семiнарського заняття виконують запропановане викладачем завдання.

На семiнарському заняттi здiйснюється як поточний так i пiдсумковий контроль у виглядi тестiв.

В розрізі даної теми розглядаються наступні питання:

1. Економічна сутність та дждерела формування банківського прибутку.

2. Принципи розподілу прибутку комерційного банку.

3. Підвищення прибутковості комерційного банку в сучасних умовах.

На вивчення теми пропонується три лекційних і три семінарських заняття.

Для реалізації завдань вивчення даної теми були розроблені наступні матеріали — опорно-інформаційна схема, схеми для більш наочного розуміння теми, контрольні питання за рівнями складності, тести вхідного та підсумкового контролю. Також розробленя система оцінювання при перевірки тестів.

Отже, вивчення студентами запропанованого курсу в цілому і, зокрема, представленого навчально-методичного блоку до теми “Прибуток комерційного банку та його розподіл” забезпечить їм знання і навички у галузi банківської справи, з урахуванням особливостей, що характеризують їх сьогоднi. А це сприятиме адаптацiї студентiв до оновлюючих процесiв в економiцi нашої країни в цiлому, залуче їх як майбутнiх фахiвцiв до вирiшення проблем, якi вже сьогоднi постали перед нашою країною.

Зміст.

Вступ.

У теперішній час в Україні відбувається процес становлення ринкової економіки. Така економіка, на відміну від існуючої командно-адміністративної, передбачає нові принципи функціонування господарюючих суб"єктів. Головний серед них — принцип прибуткового господарювання, досягнення великого прибутку. Дохідність, прибутковість як принцип означає те, від чого господарюючий суб"єкт не може існувати, без чого він втрачає зміст своєї економічної діяльності. Цей принцип має неминучий постійний характер. Відтак прибуток не повинен бути тільки рушійним мотивом діяльності. Він також є джерелом розвитку як самого суб"єкта, так і суспільства в цілому.

Комерційний банк як і будь-яке підприємство є таким же самостійним господарюючим суб"єктом. Мало чим відрізняються і завдання комерційного банку як підприємтва — він вирішує питання, пов"язані із зідоволенням суспільних потреб в своїй продукції і послугах, реалізацією на підставі отриманого прибутку, соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Його відрізняють лише специфіка діяльності і пов’язані з цим особливості формування і використання прибутку.

Економічна криза, що відбувається в країні, з граничною ясністю показала роль банків як опорних пунктів платіжного обороту народного господарства. Однак на даному етапі розвитку банківської системи комерційні банки переживають важкі часи становлення. Багато з них цікавляться не прибутком, а яким чином вистояти та не поповнити ряди банкрутів. Це зв’язано не тільки з економічною нестабільністю в Україні, але й з тим, що діяльність банків пов’язана з великим ризиком, яким необхідно вміло управляти.

Банк можна назвати “лакмусовим папірцем” функціонування народного господарства в цілому. При сприятливих умовах та нормальних темпах розвитку народногосподарського комплексу в цілому добре розвиваються і банківські установи; а у випадку погіршення фінансового стану підприємств, дефіциту фінансів держави, в сфері фінансово-кредитних установ з’являються проблеми з вільними грошовими коштами, збільшується контроль з боку Національного банку та інших дежавних органів, що зменшує ініціативу і в кінцевому результаті впливає на наслідки роботи банківської установи, тобто прибуток. Тому проблеми розвитку банківської системи — це в першу чергу проблеми розвитку екноміки в цілому.

Вибір даної теми обумовлюється тим, що в сучасних умовах питання формування та розподілу прибутку банків і забезпечення їх стабільності набувають особливої гостроти та потребують серйозного їх вивчення.

Метою даної роботи є дослідження сучасного стану процесів формування і використання прибутку комерційних банків України, виявлення основних проблем та недоліків в діяльності банків та пошук шляхів їх усунення.

Таким чином, об’єктом дослідження даної роботи є прибуток, а предметом — особливості його формування в комерційних банках.

Згідно з цією метою роботи була визначена наступна структура даної роботи:

• Розділ І - розкриває особливості діяльності банку як суб’єкта підприємницької діяльності, визначає сутність та значення поняття "прибуток" та джерела формування прибутку комерційного банку з наданням стислої характеристики істотним банківським доходам і витратам.

• Розділ ІІ - Розкриває механізм здійснення аналізу прибутку комерційного банку на прикладі двох умовних банків: банку 1 та банку 2. Виявляє напрямки зростання доходів банку з їх характеристикою. Також розглядаються принципи розподілу банківського прибутку, питання вірного використання прибутку з задоволенням потреб усіх зацікавлених осіб в прибутку. В якості прикладу для останніх виступають АБ “Еліта” та його київська філія.

• Розділ ІІІ — Розглядає сучасний стан банківської системи та українських комерційних банків зокрема з висвітленням проблем, що безпосередньо стосуються діяльності комерційних банків на Україні. Також пропонує напрямки підвищення ефективності діяльності комерційних банків та їх фінансової стійкості.

На завершенні роботи зроблені висновки в процесі дослідження питання формування і використання прибутку комерційних банків.

При виконанні даної роботи були використані різні методи економічних досліджень як загальнонаучні, так і специфічні. До перших відносяться методи формального і діалектичної логіки, до других — статистичні методи.

Дослідження даної теми здійснювалось на підставі фактичних даних, представлених в Департаментом банківського нагляду та Департаментом бухгалтерського обліку та розрахунків, в акціонерному банку “Еліта” планово-економічним управлінням, управлінням ресурсної діяльності, департаментом інформаціно-комунікаційних систем, кредитним відділом.

РОЗДІЛ І. Сутність та джерела формування банківського прибутку.

1.1. Банк як суб"єкт підприємницької діяльності.

Перш ніж розглядати комерційний банк як суб’єкт підприємницької діяльності, необхідно визначити його сутність.

У теперішній час, враховуючи важливу роль банків в розвитку економіки та перш за все результати їх діяльності, в світовій практиці віддають перевагу характеристиці банків як підприємств. Так, достатньо широке визнання одержало поняття "банківська промисловість", яке підкреслює виробничий характер банківської діяльності.

Нерідко банк характеризується як кредитна установа, що представляється декілька обмеженним, оскільки зводить діяльність банку до здійснення головним чином кредитних операцій. В реальності банки займаються більш широким колом різних операцій причому, їх спектр розширюється. При цьому відносно знижується доля кредитних операцій. В останні роки все ширше, особливо за кордоном, розповсюджується девіз — менше кредиту, більше послуг. Все це дозволяє вважати, що характеристика банка як кредитної установи є недостатньо повною.

Разом з тим, не можна не приймати до уваги, що багато з операцій, що відносяться до банківських, виконують не тільки банки. Так, кошти позичаються і при комерційному та при взаємному кредитуванню юридичних і фізичних осіб. Ряд послуг кредитного характеру надають трастові компанії і т. п. Специфічними, характерними тільки для банків, є створення платіжних коштів для готівкового та безготівкого грошового оборотів, постачання ними господарчого обороту та вилучення таких коштів з обороту. Саме в цьому полягає важлива особливість діяльності банків.

Якщо звернутися до України, а саме до Закону України "Про банки та баківську діяльність" від 20.03.91 року, то в ньому ми знайдемо таке визначення: "банки - це установи, функцією яких є кредитування суб"єктів підприємницької діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення і кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом".

Тут же виділені операції, які можуть виконувати комерційні банки, а саме:

1) залучення та розміщення грошових вкладів і кредитів;

2) здійснення розрахунків згідно розпорядження клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

3) ведення розрахунків клієнтів та банків-кореспондентів;

4) фінансування капітальних вкладень за розпорядженням власників чи розпорядників інвестиційних коштів;

5) випуск платіжних документів та цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів і т.п.);

6) купівля, продаж та збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

7) видача порук, гарантій та інших зобов"язань за третіх осіб, що передбачає їх виконання у грошовій формі;

8) придбання права вимоги з поставки товарів та надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

9) придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

10) купівля у організації і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

11) купівля та продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

12) залучення та розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

13) довірчі операції за розпорядженням клієнтів;

14) надання консультаційних послуг;

15) проведення операцій по касовому виконанню державного бюджета за дорученням НБУ;

16) здійснення інших банківських операцій з дозволу НБУ.

Таким чином сучасний комерційний банк виконує достатньо широке коло функцій.

Таким чином, в основі діяльності банка є ідея його функціонування як специфічного підприємства. Банки можуть бути при цьому самими різноманітними. На 1 січня 1998 р. в Україні зареєстровано 227 банків, що мають 2015 банківських установ. Це достатньо велике число якщо його порівнювати із світовою практикою. В Японії, наприклад, 26 банків всього, але вони мають сотні філій.

Якщо класіфікувати банки за ознакою власності, то вони можуть бути: державними, акціонерними, кооперативними, приватними, муніціпальними та змішаними.

На Україні у теперішній час в загальній масі нараховується всього два державних банки — Ексімбанк та Ощадбанк. Найбільш розповсюджений організаційно-правовою формою стали акціонерні товариства (159), що складає 70,0 % всіх банківських установ. Серед акціонерних банків: 96 відкритих та 63 закритих акціонерних товариств.

Майже кожний третій банк (65) — товариства з обмеженою відповідальністю.

В банках державного типу ознака державності розглядається з позиції власності на банківський капітал. Головним в діяльності таких банків є його підпорядкованість державним національним інтересам.

Як вже вказувалось раніше, найбільш розповсюдженою формою власності в сучасній банківській справі є акціонерна. Акціонерами банку можуть виступати різноманітні юридичні і фізичні особи, за деяким винятком. Зокрема, згідно Закону України "Про банки та банківську діяльність" засновниками, акціонерами комерційних банків не можуть бути Ради Народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, політичні та профспілкові організації, спілки та партії, суспільні фонди. Так, значна частина акціонерного капіталу трьох найбільших комерційних банків України (Промінвестбанку, АКБ “Україна”, Укрсоцбанку) належать державі, а серед акціонерів переважають фізичні особи, зокрема працівники цих банків. Встановлені також обмеження на участь в статутному капіталі банку і доля будь-кого з засновників, акціонерів не повинна перевищувати 35 % від статутного фонду банка.

Крім різноманітності типів банків та їх рівноправності, необхідно також, щоб банк був автономним підприємством. Комерційні банки повинні працювати на власних ресурсах, що мобілізуються на потреби кредитування народного господарства, в межах економічних нормативів але незалежно від політичних вказівок центральної місцевої влади, що не відповідають економічним цілям комерційного банку.

Як було зазначено раніше, банк як підприємство виробляє свій продукт. Оскільки банк виступає в ролі економічного підприємства, тому його продукт носить вартісний характер. Продуктом банку слугують платіжні кошти, що разом з кредитом входять в грошовий оборот. Продуктом банку є певного роду послуги. До них відносяться як традиційні види послуг — організація розрахунків (в готівковій та безготівковій формах), вкладів, кредитування, так і нетрадиційні — надання гарантій, доручень, консультацій і т. п. На відміну від ряду інших підприємств продукт банку не підлягає складуванню, хоча, як правило, носить матеріальний характер. Звичайно, його не завжди можливо відчути фізично, але це завжди діяльність, що має в основі суспільні витрати. Особливість банківських послуг полягає в тому, що вони носять не тільки грошовий відтінок, скільки мають властивість самозростаючої вартості. Ресурси, одержані від вкладників, не безкоштовні для кредитної установи, тому вони повинні бути використані так, щоб не тільки повернути їх власникам, але і одержати приріст, достатній для сплати відсотків по вкадах, компенсації витрат та одержання хоча б мінімального прибутку. Банк зобов’язаний використовувати акумульовані ресурси, направити їх позичальникам, які в них мають потребу, у вигляді кредитів таким чином, щоб його послуга так чи інакше сприяла примноженню благ, а значить, самозростаючої вартості, випущеної в обіг за допомогою банківської діяльності.

Банк як економічне підприємство, завжди є господарюючим суб’єктом. Його засновники, акціонери складають свої ресурси, акумулюють вільні кошти заради економічної вигоди. Банк є породженням господарства, його інтересів, його діяльність обслуговує народногосподарські економічні потреби.

Сучасні банки не випадково мають назву комерційні. Пояснення цьому закладено в самому слові "комерція", яке означає не що інше, як торгівля. Комерсантом здавна називали торгову людину. Назва, яку здобув банк, точно зв’язано з тим справжнім змістом, який повинен бути вкладений в банківську діяльність.

Комерція в банківській сфері базується на визначених принципах. Головний серед них — принцип прибуткового господарювання, досягнення якомога більшого прибутку. Широко відоме припущення про те, що головним мотивом, рушійною силою в діяльності банку є одержання прибутку. Показник прибутку офіційно став головним показником діяльності банку. Одержання прибутку, однак, це більше ніж показник. Доходність, прибутковість як принцип означає те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається зміст його економічного обслуговування.

Другий принцип банківської комерції, що входить до складу формули: "дешевше купити — дорожче продати". Але цей принцип повинен носити "цивільний характер". Він повинен опиратися на законодавство, не протирічити йому; передбачається, що для здійснення комерції кожний банк при цьому має рівні інформаційні можливості стосовно ринку. Біржа з її котировкою цінних паперів, інформація про ринок того чи іншого продукту, аналіз тенденцій в розвитку галузей народного господарства можуть дати кожному рівні можливості робити свій бізнес. Рівні можливості повинні бути побудовані і в створенні продукту. Тільки в цьому випадку, якщо кожний банк має можливість запропонувати свою послугу, реалізувати її в рамках законодавства, можна говорити про дійсно цивілізовану діяльність кожного банку.

Для комерційного банку небайдуже, якою ціною досягнутий прибуток. Принцип банківської комерції передбачає одержання більшого прибутку при менших інвестиціях. Небайдужа для банку і його власна доля в ресурсах, за допомогою яких формується дохід. Кожному банку відомо, що ефект буде тим кращий, чим більший прибуток отримано при меншій його власній долі в пасивах.

Передумовою реалізації цілей банківської комерції є безпека банківської діяльності. При інших рівних умовах прибуток банку тим вище, чим вища безпека банку і менший ризик. Однак банк — це ризиковане підприємство. Не дарма кажуть, що комерційний банк — це ризик, потім період очікування, потім прибуток чи збиток. З іншого боку банківська комерція не повинна спиратися на принцип випадковості, а діяти під девізом: "Все для клієнта!" Це означає, що перш за все прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно, однак і те, що прибуток клієнта — це не тільки мета, а основа для отримання банківського прибутку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес.

1.2. Сутнiсть та значення прибутку для діяльності комерцiйного банку.

Формування прибутку — основна мета діяльності комерційного банку. Банк є незалежним госпрозрахунковим комерцiйним пiдприємством. Одночасно маючи економiчну самостiйнiсть, банк несе повну вiдповiдальнiсть за результати своєї дiяльностi. Ніякі органи державного управління не мають права вказувати банкам умови їх діяльності на ринку, але з іншого боку, ніхто не відшкодовує комерційним банкам збитки і не візьме його ризики на себе. Тому суттєво важливо, щоб комерційні банки отримували достатній прибуток. Вiн необхiдний банку для залучення нового капiталу, який дозволяє розширювати обсяг та пiдвищувати якiсть послуг, що надаються клiєнтам. Якщо в банкiвськiй справi прибуток на капiтал нижче, нiж в iнших галузях, капiтал перейде в бiльш прибутковi сфери. Важлива функцiя прибутку банкiв — забезпечення резервiв на випадок непередбачених обставин або збиткiв, можливих в банкiвськiй справi. Як i в iнших галузях, прибуток стимулює дiяльнiсть керiвництва по розширенню та вдосконаленню операцiй, зниженню витрат та пiдвищенню якостi послуг. З вищезазначеного можна зробити висновок, що прибуток є головним мотивом, рушiйною силою в дiяльностi комерцiйного банку, який отримує банк в результаті кругообігу банківського капіталу, а також використання залучених і запозичених коштів.

Банкiвський прибуток важливий для всiх учасникiв економiчного процесу, кожний з них керується своїми мотивами. Так, акцiонери зацiкавленi в прибутку тому, що вiн являє собою дохiд на iнвестований капiтал. Прибуток є вигiдним для вкладникiв, так як завдяки збiльшенню резервiв i пiдвищенню якостi послуг складається бiльш стiйка, ефективна та надiйна банкiвська система. Позичальники також зацікавленi в достатньому банкiвському прибутку, тому що здатнiсть банку надавити позички залежить вiд розмiрiв та структури його капiталу, а прибуток — основне джерело власного капiталу. Навiть, тi економiчнi групи, якi безпосередньо не користуються послугами комерцiйних банкiв, отримують непряму вигоду вiд банкiвського прибутку, так як надiйна банкiвська система означає безпечнiсть вкладiв i наявнiсть джерел кредиту, вiд яких залежать підприємства та споживачi.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків, тому використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їх балансів. Правильно визначені рейтинги дозволяють клієнтам вибрати ті банки, які найбільш повно відповідають їх бажанням, в які можна буде з мінімальним ризиком вкладати свої капітали. Одночасно банк повинен працювати надійно і виключати із своєї діяльності здійснення операцій з високим ступенем ризику (хоча, можлииво, дуже прибуткових), які можуть привести до серйозного погіршення його фінансового стану. Це в першу чергу викликано тим, що банк несе екномічну відповідальність перед дуже широким колом підприємств, організацій, громадян по своїм зобов’язанням у відповідності з укладеними угодами, наприклад, в частині своєчасного і повного повернення їм грошових коштів, внесених раніше на вклади і депозити, розміщенні в цінні папери банку.

Треба також відмітити, що прибуток як найважливiша категорiя ринкових вiдносин виконує певнi функцiї.

По-перше, прибуток характеризує економiчний ефект, отриманий завдяки дiяльностi банку. Однак, усi аспекти дiяльностi банку за допомогою прибутку в якостi єдиного показника оцiнити неможливо. Саме тому при аналізуванні діяльностi банку використовується система показникiв.

Значення прибутку полягає в тому, що вiн вiдображає кiнцевий фiнансовий результат. Разом з тим, на величину прибутку та її динаміку впливають фактори, як залежнi, так i не залежнi вiд вимог банка.

По-друге, прибуток має стимулюючу функцiю. Iї змiст в тому, що прибуток одночасно є фiнансовим результатом i основним елементом фiнансових ресурсiв пiдприємства. Реальне забезпечення принципу самофiнансування визначається отриманим прибутком.

По-третє, прибуток є одним iз джерел формування бюджетiв рiзних рiвней. Вiн надходить в бюджети у виглядi податкiв i разом з другими дохiдними надходженнями використовується для фiнансування задоволення спiльних суспiльних потреб, забезпечення виконання державою своїх функцiй, державних, iнвестицiйних, науково-технiчних i соцiальних програм.

Що ж таке прибуток? З часом розвитку економiчної теорiї визначення поняття "прибуток" постiйно ускладнювалось. Прибуток являє собою рiзницю, вiдхилення, залишок. В сучасностi для його калькуляцiї використовується аналiз на двох рiвнях. В данiй роботi основна увага придiляться прибутку на мiкроекономiчному рiвнi.

Необхiдно розрiзняти поняття чистого i валового прибутку. Рiзниця мiж ними є в тому, що в першому не враховуються платежi до бюджету та iншi цiльовi фонди. Але так як цi платежi не залежать вiд дiяльностi банку, то для аналiзу фiнансових результатiв часто використовується поняття саме балансового прибутку. Для аналiзу прибутковостi банкiвської дiяльностi захiднi теоретики використовують також поняття "фiнансових потокiв", тобто вводиться доповнюючий фактор — фактор часу, таким чином показується, що грошi в даний перiод часу коштують дорожче, нiж вони будуть коштувати в майбутньому, крiм цього, якщо б вони були вкладенi в якiсь iншi види дiяльностi, який дохiд вони б приносили?

Поняття прибутку, отриманого впродовж визначеного строку в бухгалтерськiй термiнологiї вiн називається "звiтним перiодом" дуже ясно. Прибуток за звiтний перiод визначається як рiзниця мiж доходами та витратами. Балансовий прибуток — це сума прибутку, плюс надходження від позареалізаційних операцій (від пайової участі в спільних підприємствах, від надання в оренду майна, …), у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями (як різниця між офіційним курсом і курсом купівлі-продажу іноземної валюти) та допущеним дебетовим сальдо, і мінус збитки від позареалізаційних операцій.

Структура та джерела доходів будуть більш конкретно розглянуті в наступній главі цього розділу. А, отже, зараз розглянемо лише збитки. Збитки являють собою крадiжки, зловживання, прорахунки та нестачi.

До сум, які списуються в збитки, вiдносять:

1) збитки від господарської дiяльностi;

2) збитки по капітальному будiвництву;

3) прорахунки i нестачi по касовим операцiям;

4) прийнятi неплатiжнi i фальшивi грошовi бiлети та монети;

5) крадiжки, розтрати та iншi зловживання при перевозцi цiнностей;

6) крадiжки, розтрати та iншi зловживання по iншим операцiям банку;

7) крадiжки цiнностей та iншi зловживання, в яких не виннi робiтники банка або винуватцi не виявленi;

8) втрата цiнностей при пересилцi;

9) суми, що виплаченi за претензiями клiєнтiв (по гарантiям, поручительствам, тощо);

10) збитки по iноземним операцiям та iншi.

Як вже говорилося ранiше, прибутки i збитки пiдлягають детальному аналiзу. Так, збитки пiдлягають постатейному аналiзу з подальшим винесенням пропозицiй по їх мiнiмiзацiї.

Для аналiзу прибуткiв iснує цiла система показникiв i таблиць. Аналiзом прибуткiв i збиткiв займаються фiнансовi служби банкiв (аналiтичнi вiддiли).

Вiдповiдно до дiючої методики комерцiйнi банки визначають прибутки i збитки щоквартально, один раз в квартал. А на протязi кварталу вони враховуються з нарастаючим пiдсумком з початку кварталу.

1.3. Джерела формування банківського прибутку.

Отже, як зазначалося раніше прибуток — це різниця між доходамми та виратами комерційного банку. Усі доходи і витрати банку згідно з новим планом рахунків включаються до класу 6 і 7 відповідно незалежно від порядку оподаткування.

Доходи банку — наявність господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які призводять або: 1) збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов’язань, або 2) зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а збільшувати безпосередньо суму капіталу).

Витрати банку — наявність господарських операцій, крім операцій щодо розподілу капіталу, що призводять або до 1) скорочення суми активів банківської установи без відповідного скорочення суми зобов’язань, або до 2) збільшенні суми зобов’язань банківської установи без відповідного збільшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а скорочувати безпосередньо суму капіталу).

Усі операційні доходи і витрати діляться на банківські та небанківські.

До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю, визначеною Законом “Про банки і банківську діяльність” (див. додаток 1).

Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності (див. додаток 2). Доходи, перераховані клієнтам, і витрати, які відшкодовуються клієнтам, обліковуються на рахунках третього класу як кредиторська і дебіторська заборгованість відповідно.

I.Банківські доходи і витрати.

Банківські доходи (витрати) поділяються на:

• процентні;

• комісійні;

• торгівельні;

• інші банкіські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи (витрати)

До цієї категорії відносяться доходи (витрати), які обчислюються пропорційно часу і сумі та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик. До них належать:

1. Доходи (витрати) за кредитом і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.

2. Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

3. Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за забов’язання її надати, що визначаються пропорційно часу і сумі вимог (зобов’язання).

Надання позичок рiзних видiв забезпечують переважну частину доходів у багатоьх комерцiйних банкiв. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнилися, і тими, у кого в них з’явилася тимчасова потреба. В останнi роки майже 65% зарубiжних банкiв складали вiдсотки по позичкам. В абсолютному значеннi вони постiйно ростуть. Це пов’язано, як iз збiльшенням масштабiв позичкових операцiй, так i з пiдвищенням норми вiдсотку. Вiдсотки можуть бути отриманi банком по наступним видам позичок:

-суб’єктам господарської дiяльностi;

-населенню;

-iншим комерцiйним банкам;

-Нацiональному банку України;

-Мiнiстерству фiнансiв України;

на рiзнi строки:

-короткостроковi;

-середньостроковi;

-довгостроковi

як в нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi.

Розмiр отриманих доходiв залежить вiд норми вiдсотку, яка в свою чергу вiд об'єктивних i суб'єктивних факторiв. В цiлому здатнiсть банкiв надавати позички залежить вiд рiвня надлишкових резервiв в банкiвськiй системi.

Якщо попит на банкiвський кредит залишається стабiльним, а надлишковi резерви збiльшуються, ставки процента по позичкам знижуються, тому що банки намагаються залучити дохiднi активи. Хоча якщо наявний високий попит на банкiвський кредит, а надлишковi резерви не змiнюються або ростуть повiльнiше, нiж попит, процентнi ставки пiдвищаться. На ставки впливають також оцiнки економiчної ситуацiї. Якщо переважають песимiстичнi настрої, банкiри не будуть знижувати ставку настiльки, наскiльки це диктується пропозицiєю позичкового капiталу.

Ставки змiнюються також вiд ризику, притаманного данiй позичці, розмiру i строку погашення, витрат по оформленню позички, стану депозитного рахунку позичальника i забезпечення. Крiм цього на ставки впливають звички i традицiї, конкуренцiя мiж банками та iншими джерелами коштiв, визначений законом розмiр максимальної процентної ставки, а також оцiнка банкiрами i позичальниками перспектив господарського розвитку.

Тобто ми бачимо, що ставки вiдсотку по банкiвським позичкам вiдрiзняються вiд рiзних зобов'язань грошового ринку в тому вiдношеннi, що вони визначаються в процесi переговорiв мiж банком i позичальником, а не на умовах ринку, i тому вони рiзнi в рiзних банках i за рiзними обставинами.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією чи іншим господарюючи суб’єктом), створювати резервні фонди тощо.

Крім доходу здійснення кредитних операцій приносить банкам і витрати. До цих витрат вiдносяться усi фактично зробленi витрати по оплатi за використання кредитними ресурсами: по-перше, вiдшкодування по депозитах: вкладам до запитання, тобто поточним, розрахунковим, контокорентним рахункам та рахункам з правом овердрафта; термiновим та зберiгаючи вкладам; депозитним сертифiкатам. По-друге, так званi в закордоннiй практицi, витрати, пов'язанi з придбанням федеральних резервних фондiв. В умовах нашої країни до цiєї статтi можливо вiднести витрати по позичках, отриманих у центральному банку (НБУ), а також витрати по позичках та депозитах комерцiйних банкiв.

Другим за значенням джерелом доходiв комерцiйних банкiв є проценти по цiнним паперам. Розмiр доходу з цього джерела залежить вiд розмiру i структури портфелю iнвестицiй i дохiдностi рiзних видiв цiнних паперiв. Так як ставки по всiм категорiям цiнних паперiв рiзнi i коливаються, то рiвень дохiдностi по ним постiйно змiнюється, але в середньому складає бiля 20% вiд усiх доходiв зарубiжного банку.

Доходи вiд цiнних паперiв i операцiй з ними включають: проценти (дивiденди) по цiнним паперам, доходи вiд реалiзацiї цiнних паперiв (тобто курсової рiзницi), доходи, отриманi за рахунок рiзницi мiж номiнальною цiною i реалiзацiйною цiною акцiї при акцiонуваннi банку (емiсiйний дохiд).

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливість:

-забезпечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

-забезпечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів навіть виконують роль вторинного резерву;

-забезпечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

-вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування;

-проникнути в капітал інших корпорацій, в т.ч. банків.

Банківський портфель цінних паперів за їх призначенням можна розділити на дві частини:

-група короткострокових цінних паперів;

-група середньо- і довгострокових цінних паперів.

Кожна з цих груп має своє особлливе призначення. Перша покликана забезпечувати підвищення ліквідності і стійкості банку,. тому є по суті запасом його вторинних резервів. До таких паперів звичайно відносять корооткострокоові зобов’язання держави та інших високорейтингових емітентів (казначейські зобов’язання і векселі, депозитні сертифікати, короткоострокові муніципальні облігації, комерційні векселі тощо). Всі вони високоліквідні, мають добрий вторинний риноок, не несуть в собі істотної загрози кредитного ризику.

Цінні папери другої групи слугують об’єктом банківського інвестування і мають своїм призначенням підвищення дохрдності банку, оскільки рівень доходності залежить від тривалості вкладень. Вони також сприяють підвищенню якості балансу банку, оскільки можуть бути використані як заклад для одержання позички на міжбанківському риинку. Купівля таких паперів звичайно називається інвестиційними операціями. До них належать: купівля довгострокових державних облігацій, муніципальних облігацій, акцій, корпоративних доовгострокових облігацій.

Довготривалі строки цінних паперів другої групи роблять їх менш ліквідними і більш ризикованими. Тому в деяких країнах обмежуються права банків вкладуватти кошти в окремі види таких паперів. Так, в США всім банкам заборонені інвестиції в корпоративні акції і облігації. В Німеччині ощадним банкам заборонено купувати акції корпорацій. В Україні вкладення у корпоративні цінні папери були значно обмежені — десятьма прцентами їх власних статутнних фондів. З лютого 1996 року це обмеження було скасоване.

Витрати по операцiях з цiнними паперами можна роздiлити на групи:

1) витрати (збитки), понесенi вiд курсової рiзницi;

2) проценти, сплаченi по цiнних паперах: векселях та облiгацiях;

3) витрати на виготовлення даного цiнного паперу (цiнний папiр є високо лiквiдним активом, тому вiн повинен бути захищеним вiд пiдробки).

Комісійні доходи (витрати)

Комісійні — це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентами, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів. До них належать:

1. Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операції з цінними паперами.

2. Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами.

3. Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.

4. Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом “Про банки і банківську діяльність”.

Неабиякий дохід приносять банкам комісійні від здійснення операцій за розрахунково-касове обслуговування. Цi доходи включають в себе:

а) комiсiю за переводнi операцiї i ведення депозитного рахунку, в тому числi по мiжбанкiвським кореспондентським вiдношенням;

б) комiсiю за касове обслуговування: iнкасацiя, грошовi виручки та перевiз цiнностей;

в) плата за iнкасовi операцiї, тобто за операцiї, пов'язанi з одержанням банками грошей за рiзними документами по дорученню своїх клiєнтiв — чекам, векселям та iн.

г) дохiд по акредитивним операцiям (як документарного, так i грошового);

д) платня за вiдкриття чекової книжки.

Особливiстю формування доходiв комерцiйних банкiв розвинутих країн було надходження доходiв за обслуговування вкладiв до запиту, що становило 3-4% вiд суми всiх доходiв. В останнi роки питома вага цiх доходiв становить 2%. При цьому банки не беруть комiсiю за ведення депозитного рахунку до запитання, але i не платять процентiв по ньому.

Особливiстю українських банкiв в цьому планi є отримання досить високих доходiв вiд ведення валютних рахункiв (висока плата за їх вiдкриття, ведення, закриття) та вiд їх касового обслуговування внаслiдок iнфляцiї.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Цьому сприяє те, що Україна не має своєї вільно конвертованої грошової одиниці. Тому конвертація валюти України в вільно конвертовану валюту супроводжується з певними труднощами. Іншою причиною отримання банками високих доходів від операцій з іноземною валютою в умовах інфляції є високий попит на вільно конвертовану іноземну валюту з боку фізичних і юридичних осіб з метою захистити свої кошти від обесцінювання.

До цієї групи доходів (витрат) належать також банківські послуги. Банківські послуги – надзвичайно доходний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних та активних операцій. Єдине, що для цього потрібне, - це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології.

Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:

-гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківському кредиту, виставити акредитив стенд-бай тощо);

-посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб’єктам валютного ринку, купуючи та продаючи за їх дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;

-консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо;

-трастові (довірчі ) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

Факторинг. З економічної точки зору факторинг належить до посередницької операції. Його доцільно визначати як специфічну послугу, яка надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Існує декілька визначень факторингу:

При факторингових операціях (купівлі права на стягнення боргу) банк купує у свого клієнта дебіторські рахунки та крім надання йому грошоових коштів, надає ряд послуг до закінчення погашення рахунків: аналіз кредитоспроможноості бооржників, інкасація, облікові операції тощо. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1-2 % загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахований на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв’язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), дохід банку від позичкового проценту менший ніж від комісійних платежів.

Лізинг. В свiтовiй практицi термiн "лiзинг" використовується для визначення рiзного роду угод, що грунтуються на орендi товарiв довгострокового користування. В залежностi вiд строку, на який складається договiр оренди, розрiзняють три види орендних операцiй: короткострокова оренда (рентинг), середньо строкова (хайринг), довгострокова оренда (лiзинг).

За надання лiзингових послуг банки стягують три види платежiв:

- процентнi платежi (за кредит);

- оренднi платежi (у вiдшкодування вартостi майна);

- комiсiйнi (за ризик, за посередництво).

Комiсiйнi можуть зростати в залежностi вiд виду лiзингу, тобто вiд об'єму лiзингових послуг.

Банки України тільки починають освоювати сферу послуг. зараз широко надаються трастові, консультаційні та інші послуги. Затримка розвитку банківської банківських послуг відбувається як з вини банків (далеко не всі послуги вони можуть надавати), так і з вини їх клієнтів (не пред’являють попит на них).

Торговельні прибутки (збитки)

Торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі - продажу різних фінансоввих інструментів. До них належать:

1. Чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку і ринку банківських монет.

2. Чисті прибутки (збитки) від операцій з цінними паперами на продаж.

3. Чисті прибутки (збитки) від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

Інші небанківські операційні доходи (витрати)

Доходи (витрати) від банківської діяльності, що не включені у вищеперераховані групи, визначені як “Інші” доходи (витрати). До них належать:

1. Доходи від цінних паперів з непередбаченим доходом.

2. Дивіденди від акцій, що зберігаються як об’єкт торгівлі та капіталовкладень.

ІІ. Небанківські операційні доходи і витрати.

Небанківські операційні доходи (витрати) діляться на такі групи:

• адміністративні витрати;

• інші небанківські операційні доходи (витрати).

Адміністративні витрати — це витрати, пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать:

1. Витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії).

2. Сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток.

3. Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів.

4. Інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, що використовуються банком у процесі комерційної діяльності, SWIFT, винагорода посередникам, охорона тощо).

Витрати на утримання персоналу включають:

-витрати з фонду основної заробiтної плати, а також надбавки та доплати, крiм усiх видiв премiй, якi не враховують у витратах банку, а сплачують за рахунок фондiв (в практицi захiдних банкiв вся заробiтна плата вiдноситься на собiвартiсть продукцiї i не обкладається податками на прибуток корпорацiй, тому що потiм вона буде обкладена за допомогою податку з прибутку);

-суми вiдрахувань на державне страхування в розмiрах, визначених законодавчими актами (в Українi — фонд соцiального страхування — 4%, фонд зайнятостi населення — 1,5%, Пенсійний фонд — 32%, фонд лiквiдацiї наслiдкiв катастрофи на Чорнобильськiй АЕС — 10%);

-витрати на службовi вiдрядження, пов'язанi з виробничою дiяльнiстю (в Українi - в межах норм, згiдно законодавства, витрати вище норм здiйснюються за рахунок прибутку).

Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів включають в себе:

1. амортизацiйнi вiдрахування на повне вiдновлення основних фондiв; враховуючи службовi, iнкассацiйнi та iншi машини;

2. ремонт (поточний, середнiй та капiтальний);

3. витрати по експлуатацiї

-будiвель та споруд (опалення, водопостачання, каналiзацiї, освiтлення та iн.); технiчних засобiв (телефони, радiостанцiї, комутатори та iн.); обчислювальної технiки.

Хоча деякi види цих витрат невеликi, але разом вони складають приблизно 5 вiдсоткiв банкiвських витрат.

Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. До них належать:

1. Доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій (вкладень у цінні папери на інвестиції, в асоційовані і дочірні компанії).

2. Доходи (витрати) від орендних операцій.

3. Доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації нефінансового характеру тощо).

4. Інші операції.

Кількість і склад доходів і витрат залежать від багатьох факторів, як наприклад, кількість виконуваних комерційним банком операцій і послуг, має він філіали чи ні тощо, тобто кожний банк має свій склад прибутку, але на загальних засадах.

У банківській справі прибуток визначається шляхом зменшення валового доходу, отриманого у вигляді процентів за надані кредити, плати за розрахунко-касове обслуговування клієнтів, доходів від операцій з цінними паперами, доходів від факторингових та лізингових операцій та інших доходів, на суму витрат по цих операціях, а також на:

а) нараховані проценти на:

- розрахункові, поточні та інші рахунки резидентів та неризидентів;

- кореспондентські рахунки інших банків та кредитно-фінансових установ, включаючи неризидентів;

- внески фізичних осіб - резидентів та неризидентів;

- боргові зобов"язання банків (облігації, депозитні та ощадні сертифікати, векселі, боргові розписки, банківські накази та інше);

- рефінансований кредит НБУ, придбаний на аукціоні;

-міжбанківський кредит, включаючи пролонговані міжбанківські кредити за взаємною згодою сторін;

б) витрати на розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку, включаючи плату за операції по кореспондентським рахункам, плату іншим банкам за надання розрахунково-касових послуг та інше;

в) відшкодування витрат на організацію та утримання служб інкасації та безпеки банку, а також перевезення валютних цінностей;

г) невідкладні витрати по операціях з золотом, дорогоцінними металами та камінням (утримання скуплених педіктов, послуги спецзв"язку, вартість пакування та інше);

д) витрати, пов"язані з підготовкою та розміщенням платіжно-розрахункових коштів (пластикових карток, дорожних чекі та інше), необхідних для забезпечення діяльності банку;

е) витрати на проведення факторингових довірчих та лізингових операцій;

є) витрати на придбання бланків ощадних та депозитних сертифікатів, векселів і інших цінних паперів, а також витрати, пов"язані з виплатою комісійної винагороди депозитарію цінних паперів, фінансовим посередникам;

ж) витрати на проведення експертизи кредитних ризиків, оцінки вартості майнових цінностей та майнових прав, прийнятих під заставу;

з) витрати на виплату внесків обов"язкового страхування вкладів громадян.

Таким чином, визначивши доходи та витрати банку ми прийшли до поняття прибутку комерційного банку. Як вже раніше вказувалося, прибуток є результатом всієї діяльності комерційного банку. Тому яку суму прибутку отримує банк в даному звітному періоді, таку і оцінку дадуть ефективності діяльності банку взагалі та окремих його підрозділів.

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз формування і використання прибутку комерційного банку.

2.1. Аналіз дохідності комерційного банку.

Як вже було зазначено, фінансовим результатом діяльності комерційного банку є прибуток, розмір і динаміка, якого в основному залежить від його доходів та видатків. Аналіз прибутку комерційного банку складається із декількох елементів:

-аналіз доходів комерційного банку: структурний аналіз;

-аналіз видатків банку: структурний аналіз;

-аналіз фінансових коефіцієнтів прибутковості.

Метою аналізу доходів і витрат комерційного банку є:

1. Визначення і фінансове планування головних джерел отримання доходів та відповідних витрат за банківськими операціями;

2. Обгрунтування доцільності та перспективності окремих банківських операцій шляхом визначення структури формування і використання фінансових ресурсів та структури доходів і витрат.

Аналіз доходів і витрат є одним з найголовніших напрямків аналітичної роботи, оскільки дозволяє на підставі проведеного аналізу здійснювати контроль за рентабельністю банків, рівнем витрат банківських установ тощо.

Розглянемо структуру доходів та витрат двох комерційних банків: банку 1 та банку 2 на чотири квартальні дати: 1.07.97р., 1.10.97р., 1.01.98р., 1.04.98р.

В структурі доходів банку 1 (див. додаток 3) найбільшу питому вагу на всі квартальні дати мають отримані відсотки, що пов’язано зі специфікою операцій, які здійснюються банком: 77,65% на 1.07.1997 року, 74,42 % на 1 жовтня 1997року, 72% на 1 січня 1998 року та 70,76% на 1 квітня 1998 року. Як бачимо, частка процентних доходів в загальних доходах банку знижується. Поряд з цим зросла частка доходів та комісій по послугах: з 22% на 1.07.97р. до 25,52% на 1 квітня 1998 року. Збільшилась також питома вага доходів від операцій з цінними паперами, хоча частка цих доходів в надходженнях банку 1 незначна і складає на 1.04.98 року всього 3,64%.

Серед процентних доходів найбільший розмір мають відсотки, отримані по кредитам, виданим юридичним особам і на1.04.98р. складають 41,73%. Значна частка належить і відсоткам за надані міжбанківські кредити.

В структурі доходів банку 2 (див. додаток 4) можна відмітити, що, як і в першому банку найбільшу питому вагу в доходах банку мають отримані відсотки, хоча частина їх дещо менша. Так на 1.07.97р. питома вага процентних доходів банку 2 склала 74,62%, на 1.10.97р. – 62,45%, на 1.01.98р. – 61,3%, на 1.04.98р. – 64,31%. Отже, як і в банку 1 частка процентів, отриманих в доходах банку 2 протягом трьох кварталів знижувалася. В останньому кварталі зафіксовано незначне підвищення їх частки – на 3.01 процентних пункти.

Слід відмітити тенденцію до збільшення в структурі доходів банку 2 частки доходів від операцій з цінними паперами: станом на 1 липня 1997 року вона становила 5,24%, а на 1 квітня 1998 року – 24, 3%.

Частка доходів і комісії по наданих послугах комерційним банком в загальному обсязі доходів знижується: з 3,04% на 1.07.97р. до 2,28% на 1.04.98р.

На відміну від банку 1, найбільше відсотків в доходи банку 2 надійшло від здійснення міжбанківських операцій, а саме надання позик іншим комерційним банкам. Станом на 1.04.98р. частка процентів, отриманих по міжбанківським кредитам, в доходах банку 2 становила 47,49% і знизилась в порівнянні з 1.07.97р. на 20,74%.

Таким чином обидва банки отримали найбільше доходів від здійснення кредитних операцій.

Найбільша частка в структурі витрат банку 1 (див. додаток 5) належить сплаченим відсоткам, хоча слід відмітити її зменшення: з 58,18% станом на 1.07.97р. до 43,9% станом на 1.04.98р. Слід відзначити зростання витрат по операціях з цінними паперами майже в 20 разів: з 0,03% на 1 липня 1997 року до 0,58% на 1 квітня 1998 року.

В цілому в структурі витрат банку 1 операційні витрати склали станом на 1.07.97р. – 73,07 %, на 1.10.97р. – 68,47%, на 1.01.98р. – 64,04%, на 1.04.98р. – 61,6%.

Поряд із зниженням питомої ваги операційних витрат зростає частка витрат на утримання апарату управління: з 26,93% на 1 липня 1997 року до 38,4% на 1 квітня 1998 року. Серед цих витрат найбільший розмір мають витрати на утримання персоналу.

Якщо розглянути структуру витрат банку 2 (див. додаток 6), то можна помітити, що тут переважає частка операційних витрат, хоча спостерігається деяке її зниження. Отже на 1.07.97р. – 75,25% всіх витрат, на 1.10.97р. – 71,59%, на 1.01.98р. – 65,92%, на 1.04.98р. – 63,74%. Частка ж витрат на утримання персоналу та інших загальногосподарських витрат постійно зростала і склала на 1 квітня 1998 року 36,26%, що більше на 11,51 процентних пункти ніж станом на 1 липня 1997 року.

Серед операційних витрат найбільший розмір мають видатки, пов’язані із сплатою відсотків, особливо по позиках і депозитах комерційних банків. Проте помітною є тенденція до зниження частки сплачених відсотків в структурі витрат банку 2. Так на 1.07.97р. вони склали 49,86%, а на 1 квітня 1998 року вже — 32,27%.

Отже, більша частина всіх витрат комерційних банків пов’язана із здійсненням їх операційної діяльності, а саме із сплатою відсотків. Проте в банку 1 частка операційних витрат має тенденцію до зниження. Поряд з цим зростають адміністративні витрати, зокрема видатки на утримання персоналу.

Як було відмічено раніше, прибуток – це різниця між доходами та витратами банку. Балансовий прибуток – це сума прибутку плюс надходження від позареалізаційних операцій, у тому числі від курсових різниць за іноземними операціями та допущеним дебетовим сальдо, за мінусом збитків від позареалізаційних операцій.

Спробуємо визначити балансовий прибуток та чистий прибуток банку 1 та банку 2.

Прибуток банку 1 (див. додаток 7) збільшувався протягом звітного періоду і станом на 1 квітня 1998 року склав 3930100 грн. Надходження від позареалізаційних операцій теж мали тенденцію до зростання з 1046710 грн. до 5756400 грн. станом на 01.04.98 року. Збитки мали місце в першому та останньому кварталах звітного періоду. Не дивлячись на збільшення сум, на які зменшується оподатковуваний прибуток, сума податків також збільшувалась в даному періоді. Прибуток в розпорядженні банку збільшився більше ніж у 5 разів і на 1 квітня 1998 року склав 8392701 грн.

Розглянувши порядок визначення балансового та чистого прибутку банку 2 (див. додаток 8), можна зробити наступні висновки. Прибуток банку зростав і на 1 квітня 1998 року склав 3094613 грн., що більше в порівнянні з 1 липням 1997 року в 18,6 рази. Надходження від позареалізаційних операцій протягом року не змінювалися і залишились на рівні 4510 грн. Слід відмітити відсутність збитків. Збільшилась і сума податків, що пов'язано зі зростанням балансового прибутку.

Чистий прибуток банку 2 збільшувався протягом даного періоду, проте в останні два квартали він майже не з змінився і становив 01.01.98р. 1362780 грн., а 01.04.98р. – 1384795 грн.

Найважливішими показниками прибутковості діяльності комерційного банку, які рекомендовані згідно Інструкції №10 є:

-дохід на активи;

-дохід на капітал.

Дохід на активи (Да) – це відношення прибутку після оподаткування до середньої вартості активів, виражений в відсотках:

Дохід на капітал (Дк) – це відношення прибутку після оподаткування до середнього капіталу, виражений в відсотках.

Показник дохідності активів характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які банк отримав у своє розпорядження, а показник дохідності капіталу – дохідність капіталу учасників.

Інструкція “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” рекомендує узагальнюючим показником банківської діяльності вважати дохідність капіталу, а показник дохідності активів пропонує вважати частковим показником, який відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його апарату, який підтримує оптимальну структуру активів та пасивів з точки зору доходів та витрат.

В таблиці 2.1. наведені значення відношення прибутку після оподаткування до активів для двох банків станом на 1 квітня 1998 року. Таблиця 2.1.

Дохід на активи для банку 1 та банку 2 станом на 1.04.98.р.

Як видно із таблиці, найбільшу дохідність активів (12,73%) має банк 1, що свідчить про ефективність використання всіх ресурсів, які отримав банк у своє розпорядження.

В таблиці 2.2. наведені розрахунки коефіцієнтів доходу на капітал станом на 1 квітня 1998 року.

Таблиця 2.2.

Дохід на капітал для банку 1 та банку 2 станом на 1.04.98р.

Згідно даних таблиці нижчий рівень показника дохідності капіталу має банк 2 — 17,5%.

Отже, показники прибутковості вищі в обох випадках по банку 1, хоча таке співпадання буває не завжди.

В цілому для підвищення прибутковості капіталу банківської установи, необхідно збільшувати прибутковість його активів і зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку.

За Інструкцією №10 вимірювання ефективності діяльності банку здійснюється за допомогою таких показників:

1. Чистий спред (ЧС).

2. Чиста процентна маржа (ЧВМ).

3. Чистий дохід одного працюючого (ЧДП).

4. Чистий дохід до витрат на утримання персоналу та інші.

В таблиці 2.3. відображається результат розрахунку (див. додаток 9) вищезазначених показників для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року.

Таблиця 2.3.

Розрахунок показників прибутковості банків станом на 1.04.98р.

Отже, виходячи з отриманих результатів можна зробити наступні висновки.

1. Значення показника чистого спреду для банку 1 складає 27,69%, а для банку 2 – 22,44%. Це свідчить, що банк 1 більш успішно виконує функцію посередника, адже він залучає кошти за нижчі відсотки, а розміщує за вищі, що і знайшло відображення в значенні показника чистого спреду.

2. Як банк 1, так і банк 2 має позитивну чисту відсоткову маржу, яка демонструє, наскільки доходи від активних операцій здатні перекривати витрати по пасивним операціям. Проте в банку 2 значення показника вище ніж в банку 1, і становить 16,46%. Але це більше пояснюється меншою сумою загальних активів банку 2 в порівнянні з банком 1, адже відсотковий прибуток (різниця між отриманими і сплаченими відсотками) в банку 2 менша (4848822 грн. в банку 1 та 3513441 грн. в банку 2).

3. В банку 1 продуктивність праці одного працюючого більше, ніж у банку 2, так як один працівник банку 1 виробляє 20216 грн., в той час, як в банку 2 –5539 грн.

4. На кожну грошову одиницю, витрачену на утримання працівників банку 1, припадає 2,94 грн. чистого прибутку, а на кожну грошову одиницю, вкладену в персонал банку 2 – лише 0,8 грн. Отже, в банку 2 на утримання працівників затрачено більше коштів, ніж вони “створили” чистого прибутку, тобто витрати, пов’язані з утриманням персоналу в даному банку не окупилися. Таким чином, з метою підвищення прибутковості роботи банківської установи, керівництву банка 2 слід посилити контроль за рівнем адміністративних витрат та здійснити заходи щодо зменшення їх розміру.

Узагальнюючим показником, що характеризує прибутковість діяльності комерційного банку, можна назвати показник загальної рентабельності, який розраховується як відношення чистого прибутку банку до його витрат. Визначимо значення цього показника для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року:

R1= 8392701 / 7664895*100% = 109,5%

R2= 1384795 / 4754701*100% = 29,12%

Показник загальної рентабельності банку 1 станом на 1.04.98р. склав 109,5%, банку 2 – 29,12%. Тобто, на 1 гр.од. витрат банку 1 припадає 1,09 гр.од. прибутку після оподаткування. В банку 2 на одну грошову одиницю витрат припадає 0,29 гр.од. чистого прибутку. Це свідчить, що робота банку 2 була менш ефективною, ніж у банку 1.

Розглянемо тепер фактори, що впливають на дохідність капіталу банку. Одним з таких факторів є відношення прибутку (Пр) до статутного капіталу (Ск) у вигляді:

Пр / Ск = Пр/А : Ск / А

Виходячи з формули показника дохід на активи, отримаємо

Пск = Да / Кск , де (1)

Пск - прибутковість статутного капіталу,

Да – дохід на активи,

А – загальні активи,

Кск – коефіцієнт статутного капіталу.

Звідси, для підвищення прибутковості капіталу (статутного капіталу) банку слід збільшувати дохідність активів і зменшувати відношення статутного капіталу до активів, або, інакше кажучи, зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку. А для збільшення дохідності активів слід, зокрема, збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів. Проте збільшення власних коштів бакну, основною частиною яких є статутний капітал, буде означати одночасно збільшення знаменника виразу (1), тобто зменшення прибутковості капіталу банку.

Отже, для керівництва банку в результаті його діяльності може виникнути також питання, які значення показників, що характеризують діяльність банку є бажаними. Як бачимо з вище викладеного, при збільшенні достатності капіталу банку буде зменшуватися його прибутковість. В таких випадках, як відомо, із теорії оптимального управління, застосовують два основних підходи.

При першому підході шукають компромісний варіант, який в даному випадку буде означати деякий прийнятний рівень достатності капіталу, при всякому прийнятному рівні прибутковості банку. Значення прийнятних рівнів достатності капіталу і прибутковості банку будуть при цьому визначатися суб’єктивною думкою керівництва банку.

При другому підході вибирають один із показників ефективності, який намагаються максимізувати / мінімізувати, а на значення решти показників покладають обмеження. Вибір цих обмежень взагалі також є суб’єктивним, проте в разі випадків вони можуть об’єктивно існувати. В даному випадку таким обмеженнями можна вважати нормативи Національного банку України, що визначають достатність капіталу банку і ліквідність його балансу.

Отже, при такому підході критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

2.2. Напрямки зростання доходів банку від здійснення банківських операцій.

У викладеному вище матеріалі було виявлено, за рахунок якої діяльності комерційні банки формують свої доходи. Основне джерело банківських доходів — кредитна діяльність. Були визначені фактори, що впливають на розмір формування прибутку (проценти сплачені та отримані, величина позичкових коштів). Проте важливе завдання управління формуванням прибутку є не тільки виявлення факторів, що визначають розмір доходу, але й вміння управляти цими факторами та тим самим збільшувати обсяг отриманого прибутку.

В зв’язку з цим необхідно виділити основні напрямки (причини) зростання доходів.

1. Загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід.

2. Зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах.

3. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку.

4. Зміна струтури портфелю доходних активів, тобто підвищення питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти.

Необхідно провести характеристику кожного з напрямків.

І.Загальне зростання групи активів, що приносять процентний доход.

Цією групою активів є кредитні операції банку. Для їх проведення банку необхідні, по-перше, залучення клієнтів, які бажають отримати кредит. У теперешній час для комерційних банків України це не проблема. Тих, що мають потребу в грошових ресурсах достатньо, і проблема — не в кількості, а в якості клієнтів (мається на увазі їх здібність відповідати по своїм забов"язанням). По-друге, банк повинен мати достатній кредитний потенціал, який відображає величину мобілізованих в банку коштів за відрахуванням резерву ліквідності.

Таким чином, для збільшення обсягів активу, що приносить дохід, банку необхідно нарощувати свій кредитний потенціал, який складається із власних і запозичених коштів. В цьому зв"язку комерційні банки повинні діяти за наступними напрямками:

— збільшення числа банківських вкладників, для чого банку потрібно проводити зважену маркентингову і процентну політику. Особливу увагу слід приділити залученим коштам населення, які володіють нелегальним грошовим потенціалом. Розглянемо діяльність банку АБ "Еліта" м. Запоріжжя по цьому напрямку:

Таблиця 2.4.

Структура депозитів АБ "Еліта".

Банк, як видно із вищеприведених даних, успішно нарощує свої позичені ресурси, особливо це стосується депозитів організацій та населення.

ІІ. Зміни питомої ваги доходних активів в сукупних активах. Іншими словами комерційний банк повинен нарощувати так звані "працюючі" активи і скорочувати до можливого мінімуму "непрацюючі" активи. Однак, саме "непрацюючі" активи забезпечують ліквідність банку. До них належать:

- каса і прирівнені до неї кошти;

- кошти на кореспондентських рахунках в Національному банку України та в інших банках;

- кошти на резервному та депозитному рахунках в НБУ.

Крім того дого "непрацюючих" активів належать активи, що забезпечують діяльність банку: будівлі, споруди, обладнання тощо.

Будь-який банк повинен намагатися знизити частку таких активів в балансі, особливо таких статей як несплачені проценти і сумнівні кредити. Для цього необхідно більш ефективно проводити оцінку кредитоспроможності позичальника і банківський контроль.

Таким чином банківська ліквідність досягається при максимізації залишків в касах та на кореспондентських рахунках по відношеню до інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження коштів, а їх використання для видачі позик і здійснення інвестицій. Оскільки для цього треба звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму то максимізація прибутку ставить під загрозу безперевність виконання банку своїх зобов"язань перед клієнтами.

Отже, сутність банківського управління полягає в гнучкому співвідношенні протилежних вимог ліквідності і прибутковсті.

ІІІ. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банка.

Працюючи в цьому напрямку комерційні банки намагаються збільшити рівень процентної ставки по активних операціях, тобто тут спрацьовує принцип будь-якого комерційного підприємства: "дешевше купити, дорожче продати".

З іншого боку, в умовах конкуренції між кредитними установами та боротьби за розширення обслуговування ринків банки можуть не керуватись цим правилом. Вони можуть не підвищувати рівень процентної ставки, розраховуючи на те, що більш низькі ставки залучать більшу кількість клієнтів та дозволять завоювати конкурентну перевагу.

Таким чином, щоб отримати більший доход, банк повинен враховувати крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях (облікова ставка, рівень інфляції, термін позики її розмір, ризик, характер забезпечення, витрати по оформленню позики та контроль та інші), а також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ.

На Україні в наш час спостерігається зниження рівня процених ставок по активних операціях. Це пояснюється не тільки зниженням темпів інфляції, але й розвитком конкуренції на ринку банківських операцій.

Таблиця 2.5.

Середньозважені процентні ставки по України.

IV. Зміна структури портфеля доходних активів.

Цей фактор підвищення доходності має на увазі зростання питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку добрий дохід, якщо він буде правильно ними управляти.

Головним завданням управління ризиковими операціями банку є визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику та прийняття негайного практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових операцій, або на виробітку системи заходів, що знижують можливість появи витрат банку від проведення тієї чи іншої операції.

Ризикові кредитні операції — це операції, пов’язанні із ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, що мають бути сплачені кредитору. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

а) диверсифікація позик — чим більшій кількості позичальників буде наданий у тимчасове використання позичковий капітал банку, тим, при інших рівних умовах, меншим буде ступінь ризику неповерення боргу, оскільки можливість банкрутства багатьох позичальників значно нижча можливості банкрутства одного чи декількох позичальників. Дотримання принципу диверсифікації контролюється НБУ, який встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника — не більше 25% власних коштів банку;

б)постійний контроль банку за станом справ у позичальника на протязі всього терміну користування позикою і у випадку виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, прийняття попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів;

в) страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро, так і на макро рівні, а також страхувати високоризикові кредитні угоди в спеалізованих страхових організаціях.

Кожний з напрямків підвищення доходності комерційних банків має свої переваги та недоліки. Тому банк повинен будувати свою діяльність так, щоб досягати найвищих результатів при найменших витратах.

2.3. Аналіз використання прибутку комерційного банку.

В більш загальному розумінні резервами збільшення прибутку комерційного банку є максимізація доходів, мінімізація витрат, грамотний менеджмент, динамічні і доцільні витрати на утримання апарату управління. Отже, тому наступною проблемою є правильне і цілеспрямоване використання прибутку, отриманого комерційним банком в процесі його діяльності.

Прибуток банку створюється по результатам його діяльності як різниця між фактично отриманими доходами і здійсненими витратами і розподіляється, як правило по результатам роботи за квартал, а в кінцевому варіанті — за рік у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів. На протязі року розподіл прибутку, як правило, проводиться у вигляді авансу на основі встановлених загальними зборами пропорцій.

В залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державні і місцеві бюджети з прибутку або доходу. Звичайно, механізм стягнення податків, що застосовується в тій чи іншій країні, впливає як на рзмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Система оподаткування комерційних банків провідних зарубіжних країн, як правило, пов’язана з загальною системою податків на корпорації. Так, на приклад, у Великобританії банк сплачує 33-35% від загального доходу з внутрішних і зарубіжних операцій. В США ставка федерального податку на прибуток знижена до 34% (порівняно з 46% у 1986 році). Однак банки США. як правило, сплачують ще більш низьку ставку завдяки вирахуванню з бази оподаткування доходів по деяким видам цінних паперів. У Франції банки (включаючи відділення іноземних банків) сплачують податок з корпорацій, який дорівнює 34% з нерозподіленого прибутку і 42% з прибутку, який виплачений у вигляді дивідендів. Податок на додану вартість не стягується з основних видів банківських доходів (процентів, комісій тощо), але сплачується у розмірі 18,6% з доходів від операцій по лізінгу, торгівлі дорогоцінним металами, трастових операцій та зберігання цінностей в сейфах.

Досліджуючи досвід оподаткування провідних країн можна зробити висновок, що уряди цих країн не намагаються стягувати з корпорацій все до останньої нитки (як це інколи робиться на Україні), а навпаки сприяють діяльності корпорацій знжуючи податки або встановлюючи диференційовану систему оподатківання. Однак, не слід забувати, що економічна ситуація в Україні протилежна ситуації в цих країнах. Але в подальшому, при умові досягнення стабільності економіки, можливе використування зарубіжного досвіду.

У відповідності з податковим законодавством України комерційні банки сплачують податки до державного і місцевих бюджетів з прибутку (доходів) і норматив плати податку до бюджету по банкам складає 30%. Треба відмітити, що на відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може, оскільки ці нормативи регламентуються законодавчо. Після сплати податків і штрфів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву.

З суми, яка залишається виплачуються дивіденди пайщикам. Якщо залишається сума, то вона може бути відправлена на індексацію акцій або ж на приріст статутного фонду за згодою акціонерів. Якщо банк за підсумками діяльності за минулий рік допустив збитки, то вони покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності — за рахунок коштів статутного фонду.

Розглянемо докладніше механізм створення резервного і страхового фондів, оскільки вони законадавчо означені і мають велике значення для діяльності комерційного банку.

Прибуток є основнимм і єдиним джерелом створення резервного фонду комерційного банку, який призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привелійованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зміцнення його матеріальної та фінансової бази. В свою чергу, це сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами, зменшує вірогідність банкрутства комерційного банку. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило на рівні 25% від статутного фонду, а відрахування від чистого прибутку повинні складати не менше 5% на даний час в Україні. Якщо в процесі або після створення резервного фонду з нього проводяться виплати на покриття збитків та непередбачених витрат, то відрахування відновлюються до встановлення належного розміру цього фонду.

Згідно з діючим законодавством України комерційний банк зобов’язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без відсотків і комісій) за всіма видами кредитів та інших активних оперцій, які відносяться до їх основної діяльності у національній та іноземній валюті. Комерційні банки України формують страхові резерви за рахунок щоквартальних відрахувань від прибутку, що залишився після оподаткування. Хоча свтовий досвід свідчить, що оптимізація джерел наповнення необхідних страхових резервів для забезпеченя фінансової стійкості українських банків полягає у встановлення порядку їх формування за рахунок щомісячних відрахувань із віднесенням на операційні витрати банку.

Необхідним є утворення фонду страхування депозитів. Цей фонд зможе надати гарантію вкладникам на повернення їх коштів. Даний фонд може бути утворений як на державному рівні (наприклад, США) так і на рівні окремо взятого банку. У нас він утворюється на державному рівні як окремо юридична особа.

Зарубіжні банки також за рахунок своїх доходів створюють резерви на випадок непогашення позичок, виконують страхові платежі, пов’язані зі страхуваннямм депозитів і вкладів, володінням майном і можливими пожежами, повенями, соціальними потрясіннями, а також з імовірністю витрачання та привласнення чужих грошей, пограбування, втратою банкнот, чеків, цінних паперів та інших важливих документів, які пересилаються кур’єрами або іншим способом, підробкою документів тощо. На жаль в Україні ці види страхування поки що не отримали належного розвитку.

Ефективна діяльність у галузі банківського бізнесу дозволяє комерційним банкам займатися благодійно-спонсорською діяльністю, яка займає неабияке місце в життєдіяльності комерційного банку. В якості прикладу розглянутий АБ “Еліта”.

АБ “Еліта” активно займається спонсорською та благодійною діяльністю. Це одне з основних напрямків в діяльності банку, яке визначає його обличчя. Банк віддає перевагу заходам, що несуть гуманізм і мають соціальний напрямок:

-надання допомоги дитячим лікувальним установам;

-допомога інвалідам та ветеранам;

-фінансування навчальних установ;

-фінансування розвитку спорту;

-підтримка духового відродження країни.

На протязі 1997 року банком надавалась фінансова підтримка:

-Спілці Чорнобиля, Фонду сприяння політиці молоді, Фонд оздоровлення дітей, школі №110 м. Запоріжжя. Банк виступив спонсором видання книги “Чорнобиль і Запоріжжя: тоді і десять років потому” — автори М.І. Костенецький та Г.Т. Грибиненко;

-були придбані медикаменти та надана фінансова допомога обласній дитячій лікарні, 2-й кафедрі хирургії інституту удосконалення лікарів імені Горького;

-банк є спонсором гандбольної команди “Мотор Січ” та баскетбольної команди “Козачка-ЗАлК”;

-надає фінансову допомогу православній церкві — Запорізькому Єпархіальному управлінню, обласній організації охорони пам’ятників.

Отже, як видно АБ “Еліта” надає відчтну допомогу своїй області і це дуже добре, оскільки, якщо ти маєш більше грошей ніж у інших, то чому не допомогти тим, хто в них має потребу.

Таким чином, прибуток комерціного банку має великий ефект, що було зазначено у першому розділі цієї роботи, а підтверджено в цьому розділі на прикладі конкретного банку.

Загальна маса вільного залишку прибутку, що залишається після відрахувань у вищезазначені фонди, направляється, як правило, на виплату дивідедів акціонерам пропорційно розміру коштів, вкладених ними в статутний фонд комерційного банку. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідніше, ніж за рахунок нового випуску простих акцій, оскільки відсутні витрати, пов’язані з випуском нових цінних паперів. Причому, якщо за привілейованими акціями дивіденд фіксується при їх випуску в процентах до номінальної вартості і повинен в першу чергу (після усіх обов’язкових платежів і виплати відсотків по облігаціях), то по звичайним акціям і по паям розмір дивіденду залежить від розміру отриманого прибутку і при його зниженні може зовсім не виплачуватися, до чого акціонери банку повинні бути готові.

Після усіх вищевказаних розподілів за рішенням акціонерів можна залишити частину прибутку ненаправленою в жоден з фондів і невикористаною по жодному з вище вказаних напрямків. Такий прибуток називається невикористаним.

Ось, наприклад, як здійснює розподіл прибутку Київський філіал АБ “Еліта”. Після сплати податку на прибуток (30% від отриманого прибутку), чистий прибуток розподіляється наступним чином:

1. 45% направляється в Головний офіс для формування:

-5% - резервного фонду;

-40% - фонду дивідендів по акціям;

2. 55% залишається в розпоряджені філіалу. Розподіл фондів філіалу між фондом накопичення (фонд розвитку) та фондом споживання (фонд матеріального заохочення) здійснюється філіалом самостійно. Однак, Головний офіс банку надає рекомендації по розподілу цих сорока відсотків: 40% - фонд розвитку виробництва та 15% - фонд матеріального заохочення.

Кажучи про вдосконалення використання прибутку необхідно в першу чергу визначити суб’єктів, зацікавлених в отриманні прибутку. Серед суб’єктів можна виділити групи:

-акціонери банку;

-персонал банку;

-вкладники і дебітори;

-органи державної влади і управління в особі НБУ та ДПІ.

У кожної з цих груп - свої цілі і завдання, які можуть входити в протиріччя з інтересами іншої групи, стосується це в основному саме розподілу прибутку. Справа в тому, що в отриманні прибутку зацікавлені усі. Так завдяки збільшенню абсолютної маси прибутку акціонери отримують більший дивіденд на акції, керуючий персонал зможе розширити матеріально-технічну базу, покращити ергономічні умови, умови праці. Для дебіторів банку збільшуються можливості у використанні грошових засобів, для вкладників — підвищується гарантія повернення своїх грошових коштів. Завдяки збільшенню прибутку державний бюджет отримає більше відрахувань по податкам з прибутку. Коли справа доходить до розподілу, то інтереси усіх цих суб’єктів розмежовуються: кожний намагається отримати більше.

Прибуток, в тому числі і банківський, важливий для усіх учасників економічного процесу. Власники акціонерного капіталу зацікавлені в отримані прибутку, так як він являє собою дохід на інвестований капітал. Прибуток несе вигоду вкладникам, так як завдяки збільшенню резервів і підвищенню якості послуг складається більш міцна, надійна та ефективна банківська система. Позичальники побічно зацікавлені в достатньому банківському прибутку в зв’язку з тим, що здатність банку надавати позички залежить від розміру і структури його капіталу, а прибуток — основне джерело власного капіталу. Навіть економічні групи, які безпосередньо не користуються послугами банків, отримують побічну вигоду від банківського прибутку, тому що надійна банківська система означає безпеку вкладів та наявність джерел кредиту, від яких залежать підприємства і споживачі.

Тому при використанні прибутку основним завданням керівництва є знаходження “золотої середини” — компромісного рішення, при якому всі зацікавлені в отримані доходу особи будуть задоволені. На дане рішення впливає багато факторів: кількість отриманого прибутку, відношення доходу на акцію до середньої заробітної плати в країні, компетентність персоналу і його здатність переконати акціонерів в правильності обраного рішення по розподілу прибутку, також, рівень економічної грамотності акціонерів — власників капіталу.

На відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може: ці нормативи регламентуються законодавчими актами.

Наступним етапом є розрахунки з дебіторами та вкладниками, так як для підтримки високої репутації, яка так важлива в банківській діяльності банк повинен в короткий строк відповідати по борговим зобов’язанням.

Найбільш конфліктним і потребуючим особливої уваги є процес розподілу прибутку між акціонерами банку (у вигляді дивідендів) та керуючим персоналом (до фондів розвитку, економічного стимулювання, основних засобів і т.п.).

Необхідно зауважити, що для деяких банків це одна з основних проблем розвитку. Причиною такого становища є некомпетентність акціонерів банку. Достатньо грамотна і компетентна політика персоналу в сукупності з пріоритетами розвитку діяльності банку дозволяють щорічно заробляти банкам великі прибутки. На фоні цього не зрозуміло бажання акціонерів не направляти на розвиток банку коштів, навіть до раніше створених фондів таких як резервний вони, наприклад, направляються на виплату дивідендів.

Одним з резервів збільшення прибутку і раціонального його використання є фінансове планування. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік.

Перед Радою банку завжди стоїть дилема: “Куди направити прибуток?” Забезпечити високу дохідність акцій (пайок) або нарощувати фонди банку. Природньо, учасники банку будуть зацікавлені у збільшенні дохідності своїх інвестицій в банківську діяльність. Але необхідно враховувати, що спрямування прибутку на утворення фондів банку в певній мірі знижує рівень дивідендів, однак збільшує власні кошти банку, слугує базою подальшого росту банку, а отже, росту прибутку і збільшення його фінансової стійкості.

Розділ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності діяльності комерційних банків і їх фінансової стійкості.

Банківська система України сьогодні знаходитсья на дуже важливому етапі свого становлення і розвитку. Життя висунуло перед банківською системою ряд проблем, від вирішення яких залежить не тільки майбутня доля багатьох комерційних банків, але й подальше реформування тих секторів економіки, які обслуговуються цими банками.

Багато комерційних банків сьогодні знаходяться в тяжкому фінансовому стані, що негативно відбивається на їх діяльності, а отже і на становищі їх клієнтів. Минулий 1997 рік видався не зовсім вдалим для українських комерційних банків. Особливо це стосується третього кварталу 1997 року, коли світова фінансова криза “похитнула” і нашу банківську систему. Але окрім неї на діяльність банківських установ України продовжують негативно впливати наступні фактори:

-глибока криза екноміки, недієздатність державних структур пожвавити виробництво;

-політична нестабільність, яка посилюється новими виборами, а також протистояння парламенту та уряду;

-впровадження недосконалиих податкових законів, особливо це стосується нещодано прийнятих законів “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про податок на додану вартість”;

-зростання від’ємного зовнішнього сальдо, посилення залежності екноміки і фінансів країни від іноземних кредитів та міжнароодних кредиторів;

-низька інвестиційна привабливість економіки України як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвестоорів.

Все це не змогло відбитися на діяльності комерційних банків України. Але цей вплив посилюється і самим станом в середині банківської системи.

Отже, на даний час в Україні склався такий стан банківської системи.

На 1 січня 1998 року в Україні зареєстроване 227 банків, з яких фактично працюють 186 (81% від загальної кількості). Рівень інфляції за 1997 рік склав 10,11%. В цілому по банківській системі за минулий рік кредити українських банків складали 9,3 млрд. грн. (зростання в 1,38 рази порівняно з 1996 роком), внески в цінні папери — 2 млрд. грн. (зростання в 1,9 млрд. грн.), резерви — 217 млн. грн. (в 2,08 рази), а балансовий прибуток — 999 млн. грн. (в 1,17 рази).

Балансовий прибуток 113 банків за 1997 рік, які входять до Асоціації українських банків, (див. додаток 10) склав 822,1 млн. грн. (середня прибутковість уставного фонду — 86,1%, а середня прибутковість чистих активів — 6,95%). Аналітики Асоціації українських банків відмічають, що в кінці 1997 року по відношенню до кінця 1996 року прибутковість уставного фонду зменшилася на 4,7%, а прибутковість активів — на 1,4%. Цікаво, що найбільшу прибутковість уставного фонду продемонстрував “Ощадбанк” — при статутноому фонді 10, 5 млн.грн. він отримав прибуток в розмірі 52,8 млн. грн. Тобто на 1 грн. статутного фонду банк може виплачувати дивіденди у сумі 5,03 грн. Далі по цьому показнику йдуть “Українсьий кредитний банк” (4,57 грн.), “Слав’янський” (3.47 грн.), “Укрсооцбанк” (3,08 грн.) і “Приватбанк” (2,88 грн.), який в минулому році отримав найбільший серед 113 банків прибуток — майже 130 млн. грн.

Зрозуміло не усі банки працюють з таким рівнем прибутковості, але все ж таки фізичні особи все більше довіряють свої гроші банківським установам. Так, за минулий рік внески населення зросли на 58% і досягли 1,35 млн. грн.

В зв’язку з незадовільним становищем банківської системи в 1997 році тільки 74 % комерційних банків працювало нормально, 18 % банків поставлено в режим фінансового оздоровлення, а 8 % — ліквідовано.

Треба відмітити, що банкрутство того чи іншого банка вкрай негативно відбивається на фінансовому становищі тих юридичних і фізичних осіб, грошовими коштами яких цей банк користувався.

Незважаючи на падіння обсягів виробництва, банкіська система загалом залишилася прибутковою, хоча порівняно з попереднім 1996 роком прибутковість активів та капіталу в 1997 році знизиллася.

Що стосується статистики прибутку за його складом, то в 1997 році зросла частка доходів від операцій з цінними паперами та векселями (див. додаток 11), але все ж таки найбільшу частку в прибутку комерційних банків України займають відсотки отримані за наданими кредитами — 37%.

84% витрат, що були виділені на утримання підрозділів банків, становлять витрати на утримання апарату управління (див. додаток 12).

В цілому серед українськиих банків останнім часом спостерігається тенденція зниження частки процентних доходів в їхньому загальному обсязі. При цьому непроцентні доходи збільшуються переважно за рахунок розширення обсягів касово-розрахункового обслуговування. З одного боку, це явище позитиивне, бо свідчить про розширення кількості клієнтів, збільшення кількості послуг за розрахунково-касовим обслуговуванням. З іншого боку, ці цифри також свідчать про нерозвинутість в Україні ринку банківських послуг взагалі і факторингових, лізингових, трастових. які посідають істотне місце в діяльності західних банків, зокрема.

Відповідно до вищесказаного можна відмітити, що українська банківська система має великі перспективи щодо підвищення ефективності діяльності комерційних банків, але це можливе лише за умов покращення не тільки стану банківської системи, а і всієї економіки України в цілому.

Отже, сьогодні в практиці українських банків існує дуже велика низка проблем, з якими вони стикаються кожен день у своїй діяльності, і деякі з них безпосередньо впливають на прибутковість комерційних банків України. Вирішення цих проблем, як вже відмічалося раніше, залежить не тільки від вдосконалення механізму банківської діяльності, але й від загального економічного стану в державі. Відомо, що більшість господарств у нас сьогодні є слабкими, з низьким рівнем кредитної здатності, а то й просто збитковими. Кредитні відносини з такими господарствами не надійні, пов"язані з підвищеним ризиком. З позиції банка як підприємства — це малоприємна клієнтура. Але з позицій народного господарстів в цілому, ряд структур із цих малорентабельних підприємств є життєво необхідними, без функціонування яких суспільство не може нормально існувати і тому якраз саме ці підприємства потребують банківської підтримки. Вихід із цього протиріччя існує.

Традиційно така ситуація вирішуєтсья не за рахунок комерційного банку, примушуючи його кредитувати таких клієнтів або виконувати ті чи інші операції, а при підтримці держави. Держава, яка зацікавлена, наприклад, в розвитку виробництва продуктів харчування, легкої промисловості, сільського господарства і тощо, бере на себе додаткові, в їх взаємодії з банками, матеріальні гарантії.

Їх може бути декілька, насамперед, є категорії дешевих кредитів. Організаційно в таких випадках комерційний банк кредитує підприємство по заниженій відсотковій ставці, а держава (бюджет) компенсує йому різницю, між тим, нижчим рівнем відсотка, який зможуть платити підприємства, і кредитним відсотком, який складається на ринку. Можливий і інший варіант, коли бюджет передає комерційному банку відповідні ресурси, які призначені для спеціальних інвестиційних кредитів. В першому випадку держава компенсує банку плату за кредит, а в другому — дає гроші. В кожному із цих випадків мова йде про спеціально затверджену державою програму (національну або регіональну), яка фінансується банками і яка одержує відповідну урядову підтримку. Ніхто при цьому не втрачає: народне господарство одержує додатковий імпульс для розвитку життєво необхідних галузей, а у комерційних банків не тільки не тільне не пропадає комерційна зацікавленість, але й, одержуючи додаткові гарантії держави, з більшим бажанням взаємодіють з такими клієнтами.

В складній економічній ситуації (і особливо в умовах інфляції) банки обережно відносяться до потреб бюджету, в кредитуванні його видатків. Банківське сприяння програми розвитку економіки держави здійснюється не шляхом огульного кредитування більшої частини видатків державного бюджету і його дефіциту, а шляхом закупки цінних паперів та інших зобов"язань держави, а також на основі кредиту, його терміновості і платності, находячи джерела для непониження доходності комерційного банку.

Важливим інструментом стимулювання банківської діяльності є також податкова політика. В цілому вона повинна виходити з тих же принципів, які закладені в податковій системі відносно всіх інших підприємств. Посилений податковий прес, який напрвлений на скорочення прибутку банка, в кінцевому рахунку відіб"ється на розвитку діяльності підприємств.

Розглядаючи результати діяльності комерційних банків України за роки їх існування, буде повчальним звернути увагу не тільки на роботу комерційних банків, які опинились в тяжкому фінансовому становищі, в тому числі збанкрутілих, а також і тих, які у важких умовах економічної кризи не тільки вистояли, а й укріпили своє фінансове становище.

Економічне середовище, в якому функціонує банківська система, нормативні регулятори і вимоги з боку НБУ до всіх комерційних банків були практично однаковими. Тоді чому ж одні банки збанкрутували, інші опинились в трудному фінансовому становищі, ще інші банки опинились в групі більш менш "благополучних"? Особливо не можливо не звернути увагу на те, що в групі "багополучних" опинились не тільки великі, сильні банки, але й малі банки. В той же час деякі більші потужні банки збанкрутували. Звичайно, що на це дуже важливе питання може буде знайти відповідь при більш широкому та глибокому аналізі діяльності комерційних банків, але це виходить за межі даного дослідження. Тут же звернемо увагу тількі на деякі сторони діяльності банків в умовах трансформування виробничих відносин на сучасному етапі і які вплинули і нині впливають на фінансовий стан банківської системи.

Досвід роботи банків "благополучних" засвідчує, що їх успішний розвиток в умовах кризису залежить в прешу чергу від рівня професіоналізму — від політики банка, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних струткр. Досвід же банків, що збанкрутіли, навіть тих, які мали більш менш великі структурні фонди, показав, що їх, на перший погляд, нормальна внутрішня управлінська структура насправді виявилась аморфною, розвивалась хаотично та зробилася не управляємою. Такі банки могли існувати та процвітати в умовах галопуючої інфляції.

В цих умовах доходи банків перекривали непрофісіоналізм в банківській діяльності, а збитки нівелювала та ж інфляція. Але як тільки темпи інфляції почали уповільнюватися, коли НБУ став проводити більш жорстку монетарну політику, а інфляція ставала все більш керованою, стан в цих банках почав сильно погіршуватись. В банківській сфері практично настав вторинний переділ ринку — лиття, поглинання. На цьому етапі наступає період збільшення банків, а філіальні системи більш сильних банків починають розширюватись.

Сьогодні в системі комерційних банків України функціонують два види банків — банки з розвинутою філіальною сіткою і банки, які не мають філіалів.

Є банки без філіальної сітки, які знайшли свою нішу і спокійно в ній працюють. Наприклад, АКБ "Перкомбанк" — великий, комплектний, мобільний, має свою клієнтуру, рентабельний банк.

Не менше успішно працюють і ті банки, у яких є розвинута сітка філіалів (наприклад, АКБ "Приватбанк", у якого є більше 100 філіалів).

Повчальним в питаннях організації банківської справи в нових умовах є діяльність АКБ "Укрінбанк", який має розгалужену сітку філіалів. Цей банк чітко розділив функції центрального апарату і полочної операційної діяльності. Центральний апарат банка займається методологією, контролем і координацією діяльності філіалів. Головне оперційне управління в Києві займається щорічним обслуговуванням клієнтів. Банк визначився зі своїми реальними клієнтами, знає їх баланси і фінансово-матеріальні можливості. В управлінській структурі банка з"явились юридичний відділ і відділ управління кредитними ризиками.

АКБ "Укрінбанк" значно переструктуризував, суттєво перебудував свій кредитний потрфель. В зв"язку з цим він зменшив кількість, але якість його значно підвищилася, більшість валютних коштів цього банка працює в різних рентабельних програмах.

Подолання гіперінфляції дозволяє банкам переходити до більш реального планування своєї діяльності. Виникають умови для застосування таких інструментів в банківській діяльності, які дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про ф"ючерси, опціони, форвардні операції з валютою ті інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин.

Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства, яким слід було б передбачити слідуюче:

-банківське законодавство повинно було б відобразити всі форми взаємовідносин банків з органами державної влади і управління, Національним банком, між собою і клієнтурою. Банківські закони повинні мати характер прямої дії з тим, щоб звести до мінімуму втручення органів управління в діяльність комерційних банків;

-вдосконалити систему банківського ліцензування, передбачити усунення монополізму в банківській діяльності, а також рівність умов конкуренції між банками;

-для забезпечення повноти банківського законодавства норми, які відносяться до банківської діяльності, слід було б включати в законодавчі акти по регулюванні інших сфер діяльності;

-ввести законодавчі норми, які регламентують кредитування банками власних акціонерів і пайщиків;

-при вдосконаленні податкового законодавства необхідно враховувати специфіку банківського сектору та зацікавити його в підвищенні діяльності і фінансової стійкості, створення в банках резервів для покриття можливих збитків: указані резерви повинні створюватись із доходів банка за рахунок оподаткування;

-упростити процедуру створення філіалів банків, зняти всі географічні бар"єри організації нових банків;

-створювати відповідні умови для організації спеціалізованих кредитних установ, інвестиційних, інноваційних, іпотечних, експортно-імпортних банків, товариств взаємного кредиту, кредитноощадних установ, кредитної кооперації і інших, які прийняті в світовій практиці. Поряд з великими банками повинна бути і сітка малих банківських або небанківських установ (з граничними правами), які тісно зв"язані з малим бізнесом і мають з ним особливі відносини.

В цілях захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу слід було б здійснити слідуючі заходи;

-здійснити розробку відповідних правил і процедур для всіх стадій кредитної діяльності, які включали б етапи обгрунтування, супроводження та погашення кредиту;

-систематично і всебічно вивчати кредитні ризикі, приймати заходи по їх пониженню. Вірно поступили комерційні банки, які в своїх управлінських структурах організували відділи управління кредитними ризиками;

-вдосконалювати механізм економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення;

-необхідно забезпечити достовірну інформацію про клієнтів;

-одним з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них є страхування депозитів, які також захищають інтереси вкладників. Необхідно розробити страхування вкладів з урахуванням досвіду інших держав. Страхування депозитів повинно здійснюватись спеціальним оргвном, який створений за участю Національного банка України, страхової установи і комерційних банків. Об"єктом страхування повинні стати тільки вклади і депозити суб"єктів господарювання, і в першу чергу вклади і депозити населення. При цьому розмір вкладу або депозиту, по якому здійснюється відшкодування в певній сумі, повинен бути офіційно обмежений;

-банкрутство банків, особливо великих, є небажаним тому, що це веде до серйозних економічних потрясінь як для їх акціонерів, так і для економіки в цілому. Але в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства. Тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

Дуже в критичному стані сьогодні знаходитсья довгострокове кредитування. Тому слід було б здійснити заходи по забезпеченню привабливості для комерційних банків інвестиційних та конверційних кредитів з урахуванням більших обсягів витрат по їх обслуговуванні, високого ступеню ризику, відсутності надійних гарантій, поверення вказаних кредитів.

В цьому відношенні можна було б підвищити розмір маржі до рівня середньої маржі по інших комерційних кредитних операціях, або звільнити комерційні банки повністю від оподаткування по державним кредитам, які направляються на інвестиційні і конверсійні програми.

Висновки.

Вивчення діючого законодавства порядку формування та використання прибутку банку, аналіз показників прибутковості на даних як умовних банків, так і реально існуючих (АБ “Еліта” м. Запоріжжя та його київська філія), все це дозволяє зробити наступні висновки:

1. Основні принципи діяльності комерційного банку — прибутковість господарювання та принцип “дешевше купити — дорожче продати”. Проте зазначені принципи повинні носити “цивілізований” характер. А для цього необхідно створити рівні можливості в отриманні необхідної інформації і створенні свого продукту.

2. Для досягнення успіху кожний комерційний банк повинен діяти під девізом: “Все для клієнта!”. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес. Тому банк повинен постійно удосконалювати і впроваджувати нові види послуг, підвищувати якість обслуговування.

3. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує певні функції: характеризує економічний ефект, має стимулююче значення, а також є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Як різниця між валовими доходами та валовими витратами визначається балансовий прибуток.

4. Так як банк являє собою фінансовий інститут і має право здійснювати не всі види діяльності (комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування), то його валовий дохід складають наступні види доходів: процентні, комісійні, торгівельні, інші банківські і небанківські доходи. Основними статтями витрат є відсотки, сплачені по вкладам громадян та депозитам юридичних осіб, витрати на утримання банку та інші.

5. Критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

6. Для збільшення прибутковості активів банки повинні застосовувати такі заходи:

- збільшувати обсяг наданих кредитів за рахунок зменшення кредитного відсотку;

- збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів;

- зменшувати співвідношення власних та залучених коштів.

7. Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв"язку з цим в роботі були виділені основні напрямки зростання доходів:

а) загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальників і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

б) зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести "непрацюючі" активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

в) зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Основні напрямки зниження рівня витрат банку:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання апарату управління;

в) скорочення обсягів заробітної платні, але не шляхом її зниження, а шляхом скорочення кількості працюючих завдяки автоматизації банківської діяльності.

8. Після сплати податків і штрафів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-виплата дивідендів акціонерам;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву;

-інші напрямки.

Розподіл прибутку, який залишився після оподаткування здійснюється в порядку встановленому загальними Зборами акціонерів (пайовиків) банку. Після розподілу може залишитись вільний залишок прибутку — нерозподілений прибуток.

9. Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства. З метою захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу необхідно здійснювати такі заходи як: систематичне і всебічне вивчення кредитних ризиків, прийняття заходів по їх пониженню; вдосконалення механізму економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення; направлення клієнтам, біржам та іншим зацікавленим закладам банківських звітів; здійснення страхування депозитів як один з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них; в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства, тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

10. До недавнього часу в нашій країні не проводились дослідження присвячені комплексному аналізу діяльності комерційних банків. Розвиток акціонерної форми власності в банківському секторі економіки, робота банків на комерційних засадах передвизначають їх орієнтацію на отримання максимального доходу, перегляд традиційних форм та методів керівництва своїми операціями, а також регулярне проведення аналізу ефективності їх здійснення. Не менш важливим стає також проведення аналізу банківської діяльності на макро- та мікрорівнях. Тому є актуальною розробка методики аналізу показників діяльності банків, як в теоретичному, так і в практичному аспектах.

Аналіз діяльності банку повинен базуватися на наступних принципах:

• співвідношення інформації, яка вкладена і яка вимагається. Цей принцип дуже важливий, він є базовим для реалізації комунікаційної функції аналізу. Ігнорування веде або до надання надлишкової інформації (відзначимо, що підготовка даних — процес дорогий), або до недостачі необхідної інформації;

• висока культура аналітичних розрахунків. Суть даного принципу полягає в тому, що дані які надаються повинні бути простими та доступним для тих, для кого вони призначаються;

• залежність аналізу від існуючих обмежень : технічного, часового, інформаційного характеру, а також інтелектуальних, пізнавальних здібностей та можливостей аналітика.

Підбиваючи підсумок даної роботи, необхідно зазначити, що в нашій країні комерційні банки стають основним сегментом в структурі банківській системі. Комерціалізація банків значить переклад кредитного процесу на ресурсний тип його побудови. Перехід до ринку узаконює нову роль прибутку як оціночного показника роботи банків. В цьому плані особливо актуальним стає аналіз банківської діяльності з точки зору її дохідності.

Використана література.

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” із змінами і доповненнями станом на 01.01.98. // Відомості Верховної ради України. - 1997.-№25.

2. Закон України “Про господарські товариства” // Галицькі контракти - 1996 - №42.

3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” // Діло - 1998 - №1,2.

4. Інструкція № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” від 21.11.1997.

1. Анализ деятельности коммерческих банков. / Под общ. ред. Кумок С.И.,1994.

2. Банковский портфель – I, II, III. Отв. ред. Коробов Ю. И. и др. Авт. кол.: Антонов Г. М. и др. – М: Соминтэк, 1994.

3. Богомазов М. Банковская прибиль расползается по новим счетам. // Бизнес, 1997 — № 42.

4. Вступ до банківської справи. / під. заг. ред. Савлука М. І. — К.: Лібра, 1998.

5. Гуцал І. С., Чайковський Я.І. Банківська система України сьогодні: основні проблеми й перспективи розвитку. // Фінанси України, 1997 — № 8.

6. Данильченко К.М., Раєвська Т.О. Ліквідність та активи комерційних банків // Вісник НБУ –1996 - № 5 – с. 15.

7. Домрачев В. Процес накопичення капіталу триває. / Вісник НБУ, 1997 — № 10.

8. Економический анализ деятельности банка: учебное пособие – М: Инфра-М, 1996.

9. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит – К: Лібра, 1996.

10. Івасів І.Б. Яка банківська система потрібна Укріїні? // Вісник НБУ, 1997 — № 4.

11. Коммерческие банки./ Под.ред. Усоскина В.М. Авт.кол. Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. и др. – М: СП Космополис, 1991.

12. Львов Ю.И. Банки и финансовий ринок. — С-П.: КультИнформПрес, 1995.

13. Никольский Ю. Украинские банки”97: вижить би... // Финансовая консультация, 1997 — № 5.

14. Основи банковского дела. / под ред. Мороз А. М. — К.: Лібра, 1994.

15. Раєвський К., Домрачев В., Майданюк О. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків. – К: 1996.

16. Святко С.А. Анализ доходів комерційного банку. // Фінанси України, 1997 — № 12.

17. Статистика Асоціації українських банків. // Вісник НБУ, 1998 — № 1.

18. Усоскин В.М. Современний коммерческий банк: управление и операции.— М.: Вазар-Ферро, 1994.

19. Халява С. Прибутковість та ліквідність комерційних банків та ууправління грошовою позицією. // Вісник НБУ, 1997 — № 5.

20. Черкасов В.Е. Финансовий анализ в коммерческом банке.— М.: ИНФРА-М, 1995.

21. Ширинская Е. Б. Операции коммерческого банка: российский и зарубежний опит. — М.: Финанси и статистика, 1995.

Додаток 1.

Склад банківських доходів (витрат).

Додаток 2.

Склад небанківських доходів (витрат).

Додаток 3.

Структура доходів банку 1.

Додаток 4.

Структура доходів банку 2.

Додаток 5.

Структура витрат банку 1.

Додаток 6.

Структура витрат банку 2.

Додаток 7.

Динаміка отриманого прибутку банком 1, грн.

Додаток 8.

Динаміка отримання прибутку банком 2, грн.

Додаток 9.

Розрахунок показників прибутковості банку 1 та банку 2 на 1.04.98р.