Дипломная работа: Собівартість продукції та шляхи її зниження

Дипломная работа: Собівартість продукції та шляхи її зниження

РЕФЕРАТ

Дипломна робота 86 сторінок, 7 рисунків, 11 таблиць, 30 джерел.

Об’єкт дослідження – структура витрат ТОВ «САТП-2001».

Ціль роботи - розкриття сутності та структури собівартості продукції і розробка методологічних підходів до її зниження на прикладі ТОВ «САТП-2001».

Методи дослідження - методика «2С70»; аналіз та синтез; статистичний аналіз.

Посилення інноваційної діяльності на підприємстві може привести до зниження собівартості продукції.

У ході дослідження теми дипломної роботи було визначено, що:

- існують резерви зниження собівартості продукції;

- на собівартість транспортних перевезень значною мірою впливають техніко-експлуатаційні показники;

- визначені основні шляхи зниження собівартості продукції;

- установлено нормативи витрат на паливо підприємства.

Можливі припущення про розвиток об’єкта дослідження – можливе зниження собівартості продукції на основі впровадження інновацій.

Ключові слова:

СОБІВАРТІСТЬ, ВИТРАТИ, КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ, НОРМАТИВНИЙ МЕТОД, АВТОТРАНСПОРТНА ПРОДУКЦІЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Собівартість як економічна категорія

1.2 Шляхи зниження собівартості продукції

2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САТП – 2001»

2.1 Аналіз змінних та постійних витрат

2.2 Вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію

3.2 Нормування витрат на паливо

3.3 Економічний ефект запропонованих розробок

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки всієї економіки - підприємства, тому що саме на підприємстві створюється продукція, виконуються роботи, надаються послуги. Найважливішою економічною категорією, що характеризує витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції є собівартість продукції. Вона є також найважливішим якісним показником роботи підприємства, тому що характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного і постійного капіталу), що знаходяться в розпорядженні підприємства. Товаровиробник повинен прагнути зниження собівартості, оскільки її зниження забезпечує йому додатковий прибуток. У зниженні собівартості суспільство зацікавлене не менш товаровиробників, тому що низька собівартість означає, що виробництво функціонує ефективно і ресурси суспільства використовуються раціонально.

Перехід на новий порядок нормативного регулювання бухгалтерського обліку в зв’язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:

- об’єкт обліку виробничих витрат – витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції;

- витрати – зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками);

- витрати майбутніх періодів – витрати, понесені підприємством в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів;

- собівартість продукції (робіт, послуг) – грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг;

- прямі витрати – економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами;

- непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом;

- основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати;

- накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва;

- витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Метою дослідження є розкриття сутності та структури собівартості продукції і розробка методологічних підходів до її зниження.

Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження були вирішені наступні завдання:

розглянуто економічну сутність поняття собівартості;

визначено механізм формування собівартості;

обгрунтувано основні шляхи зниження собівартості продукції;

проаналізувано структуру собівартості продукції на прикладі ТОВ «САТП-2001»;

проаналізувано вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції;

розроблена методика формування витрат на автотранспортну продукцію;

надано науково-практичні рекомендації щодо нормування витрат на паливо ТОВ «САТП – 2001»;

надано оцінку економічного ефекту розробок та рекомендацій.

Об’єктом дослідження є процес формування собівартості продукції.

Предметом дослідження виступають методи зниження собівартості продукції.

Гіпотеза: посилення інноваційної діяльності на підприємстві може привести до зниження собівартості продукції.

Для досягнення поставленої мети використані такі загальнонаукові та спеціальні методи: методика «2С70»; аналіз та синтез; статистичний аналіз.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти в сфері бухгалтерського обліку, звітність та документація ТОВ «САТП – 2001», наукові праці вчених та засоби інтернету.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Собівартість як економічна категорія

У процесі господарської діяльності підприємство здійснює витрати (матеріальні, трудові, фінансові). Витрати підприємства складаються із всієї суми витрат на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю й включаються у вартість продукту. Таким чином, собівартість є частиною ціни товару, причому вона відбиває більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізації продукції. Собівартість входить до числа особливо значимих показників ефективності господарської діяльності. Вона являє собою витрати підприємства на виробництво й обіг, є основою порівняння витрат і доходів. Якщо не відома собівартість то, як можна визначити прибуток? Або для формування відпускної ціни хіба можна обійтися без собівартості? Собівартість показує, у що обходиться підприємству продукція, яку воно випускає, скільки можна заробити на продажі продукції або яку націнку зробити понад собівартість, тобто вона є основою ціноутворення. Якщо вартість реалізованої продукції більше собівартості, то має місце розширене виробництво. Якщо в процесі реалізації ціна продукції менше собівартості, то не забезпечується навіть просте відтворення. Без перебільшення цей показник найбільше реагує на ситуацію, що складається на підприємствах, у виробництві окремих видів виробів й у цілих галузях.

В економічній літературі часто зустрічається визначення, що досить коротко і ясно виражає поняття собівартості:

Собівартість - це виражені у вартісній формі поточні витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг) [16].

У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку України № 1 собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво й реалізацію [13].

При плануванні, обліку й калькулюванні собівартості продукції підприємство має право підсумувати в собівартість також й інші зроблені їм витрати й платежі, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Ці витрати "законодавець" дозволивши відносити на собівартість, і які надалі є складовою частиною формованої ціни товару, тобто будуть компенсовані підприємству споживачем його продукції [15].

Умовно собівартість продукції, що випускає підприємством, можна розглядати з економічних та юридичних позицій. З економічної точки зору собівартість продукції представляє собою вартісне вираження будь-яких витрат на її виробництво й реалізацію, іменовані витратами. У юридичному розрізі собівартість зроблених підприємством витрат потрібно враховувати тільки тоді коли це дозволяє законодавство [15].

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій [5]:

1) облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

2) база для формування оптової ціни на продукцію підприємства й визначення прибутку й рентабельності;

3) економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння й розширення діючого підприємства;

4) визначення оптимальних розмірів підприємства;

5) економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень й ін.

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства. У собівартість входять витрати, зв'язані:

безпосередньо з виробництвом (сировина, матеріали, придбані вироби й напівфабрикати, паливо, енергія й т.д.);

з обслуговуванням виробничого процесу і його управлінням;

з оплатою праці й відрахуваннями у фонд соціального страхування, а також платежі по майновому страхуванню;

з витратами на ремонт основних виробничих фондів;

з амортизаційними відрахуваннями на повне відновлення (реновацію) основних фондів;

з витратами на реалізацію продукції.

Причому слід зазначити, що всі компоненти враховуються по фактичних витратах, незалежно від того, чи зроблені вони в межах установлених діючим законодавством норм або перевищують їх. Тобто ці компоненти є витратами минулої праці вже зробленого. Дана обставина особливо важливо для обґрунтованого оподаткування прибутку.

У вітчизняній теорії й практиці залежно від об'єкта, для якого визначаються витрати, розрізняють наступні види собівартості [21]:

- собівартість всієї продукції, під якою розуміється загальна сума витрат на її виробництво й реалізацію. При цьому розрізняють повну виробничу собівартість і повну (комерційну) собівартість продукції.

1) повна виробнича собівартість - це загальна сума прямих і непрямих витрат на виробництво товарів або послуг.

2) повна (комерційна) собівартість містить у собі повну виробничу собівартість, а також суму вневиробничих (комерційних) витрат.

- індивідуальна собівартість, тобто собівартість конкретної одиниці продукції. Визначається винятково у випадку одиничного виробництва, наприклад при будівництві судна або при виготовленні унікального устаткування.

- середня собівартість - даний показник може бути розрахований для окремих підприємств і для галузей. Визначається як середньозважена величина й характеризує середні витрати на одиницю продукції.

П(С)БО № 16 «Витрати» визначає витрати як або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [14].

Необхідність у різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання й розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип - різні витрати для різних цілей.

Виділяють три напрями класифікації витрат (рис.1.1) [22]:

Рисунок 1.1 – Класифікація витрат у системі управлінського обліку.

Вичерпані (спожиті) витрати – збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати – збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати - у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію – витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина й матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов'язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість

На торгiвельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торгiвельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду - витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так й у невиробничій сфері є характер їх зв'язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов'язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції [24].

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов'язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

Отже, непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі за будь-яких умов та характеру виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати [24].

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину й матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата години простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходь, плата за оренду земельних і майнових дiлянок, амортизація.

Накладні витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних факторiв роботи з організації, управління та обслуговування виробництва [21].

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання й ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, оскiльки вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов'язують з конкретною продукцією приблизно, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

вiдносно обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користування телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати [16].

Релевантні витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошів або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) – вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення [16].

Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином (формула 1.1) [5]:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC, (1.1)

де АТС - середні витрати на виробництво продукції;

AFC - середні постійні витрати;

AVC - середні змінні витрати;

Q - обсяг виробництва.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва й ціноутворення.

Класифікація за типом “поведінки” витрат у залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування й контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продажів товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає в тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати – витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки в разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати - плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводитися як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється в бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу й витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазону діяльності та певного часу.

Релевантний діапазон – діапазон діяльності, у межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором [19].

У багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати – витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.

Таким чином, за короткий період години витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Алі за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними й змінюються ступінчасто.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або мати на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати – витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності [26].

Згiдно з (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Існують також й інші класифікаційні ознаки [29]:

Таблиця 1.1 – Визначення категорій витрат

Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

1.2 Шляхи зниження собівартості продукції

Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження призводить до збільшення суми прибутку й рівня рентабельності. В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення зниження собівартості продукції на підприємстві різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному [26]:

у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а, отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному виробництві;

у появі можливості для матеріального стимулювання працівників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

у поліпшенні фінансового стану підприємства й зниження ступеня ризику банкрутства;

у можливості зниження продажної ціни на власну продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції й збільшити обсяг продажів;

у зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є гарною передумовою для виплати дивідендів і підвищення їхньої ставки.

Насамперед необхідно відзначити, що керівники й менеджери підприємства повинні чітко розуміти, що управління витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньої мінімізації на підприємстві є складовою частиною управління підприємством у цілому [27].

Для рішення проблеми зниження витрат виробництва й реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), що повинна щорічно коректуватися з обліком обставин, що змінилися на підприємстві. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинен враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва й реалізацію продукції [22].

Зміст і сутність комплексної програми по зниженню витрат виробництва залежить від специфіки підприємства, що вiдповiда стану й перспективi розвитку. Але в загальному плані в ній повинні бути відбиті наступні моменти:

комплекс заходів щодо більш раціонального використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки й безвідхідної технології, що дозволяє більш ощадливо витрачати сировину, матеріали, паливо й енергію; удосконалення нормативної бази підприємства; впровадження й використання більше прогресивних матеріалів; комплексне використання сировини й матеріалів; використання відходів виробництва; поліпшення якості продукції й зниження відсотка браку й ін.);

заходи, пов'язані з визначенням і підтримкою оптимального розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати залежно від обсягу виробництва;

заходи, пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин й устаткування; надання майна підприємства в оренду; поліпшення якості обслуговування й ремонту основних засобів; забезпечення більшого завантаження машин й устаткування; підвищення рівня кваліфікації персоналу, обслуговуючого машини й устаткування; застосування прискореної амортизації; впровадження більш прогресивних машин й устаткування й ін.);

заходи, пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення й підтримка оптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації; забезпечення випереджувального росту продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; удосконалення нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація й автоматизація всіх виробничих процесів; забезпечення мотивації високопродуктивної праці й ін.);

заходи, пов'язані з удосконаленням організації виробництва й праці (поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування й диверсифікованості виробництва; впровадження бригадної форми організації виробництва й праці; удосконалення організаційної структури управління фірмою й ін.).

Крім того, комплексна програма по зниженню витрат виробництва повинна мати чіткий механізм її реалізації. Варто також підкреслити, що планування й реалізація тільки окремих заходів щодо зниження витрат виробництва хоча й дають певний ефект, але не вирішують проблеми в цілому.

Зниження собівартості продукції приводить до збільшення прибутку підприємства. Пошук шляхів зниження собівартості є одним із пріоритетних напрямків діяльності працівників економічних служб підприємства.

Зниження собівартості продукції виробництва передбачає скорочення витрат на кожен елемент її структури. Розглянемо основні шляхи такого зниження по головним елементним групам собівартості [22].

1)  Витрати, пов'язані з використанням предметів праці (сировини, матеріалів, палива, електроенергії). Скорочення витрат за рахунок даної групи елементів вимагає, з одного боку, зниження їхньої вартості, з іншого боку - зменшення витрат на одиницю виготовленої продукції, у тому числі через зменшення залишків основного виробництва, їхнього продуктивного використання. Заміна традиційних сировинних матеріалів штучними з наперед запрограмованими властивостями, розмірами, конфігурацією теж сприяють зниженню собівартості. Основними напрямками рішення цієї проблеми є: збільшення продуктивності праці в сферах, де роблять сировинні й паливно-енергетичні ресурси; підвищення якості інженерно-конструкторських розробок на стадії проектування товару; впровадження техніко-технологічних новацій у виробництво, а саме безвідхідних технологій; постійне підвищення кваліфікації працівників; поліпшення організації виробництва й праці.

2)  Витрати, пов'язані з використання предметів праці (основних фондів). Витрати предметів праці входять у собівартість у вигляді амортизаційних відрахувань. Постійне збільшення технічної оснащеності й цін на засоби виробництва обумовлюють зростання абсолютних розмірів амортизації і її питомої ваги в структурі собівартості. Але це зовсім не означає, що розраховуючи на одиницю продукції такі витрати повинні збільшуватися. Все залежить від співвідношення темпів збільшення суми амортизаційних відрахувань й обсягів виробленої продукції. Якщо виробництво продукції буде зростати швидше, те на одиницю товару буде доводиться менша частка амортизації.

Отже, при незмінних інших умовах собівартість одиниці продукції буде зменшуватися.

До основних шляхів попередження випереджального зростання амортизаційних відрахувань відносять: підвищення продуктивності праці в сферах, де створюються засоби праці, що зменшить їхня вартість; поліпшення якості машин, устаткування, споруджень, які дадуть можливість скоротити витрати на підтримку їх у належному робочому стані; зменшення частини вартості пасивної частини основних фондів у їхній загальній вартості; утримання від придбання нового типу машин й устаткування у випадку, коли приріст цін на них перевищує приріст їхньої продуктивності; використання наявної техніки й устаткування з максимально припустимим навантаженням.

3) Витрати на заробітну плату. Скорочення собівартості за рахунок заробітної плати при збільшенні її абсолютних розмірів можливо лише при умовах, коли більш високими темпами підвищується продуктивність праці. У противному випадку буде відбуватися «поїдання» господарства. Забезпечити постійний переважний ріст продуктивності праці можна лише шляхом постійного техніко-технологічного відновлення виробництва, удосконалення його організації. Отже, і в цьому випадку науково-технічний прогрес виступає головним фактором рішення проблеми.

4) Витрати, джерелом покриття яких виступає вартість додаткового продукту. Такі витрати можна розділити на витрати обов'язкові (постійно здійснювані будь-яким підприємством) і витрати непродуктивні. Спосіб зменшення частини обов'язкових витрат (відрахування на соціальне страхування, сплата відсотка за кредит, орендна плата й т.д.) у собівартості власне кажучи той же, що й спосіб зменшення частини амортизації або заробітної плати. Варто враховувати, що кредит здатний прямо сприяти не тільки зменшенню частини властиво відсотка в собівартості продукції, але й скороченню всіх відзначених груп витрат, якщо він береться й розумно використовується для реконструкції, модернізації виробництва. Непродуктивні витрати (штрафи, відшкодування збитків і т.д.), як правило, пов'язані з низькою трудовою й виконавською дисципліною на підприємстві, невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань, несвоєчасним здійсненням платежів, порушенням законів, що регулюють господарську діяльність. Тому зрозумілі заходи боротьби з непродуктивними витратами. Але вони ніколи не дадуть бажаних результатів, якщо не буде по-справжньому задіяний економічний інтерес кожного працівника й усього виробничого колективу не тільки у своєчасному й сумлінному виконанні обов'язків, строгому виконанні підписаних договорів, дотриманні діючого господарського законодавства тощо, а насамперед в інвестиціях у науково-технічні новації.

Основними напрямками зниження собівартості є: удосконалювання техніки, технології й організації виробництва, використання нових видів сировини, більше кваліфікованої робочої сили, застосування більше діючих методів стимулювання працівників, вибір раціональної форми власності.

Головний фактор скорочення витрат на одиницю товару - використання результатів науково-технічного прогресу і застосування нової техніки й технології в першу чергу. Істотним резервом зниження собівартості є більше повне використання наявних ресурсів підприємства, збільшення обсягу виробництва продукції на наявній технологічній базі підприємства. Збільшення обсяг виробництва приводить до зниження собівартості за рахунок скорочення постійних витрат на одиницю продукції

Чим більше у витратах підприємства частка постійних витрат, тим більше значне зниження собівартості може побут досягнутий за рахунок збільшення обсягу виробництва.

Одним з напрямків зниження собівартості є зміна форми власності підприємства з метою підвищення інтересів власників у зниженні витрат на виробництво продукції.

В умовах ринкової економіки істотним фактором зниження собівартості є вільна конкуренція.

У довгостроковому періоді основним напрямком зниження собівартості є підвищення технічного рівня підприємств і кваліфікації кадрів. В Україні першочерговою мірою зниження собівартості виготовлення товарів є збільшення випуску продукції на діючих підприємствах [22].

2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САТП – 2001»

2.1 Аналіз змінних та постійних витрат

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «САТП – 2001» є організацією, що має статутний фонд, розділений на частини, розмір яких визначається статутними документами. Вкладники цієї організації несуть відповідальність у рамках їхнього внеску. Основними видами діяльності підприємства є:

1) перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом;

2) експедирування;

3) ремонт автомобілів.

Харківське ТОВ «САТП – 2001» є юридичною особою з моменту затвердження Статуту, має самостійний баланс, має право відкривати в установах банків розрахункові рахунки й інші, необхідні для її діяльності рахунки, у тому числі валютні, зберігати на цих рахунках свої кошти й здійснювати всі безготівкові, касові й розрахункові операції відповідно до затверджених правил.

Проведення ретельного економічного аналізу витрат на виробництво має важливе значення при пошуку резервів підвищення його ефективності. Значення його складається, зокрема , в тім, що він дозволяє виявити планову й фактичну структуру витрат на виробництво, установити, за рахунок яких статей витрат й у якому ступені відбулася зміна собівартості перевезень, виявити резерви підприємства по зниженню собівартості перевезень і визначити шляхи їхньої мобілізації.

Починають проведення аналізу собівартості перевезень із зіставлення звітних і планових даних. Тому що звітні дані не завжди можуть бути порівняні із плановими у зв'язку з деякими змінами, що пройшли по об'єктивних причин, що не залежать від діяльності підприємства (зміни складу й структури парку рухливого складу, середньої відстані перевезення вантажів, номенклатури й структури вантажообігу, оптових цін й ін.), то перш ніж зіставляти звітні дані із плановими, планові показники перераховують по витратах на фактично виконаний обсяг транспортної продукції з урахуванням змін. Витрати перераховують окремо по кожній групі витрат, а усередині групи - по статтях. Тому що змінні витрати залежать від пробігу, то планову величину їх коректують на фактичний загальний пробіг й одержують аналітичну суму змінних витрат [5]:

Спер пл = Sпер х L'общ, (2.1)

де Спер пл – сума змінних аналітичних витрат, грн.;

Sпер - змінні планові витрати на 1 км пробігу, грн.;

L'общ - загальний фактичний пробіг автомобілів, км.

Фонд заробітної плати водіїв і кондукторів також коректують на фактично виконаний обсяг доходів від перевезень, одержуючи при цьому аналітичну суму фонду заробітної плати водіїв:

Фз п в к пл = Фз п в к (1 + ((BD – 100) / 100) х 0,8) , (2.2)

де Фз п в к пл - аналітичний фонд заробітної плати водіїв і кондукторів, грн.;

Фз п в к – фактичний фонд заробітної плати водіїв і кондукторів, грн.;

У - виконання плану доходів, %;

0,8 - коефіцієнт коректування фонду заробітної плати.

Якщо облікова кількість автомобілів у звітному періоді не змінювалося, то постійні витрати не коректують. При зміні ж середньої кількості автомобілів необхідно перерахувати амортизаційні відрахування на відновлення рухливого складу відповідно до діючих норм і звітною середньої кількістю автомобілів і відповідним чином скорегувати цю групу витрат по формулі 2.3 [5]:

Спост пл = Спост + СА , (2.3)

де Спост пл – сума постійних аналітичних витрат, грн.;

Спост - загальні фактичні постійні витрати, грн.;

СА - амортизаційні відрахування на відновлення рухливого складу, для яких норми встановлені залежно від терміну служби й незалежно від пробігу.

Загальна сума аналітичних витрат на перевезення буде дорівнювати:

Собщ пл = Спер пл + Фз п в к пл + Спост пл, (2.4)

де Собщ пл - сума аналітичних витрат, грн.

Сума аналітичних витрат характеризує рівень витрат, що відповідає звітному обсягу виконаної транспортної роботи. Вона служить базою для виявлення відносних відхилень (табл. 2.1) [5].

Таблиця 2.1 - Показники виконання плану собівартості перевезень по статтях витрат

Показники абсолютного, відносного й припустимого відхилень визначають по кожній статті витрат (табл. 2.2) [5]. При цьому виявляють причини, що викликали відхилення у витратах по всіх статтях витрат.

Таблиця 2.2 - Показники абсолютних, відносних і припустимих відхилень витрат, перелічених по статтях собівартості перевезень

З даних, наведених у табл. 2.1. і табл. 2.2, видно, що загальна сума витрат на перевезення по звіту збільшилася на 5105,6 - 4939,3=166,3 тис.грн., або 3,37%. При цьому збільшилися витрати по всіх статтях витрат, крім витрат по заробітній платі водіїв, по амортизації й ремонту шин і накладним витратам.

Так, якщо за планом підприємства загальний пробіг рухливого складу передбачався рівним 25655,8 тис. км, а по звіту фактично склав 26884,8 тис. км, при цьому план доходів по перевезеннях виконаний на 103,6%, те для визначення суми аналітичних змінних витрат розраховують планову суму цих витрат, що доводяться на 1 км пробігу автомобілів, по формулі 2.5:

Спер 1 = Спер /L'общ = 2861,5/ 25655,8 = 0,1115 грн. /км. (2.5)

Спер 1 – сума планових витрат, що доводяться на 1 км пробігу автомобілів.

Тоді сума аналітичних змінних витрат складе:

Спер пл = Спер 1 х L'общ = 0,l 115 х 26884,8 = 2997,6 тис. грн. (2.6)

Аналогічно проводиться розрахунок по всіх статтях змінних витрат і результати розрахунків зводяться в таблицю (див. табл. 2.2).

Фонд заробітної плати водіїв, скорегований відповідно до фактично виконаного плану доходів підприємства ТОВ «САТП-2001», дорівнює:

Фз п в к пл = 1418,2 х (1 +((103,6-100) / 100) х 0,8) = 1459,0 тис. грн.

У зв'язку з тим, що у звітному періоді структура парку рухливого складу підприємства змінилася незначно, аналітичну суму витрат по амортизаційних відрахуваннях на капітальний ремонт і відновлення можна скорегувати тільки по пробігу без обліку зміни вартості рухливого складу. При значній зміні структури парку рухливого складу розрахунок амортизаційних відрахувань необхідно робити по кожній марці автомобілів з наступним підсумовуванням результатів.

У ТОВ «САТП-2001» абсолютна перевитрата сумарних витрат:

Сабс = С'общ — Собщ = 5105,6 — 4939,3 = 166,3 тис. грн., (2.7)

де Сабс - абсолютна перевитрата (економія) сумарних витрат, грн.;

С'общ – загальна сума витрат по звіту, грн.

Відносна економія (перевитрата) визначається з різниці між сумарними витратами по звіту й сумарних аналітичних витратах по формулі 2.8:

Сотн = С'общ — Собщ ан = 5105,6 — 5116,2 = —10,6 тис. грн., (2.8)

де Сотн - відносна перевитрата (економія) сумарних витрат, грн.;

Собщ ан – сума аналітичних витрат, грн.

Припустиме відхилення аналітичних витрат від планових визначають з різниці між сумою аналітичних і сумою планових витрат на перевезення по формулі 2.9:

СДФП = Собщ ан — Собщ = 5116,2 — 4939,3 = 176,9 тис. грн. (2.9)

де СДФП - припустиме відхилення аналітичних витрат від планових, грн.

Отже, допущена підприємством «САТП-2001» абсолютна перевитрата в сумі 166,3 тис. грн. є цілком виправданою, тому що підприємство мало право відповідно до фактично виконаного обсягу перевезень збільшити свої витрати на 176,9 тис. грн. Однак у результаті реалізації виявлених резервів підприємство забезпечило зниження собівартості, а, отже, і загальної суми витрат на:

176,9 - 166,3=10,6 тис. грн., або на 0,21 %

Відхилення витрат розраховують в % відношенням суми абсолютного, відносного або припустимого відхилень витрат до суми планових витрат. По загальній сумі витрат на перевезення абсолютна перевитрата склала:

(166,3 / 4939,9) х 100 = 3,37 %

відносна економія:

(-10,6 / 4939,9) х 100 = - 0,21%

припустима перевитрата:

(176,9/ 4939,9) х 100 = + 3,5%.

При проведенні аналізу собівартості перевезень у першу чергу звертають увагу на ті статті витрат, по яких має місце відносна перевитрата. Так з даних табл. 2.2 видно, що відносна перевитрата є по ряду статей. Так, по автомобільному паливу перевитрата склала 21,7 тис. грн., або 0,44 %. Пояснити це можна поганими дорожніми умовами або зниженням якості регулювальних робіт з паливних апаратур. Причинами перевитрати або економії витрат по автомобільному паливу може також бути зміна структури парку рухливого складу, недостатньо економна витрата палива, недоліки в обліку палива й інших.

Перевитрата витрат по мастильним й іншим експлуатаційним матеріалам на 0,7 тис. грн., або 0,01 %, можливо пов'язана з неекономною витратою цих матеріалів. Зниження ж витрат по цій статті може бути пов'язане з економією матеріалів, а можливо й з незадовільною організацією проведення робіт з технічного обслуговування рухливого складу - порушенням графіків, недоброякісним і несвоєчасним проведенням мастильних робіт й ін.

Відносна перевитрата витрат на технічне обслуговування й ремонт рухливого складу на підприємстві «САТП-2001» склала 8,7 тис. грн., або 0,18%. Ця стаття витрат є комплексної, тому що в неї включають витрати на заробітну плату ремонтників, на матеріали й запасні частини. Тому потрібно аналізувати причини, що викликали перевитрату або економію витрат по кожній складовій частини статті. Для цього залучають додаткові дані по обліку кожного виду витрат. Перевитрата по даній статті нерідко пов'язана зі збільшенням кількості заявок на поточний ремонт автомобілів. Економія витрат по цій статті не завжди може розглядатися позитивно, тому що витрати по цій статті визначаються обов'язковим мінімумом робіт і необхідною витратою матеріалів для підтримки автомобілів у технічно справному стані. Тому при наявності економії витрат по цій статті, потрібно, виявити й докладно вивчити причини, що викликали відхилення у витратах, перевірити виконання графіка технічного обслуговування й ремонту рухливого складу, його стан і використання.

Економія або перевитрата витрат по технічному обслуговуванню може також бути у зв'язку зі зміною технології робіт, економною витратою матеріалів, заміною одних матеріалів іншими, зміною цін й у зв'язку з рядом інших факторів. Всі такі фактори виявляють у ході аналізу й дають їм відповідну оцінку.

Відносне відхилення витрат на амортизацію рухливого складу, на капітальний ремонт і відновлення, як правило, викликається неправильним застосуванням норм амортизаційних відрахувань у зв'язку зі зміною структури парку або пробігу автомобілів, які враховують при визначенні аналітичних витрат.

На підприємстві «САТП-2001» відносна перевитрата амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт рухливого складу становить 14,8 тис. грн., або 0,30%, і на відновлення - 8,5 тис. грн., або 0,18%. У цьому випадку ця перевитрата пояснюється зміною структури парку рухливого складу.

Відносна економія витрат на зношування й ремонт автомобільних шин у розмірі 58,1 тис. грн., або 1,18%, пояснюється збільшенням пробігу автомобільних шин проти встановлених норм і частковою зміною структури парку рухливого складу. Причинами економії або перевитрати витрат на зношування й ремонт автомобільних шин можуть бути також неправильне нарахування сум по зношуванню шин, якість ремонту й умови експлуатації автомобільних шин.

Для розгляду причин зміни витрат на заробітну плату водіїв використовують дані аналізу праці й заробітної плати.

Зміна суми накладних витрат в основному залежить від ступеня економної витрати їх по складових статтях балансу. На підприємстві «САТП-2001» відносна економія по накладних витратах становить 5,1 тис. грн., або 0,1%.

Зміна фактичних витрат по статтях калькуляції собівартості перевезень викликає й зміну їхньої структури, яку показує питома вага кожної статті витрат у загальній сумі витрат на виробництво одиниці продукції. Так, збільшення змісту змінних витрат на 0,6 % викликано збільшенням витрат по всіх статтях змінних витрат, крім витрат по статті «зношування й ремонт автомобільних шин». Питома вага заробітної плати водіїв і накладних витрат знизилася відповідно на 0,2 й 0,7%. Такі зміни в структурі витрат свідчать про те, що на «САТП-2001» витрати живої праці на перевезення знижуються, а витрати упредметненої праці зростають.

Особливістю структури витрат на перевезення автомобільним транспортом є те, що частка змінних витрат зростає в міру збільшення відстані перевезень. Структура собівартості перевезень також залежить від типу рухливого складу, дбайливого відношення до витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Собівартість перевезень ставиться до числа основних госпрозрахункових показників, що характеризують якість роботи ТОВ «САТП - 2001», і являє собою грошове вираження витрат ТОВ «САТП - 2001» на виконання одиниці транспортної роботи (виробництво одиниці продукції) [5]:

Si = C общ і / Рі, (2.10)

де Si — собівартість одиниці і-го виду транспортної роботи, грн.;

C общ і — загальні витрати підприємства на виконання і-го виду транспортної роботи, грн.;

Рі — виконана транспортна робота і-го виду, т-км, пас. км, пл. км й ін.

Собівартість перевезень варто розглядати як синтетичний показник, що відображає комплексний вплив обсягу виконаної роботи, використання робочого часу, підвищення продуктивності праці, використання устаткування, впровадження нової техніки, покращення організації матеріально-технічного постачання, здійснення режиму економії й ряду інших факторів. Зниження собівартості перевезень має велике народногосподарське значення, тому що у всіх галузях народного господарства значну частку витрат на виробництво продукції становлять транспортні витрати. Зниження собівартості перевезень вантажів і пасажирів дозволяє періодично знижувати тарифи на перевезення й тим самим знижувати собівартість продукції інших галузей народного господарства за рахунок зменшення частки транспортних витрат. Постійний пошук шляхів і резервів зниження собівартості перевезень - найважливіше завдання інженера-економіста, оскільки рішення її пов'язане з потребою зниження витрат упредметненої й живої праці й збільшення прибутку підприємств як джерела самофінансування діяльності підприємств.

На автомобільному транспорті, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установлена єдина класифікація витрат, використовувана для наукового планування (наукового передбачення), обліку витрат, що ставляться до виробництва транспортної продукції, проведення аналізу витрат і виявлення шляхів і резервів їхнього зниження.

Всі витрати, пов'язані з виробництвом транспортної продукції, класифікують по економічній і виробничій ознаках.

По економічній ознаці витрати підрозділяють на дві основні групи.

До першої групи відносять витрати, пов'язані з відшкодуванням живої праці — Сж. т. Вони складаються з фонду оплати праці працівників підприємства й нарахувань на заробітну плату по соціальному страхуванню:

Сж. т = (Со. зп + Сд. зп) х 0,37 (2.11)

де Со. зп - основна заробітна плата всіх працівників підприємства, грн.;

Сд. зп -додаткова заробітна плата працівників підприємства, грн.;

0,37 - норматив нарахування на соціальне страхування від суми основної й додаткової заробітної плати працівників підприємства.

До другої групи відносять витрати, пов'язані з відшкодуванням упредметненої праці — Со. т. Вони складаються із суми вартості витрачених предметів праці на виконання транспортної роботи й зношування засобів праці за час виконання транспортної роботи [17]:

Со. т = Сп. т + Сс. т, (2.12)

де Сп. т — вартість витрачених предметів праці, грн.;

Сс. т — зношування засобів праці, грн.

До третьої групи відносять різного роду відрахування, безпосередньо не пов'язані із транспортним процесом, але, що включають у загальні витрати на перевезення вантажів або пасажирів — Со. Сюди відносять: відрахування на обов'язкове страхування Со. стр, плату відсотків за кредит Скр, плату за трудові Стр і природні ресурси Сприр:

Со = Со. стр + Скр + Стр + Сприр (2.13)

Таким чином, загальні витрати на виробництво продукції:

Собщ = Сж. т + Со. т + Со (2.14)

По елементах витрат на виробництво тієї або іншої транспортної продукції становлять кошторис витрат, у яку включають:

фонд оплати праці Сзп;

нарахування на заробітну плату по соціальному страхуванню Сзп х 0,37;

амортизаційні відрахування на відновлення Са. в основних фондів підприємства;

інші витрати по виробництву Спр;

відрахування на обов'язкове страхування Со. стр;

відсотки за короткостроковий кредит Скр;

плата за трудові ресурси Стр;

плата за природні ресурси Сприр.

Таким чином, загальні витрати по елементах на виконання транспортної роботи представляються в наступному виді [17]:

Собщ = Сзп + Сзп х 0,37 + Сэ. м + Сз. ч + Ст + Сэл + Са. в +

+ Спр + Со. стр + Скр + Стр + Сприр (2.15)

Відношення окремих елементів витрат до загальної їхньої суми, виражене у відсотках, характеризує структуру витрат на виробництво транспортної продукції або структуру собівартості продукції по елементах витрат:

Кстр = (Сі / Собщ) х 100, (2.16)

де Кстр — структурний коэффицициент і-го елемента витрат у собівартості перевезень, %;

Сі — витрати і-го елемента, грн.

На основі класифікації витрат по елементах представляється можливим установити співвідношення між витратами живої й упредметненої праці, виявити склад і характер фонду заробітної плати по категоріях персоналу, його розподіл і вирішити ряд інших питань виробничо-фінансової діяльності підприємства.

По виробничій ознаці витрати групують у статті залежно від виробничого або цільового призначення. Основними статтями витрат є: фонд оплати праці Сзп; відрахування на соціальне страхування Сстр; матеріальні витрати См; амортизаційні відрахування Сам; відрахування на обов'язкове страхування Со. стр; відсотки за короткостроковий кредит Скр; плата за трудові ресурси Стр; плата за природні ресурси Сприр.

Себестоимость одиниці транспортної роботи і-го виду:

Si = 100 х (Сзп + Сстр + См + Сам + Со. стр + Скр + Стр + Сприр) / Рі (2.17)

По статтях витрат становлять калькуляцію собівартості перевезень, тобто визначають сумарні витрати, що доводяться на одиницю транспортної роботи. Калькуляцію собівартості становлять по кожному виді перевезень.

При відрядній формі оплати перевезень як калькуляційна одиниця приймають звичайно 10 т км, при погодинної - 10 авт. ч. При використанні платного авто-тонно-годинника як калькуляційна одиниця приймається 10 пл. авт. ч, під час перевезення пасажирів на автобусах - 10 пас. км, при таксомоторних перевезеннях пасажирів - 10 км платного пробігу.

У складі собівартості будь-якого виду перевезень, як правило, найбільша частка витрат доводиться на фонд оплати праці, нарахування на соціальне страхування. Значна частка витрат доводиться також на амортизацію основних фондів.

Витрати на транспортну продукцію підрозділяють на прямі й непрямі.

До прямих витрат, безпосередньо пов'язаним з виконанням транспортної роботи, відносять: заробітну плату водіїв і кондукторів з нарахуваннями на соціальне страхування, матеріальні витрати, крім інших, вхідних у їхній склад, амортизаційні відрахування тільки по рухливому складі.

До непрямого відносять витрати, безпосередньо не пов'язані з виконанням транспортної роботи. Це витрати але керуванню й забезпеченню діяльності підприємства в цілому: фонд, оплати праці працівників підприємства, крім фонду оплати праці водіїв і кондукторів з нарахуваннями на соціальне страхування, інші витрати, що входять до складу матеріальних витрат, плата за трудові й природні ресурси, відрахування на обов'язкове страхування, відсотки за кредит.

При калькулюванні собівартості продукції підприємств практикується розподіл витрат по ознаці їхнього зв'язку з обсягом виробництва. При цьому витрати, що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу випускає продукції, що, відносять до змінних витрат, а витрати, які не залежать від обсягу випускає продукції, що, або залежать несуттєво,- до постійного.

Угруповання витрат за цією ознакою на автомобільному транспорті характерні тим, що всі види витрат безпосередньо не пов'язані з обсягом транспортної продукції, вираженої в тонно-кілометрах, пасажиро-кілометрах, платних кілометрах пробігу автомобілів. Тому класифікація витрат на змінні й постійні витрати на автомобільному транспорті провадиться залежно від впливу на них загального пробігу автомобілів.

До змінних витрат відносять ті, які змінюються зі зміною загального пробігу автомобілів. Це матеріальні витрати, крім інших, вхідних у їхній склад, амортизаційні відрахування по рухливому складі, по якому норми амортизації встановлені з урахуванням пробігу.

До постійних витрат відносять ті, які не залежать від загального пробігу автомобілів. Це інші витрати, що входять до складу матеріальних витрат, і амортизаційні відрахування по прочих основних фондах, плата за трудові й природні ресурси, відрахування на обов'язкове страхування й відсотки за кредит.

Фонд оплати праці й нарахування по соціальному страхуванню виділяють окремо, тому що їхня величина безпосередньо не залежить від пробігу, але фонд оплати праці водіїв вантажних автомобілів і таксомоторів залежить від пробігу з вантажем і пасажирами.

У цілому розподіл витрат на постійні й змінні витрати також варто вважати чисто умовним тому, що до змінних витрат відносять і такі витрати, які не залежать від пробігу. Це витрати на щоденне обслуговування рухливого складу, внутрішньогаражна витрата палива, обтиральні матеріали. Разом з тим до постійних витрат відносять деякі витрати, які якоюсь мірою залежать від пробігу, але по питомій вазі досить малі. У цілому ж існуюча класифікація витрат є основою для проведення цілеспрямованого аналізу виробничо-фінансової діяльності ТОВ «САТП - 2001» і виявлення шляхів і резервів зниження собівартості перевезень.

2.2 Вплив техніко-експлуатаційних показників на собівартість продукції

На собівартість перевезень впливає велика кількість факторів, які можуть залежати й не залежати від діяльності підприємства.

До незалежних відносяться народногосподарські фактори: зміна цін на матеріальні та технічні ресурси; зміна норм амортизаційних відрахувань; норм на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин; зміна потужності підприємств; зміна відстані перевезення, номенклатури й структури перевезених вантажів.

До факторів, що залежать від діяльності автотранспортного підприємства, відносяться:

- підвищення продуктивності рухливого складу на основі прискорення науково-технічного прогресу в області організації технічного обслуговування, ремонту й експлуатації рухливого складу;

- механізація й автоматизація операцій технічного обслуговування й ремонту рухливого складу (механізація мийних, мастильних і кріпильних робіт, демонтажно-монтажних робіт із заміни агрегатів при поточному ремонті, впровадження діагностики технічного стану автомобілів й ін.);

- впровадження прогресивних форм і методів організації перевізного процесу (збільшення обсягу централізованих і контейнерних перевезень, використання причепів, застосування економіко-математичних методів й електронно-обчислювальної техніки для оперативного планування перевезень вантажів і пасажирів, механізація вантажно-розвантажувальних робіт й інших заходів);

- проведення найсуворішого режиму економії у всіх ланках виробництва (впровадження прогресивних норм витрати матеріальних ресурсів, підвищення якості технічного обслуговування й ремонту, підвищення кваліфікації водіїв і ремонтників, проведення строгого обліку й систематичного контролю за витратою спеціальних ресурсів);

- впровадження наукової організації праці й виробництва (удосконалювання системи керування й організації праці водіїв, поліпшення організації вантажно-розвантажувальних робіт, впровадження науково обґрунтованих проектів організації робочих місць ремонтних і допоміжних робітників й ін.);

- перехід всіх структурних підрозділів підприємства на внутрішньогосподарський розрахунок, розвиток форм і методів організації соціалістичного змагання й поширення передових методів організації праці;

- поліпшення організації й підвищення дієвості систем матеріального й морального стимулювання працівників підприємства в боротьбі за якісні й кількісні показники роботи.

Більшість перерахованих вище факторів знаходить своє відбиття в поліпшенні техніко-експлуатаційних показників використання рухливого складу, які безпосередньо впливають на підвищення його продуктивності й зниження собівартості перевезень. При цьому не всі техніко-експлуатаційні показники здійснюють однаковий вплив на зниження собівартості перевезень, що необхідно враховувати інжнерам-економистам при розробці заходів, направлених на зниження собівартості перевезень.

За ступенем впливу на собівартість перевезень всі техніко-експлуатаційні показники використання рухливого складу підрозділяються на дві групи (рис. 2.1) [17].

Зміна показників першої групи не призводить до істотних змін загального пробігу автомобілів. Однак при їхній зміні майже прямо пропорційно змінюється обсяг транспортної роботи. При цьому сума змінних і постійних витрат майже не змінюється, змінюється тільки фонд заробітної плати, у результаті чого собівартість одиниці транспортної роботи змінюється за рахунок всіх складових собівартості.

Рисунок 2.1 – Групування техніко-експлуатаційних показників використання рухливого складу за ступенем впливу їх на собівартість перевезень

Зі зміною показників другої групи змінюється загальний пробіг автомобілів й обсяг транспортної роботи (у тонно-кілометрах, пасажиро-кілометрах, платних кілометрах пробігу, автомобілях-годинниках роботи) і, відповідно, майже пропорційно змінюються змінні витрати при незмінних постійних витратах. У результаті собівартість одиниці транспортної роботи змінюється тільки за рахунок постійних витрат й у незначному ступені за рахунок фонду оплати праці водіїв і кондукторів.

собівартість витрата нормування автотранспортний

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати нараховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок).

Основними прнципами системи нормативного обліку є:

- нормування витрат і обов’язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;

- систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

- попередній контроль витрат на овнові первинних документів та фіксації відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;

- завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління. При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва. Саме тому організація нормативного обліку, перш за все, пов’язана з необхідністю розробки прогресивних, техніко обгрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати на одиницю продукції та її складових частин.

Важливим і обов’язковим моментом організації нормативного методу є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановених на початок місяця, по матеріалах, заробітній платі робітників та нормативних витрат:

Відхилення від норм витрат матеріалів за рахунок цін представляють собою різницю між фактичною і стандартною ціною, помножену на фактичну кількість витрачених на виробництво матеріалів. Стандарт на матеріали може грунтуватись на середніх, поточних або очікуваних цінах. Якщо матеріали придбані за ціною, що не перевищує стандартну, то відхилення буде від’ємним.

Відхилення по матеріалах за рахунок цін виникає у випадку недостачі поставок, виконання термінових замовлень, витрат, що перевищують фактичні.

Відхилення по матеріалах за рахунок їх використання виникає у випадку неекономного їх витрачення в процесі виробництва і обчислюється множенням стандартної ціни на різницю між фактичною і стандартною кількістю матеріалів.

Відхилення якості матеріалів від встановленого стандарту відбуваються у випадку придбання неякісних матеріалів, браку, неточності інженерних рішень, використання несправного інструменту, природного убутку тощо.

Відхилення по заробітній платі за рахунок тарифів представляє собою різницю між фактичним і стандартним тарифом, помножену на фактичну кількість відпрацьованих годин.

Відхилення по продуктивності праці визначається як різниця нормативного часу в годинах, затраченого на фактичний випуск продукції, і фактичного часу в годинах, відпрацьованого за період, що розглядається, помножений на нормативну годинну ставку заробітної плати.

Сукупні відхилення за змінними накладними витратами – це різниця між нормативними змінними накладними витратами, віднесеними на продукцію, і фактичними змінними витратами.

Відхилення змінних накладних витрат по витратах розраховується як різниця між кошторисними скоригованими накладними витратами для фактичного часу праці робітників основного виробництва і фактичними зміннними накладними витратами.

Відхилення змінних накладних витрат за ефективністю розраховується як різниця між випуском продукції в нормо-годинах і фактичним часом праці за період, що розглядається, помножена на нормативну ставку накладних витрат.

Відхилення за постійними накладнимим витратами розраховується як різниця між кошторисними і постійними накладними витратами.

Нормативний метод має як переваги так і недоліки.

Переваги нормативного методу полягають в тому, що з’являється:

- можливість поточного оперативного обліку витрат шляхом обліку відхилень від норм;

- відокремлений облік змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії;

- укрупнення об’єктів, оскільки нормативні калькуляції складають по всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах однорідної продукції, внаслідок чого зменшується число об’єктів калькулювання;

- охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат;

- можливість рідше здійснювати інвентарізацію незавершеного виробництва.

Недоліком є те, що значна частина відхилень від норм, пов’язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, виявляється за допомогою інвентаризації вцілому по структурних підрозділах і за весь звітний період. Це призводить до великої кількості неврахованих витрат. Відхилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зовсім не виявляють, а їх фактичну величину розподіляють переважно пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку.

Для калькулювання собівартості перевезень використовують дані виробничо-фінансового плану діяльності підприємства, зокрема плану перевезень, виробничої програми експлуатації, технічного обслуговування й ремонту рухливого складу, плану по праці й заробітній платі, плану матеріально-технічного постачання й фінансового плану.

Якщо підприємство здійснює різні види перевезень, то калькулювання собівартості провадять по кожному виді перевезень або виду робіт роздільно. Нижче розглядаються загальні положення методики калькулювання собівартості перевезень по статтях витрат.

Фонд оплати праці. Фонд оплати праці працівників підприємства включається до складу собівартості перевезень у повній відповідності із планом по праці й заробітній платі. В цю статтю включено 70 % фонда заробітної плати, що йде на матеріальне стимулювання працівників підприємства.

У собівартість продукції (робіт, послуг) не включаються наступні виплати в грошовій і натуральній формах: матеріальна допомога, винагороди за підсумками роботи за рік, оплата додатково представлених за рішенням трудового колективу (понад передбачений законодавством) відпусток працівникам, у тому числі жінкам, що виховують дітей, надбавки до пенсій, одноразові допомога ветеранам, що йде на пенсію, праці, доходи (дивіденди, відсотки), виплачувані по акціях трудового колективу й внескам членів трудового колективу у майно підприємства, а також інші виплати, які провадяться за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, і спеціальних джерел [17].

Відрахування на соціальне страхування. Величина відрахувань на соціальне страхування встановлена в розмірі 37 % від фонду оплати праці.

Матеріальні витрати. У склад матеріальних витрат входять витрати на автомобільне паливо, мастильні та інші експлуатаційні матеріали, відновлення й ремонт автомобільних шин, поточний ремонт, капітальний ремонт, інші витрати.

Витрати на мастильні та інші експлуатаційні матеріали розраховують по кожному їхньому виду (різні масла, консистентні змащення, обтиральні й інші матеріали) на основі встановлених норм витрат й цін. Діючі норми витрати масел і змащень для автомобільного транспорту ТОВ «САТП – 2001» наведені в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 - Норми витрати масел і змащень для автомобільного транспорту

Витрата гасу встановлюється в розмірі 0,5% від нормальної витрати рідкого палива по масі. Витрата обтирочних матеріалів планується в розмірі 24-36 кг на один обліковий автомобіль у рік.

У дану статтю витрат включають також витрати, пов'язані зі зношуванням брезентів й інших предметів такелажа використовуваних під час перевезення пально-мастильних матеріалів й інших вантажів.

Витрати на мастильні й обтиральні матеріали, використовувані для ремонту й експлуатації верстатного й іншого встаткування підприємства, у дану статтю не включають, а відносять до прочим витратам підприємства.

Витрати на відновлення й ремонт автомобільних шин визначають залежно від загального пробігу однотипних по шинах автомобілів і діючих норм пробігу шин, установлених у відсотках від прейскурантної вартості одного комплекту шин даного розміру (покришка, камера й ободная стрічка) на кожні 1000 км пробігу по формулі 3.6 [17]:

Сш = Цш n к. ш (Lобщ / 1000) (Нш / 100), (3.1)

де Цш — прейскурантна вартість одного комплекту шин, грн.;

n к. ш — число коліс однотипних комплектів шин на автомобілях (без обліку запасних ), шт.;

Lобщ — загальний пробіг автомобілів із шинами однакового розміру, км;

Нш — норма відрахувань на відновлення й ремонт одного комплекту шин на 1000 км пробігу для відповідного розміру шин й умов експлуатації, % від прейскурантної вартості.

При визначенні витрат по даній статті враховують також витрати, пов'язані з установкою шин на колеса, на ремонт шин, проведений шиноремонтними заводами по пред'явленні ними рахунків, на ремонтні матеріали, транспортно-заготівельні витрати й націнки постачальницьких і збутових організацій у частині, що доводиться на вартість автомобільних шин, витрачених у звітному періоді.

Експлуатаційні норми пробігу та витрат на відновлення зносу й ремонт автомобільних шин встановлені Міністерством фінансів України. Для автомобілів, які використовує у своїй діяльності ТОВ «САТП – 2001», ці норми наведені у табл. 3.2.

Всі автомобільні й тролейбусні підприємства щомісяця провадять нарахування (резервування) сум на відновлення зношування автомобільних шин й їхній ремонт на підставі даних про фактичний пробіг експлуатованих автомобільних шин, включаючи автомобільні шини, відновлені методом накладення протектора по нормах у відсотках до вартості комплекту.

Таблиця 3.2 – Норми пробігу та витрати на відновлення зносу та ремонт шин для вантажних автомобілів та автобусів

Нарахування сум на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин, експлуатованих на спеціальних автомобілях, а також на підйомно-транспортних машинах (автокрани, автонавантажувачі, автовишки й ін.), не провадиться. Заміна шин провадиться за рахунок амортизаційних відрахувань, призначених на капітальний ремонт цих автомобілів.

Загальні норми експлуатаційного пробігу шин (до відновлення протектора), виготовлених відповідно до державних стандартів і поширені на вантажні автомобільні шини, що випускають за ДСТУ 5513 - 75, по технічній документації, що раніше діяла.

Нарахування суми резерву на відновлення зношування автомобільних шин й їхній ремонт ставиться в дебет рахунку 22 «Витрати по експлуатації транспорту й зв'язку» й у кредит рахунку 89 «Резерв майбутніх витрат і платежів».

Автомобільні шини (покришка, камера й ободная стрічка), що перебувають на колесах й у запасі при автомобілі, що включають у прейскурантну ціну автомобіля, тролейбуса, підлягають обліку в складі основних коштів (фондів); заміна їх провадиться за рахунок коштів нарахованого резерву на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин.

Автомобільні шини, що зберігаються на складах, а також, що перебувають в обороті служби, технічної експлуатації, на автостанціях, на автомобілях технічної допомоги (не на колесах, а в покладеному запасі) і в інших лінійних пунктах, нормуються й ураховуються в складі оборотних коштів на рахунку 08 «Запасні частини», субрахунках «Автомобільні шини на складі» й «Автомобільні шини в обороті».

При списанні автомобільних шин для здачі шиноремонтним заводам на відновлення або внаслідок непридатності до подальшої експлуатації (для здачі в утиль) автомобільні й тролейбусні підприємства щомісяця коректують суми нарахованого резерву майбутніх витрат на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин:

- при пробігу шин, не подвергшихся ремонту, нижче експлуатаційних норм і відновлених шин нижче гарантійних норм сума резерву майбутніх витрат збільшується на нараховану на недопробіг суму з віднесенням її на собівартість автоперевезень;

- при пробігу шин понад норми сума резерву майбутніх витрат відповідно зменшується за рахунок скорочення витрат за собівартістю автоперевезень.

Одночасно при списанні шин, раніше відновлених методом накладення протектора, нарахований резерв коректується до облікової (балансової) вартості автомобільних шин, камер й ободных стрічок.

У випадках списання шин із пробігом нижче гарантійних норм при наявності в них виробничих дефектів доначисление суми резерву майбутніх витрат ставиться за рахунок заводу-виготовлювача або шиновосстановительного підприємства відповідно до Правил експлуатації автомобільних шин.

Заміна окремих автомобільних шин, а також окремих покришок, камер й ободних стрічок, що вибувають внаслідок їхньої непридатності для подальшої експлуатації, у бухгалтерському обліку відображається в наступному порядку:

- шини, придатні для відновлення й ремонту, із субрахунку «Автомобільні шини в обороті» перераховуються на субрахунок «Автомобільні шини, що підлягають відновленню» за ціною за одиницю, обчисленої виходячи з вартості тонни старих шин,

- непридатні до відновлення шини, що підлягають здачі для переробки в регенерат, і інші матеріали перераховуються на рахунок 05 «Сировина й матеріали», субрахунок «Інші матеріали» за прейскурантними цінами, по яких вони здаються шиноремонтним заводам або організаціям «Вторсировина»;

- при здачі шин для відновлення на шиноремонтні заводи з обміном на відновлені вартість зданих у ремонт шин перераховується на рахунку 05, субрахунок «Матеріали в переробці». Після одержання відновлених шин на склад їхня вартість, врахована на рахунку 05, субрахунку «Матеріали в переробці», а також вартість оплачених ремонтних робіт із цих шин списуються на рахунок 08, субрахунок «Автомобільні шини на складі»;

- старі шини, здавані шиноремонтним заводам без обміну й для переробки в регенерат або інші організації («Вторсировина» і т.д.), списуються у встановленому порядку з рахунку 05, субрахунку «Інші матеріали». Отриманий виторг від здачі таких шин відображається як реалізація інших матеріалів.

Первісна вартість автомобільних шин, отриманих зі складу або із запасів служби технічної експлуатації й не використаних для заміни вибулих автомобільних шин, списується з рахунку 08, субрахунку «Автомобільні шини на складі» або «Автомобільні шини в обороті» у зменшення нарахованого резерву на відновлення автомобільних шин.

Витрати на ремонт автомобільних шин також списуються за рахунок цього резерву.

Витрати по транспортуванню автомобільних шин і націнки постачальницьких і збутових організацій ураховуються на окремому субрахунку до рахунку 08. Ці витрати в частині стосовної до автомобільних шин, виданим замість зношених, списуються на собівартість перевезень по статті «Зношування й ремонт автомобільної гуми» у звітному періоді, у якому була зроблена їхня заміна.

Створюваний резерв майбутніх витрат повинен забезпечити покриття всіх витрат, пов'язаних із заміною й ремонтом шин.

Разом з тим у випадках, коли фактичний пробіг автомобілів значно перевищує встановлені для них норми пробігу й суми нарахованого резерву недостатньо для покриття витрат, пов'язаних із заміною й ремонтом шин, керівники АТП можуть провадити додаткові нарахування резерву майбутніх витрат за рахунок собівартості перевезень у межах установлених планових витрат без зміни взаємин з бюджетом.

Міністерства й відомства України можуть встановлювати порядок визначення й обліку витрат на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин у підвідомчих організаціях і на підприємствах, що мають у своєму розпорядженні автомобільний транспорт, не виділений на госпрозрахунок.

При цьому міністерства й відомства можуть дозволяти підвідомчим підприємствам й організаціям не провадити резервування коштів на відновлення автомобільних шин, а списувати їхню повну вартість на витрати виробництва або обігу при заміні автомобільних шин внаслідок зношування.

По автомобільних шинах, для яких не затверджені в устанановленном порядку норми експлуатаційного пробігу, АТП за узгодженням з вищестоящою організацією затверджують тимчасові норми на підставі середніх пробігів списаних шин. При цьому нарахування сум на відновлення зношування й ремонт шин провадиться по нормах витрат (у відсотках до прейскурантної вартості комплекту), певним по наступній формулі 3.2 [17]:

Нш = 90 / Lш, (3.2)

де 90 — норма витрат на відновлення зношування й ремонт шин у відсотках від прейскурантної вартості;

Lш — експлуатаційна норма пробігу шин, тис. км.

Витрати на поточний ремонт включають всі види витрат, пов'язані з виконанням всіх видів обслуговування й ремонту рухливого складу підприємства, крім витрат на капітальний ремонт.

У дану статтю включають вартість матеріалів і запасних частин.

Для розрахунку витрат на технічне обслуговування й поточний ремонт рухливого складу на стадії планування використають загальний пробіг автомобілів і діючі норми витрат по кожному виді технічного обслуговування й ремонту на 1000 км пробігу.

Витрати на капітальний ремонт визначають у наступному порядку. Із введенням у дію нових норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення АТП здійснюють ремонт основних фондів за рахунок собівартості транспортної продукції. Норми амортизації на капітальний ремонт всіх видів основних фондів не застосовуються. Витрати підприємств на всі види ремонтів плануються ними самостійно, виходячи з техничского рівня, фізичного стану фондів і забезпеченості матеріальними, фінансовими й іншими ресурсами. При необхідності підприємства можуть створювати ремонтний фонд (резерв коштів) по затвердженим ними на п'ятиліття нормативам відрахувань від вартості відповідних видів фондів для забезпечення рівномірності включення витрат на їхній ремонт у собівартість транспортної продукції.

Інші витрати АТП залежать від його виробничої потужності, технічної оснащеності й структури парку рухливого складу. Зі збільшенням облікової кількості автомобілів підприємства абсолютна величина інших витрат трохи збільшується, однак це збільшення відбувається не прямо пропорційно, а в уповільненому темпі. Тому величина інших витрат на один обліковий автомобіль, як правило, тим менше, чим більше розмір АТП,

Планування інших витрат провадять по статтях кошторису на основі діючих нормативів або фактично сформованих витрат по окремих статтях за минулий період з урахуванням планованої зміни потужності підприємства, його технічної оснащеності й структури парку рухливого складу.

Склад інших витрат включає три групи: витрати на зміст апарата керування, загальновиробничі витрати, збори й відрахування.

Витрати на утримання апарата керування включають:

- відрядні витрати працівників апарата керування, які планують із урахуванням необхідної кількості поїздок у певні пункти й суми витрат на кожну поїздку по досвіду минулих років;

- витрати на службові відрядження працівників відомчої охорони;

- витрати на утримання позавідомчої сторожової (пожежної) охорони при органах внутрішніх справ;

- витрати на службові відрядження водіїв й іншого персоналу, що обслуговує службові легкові автомобілі;

- витрати на наймання службових легкових автомобілів по договорах з АТП;

- інші витрати, пов'язані з утриманням службових легкових автомобілів;

- витрати на оплату робіт, виконуваних для апарата керування обчислювальними центрами, машинолічильними станціями й бюро, централізованими бухгалтеріями, що не складаються на балансі підприємства, відповідно до рахунків і відповідно до укладених договорів;

- витрати на зв'язок: поштово-телеграфні, телефонні, витрати на утримання телефонних станцій, комутаторів, диспетчерського зв'язку;

- вартість канцелярських приладь, вартість бланків звітності й документації, витрати на зміст будинків і приміщень адміністративно-управлінського призначення;

- орендну плату;

- вартість періодичних і неперіодичних видань, довідників і каталогів, а також інші витрати по комплектуванню технічних бібліотек, що покривають не за рахунок спеціальних коштів;

- витрати на відшкодування зношування й ремонт малоцінного й швидкозношуваного інвентарю;

- економію від скорочення витрат на утримання апарата керування;

- економію від скорочення витрат, не пов'язаних з утриманням апарата керування.

До загальновиробничих витрат відносять:

- витрати на службові відрядження працівників, що не ставляться до апарата керування;

- витрати з охорони праці й техніку безпеки, які визначають на підставі складання спеціального кошторису витрат, погодженої з комітетом профспілки;

- на зміст будинків, споруджень і території підприємства. До цієї категорії ставляться витрати, пов'язані з опаленням приміщень (розраховують, виходячи з кубатури опалювальних приміщень, нормативної витрати палива на 1 м3 приміщення, виду палива і його вартості в даному районі), на водопостачання й каналізацію (приймають рівними фактичним витратам минулого періоду відповідно до розмірів підприємства), на висвітлення (визначають відповідно до встановленого ліміту витрати електроенергії на висвітлення й вартістю 1 квт • ч), пов'язані зі змістом у чистоті й порядку приміщень, території й споруджень підприємства;

- на придбання бланків виробничо-технічної документації. Їх розраховують на основі фактично сформованих витрат минулого періоду з урахуванням планованої зміни обсягу роботи й раціональної організації обліку й звітності;

- на паливо й електроенергію для технологічних потреб. Витрати на електроенергію визначають залежно від планової витрати силової електроенергії у квт ч, що обчислюють по потужності електродвигунів і річному фонду їхнього робочого часу. Знаючи витрату силової електроенергії й установлений тариф за 1 квт ч, визначають витрати на електроенергію. Витрати на паливо включають вартість ковальського й деревного вугілля, палива для підігріву води й технічних цілей. Визначають їх по встановлених нормах витрати палива на одиницю встаткування й вартості цього палива по тарифі;

- на поточний ремонт основних фондів - будинків, споруджень, верстатів, електродвигунів, силових установок й іншого встаткування майстерень,які визначають шляхом складання спеціальних кошторисів;

- на відновлення й ремонт малоцінного й швидкозношуваного інвентарю й інструментів. Розраховуються по балансовій вартості й установлених термінах служби з обліком фактично сформованих витрат по підприємству за попередній період;

- на протипожежні заходи, включаючи витрати на установку, зарядку й випробування вогнегасників, зміст протипожежних коштів і коштів наочної агітації й плановані на підставі фактично сформованих витрат за минулий період;

- пов'язані з орендою основних фондів і плановані на основі договорів на оренду тих або інших основних фондів -будинків, приміщень, складів й ін.;

- по водопостачанню на технологічні потреби. Планують по фактично сформованих витратах води в попередньому періоді, скоректованим по планованому обліковому складі автомобілів з урахуванням діючих тарифів на воду;

- витрати по змісту спеціальних автомобілів, автомобілів господарського й технічного обслуговування, у тому числі витрати на паливо, мастильні та інші експлуатаційні матеріали, зношування й ремонт шин, технічне обслуговування й ремонт, амортизаційні відрахування. Транспортні витрати визначають за загальноприйнятою методикою розрахунку по елементах витрат;

- на допоміжні матеріали, вартість яких не представляється можливим віднести на той або інший вид технічного обслуговування й ремонту автомобілів. До таких матеріалів ставляться ацетилен, карбід кальцію, кисень, охолоджувальна емульсія й ін. Планують ці витрати по фактично сформованих витратах у минулому періоді;

- зміст автоліній, включаючи витрати по оснащенню автобусних ліній, таблиці розкладів і вартості проїзду, оголошення про рух автобусів і таксомоторів, зупинні знаки (рекламні щити й ін.);

- витрати, пов'язані з переміщенням основних фондів;

- витрати на рекламу по обслуговуванню населення й ін.

До зборів і відрахувань відносять:

- збори за номерні знаки для автомобілів і причепів, збори за технічний огляд транспортних засобів;

- виплати допомог працівникам підприємств і сторонніх осіб за рішенням суду у зв’язку з каліцтвом, отриманим у результаті нещасних випадків, подій за вини АТП.

Особлива увага повинне приділятися обліку й контролю за правильною й ощадливою витратою коштів на зміст апарата керування.

Кошторис витрат і штатний розклад працівників апарата керування підприємства або об'єднання становлять і затверджують до початку відповідного року, виходячи з необхідності забезпечення строгого режиму економії витрат на керування, у повній відповідності з чинним законодавством про штати й порядок витрати коштів.

Амортизаційні відрахування. З 1 січня 2004 р. діють нові норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення активної частини основних фондів (машин, устаткування й транспортних засобів). По будинках, спорудженням і передатним устроям зберігаються діючі в 2003 р. норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення й умови їхнього нарахування.

Амортизаційні відрахування на повне відновлення активної частини основних фондів провадяться тільки до повного перенесення їхньої балансової вартості на собівартість транспортної продукції.

Відрахування на обов'язкове страхування. В умовах повного госпрозрахунку й самофінансування передбачаються відрахування на страхування основних фондів у розмірі 0,15 % від залишкової вартості й балансової вартості товарно-матеріальних цінностей.

Відсотки за короткостроковий кредит. Розмір плати за короткостроковий кредит визначають, виходячи із суми взятої позички й установленого відсотка відрахування.

Плата за природні ресурси. На 2009 р. плата за природні ресурси встановлена в розмірі 24,5 % суми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів і витрат на їхній капітальний ремонт.

При виконанні в АТП робіт різних видів (перевезення, погрузочно-розгрузочні, транспортно-експедиційні й ін.) необхідно розподіляти між ними загальну суму витрат, безпосередньо не пов'язаних з виконанням цих робіт, тобто непрямих. Сюди ставляться: фонд оплати праці працівників апарата керування, ремонтних і допоміжних робітників, цехового персоналу з нарахуваннями на соціальне страхування, інші витрати, що входять до складу матеріальних витрат, амортизаційні відрахування по основних фондах, крім рухливого складу, відрахування на обов'язкове страхування основних фондів, крім рухливого складу, плата за короткостроковий кредит, плата за природні ресурси, плата за трудові ресурси, крім водіїв і кондукторів.

Розподіл загальної суми перерахованих непрямих витрат між перевізною роботою, транспортно-експедиторськими операціями, складськими й вантажно-розвантажувальними роботами провадять пропорційно фонду оплати праці працівників основних професій цих видів робіт: водіїв і кондукторів; експедиторів, агентів і провідників; вагарів, вантажників й інших виробничих робітників.

Фонд оплати праці водіїв і кондукторів з нарахуваннями на соціальне страхування, амортизацію по рухливому складі, плату за водіїв і кондуктори відносять безпосередньо на відповідний вид перевезень.

По перевізній роботі частку непрямих витрат рекомендується розподіляти по видах перевезень (вантажним, автобусним, таксомоторним) пропорційно кількості автомобілів-днів або автомобіля-годинника перебування на підприємстві.

Розподіл непрямих витрат по вантажних перевезеннях провадиться з урахуванням типу, марки й вантажопідйомності рухливого складу на один наведений автомобіль або наведена автомобіль-година роботи.

Для приведення різних марок автомобілів до базового використають коефіцієнти, розроблені НДІАтом. Для базових автомобілів коефіцієнти приведення прийняті рівними одиниці.

Для автобусів місткістю до 40 пасажирів і легкових автомобілів коефіцієнт приведення приймається рівним 1,0, для автобусів місткістю більше 40 пасажирів - 1,5.

Деякі види непрямих витрат відносять безпосередньо на той або інший вид перевезень. Наприклад, витрати, пов'язані зі змістом автобусних станцій і павільйонів у змішаному АТП, відносять безпосередньо на автобусні перевезення.

У практичній діяльності АТП широке поширення одержав метод укрупненого розрахунку собівартості перевезень по групі змінних і постійних витрат.

У цьому випадку загальну суму витрат по тім або іншому виді перевезень розраховують по формулі 3.3 [6]:

Собщ і = Спер і Lобщ і + Скосв + Фзп в і, (3.3)

де Спер і — змінні витрати, що доводяться на 1 км загального пробігу автомобілів при виконанні і-го виду перевезень, грн.;

Lобщ і — загальний пробіг автомобілів при виконанні і-го виду перевезень, км;

Скосв і — непрямі витрати при виконанні і-го виду перевезення, грн.;

Фзп в і — фонд оплати праці водіїв при виконанні і-го виду перевезень, грн.

Собівартість 10 одиниць транспортної роботи і-го виду перевезень:

Sі = ((Собщ і = Спер і Lобщ і + Скосв + Фзп в і) х 100 х 10) / Рі (3.4)

Правильне визначення собівартості перевезень дає можливість виявляти резерви її зниження й тим самим збільшувати нагромадження підприємства, що йдуть на поліпшення матеріального добробуту його працюючих.

Складемо калькуляцію вантажних перевезень ТОВ «САТП – 2001» у 2008 р. за наступними даними: АТП здійснює перевезення вантажу за містом по дорогах III групи на 39 автомобілях КамАЗ-5511; за рік перевезено 1755 тис. т вантажу, виконано 10 930 тис. ткм і зроблено 175 512 поїздок; річний пробіг автомобілів склав 2241 тис. км; автомобіле-години в роботі — 119 330 ч; спосіб навантаження-розвантаження — механізований (провадиться екскаватором ємністю ковша — 2,5 м3); форма оплати праці водіїв відрядно-преміальна, доплати, надбавки, премії й фонд оплати праці інших категорій працівників становлять 57% відрядної заробітної плати; додаткова заробітна плата становить 9,5% від основної; балансова вартість автомобіля — 15 373 грн., непрямі витрати — 1200 грн. на 1 автомобіль у рік. Доходи по перевезеннях становлять 965,2 тис. грн. Витрати на паливо складають 455541 грн.

Визначаються витрати по заробітній платі водіїв. По заданих умовах відрядні розцінки за 1 т рівні 0,7 коп., за 1 ткм - 0,45 коп.

Заробітна плата водіїв за відрядними розцінками ЗПсд складе:

ЗПсд = (0,7 х 1755 + 0,45 х 10 930): 100 = 61,47 тис. грн.

Доплати, надбавки, премії й ФОП інших категорій працівників становлять:

61,47 х 57:100 = 35,04 тис. грн.

Додаткова заробітна плата ЗПдоп у розмірі 9,5% від основної заробітної плати дорівнює:

ЗПдоп = (61,47 + 35,04) 9,5:100 = 9,2 тис. грн.

Таким чином, фонд оплати праці водіїв й інших працівників складе:

ФОП = 61,47 + 35,04 + 9,2 = 105,71 тис. грн.

До отриманого фонду оплати праці додається сума відрахувань на соціальне страхування в розмірі 37% від цього фонду:

105,71 37:100 = 39,1 тис. грн.

Таким чином, фонд оплати праці водіїв й інших працівників:

ФОПобщ = 105,71 +39,1 = 144,81 тис. грн.

Визначаються витрати на мастильні та інші експлуатаційні матеріали.

Нормативна витрата мастильних матеріалів по кожному виді розраховується по формулі 3.11:

Асм і = Qт Ксм, (3.11)

де Ксм – нормативний коефіцієнт витрат мастильних матеріалів, числові значення якого для автомобіля КамАЗ-5511 наступні (табл. 3.3).

Таблия 3.3 – Значення нормативного коефіцієнту

Витрата консистентного змащення, на відміну від інших мастильних матеріалів, береться по нормах у кілограмах від витрати палива в літрах.

У даному випадку витрата мастильних матеріалів становить:

масло для двигунів: 785 190 х 0,04 = 31 407 л;

трансмісійне масло: 785 190 х 0,004 = 3141 л;

консистентне змащення: 785 190 х 0,003 = 2355 кг.

Прейскурантні ціни з урахуванням витрат АТП на їхнє придбання приймаються наступні: моторне масло - 0,31 грн. за 1 л; трансмісійне масло - 0,29 грн. за 1 л; консистентне змащення - 0,38 грн. за 1 кг. Сума витрат становить:

на моторне масло: 0,31 х 31 407 = 9736 грн.;

на трансмісійне масло: 0,29 х 3141 = 911 грн.;

на консистентне змащення: 0,38 х 2355 = 895 грн.

Витрата гасу встановлюється в розмірі 0,5% від витрати палива у ваговому вираженні (у даному випадку вагова витрата палива становить 785 190 х 0,825 = = 647 782 кг, де 0,825 - питома вага дизельного палива).

Витрата гасу складе:

647 782 х 0,5 : 100 = 3239 кг.

При ціні 0,085 грн. за 1 кг витрати на гас рівні:

0,085 х 3239 = 275 грн.

Витрата обтиральних матеріалів планується в розмірі 36 кг на 1 ходовий автомобіль у рік. Витрата інших матеріалів приймається в розмірі 10 грн. на кожен ходовий автомобіль у рік. Витрати на обтиральні та інші матеріали при ціні за 1 кг обтиральних матеріалів 0,74 грн. складуть:

(36 х 39) 0,74 + 10 х 36 = 1399 грн.

Загальні витрати на мастильні та інші експлуатаційні матеріали:

Сэ.м = 9736 + 911 + 895 + 275 + 1399 = 13 216 грн.

Визначаються витрати на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин:

Са.ш = 1,59 х 2 241 000 х 6 : 1000 = 21 379грн.,

де 1,59 - норма витрат на відновлення зношування та ремонт автомобільних шин на 1000 км пробігу, грн.; 6 - число коліс на автомобілі (без запасного), шт.

Визначається ремонтний фонд. Для цього потрібно визначити витрати на технічне обслуговування й поточний ремонт рухливого складу Сто, тр. Норми витрат по заробітній платі ремонтників, запасним частинам і матеріалам по всіх видах ТО та ТР на 1000 км пробігу для автомобіля КамАЗ-5511 відповідно рівні 16,82; 9,12 та 9,35 грн.

Сто,тр = 16,82 х 2241,0 + 9,12 х 2241,0 + 9,35 х 2241,0 = 37 634 + 20 438 + 20 953 = 79 025 грн.

Витрати на капітальний ремонт рівні:

Са.в = 15 373 х 0,2 х 2241 : 100 = 68 902 грн.

Всього ремонтний фонд:

Ср.ф = 79 025 + 68 902 = 147 927 грн.

Визначаються амортизаційні відрахування на повне відновлення по рухливому складі на основі діючих норм амортизаційних відрахувань:

Са.в = 15 373 х 0,3 х 2241 : 100 = 103 353 грн.

Визначаються непрямі витрати, у які входять витрати на обов'язкове страхування майна й медичне страхування, сплата відсотків за короткостроковий кредит й ін.:

Скосв = 1200 х 39 = 46 800 грн.

Визначається загальна сума витрат на перевезення Собщ, у тому числі сума змінних витрат Спер:

Собщ = 144 810 + 45 541 + 13 216 + 21 379 + 147 927 + 103 353 + 46 800 = 523 026 грн.

Спер = 45 541 + 13 216 + 21 379 + 147 927 + 103 353 = 331 416 грн.

Визначається собівартість 1 ткм (Sткм), 1 км (Sкм) і 1 ч роботи автомобілів Sач:

Sткм = 523 026 х 100 : 10 930 000 = 4,785 коп.

Sкм = 331 416 х 100 : 2 241 000 = 14,79 коп.

Sач = 46 800 х 100 : 119 330 = 139,22 коп.

Складається калькуляція собівартості, що наведена в табл. 3.4.

Таблиця 3.4 – Калькуляція собівартості вантажних перевезень

Визначемо собівартість автобусних перевезень ТОВ «САТП – 2001» у 2008 р. за наступними даними (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 – Показники автобусних перевезень ТОВ «САТП – 2001» у 2008 р.

Визначаються витрати по заробітній платі водіїв і кондукторів з урахуванням відрахувань на соціальне страхування.

На основі встановленого нормативу заробітної плати на 1 грн. доходів по Ікарус фонд оплати праці водіїв і кондукторів з відрахуваннями на соціальне страхування ФОТ складе:

ФОТ = (0,67 х 446 300) х 1,37 = 409 659 грн.

Фонд оплати праці водіїв таксомоторів з відрахуваннями на соціальне страхування складе:

ФОТ = (0,27 х 313 400) х 1,37 = 115 927 грн.

Визначаються витрати на мастильні та інші експлуатаційні матеріали.

Норми витрати масел (л) і змащень (кг) на 100 л загальної витрати палива становлять (табл. 3.5):

Таблиця 3.5 – Норми витрати масел і змащень

Витрата мастильних матеріалів дорівнює:

по Ікарус:

моторні масла: (3,2 х 1 249 476) : 100 = 39 983 л,

трансмісійні масла: (0,4 х 1 249 476): 100 = 4998 л,

консистентні змащення: (0,3 х 1 249 476) : 100 = 3748 л;

по ПАЗ:

моторні масла: (2,4 х 228 656) : 100 = 5488 л,

трансмісійні масла: (0,3 х 228 656): 100 = 686 л,

консистентні змащення: (0,2 х 228 656) : 100 = 457 л.

Витрати на мастильні матеріали при діючих прейскурантних цінах складуть:

по Ікарус:

моторне масло: 0,31 х 39 983 = 12 395 грн.,

трансмісійне масло: 0,29 х 4998= 1449 грн.,

консистентні змащення: 0,38 х 3748 = 1424 грн.;

по ПАЗ:

моторне масло: 0,31 х 5488= 1701 грн.,

трансмісійне масло: 0,29 х 686 = 199 грн.,

консистентні змащення: 0,38 х 457 = 174 грн.

Витрата гасу складе:

по Ікарус: 1 249 476 х 0,825 = 1 030 818 кг;

по ПАЗ: 228 656 х 0,74 = 169 205 кг.

При ціні 0,085 грн. за 1 кг витрати на гас складуть:

по Ікарус: 0,085 х (1 030 818 х 0,5): 100 = 438 грн.;

по ПАЗ: 0,085 х (169 205х 0,5) : 100 = 72 грн.

Витрати й витрати обтиральних матеріалів, планованих у розмірі 36 кг на один ходовий Ікарус й 24 кг на один ПАЗ у рік, при ціні 0,74 грн. складуть:

по Ікарус: 0,74 х 36 х 48 = 1279 грн.,

по ПАЗ: 0,74 х 24 х 18 = 320 грн.

Витрати на інші матеріали в розмірі 10 грн. на один ходовий автомобіль складуть:

по Ікарус: 10 х 48 = 480 грн.,

по ПАЗ: 10 х 18 = 180 грн.

Загальні витрати на мастильні та інші експлуатаційні матеріали складуть:

по Ікарус:

Ссм.а = 12 395 + 1449 + 1424 + 438 + 1279 + 480 = 17 465 грн.,

по ПАЗ:

Ссм.т = 1701 + 199 + 174 + 72 + 320 + 180 = 2646 грн.

Визначаються витрати на відновлення зношування й ремонт автомобільних шин.

По Ікарус при нормі витрат на 1000 км пробігу 1,44 грн. загальні витрати складуть:

Сш.а = 1,44 х 2 711 700 х 6 : 1000 = 23 429 грн.

По ПАЗ витрати складуть:

Сш.т = 1,01 х 1 679 600 х 4 : 1000 = 6786 грн.

Визначається ремонтний фонд.

Норми витрат на ТО й ТР по автобусах марки «Икарус-280» установлені в розмірі 59,47 грн., а по «ПАЗ-3205» - 12,79 грн.. на 1 000 км пробігу.

Сума витрат на технічне обслуговування й поточний ремонт складе:

по Ікарус: 59,47 х 2 711 700 : 1000 = 161 265 грн.,

по ПАЗ: 12,79 х 1 679 600 : 1000 = 21 482 грн.

Сума витрат на капітальний ремонт дорівнює:

по Ікарус: 45 129 х 0,2 х 2711,7 : 100 = 244 753 грн.,

по ПАЗ: 3120 х 0,25 х 1679,6 : 100 = 13 101 грн.

Ремонтний фонд складе:

по Ікарус: 161 265 + 244 753 = 406 018 грн.,

по ПАЗ: 21 482 + 13 101 = 34 583 грн.

Визначаються амортизаційні відрахування на повне відновлення по рухливому складу на основі діючих норм [15]:

по Ікарус: 45 129 х 0,18 х 2711,7 : 100 = 220 227 грн.,

по ПАЗ: 3120 х 0,26 х 1679,6 : 100 = 13 625 грн.

Визначаються непрямі витрати по видах перевезень:

по Ікарус: 0,87х 132 300 = 115 101 грн.,

по ПАЗ: 0,52 х 60 070 = 31 236 грн.

Визначається загальна сума витрат Собщ і сума зміних витрат Спер по видах перевезень:

По Ікарус:

Саобщ = 409 659 + 72 470 + 17 465 + 23 429 + 406 018 + 220277 + 115 101 = = 1 264 419 грн.;

Сапер = 72 470 + 17 465 + 23 429 + 406 018 + 220 277=739 659 грн.;

по ПАЗ:

Стобщ = 115 927 + 42 298 + 2 646 + 6 786 + 34 583+ 13 625 + 31 236 =

= 247 101 грн.;

Стпер = 42 298 + 2 646 + 6 786 + 34 583 + 13 625 = 99 938 грн.

Визначається собівартість одного пасажиро-кілометра (Sпас-км), одного кілометра (Sкм) і однієї години роботи (Sа.ч) по видах перевезень:

по Ікарус:

Sпас-км = 1 264 419 х 100 : 86 160 000 = 1,467 коп.;

Sкм = 739 659 х 100 : 2 711 700 = 27,27 коп.;

Sа.ч = 115 101 х 100 : 132 300 = 87,0 коп.;

по ПАЗ:

Sпас-км = 247 101 х 100 : 1 360 500 = 18,16 коп.;

Sкм = 99 938 х 100 : 1 679 600 = 5,95 коп.;

Sа.ч = 31 236 • 100:60 070 = 52,0 коп.

Складається калькуляція собівартості, що приведена в табл. 3.6.

Таблиця 3.6 – Калькуляція собівартості по пасажирським перевезенням

3.2 Нормування витрат на паливо

Витрати на автомобільне паливо включають витрати на всі види автомобільного палива, використовуваного на автотранспортному підприємстві для перевізної роботи, - бензин різних марок, дизельне паливо, зріджений і стиснений газ й ін.

Потреба в автомобільному паливі визначається відповідно до виробничої програми роботи рухливого складу на основі діючих норм витрати палива.

В основу нормування витрати автомобільного палива можуть бути покладені лінійні або питомі норми.

Лінійні норми витрати палива HL установлені в літрах на 100 км пробігу. Додатково для вантажних бортових автомобілів й автомобільних поїздів, що виконують роботу, що враховує в тонно-кілометрах, установлені питомі норми на кожні 100 т • км транспортної роботи (Hтр) у розмірі 2,0 л для карбюраторних й 1,3 л для дизельних автомобілів. Для вантажних автомобілів-самоскидів, крім лінійних норм на пробіг, установлена норма додаткової витрати палива на кожну поїздку з вантажем (Hz) у розмірі 0,25 л.

Нормативна витрата палива QT визначають по наступних формулах:

для бортових автомобілів [6]:

Qт. б = HL (Lобщ / 100) + Нтр (Р / 100), (3.5)

де Qт. б – нормативна витрата палива для бортових автомобілів, л / 100 км;

HL - лінійні норми витрати палива, л / 100 км;

Hтр – питомі норми транспорної роботи, л.

для автомобілів-самоскидів:

Qт. с = HL (Lобщ / 100) + Нz, (3.2)

де Нz - норма додаткової витрати палива на кожну поїздку з вантажем, л;

z - кількість поїздок;

для автобусів, таксі, легкових автомобілів й автомобілів, що працюють почасово [6]:

Qт. а = HL (Lобщ / 100) (3.3)

При розрахунку загальної нормативної потреби в паливі по підприємству необхідно враховувати зниження й підвищення норм витрати палива в різних умовах експлуатації автомобілів.

Лінійні норми витрати палива є підставою для списання палива, витраченого як АТП у цілому, так й окремими водіями, що працюють на конкретних автомобілях.

Суму витрат по кожному виді палива визначають множенням діючої ціни на загальну потребу даного виду або марки палива у відповідних одиницях виміру по формулі 3.4:

Ст = , (3.4)

де ЦТі — ціна одиниці (т, кг, л) і-го виду автомобільного палива; грн.;

QТі — планована потреба і-го виду палива у відповідних одиницях виміру (т, кг, л).

Ціна на автомобільне паливо складається з оптової ціни й витрат, пов'язаних із придбанням і доставкою палива на підприємство або централізовані заправні станції.

Питомі норми витрати палива в грамах на одиницю транспортної роботи (тонно-кілометр, пасажиро-кілометр, платний кілометр пробігу) використають для визначення ефективності використання палива по міністерству, керуванню або АТП.

Планова питома норма витрати палива [6]:

Нуд = QТі х 106 / Рі, (3.5)

де QТі -планова витрата палива і-го виду, т;

Рі — плановий обсяг транспортної роботи, т-км, пас.-км, плат. км.

Фактична питома витрата палива:

Н’уд = Q’Ті х 106 / Р’і, (3.6)

де Q’Ті — фактично витрачена кількість палива і-го виду, т;

Р’і — фактично виконана транспортна робота, т-км, пас,-км, плат. км.

Ефективність використання палива визначають порівнянням фактично отриманої питомої норми витрати палива із запланованої.

Фактична питома витрата палива залежить від ряду технічних й організаційних факторів: технічного стану рухливого складу й, у першу чергу, систем харчування, запалювання й газорозподіли двигунів; вантажопідйомності (місткості) автомобіля; технічного стану гальмової системи й ходової частини автомобіля; використання причепів; коефіцієнта використання вантажопідйомності (місткості) автомобіля; порожнього пробігу автомобіля; організації обліку витрати палива й ін.

Визначимо витрати на автомобільне паливо для вантажних перевезень ТОВ «САТП – 2001» у 2008 р.

Витрата палива Qт визначається на основі норм витрати, які для автомобіля КамАЗ-5511 установлені в наступних розмірах: на 100 км пробігу — 31,5 л, на 1 поїздку з вантажем — 0,25 л:

(31,5 х 2 241 000 : 10) + 0,25 х 175 512 = 749 793л.

Додаткова витрата палива на зимовий період установлений у розмірі 4,2% до витрати палива та становить:

749 793 х 4,2 : 100 = 31 491 л.

Витрата палива на внутрігаражні витрати встановлена у розмірі 0,5% від витрати палива на експлуатацію рухливого складу й у даному випадку дорівнює:

(749 793 + 31 491) 0,5 : 100 = 3906 л.

Усього витрата палива складе:

Са.т = 749 793 + 31 491 + 3906 = 785 190 л.

При ціні дизельного палива 5,8 грн. за 1 л загальна сума витрат на паливо складе:

Са.т = 0,058 х 785 190 = 45 541 грн.

Визначимо витрати на автомобільне паливо для пасажирських перевезень ТОВ «САТП – 2001» у 2008 р.

По Ікарус витрата палива на пробіг Qт. а при нормі 44 л на 100 км складе:

Qт. а = (44 х 2 711 700) : 100 = 1 193 148 л.

По перевезеннях ПАЗ витрата палива на пробіг Qт. т при нормі 13 л на 100 км складе:

Qт. т = (13 х 1 679 600) : 100 = 218 348 л.

Додаткова витрата палива на зимовий період складе:

по Ікарус: (1 193 148 х 4,2) : 100 = 50 112 л;

по ПАЗ: (218 348 х 4,2): 100 = 9171 л.

Витрата палива на внутрігаражні потреби складе:

по Ікарус - (1193 148 + 50 112)0,5:100 = 6216 л;

по ПАЗ - (218 348 + 9171) 0,5:100 = 1137 л.

При ціні дизельного палива 5,8 грн. за 1 л загальна сума витрат на паливо по Ікарус Са т а складе:

Са т а = (1 193 148 + 50 112 + 6216) х 0,058 = 72 470 грн.

Витрати на паливо по ПАЗ Са т а при ціні 15 коп. за 1 л складуть:

Са т а = (218 348 + 9171 + 1137) х 0,15 = 42 298грн.

Всього витрати на автомобільне паливо пасажирських перевезень:

72 470 + 42 298 = 114 768 грн.

Таким чином, загальні витрати на автомобільне паливо вантажних та пасажирських перевезень ТОВ «САТП – 2001» у 2008 р. складуть:

45 541 + 114 768 = 160 309 грн.

3.3 Економічний ефект запропонованих розробок

До заходів науково-технічного прогресу ставляться створення, виробництво й використання нових, реконструкція або модернізація існуючих коштів і знарядь праці (машин й устаткування, будинків, споруджень, передатних устроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для задоволення потреб населення), технологічних процесів, у тому числі утримуючі винаходи й раціоналізаторські пропозиції, а також способів і методів організації виробництва, праці й керування [11].

Показник економічного ефекту на всіх етапах реалізації заходів науково-технічного прогресу визначається як перевищення вартісної оцінки результатів над вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за весь строк здійснення цих заходів.

На стадіях техніко-економічного обґрунтування заходів науково-технічного прогресу, вибору найкращого варіанта, при формуванні планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НИОКР) повинен дотримуватися народногосподарський підхід, що припускає:

проведення оцінки ефективності заходів науково-технічного прогресу за умовами використання продукції з обліком всіх супутніх позитивних (а також негативних, якщо вони є) результатів в інших сферах народного господарства, включаючи соціальну, екологічну, зовнішньоекономічну сфери;

проведення розрахунку економічної ефективності по всьому циклі розробки й реалізації заходів НТП за встановлений для кожного заходу період, включаючи проведення НИОКР, освоєння й серійне виробництво, а також період використання результатів здійснення заходів у народному господарстві;

застосування в розрахунках системи економічних нормативів й інших установлюваних обмежень, облік економічної нерівноцінності витрат і результатів, здійснюваних й одержуваних у різні моменти часу, що досягається їхнім приведенням до єдиного розрахункового року;

застосування в розрахунках єдиного по народному господарству нормативу ефективності капітальних вкладень і диференційованих нормативів плати за трудові й природні ресурси, а також застосування кошторисної вартості, тарифів, цін (действую-цих або перспективних), що відображають якість й ефективність продукції для споживача.

Величина економічного ефекту, обумовлена по усло-шям використання продукції, відображає сумарний внесок всіх стадій циклу НИОКР — виробництво— використання й рассчитівается до встановлення цін на науково-технічну продукцію й продукцію виробничо-технічного призначення.

При визначенні економічного ефекту за умовами про-ізводства використаються діючі оптові, роздрібні ціни тарифи на продукцію й послуги; установлені чинним законодавством нормативи плати за виробничі ресурси (виробничі фонди, трудові й природні); діючі нормативи відрахування від прибутку підприємств й об'єднань у державний і місцеві бюджети, вищестоящим організаціям для формування централізованих галузевих фондів і резервів; правила й норми розрахунку підприємств із банком за наданий кредит або зберігання власних коштів; нормативи перерахунку валютного виторгу й т. п.

Загальний підхід до вибору найкращого варіанта реалізації заходів науково-технічного прогресу на етапі техніко-економічного обґрунтування зводиться до наступного.

Відбираються варіанти з потенційно можливих, кожен з яких задовольняє всім заданим обмеженням: соціальним стандартам, екологічним вимогам, за часом реалізації й ін. У число розглянутих варіантів обов'язково включаються найбільш прогресивні техніко-економічні показники, які перевершують або відповідають кращим світовим досягненням (не тільки освоєним у виробництві, але - при наявності інформації - і намічуваним до випуску в перспективі). При цьому повинні враховуватися можливості закупівлі техніки за рубежем у необхідній кількості, організації власного виробництва на основі придбання ліцензій, організації спільного виробництва із закордонними країнами.

По кожному варіанті із числа що допускають визначаються (з урахуванням динаміки) витрати, результати й економічний ефект. Кращим признається варіант, у якого величина економічного ефекту максимальна, або - за умови тотожності корисного результату - витрати на його досягнення мінімальні.

Економічний ефект заходів науково-технічного прогресу розраховується за умовами використання продукції за розрахунковий період. Сумарний по роках розрахункового періоду економічний ефект [17]:

Эт = Рт – Зт, (3.7)

де Рт — вартісна оцінка результатів здійснення заходів науково-технічного прогресу за розрахунковий період;

Зт — вартісна оцінка витрат на здійснення заходів науково-технічного прогресу за розрахунковий період.

Розрахунок економічного ефекту проводиться з обов'язковим використанням приведення різночасних витрат і результатів до єдиного для всіх варіантів заходу науково-технічного прогресу до моменту часу — розрахунковому року tр. Як розрахунковий рік звичайно приймається найбільш ранній у всіх розглянутих варіантах календарний рік, що передує початку випуску продукції або використання у виробництві нової технології, нових методів організації праці або керування.

Приведення різночасних витрат і результатів всього років періоду реалізації заходу до розрахункового року здійснюються шляхом множення їхньої величини за кожний рік на коефіцієнт приведення αt (табл. 4.1) [17].

Вартісна оцінка результатів за розрахунковий період здійснюється в такий спосіб:

Pt = , (3.8)

де tн, tк — відповідно початковий і кінцевий коди розрахункового періоду.

Таблиця 4.1 – Коефіцієнт приведення одночасних витрат та результатів до розрахункового року

Як початковий рік розрахункового періоду застосовується рік початку фінансування робіт зі здійснення заходу, включаючи проведення наукових досліджень.

Кінцевий рік розрахункового періоду визначається моментом завершення всього життєвого циклу заходів науково-технічного прогресу, що включає розробку, освоєння, серійне виробництво, а також використання результатів здійснення заходів у народному господарстві. Кінцевий рік розрахункового періоду може визначатися плановими (нормативними) строками відновлення продукції за умовами її виробництва й використання або термінами служби засобів праці (з урахуванням морального старіння). При відсутності таких нормативів кінець розрахункового періоду встановлюється з урахуванням специфіки галузі.

Вартісна оцінка результатів визначається як сума основних Рtо і супутніх Рtc результатів.

Вартісна оцінка основних результатів заходу:

для нових предметів праці [17]:

Рtо = (Аt / Уt) х Цt, (3.9)

де Аt — обсяг застосування нових предметів праці в t-м року;

Уt — витрата предметів праці на одиницю продукції, виробленої з їхнім використанням в t-м року;

Цt — ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що випускає з використанням нового предмета праці в t-м року;

для засобів праці тривалого користування:

Рtc = Цt х Аt х Вt, (3.10)

де Цt — ціна одиниці продукції з урахуванням ефективності її застосування), виробленої за допомогою нових засобів праці t-м році;

Аt – обсяг застосування нових засобів праці в t-м року;

Вt — продуктивність засобів праці в t-м року.

Вартісна оцінка супутніх результатів включає додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства, а також економічні оцінки соціальних й екологічних наслідків реалізації заходів науково-технічного прогресу.

Соціальні й екологічні результати здійснення заходу науково-технічного прогресу визначаються при його опеньку по ступені відхилення соціальних й екологічних показників від цільових нормативів, установлених у централізованому порядку, і масштабів впливу на навколишнє середовище й соціальну сферу. Порушення цільових нормативів при цьому не допускається. Вартісна оцінка зазначених результатів може проводитися по формулі 4.5:

Рtc = , (3.11)

де Рtc — вартісна оцінка соціальних й екологічних результатів заходу в t-м року;

Rit — величина окремого результату (у натуральному вимірі) з урахуванням масштабу його впровадження в t-м року;

ait —стоимостная оцінка одиниці окремого результату в t-м році;

n — кількість показників, що враховують при визначенні впливу заходу на навколишнє середовище й соціальну сферу.

Витрати на реалізацію заходів науково-технічного прогресу за розрахунковий період включають витрати на виробництво й використання продукції [6]:

Зт = Зпт + Зит, (3.12)

де Зпт — витрати на виробництво продукції за розрахунковий період;

Зит — витрати на використання продукції (без обліку затратна перетворення самої продукції) за розрахунковий період.

Витрати на виробництво (використання) продукції розраховуються одноманітно:

Зtп(и) ∑ Зtп(и) αt = ∑ (Иt + Кt - Лt) х αt, (3.13)

де Зtп(и) — величина витрат всіх ресурсів в t-м році (включаючи витрати на одержання відповідних результатів);

Иt — поточні витрати при виробництві (використанні) продукції в t-м році без обліку амортизаційних відрахувань на реновацію;

Кt — одноразові витрати при виробництві (використанні) продукції в t-м році;

Лt — залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, що вибувають в t-м році.

У тих випадках, коли на кінець розрахункового періоду залишаються основні фонди, які можуть використатися ще ряд років, величина Лt визначається як залишкова вартість зазначених фондів.

Для заходів науково-технічного прогресу, що характеризуються стабільністю техніко-економічних показників (обсягів виробництва, показників якості, витрат і результатів) по роках розрахункового періоду, розрахунок економічного ефекту проводиться по формулі 4.8 [17]:

Эг = (Рг – Зг) / (Р + Ен), (3.14)

де Рг — змінена по роках розрахункового періоду вартісна оцінка результатів заходу науково-технічного прогресу, що включає основні й супутні результати;

Зг - незмінені по роках розрахункового періоду витрати на реалізацію заходів науково-технічного прогресу;

Зг = И + (kр + Ен) х К, (3.15)

де И — річні поточні витрати при використанні продукції (без обліку амортизації на реновацію);

kр — норма реновації основних фондів при використанні продукції, обумовлена з урахуванням фактору часу (табл. 4.2);

Ен — норматив приведення різночасних витрат і результатів, чисельно дорівнює нормативу ефективності капітальних вкладень (Ен = 0,1);

К — одноразові витрати при використанні продукції (у випадку їхнього розподілу за часом вони провадяться по факторі часу до розрахункового року).

Визначимо економічну доцільність використання причепів на міжміських перевезеннях вантажів ТОВ «САТП – 2001». Порівнюється перевезення вантажів одиночним автосамосвалом Камаз-5320 й автопоїздом у складі автомобіля Камаз-5320 і причепа ГКБ-8350 за даними, наведеним у табл. 4.3 [17].

Таблиця 4.2 – Коефіцієнт реновації основних фондів, визначених з урахуванням фактору часу

Таблиця 4.3 – Вихідні дані для визначення економічної ефективності використання причепів

У зв'язку з тим що даний захід характеризується стабільністю техніко-економічних показників (обсягу виробництва, витрат і результатів) по роках розрахункового періоду, розрахунок економічного ефекту за розрахунковий період (6 років) провадиться по порівнюваних варіантах по формулі 4.10:

Эт = (Dr – Cr) / (kp + Eн) (3.16)

Для визначення вартісної оцінки результатів Dr і витрат Cr при використанні автомобілів КамАЗ-5320 без причепа і з причепом визначається їхній річний виробіток у тоннах по формулі 4.11:

WQ = (Дк αи Тн Vt β γ qn) / (lе.г + Vt β tп-р) (3.17)

Звідси

WQ КамАЗ = 9547,4 т

WQ КамАЗ з пр = 14522,4 т

Для визначення вартісної оцінки результатів (доходів) і витрат на перевезення вантажів визначаються автомобіле-години роботи й загальний пробіг.

Автомобіле-години роботи АЧр для одиночного автомобіля й автомобіля із причепом будуть рівні:

АЧр = Дк αн Тн = 365 х 0,73 х 12,5 = 3330 ч.

Загальний пробіг складе:

Lобщ КамАЗ = (Тн Vt lе.г) / (lе.г + Vt β tп-р) х Дк αи = 110 816 км

Lобщ КамАЗ з пр= 84 278 км

Вартісна оцінка результатів роботи складе:

DКамАЗ = Ц х WQ = 2,7 х 9547,4 = 25778 грн.

DКамАЗ з пр = 2,7 х 14522,4 = 39210 грн.

Сума змінних витрат Спер без обліку амортизації на повне відновлення складе:

Спер КамАЗ = Sкм х Lобщ = 0,1113 х 110816 = 12 334 грн.

Спер КамАЗ з пр = 0,1579 х 84278 = 13 307 грн.

Сума постійних витрат Спост складе:

Спост КамАЗ = Sа.ч АЧр = 0,596 х 3330 = 1 985 грн.

Спост КамАЗ з пр = 0,655 х 3330 = 2 181 грн.

Заробітна плата водіїв з відрахуваннями на соціальне страхування складе:

ЗПКамАЗ = 0,21 х 25778 = 5 413 грн.

ЗПКамАЗ з пр = 0,21 х 39210 = 8234 грн.

Загальна сума річних поточних витрат ТОВ «САТП – 2001» складає:

при використанні одиночного автомобіля КамАЗ:

Ст 1 = Спер + Спст + ЗПв = 12334 + 1985 + 5413 = 19732 грн.

при використанні автомобіля КамАЗ з причепом:

Ст 2 = 13307 + 2181 + 8234 = 23722 грн.

Вартісна оцінка з урахуванням капітальних вкладень та амортизаційних відрахувань на реновацію складе:

Сг КамАЗ = Ст 1 + (kp + Eн) х К = 19732 + (0,1296 + 0,1) х 16350 = 23 486 грн.

Сг КамАЗ з пр = 23 722 + (0,1296 + 0,1) х 21650 = 28 693 грн.

Економічний ефект за розрахунковий період складе:

при використанні одиночного автомобіля КамАЗ:

Эт = (25778 – 23486) / (0,1296 + 0,1) = 9983 грн.

при використанні автомобіля КамАЗ з причепом:

Эт = (39210 – 28693) / (0,1296 + 0,1) = 45 806 грн.

∆ Эт = 45806 – 9983 = 35 823 грн.

Таким чином, використання автомобіля КамАЗ з причепом значно ефективніше, ніж одного автомобіля.

ВИСНОВКИ

Собівартість продукції - виражені в грошовій формі витрати на її виробництво й реалізацію. Об'єктом дослідження є господарська діяльність ТОВ «САТП - 2001». В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємств.

П(С)БО № 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

На побудову обліку виробничих витрат впливає безліч факторів, які доцільно об’єднати в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні та технологічні.

Отже, одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції.

В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємств. Вирахування цього показника необхідно для оцінки виконання плану по даному показнику і його динаміки; визначення рентабельності виробництва й окремих видів продукції; здійснення внутрівиробничого госпрозрахунку; виявлення резервів зниження собівартості продукції; визначення цін на продукцію; вирахування національного доходу в масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обґрунтування рішення про виробництво нових видів продукції й зняття з виробництва застарілих.

Керування витратами виробництва й реалізації продукції з метою їхньої мінімізації на підприємстві є складовою частиною керування підприємством у цілому. Керування витратами на підприємстві необхідно насамперед для:

одержання максимального прибутку;

поліпшення фінансового стану фірми;

підвищення конкурентоздатності підприємства й продукції;

зниження ризику стати банкрутом й іншими цілей.

Собівартість продукції перебуває у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає більшу частину вартості продукції й залежить від зміни умов виробництва й реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється залежно від змін у техніку, технології, організації виробництва, у структурі і якості продукції й від величини витрат на її виробництво

Істотного зниження собівартості продукції на підприємстві можна досягти тільки за рахунок розробки й реалізації комплексної програми зниження витрат, що повинна бути постійно діючої й періодично коректуватися з урахуванням змінюваних обставин.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1.  Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – С. 303 – 458.

2.  Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / За редакцією проф.. М.В. Афанасьєва. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 410 с.

3.  Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М., Чижевська Л.В. «Бухгалтерський управлінський облік» - Житомир: ПП «Рута», 2002. – 327 с.

4.  Верхогляд В. Планируем производственную себестоимость: с чего начать. // Баланс, 2004. - №34. - с. 37 – 39.

5.  Голованенко С.Л., Жарова О.М., Маслова Т.И. Анализ хозяйственной деятельности автотранспортных предприятий. Под ред. С.Л. Голованенко. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. Ун-те, 1982. – 280с.

6.  Жарова О.М. Типовые задачи по экономике автомобильного транспорта: Учеб. Пособие для автотрансп. Спец. Вузов. – М.: Высшая школа, 1991. – 223 с.

7.  Задоя А.А., Петруся Ю.Е. Основы экономической теории: Учебное пособие. – М.: Рыбари, 2000. – 479 с.; ил.

8.  Колесникова Л.А. Рыночный подход к калькулированию себестоимости продукции. // Вісник. №3(11): ХДЕУ: - Х. 1999. - с. 70 – 72.

9.  Крысенко Т. Взаимность бухгалтерського и управленческого учета при классификации расходов и формировании себестоимости. // Бухгалтерия. Налоги. Бизнесс. – 2005. – №6. - с. 34 – 39.

10.  Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф. С.В. Мочерного; Худож. Оформ. В.М. Штогрина. – Тернопіль: АТ «Тарнекс» за участю АТ «НОЙ» та вид-ва «Світ», 1993 – 688 с.

11.  Основы экономических знаний для абитуриентов: Учебное пособие / Орлов П.А., Хохлов Н.П. и др.; (Под общ. ред. П.А. Орлова). – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2003. – 212 с.

12.  Плешанкова Л. Формирование себестоимости и цены продукции. // Баланс. – 2004. № 18. - С. 33 – 37.

13.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 // www.rada.gov.ua.

14.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 // www.rada.gov.ua.

15.  Пустовіт Г. Особливості обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості готової продукції в малих підприємствах. // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. №5. - с. 7 – 11.

16.  Рындя А. Себестоимость в финансовой отчетности. // Налоги и бухгалтерский учет. – 2004. - №27. - с. 47 – 50.

17.  Справочник инженера-экономиста автомобильного транспорта / С.Л. Голованенко, О.М. Жарова, Т.И. Маслова, В.Г. Посыпай. Под ред. С.Л. Голованенко. – 3-е издание; перераб. и доп. – К.: Тэхника, 1991. – 351 с.

18.  Статистичний щорічник Харківської області в 2006 році. – Харків, 2007. - 595 с.

19.  Типове положення “Про планування, облік і калькулювання собівартості продукції ( робіт, послуг) у промисловості” від 26.04.96 №473 // Відомості Верховної Ради України. – 1996.- №50.- С. 819 - 830.

20.  Україна в цифрах 2007. Статистичний довідник. Київ «Видавництво «Кольсунтант»,2008. - 265 с.

21.  Фінанси підприємства. Учбовий посібник. Під ред. Бурковського В.В. – Дніпропетровськ: Пороги, 2004 р. – 346 c.

22.  Фінанси підприємства: Підручник. За ред. Поддєрьогіна А.М. – К.: КНЕУ, 1998 р. – 298 с.

23.  Череп А. Можливості застосування нових організаційних структур управління з метою зниження собівартості продукції. // Вісник Національної академії і державного управління при Президентові України. - 2005. - №2. - С. 208 – 215.

24.  Череп А.В. Управління собівартістю : Моногр./ Запорізький національний технічний університет. Х.: ІНЖЕК, 2005. – 373 с.

25.  Шеремет А.Д., Сайфулін Р. С. Фінанси підприємства – М.: ИНФРА, 1997 р. – 218 с.

26.  Юровский Б. Планирование, учет и анализ себестоимости продукции. // Энциклопедия бухгалтера и экономиста. – 2004. - №8 - с. 7 – 237.

27.  Юровский Б. Себестоимость продукции: планирование, учет, анализ. / Метод. рек. – Х.: Консультант, 2003. - 202 с.

28.  Экономика: Учебник. 3-е изд.; перераб. И доп. / Под ред. д-ра экон. наук проф. А.С. Булатова. – М.: Экономистъ, 2004. – 896 с.

29.  Экономика предприятия: Учебн. Пособие. (П. А. Орлов и др.); Под общей редакцией П.А. Орлова. – Харьков: РИО ХГЭУ, 2000. – 401 с.

30.  Экономическая теория: Учебное пособие. / Е.М. Воробьев, А.А. Гриценко, М.Н. Ким. – «Фортуна – Пресс», 1997 г. - 410 с.