Отчет по практике: Основи фінансового аналізу

Отчет по практике: Основи фінансового аналізу

Зміст

Вступ

Тема 1. Значення та теоретичні основи фінансового аналізу

Тема 2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

Тема 3. Аналіз майна підприємства

Тема 4. Аналіз оборотних активів

Тема 5. Аналіз джерел формування капіталу

Тема 6. Аналіз грошових потоків

Тема 7. Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства

Тема 8. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Тема 9. Аналіз кредитоспроможності підприємства

Тема 10. Аналіз ділової активності підприємства

Тема 11. Аналіз прибутковості та рентабельності підприємства

Тема 12. Аналіз інвестиційної діяльності підприємства

Тема 13. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємства

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Базою проходження практики є Державне підприємство Міністерства Оборони України - Чернівецький металообробний завод, засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству Оборони України. Місцезнаходження даного підприємства зареєстроване за адресою: 274007, м. Чернівці, вул. Заводська, 33.

Підприємство створене з метою забезпечити потреби капітального будівництва Міністерства Оборони України будівельними матеріалами, конструкціями, продукцією машинобудування з високими якісними характеристиками, отримання максимально можливого прибутку для вирішення виробничих, соціально-економічний інтересів трудового колективу та його членів.

Метою практики є поглиблення теоретичних знань та практичної підготовки у вивченні особливостей функціонування роботи підприємства, розгляді основних напрямів роботи та визначення напрямів покращення здійснення господарської діяльності.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

¾  розвиток виробництва металообробної продукції, товарів народного споживання, здійснення виробничо-комерційної діяльності;

¾  проведення ефективної інвестиційної діяльності;

¾  здійснення консалтінгової та маркетингової діяльності, реалізація продукції на основі бартеру на території України та за її межами.

¾  організація та прийняття участі в проведенні виставок-ярмарок, аукціонів;

¾  організація роботи по наданню послуг іншим підприємствам, організаціям, громадянам в перевезенні вантажів, прийняття товарів;

¾  в порядку диверсифікації розширює сферу діяльності, випуск продукції, виконує роботи і надає послуги не заборонені законодавством України.

Підприємство є юридичною особою. Права та обов’язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України.

Завод має ліцензію на розробку і виготовлення ЧЦ №00151, дозвіл на виготовлення № 880077-00.00.0, дозвіл на проектування № 890077-00.00.0 і після отримання від замовника технологічного завдання або заповнення опитного листа, в якому указуються основні характеристики замовленої котельної, виконує проектні роботи, виготовляє котельну, а також за бажанням замовника здійснює монтаж і пусконаладку. Проектні роботи завод виконує безкоштовно, ціни на виготовлення, монтаж і пусконаладку мінімальні.

В 2001 році в Києві на Міжнародному форумі Чернівецький металообробний завод став переможцем конкурсу "Золота торгова марка".

Чернівецький металообробний завод єдине на Україні спеціалізоване підприємство з виготовлення блокових котелень, який включає в себе проектний відділ, заготовчий цех з металообробним та пресовим обладнанням та двома збиральними конвеєрами.

Підприємство має більш ніж 25 - літній стаж виробництва котелень. Завод першим в Радянському союзі освоїв виробництво блочних котелень і випускав їх 550 комплектів за рів для потреб міністерства оборони та громадських організацій.

Завод володіє могутні інструментальний, ремонтно-механічний цеха, автобаза, є під’їзні шляхи для транспорту, козлові, мостові та автомобільні крани. Завод готовий надавати послуги по ремонту обладнання авто техніки, по складанню, зберіганню і реалізації металопрокату та інших матеріалів.

ЧМОЗ МО України веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

фінансовий аналіз прибутковість рентабельність

Таким чином, основним завданням даної роботи буде проаналізувати фінансовий стан підприємства, визначити переваги та недоліки господарської діяльності, визначити форми розрахунків, формування доходів з різних видів діяльності і визначити можливість банкрутства підприємства.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності, оздоровлення підприємств та виходу їх з кризового стану.

Суттєва роль у вирішенні цих питань належить фінансовому аналізу.

Фінансовий аналіз - це процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку. Це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства [5].

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

1)  дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

2)  дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

3)  об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

4)  оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

5)  аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

6)  визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового аналізу менеджер одержує певну кількість основних, найбільш інформативних параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

При цьому в ході аналізу менеджер може ставити перед собою різні цілі: аналіз поточного фінансового стану або оцінку фінансової перспективи підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

¾  орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

¾  множинність об'єктів-користувачів;

¾  різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

¾  максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

¾  аналіз абсолютних показників прибутку;

¾  аналіз показників рентабельності;

¾  аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

¾  аналіз ефективності використання залученого капіталу;

¾  економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов'язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу [8].

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

¾  аналіз майна (капіталу) підприємства;

¾  аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;

¾  оцінка ділової активності підприємства;

¾  аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

¾  аналіз кредитоспроможності підприємства;

¾  оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

¾  аналіз власних фінансових ресурсів;

¾  аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

¾  аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками підприємства і грунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

3) трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками.

6) факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник. Предметом фінансового аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу. Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства [15].

Побудуємо схему аналітичного процессу субєкта господарювання, який складається з етапів.

Рис.1.1 Схема побудови аналітичного процесу ДП МОУ "Чернівецький металообробний завод"

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

¾  експертних оцінок і сценаріїв,

¾  психологічні,

¾  морфологічні,

¾  порівняльні,

¾  побудови системи показників,

¾  побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

¾  ланцюгових підстановок,

¾  арифметичних різниць,

¾  балансовий,

¾  виокремлення ізольованого впливу факторів,

¾  відсоткових чисел,

¾  диференційний,

¾  логарифмічний,

¾  інтегральний,

¾  простих і складних відсотків,

¾  дисконтування.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід ще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства [18, 154].

Основним звітним документом заводу є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану підприємства на певну дату. Баланс дає змогу зробити оцінку найсуттєвіших ознак фірми. Саму процедуру оцінок прийнято називати читанням балансу. Вміння читати баланс - важлива професійна характеристика фінансиста, яка дає йому можливість складати прогнозні баланси й управляти найважливішими фінансовими параметрами підприємства. До того ж уміння читати фінансові звіти допомагає фінансовому аналітику скласти правильну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність інших компаній.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображує на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс містить заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться:

—  назва підприємства, його організаційно-правова форма та місце знаходження;

—  назва звіту;

—  дата, на яку складено звіт;

—  валюта, в якій складено звіт, та рівень її точності.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.

Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є:

—  активи;

—  зобов’язання;

—  власний капітал.

Активи і зобов’язання не підлягають згортанню за винятком випадків, передбачених окремими стандартами [1].

Підсумок активів балансу має дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу. Баланс (ф. № 1) наведено в додатку 1.

Проведемо економічну оцінку бухгалтерського балансу ЧМОЗ.

Таблиця 2.1

Економічна оцінка активів ЧМОЗ за 2008 рік

За 2008 рік на ЧМОЗ спостерігається загальний ріст активів - на 1054 тис. грн, з темпом приросту 0,12%. В більшій мірі це відбулось за рахунок збільшення оборотних активів на 1282 тис. грн. Стаття балансу "Грошові кошти" зросла на 1123 тис. грн, тим самим спричинала загальне збільшення балансу. Темп приросту грошових коштів є найбільшим і становить 5,22. Проте вартість необоротних активів зменшилась на 228 тис. грн., з них основні засоби - на 214 тис. грн.

Тепер проведемо аналіз пассиву балансу.

Таблиця 2.2

Економічна оцінка пасивів ЧМОЗ за 2008 рік

Як і активу, розділ пасиву теж зріс на 1054 тис. грн., цього разу за рахунок збільшення суми поточних зобов’язань за розрахунками (799 тис. грн), з них: з бюджетом - ріст на 115 тис. грн., зі страхування - 538 тис. грн. та оплати праці - 222 тис. грн. При цьому збільшилась в кінці року питома вага поточних зобов’язань в загальній сумі балансу - на 7,17%. В зв’язку з необхідністю альтернативного використання коштів, на підприємстві зросла вартість відстрочених податкових платежів перед бюджетом - на 171 тис. грн. Позитивним є зменшення суми непокритого збитку заводу на 84 тис. грн.

Загалом, найбільшу питому вагу пасиву балансу становить власний капітал (92,1% і 83,3%) за рахунок значної частки в ньому статутного капіталу та резервного капіталу.

Таблиця 2.3

Економічна оцінка активів ЧМОЗ за 2009 рік

Протягом 2009 року загальна вартість активів підприємства зменшилась на 2192 тис. грн. за рахунок зменшення оборотних активів, а саме грошових коштів на рахунку в банку - на 99%. З темпом приросту - 0,22. Разом з тим зменшилась вартість дебіторської заборгованості за виданими авансами - на 92% (887 тис. грн). Зменшилась вартість виробничих запасів на 326 тис. грн., через зменшення обсягу виробленої продукції.

Сума необоротних активів зросла на 302 тис. грн за рахунок збільшення суми відстрочених податкових платежів - на 463 тис. грн.

Таблиця 2.4

Економічна оцінка пасивів ЧМОЗ за 2009 рік

Власний капітал зменшився на 1756 тис. грн. з темпом приросту 0,21, через збільшення суми непокритого збитку - 1756 тис. грн. Підприємство повністю розрахувалось за довгостроковими зобов’язаннями в сумі 200 тис. грн. сума поточних зобов’язань зменшилась на 236 тис. грн., тобто підприємство розрахувалось частково із своїми кредиторами, з них більшою мірою зі страхування - 388 тис. грн. Як і активів, загальна вартість пасивів теж зменшилась на 2192 тис. грн, з темпом приросту 0,22.

Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням наступних принципів:

1)  автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

2)  безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме і надалі;

3)  періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства, на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

4)  історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

5)  нарахування та відповідності доходів і витрат, за якими для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були понесені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку та звітності на момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

6)  повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення та розкриття у фінансовій звітності;

7)  послідовності, який передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

8)  обачності згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

9)  перевалюванню змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності;

10)  єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Основним компонентом фінансової звітності є баланс.

Діючий в Україні бухгалтерський баланс призначається не тільки для відображення стану господарських засобів та джерел їх формування на певну дату, а й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, а також для задоволення потреб зовнішніх користувачів - статистичних, податкових, фінансових органів, банків, інвесторів та ін.

Відповідно до статті 11 "Загальні вимоги до фінансової звітності" Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. №996-ХIV баланс, разом зі звітом про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів визнано фінансовою звітністю підприємства [23].

Сьогодні в Україні бухгалтерський баланс базується на даних бухгалтерського обліку як системі суцільного, безперервного, документального відображення фінансово-господарської діяльності підприємства. Баланс підприємства надає зовнішнім і внутрішнім користувачам корисну, повну, правдиву та неупереджену інформацію про майновий і фінансовий стан підприємства, його фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період. Таким чином, бухгалтерський баланс є інформаційним джерелом для прийняття управлінських рішень.

Оперативне управління господарюючим суб’єктом вимагає достовірних і точних даних про стан і наявність господарських засобів, їх склад і розміщення, а також про джерела їх формування і цільове призначення. Саме таку інформацію, узагальнену і згруповану певним чином, отримують за допомогою бухгалтерського балансу. Звідси випливає, що баланс є синтезом професійних дій фахівців з обліку, рушієм правильного ведення обліку, інструментом визначення економічних, юридичних та господарських відносин підприємства, передумовою для ефективного нормування, поточного та перспективного планування, найважливішим звітним документом. На підставі показників балансу найчастіше проводять оцінку фінансового стану підприємства за допомогою фінансових коефіцієнтів. За допомогою цього способу вивчаються такі важливі аспекти результатів діяльності підприємства, як фінансовий стан підприємства, його ліквідність, платоспроможність, рентабельність тощо. Головною метою аналізу фінансового стану є своєчасне виявлення та усунення недоліків у діяльності підприємства і пошук резервів зміцнення його фінансового стану.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

Активи і зобов'язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, передбачених окремими стандартами.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу. Беручи загалом, можна сказати, що актив - це система показників, які відображують склад і розміщення засобів господарства, згрупованих у якісно однорідні групи; пасив балансу - це система показників, які відображають джерела утворення й цільове призначення засобів господарства, також згрупованих в якісно однорідні групи. З погляду політичної економії пасив є сумою вартостей, отриманих із різних джерел, а актив - це конкретні форми існування цих вартостей.

Кількість статей балансу не регламентується нормативними актами, але їх має бути стільки, щоб відобразити стан майна не тільки в цілому, а й згідно з його галузевими особливостями, щоб створити передумови для забезпечення контролю за збереженням майна, раціональним та ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, бути важливим джерелом інформації для аналізу та управління діяльністю підприємства. У зв'язку з цим Міністерство фінансів України розробляє та затверджує номенклатуру статей балансу, погоджуючи її з Держкомстатом України.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх використання;

¾  прийнятгя обгрунтованих управлінських рішень для здійснення інвестиційної політики.

Звітним періодом для складання балансу є календарний рік. Баланс складається на кінець останнього дня звітного періоду. Для забезпечення порівнянності даних у балансі підприємства наводяться дані на початок і кінець звітного періоду (у квартальних балансах) та на кінець звітного року.

Отже, бухгалтерський баланс - це спосіб узагальненого відображення в грошовій оцінці стану господарських засобів власності та зобов’язань на певну дату у формі звітної таблиці, складеної бухгалтером для внутрішніх і зовнішніх користувачів з метою прийняття ними управлінських та інвестиційних рішень. Основним нормативним документом, що регулює основні положення зі складання та подання ф. № 1 "Баланс" в Україні є Положення (стандарти) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Даним нормативним документом визначено форму балансу, методику його складання, перелік та склад статей балансу тощо. Метою аудиту балансу є надання аудиторського висновку шляхом підтвердження достовірності, повноти відображення показників.

Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, ф.1, примітки до фінансової звітності, ф.5, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос), ф.11-ОФ. При аналізі діяльності підприємства до 1999 р. можна використовувати також Звіт про фінансово-майновий стан, ф.3 (згідно з НСБУ такий звіт не складається). При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій.

Аналіз майна підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки оборотних активів.

Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.

Основними методами аналізу майна є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі майна підприємства:

1. Загальна оцінка структури майна.

2. Аналіз виробничого потенціалу, перш за все, основних засобів.

3. Аналіз складу і динаміки оборотних коштів.

4. Аналіз джерел майна і наявності власних оборотних коштів.

5. Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують майновий стан підприємства [10, 46].

Аналіз динаміки валюти балансу та його структури проводиться шляхом порівняння даних загальної вартості майна підприємства (валюти балансу) на початок і кінець звітного періоду. При цьому зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що призводить до його неплатоспроможності.

При аналізі балансу виявляють такі його статті, які свідчать про недоліки та незадовільну роботу підприємства і його фінансовий стан.

Проаналізуємо структуру і динаміку майна підприємства в цілому у вигляді таблиці.

Таблиця 3.1

Аналіз структури і динаміки майна ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Аналізуючи структуру майна підприємства очевидно, що загалом загальна вартість активів зменшилась на 21,9% за рахунок значного зменшення частки оборотних активів. Негативним є зменшення грошових коштів на рахунку в банку, що свідчить про погіршення ліквідності та платоспроможності ЧМОЗ. Незначною мірою зросла вартість необоротних активів (4,7%) через збільшення відстрочених платежів на 463 тис. грн.

Розглянемо детальніше структуру необоротних активів підприємства.

Згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", до необоротних активів належать:

–  нематеріальні активи;

–  незавершене будівництво

–  основні засоби;

–  довготермінові фінансові інвестиції;

–  довготермінову дебіторську заборгованість;

–  відстрочені податкові активи;

–  інші необоротні матеріальні активи;

До нематеріальних активів відносяться права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, "ноу-хау", програмне забезпечення, авторські права, монопольні права і привілеї (включаючи права на винаходи, патент, ліцензію на визначені види діяльності, промислові зразки, моделі, використання художньо-конструкторських рішень), організаційні витрати (включаючи плату за державну реєстрацію підприємства, брокерське місце), торговельні марки, товарні і фірмові знаки, ціна фірми [3].

За характером застосування нематеріальні активи схожі на основні засоби. Вони використовуються тривалий період, приносять прибуток, і з часом велика частина з них втрачає свою вартість. Особливістю нематеріальних активів є відсутність матеріально-речової структури, складність визначення вартості, невизначеність при виявленні прибутку від їхнього застосування. Оцінка нематеріальних активів відбувається за узгодженням сторін при їхньому внеску в статутний капітал на основі цін світового або внутрішнього ринку. У вартість нематеріальних активів входять покупна ціна, витрати, зв'язані з придбанням і приведенням у стан готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів включається в собівартість продукції шляхом нарахування зносу.

Незавершене виробництво - це вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інші фінансові інвестиції.

Довгострокова дебіторська заборгованість - заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Відстрочені податкові активи - сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Інші необоротні активи - необоротні активи, які не можуть бути включені до вищенаведених необоротних активів [13, 112].

Таким чином поділ необоротних активів на складові забезпечує більш точних їх облік на підприємстві і дає змогу швидко відреагувати на їх зміни.

Для наочності проведеного аналізу занесемо дані в таблицю 3.2.

Таблиця 3.2

Склад, структура і динаміка необоротних активів підприємства за 2008-2009 роки тис. грн

Якщо розглянути зміни в структурі та складі необоротних активів, то можна дійти висновку, що за 2008-2009 роки загальна їх вартість зросла на 37,0 тис. грн. Проте, якщо розглядати окремі складові необоротних активів, то можна спостерігати чітку тенденцію до зниження. Так, частка нематеріальних активів протягом 2008-2009 років зменшилась на 26,32%, а основних засобів - на 2,4%. Позитивним є зменшення довгострокової дебіторської заборгованості на 75%. Це означає, що підприємству повернули 3 тис. грн. в 2009 році. Зрівняння необоротних активів до рівня попереднього року завдячується збільшенню відстрочених податкових платежів. В зв’язку зі значним зменшення виручки, а відповідно і чистого прибутку, підприємство не було спроможне розрахуватись по своїм зобов’язанням перед бюджетом.

Враховуючи, що значну частку необоротних активів підприємства займають основні засоби, доречно буде проаналізувати склад, структуру і динаміку основних засобів підприємства за роки, що розглядаються.

Таблиця 3.3

Склад, структура і динаміка основних засобів підприємства за 2008-2009 роки тис. грн.

Залишкова вартість в загальній сумі основних засобів зменшилась на 146 тис грн., або 2,45% у відсотковому співвідношенні. Спостерігається зменшення по окремим складовим, особливо в групі будинків і споруд, які займають найбільшу питому вагу, вартість їх зменшилась на 81 тис. грн. Також спостерігається значне зменшення в групах машини і споруди - 39 тис. грн., транспортні засоби - 22 тис. грн. Позитивним є збільшення інших необоротних матеріальних активів на 42,86%, що становить 5 тис. грн.

Аналіз майна ЧМОЗ розкривається на основі показників стану на ефективності використання.

Таблиця 3.4

Аналіз стану та ефективності використання майна ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Зменшення коефіцієнта віддачі на 72% свідчить про зменшення виробленої продукції при використанні майна підприємства, що є негативним, як і збільшення терміну експлуатації майна на 250 днів, що характеризує збільшення середнього віку майна. Зменшення рентабельності на 29,9% говоритиь про збитковість підприємства в процесі господарської діяльності.

Таблиця 3.5

Показники стану на ефективності використання необоротних активів за 2008-2009 роки тис. грн

Показники свідчать про неефективне використання необоротних активів. А негативне значення показника рентабельності говорить про те, що підприємство отримує збитки.

Збільшення середнього терміну експлуатації призводить до ще більшого зношення основних засобів.

Узагальнимо результати розрахунків по основним засобам підприємства ЧМОЗ, які наведені в таблиці 2.4.

Таблиця 3.6

Показники забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів за 2008-2009 роки тис. грн.

Узагальнюючи аналізовані показники, можна зробити висновок про неефективне використання підприємством своїх необоротних активів, в тому числі основних засобів, що в свою чергу призводять до значного старіння обладнання, зменшення обсягів виробництва, відсутності рентабельності і отриманні значних збитків в процесі господарської діяльності. А це призводить до неспроможності розраховуватись за своїми зобов’язаннями, особливо перед бюджетом.

Саме тому слід звернути увагу на напрями поліпшення використання майна підприємства.

Зростання ефективності використання майна підприємства дозволяє скоротити потребу в ньому, так як між цими показниками існує зворотній взаємозв’язок.

Таким чином, по забезпеченню підвищення ефективності використання майна можна розглядати як заходи по скороченню потреби в позиковому капіталі і підвищенню темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

Формування оптимальної структури джерел фінансування майна підприємства полягає в тому, що основним джерелом фінансування повинен бути лише власний капітал і в деякій мірі довгостроковий позиковий капітал. Не є оптимальним фінансування майна (необоротних активів) за рахунок короткострокового позикового капіталу [17, 105].

Аналіз та узагальнення методів роботи заводу дозволяє встановлювати наступні шляхи використання основних засобів та підвищення фондовіддачі.

1. Технічне і технологічне вдосконалення та модернізація обладнання:

¾  збільшення потужності агрегатів;

¾  заміна застарілого обладнання, що сприяє підвищенню продуктивності всього діючого парку обладнання на нове, технічно і технологічно більш досконале, потужне і з меншими затратами енергії на виготовлення продукції;

¾  механізація та автоматизація в роботі обладнання через оптимальне навантаження в процесі виробництва;

¾  своєчасне та якісне обслуговування та ремонт обладнання;

¾  підвищення цінності роботи обладнання;

¾  правильне ведення технологічного процесу, що дозволяє уникнути простою в роботі обладнання.

¾  дотримання підприємством власної стратегії технічного, організованого та економічного розвитку;

¾  перехід від практики заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємства;

¾  проведення заходів по розширенню виробничого інструменту;

2.  Підвищення інтенсивної роботи обладнання:

¾  вдосконалення техніки і технології виробництва;

¾  забезпечення постачання матеріалів, що відповідають необхідним стандартам для зниження часу на допоміжні і підготовчі процеси;

¾  найбільше використання парку обладнання;

¾  забезпечення умов для стабільної і рівномірної роботи без простоїв.

Високий вплив на зміну фондовіддачі, обсяг реалізованої продукції затрат, показав факторний аналіз. Покращення інтенсивності використання обладнання можна досягнути також встановленням більш потужного обладнання, яке б мало високу продуктивність та порівняно невеликі витрати електроенергії.

Покращення екстенсивного використання обладнання сприяє зменшення простоїв, часу на підготовчі та допоміжні операції, збільшення часу роботи обладнання, що досягається шляхом покращення організації виробництва через проведення заходів по розширенню виробничого інструменту. В результаті освоєння раціональних методів, і прийомів праці робітником по виготовленні деталі на токарних верстатах, зменшується витрата часу на виконання цього комплексу прийомів [25, 130].

І. Для нематеріальних активів шляхи покращення можуть бути такі, як:

переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих об'єктів;

використання нової джерел інформації про удосконалення програмного забезпечення;

можна істотно розширити склад активів

ІІ. Для запасів шляхи покращення можуть бути такі, як:

розрахунок потреби у запасах, та визначення відхилень від нормативу;

налагодження стабільних зв'язків між партнерами, які успішно виконують свої договірні зобов'язання;

збільшення або пошук нових ринків збуту продукції;

забезпечення належної організації виробничого процесу;

пошук заміни дефіцитних запасів;

збільшення або пошук нових постачальників.

ІІІ. Для дебіторської заборгованості шляхи покращення можуть бути такі:

удосконалення розрахункових документів;

застосування передоплати, вексельної форми розрахунків;

проводити (якщо це швидко і можливо) поглиблений аналіз платоспроможності клієнтів;

своєчасно оформляти розрахункові документи;

VІ. Для ефективного управління станом дебіторської заборгованості потрібно:

розширювати кількість клієнтів з метою зменшення ризику неплатежів;

контролювати стан рахунків з клієнтами за відтермінованою (простроченою) заборгованістю;

контролювати співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей;

робити знижки на товар за умови швидкої оплати рахунка.

Особливу актуальність має проблема неплатежів в умовах інфляції, коли відбувається знецінювання грошей. При цьому дебіторська заборгованість набуває астрономічної суми, значна частина якої в ході інфляції губиться. Тому невигідно продавати товари у борг і тримати гроші готівкою.

Також для покращення стану майна товариства варто "звернути увагу" на грошові кошти, сума яких повинна бути такою, щоб вистачало на здійснення всіх першочергових платежів.

Отже, з вище наведених розрахунків очевидно, що ЧМОЗ потребує змін в складі активів для подальшої ефективної роботи, і в цьому допоможуть вище наведені заходи з покращення використання необоротних активів, основних засобів як складових та майна в цілому.

Тема 4. Аналіз оборотних активів

Оборотний капітал - це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговує господарський процес і повністю використовується протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. У практиці бухгалтерського обліку до них відносять майнові цінності (активи) всіх видів зі строком використання менше від одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік.

Оборотний капітал безпосередньо бере участь у створенні нової вартості, функціонуючи в процесі кругообігу всього капіталу. Співвідношення основного й оборотного капіталу впливає на величину отримуваного прибутку. Оборотний капітал обертається швидше, ніж основний. Тому зі збільшенням частки оборотного капіталу в загальній сумі авансованого капіталу час обороту всього капіталу скорочується, а отже, уможливлюється зростання нової вартості, тобто прибутку. Для здійснення ефективного аналізу оборотного капіталу фінансовий аналітик має виходити із суті цього поняття, що визначають такі основні ознаки:

¾  по-перше, оборотні активи підприємства формуються і використовуються з досить локальною метою - для обслуговування лише його операційної діяльності;

¾  по-друге, важливою ознакою оборотних активів є те, що вони належать до складу так званих мобільних активів підприємства (швидко можуть бути перетворені в гроші);

¾  по-третє, суттєвою ознакою оборотних активів підприємства є значна (порівняно із необоротними активами) різноманітність їх видів, груп та конкретних найменувань, що значно ускладнює процес поточного управління ними та потребує забезпечення певної гнучкості цього управління;

¾  по-четверте, відповідно до практики бухгалтерського обліку до оборотних активів включають певні види засобів праці, які віднесені до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів;

¾  по-п’яте, суттєвою ознакою поняття оборотних активів є те, що їх формування як активів підприємства нерозривно пов’язано із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують це формування [9, 96].

Термін "оборотні активи" в економічній теорії має кілька синонімів (оборотні кошти, оборотний капітал, робочий капітал), однак незважаючи на різноманітність термінів, економічна суть цього поняття трактується у вітчизняній та зарубіжній літературі однаково.

Аналіз оборотних активів здійснюють з метою забезпечення такої організації, щоб забезпечити ефективність їх використання. Зазначений аналіз здійснюють за такими напрямами:

¾  аналіз складу та структури оборотних активів;

¾  оцінка оптимальності визначеної потреби підприємства в оборотних активах;

¾  аналіз джерел формування оборотних активів;

¾  оцінка маневрування оборотними активами;

¾  аналіз оборотності оборотних активів за звітний період;

¾  аналіз виробничих запасів і дебіторської заборгованості;

¾  аналіз грошових коштів на підприємстві;

¾  аналіз збереження та ефективного використання оборотних активів.

Для аналізу оборотних активів необхідна відповідна інформація. Визначення потреби в інформації на підприємстві для аналізу оборотних активів належить до компетенції її власника або уповноваженого органу (посадової особи) - економічної служби підприємства.

Відповідно до розробленої економічної політики та необхідної інформаційної бази підприємство:

¾  обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад, установлених Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності й технології обробки облікових даних;

¾  розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності;

¾  затверджує правила документообігу та технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

¾  передбачає складання балансів філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Основною інформаційною базою для аналізу оборотного капіталу є фінансова звітність підприємства.

Відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку регламентовано форми фінансової звітності та зміст. До складу фінансової звітності входять:

1)  Баланс (ф. № 1);

2)  Звіт про фінансові результати (ф. № 2);

3)  Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);

4)  Звіт про власний капітал (ф. № 4);

5)  Примітки до звітності (ф. № 5).

За доступністю інформація поділяється на відкриту і закриту, що є комерційною таємницею, тому й фінансовий аналіз може бути двох видів: внутрішній і зовнішній.

Особливість звітності, розробленої згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, полягає в тому, що нею можуть широко користуватися різні користувачі, вивчаючи ту інформацію, яка їм потрібна. Здійснювати аналіз оборотних активів необхідно з урахуванням їх класифікації.

За фінансовими особливостями формування оборотні активи підприємства поділяють на валові та чисті. Така класифікація оборотних активів набула поширення у зарубіжній практиці.

Валові оборотні активи (або валовий оборотний капітал) - це увесь їх обсяг незалежно від джерел фінансування.

Чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) - це різниця між валовою сумою активів та загальною сумою поточних (короткострокових) пасивів підприємства. Чистий оборотний капітал являє собою власні оборотні активи. У нормальних умовах функціонування суб’єктів господарювання величина поточних активів вища від поточних зобов’язань, тобто сума оборотних активів перевищує кредиторську заборгованість.

За належністю оборотні активи поділяють на власні та позикові (залучені).

Власні оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства, до якого згідно з нормативною базою України умовно відносять так звані "стійкі пасиви".

Власний оборотний капітал підприємства з розвитком підприємницької діяльності та акціонування відіграє визначальну роль, оскільки забезпечує фінансову стійкість і оперативну самостійність суб’єкта господарювання. Власні оборотні активи приватизованих підприємств перебувають у повному їх розпорядженні, тобто підприємства мають право їх продавати, передавати іншим суб’єктам господарювання, громадянам, здавати в оренду тощо [28, 126].

Позикові (залучені) оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок залученого підприємством товарного або фінансового кредиту як на довго-, так і на короткостроковій основі.

Позиковий капітал, що залучається у вигляді банківських кредитів та інших форм, покриває додаткову потребу підприємства в коштах. При цьому головним критерієм умов кредитування банком слугує надійність фінансового стану підприємства та оцінка його фінансової стійкості.

Класифікація за окремими видами основана на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (GAAP) та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За рівнем ліквідності всі види оборотних активів поділяють за критерієм швидкості їх перетворення на гроші з метою забезпечення платоспроможності підприємства. У загальному їх складі виділяють:

1)  абсолютно ліквідні активи, або оборотні активи у формі готових засобів платежу (гроші в касі та на поточних рахунках у банку);

2)  швидколіквідні оборотні активи, до яких відносять усі форми дебіторської заборгованості на користь підприємства, крім безнадійної;

3)  низьколіквідні оборотні активи, до яких належать запаси товарно-матеріальних цінностей у різних формах.

За формами функціонування у конкретному періоді часу оборотні активи поділяють на матеріальні та фінансові.

До матеріальних відносять оборотні активи у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва та готової продукції.

До фінансових належать оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості. Таку класифікацію оборотних активів використовують при плануванні відповідних матеріальних або фінансових потоків на підприємстві. Доцільною вона є й для аналізу.

За рівнем варіабельності розміру оборотні активи поділяють на постійні та тимчасові.

Постійними оборотними активами вважають такі, що постійно перебувають у розпорядженні підприємства (протягом часу, що розглядається), визначають мінімальну потребу в них, що забезпечує господарську діяльність, є основою постійного оборотного капіталу.

При виникненні додаткової потреби в коштах утворюється змінний (тимчасовий) оборотний капітал.

Тимчасовими оборотними активами називають такі, обсяг яких коливається відповідно до сезонних потреб виробництва та реалізації продукції або до циклічних змін кон’юнктури ринку. У певні періоди часу тимчасові оборотні активи набувають нульового значення.

Отже, на основі проведеного аналізу забезпечують ефективне управління оборотним капіталом. Воно визначається низкою чинників: обсягом і складом поточних активів, їх ліквідністю, співвідношенням власних і позикових джерел покриття поточних активів, величиною чистого оборотного капіталу, співвідношенням постійного і змінного капіталу та ін.

Особливості управління оборотним капіталом визначаються структурною належністю суб’єктів господарювання. Якщо у торговельних організаціях висока частка товарів, у промислових підприємств - сировини та матеріалів, то у фінансових корпораціях переважають грошові кошти і їх еквіваленти.

Оборотний капітал (оборотні кошти) підприємства, беручи участь у процесі виробництва та реалізації продукції, здійснює безперервний кругооборот, при цьому кошти переходять зі сфери обігу до сфери виробництва і повертаються, набуваючи послідовно форми фондів обігу і оборотних виробничих фондів.

Розглянемо структуру оборотних активів.

Таблиця 4.1

Аналіз структури оборотних активів ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Аналіз структури оборотних активів показує зменшення їх вартості на 64,9%, загальною сумою 2493 тис. грн. Негативним є зменшення грошових коштів на рахунку в банку, що свідчить про погіршення ліквідності та платоспроможності ЧМОЗ. Зменшення дебіторської заборгованості свідчить про погашення заводу коштів за виданими авансами. Збільшення готової продукції, проте не реалізованої, показує суму коштів, які не перебувають в обороті, а тому призупиняють процес виробництва.

На виробничі результати і фінансовий стан підприємства має значний вплив якість виробничих запасів. Запаси повинні бути оптимальними.

Накопичення великих запасів свідчить про спад ділової активності підприємства. Великі понадпланові запаси призводять до заморожування оборотного капіталу, уповільнення його оборотності. Крім того, виникають проблеми з ліквідністю, зростають складські витрати, що негативно впливає на кінцеві результати діяльності.

Водночас нестача виробничих запасів також негативно впливає на фінансовий стан підприємства, оскільки зростають ціни за терміновість постачання, зменшується виробництво продукції у зв’язку з його перервним характером, зростають ціни на сировинні ресурси, що призводить до зменшення величини прибутку.

Основними завданнями аналізу й контролю стану запасів є:

1)  забезпечення та підтримання ліквідності й поточної платоспроможності підприємства;

2)  забезпечення витрат виробництва через їх зменшення на створення та зберігання запасів;

3)  зменшення витрат робочого часу та простою обладнання через нестачу виробничих запасів;

4)  запобігання псуванню, розкраданню та безконтрольному використанню запасів.

Поставлені завдання можна реалізувати за виконання такої аналітичної роботи:

¾  постійної оцінки оптимальності структури запасів (визначити обсяг надлишкових ресурсів та тих придбання яких потрібно прискорити);

¾  визначення обґрунтованих строків та обсягів закупівлі матеріальних цінностей;

¾  регулювання запасів матеріальних цінностей, віддаючи перевагу найбільш необхідним у конкретному випадку, враховуючи їх споживчу привабливість;

¾  визначення показників оборотності основних груп запасів та їх усебічного аналізу з метою встановлення відповідності наявних запасів поточним потребам підприємства.

У процесі аналізу запасів необхідно виходити із їх визначення. Згідно з П (С) БО 9 запаси - це активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Використовуючи Примітками до річної звітності (додаток 5) розглянемо структуру запасів.

Таблиця 4.2

Аналіз структури запасів ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Загальна сума виробничих запасів зменшилась в 2009 році, порівняно з 2008 роком, на 216 тис. грн. Значну частку зменшення склали сировина і матеріали - 225 тис. грн., і паливо - 98 тис. грн. Проте збільшилась частка готової продукції - на 26,9%. Частка інших складових виробничих запасів або не змінилась, або незначною мірою.

Дебіторська заборгованість - це заборгованість підприємств, організацій, осіб даному підприємству. Це як безвідсоткова позика клієнтам. Розмір дебіторської заборгованості визначається умовами підприємства щодо розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови суворі, менше клієнтів купують його товари в кредит, зменшується обсяг реалізації, отже, зменшується величина дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. З іншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з'являється більше замовників, зростає обсяг реалізації і сума дебіторської заборгованості за рахунками клієнтів. Послаблення умов розрахунків має як переваги, так і недоліки. Переваги - це зростання обсягу реалізації і прибутку. Недолік - можливість збитку при непогашенні вчасно суми коштів.

Аналіз дебіторської заборгованості має особливе значення в періоди інфляції, коли така імобілізація власних оборотних коштів стає особливо невигідною.

В таблиці 4.1 розглянуто склад і структуру дебіторської заборгованості ЧМОЗ.

Кредиторська заборгованість - тимчасово залучені суб'єктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі. Розрізняють нормальну (законну) і прострочену К. з. Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати. Заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов'язань може подати на нього позові в судовому порядку вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків. У разі невиконання позичальником рішень суду про сплату заборгованості суд оголошує боржника неплатоспроможним і застосовує механізм банкрутства, який водночас є й механізмом вибору ефективного власника, і механізмом запобігання можливій ланцюговій реакції поширення неплатежів між господарюючими суб'єктами, що може перетворитися на потужний дестабілізуючий фактор економіки. Проте в періоди глибоких економічних потрясінь механізм банкрутства належним чином не виконує зазначені функції, і через несприятливі об'єктивні обставини дуже часто неплатоспроможними стають виробники з нормальним і навіть високим рівнем ефективності господарювання, які створюють потрібну споживачам продукцію (послуги).

До складу кредиторської заборгованості входять показники по наступним позиціях:

-  постачальники і підрядчики;

-  векселя до сплати;

-  заборгованість перед персоналом організації;

-  заборгованість перед бюджетом і соціальними фондами;

-  заборгованість учасникам (засновникам) по виплаті доходів;

-  аванси отримані;

-  інші кредитори.

Для більш детального аналізу розглянемо структуру поточних зобов’язань.

Таблиця 4.3

Аналіз структури кредиторської заборгованості ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Загальна сума кредиторської заборгованості зменшилась на 236 тис. грн., через розрахунок зі страховиками та працівниками заводу. Позитивним є збільшення кредиторської заборгованості за товари, оскільки підприємство може більше часу користуватись чужими коштами, не беручи при цьому банківський кредит. На 51,8% зросла заборгованість перед бюджетом.

Таблиця 4.4

Аналіз оборотності та ефективності використання оборотних активів ЧМОЗ за 2008-2009 роки

Спостерігається збільшення тривалості обороту оборотних активів на 61 день і коефіцієнт завантаження зріс на 0,17, що є негативним явищем на підприємстві, оскільки збільшує термін обертання і суму використаних активів для отримання прибутку. Це спричинено зменшення чистого доходу в 2009 році, порівняно з 2008 роком. Рентабельність з відємним значенням говорить про неефективне використання оборотних активів підприємством.

Важливим моментом в управлінні діяльністю заводу є визначення шляхів використання в обороті вільних оборотних коштів з максимальною ефективністю. Ефективне управління оборотними активами полягає в наступному [9, 103].

1. Вибір оптимального рівня і раціональної структури оборотних активів з урахуванням специфіки діяльності кожного підприємства. При цьому найбільш загальними умовами забезпечення раціональної структури оборотних активів для всіх підприємств незалежно від організаційно-правових форм господарювання та форм власності є такі. По-перше, вартість оборотних активів (без урахування грошових коштів) має бути більшою або дорівнювати сумі кредиторської заборгованості за товарними операціями. По-друге, сума дебіторської заборгованості на визначену дату за балансом повинна бути меншою або дорівнювати загальній сумі кредиторської заборгованості на відповідну дату.

2. Вибір оптимального рівня джерел формування оборотних активів, враховуючи при цьому ефективність використання оборотного капіталу та ризику, який впливає на фінансову стійкість і платоспроможність підприємства.

Наявність чистого оборотного капіталу, який дає змогу забезпечити рівень ліквідності балансу підприємства (абсолютної, поточної, загальної). Визначені коефіцієнти повинні перевищувати оптимальні значення або дорівнювати їм. Слід зазначити, що в практиці господарювання мінімальна величина чистого оборотного капіталу має бути не нижче 10% загального обсягу оборотних активів, інакше підприємство може втратити платоспроможність. У разі від’ємного значення чистого оборотного капіталу підприємство змушене залучати кредити комерційного банку. Забезпеченість підприємства оптимальним розміром грошових коштів, який залежить від обсягу виробництва та швидкості оборотності оборотних активів, у тому числі і грошових коштів. Ефективне управління оптимальним розміром грошових коштів досягається прискоренням надходження грошових коштів на поточний рахунок підприємства, скороченням періоду для здійснення розрахунків за відвантажену продукцію, підвищенням ефективності від вкладених грошових коштів. Завдання підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнуте через інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігання тимчасово вільних грошових коштів на депозитних рахунках комерційних банків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат на їх утримання і зворотної конвертації короткострокових вкладень у готівкові засоби платежу.

4. Вибір оптимального операційного і фінансового циклів через скорочення виробничого процесу, прискорення оборотності дебіторської заборгованості та уповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

5. Оптимізація параметрів розрахункових операцій на основі вимог та потреб моделі управління дебіторською заборгованістю, а також строку іммобілізації фінансових ресурсів у сферу обігу, мінімізація тривалості обороту оборотного капіталу, здійснення розрахунків з постійними покупцями шляхом періодичних платежів, тобто періодичних грошових переказів.

Основною складовою джерел формування оборотних засобів підприємств повинні бути власні джерела, оскільки вони забезпечують їх фінансову стійкість, платоспроможність в довгостроковому періоді, а отже, знижують ризик банкрутства.

Власні оборотні кошти - це кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства і формуються за рахунок власних ресурсів (прибуток тощо). У процесі виробництва потреби у власних оборотних коштах можуть зменшуватись за рахунок застосування так званих прирівняних до них коштів, які, по суті, є частиною власних, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільних (у зв'язку з одноразовістю виплати по заробітній платі, оплаті відпусток). Прирівняні до власних оборотні кошти називають стійкими пасивами.

Таблиця 4.5

Аналіз оборотності та ефективності використання власних оборотних активів ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

За окремими показниками очевидно, що завод покращив використання ВОК, так тривалість обороту в 2009 році зменшилась на 15 днів, також коефіцієнт оборотності зменшився на 1,143. Проте зниження коефіцієнта забезпечення на 0,486 свідчить про зменшення частки ВОК в сумі оборотних активів. Від`ємна рентабельність показує негативний результат протягом господарської діяльності за 2009 рік, і від'ємне значення чистого прибутку.

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу встановити нестачу або надлишок власних оборотних коштів.

Нестача власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх, що може бути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання (наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами нестачі власних оборотних коштів можуть бути:

¾  незадовільна робота маркетингової служби;

¾  недоотримання передбаченого прибутку;

¾  невисока відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;

¾  несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

¾  наявність необґрунтованої дебіторської заборгованості тощо.

¾  значне зростання цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів над їх нормативами, необхідними для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах.

До причин появи надлишку власних оборотних коштів можна віднести:

¾  перевищення фактично отриманого прибутку над передбаченим планом;

¾  несплату в повному обсязі платежів до бюджету та ДЦФ;

¾  безоплатного надходження товарно-матеріальних цінностей;

¾  неповного використання прибутку на інші цілі, передбачені фінансовим планом, тощо.

У сучасних умовах господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над необхідною - явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів з нормативною, можна судити про абсолютну зміну їх величин.

Розглянемо оборотність та ефективність використання запасів.

Таблиця 4.6

Аналіз оборотності та ефективності використання запасів ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Порівнюючи з 2008 роком, в 209 році тривалість обороту запасів зросла на 31 день, а коефіцієнт оборотності зменшився на 3,601, що є негативним явищем, оскіль необхідно більше часу для виготовлення продукції.

При цьому в процесі виробництва знадобилось залучення додаткових коштів (1176,76 тис. грн).

Рентабельність використання запасів зменшилась на 203,1% через отриманий збиток в 2009 році.

Таблиця 4.7

Аналіз оборотності та ефективності використання виробничих запасів ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Зменшилась кількість оборотів, що здійснюють запаси за період на 5,355, при цьому тривалість обороту збільшилась на 22 дні. Рентабельність з відємним знаком говорить про відсутність прибутку в 2009 році від використання запасів. За 2009 рік завод залучив 392,48 тис. грн. через сповільнення оборотності запасів.

Розглянемо наліз оборотності та ефективності використання готової продукції, як виду запасів.

Таблиця 4.8

Аналіз оборотності та ефективності використання готової продукції ЧМОЗ за 2008-2009 роки

Протягом 2009 року заводу довелось залучити 379,6 тис. грн. для підтримки процесу виробництва. При цьому зросла тривалість обороту на 10 днів, а також завантаження готовою продукцією на 0,027, що є негативним явищем. Якщо в 2008 році рентабельність готової продукції у складі запасів становила 73,6%, то відхилення за 2009 рік склали 333,8%.

Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованостей допоможе детальніше охарактеризувати стан оборотних активів заводу.

Таблиця 4.9

Аналіз дебіторської заборгованості ЧМОЗ за 2008-2009 роки Тис. грн.

Тривалість обороту дебіторської заборгованості зросла на 13 днів, при зменшенні коефіцієнта оборотності на 6,392. Частка дебіторської заборгованості в поточних активах зменшилась на 0,18 в зв’язку із зменшенням вартості дебіторської заборгованості в 2009 році на 947 тис. грн.

Таблиця 4.10

Аналіз кредиторської заборгованості ЧМОЗ за 2008-2009 роки Тис. грн.

Ріст частки кредиторської заборгованості в поточних активах на 53,8% спричинених зменшення суми поточних активів в 2009 році, порівняно з 2008. Значною мірою зменшився коефіцієнт оборотності - 7,948, і тривалість обороту на 48 днів, що говорить про збільшення терміну погашення заборгованості перед кредиторами.

Порівняємо зміни дебіторської і кредиторської заборгованостей у вигладі таблиці.

Таблиця 4.11

Стан дебіторської і кредиторської заборгованості ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Значне зменшення дебіторської заборгованості свідчить про розрахунок з заводом його боржників. Зменшення кредиторської заборгованості лише на 175тис. грн., говорить про те, що підприємству продовжили термін кредитування.

Така ситуація не може оцінюватися однозначно. З одного боку, підприємство активно користується "чужими" коштами у своїй господарській діяльності, а з другого - зростає ризик неплатоспроможності підприємства.

Узагальнюючи аналіз оборотних активів слід зазначити, що ЧМОЗ достатньою марою ними забезпечене, проте дані свідчать про неефективне їх використання в процесі господарської діяльності. Тому основним завданням є прискорити оборот оборотних активів.

На стадії створення виробничих запасів - це раціональне їх використання; ліквідація наднормативних запасів матеріалів; удосконалення нормування; поліпшення організації постачання, у тому числі через установлення чітких договірних умов і забезпечення їх виконання, оптимальний вибір постачальників, налагодження роботи транспорту; поліпшення організації складського господарства.

На стадії незавершеного виробництва - упровадження прогресивної техніки та технології, зокрема безвідхідної та маловідхідної; розвиток стандартизації й уніфікації; удосконалення форм організації виробництва; удосконалення системи економічного стимулювання, економного використання сировинних та паливно-енергетичних ресурсів; удосконалення використання основних фондів, насамперед їх активної частини.

На стадії обігу - це раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків; своєчасне оформлення документації та прискорення її руху; дотримання договірної та платіжної дисципліни.

Прискорення оборотності оборотних коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.

Капітал - загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формі, які авансовані у формування активів підприємства. У бухгалтерському обліку відображається у пасиві балансу.

Капітал складається із власного капіталу і зобов’язань. Зобов’язання, у свою чергу, поділяються на довгострокові і короткострокові (поточні).

Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями. Поточні зобов'язання - зобов'язання, якібудуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:

¾  довгострокові;

¾  поточні;

¾  забезпечення;

¾  непередбачені зобов'язання.

¾  доходи майбутніх періодів.

До довгострокових зобов'язань належать:

¾  довгострокові кредити банків;

¾  інші довгострокові фінансові зобов'язання;

¾  відстрочені податкові зобов'язання;

¾  інші довгострокові зобов'язання.

Поточні зобов'язання включають:

¾  короткострокові кредити банків;

¾  поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;

¾  короткострокові векселі видані;

¾  кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

¾  поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками;

¾  інші поточні зобов'язання.

Інформаційними джерелами для аналізу капіталу підприємства є баланс підприємства, ф.1, а також примітки до фінансової звітності, ф.5. При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами облігацій [6, 125].

Аналіз капіталу підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки короткостроковизх зобовязань.

Аналіз капіталу підприємства передбачає проведення аналізу складу капіталу та його структури, зміни складових капіталу і джерел його формування.

Основними методами аналізу капіталу є вертикальний і горизонтальний методи, які застосовуються до аналізу балансу, а також метод фінансових коефіцієнтів.

Основні питання, які необхідно з’ясувати при аналізі капіталу підприємства:

1)  Загальна оцінка структури капіталу.

2)  Аналіз складу і динаміки позикових коштів.

3)  Аналіз джерел капіталу підприємства.

4)  Аналіз основних коефіцієнтів, що характеризують стан капіталу підприємства.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:

1.  Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.

2.  Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.

3.  Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в "кишеню" власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.

4.  Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.

5.  Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.

По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.

По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.

По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.

По організаційно - правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.д.).

По характеру використання власником виділяють споживчий і накопичувальний (реінвестуємий) види капіталу. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.[19, 105].

На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними основними формами (рис.5.1.).

Рис.5.1 Форми власного капіталу

Покажемо схематично склад власного капіталу.

Таблиця 5.1

Аналіз складу власного капіталу ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн

Очевидно, що протягом останніх років підприємство не змінювало частку статутного капіталу, при цьому незмінним залишався і резервний капітал. В 2009 році загальна сума власного капіталу зменшилась на 1760 тис. грн. за рахунок збільшення частки непокритого збитку, яке підприємство отримало. Причиною могло бути кризове становище за останні роки та зменшення попиту на подібну продукцію

Проаналізуємо стан та ефективність використання капіталу підприємства.

Таблиця 5.2

Аналіз оборотності та ефективності використання капіталу ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Збільшення тривалості обороту капіталу на 250 днів свідчить про збільшення терміну окупності капіталу підприємством. Збільшення коефіцієнта завантаження в 2 рази показує, що для отримання 1 гривні прибутку підприємству доводиться залучати все більше капіталу. Рентабельність власного капіталу свідчить про неефективне його використання.

Тепер здійснимо аналіз структури капіталу.

Таблиця 5.3

Аналіз структури капіталу ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Узагальнюючи таблицю 5.3 очевидно, що в 2009 році відсутні довгострокові зобов`язання, тому розрахунки показників відсутні. Збільшення індекса іммобілізації на 23% свідчить про збільшення частки необоротних активів у власному капіталі за рахунок зменшення суми власного капіталу на 1756 тис. грн.

Виходячи з аналізу, необхідним залишається визначення напрямів поліпшення використання капіталу. Одним з основних напрямів поліпшення використання капіталу підприємства є, перш за все, забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахнок внутрішніх джерел: чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

Збільшення чистого прибутку можливе за рахунок підвищення ефективності використання власного капіталу - збільшення оборотності та підвищення рентабельності власного капіталу.

Збільшення обсягів фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань можливе шляхом застосування прискореної амортизації основних засобів.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел (випуск акцій для залучення власного капіталу чи випуск облігацій або залучення довгострокового банківського кредиту) повинен проводитися з урахуванням вартості залученого капіталу.

Підприємство повинне відслідковувати середньозважену вартість капіталу і не допускати значного його росту. Критерієм є перевищення рентабельності власного капіталу, рентабельності інвестицій над сердньозваженою вартістю капіталу.

Грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємства.

Еквіваленти грошових коштів - короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.

Рух грошових коштів - надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів.

Грошовий потік підприємства це сукупність розподілених в часі надходжень і виплат грошових коштів, які генеруються його господарською діяльністю.

Управління грошовими потоками включає:

¾  облік руху грошових коштів;

¾  аналіз потоків грошових коштів;

¾  складання бюджету грошових коштів.

Управління грошовими потоками важливо для підприємства з точки зору необхідності:

1)  управління оборотним капіталом (оцінки короткострокової потреби в готівкових коштах і управлінні запасами);

2)  планування часових параметрів капітальних витрат;

3)  управління капітальними потребами (фінансування їх за рахунок власних коштів або кредитів банків);

4)  управління затратами і їх оптимізація з точки зору більш раціонального розподілу ресурсів підприємства в процесі виробництва;

5)  управління економічним ростом.

Основне завдання аналізу грошових потоків полягає в з’ясуванні причин нестачі (надлишку) грошових коштів, визначенні джерел їх надходжень і напрямків використання [14, 99].

Для визначення грошових потоків використовують прямий і непрямий методи. Основним документом для аналізу грошових потоків є Звіт про рух грошових коштів (ф.3).

Значення ефективного управління грошовими потоками підприємства визначається наступним:

1)  грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства у всіх її аспектах;

2)  ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансову рівновагу підприємства в процесі його стратегічного розвитку;

3)  раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу управління;

4)  ефективне управління грошовими потоками дозволяє скоротити потреби підприємства в позиковому капіталі;

5)  управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства;

6)  ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства;

7)  активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємству отримувати додатковий прибуток, які є безпосередньо його активами.

Так, для визначення структури грошового потоку і джерел його формування в розрізі видів діяльності використовують таку класифікацію.

1. Грошовий потік від операційної діяльності характеризується витрачанням грошових кошів, пов’язаних зі сплатою рахунків постачальників та підрядників, виплатою заробітної плати, відрахуванням до бюджету та внесками в державні цільові фонди, сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності.

Одночасно цей вид грошового потоку відображує надходження грошових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), погашення дебіторської заборгованості, авансів, що отримані від покупців та замовників, податкових органів у порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум тощо.

Оскільки операційна діяльність підприємства є головним джерелом прибутку, то вона має генерувати основний потік грошових коштів.

2. Грошовий потік від фінансової діяльності складається насамперед з надходжень від випуску акцій, залучення банківських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв’язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів та повернення позик і кредитів.

3. Грошовий потік від інвестиційної діяльності охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання.

Перш за все це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, а також придбання або реалізації цінних паперів інших компаній.

При сприятливій для підприємства економічний ситуації воно прагне до розширення та модернізації виробництва. Тому інвестиційна діяльність у цілому приведе до тимчасового відтоку грошових коштів.

Розрізняють також надходження грошових коштів до підприємства - “притоки”, і вибуття грошових коштів - “відтоки” по кожному з 3-х видів діяльності.

Потоки грошових коштів по операційній діяльності

“притоки”                                        “відтоки”

Оскільки операційна діяльність підприємства є головним джерелом прибутку, то вона повинна бути і головним джерелом грошових коштів.

Потоки грошових коштів по інвестиційній діяльності

“притоки”                                                          “відтоки”

Оскільки при нормальному ході справи підприємство прагне до розширення і модернізації існуючих виробничих потужностей, то інвестиційна діяльність в цілому приводить до відтоку грошових коштів.

Потоки грошових коштів по фінансовій діяльності

“притоки”                                                          “відтоки”

Фінансова діяльність збільшує грошові кошти в розпорядженні заводу для фінансового забезпечення операційної і інвестиційної діяльності.

Отже, розрахуємо чисті грошові потоки від всіх видів діяльності.

Таблиця 6.1

Аналіз структури вхідних і вихідних грошових потоків від всіх видів діяльності ЧМОЗ за 2008 - 2009 роки тис. грн.

Отже, в 2008 році чисті грошові потоки загалом по підприємству мали додатнє значення, що свідчить про прилив коштів. Проте в 2009 році вони мають негативне значення в більшій мірі через від`ємну суму грошових потоків від операційної діяльності, що було пов’язане з отриманням збитку в даному році.

Таблиця 6.2

Аналіз збалансованості, оборотності, достатності та ефективності використання грошових потоків ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Якщо в 2008 році збалансованість грошових потоків відповідала нормативному значенню, то в 2008 році її значення зменшилось на 5,498 і становило 0,5, що не відповідає нормативу. Тривалість обороту грошових коштів зменшилась на 3 дні, а коефіцієнт оборотності зріс на 0,76, що є позитивним явищем. Коефіцієнт обслуговування боргу зріс на 205,746, тобто в 2009 році 207 тис. грн припадає на 1 грн. грошових коштів. Це спричинене зменшення суми грошових коштів в поточному році. Дохідність підприємства зменшилась на 5,498, про що свідчить коефіцієнт ефективності грошових коштів. Проте ступінь інвестиційної активності зріс на 1,823, тобто у підприємства є потенціал. Рентабельність активів на основі грошових коштів зменшилась на 0,124, як і використання грошових потоків від операційної діяльності - 17,696.

Здатність підприємства погашати зобов’язання перед зовнішніми кредиторами зменшилась на 1,989, про що свідчить показник Бівера.

Коефіцієнт достатності зменшився на 10,444, тобто підприємству недостатньо чистих грошових коштів для покриття суми основного боргу.

Позитивним є зменшення терміну повернення боргів на 1,512, тобто підприємство зможе швидше повернути суму позик при умові, що буде направляти на це всю суму отриманих чистих грошових потоків.

Оптимізація грошових потоків є процес вибору найкращих форм їх організації на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення його господарської діяльності. Основними цілями оптимізації є забезпечення:

¾  збалансованості обсягів грошових потоків;

¾  синхронності формування грошових потоків;

¾  росту чистого грошового потоку підприємства.

Особливу функцію фінансового відділу займає управління грошовими потоками, яке являє собою своєчасне забезпечення їх на рахунках, альтернативне та цільове використання [30, 12].

Процес управління грошовими потоками підприємства послідовно охоплює наступні основні етапи (рис.6.1.):

Рис.6.1 Основні етапи керування грошовими потоками підприємства.

Основу оптимізації грошових потоків підприємства складає забезпечення збалансованості обсягів позитивного і негативного їх видів.

Розрізняють оптимізацію грошових потоків підприємства в короткостроковому і довгостроковому періоді, які досягаються здійсненням різної системи заходів.

Оптимізація грошових потоків підприємства в короткостроковому періоді може бути досягнута шляхом використання системи "прискорення-уповільнення" платіжного обороту. Прискорення надходження грошових коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуто за допомогою таких заходів:

1)  збільшення розміру цінових скидок покупцям при готівкових розрахунках;

2)  забезпечення часткової або повної передоплати за продукцію, що користується високим попитом;

3)  скорочення строків надання товарного (комерційного) кредиту покупцям;

4)  прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості;

5)  використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості - векселів, факторингу, форфейтинга.

Уповільнення виплат грошових коштів у короткостроковому періоді може бути досягнуто за допомогою таких заходів:

1)  збільшення за згодою постачальників строків надання підприємству товарних кредитів;

2)  заміни придбання довгострокових активів на їх оренду;

3)  реструктуризація отриманих фінансових кредитів шляхом переводу короткострокових кредитів у довгострокові.

Оптимізація руху грошових коштів у короткостроковому періоді за допомогою системи "прискорення-уповільнення" платіжного обороту може створити певні проблеми у довгостроковому періоді.

Для вирішення цієї проблеми необхідно розробити заходи щодо збалансованості грошового потоку у довгостроковому періоді.

Зростання обсягу позитивного грошового потоку у довгостроковому періоді може бути досягнуто за рахунок таких заходів:

¾  залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення обсягу власного капіталу;

¾  додаткової емісії акцій;

¾  продажу частини фінансових інструментів інвестування;

¾  продажу (або здачі в оренду) основних засобів, що не використовуються.

Зниження обсягу негативного грошового потоку у довгостроковому періоді може бути досягнуто за рахунок таких заходів:

¾  скорочення обсягу і складу реальних інвестиційних програм;

¾  відмови від фінансового інвестування;

¾  зниження суми постійних витрат підприємства.

Методи оптимізації надлишкового грошового потоку підприємства пов'язані з забезпечення росту його інвестиційної активності. Для цього можуть бути використані такі заходи:

1)  збільшення розширеного відтворення операційних необоротних активів;

2)  прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку їх реалізації;

3)  здійснення регіональної диверсифікації операційної діяльності підприємства;

4)  активне формування портфелю фінансових інвестицій;

5)  дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.

Діяльність будь-якого підприємства, незалежно від його розмірів та структури, напрямку чи результативності потребує окрім ефективної організації фінансово-економічної діяльності, забезпечення стратегічного управління. Сьогодні не доцільно ставити за мету тільки отримання прибутків, не доцільно і ставити метою задоволення потреб кожного клієнта, оскільки ефективність господарювання полягає не в цьому. Щоб забезпечити справжнє процвітання компанії на багато років, керівнику необхідно вміти спрогнозувати і дати оцінку всім зовнішнім та внутрішнім факторам, що впливають на економіку підприємства, крім того, керівник повинен передбачити можливі проблеми і вчасно провести політику щодо їх усунення. Стратегічне управління - це процес розробки стратегій і управління організацією для успішної її реалізації [4, 123].

Зробивши висновки за даними досліджень можна, сформувати агресивну фінансову стратегію, яка включає державну політика щодо використання природних ресурсів. Дана політика вже в 2007 році призвело до збільшення попиту на засоби опалення та на надання послуг. Проте поряд із досліджуваним підприємство, існує і ряд інших, які виконують аналогічні послуги, тому доцільно змінити політику реалізації - пропонувати надання послуг в кредит. Дана пропозиція дозволить збільшити додатній грошовий потік в часі. Крім того, підприємству доцільно розглянути можливість інвестування в основні фонди. Особливо це стосується придбання приміщень в іншій частині міста, де можна надавати консультаційні послуги по встановленні опалювального обладнання, що теоретично мало б збільшити доходи підприємства. Таким чином, можна зробити висновок, що для розробки стратегії управління грошовими потоками, доцільно звернути увагу на організаційну структуру управління підприємством, а для уникнення фінансових проблем, підприємству необхідно змінити політики щодо реагування на темпи інфляції, та оподаткування підприємства.

Аналіз внутрішнього фінансового середовища показав, що підприємство отримувало свої прибутки тільки від операційної діяльності, фінансова та інвестиційна діяльність підприємства були збитковими, але в 2009 році всі види діяльності були збитковими Провівши аналіз грошового потоку слід зробити висновок, що доходи підприємства мають тенденцію до зменшення. Так протягом 2008-2009 року вони зменшилися на 3926 тис. грн.

Ліквідність - термін, який характеризує здатність окремих видів майнових цінностей швидко і без значних втрат своєї вартості перетворюватися у грошові кошти.

Ліквідність активів - характеристика окремих видів активів підприємства по їх здатності до швидкого перетворення в грошову форму без втрати своєї балансової вартості з метою забезпечення необхідного рівня платоспроможності підприємства.

З цієї точки зору можна виділити ліквідні і важко ліквідні активи. До ліквідних активів відносяться оборотні активи підприємства:

¾  грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення;

¾  дебіторська заборгованість;

¾  запаси.

До важко ліквідних активів відносяться необоротні активи підприємства.

Аналіз ліквідності балансу показує, у якій мірі підприємство здатне розплатитися по короткострокових зобов'язаннях поточними активами.

Показники ліквідності балансу є обмежуючими чинниками для ефективності. Отже, ріст ефективності діяльності компанії часто відбувається при зниженні загального рівня ліквідності і навпаки. Необхідно контролювати, зіставляти і керувати значеннями цих показників, виходячи з поточних умов і політики розвитку бізнесу.

Аналіз ліквідності підприємства проводиться на основі даних балансу і може бути проведений шляхом співставлення безпосередньо балансових показників активів і пасивів, а також шляхом розрахунку фінансових коефіцієнтів [7, 38].

Ліквідність балансу виражається в ступені покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову готівку відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу досягається встановленням рівності між зобов’язаннями підприємства та його активами.

Ліквідність підприємства характеризує наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов’язань навіть з порушенням строків погашення, які передбачені контрактом. Зміст визначення полягає в тому, що якщо процеси виробництва і реалізації продукції відбуваються в нормальному режимі, то грошових коштів, які надходять від покупців продукції, буде достатньо для розрахунків з кредиторами, тобто розрахунків за поточними зобов’язаннями. Застереження про порушення строків погашення означає, що в принципі не є винятком збої в надходженні грошових коштів від дебіторів, однак у будь-якому разі ці кошти надійдуть і їх буде достатньо для розрахунків з кредиторами.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Згідно з “Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій”, активи підприємства залежно від швидкості перетворення їх у грошові кошти поділяються на 4 групи:

1. Найбільш ліквідні активи - А (1).

2. Активи, що швидко реалізуються - А (2).

3. Активи, що повільно реалізуються - А (3).

4. Активи, що важко реалізуються - А (4).

Зобов'язання підприємства (пасиви балансу) залежно від терміну їх сплати поділяються на 4 групи:

1. Найбільш термінові зобов'язання - П (1).

2. Короткострокові пасиви - П (2).

3. Довгострокові та середньострокові пасиви - П (3).

4. Постійні пасиви - П (4).

Активи балансу ліквідні, якщо:

А (1) >= П (1); А (2) >= П (2);

А (3) >= П (3); А (4) <= П (4).

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Таблиця 7.1

Оцінка показників ліквідності ЧМОЗ за 2008 - 2009 роки

Провівши аналіз, очевидно, що фінансовий стан ЧМОЗ в 2009 році зазнав критичного рівня. Зниження найбільш ліквідних активів на 0,09 свідчить, що на рахунках в банку майже не залишилось готівки, тому виникають труднощі в закупівлі активів. Також зменшилась вартість поточноліквідних на 1,525 та проміжної ліквідності - на 2,418. Повне погашення довгострокових зобов’язань говорить про те, що підприємство повністю розрахувалось по довгостроковим позикам. Дані коефіцієнта абсолютної та швидкої ліквідності відхиляються в досліджуваних роках: в першому перевищує нормативне значення, а в 2009 занижене. При чому зміни складають відповідно 99,45% і 93,04%. Дані 2008 року свідчать про надмірну суму коштів на рахунках, які використовуються неефективно, оскільки не перебувають в обороті. Співвідношення грошових потоків та зобов’язань показує великі значення, оскільки зобов’язання є досить малі в 2008 році, і дорівнювали нулю в 2009 році. Покажемо ступінь ліквідності підприємства в таблиці.

Таблиця 7.2

Визначення ступеня ліквідності ЧМОЗ за 2008-2009 роки

Очевидно, що нерівність, відповідно до нормативів, не зберігається, тому підприємство не є ліквідним.

Одним з показників, що характеризують фінансову стійкість підприємства, є його платоспроможність, тобто можливість наявними грошовими ресурсами вчасно погашати свої платіжні зобов'язання. Платоспроможність є зовнішнім проявом фінансового стану підприємства, його стійкості [16, 39].

Аналіз платоспроможності необхідний не тільки для підприємства з метою оцінки і прогнозування фінансової діяльності, але і для зовнішніх інвесторів (банків). Перш ніж видавати кредит, банк повинний упевнитися в кредитоспроможності позичальника. Те ж повинні зробити і підприємства, що хочуть вступити в економічні відносини один з одним. Їм важливо знати про фінансові можливості партнера, якщо виникає питання про надання йому комерційного кредиту чи відстрочки платежу.

Оцінка платоспроможності зовнішніми інвесторами здійснюється на основі характеристики ліквідності поточних, активів, що визначається часом, необхідним для перетворення їх у кошти. Чим менше потрібен час для інкасації даного активу, тим вище його ліквідність.

Зовнішніми ознаками платоспроможності підприємства є дотримання ним розрахунково-платіжної дисципліни і відсутність прострочених платежів за борговими зобов’язаннями банку та іншим кредиторам (постачальникам, бюджету, позабюджетним цільовим фондам держави, з оплати праці тощо), що проглядається за даними II і III розділів пасиву балансу і конкретизується в даних аналітичного обліку по юридичних і фізичних особах. За показниками балансу визначеного нами підприємства, простроченої кредиторської заборгованості на кінець звітного періоду немає.

Неплатоспроможність підприємства є наслідком:

вилучення власних коштів з обороту в основні засоби;

накопичення наднормативних запасів оборотних засобів за рахунок залучених коштів і сповільнення їх оборотності;

наявність простроченої дебіторської заборгованості і неліквідних активів;

збиткова робота і "проїдання" власного капіталу.

Проведемо аналіз платоспроможності ЧМОЗ,

Таблиця 7.3

Оцінка показників платоспроможності ЧМОЗ за 2008 - 2009 роки

Співвідношення довгострокових зобов'язань до акціонерного капіталу в 2009 році склало нуль, як і співвідношення вхідних грошових коштів від операційної діяльності до довгострокових зобов’язань в зв’язку з відсутністю довгострокових зобов’язань в поточному році. Співвідношення прибутку до сплати податку і постійних витрат до постійних витрат зменшилось на 1,153, через від'ємне значення прибутку в 2009 році. Співвідношення нерозподіленого прибутку до середньої суми активів зменшилась на 0, 199 в зв’язку зі збільшенням суми нерозподіленого збитку.

Головна задача, що стоїть перед колективом у такий складний період, - перейти на нормальний, звичайний режим роботи. Для чого необхідно в першу чергу виконати перед кредиторами зобов'язання, забезпечені заставою, погасити заборгованість у бюджетні і позабюджетні фонди, і, нарешті, розрахуватися з кредиторами, з якими ведеться постійна робота, за сировину, матеріали і т.д.

Рекомендації з оздоровлення економічної діяльності підприємства можна виділити в наступні етапи.

1. Перший етап.

На цьому етапі необхідно підготувати план фінансового оздоровлення підприємства. Стан ресурсів:

¾  кадри. Необхідна заміна кадрів на більш кваліфіковані і скорочення персоналу для зниження витрат на виробництво і підвищення конкурентоздатності продукції, що випускається.

¾  фінанси. У зв'язку з тим, що підприємство знаходиться в складній фінансовій ситуації, кредитування вкрай скрутне, однак необхідно будь-яким способом залучити додаткові кошти для подальшої реалізації господарської діяльності.

¾  сировина і матеріали. На момент ситуації, що створилася, відсутня необхідна для безперебійної роботи кількість сировини. Необхідно відновити зв'язку з постачальниками і посередниками, зацікавити їх у необхідності подальшої підтримки економічних зв'язків.

¾  продукція. Уся продукція, що знаходилася на складах і придатна для реалізації невисокої якості. У зв'язку з цим, повернення до старих позицій на ринках збуту готової продукції можливе тільки при зниженні ціни (це буде можливо при зниженні витрат на собівартість, скороченні робочих місць і заміну кадрового складу більш компетентним).

Для рішення задач першого етапу підприємству необхідно зробити фінансову чи товарну допомогу від посередників, постачальників чи зацікавлених клієнтів, банків. А так само є можливість реорганізації ТОВ в акціонерне товариство з випуском акцій і залученням капіталу, що дозволило б зробити продукцію, реалізувати її, нагромадити фінанси для рішення задач другого етапу.

2. Другий етап

На цьому етапі необхідно збільшити обсяги виробництва і реалізації. Шляхом ретельно спланованої роботи в області маркетингу підприємству відкриється така можливість, як поліпшення позицій на ринках збуту продукції.

Обмеженням для одержання більш високих результатів є недостача оборотних коштів. На цьому етапі необхідно спланувати стабілізацію виробництва шляхом:

¾  створення більш удосконаленої системи керування,

¾  поліпшення якості продукції.

3. Третій етап

Дрібними кроками збільшуючи виробництво і збут, підприємству вдасться установити задовольняючі обсяги по випуску продукції і зробити повне погашення кредиторської заборгованості.

Для того, щоб вирішити існуючі проблеми, що стоять на сьогоднішній день перед підприємством, директору товариства необхідно більш чітко планувати роботу маркетингової служби (більш ґрунтовно вивчати ринки збуту, шукати незаповнені ніші, вивчати ринок сировини, ретельніше займатися питаннями цінової політики), а також розвивати фінансовий менеджмент [16, 40].

Таким чином, головною метою підприємства, що опинилося в скрутному положенні, є перехід на нормальний режим роботи. Для цього необхідно погасити всі заборгованості. Це досить важко в стані часткової неплатоспроможності, але можливо. Варто розробити план по оздоровленню економічної діяльності підприємства. Він може складатися з трьох етапів. Необхідно проаналізувати стан ресурсів підприємства на сьогоднішній момент і можливості підприємства на майбутнє. При наявності можливості одержати фінансову чи товарну допомогу підприємство може розплатитися з боргами і збільшити виробництво і збут. Необхідно також розглянути можливість реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство з випуском акцій і залученням капіталу.

Запорукою виживання підприємств в умовах кризи та основою їх фінансово стійкого стану є фінансова стабільність.

Фінансова стабільність підприємства є однією із найважливіших характеристик фінансового стану підприємства і пов’язана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різних умов, у яких функціонує підприємство, останнє для досягнення фінансової стабільності проходить різні етапи. Так, в умовах кризи підприємство може досягати фінансової стабілізації за такими етапами:

1) ліквідація поточної неплатоспроможності підприємства;

2) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги у короткостроковому періоді);

3) забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді.

Досягнення фінансової рівноваги - одна із найважливіших умов забезпечення фінансової стабільності, оскільки зростання можливостей щодо забезпечення приросту власних фінансових ресурсів означає підвищення фінансової стійкості та приводить до зростання ринкової вартості підприємства.

Ресурсна стійкість - це оптимальна структура трудових і матеріальних ресурсів підприємства. Вона сприяє економії витрат за рахунок скорочення потреб у фінансових ресурсах на їх фінансування, а отже, приводить до зростання прибутковості підприємства. Постійне збільшення прибутку дає змогу підприємству забезпечити в необхідній мірі формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що, у свою чергу, сприяє досягненню фінансової рівноваги та фінансовій стабілізації стану підприємства.

Потенційна стійкість - це можливість підприємства щодо нарощування обсягів діяльності та його спроможність вийти на новий рівень фінансової рівноваги. Підприємство може досягати як повної так і часткової фінансової стабілізації. Повна фінансова стабілізація досягається підприємством тільки при створенні передумов для стабільного зменшення вартості капіталу, що використовується, та постійного зростання ринкової вартості підприємства. Виконання такого завдання потребує прискорення темпів економічного розвитку підприємства на основі коригування окремих параметрів фінансової стратегії. Головною метою розробленої підприємством фінансової стратегії має бути забезпечення високих темпів стійкого економічного зростання підприємства, а саме таких, які б не порушували його фінансової рівноваги. Тільки в разі додержання цих вимог при реалізації фінансової стратегії буде забезпечуватись досягнення певного ступеня фінансової стабільності підприємства.

Фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість - один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності [21, 185].

На фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чинників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаблення їх впливу на фінансову стійкість підприємства їх можна об’єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня значущості.

За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.

Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники I рівня (базові), II рівня (похідні) та III рівня (деталізуючі).

Оскільки з різних причин виникають чинники, що впливають на фінансову стійкість, то при виборі методів управління ними необхідно це врахувати. Якщо зовнішні чинники, що впливають на фінансову стійкість, викликані дією об’єктивних економічних законів і майже не залежать від діяльності підприємства, то внутрішнім чинникам властивий високий ступінь керованості, а характер їх зміни безпосередньо залежить від організації роботи самого підприємства. Отже, вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на фінансову стійкість підприємства може бути різним, яким потрібно і можливо управляти в певних межах. За складом та ступенем значущості чинники, що впливають на фінансову стійкість, можна охарактеризувати так.

Чинники I рівня - це узагальнюючі (базові) чинники, які є результатом впливу чинників II і III рівнів і водночас виступають генератором взаємодії більш дрібних чинників.

До чинників I рівня відносять:

¾  фазу економічного розвитку системи;

¾  стадію життєвого циклу підприємства.

Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів підприємства та населення. Отже, знижується ліквідність підприємств та їх платоспроможність, що неодмінно негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства.

Другим базовим чинником I рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Вона є основоположним чинником при визначенні загальноекономічної мети діяльності підприємства, для досягнення якої будуть спрямовані всі інші його стратегії (стратегія управління обсягами діяльності, стратегія управління власним та позиковим капіталом, фінансова стратегія).

Чинники II рівня - похідні. Вони є результатом дії основоположних (базових) чинників (фази економічного розвитку системи та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинників II рівня (похідних) належать:

¾  середній рівень доходів населення;

¾  демографічна ситуація;

¾  соціальна політика держави;

¾  податкова політика держави;

¾  грошово-кредитна політика;

¾  амортизаційна політика;

¾  загальний рівень стабільності;

¾  стратегія управління обсягами діяльності;

¾  стратегія управління активами;

¾  стратегія управління капіталом;

¾  стратегія управління грошовими потоками.

Чинники II рівня бувають як зовнішніми, так і внутрішніми.

Зовнішні чинники - це такі, вплив яких пов’язаний з характером державного регулювання (податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, соціальна, демографічна політика тощо). Від ступеня відповідності видів, напрямів, методів цього регулювання і фази економічного циклу залежатиме характер та глибина впливу деталізуючих чинників, або чинників III рівня.

До внутрішніх похідних чинників II рівня, що забезпечують фінансову стійкість, належать стратегія управління обсягами діяльності підприємства, політика управління його активами, власним і позиковим капіталом. Розроблена стратегія передбачає загальну потребу в активах, їх оптимальну структуру при одночасному визначенні джерел фінансування цієї потреби та оптимізації структури капіталу, що, у свою чергу, є гарантом досягнення ефективної пропорційності між коефіцієнтом фінансової прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства. Досягнення необхідної пропорційності між коефіцієнтом прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості має бути основною метою підприємства, оскільки це один із чинників, який сприяє максимізації його ринкової вартості.

Чинники III рівня - є деталізуючими. За допомогою їх з’ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня (деталізуючих) відносять:

1)  рівень конкуренції;

2)  рівень інфляції;

3)  склад та структуру активів;

4)  стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом;

5)  стратегію управління ризиком.

Вплив зовнішніх чинників III рівня на фінансову стійкість особливо зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінансовою стійкістю підприємства тісно пов’язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу попиту є стимулом до розширення обсягу його діяльності. Останнє потребує зростання активів підприємства, що, у свою чергу, обумовлює необхідність пошуку додаткових джерел фінансування цього приросту. Залучення додаткових джерел фінансування призводить до структурних змін у складі джерел фінансування активів, а отже, відповідно впливає на ступінь фінансової стійкості підприємства [22, 39].

Зовнішнім фактором III рівня, що впливає на фінансову стійкість, є рівень інфляції.

Порівняно зі стабільним етапом розвитку в умовах економічної кризи зростає вплив інфляції, що негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства, оскільки зменшується обсяг його чистого прибутку. Це призводить до зниження обсягу власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх джерел.

Таблиця 8.1

Оцінка показників фінансової стійкості ЧМОЗ за 2008 - 2009 роки

Коефіцієнти автономії та залежності знаходяться в дозволених межах, тобто зобов'язання підприємства покриваються лише всіма коштами (балансом).

Коефіцієнт фінансової стабільності зріс більш ніж в 5 разів. Коефіцієнт інвестування показує яка частка власного капіталу припадає на одиницю необоротних активів. Значення показника зменшилось на 33 % через зменшення власного капіталу в 2009 році.

Значне зменшення коефіцієнта маневреності в 2009 році викликане, знову ж таки, зменшенням власного капіталу. Коефіцієнт зобов'язання зменшився на 600% через зменшення зобов'язань підприємства в поточному році. Зменшення оборотності всього капіталу на 100% спричинене зменшенням чистого доходу підприємства.

У процесі функціонування підприємство може мати різну фінансову стійкість, яку поділяють на чотири типи.

Для зручності визначення типу фінансової стійкості доцільно представити розраховані показники в табл.8.8.

Таблиця 8.2

Зведена таблиця показників за типами фінансової стійкості

Перший тип фінансової стійкості - це абсолютна стійкість фінансового стану підприємства. За цього типу стійкості запаси і витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності.

Другий тип фінансової стійкості - це нормальна стійкість фінансового стану. За цього типу стійкості гарантується платоспроможність підприємства і виконується умова:

і відповідно дорівнює одиниці коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат джерелами засобів.

Третій тип фінансової стійкості - це нестійкий (передкризовий) фінансовий стан. За цього типу стійкості відбувається порушення платоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Дт. в) в оборот підприємства.

Четвертий тип фінансової стійкості - це кризовий фінансовий стан. За цього типу стійкості підприємство знаходиться на межі банкрутства, за якого запаси і витрати більші від суми власних оборотних коштів, кредитів під товарно-матеріальні цінності та залучених тимчасово вільних джерел засобів

Таблиця 8.3

Визначення типу фінансової стійкості ЧМОЗ в 2008-2009 році тис. грн.

Отже, ВОК вистачає підприємству для покриття запасів.

Аналіз фінансової стійкості за критерієм ступеня покриття запасів стабільними джерелами фінансування, а також за критеріями показників платоспроможності та ринкової стійкості показників грошового потоку дає змогу дістати повне уявлення про поточний та очікуваний рівні фінансової стійкості як найважливіші показники фінансового стану підприємства.

Кредитоспроможність - наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи - це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позички, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

Кожен банк розробляє власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності позичальника. Систематизуємо найтиповіші підходи до оцінки кредитоспроможності підприємства.

У науково-практичній літературі здебільшого виокремлюють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції.

Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це слід витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує:

1)  наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

2)  уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

3)  наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

4)  освіту, досвід та імідж керівництва;

5)  дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисципліну підприємства;

6)  вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

7)  внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну;

8)  рівень розмежування функціональних обов’язків працівників, наявність посадових інструкцій;

9)  плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб’єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується [26]

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції, використовують результати галузевого аналізу, співбесіди з клієнтами позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з’ясуванні таких питань:

¾  рівень відповідності якості товарів їх цінам і вимогам ринку;

¾  конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;

¾  якість маркетингової політики та концепції збуту продукції;

¾  величина ринкового сегмента, який належить підприємству;

¾  управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції);

¾  основні споживачі готової продукції та їх частка в загальному обсязі реалізації;

¾  наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг);

¾  залежність виробничо-господарської діяльності підприємства від постачальників сировини і матеріалів;

¾  рівень зносу основних засобів і необхідність їх оновлення;

¾  наявність ефективної системи логістики на підприємстві.

¾  Глибина оцінки якісних критеріїв кредитоспроможності значною мірою залежить від строку, на який видається кредит.

З метою оцінки кількісних критеріїв проводиться аналіз поточного та перспективного фінансового стану підприємства. Головне завдання, яке ставить перед собою фінансовий аналітик, - прогнозування майбутньої платоспроможності підприємства. Для цього аналізуються всі можливі фактори, які можуть вплинути на платоспроможність. На практиці використовуються різні моделі аналізу: дискримінантний та регресійний аналіз, комплексна оцінка на основі розрахунку окремих фінансових показників тощо.

Розглянемо найтиповіший підхід до оцінки фінансового стану підприємств, який застосовується провідними європейськими банками. В основі цього підходу лежить розрахунок таких основних блоків показників:

¾  ліквідності та платоспроможності;

¾  які характеризують структуру капіталу та майна підприємства;

¾  прибутковості та самофінансування (поточні та прогнозні);

¾  оборотності.

Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємства обслуговувати свої борги. Об’єктивність висновків підвищується в результаті порівняння значень отриманих показників з рекомендованими, середньогалузевими, а також у динаміці.

Існують різні способи оцінки кредитоспроможності. Кожен їх їх взаємно доповнює один одного. Якщо, наприклад, аналіз цільового ризику дозволяє оцінити кредитоспроможність клієнта у момент здійснення операції тільки на базі однієї позикової операції, то система фінансових коефіцієнтів прогнозує ризик з урахуванням сукупного боргу, середніх стандартів, що склалися, і тенденцій.

Аналіз грошового потоку клієнта не тільки оцінює в цілому кредитоспроможність клієнта, але і показує на цій основі граничні розміри нових позик, а також слабкі місця управління підприємством, з яких можуть витікати умови кредитування і т.п. Розглянемо детальніше деякі з них.

Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів, які визначаються по балансових формах [30, 12].

У світовій практиці застосовуються групи таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнт заборгованості;

2) коефіцієнт ліквідності;

3) період індексації дебіторської заборгованості;

4) тривалість обороту запасів;

5) коефіцієнт прибутковості витрат;

6) окупність активів.

Цей метод, по суті, тільки різною мірою вибірковості фінансових коефіцієнтів використовує, напевно, будь-яка сучасна методика оцінки кредитоспроможності позичальника. У подальшому викладі докладніші зупинимося на окремих її моментах при тій, що проводиться оцінки кредитоспроможності позичальників одним з сучасних банків, а тут лише скажемо, що безліч коефіцієнтів цього методу дозволяють оцінити поточний стан справ позичальника на основі порівняння їх з нормативними критеріями. Позичальники підрозділяються на декілька груп і кредитуються банком з урахуванням номера групи позичальника і специфіки галузі.

Розрахунок таких коефіцієнтів в динаміці може дати комплексне віддзеркалення стану справ позичальника, але оскільки при оцінці кредитоспроможності передбачається посилання відповідних показників в майбутнє, то у зв'язку з цим метод доцільно доповнювати прогнозними оцінками фахівців.

Таблиця 9.1

Аналіз кредитоспроможності ЧМОЗ за допомогою фінансових коефіцієнтів за 2008-2009 роки тис. грн.

Коефіцієнт заборгованості зріс на 0,115 в зв’язку із збільшенням суми зобов’язань. Коефіцієнт ліквідності зменшився на 1,169, що пов’язане із непропорційним збільшенням оборотних активів і поточних зобов’язань. Коефіцієнт прибутковості витрат в 2009 році зменшився на 0,225. Окупність активів в поточному році зменшилася на 0,3, тобто підприємство в 2009 році не може забезпечити окупність активів за рахунок чистого прибутку.

У зарубіжній практиці комерційні банки вибирають коефіцієнти для практичного використовування, вирішують питання про особливості методології їх розрахунку. Далі коефіцієнти включаються в стандартні бланки звітності клієнтів, тобто розраховуються клієнтами. Працівники банку своїми методами перевіряють "логіку звіту", правильність розрахованих коефіцієнтів.

Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу грошових потоків.

Недоліки вищезгаданих способів в деякій мірі можуть бути подолані, якщо визначати коефіцієнти виходячи з даних про обороти ліквідних засобів, запаси і короткострокові боргові зобов'язання. При правильній ув'язці відповідних оборотів оцінки кредитоспроможності стануть надійнішими. Реалізований такий підхід, може бути через аналіз грошових потоків клієнта, а саме через визначення чистого сальдо різних його надходжень і витрат за певний період (складання притоку і відтоку засобів). Таким чином, грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами.

Різниця між притоком і відтоком засобів визначає величину загального грошового потоку (ЗГП).

Для аналізу грошового потоку беруться, як правило, дані як мінімум за 3 останніх роки. Якщо клієнт мав стійке перевищення притоку над відтоком, то це свідчить про його фінансову стійкість - кредитоспроможність. Коливання величини ЗГП (короткочасні перевищення відтоку над притоком) говорить про нижчий рейтинг клієнта. Систематичне перевищення відтоку над притоком засобів характеризує клієнта як некредитоспроможного. Позитивна середня величина ЗГП (перевищення притоку над відтоком), що склалася, може використовуватися як межа видачі нових позик, тобто вона показує, в якому розмірі клієнт може погашати за період боргові зобов'язання.

На підставі співвідношення величини ЗГП і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається його клас кредитоспроможності. Нормативні співвідношення такі:

¾  I клас - 0,75;

¾  II клас - 0,30;

¾  III клас - 0,25;

¾  IV,V клас - 0,2;

¾  VI клас - 0,15.

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про слабкі сторони управління підприємством. Наприклад, відтік засобів може бути пов'язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори і кредитори), фінансовими платежами (податки, відсотки, дивіденди). Виявлені результати аналізу використовуються для розробки умов кредитування.

Для вирішення питання про доцільність видачі і розмірі позики на відносно тривалий термін аналіз грошового потоку робиться не тільки на основі фактичних даних за минулі періоди, але і прогнозних даних на планований період.

Перші використовуються для оцінки других (у основі прогнозу величин окремих елементів притоки і відтоку засобів лежать їх фактичні значення в минулі періоди і плановані темпи приросту виручки від реалізації).

Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику.

Діловий ризик пов'язаний з переривчастою кругообігу фондів, можливістю не завершити ефективно цей кругообіг. Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кредитоспроможності ' клієнтів банку.

Чинники ділового ризику пов'язані з окремими стадіями кругообігу фондів. Набір цих чинників може бути представлений таким чином:

1. Надійність постачальників.

2. Диверсифікованість постачальників.

3. Сезонність поставок. Тривалість зберігання сировини і матеріалів (чи є товар швидкопсувним).

4. Наявність складських приміщень і необхідності в них.

5. Порядок придбання сировини і матеріалів (у виробника або через посередника).

6. Чинники екології.

7. Мода на сировину і матеріали.

8. Рівень цін на цінності, що придбаваються, і їх транспортування (доступність цін для позичальника, небезпека підвищення цін).

9. Відповідність транспортування характеру вантажу.

10. Ризик введення обмежень на вивіз і ввезення імпортної сировини і матеріалів.

Діловий ризик пов'язаний також з недоліками законодавчої основи для здійснення операції, що кредитується, а також із специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику в порівнянні з економікою в цілому, схильність галузі циклічності попиту, постійність результатів в діяльності галузі і т.д.[9].

Більшість перерахованих чинників може бути формалізоване, тобто для них можуть бути розроблені бальні оцінки.

Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали розробляється таблиця визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі ділового ризику:

Прогнозні методи оцінки кредитоспроможності.

Більшість використовуваних методів оцінки кредитоспроможності обернута на аналіз минулого стану позичальника. Проте, при визначенні кредитоспроможності часто говорять не про поточну, а про майбутню платоспроможність підприємства.

Як додаткові методи оцінки кредитоспроможності можна використовувати різні методи прогнозування можливого банкрутства підприємств. Для експрес-аналізу потреба в застосуванні різноманітних прийомів і методів прогнозування відпадає, тому зупинимося на 3 основних:

розрахунок індексу кредитоспроможності;

використовування системи формалізованих і неформалізованих критеріїв;

прогнозування показників платоспроможності.

Таблиця 9.2

Аналіз кредитоспроможності ЧМОЗ за допомогою прогнозної моделі за 2008-2009 роки тис. грн.

Коефіцієнт Бівера свідчить про неспроможність підприємства погасити зобов’язання перед кредиторами. Коефіцієнт фінансового лівериджу зменшився на 0,01 і загалом характеризує частку ПК, що забезпечена власним капіталом. Також зменшився на 1,513 коефіцієнт покриття короткострокових зобов’язань оборотними активами, проте завод все ще може покривати короткострокових зобов’язань оборотними активами.

В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затверджується правлінням комерційного банку.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо.

Таблиця 9.3

Аналіз кредитоспроможності ЧМОЗ за допомогою прогнозної моделі за 2008-2009 роки тис. грн.

Дані коефіцієнта абсолютної та швидкої ліквідності відхиляються в досліджуваних роках: в першому перевищує нормативне значення, а в 2009 занижене. При чому зміни складають відповідно 99,45% і 93,04%. Дані 008 року свідчать про надмірну суму коштів на рахунках, які використовуються неефективно, оскільки не перебувають в обороті.

Через збитковість, рентабельність досягла від`ємного значення, зменшившись на 100 %.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п'ять класів:

клас “А” - фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди;

клас “Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;

клас “В” - фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені;

клас “Г” - фінансова діяльність позичальника незадовільна, і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою;

клас “Д” - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично нульова.

Виходячи з опису, слід зазначити, що ЧМОЗ підпадає під категорію Г, де фінансова діяльність позичальника незадовільна, і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою

Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

Для функцiонування i розвитку в умовах внутрiшнього i зовнішнього середовища, якi iстотно змiнюються, пiдприємство повинно володiти гнучкою структурою фiнансових ресурсiв i при необхiдностi мати можливiсть залучати позичковi кошти, тобто бути кредитоспроможними.

Кредитоспроможним є пiдприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсiв i здатне своєчасно повернути одержану позику з виплатою належних вiдсоткiв за рахунок прибутку та iнших фiнансових ресурсiв.

Збiльшення обсягу прибутку i позитивна динамiка рентабельності сприятливо впливають на фiнансовий стан пiдприємства, пiдвищують його фiнансову стiйкiсть i кредитоспроможнiсть.

Аналіз кредитоспроможності підприємства дозволяє встановити основні причини незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності. Основними з них є: наявність дебіторської заборгованості, в т. ч. невиправданої; порушення зобов'язань перед клієнтами, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів; низька ефективність господарської діяльності, уповільнення оборотності обігових коштів.

Стабільність фінансового положення підприємства в умовах ринкової економіки обумовлюється в чималому ступені його діловою активністю.

Головними якісними і кількісними критеріями ділової активності підприємства є: широта ринків збуту продукції, включаючи наявність постачань на експорт, репутація підприємства, ступінь плану основних показників господарської діяльності, забезпечення заданих темпів їхнього росту, рівень ефективності використання ресурсів (капіталу), стійкість економічного росту.

Господарська діяльність підприємства може бути охарактеризована різними показниками, основними з який є обсяг реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток, величина активів підприємства (авансованого капіталу).

Ділова активність акціонерних підприємств характеризується у світовій практиці ступенем стійкості економічного розвитку чи росту.

Стійкість економічного росту дозволяє припустити, що підприємству не грозить банкрутство. Цілком очевидно, що хитливий розвиток припускає імовірність банкрутства. Тому перед керівництвом підприємства і менеджерами стоїть дуже серйозна задача - забезпечити стійкі темпи його економічного розвитку.

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності.

Коефіцієнти оборотності - система показників фінансової активності підприємства, яка характеризує наскільки швидко сформований капітал обертається в процесі його господарської діяльності.

Розглянемо показники, які характеризують ділову активність підприємства протягом розглянутих років.

Таблиця 10.1

Аналіз ділової активності ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Фондовіддача зменшилась на 1,135 через зменшення доходу. Термін оборотності зріс на 13 днів, а коефіцієнт оборотності зменшився на 6,392, тобто термін погашення зріс і ефективність використання дебіторської заборгованості зменшилась. Те саме стосується запасів, що є негативним. Проте в частині кредиторської заборгованості, збільшення термінів є позитивним, оскільки підприємство може використовувати довше чужі кошти.

Термін операційного циклу зріс на 35 днів, що збільшує термін вивільнення коштів. Термін фінансового циклу зменшився на 13 днів. Оборотність власного та всього капіталу зменшились через зменшення суми доходу в 2009 році.

Факторний аналіз динаміки коефіцієнта стійкості економічного росту виробляється на підставі даних форм № 1 і № 2 бухгалтерські звітності. Використання багатофакторної моделі коефіцієнта стійкості економічного росту в учбово-аналітичній практиці складається в прогнозуванні темпів розвитку підприємства з урахуванням ризику банкрутства [9].

Підвищення ефективності діяльності підприємства здійснюється за рахунок прискорення обертання ресурсів і скорочення періоду їх обороту.

Збільшення числа обертів можливе шляхом скорочення періоду виробництва або скорочення періоду обігу. Скорочення періоду виробництва потребує вдосконалення технології, модернізації і автоматизації виробництва.

Скорочення періоду обігу потребує більш ефективного і раціонального використання ресурсів, прискорення документообігу і розрахунків.

Чим швидше обертаються ресурси підприємства, тим менший обсяг їх потрібен для здійснення операційної діяльності і тим ефективніше діяльність підприємства.

Прибуток - один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковості, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується, як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності (здача в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.). Прибуток - це частина чистого доходу, який безпосередньо отримують суб’єкти господарювання після реалізації продукції. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між чистим виторгом (після виплат податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань із виторгу до бюджетних і не бюджетних фондів) та повної собівартості реалізованої продукції.

Прибуток від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від 4-х факторів першого рівня підпорядкованості: обсяг реалізації продукції, її структура, собівартість та рівень середньо реалізаційних цін.

Обсяг реалізації продукції може здійснювати позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції приводить до пропорціонального збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації виникає зменшення суми прибутку.

Структура товарної продукції може здійснювати як позитивний так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться доля більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки при збільшенні питомої ваги низькорентабельних видів то загальна сума прибутку зменшується.

Собівартість продукції і прибуток знаходяться в зворотно пропорційній залежності і зниження собівартості приводить до відповідного росту прибутку і навпаки.

Зміна рівня середньо реалізаційних цін і величина прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку відповідно зросте і навпаки.

Рентабельність застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів [27, 216].

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

Рентабельність підприємства - найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційних фінансових результатів.

Отже показники рентабельності більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

Показники рентабельності можливо об’єднати у декілька груп:

1)  показники рентабельності щодо реалізації;

2)  показники рентабельності щодо активів;

3)  показники рентабельності щодо власного капіталу та зобов'язань;

4)  показники рентабельності витрат і продукції.

Всі показники можуть розраховуватись на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції та чистого прибутку.

Таблиця 10.1

Аналіз рентабельності підприємства ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Показники рентабельності підприємства в 2008 році показували досить непогані результати. Якщо нормативне значення рентабельності за чистим прибутком 6-12%, то на заводі в 2008 вона становила лише 2%, при цьому а поточному році зменшилась на 22,5%. Найбільш рентабельним було використання позикових коштів в 2008 році - 79,1%. Проте за 2009 рік рентабельність зменшилась на 367,4%. Від'ємне значення рентабельності по всіх статтях в 2009 році показали від'ємне значення через отримання збитку.

Отже, рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства.

Таблиця 10.1

Аналіз рентабельності продукції ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн.

Порівнюючи рентабельність витрат протягом 2008-2009 років, очевидно, що рентабельність операційних витрат зросла на 76,1%, що є досить позитивним. Проте негативним є зменшення рентабельності продукції за валовим прибутком на 27,5%, в зв’язку із зменшенням валового прибутку на 2896 тис. грн.

Найважливішими умовами зростання прибутку від реалізації продукції є збільшення обсягу випуску продукції, забезпечення ритмічності виробництва і відвантаження продукції, зниження її собівартості, підвищення її якості та конкурентоздатності, оптимізація запасів готової продукції на складах, своєчасна оплата покупцями замовленої ними продукції, застосування прогресивних форм розрахунків за продукцію

Проаналізувавши в роботі прибутковість і рентабельність, як в цілому по підприємству, так за окремими група продукції, а також прибутковість і рентабельність продажу в цілому по підприємству і за окремими видами, спираючись на методологічні і теоретичні засади можна зробити наступні висновки.

В 2009 році спостерігається значне зниження рівня рентабельності як в цілому по підприємству, так і за окремими групами продукції. це негативне явище те ж викликано зростанням собівартості реалізованої продукції.

В цілому стан підприємства за рівнем прибутковості та рентабельності не можна вважати нормальним, проте сподіваємось, що незначні негативні зрушення є тимчасовими, і в майбутньому підприємство знизить свої змінні витрати і тим самим знизиться рівень собівартості, зростання якого є небажаним для підприємства.

Одним із найважливіших напрямів трансформування економіки України до ринкових відносин є орієнтація на створення і випуск конкурентоспроможної продукції, що потребує від підприємств активізації процесу модернізації та реконструкції виробництва, вдосконалення технології, підвищення рівня їх матеріальної бази.

В Україні інвестиційна активність сьогодні характеризується незначними темпами підготовки підприємств до діяльності в умовах ринку і конкурентної боротьби. Основними причинами такої ситуації, з одного боку, є політична та економічна нестабільність, а також інфляційні процеси, а з другого - відсутність у вітчизняних підприємствах досвіду самостійного здійснення вибору найбільш ефективних інвестиційних шляхів свого розвитку.

Узагальнюючи підходи, що мають місце в економічній літературі щодо визначення економічної сутності категорії "інвестиції", можна виділити такі основні концепції:

1)  коли інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, хоча останні передбачають лише вкладення у відтворення основних засобів - як виробничого, так і невиробничого характеру. Інвестиції більш широке поняття, під яким слід розуміти не тільки вкладення в основні, а й у оборотні активи, в різні фінансові інструменти, окремі види нематеріальних активів;

2)  коли інвестиції пов’язують виключно з цілями приросту капіталу або отриманням прибутку. Хоча в умовах ринкової економіки ця мета є визначальною, інвестиції можуть переслідувати й інші цілі вкладення капіталу (екологічні, соціальні);

3)  коли інвестиції розглядають як будь-яке вкладення капіталу, навіть таке, що не пов’язане з метою отримання прибутку. Йдеться про вкладення коштів в придбання товарів довгострокового споживання (телевізорів, автомобілів);

4)  коли інвестиції тлумачать як вкладення грошових коштів. З таким визначенням не можна погодитися, оскільки інвестування може здійснюватися в формі рухомого та нерухомого майна, нематеріальних активів, різних фінансових інструментів;

5)  коли інвестиції характеризують як довгострокові вкладення. Безумовно, окремі форми інвестицій мають довгостроковий характер (вкладення в основні засоби, будівництво, інноваційну діяльність), однак інвестиції можуть бути короткостроковими (короткострокові фінансові вкладення, депозитні сертифікати з періодом обігу до одного року);

6)  коли інвестиції визначають як процес реалізації інвестиційної діяльності. Є думка, що категорії "інвестиції" та "інвестиційний процес" потрібно розмежовувати, оскільки під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницького та іншого видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток чи досягається соціальний ефект; а "інвестиційний процес" включає в себе комплекс економічних заходів (таких, як розробка інвестиційної стратегії, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування та управління інвестиційним портфелем, оцінка ефективності інвестування тощо), які використовують при здійсненні підприємством інвестиційної діяльності [4].

Вважається, що більш докладно економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено різні ознаки, які деякі науковці в подальшому пропонують використовувати:

¾  види інвестицій;

¾  об’єкти вкладення коштів;

¾  характер участі в інвестуванні;

¾  регіональні ознаки;

¾  період інвестування;

¾  форми власності;

¾  ступінь ризику;

¾  форми відтворення

За видами інвестиції поділяють на:

¾  грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

¾  рухоме та нерухоме майно;

¾  майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

¾  сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу-хау");

¾  права користування землею, ресурсами, а також майнові права;

¾  інші цінності.

За об’єктами вкладення капіталу розрізняють:

1)  реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в матеріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", науково-технічні та проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмні засоби тощо) активи;

2)  фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти - цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

¾  прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому інвестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного циклу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об’єкта інвестування, а також виробництво кінцевої продукції;

¾  непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об’єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

1)  внутрішні, тобто вкладення суб’єктів господарської діяльності певної держави;

2)  іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

3)  зарубіжні - вкладення коштів в об’єкти інвестування за межами території певної країни.

За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

1. Короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансові вкладення);

2. Довгострокові, тривалістю більш як один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

1)  приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

2)  державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, державними підприємствами і установами;

3)  змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об’єкти інвестування.

За ступенем ризику інвестиції поділяються на такі види:

¾  безризикові, які характеризують вкладення коштів в такі об’єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

¾  ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (створення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розширення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку - допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту - критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора - катастрофічний ризик.

За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:

¾  нове будівництво або будівництво підприємств, будинків, споруд, яке здійснюється на нових майданчиках відповідно до первісно затвердженого проекту;

¾  розширення діючого підприємства - будівництво подальших черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

¾  реконструкція діючого підприємства - здійснення по єдиному проекту повного або часткового переобладнання та перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою випуску нової продукції;

¾  технічне переоснащення - комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Незважаючи на широкий спектр розглянутих ознак, наведена класифікація не є вичерпною і в разі потреби може бути доповнена.

Так, за видами обраної підприємством інвестиційної стратегії виділяють:

1)  пасивні інвестиції, тобто такі, які підтримують на незмінному рівні показники прибутковості вкладень за рахунок замін застарілого обладнання:

2)  активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми та її прибутковості порівняно з раніше досягнутими рівнями за рахунок впровадження нової технології, організації випуску продукції, що користується попитом, освоєнням нових ринків збуту.

За відтворювальною спрямованістю розрізняють:

1)  валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів в певному періоді;

2)  реноваційні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються;

3)  чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань.

За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:

¾  первинні інвестиції, які характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

¾  реінвестиції, які являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів;

¾  дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу із інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях.

Управлінські рішення щодо доцільності інвестицій (особливо реальних), як правило, відносять до рішень стратегічного характеру. Вони потребують ретельного аналітичного обґрунтування через цілу низку причин [29].

По-перше, будь-яка інвестиція потребує концентрації великого обсягу грошових коштів.

По-друге, інвестиції, як правило, не дають миттєвої віддачі і внаслідок цього виникає ефект іммобілізації власного капіталу, коли кошти "омертвілі" в активах, які, можливо, почнуть приносити прибуток лише через певний час. Тому будь-яка інвестиція передбачає наявність у компанії фінансового наробітку, що дає змогу безболісно пережити етап становлення нового бізнесу (підрозділу, технологічної лінії тощо).

По-третє, в переважній більшості випадків інвестиції здійснюються із залученням позикового капіталу, а тому передбачається обґрунтування структури джерел, оцінка вартості їх обслуговування та формування аргументів, завдяки яким можна залучити потенційних інвесторів.

В основу аналітичного обґрунтування процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру покладено оцінку та порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальний аналіз інвестиційної діяльності підприємства здійснюється з використанням формалізованих критеріїв:

¾  оцінки реальних інвестицій;

¾  оцінки фінансових інвестицій.

Фінансово-економічна оцінка інвестиційних проектів займає центральне місце в процесі обґрунтування та вибору можливих варіантів вкладення коштів в операції з реальними активами. При всіх інших сприятливих характеристиках проекту він ніколи не буде прийнятий до реалізації, якщо не забезпечить:

1)  відшкодування вкладення коштів за рахунок доходів від реалізації товарів і послуг;

2)  отримання прибутку, що забезпечує рентабельність інвестицій не нижче бажаного для підприємства рівня;

3)  окупності інвестицій у межах строку, прийнятного для підприємства.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій і є основним завданням оцінки фінансово-економічних параметрів будь-якого проекту вкладення коштів в реальні активи.

При аналізі інвестиційних проектів зазвичай враховують такі припущення.

По-перше, те, що будь-який інвестиційних проект можна розглядати як грошовий потік, який складається з двох частин: а) інвестиційної, тобто чистого грошового відтоку, що найчастіше буває одноразовим;

б) подальшого зворотного потоку, тобто розподіленій в часі серії надходжень, які дають змогу окупити вихідну інвестицію.

По-друге, вважають що весь обсяг інвестицій здійснюється наприкінці року, який передує першому року надходжень грошових коштів, що генеруються проектом, хоча в принципі інвестиції можуть здійснюватися протягом низки подальших років. Аналогічно припускають, що притік грошових коштів має місце в наприкінці чергового року (відповідно до розрахунку прибутку - наростаючим підсумком на кінець періоду).

По-третє, основні критерії оцінки інвестиційних проектів передбачають урахування фактору часу, оскільки існує часовий розрив між вкладенням у проект і отриманням доходів по ньому.

Критичними моментами в процесі оцінки інвестиційних проектів є:

1)  оцінка вартості капіталу, що залучається для реалізації інвестиційного проекту (вартість капіталу, під якою розуміють відносний рівень витрат при використанні того чи іншого джерела фінансування розглянуто в розд.5;

2)  вибір ставки дисконтування;

3)  оцінка показників ефективності проекту;

4)  аналіз невизначеності та ризику інвестиційних проектів

Методичні рекомендації по оцінці інвестиційних проектів та їх відбору для фінансування, методика ЮНІДО (Організації Об’єднаних Націй по Промисловому розвитку) та інші вітчизняні і зарубіжні праці з оцінки ефективності інвестицій пропонують розрізняти прийнятні для цієї мети методи:

¾  основані на облікових оцінках;

¾  основані на дисконтова них оцінках.

До методів, основаних на облікових оцінках, відносять:

¾  строк окупності інвестицій (Payback Period, pp);

¾  облікову норму прибутку (Accounting Rate of Returr, ARR).

До методів, основані на дисконтова них оцінках, належать:

¾  чистий приведений дохід (Net Present Value, NPV);

¾  індекс рентабельності інвестицій (Ppofitability Index, PI);

¾  внутрішня норма прибутку (Internal Rate of Return, IRR);

¾  дисконтований строк окупності інвестицій (Discounted Payback Period, DPP).

Простий бездисконтний метод окупності проекту ґрунтується на тому, що визначається кількість років (місяців), необхідних для повного відшкодування початкових капітальних витрат. Іншими словами, визначається момент, коли грошовий потік доходів від проекту зрівняється із загальною сумою витрат по ньому. За допомогою цього методу розраховують саме ту точку в прогнозному життєвому циклі інвестицій, коли початкове вкладення повністю окупається із суми отриманого доходу. Йдеться про визначення періоду, починаючи з якого проект стає економічно привабливим. Показник допомагає визначити частину життєвого циклу, що залишилася, як надбавку за ризик, відображує приблизний час роботи проекту після проходження точки окупності. Якщо дохід розподілений по роках рівномірно, то строк окупності визначається співвідношенням одноразових витрат до величини річного доходу, обумовленого ними. Якщо дохід розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховують прямим підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним доходом. Показник РР розраховують за формулою:

, при якому ,

де Pk - розмір річних доходів протягом n років; IC - розмір інвестицій.

Як правило, обираються проекти з мінімальними строками окупності капітальних вкладень.

Такі проекти дають змогу оцінити ліквідність і ризикованість проекту. Цей метод не враховує грошові надходження після закінчення строку окупності проекту, можливості реінвестування отриманих від проекту доходів і вартість вкладених в нього грошових коштів. Тому проекти з однаковими строками окупності капітальних витрат, але різною часовою структурою доходів визнаються рівноцінними.

Деякі фахівці при розрахунку показника "строк окупності" все-таки рекомендують враховувати часовий аспект. У цьому разі дисконтовані грошові потоки доходів порівнюють з дисконтова ними грошовими потоками капітальних витрат, тобто формула розрахунку дисконтованого строку окупності (DPP) матиме такий вид

, при якому ,

де r - коефіцієнт дисконтування.

Очевидно, що в разі дисконтування строк окупності збільшується, тобто DPP > PP. Іншими словами, проект, прийнятний за критерієм РР, може бути неприйнятний за критерієм DPP.

Необхідно зазначити, що в оцінці інвестиційних проектів критерії РР і DPP можуть бути використані двояко:

а) проект приймається до реалізації, якщо окупність має місце;

б) проект приймається тільки в тому випадку, якщо строк окупності не перевищує встановленого в компанії певного ліміту.

Існує ряд ситуацій, при яких застосування методу, що ґрунтується на розрахунку строку окупності витрат, є доцільним. Зокрема, це ситуація, коли керівництво підприємства в більшому ступені зацікавлено вирішенням проблеми ліквідності, а не прибутковості проекту - головне, щоб інвестиції окупилися якомога скоріше. Метод використовують також у ситуації, коли інвестиції характеризуються високим ступенем ризику, тому чим коротший строк окупності, тим менш ризиковим є проект. Отже, за допомогою критерію РР можливе отримання (хоча й приблизної) інформації про ліквідність і ризикованість проекту. Поняття ліквідності проекту в даному разі умовне: вважається, що з двох проектів більш ліквідним є той, у якого строк окупності менший. Що стосується порівняльної оцінки ризикованості проектів за допомогою критерію РР, то логіка міркувань така: грошові надходження, віддалені від початку реалізації проекту, важко прогнозувати, тобто вони є більш ризикованими порівняно з надходженнями перших років; тому з двох проектів менш ризикованим є той, у якого менший строк окупності.

Метод облікової (простої) норми прибутку застосовують для оцінки проектів з коротким періодом окупності капітальних витрат (до 1 року). Проста норма прибутку - відношення прибутку, отриманого від реалізації проекту, до вихідних інвестицій. Для розрахунку рентабельності інвестиційного проекту приймають чистий прибуток (після оподаткування), до якої часто додаються амортизаційні відрахування, що генеруються проектом. В останньому випадку враховують увесь грошовий потік від проекту, а його рентабельність підвищується. Розрахунок здійснюють за формулою

,

або

,

де ЧП - чистий прибуток від проекту; А - амортизаційні відрахування.

Для реалізації обирають проект з найбільшим розміром норми прибутку. Цей метод ігнорує:

¾  доходи від ліквідації колишніх активів, що замінюються новими;

¾  можливість реінвестування отриманих доходів в інші прибуткові матеріальні та фінансові активи;

¾  пере важність вибору одного з проектів, що мають однакову норму прибутку, але різні обсяги інвестування.

Метод чистого приведеного доходу NPV базується на основній цільовій настанові, яка визначається власниками компанії, - підвищення цінності фірми, кількісною оцінкою якої виступає її ринкова вартість.

Такий метод дає змогу отримати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистим приведеним доходом розуміють різницю між приведеною до сучасної вартості сумою чистого грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та і сумою інвестиційних витрат на його реалізацію [29].

Припустимо, прогнозується, що інвестиції ІС будуть генерувати протягом n років річні доходи в розмірі Р1, Р2, Р3. Рn. Тоді загальна накопичена величина дисконтованих доходів PV та чистий приведений дохід NPN при одноразовому здійсненні інвестиційних витрат відповідно розраховують за формулами

; .

Якщо інвестиційні витрати, пов’язані з реалізацією інвестиційного проекту, здійснюються в кілька етапів, розрахунок показника чистого приведеного доходу виконують за формулою

.

Характеризуючи показник "чистий приведений дохід", слід зазначити, що він може бути використаний не тільки для порівняння оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів, а й як критерій доцільності їх реалізації. Незалежний інвестиційний проект, за яким показник чистого приведеного доходу є від’ємною величиною або дорівнює нулю, не повинен бути прийнятий до реалізації, оскільки він не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал. Незалежні інвестиційні проекти з позитивним значення показника чистого приведеного доходу дають змогу збільшити капітал підприємства і його ринкову вартість. Із системи взаємовилучених інвестиційних проектів приймають той, за яким значенням показника чистого приведеного доходу є найвищим.

Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій (РІ) є по суті наслідком розрахунку показника NPN. Індекс рентабельності розраховують за формулою:

.

Очевидно, що якщо: РІ > 1, то проект приймають до реалізації;

РІ < 1, проект не приймають до реалізації;

РІ = 1, проект вважають і неприбутковим, і незбитковим.

На відміну від чистого приведеного доходу індекс рентабельності є відносним показником. Він характеризує рівень доходу на одиницю витрат, тобто ефективність вкладень. Чим більше значення цього показника, тим вища віддача кожної грошової одиниці, інвестованої в проект. Завдяки цьому критерій РІ активно використовують при виборі одного проекту з низки альтернативних, які мають майже однакові значення NPV (зокрема, якщо два проекти мають однакові значення NPV, але різний обсяг необхідних інвестицій, то обирають той, який забезпечує більшу ефективність вкладень), або при комплектуванні портфеля інвестицій з метою максимізації сумарного значення NPV. Цьому критерію віддають перевагу при комплектуванні портфеля інвестиційних проектів, коли обсяг джерел фінансування має певні обмеження. Незалежні проекти обирають в міру зменшення РІ; в портфель послідовно включаються проекти з найбільшим значенням РІ.

Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестицій (IRR). Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції розуміють значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю, тобто

, при якому .

Економічна суть цього коефіцієнта при аналізі ефективності запланованих інвестицій полягає в тому, що IRR відображує максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть бути асоційовані з даним проектом. Наприклад, якщо проект повністю фінансується за рахунок позики комерційного банку, то значення IRR відображує верхню межу допустимого рівня банківської відсоткової ставки, перевищення якого робить проект збитковим.

На практиці будь-яке підприємство фінансує свою діяльність, у тому числі інвестиційному, з різних джерел. Платою за користування авансованими в діяльність підприємства фінансовими ресурсами виступають відсотки, дивіденди, винагороди тощо, тобто підприємство несе певні обґрунтовані витрати на підтримання свого економічного потенціалу. Показник, що характеризує відносний рівень цих доходів, називають ціною авансованого капіталу (СС). Цей показник відображує складений на підприємстві мінімум повернення на вкладений у його діяльність капітал, його рентабельність і розраховується за формулою середньо-зваженої.

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що: підприємство може приймати будь-які рішення інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких не нижчий за поточне значення показника СС. Саме з ним порівнюють показник IRR, розрахований для кожного проекту. При цьому зв’язок між ними такий: Якщо: IRR > СС, проект слід прийняти;

IRR < СС, проект не приймається;

IRR = СС, проект є і неприбутковим, і незбитковим

Практичне застосування цього методу полягає в послідовних ітераціях з використанням табульованих значень дисконтованих множників. Для цього за допомогою таблиць обирають два значення коефіцієнта дисконтування r1 < r2 так, щоб в інтервалі (r1; r2) функція NPV = f (r) змінювала своє значення з "+" на "-" або з "-" на "+". Після цього використовують формулу

,

де r1 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r1) > 0, (f (r1) < 0); r2 - значення табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r2) < 0, (f (r2) > 0);

Точність розрахунків обернено пропорційна до довжини інтервалу (r1; r2), а найбільш точне значення IRR отримують, коли довжина інтервалу мінімальна (дорівнює 1 %), тобто r1 і r2 ближчі один до одного значення коефіцієнта дисконтування, які задовольняють умові зміни знака функції з "+" на "-".

Множинність критеріїв, природно, породжує проблему їх вибору та пріоритетності використання. Очевидно, що аналізований проект не обов’язково буде прийнятним з позиції всіх критеріїв одночасно. Вважають, що в цьому разі слід орієнтуватися на критерій NPV. Такої думки дотримуються вчені, які виходять з основної цільової настанови - максимізація добробуту власників. Однак на практиці така рекомендація не є домінуючою. Зокрема, результати дослідження, проведеного в США, показали, що менеджери американських компаній віддають перевагу критерію NPV у співвідношенні 3:

1. Це зумовлено тим, що, по-перше, серед практиків існує поширена думка, що рішення в галузі інвестицій легше приймати, ґрунтуючись на відносних, а не на абсолютних оцінках. По-друге, практики вважають, що критерій IRR дає можливість отримати більш швидко оцінку ступеня ризикованості того чи іншого проекту.

На практиці в більшості компаній розраховують кілька критеріїв, при цьому їх значення використовують як один із формалізованих аргументів при прийнятті рішень щодо інвестиційних проектів.

Чернівецький металообробний завод здійснює лише реальні інвестиції. Розглянемо їх склад і структуру виходячи з Приміток до фінансової звітності.

Таблиця 12.1

Аналіз складу і структури реальних інвестицій ЧМОЗ за 2008-2009 роки тис. грн

З аналізу видно, що єдиними інвестиціями підприємства є інвестиції в необоротні активи. Іх частка значно зменшилась в 2009 році, порівняно з 2008 роком на 293 тис. грн. При чому з них зменшення на 282 тис. грн. на придбання основних засобів.

Зі звітності видно, що єдиним джерелом фінансування інвестиційної діяльності підприємства за останні роки є амортизаційні відрахування, вся сума йде на закупівлю необорних активів.

Головним завдання будь-якого підприємства є отримання прибутків. Контроль і вирахування аналізу фінансового стану підприємств дає змоги визначити наскільки ефективно чи неефективно працює підприємство.

Завданням фінансово-економічного аналізу є розгляд проблем, пов'язаних із функціонуванням фінансового механізму, зокрема, пов'язаних із коротко - та довготерміновими операціями вкладеннями. Основними категоріями фінансового аналізу є відсотки та відсоткова ставка. У фінансових розрахунках відсотки - це плата за користування позиченими грошима, капіталом. Ця плата вимірюється у грошових одиницях, тобто є абсолютною величиною. Отже, надання грошей у борг є послугою, за яку треба платити. У ролі позичальника і боржника виступають банки, підприємства й організації, а також фізичні особи (люди). Вони є об'єктами фінансових розрахунків. Відсоткова ставка - це відношення суми відсоткових грошей, виплачених за певний період часу (рік, місяць), до величини позички (суми боргу). У фінансовому аналізі під відсотковими грошима, чи просто - відсотками, розуміють грошову винагороду за позичені гроші капітал.

Загальновідомо, що метод - спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. В процесі виконання даної роботи був здійсненний спеціальний підбір сукупності методів. такий підбір називається методикою. При цьому, свідоме застосування науково обгрунтованих методів є істотною умовою отримання нових знань.

Будь-які методи базуються на загальних принципах наукового мислення. Серед основних загальнонаукових методів виділяють такі:

Індукція - умозаключення від фактів до деякої гіпотези,

Дедукція - висновок за правилами логіки, ланцюжок умозаключень, ланки якого зв'язані логічною послідовністю,

Аналіз - розчленування об'єкту явища на елементи,

Синтез - поєднання, з'єднання різних елементів об'єкту, явища в єдине ціле.

Аналогія - відповідність, подібність об'єтів, явищ в яких-небудь властивостях, умозаключення про менш знаний об'єкт, явище по більш знаному, якщо вони входять в однорідну групу.

Спостереження - ціленаправлене вивчення, сприйняття, зумовлене поставленою задачею, систематичний збір даних по об'єкту, явищу.

Порівняння - співвідношення між двома об'єктами, явищами, яке дозволяє виявити загальне і особливе.

В даній курсовій роботі застосовані такі методи:

Літературний метод - в процесі роботи відбірано і проаналізовано 14 літературних джерела, які в тій чи іншій мірі стосуються даного об'єкту вивчення.

Описовий метод - це один із найдавніших при вивченні об'єктів і процесів у будь-яких галузях знань. В роботі описані сучасний фінансовий механізм України та особливості його функціонування в умовах державного регулювання. Для опису використані літературні джерела та статистичні дані.

Але одним із найважливіших методів є методи кількісного фінансового аналізу, без застосування яких дослідження фінансового механізму є практично неможливими [20].

За допомогою кількісного фінансового аналізу розв'язується широке коло завдань - від елементарного нарахування відсотків і до складних інвестиційних, кредитних та комерційних проблем у різних постановках, які залежать від конкретних умов.

Ці завдання можна сформулювати так:

1)  вимірювання кінцевих фінансових результатів операцій для кожної з двох сторін фінансової угоди,

2)  виявлення залежності кінцевих результатів від основних параметрів операцій або угоди та вимірювання взаємозв'язків між параметрами,

3)  розробка оптимальних планів здійснення фінансових операцій для примноження прибутків,

4)  визначення параметрів еквівалентних змін умов фінансової угоди.

Головна ціль, яка переслідується при створенні інформаційної системи - допомогти інвестори зберегти, а не загубити кошти, які вкладаються в цінні папери. Якщо за допомогою системи інвестор мінімізує збитки, то стабільна висока дохідність гарантована.

Для допомоги інвесторам в їх вкладеннях необхідно, щоб система працювала як в довгостроковому, так і короткостроковому періоді, тобто робила фундаментальний та технічний аналіз. Створення подібної системи стане новим етапом в інвестиційній діяльності на ринку цінних паперів. Невелика кількість подібних систем на вітчизняному ринку вимагає створити нескладну та дешеву інформаційну систему, яка б відповідала вимогам вітчизняних інвесторів.

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства. Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності. Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях [11, 136].

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

Р = (П/С) 100,Де Р - рівень рентабельності, %;

П - прибуток від реалізації продукції, грн.;

С - собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.

Показники рентабельності групи "а" розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)

К1 = Вп/Чоп = 1 - Впр/Чоп,

де Вп - сума валового прибутку;

Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Чоп - чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп,

де Под - сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;

3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства - операційної, фінансової, інвестиційної (К3)

К3 = П/Чоп,

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4) К4 = Чп/Чоп,

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

5) критичний коефіцієнт рентабельності (K5)

К5 = (Чоп - Зв) / Чоп,

де Зв - це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку - чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності групи "б" розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)

К6 = Чп/ВА,

де ВА - середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;

2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)

К7 = П/СА,

де СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);

3.  коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Kg)

К8 = Чп/СК,

де СК - середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т.д.

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.

Тепер розглянемо рейтинговій метод оцінки підприємства. Система рейтингового оцінювання складається з таких елементів: системи оцінних коефіцієнтів; шкали вагомості цих коефіцієнтів (за потреби); шкали оцінки значень здобутих показників; формули розрахунку остаточного рейтингу. У процесі розробки життєздатної системи рейтингової оцінки постає проблема вибору еталону для порівняння (порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе, але вибір такого еталону вимагає уточнення для кожного виду ризику). Необов’язково вибирати з-поміж великої кількості підприємств найкраще, зручніше просто вибрати серед показників переліку підприємств найкращі та сформувати з них еталон для порівняння. Наявність у рейтинговій оцінці певних еталонних значень передбачає, що рейтинг обчислюється методом відстаней або різниць між реальним та еталонним значеннями. Для визначення остаточного рейтингу ранжуються не значення, а відстані. Традиційний рейтинг виключає операцію ранжування відстаней, що економить час [20].

Фінансовий стан є найважливішою характеристикою фінансової діяльності підприємства. Він визначає конкурентоспроможність підприємства та його потенціал у діловому співробітництві, виступає гарантом ефективної реалізації економічних інтересів усіх учасників фінансових відносин як самого підприємства, так і його партнерів.

Стійке фінансове положення підприємства є результатом вмілого, прорахованого управління усією сукупністю виробничо-господарських факторів, які визначають результати діяльності підприємства.

Теорія аналізу фінансів, підприємництва та економіки підприємства розглядає поняття "стійкий фінансовий стан" не лише як якісну характеристику його фінансів, але як і явище, що може бути кількісно виміряне. Цей принциповий висновок дозволяє сформулювати загальні принципи побудови науково обгрунтованої методики оцінки фінансового стану, рентабельності та ділової активності підприємства, незалежно від форми власності та виду діяльності.

Таку оцінку можна отримати різними методами та з використанням різних критеріїв. Складовими етапами методики комплексної порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану підприємства є:

збір та аналітична обробка вихідної інформації за період часу, який оцінюються;

обгрунтування системи показників, що використовуються для рейтингової оцінки фінансового стану рентабельності та ділової активності підприємства, їх класифікація, розрахунок підсумкового показника рейтингової оцінки;

класифікація (ранжування) підприємств за рейтингом.

Кластерний аналіз - система математичних процедур, яка дозволяє на основі множини показників, що характеризують набір об'єктів, згрупувати їх у класи (кластери) таким чином, щоб об'єкти, які входять в один клас, були більше однорідними, більш подібними в порівнянні з об'єктами, що входять в інші класи. На основі чисельно виражених параметрів об'єктів обчислюються відстані між ними, які можуть виражатися як в евклідовій, так й в інших метриках.

Для формування рейтингу фінансового стану підприємства методом кластерного аналізу рекомендується використовувати наступні показники:

1.  Коефіцієнт поточної ліквідності;

2.  Коефіцієнт забезпечення ВОК;

3.  Коефіцієнт оборотності;

4.  Коефіцієнт рентабельності виробництва.

Якщо підприємство посідає за критерієм максимізації відповідного показника перше місце в кластері, то йому надається 1 бал, друге місце - 2 бали і т.д. підсумок являє собою рейтингову оцінку фінансового стану підприємства.

Таблиця 13.1

Визначення рейтингу ЧМОЗ кластерним методом за 2008-2009 роки

За проведеними оцінками, в 2008 році підприємство оцінювалось п’ятіркою, а в 2009 році - 7. Отже фінансовий стан заводу в 2008 році був кращий, ніж в 2009 році.

Матричний аналіз використовується для узагальнюючої оцінки ефективної діяльності підприємства. Процес матричного аналізу включає етапи:

¾  визначення мети аналізу;

¾  отримання інформації;

¾  оцінка отриманих даних та інтерпретації результатів.

Для здійснення такого аналізу необхідно спів ставити економічні результати господарської діяльності з ресурсами та затратами, що були необхідними для досягнення цих результатів.

Таблиця 13.2

Визначення рейтингу ЧМОЗ матричним методом за 2008 рік тис. грн.

Отже, за допомогою формули середньої арифметичної визначимо значення рейтингового числа. Р = 10,86

Тепер розрахуємо дані за 2009 рік.

Таблиця 13.3

Визначення рейтингу ЧМОЗ матричним методом за 2009 рік тис. грн.

В частині прибутку всі значення виявились відємними, в зв’язку із отриманням збитку в 2009 році. Р = 8,07

Матричний метод дозволяє провести порівняльний аналіз діяльності підприємства в динаміці за ряд періодів та визначити узагальнене значення показника ефективності його діяльності.

Розглянемо співвідношення 2008-2009 років за матричним методом.

Таблиця 13.4

Співвідношення 2008-2009 років матричним методом тис. грн

ПР = 8,07/10,86 = 0,743

Значення узагальнюючого показника менше 1, що свідчить про зменшення ефективності.

Матричний метод дає узагальнюючу характеристику стану підприємства, динаміки його розвитку та дозволяє визначити зміни в ході і в результатах роботи, а також виявити резерви підвищення ефективності виробництва.

Метод бальної оцінки заснований на виставлянні кожному якісному параметру підприємства бала з урахуванням значимості цього параметра в цілому й обраної для оцінки шкали: більше нормативу - 3, дорівнює нормативу - 2, менше - 1. Після цього визначається середній бал, що характеризує рівень його якості в балах за показниками:

¾  Коефіцієнт поточної ліквідності

¾  Коефіцієнт абсолютної ліквідності

¾  Коефіцієнт фінансової незалежності

¾  Коефіцієнт фінансової залежності

Таблиця 13.4

Визначення рейтингу ЧМОЗ методом бальних оцінок за 2008-2009 роки

За максимальною кількістю балів визначається кращий рік. Отже, в 2008 році рейтингова оцінка склала 12, а в 2009 році - 8. Тому фінансовий стан на підприємстві був кращим в 2008 році, ніж в 2009.

Тепер розглянемо метод порівняльної рейтингової оцінки. Тут виділяють наступні етапи:

¾  збирання та аналітична оцінка вихідної інформації;

¾  обґрунтування системи показників, що використовуються для рейтингової оцінки фінансового стану та їх класифікація.

¾  розрахунок підсумкових показників рейтингової оцінки

¾  класифікація підприємств за рейтингом.

В основу методики покладено порівняння підприємства по кожному показнику фінансового стану з умовним підприємством, яке має найкращі показники з усіх порівнюваних підприємств.

Алгоритм порівняльної рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності і ділової активності компанії-позичальника може бути поданий у вигляді послідовності наступних дій:

1.  Вихідні дані надаються у вигляді матриці (Міј), тобто таблиці, де по рядках записані номери показників (і = 1,2,3,. n), а по графах - номери підприємств (ј = 1. m).

2.  по кожному показнику знаходяться максимально наближене до нормативу значення і заноситься в графу умовного еталонного підприємства (m+1).

3.  Вхідні дані матриці підприємства (Міј) стандартизуються у відношенні до відповідного показника еталонного підприємства за формулою:

Xіј = Aij / max Aij

Aij - значення і-го показника j-го підприємства;

мax Aі,ј - значення і-го показника у еталонного підприємства

4.  Для кожного підприємства значення його рейтингової оцінки визначається за формулою:

Rj√ (1-х1,j) 2 + … + (1-хп, j) 2

де, Rј - рейтингова оцінка для j-го підприємства

Для нашого аналізу як еталон візьмемо дані 2008 року, оскільки показники по них мали кращі результати. І визначимо рейтинго підприємства за 2009 рік.

Таблиця 13.5

Визначення рейтингу ЧМОЗ методом порівняльної рейтингової оцінки за 2008-2009 роки

Rj√ = 0,865 + 0,988 + 0,476 + 0,143 + 0,383 + 0,184 + 0,618 + 0,393 + 2,938 + 0,51 + 0,383 + 0,228 + 0,01 + 0,002 + 0,003 + 0,003 + 0,062 + 0,88 + 0,869 + 0,25 = 3, 19

В зв’язку з тим, що порівнюється лише 2009 рік, то визначено бал підприємства в даному році - 3, 19.

Підсумкова рейтингова оцінка враховує усі найважливіші параметри (показники) фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності в цілому. При її побудові враховуються дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих та фінансових ресурсів, стан та розміщення коштів, їх джерела та інші показники. Тому вибір та обгрунтування вихідних показників фінансово-господарської діяльності повинні здійснюватись згідно досягненням теорії фінансів підприємства, виходити з цілей оцінки. Потреб суб’єктів управління в аналітичній оцінці.

Отже, за всіма методами оцінки, очевидно, що в 2008 році підприємство було забезпечене краще активами і загалом фінансовий стан був кращим. В поточному році показники погіршились, тому рейтингова оцінка є нижчою.

Базою проходження практики є Державне підприємство Міністерства Оборони України - Чернівецький металообробний завод, засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству Оборони України. Підприємство створене з метою забезпечити потреби капітального будівництва Міністерства Оборони України будівельними матеріалами, конструкціями, продукцією машинобудування з високими якісними характеристиками, отримання максимально можливого прибутку для вирішення виробничих, соціально-економічний інтересів трудового колективу та його членів.

Підприємство є юридичною особою. Права та обов’язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України.

ЧМОЗ МО України веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Підприємство здійснює операційну, інвестиційну та фінансову діяльність, вступає у фінансові відносини. Об'єктом фінансових відносин на підприємстві є вартість виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, які формують виручку, а в процесі розподілу - фонди споживання, відшкодування витрат і прибуток, що є необхідною умовою забезпечення безперервності виробництва. Окрім того, об'єктом фінансових відносин на підприємстві є всі грошові надходження та нагромадження, тобто фінансові ресурси підприємства.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

7)  дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

8)  дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

9)  об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

10)  оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

11)  аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

12)  визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Основним звітним документом заводу є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану підприємства на певну дату. Баланс дає змогу зробити оцінку найсуттєвіших ознак фірми.

За 2008 рік на ЧМОЗ спостерігається загальний ріст активів - на 1054 тис. грн, з темпом приросту 0,12%. В більшій мірі це відбулось за рахунок збільшення оборотних активів на 1282 тис. грн. Розділ пасиву теж зріс на 1054 тис. грн., цього разу за рахунок збільшення суми поточних зобов’язань за розрахунками (799 тис. грн), з них: з бюджетом - ріст на 115 тис. грн., зі страхування - 538 тис. грн. та оплати праці - 222 тис. грн.

ЧМОЗ досить забезпечене оборотними та необоротними активами, проте показники свідчать про неефективне їх використання. В більшій мірі це пов’язане із отриманням збитку в 2009 році. Відкритим залишається питання, чому підприємство в поточному році продавало свою продукцію вартістю меншою, ніж собівартість виготовлення.

Збільшення середнього терміну експлуатації по всім показникам призводить до ще більшого зношення необоротних активів і загалом до довшого вилучення з обороту грошових коштів.

Значною залишається сума заборгованостей, що підприємство ще не погасило, особливо це стосується відстрочених податкових платежів.

Важливим моментом в управлінні діяльністю заводу є визначення шляхів використання в обороті вільних оборотних коштів з максимальною ефективністю, що наведені в розділі 4. Прискорення оборотності оборотних коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів.

Виходячи з аналізу, необхідним залишається визначення напрямів поліпшення використання капіталу. Одним з основних напрямів поліпшення використання капіталу підприємства є, перш за все, забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахнок внутрішніх джерел: чистого прибутку і амортизаційних відрахувань.

Збільшення чистого прибутку можливе за рахунок підвищення ефективності використання власного капіталу - збільшення оборотності та підвищення рентабельності власного капіталу.

Збільшення обсягів фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань можливе шляхом застосування прискореної амортизації основних засобів.

Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел (випуск акцій для залучення власного капіталу чи випуск облігацій або залучення довгострокового банківського кредиту) повинен проводитися з урахуванням вартості залученого капіталу.

Підприємство повинне відслідковувати середньозважену вартість капіталу і не допускати значного його росту. Критерієм є перевищення рентабельності власного капіталу, рентабельності інвестицій над сердньозваженою вартістю капіталу.

Аналіз внутрішнього фінансового середовища показав, що підприємство отримувало свої прибутки тільки від операційної діяльності, фінансова та інвестиційна діяльність підприємства були збитковими, але в 2009 році всі види діяльності були збитковими Провівши аналіз грошового потоку слід зробити висновок, що доходи підприємства мають тенденцію до зменшення. Так протягом 2008-2009 року вони зменшилися на 3926 тис. грн.

Аналіз ліквідності підприємства проводиться на основі даних балансу і може бути проведений шляхом співставлення безпосередньо балансових показників активів і пасивів, а також шляхом розрахунку фінансових коефіцієнтів.

Аналіз ліквідності активів підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Провівши аналіз, очевидно, що фінансовий стан ЧМОЗ в 2009 році зазнав критичного рівня. Зниження найбільш ліквідних активів на 0,09 свідчить, що на рахунках в банку майже не залишилось готівки, тому виникають труднощі в закупівлі активів. Також зменшилась вартість поточноліквідних на 1,525 та проміжної ліквідності - на 2,418. Повне погашення довгострокових зобов’язань говорить про те, що підприємство повністю розрахувалось по довгостроковим позикам.

Досягнення фінансової рівноваги - одна із найважливіших умов забезпечення фінансової стабільності, оскільки зростання можливостей щодо забезпечення приросту власних фінансових ресурсів означає підвищення фінансової стійкості та приводить до зростання ринкової вартості підприємства.

Дані показали, що підприємству вистачає ВОК для покриття запасів, отже тип фінансової стійкості ЧМОЗ абсолютний.

Розрахунок кредитоспроможності показав, що підприємство не є кредитоспроможним, тому не зможе залучати банківські кредити. Оптимальним є використання поза банківської форми кредиту.

Узагальнимо, що скорочення періоду обігу потребує більш ефективного і раціонального використання ресурсів, прискорення документообігу і розрахунків.

Чим швидше обертаються ресурси підприємства, тим менший обсяг їх потрібен для здійснення операційної діяльності і тим ефективніше діяльність підприємства.

1.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Затверджене Наказом Мінфіну України № 87 від 31.03.99р.

2.  Закон Украини "Про банкрутство" 2003 г

3.  Господарський кодекс України // Урядовий кур’єр. - 2003. - №10. - С.12

4.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 р. №91, зі змінами і доповненнями.

5.  Бандурка О.М. Коробов М.Я. Орлов П.І. Петрова К.Я. Фінансо- ва діяльність підприємства. - К.: Либідь 2004

6.  Буряк П.Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства [Текст] // Фінанси України. - 2006. - № 10 - С.123-129.

7.  Давиденко Н.М. Ліквідність та платоспроможність як показники ефективності фінансового менеджменту підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №2. - С.36-40.

8.  Ізмайлова К.В. Сучасні технології фінансового аналізу: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 2003.

9.  Гончаров В.М., Путінцев В.А. Фінанси підприємств - Донецьк: ТОВ „Альматео”, 2006. - 184с.

10.  Ванькович Д.В. Удосконалення системи управління фінансовими ресурсами промислових підприємств // Фінанси України. - 2002. - №7. - С.44 - 50

11.  Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. _М.: Центр экономики и маркетинга, 2000. - 208 с.

12.  Кручок С.Г. Оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України. - 2002. - № 8.

13.  Круш П.В., Клименко О.В. Капітал та основні засоби підприємства. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 168с.

14.  Куліш А.П. Фінанси підприємств: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л.Д. Буряк, Є.В. Вакуленко, А.П. Куліш та ін. - К.: КНЕУ, 2003. - С.98-128 (Розділ 9 написано здобувачем одноосібно) - 1,3 д. а.

15.  Лахніонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання Монографія, - К.: КНБУ, 2001 р.

16.  Макарчук І. Основні показники оцінки платоспроможності та ліквідності підприємств та методика їх визначення // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №7. - С.36-41.

17.  Марченко А. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України - 2002 - №9 - с.102-109.

18.  Митрофанова Г.В. Фінансовий аналіз: Навчальний посіб. / Г.В. Митрофанов, Г.О. Кравченко, Н.С. Барабаш та ін.; За ред. проф. Г.В. Митрофанова. - К.: Київ нац. торг. - екон. ун-т.: 2002, - 301 с.

19.  Мних Є.В., Бутко А.Д. Аналіз і контроль в системі управління капіталом підприємства. - К.: КНТЕУ, 2005. - 232с.

20.  Павловська О.В. Удосконалення методів аналізу фінансового стану підприємств // Фінанси України. - 2001. - № 11.

21.  Островська О.А. Фінансовий стан та фінансова стійкість підприємства: теоретичні аспекти визначення їх суті // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. - Вип.4 (11) /Голов. ред. О.П. Степанов. - К.: КНЕУ, 2002. - С.182-187. - 0,55 д. а.

22.  Островська О.А. Модель ідентифікації стійкості фінансового стану підприємств будівельних матеріалів: суть та необхідність розробки // Ринок цінних паперів. - 2003. - № 9-10. - С.37-44. - 0,7 д. а.

23.  Поліщук Н.В. Інформаційне забезпечення регулювання результатів діяльності підприємства // Фінанси України. - 2002. - № 1.

24.  Ревич С Внески до статутного фонду // Дебет - Кредит - 2001 - №1, с.22-23.

25.  Спасів Н.Я. Прагматизм фінансування відтворення основного капіталу підприємницьких структур [Текст] // Фінанси України. - 2005. - № 2. - С.129-134.

26.  Семеноженко В.П. Господарське право. Посібник / За ред. Семеноженко В.П. - Харків, 2003.

27.  Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 460 с.

28.  Слав’юк Р.А. Структурування власного капіталу підприємств України // Фінанси України. - №8. - 2008. С123-131

29.  Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002 р.

30.  Шевчук В.Р. Аналітичне забезпечення раціоналізації грошових потоків підприємств (на прикладі меблевого виробництва України): Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.04/В.Р. Шевчук; Терноп. акад. нар. госп-ва. - Т., 2001. - 20 с. - укp.