Реферат: Аналіз розвитку бібліотекознавства в слов'янських країнах

План

І. Вступ

ІІ. Основна частина

1. Аналіз розвитку бібліотекознавства в Польщі

2. Аналіз розвитку бібліотекознавства в Словаччині

ІІІ. Список використаної літератури

І. Вступ

Поточна національна бібліографія в країнах Польщі, Словаччини успішно розвивалась у період, що розглядається, на основі державної підтримки. Національні бібліографічні агентства в них створені у структурах національних бібліотек. У Народній бібліотеці ім. Кирила і Мефодія в Софії, у Народній бібліотеці Польщі існує на правах Відділу Бібліографічний інститут; у Словаччині центром ПНБ є Національна бібліотека Матиці Словацької (Мартін). Національні бібліографічні агентства несуть відповідальність за створення національної бібліографічної колекції і відображення її в національній бібліографії, здійснення контролю за надходженням документів за законом про обов’язковий примірник. Так, дані за 1996 –1997 рр. по національних бібліотеках з точки зору охоплення обов'язкового примірника виглядає так: в Болгарії — близько 78%, в Чехії — 83 %, в Словаччині — 79 %.

Також несуть відповідальність за створення картотек і банків даних авторитетних заголовків бібліографічних описів документів національних авторів, створення державних стандартів із складання бібліографічних описів на основі МСБО.

Більшість бібліографічних центрів слов’янських країн ставлять перед собою завдання підготовки і випуску видань ПНБ. Проведений аналіз дав уявлення про склад і структуру національних бібліографічних покажчиків.

Дані дозволили виявити основні особливості і тенденції розвитку за такими визначеними складовими будь-якого національного бібліографічного покажчика: принципи відображення документів, методика бібліографічного опису, використання класифікаційних індексів, допоміжні покажчики, зміст бібліографічних записів, наявність автоматизації і форми надання користувачам бібліографічної інформації.

Встановлено, що використовується територіальний принцип відображення документів. Застосовуються також принципи відображення зарубіжних видань творів національних авторів. Окрім книг і брошур, часто відображаються офіційні видання, нові журнали, карти, атласи і мікрофільми.

Майже всі видання національної бібліографії мають допоміжні покажчики. Найбільш популярними серед них є покажчики авторів, заголовків, серій і предметний.

Національні служби здійснюють бібліографічні описи за правилами Міжнародного стандартного бібліографічного опису (монографій і серіальних видань). Класифікаційні індекси використовуються за УДК.

Частіше всього обов’язковими елементами бібліографічних записів є: порядковий номер, прізвище й ініціали автора, заголовок твору, місто видання, назва видавництва, рік видання, обсяг у сторінках і ціна.

Друковані видання конкурують з такими новими носіями як мікрофіші, магнітні стрічки, роздруківки з комп’ютера на мікрофільми.

Бібліографічні центри цих країн зараз особливу увагу приділяють розробці і забезпеченню максимально ефективного діалогу в режимі користувача не тільки у своїй країні, а й у будь-яких регіонах світу.

З цією метою здійснюються зусилля з максимальної уніфікації і конвертованості всіх вищеперерахованих основних елементів, які утворюють ядро національних бібліографічних покажчиків.

Одним із найважливіших досягнень розвитку національної бібліографії цих країн на сучасному етапі є впровадження автоматизації. Першою автоматизацію ПНБ серед даних країн впровадила Словакія — в 1977 р., Польща — в 1986 р. Це дозволило розширити форми реалізації ПНБ і не обмежуватися лише друкованими виданнями.

Проте відставання східноєвропейських країн у розвитку телекомунікацій не дозволило їм брати участь у рівноправному обміні бібліографічною інформацією в межах міжнародної мережі MARK

ІІ. Основна частина

1. Аналіз розвитку бібліотекознавства в Польщі

бібліографічний слов’янський автоматизація

Початок польського книгодрукування відноситься до 1473 р., перша польська газета вийшла у 1661 р., перший журнал – в 1758 р.

Історичні корені бібліографії цієї країни проникають у глиб ХVII ст., коли з’явилися перші праці, котрі можна вважати бібліографічними.

Уже в ХVІII ст. польський вчений Ю.А. Зулуський (1702-1704) почав роботу по створенню польської НБ і на основі своєї багатої бібліотеки (знаменита “Бібліотека Зулуських”) склав десятитомну працю “Велика польська універсальна бібліотека”, рукопис якої загинув у вогні під час Другої Світової війни.

Формування національної бібліографії відноситься до більш пізнього часу і пов’язаний з національно-визвольною боротьбою. Перед польськими бібліографами стояло завдання – виявити і закріпити досягнення польської культури. Особливу увагу бібліографи приділяли створенню зводу польської літератури. Численні спроби, що здійснювалися перекриваються монументальною працею Естрейхерів, яким вдалося зібрати майже повний репертуар польської книги від початку книгодрукування до кінця ХІХ ст. – “Польську бібліографію”.

Ініціатор, основоположник і головний виконавець цієї роботи був Кароль Естрейхер (1827-1908). Приводом для створення покажчика послужив статистичний звіт одного австрійського журналіста, який в 1858 р. порівняв польську літературу Галіції з літературою чехів, вен грів, італійців, німців, і таким чином доводив “бідність” польської культури. К. Естрейхер вирішив облікувати всі польські книги, де вони би не були видані, а також книги, написані поляками, і книги про Польщу, видані закордоном.

Перший том “Польської бібліографії” вийшов у 1872 р. Видання складається із 33 томів, які утворюють чотири частини або серії. Після смерті К. Естрейхера складання і видання покажчика продовжив його син Станіслав (1869-1939).

Протягом ІІ половини ХІХ ст. і на початку ХХ ст. в Польщі було немало спроб організувати і поточну реєстрацію творів друку. Особливо багато в цьому відношенні було зроблено В.Вислоцьким (1841-1900), який почав видавати свій журнал “Бібліографічний путівник” у 1878 р. до 1933 р. Однак цей і інші покажчики не спиралися на закон про обов’язковий примірник, не виходили регулярно і не давали достовірного уявлення про нову друковану продукцію країни.

Польській громадськості вдалося в 1928 р. створити на основі Національної бібліотеки Бібліографічний інститут. Була розроблена багато аспектна і широка програма діяльності Інституту – в ому числі і в області НБ, хоча в практику дана програма не була реалізована. Все ж таки Інституту вдалося налагодити регулярний облік нових книг і періодичних видань на основі закону про обов’язковий примірник, який був прийнятий в 1919 р.

В 1928-1939 рр. щотижнево виходив “Офіційний покажчик творів друку, виданих в Польській республіці, і виданих на польській мові або які відносяться до Польщі, виданих за кордоном” з двома щомісячними доповненнями: покажчиком нових і перейменованих журналів і покажчиком зарубіжної полонки.

В 1945 р. розпочав свою діяльність Бібліографічний інститут, а з 1946 р. було узгодження між Бібліографічними інститутом і представниками видавництв і книготоргових підприємств про видання органу поточної реєстрації. Бібліографічний інститут взяв на себе складання і редагування, а Союз польських книгопродавців і Польська громада видавців – його видання і рішення адміністративних і фінансових питань. Назва і підзаголовок журналу – “Бібліографічний путівник”. Офіційний покажчик творів друку, виданих у Польській Республіці, “а також нумерація творів пов’язували його з “Офіційним покажчиком...” і “Бібліографічним путівником” В. Вислоцького.

Він виходив щотижнево і обліковував на основі обов’язкового примірника книги, брошури, карти, ноти, друковану графіку, нові і перейменовані періодичні видання. Матеріали ґрунтувалися за спеціально розробленою Бібліографічним інститутом схемою класифікації. Перший побудований випуск “Бібліографічного путівника” з’явився у середині 1946 р., але матеріальна підтримка книготорговців і видавців виявились нестійкими, і його регулярний випуск почався лише з 1948 р., коли видання і фінансування повністю перейшли в руки Бібліографічного інституту.

В 1947-1948 рр. Бібліографічний інститут випустив перші два томи “Бібліографії змісту періодичних видань”. Далі була пауза, а з 1951 р. було регулярне відображення статей із журналів і всього двох газет.

Державний інститут в Лодзі (1946-1949) випускав з 1947 р. “Бібліографію бібліографії і науки про книги”, в якому враховувались не лише теоретичні праці, а і бібліографічні посібники . Виходив спершу щоквартально, а потім – щорічно.

З 1950 р. Бібліографічний інститут став центром координації бібліографічної діяльності в масштабі країни, і очолює роботу в галузі НБ. В основі польської ПНБ була покладена класифікаційна схема, яка була близька до схеми Всесоюзної книжкової палати. В цьому ж році Бібліографічний інституту почав роботу по випуску “Продовження Естрейхера” за 1901-1955 рр. Ця праця, програма якої розрахована на багато років, розділена на чотири парні періоди з різними принципами охоплення матеріалу.

В 1955 р. вийшов у світ том “Бібліографічного путівника” за 1944-1947 рр., який включав і матеріали, пропущені в 1946 і 1947 рр.

В 1956 р. В.Ган (1871-1959) якого називали “Нестором польської бібліографії”, видав друге видання своєї праці “Бібліографія польських бібліографій”. В цьому ж році відбувся загально польський з’їзд бібліографів, де відмічалась відсутність поточного обліку зарубіжної полоніки, а також регулярного обліку періодичних видань.

В 1960 р. Бібліографічний інститут підготовив і видав перший щорічник “Бібліографії періодичних і продовжуваних видань”. В цьому ж році інститут видав перший том “Зарубіжної полоніки” за 1956 р.

В 1962 р. був перший діючий нині закон про обов’язковий примірник, який поширюється, частково, і на грамплатівки.

З 1964 р. відбулися злети у виданні “Бібліографії змісту періодичних видань” – статті наукового характеру в галузі воєнної справи і медицини в даний час не обліковувались, їх реєстрація передана у відповідні галузеві бюлетені.

У 1966 р. було скликано другий загально польський з’їзд бібліографів, який вказав на необхідність більш повного відображення в органах ПНБ сукупності польської видавничої продукції, а також аудіовізуальних матеріалів, у тому числі грамплатівок, фільмів.

Система видань польської ПНБ побудована за територіальним принципом і спирається на закон про обов’язковий примірник. Вона охоплює широке коло документів: книги, брошури, періодичні видання, друковану графіку, ноти, карти, дисертації, стандарти, патенти, статті із журналів і газет, бібліографічні матеріали. Відсутній облік фільмів, мікровидань, грамплатівок, організацію реєстрації грамплатівок польські біографи вважають одним із невідкладних своїх завдань.

Разом з тим, система видань розвинута недостатньо. Найближчим часом збираються виділити в особливу групу матеріали про видавничу продукцію, яка не постає у продаж. Крім того, облік періодичних видань не здійснюється регулярно. Стосовно розпису статей із періодичних видань, що вони охоплюють, як завжди, тільки дві газети і фактично не включеного майже повністю воєнну і медичну тематику.

Система групування матеріалу, коректується і уточнюється предметними рубриками і індексами УДК.

Бібліографічні описи з 1976 р. здійснюється на основі МСБО (Міжнародний стандартний бібліографічний опис – ISBD).

В даний час система видань польської ПНБ, які випускає Бібліографічний інститут, така:

1. Бібліографічний путівник. Офіційний покажчик творів друку, які видані в Польській Республіці (1946- ).

2. Бібліографія періодичних і продовжуючи видань. (1960 – ).

3. Бібліографія змісту періодичних видань. (1951 – ).

4. Бібліографія бібліографії науки про книги.

5. Зарубіжна полонка (1960 – ).

Крім того, Міністерство вищої школи, Польський комітет стандартизації і Патентне бюро Польської Республіки ведуть поточний облік дисертації, стандартів і патентів.

6. Каталог докторських дисертацій і хабілітаційних робіт. (1962 – ).

7. Каталог польських стандартів (1951 – ).

8. Покажчик патентів на винаходи, які видані Патентним бюро ПНР.

Особливе місце у національні бібліографії посідає Національна бібліотека у Варшаві (НБ), важливою функцією якої є зберігання польської друкованої продукції, що зберігається отриманням нею з 1927 р . чотирьох обов’язкових екземплярів кожного друкованого в країні видання. Архів друку включає один обов’язковий примірник і доповнюється фондом “полонка”, тобто виданням польських авторів або про Польщу, які появилися за її межами. Це досягається на основі широкого міжнародного книгообміну, більше чим зі 100 країнами світу.

Щодо роботи по підготовці покажчиків ретроспективної національної бібліографії, то в 1987 р. вийшов перший том (польське видання ХХ ст.). У виробництві знаходяться ще шість томів. Планується, що покажчик буде складатись із 20-22 томів і стане безпосереднім продовженням фундаментальної праці польського бібліографа К. Естрейхера “Польська бібліографія”, який перевидається з 1959 р. (уже вийшло 12 томів). Новий покажчик складається на основі старанного перегляду довідково-бібліографічного апарату і неопублікованих документів, які зберігаються в бібліотеках не тільки ПНР, а і ряду зарубіжних країн.

В НБ існує розгалужена система каталогів і картотек. Зведені каталоги відображають польській іноземні журнали XIХ і ХХ ст. (до 1950 р.), а також зарубіжні книги, які надійшли в бібліотеки ПНР в післявоєнний період.

В 1992 р. НБ отримала доступ до світових комп’ютерних мереж: до пакетної мережі Х. 25, до мережі БІТНЕР (ЕАРН) і “Internet”. До цього часу в НБ застосовується розроблений на початку 80-х рр. формати MARC – БН. НБ надає бібліотекам поточну бібліографію в друкованому вигляді і на компакт-дисках. Це відноситься і до бази даних “Бібліографічний покажчик”, за придбання його бібліотеки здійснюють певну платню. Дані із бази “Бібліографічний покажчик” пропонують також по електронній пошті до однієї із американських бібліотек. Ведеться робота по випуску зведених каталогів польських журналів і зарубіжної літератури на CD–ROM. Встановлення інтегрованої бібліографічної системи забезпечують бібліотекам доступ до бази даних НБ в режимі on-line. Сама ж НБ уже зараз має доступ в даному режимі до каталогів інших польських бібліотек і зарубіжних інформаційно-довідкових систем.

2. Аналіз розвитку бібліотекознавства в Словаччині

Розвиток капіталістичних відносин з кінця ХVІІІ ст. сприяв виникненню національного руху в Словаччині. У формуванні словацької національної самосвідомості велике значення мала проблема мови. Літературною мовою у словаків з кінця ХV по ХІХ ст. була чеська, утворення сучасної словацької літературної мови відноситься до 40-х років ХІХ ст. і пов’язано з іменем видатного революціонера, вченого і поета Л. Штура (1815 – 1856).

У 1842р. штурмівці опрацювали першу програму словацької нації, яка передбачала створення словацького періодичного друку, введення словацької мови у викладанні і т.д. У 1845р. під редакцією Л. Штура стала виходити перша газета словацькою мовою. Почала видаватися словацька література, розвиток якої раніше йшов сповільненими темпами, незважаючи на те, щ перша типографія на території Словаччини з’явилася ще в 1573р. (в Комятіцах), а в 1705р. (в Кошиці) побачила світ газета.

В ХVІІ – ХVІІІ ст. словацька література відображалася в працях угорських бібліографів. Перший список книг на словацькій мові був опублікований тільки 1851р. критиком і письменником І. Турбаном (1817 – 1888) – “Огляд словацької літератури нового часу”, який вміщує 70 назв.

Справжній розвиток словацької бібліографії було започатковано із заснуванням словацької матіци і діяльністю М. Храстека (1825 – 1900) і Л. Різнера (1849 – 1913).

Матіцами називалися культурно-просвітні і науково-літературні гуртки, розповсюджені у тих слов’янських народів, національна незалежність у яких зневажалась. Матіци створювалися в дусі національно-визвольного руху і виражали прагнення народів забезпечити, за словами К.Р. Сімона, якщо не політичну, то хоча би культурну автономію. Не мало сприяли матіци у розвитку національного книгодруку, створенні бібліотек, виникненні бібліографій.

Словацька матіца була створена в 1863р. в м. Турчанські Свєти Мартін (теперішній Мартін). Першим її секретарем був М. Храстек, який працював над покажчиком словацької літератури, закінчив його, але видати не зумів. Важливою його заслугою була ініціатива організації поточного обліку словацької друкованої продукції і в першому томі щорічника “Літописи словацької матіци” (1864) він помістив відомості про книги за 1860 – 1864 рр. В подальшому роботу продовжував П. Рой (1839 – 1909) – до 1873р. До того часу становище матіци ускладнилось тому, що влада Австро-Угорщини почала серйозна насторожуватись із посиленням руху словацького народу. Вона один за одним ліквідувала словацькі культурно-просвітні заклади і в 1875р. була закрита словацька матіца. На цьому закінчився перший етап її існування.

У 1865р. в період нового злету національного руху був опублікований “Чехословацький бібліографічний словник, або перелік книг, брошур, карт, нот видавних на мові чехословацького народу від 1774р. до нового часу”, складений Ф. Доухай (1810 – 1884), а також послідовником Й. Юнгельманом.

Період після 1876р. по праву називається в історії словацької бібліографії “різнеровським”. У 1876р. Л. Різнер розпочав перші бібліографічні праці, які відносяться до 60-х рр., розробив план повного зведення словацької літератури від її виникнення. Матеріали Л. Різнер почав збирати в 1870р. і частково випускав їх у вигляді галузевих покажчиків у спеціальних періодичних виданнях. Л. Різнер вів працю до останніх днів свого життя, але залишив тільки рукопис.

14 жовтня 1918р. була утворена чехословацька Республіка, отже бібліографія тісно перепліталась з бібліографією Чехії.

У 20-х рр. З. Тоболка очолював створення монументального зведення чеської і словацької літератури: “Бібліографія чеського і словацького друку від найдавніших часів до 1800р.”. в 1825р. під його редакцією вийшла І-а частина (“Інкунабули”), в 1939 – 1941 рр. два тома (А-С) другої частини, яка охоплює період від 1501р. (з 1950 працю продовжив Ф. Горак).

Таким чином, політика загальнодержавної НБ ніби то змінилась. Це підтверджує публікація в 1931-1938рр. спільної роботи багаторічного соратника Л. Живного в галузі бібліографії К.Косовського (1881 – 1935) і В. Пражака “Покажчик чехословацької літератури за 1901-1925рр.”, виданого в Празі в 1931-1938рр. в трьох томах. Але проблема рівності чехів і словаків так і не знайшла вирішення в Чехословаччині, до словаки залишились на положенні другорядної нації. Так, словацька матіца, яка поновила свою роботу 1 січня 1919р., мала в галузі бібліографії за весь міжвоєнний період лише одне досягнення. Вона отримала від Чеської академії наук рукопис Л. Різнера і повністю видала його в 1927-1934рр. в шести томах: “Бібліографія словацької писемності у вигляді словника від найдавніших часів до кінця 1800р. з додатком бібліографії археологічної, історичної, топографічної і природничої”.

В 30-ті роки Словаччина намагалась організувати особливу поточну реєстрацію друку. В 60-х рр. у відповідності з принципами рівноправності, національна бібліографія в країні розвивається двома потоками – в ЧСР (центр – національні бібліотека в Празі) і ССР (словацька матіца в Мартіні).

У 1945р. при університетській бібліотеці в Братиславі був створений Бібліографічний інститут, який, починаючи з 1946р. здійсний редакцію словацької частини “Бібліографічного каталога”, який видавався в Празі у подальшому виділившись у видання “Словацькі книги”.

У 1945р. була реорганізована словацька матіца. Вона отримала статус Національної бібліотеки і інституту книгознавства. Словацька матіца очолює роботу в галузі РНБ і здійснює її разом з університетської бібліотекою в Братіславі і Державною науковою бібліотекою в Кошицах. У 1954р. словацька матіца взяла на себе укладання словацьких книг, а також літописів, статей. З 1955р. в Словаччині видається свій щорічний покажчик “Словацькі ноти”. В 1956р. словацькі бібліографи налагодили реєстрацію запланованих бібліографічних посібників.

До 1956р. включно обидва потоки чехословацької ПНБ розвивалися паралельно і одночасно. Єдиним відхиленням була присутність в чеській системі ПНБ органів обліку періодичних видань, які в цей час в словацькій системі були відсутні. У 1965р. був опублікований перший щорічник “Бібліографії словацьких бібліографій”. В 1966р. в число об’єктів обліку були введені періодичні видання (вийшов перший випуск “Бібліографії журналів і газет, які виходять в Словаччині”) і грамплатівки.

Починаючи з ІІ-ї половини 60-х рр. стали з’являтися статті, які були присвячені теорії і практиці НБ, аналізу її існуючого стану і перспективи розвитку.

В 1969р. керівник бібліографічного відділу (в даний час – інституту) словацької матіци П. Ліба поставив на обговорення проект нової організації словацької ПНБ. В жовтні 1969р. на семінарі в Любохні було поставлене завдання вивчити перспективи її автоматизації.

Спеціалісти Словаччини, працюючи над проблемами ПНБ виділяють три функції даного виду бібліографії: обліково-реєстраційну, культурно-соціальну і інформаційно-комунікативну. В результаті вони ведуть роботу для підвищення рівня інформативності, семантичності і якості бібліографічної інформації.

Національні бібліографія повинна бути “достовірною. Якісною універсальною документацією про теперішнє і майбутнє народу, і, з цієї точки зору, вона є складовою частиною національної культури”.

З 1970р. структура словацької ПНБ змінена. Віднині вона має загальну назву “Словацька національна бібліографія” і ділиться на серії:

Серія А – Книги і брошури (як вітчизняні, так і видані за кордоном).

Серія В – Періодичні видання (вітчизняні і зарубіжні).

Серія С – Статті з журналів, що виходять у Словаччині на словацькій та іноземних мовах.

Серія D – Спеціальні твори друку:

1) графіка;

2) карти, атласи, глобуси;

3) фірмові каталоги, стандарти, патенти;

4) ноти і грамплатівки;

5) фільми, лібрето, радіосценарії;

6) дисертації;

7) видання малих форм (календарі тощо).

Серія Е – Словацька наука і культура (вибір найбільш репрезентативних робіт для зарубіжжя; щорічник, видається англійською і російською мовами).

В серіях А і В передбачається включення зарубіжних матеріалів. Ряд словацьких бібліографів вимагають побудувати видання не тільки РНБ, але і ПНБ за принципом “словакум”, тобто за комплексним принципом на основі чотирьох ознак: мова, територія, авторство, зміст. Також пропонується злиття даних матеріалів в єдиний, подання їх всіх в одному ряді, про що свідчить відсутність спеціального органу, присвяченого словацькій екстериориці. Привертає до себе увагу і відсутність в цьому плані обліку бібліографічних матеріалів.

Систему органів ПНБ, яку видає словацька матіца, потрібно представити так:

1. Словацька національна бібліографія. Серія А. Книги.

2. Бібліографія журналів і газет, які виходять в Словаччині.

3. Словацька національна бібліографія. Серія С. Статті.

4. Словацькі ноти і грамплатівки.

5. Бібліографія словацьких бібліографій.

Групування матеріалів в органах ПНБ спершу застосовувалось за десятковою класифікацією, потім з 1952р. почався період пошуку, який завершився застосуванням в 1955 – 1957рр. схеми класифікації Державної бібліотеки СРСР ім. В.І. Леніна, а з 1958р. – класифікаційної схеми Всесоюзної книжкової палати.

Бібліографічні записи супроводжуються анотаціями, всі вони позначені індексами УДК і предметними рубриками. Великий інформаційний інтервал в органах ПНБ – проблема, що стоїть особливо гостро. Вихід з даного положенні словацькі бібліографи вбачають в автоматизованій обробці матеріалів. В Словаччині ще в 1977р. закінчився експеримент по машинній обробці книжкового потоку. Серія А словацької ПНБ випускається за допомогою ЕОМ.

В межах співробітництва Матіци Словацької і Центральної бібліотеки Словацької академій наук в 1981р. були підготовлені і використані дані із бази даних “Словацький національний бібліографічних покажчик “Суспільні науки Словаччини у 1980р.”. Цей покажчик – визначний вклад і в міжнародному співробітництві по програмі МІСОН. В рамках функціонування автоматизованої системи словацької ПНБ випускаються і покажчики вибіркового (спеціального) ряду. Це тематичні видання, оформлені за відповідними критеріями на основі даних, накопичених в базі даних ПНБ у ході підготовки серій переписного (реєстраційного) і розписного (аналітичного) ряду. На даний час випускається такий тематичний покажчик, як “Бібліографія літературознавства і художньої літератури в Словаччині в ......... році”.

В якості непостійних випусків ПНБ виходять покажчики, підготовлені за матеріалами:

а) разових записів;

б) постійних записів.

Автоматизація системи національної бібліографії Словаччини створює передумови для співробітництва з системами національної бібліографії інших країн.

В Словаччині в 1990р. були схвалені результати наукового дослідження “Інтегрована автоматизована бібліотечно-інформаційна система (ILIS)”, початого 5 років тому. В її завдання входила розробка нової структури бібліотечного і інформаційного обслуговування, принципи інтерактивної каталогізації, формування національного зведеного каталогу, створення Національного центру баз даних, а також встановлення міжбібліотечних зв’язків за допомогою телекомунікацій.

Однією з основних частин цієї системи є машиночитна база даних національної бібліографії Словаччини в Матіці Словацькій (Національній бібліотеці Словаччини), яка є джерелом уніфікованих бібліографічних даних і повинна забезпечити узгодженість і послідовність бібліотечної і бібліографічної обробки документів у всіх зацікавлених бібліотеках Словаччини. (Центральна база даних Національної бібліотеки в Празі створюється для національної бібліотечно-інформаційної мережі в Чехії).

До числа важливих результатів проекту ILIS відноситься розробка апробованих стандартів типових проектів автоматизованих систем, які може використовувати будь-яка публічна бібліотека – основу для повної або часткової автоматизації своєї діяльності. Ці проекти забезпечують необхідну сумісність і взаємозв’язок всіх автоматизованих бібліотечних систем. В цілях міжнародного обміну інформацією досягнута сумісність бібліографічних записів на основі міжнародних стандартів. Пропонується, щоб створене під час експерименту об’єднання бібліотек різних типів (національних, універсальних, наукових, вузівських, регіональних і районних, масових) стало ядром нової загальнонаціональної бібліотечно-інформаційної мережі.

Є. Таровська подає досвід роботи Словацької технічної бібліотеки (СТБ) – центру науково-технічної інформації Словацької Республіки, яка комплектує фонд вітчизняної і зарубіжної літератури в галузі техніки і по деяким напрямкам природничих, економічних і соціальних наук, збирає технічні норми і патенти, фірмові проспекти і документи Європейського союзу і забезпечує доступ читачів до фонду.

Позитивною тенденцією в діяльності СТБ є отримання обов’язкового примірника, підключення до чесько-словацької мережі SANET і міжнародної INTERNET.

Закон Національної ради Словацької республіки про обов’язковий примірник періодичних і неперіодичних видань (1993), дозволяє СТБ придбати не тільки книги, але і вітчизняну періодику, за виключенням офіційних документів і газет.

Після роз’єднання ЧССР на дві незалежних держави і утворення Словацької республіки словацька національна бібліографія отримала політичні умови для свого самостійного розвитку.

ІІІ. Список використаної літератури

1. Коршунов О.П. Библиографоведение. Общий курс. - М.: Изд-во "Кн.палата", 1990.

2. Моргенштейн И.Б., Уткин Б.Т. Занимательная библиография. -М.: Изд-во "Кн. палата", 1987.