Дипломная работа: Аналіз діяльності комерційних банків

Дипломная работа: Аналіз діяльності комерційних банків

Дипломная работа

Об‘єкт дослідження — Запорізьке регіональне управління КБ “Приватбанк”.

Мета роботи — поліпшення фінансово-економічного стану комерційного банку за рахунок підвищення ефективності проведення його основних операцій та удосконалення методики їх аналізу.

Метод дослідження — структурний аналіз.

В роботі викладено теоретичні основи проведення основних операцій банку та оцінка їх ефективності; фактори і резерви підвищення фінансових результатів банку; методологічні підходи до фінансового аналізу кредитних, депозитних і розрахункових операцій; рекомендовано напрямки удосконалення методики аналізу і поліпшення фінансово-економічного стану банку. Фінансовий аналіз операцій комерційного банку підказує, як забезпечити його дохідність та ліквідність, витримати конкуренцію на ринку банківських послуг, здобути довіру вкладників та клієнтів.

Вступ

В умовах становлення та розвитку банківської системи України актуальна проблема аналізу діяльності банківських установ з метою оцінювання їхньої інвестиційної привабливості, надійності та фінансової стійкості.

Аналіз діяльності банку повинен містити реальну та всебічну оцінку досягнутих результатів, висвітлювати позитивні й негативні аспекти його роботи, визначати конкретні шляхи вирішення загальних проблем. Він є відправним пунктом ефективного управління як кожним конкретним комерційним банком, так і банківською системою в цілому, а також вихідною базою для прийняття управлінських рішень на всіх рівнях.

Аналізом керуються при виконанні більшості банківських операцій — він підказує, як забезпечити дохідність та ліквідність банку, витримати конкуренцію на ринку банківських послуг, здобути довіру вкладників та клієнтів.

Результати фінансового аналізу дозволяють застережити споживачів банківських послуг від проблемних банків, самі кредитні установи потребують об’єктивної та надійної системи оцінки поточного (і, можливо, перспективного) стану, оскільки ефективність управління комерційним банком визначає можливість здійснювати свою діяльність уміло та в повній відповідності з потребами й економічними цілями держави, чого не можливо досягнути, не маючи оперативної інформації.

Мета даної роботи полягає в спробі довести необхідність проведення фінансового аналізу банку, привести наявний на цей час інструментарій оцінки проведення основних банківських операцій (на прикладі конкретного банку), виявити недоліки існуючих в Україні підходів і показати приклади із зарубіжного досвіду.

Завданням цієї дипломної роботи є розробка напрямків підвищення ефективності проведення основних операцій банку та поліпшення його фінансово-економічного стану, що визначило необхідність аналізу цих операцій за різними методиками.

Метою даної роботи є також розгляд фінансових результатів банку як наслідків його успіхів або невдач в сфері кредитування, надання депозитних послуг та розрахунково-касового обслуговування. Для досягнення поставлених цілей в цій дипломній роботі вирішено наступні задачі:

— розглянуто теоретичні основи проведення основних операцій банку та оцінка їх ефективності, де вивчено особливості надання кредитних, депозитних і розрахункових послуг;

— вивчено фактори і резерви підвищення фінансових результатів банку, а також методологічні підходи до аналізу діяльності комерційного банку;

— проведено аналіз ефективності основних банківських операцій з викладенням його методики на прикладі Запорізького регіонального управління КБ “Приватбанк”;

— рекомендовано напрямки удосконалення методики фінансового аналізу і напрямки поліпшення фінансово-економічного стану банку за рахунок підвищення ефективності надання основних банківських послуг.

1 Методологічні принципи аналізу банківської діяльності

1.1 Економічна сутність і задачі фінансового аналізу

Розвиток банківської системи, її надійність в умовах ринкової економіки великою мірою залежать від стану і якості аналітичної роботи у центральному банку країни та комерційних банках. Аналіз діяльності банку повинен містити реальну та всебічну оцінку досягнутих результатів, висвітлювати позитивні й негативні аспекти його роботи, визначати конкретні шляхи вирішення загальних проблем.

Банки на ринку діють із різною ефективністю. Але простежується така закономірність: далеко позаду залишають конкурентів ті, хто бездоганно обслуговує клієнтів і робить це з мінімальними витратами. Оцінюючи ефективність діяльності банку, надзвичайно важливо звіряти її з вимогами ринку. Кваліфіковано зроблений економічний аналіз діяльності банків є джерелом цінної інформації для самих банків, юридичних та фізичних осіб (як потенційних клієнтів банку), Національного банку України.

Кожна з перелічених сторон-контрагентів у процесі аналізу дбає про власні цілі.

Комерційні банки ставлять перед собою такі завдання:

— визначити, як зробити банківські доходи якісними і стійкими;

— дотриматися всіх вимог щодо ліквідності;

— підтримувати капітал у стані адекватності й достатності;

Аналіз прибутковості, ліквідності й достатності капіталу банку дає змогу оцінити ефективність управління, конкурентоспроможність банку на ринку послуг, а також зважити вплив фінансової політики держави на діяльність банківської системи в цілому.

Економічна робота у банку, як і визначення класу кредитоспроможності позичальника, аналіз стану обліку та звітності, укладання угод, обов’язково передбачає аналіз фінансового стану банку, на основі якого:

приймаються управлінські рішення;

координується діяльність різних підрозділів і служб;

з’ясовується об’єктивна оцінка результатів діяльності установи і перспектив її розвитку;

визначається надійність і фінансова стійкість банку-партнера, клієнта, кореспондента.

Юридичні та фізичні особи, проаналізувавши опубліковані баланси і звіти про прибутки та збитки, приймають рішення щодо доцільності співробітництва з тим чи іншим банком.

Національний банк України на основі аналізу діяльності банків прогнозує ситуацію на кредитних ринках країни, робить висновки щодо стійкості та надійності банківської системи в цілому, контролює виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об’єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку. А суб’єктами водночас можуть бути і комерційні банки, і їхні контрагенти, серед них — центральний банк, інші кредитні установи, аудиторські фірми, реальні й потенційні клієнти та кореспонденти, інші юридичні та фізичні особи.

Основна мета аналізу діяльності банку — забезпечити оптимальну структуру активних і пасивних операцій задля отримання і кінцевому підсумку максимального прибутку. За аналізом звітності визначають фінансову стабільність і надійність банку, доцільність і перспективи його подальшої діяльності.

Аналіз фінансових форм звітності — це процес оцінки поточного й минулого фінансового стану банку та основних результатів його діяльності. Першочерговим завданням аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогноз майбутніх результатів діяльності банку.

Аналіз діяльності комерційного банку включає:

оцінку стану та результатів діяльності банку на момент проведення аналізу;

порівняння стану та результатів діяльності банку за вибраний період;

порівняння результатів діяльності банку з результатами діяльності інших комерційних банків;

узагальнення результатів аналізу та підготовку рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на поліпшення діяльності банку.

При оцінці стану і результатів діяльності банку необхідно:

провести аналіз структури активних і пасивних операцій;

визначити значення показників, які характеризують достатність капіталу і ліквідність балансу банку, та виконання нормативів, встановлених Національним банком;

провести аналіз прибутковості діяльності банку.

Аналіз структури активних і пасивних операцій може біти ясним і кількісним. При якісному аналізі активних операцій визначаються напрямки використання коштів банку, а при аналізі пасивних операцій — джерела власних і залучених коштів. При кількісному аналізі активних операцій спочатку слід визначити виконання нормативу мінімального розміру обов’язкових резервів, депонованих в Національному банку. Далі визначаються відносна вага напрямків використання коштів банку, за якими можна оцінити їх значимість в активних операціях. При кількісному аналізі пасивних операцій можна аналогічно визначити відносну вагу різних джерел коштів банку, за якими оцінюється стратегія, яка використовується керівництвом банку в роботі по залученню коштів. Деталізація кількісного аналізу активних і пасивних операцій буде, звісно, залежати від детальності інформації, яка доступна особі, що проводить аналіз.

При аналізі достатності капіталу і ліквідності балансу банку необхідно, насамперед, розрахувати відповідні показники (коефіцієнти), на основі яких можна перевіряти виконання нормативів, встановлених для комерційних банків НБУ. До таких нормативів належать:

мінімальний розмір статутного капіталу;

граничне співвідношення між розміром статутного капіталу банку і сумою його активів з урахуванням оцінки ризику;

показники ліквідності балансу;

максимальний розмір ризику а одного позичальника.

При виявленні порушень нормативів НБУ може пред’явити засновникам комерційних банків вимоги про проведення заходів щодо фінансового оздоровлення банку (збільшення капіталу, зміна структури активів тощо).

Нормативи для комерційних банків, встановлені НБУ, можуть бути як директивними, обов’язковими до виконання, так і оцінними, рекомендованими для аналізу діяльності та фінансового стану комерційних банків.

Крім вказаних показників для більш повного аналізу достатності капіталу і ліквідності балансу банку доцільно розрахувати і інші показники (коефіцієнти), які використовуються в практиці банків і приводяться в спеціальних вітчизняній і зарубіжній літературі.

Аналіз прибутковості діяльності комерційних банків включає:

розрахунок показників, які характеризують прибутковість діяльності банку в цілому;

якісний і кількісний аналіз структури доходів і витрат;

аналіз прибутковості окремих операцій банку.

При аналізі прибутковості діяльності банку в цілому можуть бути використані показники (коефіцієнти) прибутковості (рентабельності), які застосовуються в практиці роботи банків.

Якісний і кількісний аналіз структури доходів і витрат банку може бути проведено аналогічно вищевикладеному аналізу структури активних і пасивних операцій. При цьому деталізація аналізу структури доходів і витрат також буде визначатися детально інформації, яка доступна особі, що проводить аналіз.

При аналізі прибутковості окремих операцій банку повинні враховуватися отримані доходи, а також прямі та непрямі витрати на їх проведення. В зарубіжних банках такому аналізу приділяється особлива увага, оскільки на його основі можна скоротити обсяг менш прибуткових операцій і збільшити обсяг більш прибуткових, реорганізувати структурні підрозділи банку тощо.

При порівнянні стану і результатів діяльності банку за вибраний період також може бути проведено якісний і кількісний аналіз. При якісному аналізі роблять висновки про активність банку в сфері розширення його діяльності як по залученню коштів нових категорій вкладників, так і по проведенню нових видів операцій, пов’язаних з розміщенням коштів банку. При кількісному аналізі можна зробити висновки при зміни значущості окремих операцій в діяльності банку, а також про поліпшення чи погіршення показників, які її характеризують.

Порівняння результатів діяльності банку з результатами діяльності інших банків необхідне для оцінки ролі та місця банку в кредитно-фінансовій системи країни, а також для більш повної оцінки ефективності його роботи.

Узагальнення результатів проведеного аналізу дозволяє визначити фактори, які впливають на діяльність банку, і підготувати рекомендації по прийманню управлінських рішень, спрямованих на її поліпшення.

1.2 Інформаційне забезпечення аналізу.

Інформаційними джерелами для аналізу діяльності банку є:

— балансовий звіт комерційного банку;

— звіт про кредитний портфель;

— звіт про залишки за депозитами;

— звіт про прибутки та збитки комерційного банку;

— звіт про дотримання нормативів відкритої валютної позиції;

— звіт про відкриті валютні позиції;

Аналізуючи фінансову звітність, підраховують середні показники ключових категорій балансового звіту за період, що покривається цими даними, та визначають:

стан надходжень — за прибутком на середні активи та капітал;

коефіцієнти приросту ключових показників (позик депозитів та капіталу);

продуктивність роботи персоналу — отримані та сплачені середні процентні ставки;

вартість посередництва.

За такого підходу за вироблення ключових показників діяльності поєднують дані балансового звіту та звіту про фінансові результати, що не залежать від розміру банку. Їх порівнюють із даними інших банків та між собою. Оскільки доходи й видатки аналізують щодо середніх активів та зобов’язань за період, охоплений звітом про фінансові результати, то можуть порівнюватися різні за тривалістю періоди часу.

1.3 Критерії і види фінансового аналізу.

За періодичністю проведення аналіз поділяють на:

— щоденний;

— щотижневий;

— місячний;

— квартальний;

— річний.

Залежно від спектра питань, які вивчаються, аналіз поділяють на:

повний, тобто вивчаються всі аспекти діяльності банку, його зовнішні та внутрішні зв’язки;

тематичний, коли з метою поліпшення окремих напрямів діяльності банку розглядається лише вузьке коло питань.

За метою і характером розрізняють:

попередній аналіз який застосовують, щоб, оцінивши стан рахунків, з’ясувати чи спроможний комерційний банк здійснювати ті чи інші операції;

оперативний аналіз, який проводиться у ході поточної діяльності банку з метою перевірки дотримання нормативів та інших показників. У разі необхідності вживаються термінові заходи щоб підтримувати на належному рівні нормативи та інші показники, а також одержувати достатній прибуток;

остаточний (подальший) аналіз, необхідний для визначення ефективності роботи комерційного банку у звітний період, виявлення резервів підвищення дохідності;

перспективний аналіз, що застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому періоді, вибору нових видів операцій та визначення внутрібанківської політики.

Залежно від об’єкта аналіз поділяється на шість видів:

— функціональний аналіз дає змогу з’ясувати спеціалізацію, місце установи в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також допомагає оцінити ефективність і доцільність функцій, які виконує банк. Такий аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірі депозитів і кредитів, частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і вкладень. Мета функціонального аналізу — виявити можливості щодо підвищення прибутку від банківських операцій та їх ліквідність. Її досягають, відмовляючись від неефективних та обираючи прогресивні шляхи виконання потрібних операцій;

— структурний аналіз здійснюється за видами банківських операцій. Базується на відсоткових значеннях кожного рядка таблиці щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей відображують зміни питомої ваги активів чи пасивів та прибутків або збитків від окремих операцій банку;

— операційно-вартісний аналіз розгортає масштабну картину становища банку при визначенні його дохідності, допомагає точніше оцінити вартість конкретних операцій, їх прибутковість чи збитковість. Аналіз дає змогу з’ясувати значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку, розробити основні напрями депозитно-позичкової політики щодо конкретних контрагентів із метою максимізації доходу.;

— рейтінговий аналіз має виняткове значення для комплексної оцінки фінансового стану комерційних банків і порівняних їх між собою. Рейтинг визначають на підставі висновків, зроблених спеціалістами різних категорій;

— факторний аналіз покликаний з’ясувати вплив окремих чинників на показники фінансового стану банку, виявити його сильні та слабкі сторони, зорієнтувати, як найповніше використовувати внутрішні резерви, приймати правильні управлінські рішення та розробляти стратегію розвитку. В практиці факторного аналізу застосовують методи ланцюгових підставлень і пайової участі;

— макроекономічний аналіз дає змогу визначити масштаби активно-пасивних операцій та обсяг банківського прибутку, а також рівень участі комерційного банку чи групи банків у форсуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів. Як правило, його проводить центральний банк.

Хоча напрями та критерії, за якими аналізується робота банку, досить різноманітні, технологія проведення аналізу єдина і передбачає такі етапи:

— попередний;

— аналітичний;

— заключний (інтеграційний).

На попередньому етапі звітність готують до подальшої аналітичної роботи: оцінюють правильність складання і ступінь достовірності отриманих даних, групують окремі статті балансу, звіту про прибутки і збитки, складають аналітичні таблиці та відбирають певні показники, потім на основі опрацьованої первинної інформації відбирають абсолютні й відносні показники, які характеризують ту чи іншу сторону діяльності банку, і визначають порядок їх розрахунку. Зрештою, всі показники групують в аналітичні таблиці відповідно до запланованих напрямів досліджень. На аналітичному етапі визначають вид та необхідну кількість аналітичних таблиць, обирають методи аналізу, форми відображення динаміки та структури досліджувальних показників, роблять необхідні розрахунки.

На заключному етапі аналізу описують отримані результати розрахунків, роблять висновки, готують аналітичні записки, коментарі, доповіді. Слід зазначити, що результати виконаних аналітичних процедур не є єдиними і безумовними критеріями для остаточного висновку щодо фінансового стану банку.

2 Економічна сутність основних банківських операцій

2.1 Сутність і роль банківських операцій

Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо. Основою цього є торгівля грошима як особливим товаром — передумовою забезпечення економіки достатньою кількістю платіжних засобів.

Визначальним щодо суті банківського продукту є базові функції комерційних банків. Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого — створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатами тих же операцій.

Безготівкові платіжні засоби створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі надання позик клієнтам і проведення розрахунків, що призводить до загального розширення грошової маси. При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дає змогу збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту — зменшувати її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки.

Другу складову банківського продукту становлять різноманітні послуги, що надаються комерційними банками, — депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. При цьому для з’ясування суті й специфіки банківського продукту важливо вивести чіткі термінологічні формулювання. Результатом банківської діяльності є саме надання послуг клієнтам. Із цією метою банки здійснюють операції різних видів. Інакше кажучи, власне “послуги” — це кінцевий результат, готовий продукт банку, тоді як “операції” — це його виробничий процес (див. схему 2.1).

Схема 2.1 Класифікація результатів діяльності комерційного банку

Види операцій комерційного банку

|     |     |

|     |     |

Результати банківської діяльності

Класифікацію цього процесу доцільно проводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсів комерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комерційно-посередницьких. Пасивні операції полягають у залученні тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. При проведенні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. Щодо останніх, то йдеться, власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявних у банку коштів за його розпорядженням або про проведення інших операцій, безпосередньо не пов’язаних із рухом грошей (про так звані позабалансові послуги).

Отже, у результаті здійснення трьох названих груп операцій комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги, які у сукупності і становлять банківський продукт.

Загалом результати банківської діяльності мають чітко виражений продуктивний характер. При наданні депозитних послуг банки акумулюють тимчасово вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал, тобто “непрацюючі” ресурси примушують працювати на користь як окремих суб’єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний опит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечує умови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективного перетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг теж створює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторах економіки та забезпечення належного життєвого рівня населення.

Сьогодні універсальні банки пропонують довгу низку продуктів, що охоплює практично всі сфери діяльності і фінансових послуг. До основних банківських послуг належать залучення коштів і подальше надання позик. Проте навіть в межах цих двох послуг може бути вироблено безліч найрізноманітніших форм банківських продуктів.

Швидкий темп зростання ряду банківських послуг потребує сьогодні від службовців досконалого знання всіх модефікацій продуктів, не тільки наданих своїм банком, а й розроблених світовою практикою банківської справи. Для зручності розгляду окремих послуг звичайно вдаються до їхньої класифікації. Класифікація допомагає також визначити місце досліджуваної послуги в системі банківських продуктів.

Для розкриття специфіки потреб, які задовольняються шляхом надання банківських послуг, їх класифікують за такими напрямами: клієнти банку, спектр послуг, надаваних різноманітним клієнтам, різновиди цих послуг (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Загальна класифікація банківських послуг.

Зауважимо, що банківські послуги класифікуються за їхнім зв’язком із функцією банку з перерозподілу грошових ресурсів. Такий підхід до класифікації дає змогу прив’язати конкретні Банківські послуги до діяльності конкретних підрозділів комерційного банку.

Процентні послуги — це послуги, пов’язані із діяльності банку із перерозподілу грошових ресурсів, тобто перетікання ресурсів, які тимчасово осіли одних і потребують застосування в інших.

До цієї групи входять:

а) послуги вкладників — різні за термінами й умовами види вкладів юридичних і фізичних осіб (ці послуги пов’язані з процентними витратами банку);

б) послуги для позичальників — різноманітні за видами й умовами кредити для юридичних і фізичних осіб (ці послуги пов’язані з процентними доходами банку). Оскільки послуги цієї групи пов’язані з процентними доходами і витратами, пропонується відносити їх до групи процентних послуг.

Комісійні послуги — послуги, не пов’язані з перерозподілом ресурсів. До цієї групи належать усі інші Банківські послуги, які приносять банку непроцентні доходи, — трастові операції, депозитні послуги, консультаційне обслуговування тощо. Оскільки ці послуги пов’язані з отриманням банком певної комісії за їх проведення, цю групу називають комісійними послугами.

Розрахунково-касове обслуговування — специфічний вид банківської послуги, якій поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг (розрахунково-касове обслуговування клієнтів: підприємств, організацій і приватних осіб, які мають у банку розрахунковий чи поточний рахунки).

Слід зазначити, що, з одного боку, залишки грошових засобів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видів залучення ресурсів, за які банк може виплачувати певний процент. Із цього погляду розрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги для вкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводяться банком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов’язані з одержанням банком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можна розглядати як комісійні послуги.

Банківські послуги класифікують за чотирма великими групами:

— депозитні послуги;

— кредитні послуги;

— інвестиційні послуги;

— інші послуги.

Структуру депозитних послуг можна показати таким чином:

1) Вклади до запитання:

— поточні рахунки;

— ординарні депозити до запитання;

— депозити з попереднім повідомленням.

2) Термінові й ощадні вклади:

— строкові вклади;

— ощадні вклади з регулярними внесками.

Кредитні послуги банків класифікуються за багатьма ознаками:

1) За типами позичальників:

— сільськогосподарський кредит;

— промисловий кредит;

— комунальний кредит;

— кредит держави.

2) За термінами:

— короткостроковий;

— середньостроковий;

— довгостроковий.

3) За характером забезпечення:

— забезпечений;

— незабезпечений (бланковий).

4) За засобом надання:

— одноразовий кредит;

— кредитна лінія;

— контокорентний кредит.

5) За порядком погашення:

— кредити, що погашаються одноразово;

— кредити, що погашаються поступово;

— кредити, що погашаються на особливих умовах.

6) За характером процентної ставки:

— кредити з фіксованою процентною ставкою;

— кредити з плаваючою процентною ставкою.

7) За засобом сплати відсотків:

— звичайні;

— дисконтні.

8) За валютою кредиту:

— кредити в національній валюті;

— кредити в іноземній валюті;

— кредити в кількох валютах.

9) За кількістю кредиторів:

— кредити надані одним банком;

— синдиковані (консорціальні) кредити;

— паралельні кредити.

10) За використанням:

— споживчий кредит

— промисловий кредит;

— кредит під оборотні кошти;

— інвестиційний кредит;

— сезонний кредит;

— кредит на операції з цінними паперами;

— імпортний кредит;

— експортний кредит.

11) За розмірами:

— дрібний;

— середній;

— значний.

12) Послуги, що мають кредитний характер:

— банківські акцепти;

— авальний кредит;

— лізинг;

— факторинг;

— форфейтинг.

В умовах ринкової економіки комерційному банкові досить важко розраховувати на якісне проведення активних операцій без здійснення інвестиційної діяльності. Далеко не всім залученим коштам банк спроможний знайти застосування лише як позичкам. Проведення банком тільки позичкових операцій дає йому можливість одержувати достатній прибуток, проте не дозволяє розраховувати на низький рівень ризику. Маючи у своєму розпоряджені вільні кошти, банк мусить не тільки забезпечити їхнє збереження, одержати відповідний підхід, але й подбати про диверсифікацію та ліквідність. Цим вимогам цілком відповідають інвестиційні операції банку.

Під інвестиційними операціями банків звичайно розуміють операції з придбанням цінних паперів. Усі наявні та щойно придбанні банком цінні папери поділяються на дві великі групи:

— первинний резерв (або власне інвестиції);

— вторинний резерв.

Цінні папери, які належать до первинного резерву та безпосередньо і є інвестиціями, призначені для забезпечення дохідності банку. Цінні папери, які належать до вторинного резерву, призначені для підтримання ліквідності банку.

Інші банківські продукти об’єднують довгу низку послуг, у тому числі й не властиві банківській сфері. Основні з них такі:

— організація розрахунково-касового обслуговування;

— операції з іноземною валютою;

— трастові операції;

— послуги по зберіганню цінностей;

— консультаційні послуги;

— інформаційні послуги;

— аудиторські послуги;

— послуги з інженерно-економічної експертизи;

— видача гарантій.

2.2 Основні види банківських послуг в Україні

Яскраво вираженою тенденцією розвитку банківської системи України є універсалізація діяльності банків. Посилення конкуренції в банківський сфері певною мірою негативно впливає на стан ліквідності банків і сприяє зниженню прибутковості банківських операцій. У цих умовах банки шукають можливості для розширення кола наданих послуг і збільшення спектра операцій, що проводяться. Сьогодні банки України пропонують досить широкий перелік операцій для найрізноманітніших груп клієнтів.

Банківську систему України можна розділити на три групи: системні (колишні державні) банки, нові комерційні та іноземні банки. З погляду надаваних послуг і операцій, що проводяться, кожна з них має свої особливості.

Системні (колишні державні) банки повільно впроваджують нові послуги, хоча мають величезний фінансовий потенціал для цього. Їхніми клієнтами є в основному державні підприємства та установи, а також підприємства агропромислового комплексу. Ці банки мають також значну частку в обслуговуванні соціальної сфери. Особливо це помітно у сфері залучення заощаджень населення, що значною мірою впливає на кількість клієнтів — фізичних осіб нових комерційних банків. Один тільки ощадбанк України зосередив у себе майже половину всіх вкладів населення у банківської системі України.

Нові комерційні банки характеризуються прискореним розвитком, постійним розширенням асортименту і якості послуг, незважаючи на те, що вони не мають достатньої ресурсної бази й особливо відчувають брак капіталу. Цим банкам властива швидка адаптація до мінливої економічної ситуації і наявність добре підготовленого персоналу. Вони переважно націлені на обслуговування підприємств колективної і приватної власності.

Іноземні банки, що функціонують в Україні, не мають проблем із нестачею капіталу, тому їх діяльність створює конкуренцію українським банкам не на ринку ресурсів, а в сфері вкладання наявних коштів. У зв’язку з тим, що іноземні банки погано знають місцеві умови і їм важно орієнтуватися в економічній ситуації в Україні, вони позбавлені можливості розширювати спектр послуг до обсягів, властивих європейському, американському чи азіатському бізнесу. Такі банки орієнтуються в основному на іноземні фірми та їхні представництва, а також на спільні підприємства, що діють в Україні.

Характерною особливістю сучасних банків є те, що вони надають клієнтам короткострокові послуги. Для розвитку довгострокового кредитування вітчизняним банкам не вистачає вільних ресурсів та ефективних самоокупних програм. Тому довгострокове кредитування здійснюють в основному великі банки, що мають доступ до бюджетної статті “Фінансування капітальних вкладень” або до кредитних ліній Європейського банку реконструкції та розвитку під гарантію держави.

Кредитні операції є найважливішим чинником у діяльності вітчизняних банків. Кредитний банківський портфель в Україні майже цілком складається з короткострокових позичок терміном до 6 місяців із великим ступенем концентрації кредитів у сфері торгово-закупівельного бізнесу.

Посилення конкуренції на міжбанківському ринку в обслуговуванні валютних операцій та міжнародних розрахунків клієнтів значною мірою вплинуло на активізацію і стабілізацію цього сегменту фінансового ринку.

Зростає активність банків у сфері обслуговування фізичних осіб. Сьогодні в Україні з’являються кредитно-фінансові установи, які в обслуговуванні населення можуть скласти здорову конкуренцію навіть лідируючим в цій сфері банкам.

Серед основних напрямків сучасного розвитку банків України — диверсифікація вкладень своїх ресурсів і розширення сфери послуг, перетворення комісійних від клієнтських операцій на одне з основних джерел прибутку.

Сьогодні комерційні банки України пропонують своїм клієнтам близько 170 різноманітних послуг у розрахунковій, кредитній та інших сферах обслуговування. Розглянемо, які операції виконують і які послуги надають своїм клієнтам сучасні комерційні банки. Як приклад, візьмемо практику надання послуг “Приватбанком”.

”Приватбанк” — надійний універсальний банк, який орієнтується на інтереси клієнтів всіх форм власності та надає повний спектр якісних інноваційних банківських послуг за усіма сегментами фінансового ринку.

Комерційний банк “Приватбанк” був заснований 19 березня 1992 року. Вісім років для банку — термін невеликій, проте нова фінансова структура відразу рішуче заявила про себе, і сьогодні КБ “Приватбанк” міцно зайняв своє місце в пятірці найбільших ранків України. Це — яскраве підтвердження його дінамічності, вміння миттєво реагувати на зміни ринку, здатності адаптуватися до нових умов, успішно застосовувати самі сучасні технології роботи з клієнтами.

На протязі цих років КБ “Приватбанк” демонструє прагнення бути в числі провідних банків України, які відрізняються прогресивністю поглядів на впровадження нових форм послуг. Він перший серед українських банків отримав рейтингові висновки від двох найбільших рейтингових агентств: Thomson Bank Watch (жовтень 1998 року) та Fitch ICBA (грудень 1998 року).

Сьогодні банк надає 180 видів послуг для корпоративних клієнтів, впроваджуються нові актуальні Банківські продукти. Продовжується активна кредитна діяльність з міжнародними фінансовими структурами, зокрема, по лінії Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.

Банк має розгалужену мережу кореспондентських відносин з іноземними банками завдяки своїм ефективним операційним системам та високоякісному рівню обслуговування клієнтів.

”Приватбанк” є членом Української Асоціації інвестиційного бізнесу та Позабіржевої фондової торговельної системи, а також засновником Донецької та Приднепровської фондових бірж, активно працює на ринку цінних паперів, надаючи клієнтам такі послуги, як випуск та розміщення цінних паперів, участь від імені клієнта в конкурсі по продажу акцій.

Банк забезпечує довірче управління майном фізичних та юридичних осіб, пропонує інформаційно-аналітичні та консультаційні послуги по обслуговуванню клієнтів. Приватним особам банк пропонує найбільш повний в Україні комплекс послуг. За кількістю приватних вкладів “Приватбанк” займає одне з провідних місць серед українських банків.

В 1996 році “Приватбанк” випустив першу в Україні пластикову картку міжнародної платіжної системи “VISA International”. Сьогодні банк лідирує на ринку карткових продуктів України, виступаючи дійсним членом найбільших платіжних систем VISA, EUROPAY, а також агентом компанії AMERICAN EXPRESS і Diners Club.

”Приватбанк” встановив вперше в Україні банкомати, сертифіковані системою “VISA”. Підписані зарплатні проекти з найбільшими підприємствами України, за якими передбачається емісія 70 тисяч зарплатних карт.

Для швидкого й комплексного обслуговування банк встановлює на території підприємств обмінні пункти за наданням широкого спектра послуг, а також здійснює інкасацію готівки цих організацій.

У розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів вищими пріоритетами є точність, оперативність і європейська якість. Широко практикується застосування автоматизованого обслуговування клієнтів із використанням комп’ютерної системи “клієнт-банк”, яка дає змогу контролювати різноманітну інформацію.

КБ “Приватбанк” проводить гнучку депозитну політику — високі відсотки, різні терміни, вигідні умови забезпечують клієнтам стабільні високі доходи. Здійснюються операції по розміщенню тимчасово вільних коштів юридичних осіб та депозитні операції приватним особам.

Банк здійснює активну діяльність на фондовому ринку України. Спеціалісти управління цінних паперів проводять операції з усіма видами цінних паперів, постійно розробляють нові фондові інструменти, фінансові схеми кредитування та розрахунків.

Банк активно проводить операції з векселями резидентів і нерезидентів України. Він не тільки виконує стандартні Банківські операції з векселями, такі, як облік, переоблік, аваль, доміциляція, інкасування, операції на замовлення клієнтів, але й одним із перших в Україні здійснів емісію власних фінансових векселів. Використання фінансових векселів КБ “Приватбанк” для проведення розрахунків у господарській діяльності значно збільшує обсяг оборотних коштів клієнтів банку, а також дає змогу зменшити ціну товарів і послуг, які купуються за фінансові векселі.

Повномасштабна діяльність банку на всій території України успішно здійснюється завдяки активності 286 філій та відділень, які обслуговують 60 тисяч поточних рахунків в гривнях та понад 18 тисяч рахунків в іноземній валюті юридичних осіб. Це переконливо свідчить про довіру до банку і до фінансової політики, яку він проводить у взаєминах зі своїми клієнтами та діловими партнерами.

Перелік вказаних послуг, які надає КБ “Приватбанк”, далеко не повний, але він дає змогу сформувати уявлення про діяльність українських комерційних банків на сучасному етапі.

2.3 Особливості проведення основних банківських операцій

2.3.1 Організація банківського кредитування

Якість кредитного портфеля — запорука успіху банку. Кредитні операції — найдохідніша стаття банківського бізнесу, за рахунок якої формується основна частина чистого прибутку, що відраховується в резервні фонди та йде на виплату дивідендів акціонерам. Водночас із структурою та якістю кредитного портфеля пов’язані основні ризики, на які наражається банк у процесі операційної діяльності — ризик ліквідності, кредитний ризик, ризик процентних ставок тощо. Тому ретельний добір позичальників, аналіз умов видачі кредитів, постійний контроль за фінансовим станом позичальника, його спроможністю і готовністю погасити кредит складають одну з основних функцій кредитних підрозділів банку.

Світова банківська практика виробила своєрідний кодекс правил, які спрямовані на проведення зваженої кредитної політики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичкових операціях.

Принципи банківського кредитування поділяють на дві групи:

Загальноекономічні принципи, властиві усім економічним категоріям, а саме цілеспрямованість та диференційність;

Принципи, що відображають сутність і функції кредиту -терміновість, забезпеченість, платність.

Процес кредитування можна розділити на кілька етапів, кожний з яких вносить свій елемент у якісні характеристики кредиту і визначає ступінь його надійності для банку.

Етапи процесу кредитування:

Попередній аналіз ринку і розроблення стратегії кредитних операцій.

Розгляд заявки на одержання кредиту й інтерв’ю з майбутнім позичальником.

Оцінка кредитоспроможності позичальника і ризику, пов’язаного з видачею позики;

Підготування кредитного договору і його висновок.

Контроль за виконанням умов договору і погашенням кредиту.

Кожний банк повинен мати чітку і детально опрацьовану програму розвитку кредитних операцій, у великих банках розробляється спеціальний документ — меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники цього банку. У документах такого роду насамперед формулюється загальна мета політики, наприклад, надання надійних і рентабельних кредитів. Ступінь ризику повинен відповідати звичайній нормі дохідності по позичках з урахуванням вартості кредитних ресурсів та адміністративних витрат банку. Меморандум визначає граничні суми кредитів, географічні райони кредитної експансії банку, порядок видачі кредитів працівникам банку, процедуру стягнення простроченої заборгованості, надання овердрафтів, обслуговування кредитних карток, правила складання кредитного договору тощо. В документі повинні знайти відображення питання, що стосуються контролю за якістю позичок, визначені правила роботи відділу кредитоспроможності, порядок ревізії кредитного портфеля банку.

Незважаючи на таку деталізацію, цей документ повинен містити лише загальні орієнтири та рекомендації, щоб не сковувати ініціативу практичних виконавців.

Перед тим, як розглядати питання про кредитування, працівник банку повинен спробувати сформувати загальне уявлення про потенційного клієнта. Клієнт, що звертається до банку по одержання кредиту, подає заявку, яка містить вихідні відомості про необхідну позику. До заяви додаються документи і фінансові звіти, які є обгрунтуванням прохання про надання позики і пояснюють причини звертання до банку. Ретельний аналіз цих документів робиться після того, як кредитний інспектор проведе попереднє інтерв’ю із заявником і зробить висновок про перспективність угоди.

Попередня бесіда дає змогу не тільки з,ясувати багато важливих деталей кредитної заявки, але й скласти психологічний портрет позичальника. Проте бесіди й особистого враження недостатньо, щоб зробити висновки про надійність позичальника. Необхідне ретельне вивчення документів, наданих клієнтом.

До складу пакета документів, наданих банкові разом із заявкою, входять: установчі документи; фінансовий звіт, що містить баланс і звіт про фінансові результати за останні три роки; звіт про рух касових надходжень; внутрішні фінансові звіти; внутрішні управлінські звіти, що стосуються операцій та інвестицій, зміни дебіторської і кредитної заборгованості, продажів, розміри запасів; прогноз фінансування та інші.

Після бесіди кредитний інспектор повинен прийняття рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою або відповісти відмовою.

Якщо банкір вирішив “повернути” заявку на кредит, його обов’язок — поміркувати про можливі наслідки. Необгрунтована відмова в наданні грошей може стати причиною переведення клієнтом свого рахунку в інший банк.

Якщо ж кредитний інспектор вирішує продовжити з клієнтом, він заповнює кредитне досьє і передає його разом із заявкою та документами, наданими позичальником, у відділ по аналізу кредитоспроможності, де проводиться поглиблене ретельне обстеження фінансового становища компанії-позичальника.

Кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка надається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування та дозволяє передбачити можливість своєчасного повернення позичок, а також їхнє ефективне використання.

У випадку, якщо відділ кредитоспроможності дав сприятливий висновок з приводу фірми, що подала заявку на кредит, банк починає розробляти умови кредитного договору. Ця робота називається структуруванням позики. У процесі структурування банк визначає основні характеристики позики:

— вид кредиту;

— суму;

— термін;

— спосіб погашення;

— ціну кредиту;

— інші умови.

Вид кредиту залежить від мети, характеру операції, для фінансування яких береться позика, можливості і джерел погашення кредиту.

Банк повинен точно визначити суму кредиту і термін його надання, щоб уникнути будь-яких проблем.

Погашення кредиту може здійснюватися одноразовим платежем по закінченні терміну, рівномірними внесками протягом усього терміну кредиту або, у випадку кредитування оборотних коштів шляхом надання контокорентного кредиту, погашення може проводитися в міру надходження виторгу від продажів.

Кредитний ризик — ризик непогашення позики — є однією з найсерйозніших проблем банку. З метою зменшення цього ризику банк може зажадати від клієнта забезпечення кредиту. Технічне передавання забезпечення може набувати різних форм:

передавання об’єктів, які є забезпеченням позики, у повну власність банку;

передавання банкові об’єкта у володіння без переходу права власності;

депонування у банку документів, що дають право розпоряджатися майном;

домовленість, згідно з якою банк може звернутися до суду для одержання дозволу на продаж власності позичальника;

одержання банком нотаріально завірених гарантій.

При визначенні процентної ставки враховувати різноманітні чинники: вартість для банку залучених коштів; надійність позичальника і ступінь ризику, пов’язаний із позикою; витрати на оформлення і контроль за погашенням кредиту; характер відносин між банком і клієнтом та ряд інших можливих моментів. З урахуванням цих даних визначається ставка по кредиту.

Закінчивши структурування позики, банкір повинен ще раз оцінити всю наявну інформацію і прийняти рішення про доцільність позики. Якщо висновок позитивний, то робота переходить у стадію переговорів про остаточні умови кредитної угоди, після чого проект договору має бути поданий кредитному комітетові банку для затвердження.

Кредитний договір підписують представники банку та представники компанії-позичальника і, якщо потрібно, гарант. Після цього комплект усіх документів передається клієнтові, а інший комплект із супровідними документами знаходить своє місце в кредитному досьє банку, куди потім складаються всі звіти компанії, листування, записи телефонних переговорів тощо.

Банк мусить здійснювати постійний контроль за виконанням умов кредиту, закріплених у договорі. Цей процес називається кредитним моніторингом, кінцева мета якого — забезпечити вчасне погашення основного боргу і сплату відсотків за позикою.

2.3.2 Проведення депозитних операцій комерційними банками

Основним джерелом залучених коштів комерційного банку є депозити. Депозити, за різними оцінками, забезпечують від 70 до 95 % банківських ресурсів. Це пояснюється їхньою численністю, відносною стійкістю та меншою вартістю порівняно з їхніми джерелами.

Особливо важливими є депозитні ресурси для малих і середніх за розмірами банків. Оскільки в Україні переважна більшість банків мають незначний за світовими стандартами статутний фонд, що впливає на можливість залучення ресурсів і розміри активів, особливе значення для ресурсного забезпечення наших банків мають депозити.

За своєю економічною сутністю операції залучення коштів на депозитні рахунки у комерційних банках характеризують кредитні відносини між вкладниками та комерційними банками. У цьому разі комерційні банки є позичальниками, а не кредиторами.

Національним банком України затверджені Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів.

Цими Правилами встановлюється порядок залучення банками коштів юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки та вводяться в дію ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозит (вклад) — це грошові кошти, які вкладає клієнт до банку в різній формі та певними умовами.

Депозитна операція — це операція по залученню коштів на депозитні рахунки незалежно від строку і цільового призначення.

Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають в ролі позичальника, і кредитори — власники коштів.

Об’єктом депозитних операцій є кошти, на які передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

За економічним змістом і темпом використання коштів депозити поділяються на:

— депозити до запитання;

— депозити на певний строк.

Депозити на запитання — це кошти, які знаходяться на розрахункових, поточних, бюджетних рахунках і використовуються власниками в залежності від їх потреби у вказаних коштах. Умови сплати процентів по залишкам коштів за цими рахунками визначаються в двосторонніх угодах при їх відкритті.

Депозити на певний строк — це кошти, які зберігаються на окремих депозитних рахунках в банку протягом встановленого строку, який визначається при їх відкритті. До них відносяться рахунки по обліку ощадних сертифікатів, строкові та цільові рахунки фізичних осіб, рахунки по зберіганню на відповідних строк бюджетних коштів.

Строковими депозитами є також кошти, які отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад).

Сума, строки та умови прийняття строкових депозитів визначаються банком-позичальником у відповідності з його фінансовими можливостями за узгодженням з вкладником.

Вклади коштів юридичних та фізичних осіб на депозитний рахунок оформлюються комерційним банком шляхом:

відкриття строкового депозитного рахунку із укладенням договору банківського вкладу;

видачі ощадного сертифікату.

З метою залучення коштів юридичних та фізичних осіб комерційні банки можуть відкривати строкові депозитні рахунки; при цьому між банком і власником коштів укладається депозитний договір.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку керувати залученими від юридичних та фізичних осіб коштами і право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за користування ним.

Основними реквізитами і умовами депозитного договору повинні бути:

назва і адреса банку, який приймає вклад;

назва і адреса власника коштів;

дата внесення депозиту;

дата вимоги вкладником своїх коштів;

процентна ставка за користування депозитом;

сума процентів, які належать виплаті;

форма зарахування коштів на депозитний рахунок (безготівкова — для юридичних і фізичних осіб, готівкою — для фізичних осіб);

форма повернення депозиту і процентів (для юридичних осіб — номер розрахункового (поточного) рахунку; для фізичної особи — номер рахунку або шляхом виплати готівки);

зобов’язання банку повернути суму, яка занесена на депозит;

підписи керівника і головного бухгалтера банку, вкладників.

Власник коштів замість відкриття депозитного рахунку може придбати ощадний (депозитний) сертифікат комерційного банку за умовами їх випуску.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про уклад коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу і процентів.

Сертифікати можуть бути випущені лише в національній валюті, іменні або на пред’явника і вивозу за межі України не підлягають.

Умови і строк випуску сертифікатів комерційний банк повинен зареєструвати у Державній комісії України по цінним паперам і фондовському ринку.

Бланки сертифікатів повинні містити обов’язкові реквізити:

назву “ощадний (депозитний) сертифікат”;

порядковий номер;

зазначення про причину надання сертифікату — внесення вкладу;

дату (прописом і цифрами);

зобов’язання банку повернути суму депозиту і процентів;

процентну ставку;

дату уплати;

рівень зниження процента у разі, коли депозит повертається вкладникові до обумовленого договором строку;

назву і адресу банку і вкладника;

підписи, печатку банку.

Сертифікати на пред’явника виготовляються лише поліграфічними підприємствами, які мають право виготовляти бланки цінних паперів.

Бланки іменних сертифікатів можуть виготовлятися банками самостійно.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється одним комерційним банком, і для погашення приймаються лише оригінали сертифікатів.

Розрахунки за купівлею-продажем сертифікатів і виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюється лише в безготівковій формі, для фізичних — як готівкою, так і в безготівковій формі.

Ощадний сертифікат не може бути розрахунковим або платіжним засобом за продані товари або надані послуги, але сертифікат на пред’явника може бути предметом застави у разі надання кредитів комерційним банком.

Отже, сьогодні для юридичних і фізичних осіб привабливим вкладанням вільних коштів є депозит, який може бути оформлений ощадним сертифікатом, а також вільні кошти можна спрямувати на придбання облігацій внутрішньої державної позики.

За станом на 1 січня 2000 року майже 70 % ресурсі банків були сформовані за рахунок коштів підприємств і організацій, депозитів (вкладів).

Сукупність депозитних рахунків клієнтів, відкритих в установах банку, складають його депозитну базу. Як клієнти, які беруть участь у формування депозитної бази, можуть виступати: фізичні особи й об’єднання їх, юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, організації та установи незалежно від форм власності, бюджетні і позабюджетні фонди в особі Головного управління Державного казначейства. Депозитна база комерційного банку формується із значної кількості клієнтських рахунків, що свідчать про роздрібний характер депозитних послуг і вимагає докладання значних зусиль з боку банку до їх залучення. Тому банки повинні використовувати ефективні маркетингові прийоми та інструменти при формуванні своєї депозитної бази, спрямовані на максимізацію збуту, вдосконалення параметрів депозитних послуг, збільшення кількості клієнтів.

2.3.2 Організація розрахунково-касового обслуговування клієнтів

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження відносно перерахування грошових коштів з рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування — специфічний вид банківської послуги, який поєднує в собі особливості процентних і комісійних послуг.

З одного боку, залишки грошових засобів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів є одним із видів залучених ресурсів, за які банк може виплачувати певний процент. Із цього погляду розрахунково-касове обслуговування є процентною послугою (послуги для вкладників). З іншого боку, розрахунково-касові операції, які проводяться банком за дорученням клієнтів (за їхніми рахунками), пов’язані з одержанням банком комісії за розрахунково-касове обслуговування. І в цьому разі їх можна розглядати як комісійні послуги.

Взагалі, розрахунково-касове обслуговування включає наступні банківські операції:

— відкриття і ведення рахунків клієнтів;

— безготівкові розрахунки;

— готівкові грошові розрахунки (касові операції).

Розрахункові операції здійснюються комерційними банками України за принципами організації розрахунків:

правовий режим здійснення розрахунків і платежів;

проведення розрахунків за банківськими рахунками;

підтримання ліквідності за банківськими рахунками;

наявність акцепту платника на платіж;

терміновість платежів;

контроль всіх учасників за правильністю проведення розрахунків, дотримання встановлених положень про порядок їх проведення;

принцип майнової відповідальності учасників розрахунків.

Комерційні банки відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій, за вибором клієнта і за згодою банку, зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності.

Порядок проведення операцій на рахунках регулюється чинним законодавством України, нормативними актами НБУ та Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. № 527. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

У разі відкриття (закриття) рахунків установа банку зобов’язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку.

Крім цього, повідомлення про відкриття (закриття) рахунків надсилається також до НБУ для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття наступного рахунку визначає один з рахунків як основний, на якому обліковуватиметься заборгованість, що сплачується у безспірному порядку, і повідомляє номер цього рахунку податковому органу.

Комерційні банки можуть відкривати наступні рахунки:

1) поточні (розрахункові) рахунки;

2) поточні рахунки з обмеженим колом операцій;

3) субрахунки;

4) бюджетні рахунки;

5) позичкові рахунки;

6) депозитні рахунки.

Поточні (розрахункові) рахунки відкриваються підприємствам, які здійснюють науково-дослідну, виробничу та іншу комерційну діяльність з метою отримання прибутку, мають самостійний баланс. За цими рахунками банк проводе такі операції:

— розрахунки з постачальниками і покупцями за товари (послуги);

— отримання заробітної плати і уплата обов’язкових платежів;

— уплати до бюджету та державні фонди;

— операції із забезпечення своїх потреб та інші.

Поточні розрахунки з обмеженим колом операцій відкриваються для організацій, які находяться на державному бюджеті або постійним уповноваженим представництвам будь-яких юридичних осіб. За цими рахунками проводяться операції із забезпечення власних потреб, видачі зарплати і відрахування, соціально-побутових витрат та інші.

Для відкриття поточних рахунків підприємств подають установам банків такі документи:

заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером;

копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, засвідчену нотаріально;

копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально або органом, який реєструє;

копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

картку із зразками підписів, а також зразок відбитка печатки підприємства;

довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Субрахунки відкриваються для філій, представництв, відділень, які знаходяться на окремому балансі та є самостійними платниками податків за клопотанням власника основного рахунку та за місцем знаходження цих підрозділів. За цими рахунками проводяться операції із здійснення поточних витрат за забезпеченням власних потреб у відповідності з кошторисом, затвердженим юридичною особою.

Бюджетні рахунки відкриваються для підприємств, яким видаються кошти з державного бюджету або місцевих бюджетів для цільового їх використання, на основі платіжних доручень фінансового органу або органу Державного казначейства з доданням картки зі зразками підписів.

Фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на їх ім’я за умовами надання паспорту чи іншого документа, що засвідчує особу.

В установах банків фізичним особам відкриваються поточні рахунки, які призначені для обліку коштів за їхніми вкладами до запитання і використовуються ними для зберігання коштів та проведення безготівкових розрахунків з іншими фізичними та юридичними особами.

Поточні рахунки відкриваються на підставі заяви фізичної особи; паспорту; договору на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; картка із зразком підпису, засвідченого нотаріально або у присутності працівника банку.

Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах. У розрахункових документах зазначається підстава для перерахування коштів.

На поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб — резидентів зараховуються:

оплата праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари;

виплати страхових сум;

орендна плата за найм житлових помешкань, рухомого і нерухомого майна;

відшкодування шкоди;

кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;

кошти за реалізоване власне майно та за здану сільгосппродукцію.

З поточних рахунків проводяться такі операції:

розрахунки за надані послуги і придбані товари;

відрахування до державного та місцевих бюджетів обов’язкових та інших платежів;

розрахунки за участь у створенні підприємств;

розрахунки за куплену іноземну валюту.

Забороняється перерахування коштів на будь-який рахунок фізичних осіб-нерезидентів.

Поточний рахунок фізичної особи закривається на підставі його заяви або у разі смерті та в інших випадках, передбачених договором або чинним законодавством.

В установах банків можуть відкриватися фізичним особам вкладні (депозитні) рахунки, призначені для обліку коштів, внесених на визначений у договорі строк.

Кошти на вкладні рахунки можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунку в іншому банку чи з поточного рахунку в національній чи іноземній валюті.

На вкладні рахунки зараховуються:

— готівкові кошти;

— кошти з власного поточного рахунку.

Із вкладних рахунків у разі закінчення строку договору проводяться операції:

— виплата готівкових коштів;

— виплата платіжними документами;

— перерахування на власний поточний рахунок.

В установах банків України відкриваються рахунки типу “Н” (іноземним дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам; міжнародним організаціям та їх філіям, що користуються імунітетом та дипломатичними привілеями; представництвам юридичних осіб — нерезидентів і не займаються діяльністю в Україні) і рахунки типу “П” (постійним представництвам іноземних компаній; міжнародним організаціям без створення юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність на території України).

Наступним видом операції розрахунково-касового обслуговування є розрахунки у безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування грошових коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки отримувачів грошових коштів.

Банки списують грошові кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженням їх власників, а також в безспірному порядку, за рішенням суду та виконавчими надписами нотаріусів.

Доручення підприємств на перерахування грошових коштів приймаються банками до виконання лише в межах наявних грошових коштів на їхніх рахунках.

Безготівкові розрахунки здійснюються за наступними формами розрахункових документів:

— платіжним дорученням;

— платіжною вимогою-дорученням;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями;

— платіжними вимогами;

— інкасовими дорученнями.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку в бумажній формі, повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і містити в залежності від їх форми наступні реквізити:

а) назва документа;

б) номер документа, число,місяць,рік його виписки;

в) назва платника та отримувача грошових коштів;

г) назва банків платника та отримувача, їх місцезнадходження і коди;

д) сума платежу цифрами та прописом;

е) призначення платежу;

ж) відбиток печатки і підписи відповідальних осіб.

У випадку коли хоча б один з вищеназваних реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнен або заповнен невірно, банк цей документ до виконання не приймає.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмежень їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахункові клієнтів виконуються банками в межах залишків грошових коштів на початок операційного дня.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня. Розрахунки за документами, які надійшли в банк протягом операційного дня, здійснюються банком в той же день.

На всіх екземплярах бумажних розрахункових документів банк в обов’язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату надходження цих документів. Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому куті.

Спецзв’язком розрахункові документи відправляються банком платника в день їх надходження або наступного дня, якщо документи надійшли після операційного дня.

Платіжне доручення (далі— доручення)— письмово оформлене доручення клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування певної суми грошових коштів зі свого рахунку.

Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів від дня виписки.

Доручення використовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Платіжна вимога-доручення (далі — вимога-доручення) — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхня — вимога постачальника (отримувача грошових коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість відвантаженої йому продукції (робіт, послуг);

нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку вказану суму.

Вимога-доручення заповнюється отримувачем грошових коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень може здійснювати банк отримувача через банк платника.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів від дня виписки.

Вимога-доручення подається до банку в двох екземплярах. Банк приймає її до оплати в сумі, яка може бути сплачена за наявними грошовими коштами на рахунку платника.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків в безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними і юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконання роботи, надання послуги.

Розрахунковий чек — це документ, який містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) своєму банку, уплатити чекоутримувачу вказану суму грошових коштів.

Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками строгої звітності.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім’я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, яка не перевищує залишок грошових коштів на рахунку чекодавця, або на суму, яка внесена готівкою.

Термін дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається для разового платежу фізичної особі, — три місяці. За узгодженням з банківською установою строки дії невикористаної чекової книжки може бути продовжено.

Чек з чекової книжки подається до банку чекоутримувача протягом десяти календарних днів.

Чек, на якому відсутній будь-який з його реквізитів, є недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чекоутримувач подає в свій банк чеки разом з трьома екземплярами реєстрів -якщо рахунки чекодавця і чекоутримувача ведуться в одній установі банку, і в чотирьох екземплярах — на кожну установу банку окремо — якщо рахунки чекодавця і чекоутримувача ведуться в різних установах банку.

Банк чекоутримувача зобов’язаний перевірити правильність складання реєстру і реквізитів чеків, своєчасність подання його до оплати і перерахувати кошти. Оплачений чек з реєстром залишається в банку платника. Якщо чеки не оплачуються через недостатність коштів, невірне оформлення, то вони повертаються в банк чекоутримувача.

Кошти на рахунок чекоутримувача зараховуються лише після отримання платежу від банку платника. При відмові банком-емітентом оплатити чек чекоутримувач має право подати чекодавцю претензію, а у разі її повного (часткового) відхилення — іск. Всі інші питання вирішуються без участі банку.

Акредитив — це форма розрахунків, за якою банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;

надати повноваження іншому (виконуючому)банку здійснити цей платіж.

Після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів виконуючому банку, який перевіряє їх на предмет дотримання всіх умов акредитива.

До оплати за акредитивом не приймаються не оформлені належним чином документи.

Після перевірки виконання всіх умов акредитива банк-емітент відшкодовує виконуючому банку витрати, пов’язані з виконанням акредитива, на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Вексель — це безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Банк має забезпечувати документальне оформлення руху векселів, з якими він здійснює будь-які операції, а саме:

складення і належне оформлення контрагентами за операціями в векселями первинних документів (реєстрів, розписок, повідомлень, доручень, заявок, актів);

складення регістрів аналітичного обліку (журналів, відомостей, карточок), які можуть вестись як у паперовій, так і в електронній формі.

Підпис на векселі від імені банку здійснюють керівник та головний бухгалтер або особи уповноважені ними в належному порядку. Ці підписи мають бути завірені печаткою.

Приймання та передавання векселів здійснюються банком на підставі відповідних первинних документів, які мають містити реєстр векселів.

Комерційні банки пропонують керівникам підприємств всіх форм власності наступні вексельні операції:

— інкасування векселів — виконання доручень клієнта за своєчасним поданням векселя до оплати, опротестування у разі ненадходження платежу в строк;

— доміциляція векселів — оплата банком векселя за рахунок раніше внесені векселедавцем вексельної суми. Ця послуга призначена для підприємств, які мають “картотеку” на розрахунковому рахунку та дозволяє проводити термінові платежі, минаючи “Картотеку”, на законних підставах;

— облік векселів — придбання банком у векселедержателя прав за векселем шляхом оплати цього векселя до настання строку платежу за ним. Ця послуга дозволяє клієнту в разі необхідності швидко перетворити вексель у грошові кошти;

— авалювання податкових векселів — вексельне поручительство, за яким банк відповідний за оплату податкового векселю перед векселедержателем. Договір про авалювання векселів підлягає обов’язковому забезпеченню клієнтом.

Податковий вексель — простий вексель, який видається платником ПДП на суму податкового зобов’язання при ввезенні товарів на митну територію України.

Вексель поєднує в собі властивості цінних паперів, боргових зобов’язань і розрахункового засобу. Застосування в господарській діяльності підприємства вексельних схем банків дає можливість:

отримати додатковий прибуток під реалізації свої продукції;

збільшити конкурентоспроможність своєї продукції за рахунок зниження ціни реалізації;

збільшити обсяги розрахунків;

оптимізувати у відповідності із своїми інтересами черговість здійснення платежів;

активізувати господарські зв’язки, на збільшуючи обсяги взаємних платежів.

Всі операції банку з векселями проводяться у відповідності із укладеним з клієнтом договором та чинним законодавством.

Міжбанківські розрахунки — це система безготівкових розрахунків між банківськими установами, заснована на прямих переказах грошових коштів і регулярних заліках їх взаємних вимог та зобов’язань.

Для проведення розрахунків банки встановлюють кореспондентські відносини, тобто договірні відносини про здійснення платежів і розрахунків одного банку за дорученням і за рахунок другого. При цьому банки обмінюються листами і документами для вивчення надійності й фінансового стану партнерів.

Система міжбанківських розрахунків базується на здійсненні платежів через коррахунки комерційних банків, відкритих у підрозділах НБУ.

Для відкриття кореспондентського рахунку керівник і головний бухгалтер особисто подають до регіонального управління НБУ документи:

а) заяву;

б) копію статуту, засвідчену нотаріально;

в) копію ліцензії НБУ;

г) копію документа про взяття на податковий облік;

д) копію документа про реєстрацію в Пенсійному фонді;

е) копію довідки про внесення до Державного реєстру для статистики;

ж) картку із зразками підписів і відбитком печатки.

Про відкриття (закриття рахунків) Національний банк протягом трьох днів повідомляє органи податкової інспекції.

Комерційним банкам — учасникам системи електронних платежів в Регіональній розрахунковий палаті відкривається поточний рахунок за місцем знаходження, через який здійснюються міжбанківські розрахунки.

Поточний рахунок — це інформація і електронній формі, яка фактично відображає зміні стану коррахунку банку внаслідок виконання електронних міжбанківських розрахунків.

В Україні комерційні банки встановлюють кореспондентські відносини між собою шляхом відкриття рахунків типу “лоро”, “ностро” лише після отримання ліцензій НБУ.

Міжбанківські розрахунки мають наступні переваги:

здійснюються в інтересах клієнтів, які мають стійкі зв’язки з клієнтами інших банків;

значно прискорюються розрахунки;

за умов широких корвідносин з’являються умови для проведення клірингу — заліку взаємодоручень банку шляхом відкриття рахунків в одному великому банку, що дає можливість мінімізувати залишки коштів на коррахунках банків-кореспондентів;

розширюються можливості для активної роботи на ринку із застосуванням цілого ряду фінансових інструментів.

Організація готівкових грошових розрахунків регламентується Інструкцією № 1 “Про організацію емісійно-касової роботи в установах банків”. Порядком організації розрахунково-касового обслуговування клієнтів і взаємовідносин за цим питанням між установою НБУ і комерційними банками від 30.06.95 року 1 166; Інструкцією № 4 “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України” від 13.10.97 року.

Для приймання і видачі готівкових коштів організовуються каси. Касові операції оформляються документами типових форм, затверджених належним чином.

При прийманні готівки в касу перевіряють платоспроможність грошових знаків. Приймання готівки касами здійснюється за прибутковими касовими ордерами.

Видача готівки із каси здійснюється за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними відомостями (видатковими документами).

З метою забезпечення цілості коштів банки повинні дотримуватися порядку зберігання готівки, який здійснює головний бухгалтер і завідувач касою. Періодично за розпорядженням керівника комерційного банку проводиться ревізія грошових коштів і цінностей. Крім того, управління НБУ проводить перевірку по грошовому обігу.

За касове обслуговування комерційні банки стягують з клієнтів у відповідності з договором на розрахунково-касове обслуговування, але не більше 1 % від суми.

Для забезпечення нормального обслуговування клієнтів і контролю за готівкою банки повинні прогнозувати готівковий обіг та здійснювати щоденний контроль за ним.

Для цього комерційні банки щоквартально складають прогнозний розрахунок касових оборотів, в якому визначаються джерела і розмір надходжень готівки до каси банку, а також напрямки і розмір видачі готівки із каси.

Для складання прогнозних розрахункові установи банків щоквартально отримують від клієнтів касові заявки, строки і порядок подання яких визначається комерційним банком (50-60 днів до початку кварталу).

Касова заявка містить інформацію про прогнозний рух готівкових коштів через касу клієнтів у плановому кварталі. Клієнт в заявці вказує суму надходжень готівкових коштів до його каси за видами джерел, крім отриманих в банку; частку цих надходжень, яка вноситься до каси комерційного банку; необхідну кількість готівки для оплати праці та інших цілей. Додається календар видачі заробітної плати за числами місяця.

На підставі цієї інформації, аналізу грошових оборотів минулого періоду, стану економіки в поточному кварталі та очікування змін в плановому періоді комерційний банк визначає суму очікуваних надходжень і видач в розрізі окремих статей прогнозних розрахунків касових оборотів з розподілом всіх показників за місяцями. Банк подає прогнозні розрахунки своїх касових оборотів в регіональне управління Національного банку, яке в свою чергу складає прогнозні розрахунки в цілому по регіону.

Для забезпечення своєчасного касового обслуговування комерційні банки створюють резервні фонди в регіональних управліннях Національного банку України — фонди грошових знаків, з яких вони випускаються в обіг або до яких вони зараховуються після вилучення з обігу. Залишки коштів у касі банку лімітуються в розмірі внутрімісячної потреби в готівці. Понадлімітні залишки перераховуються до резервного фонду.

Комерційний банк зобов’язаний прогнозувати свою забезпеченість готівкою, для чого складається розрахунок майбутніх надходжень і виплат за 2-3 дня, виходячи з прогнозного розрахунку касових оборотів й особливостей розподілу за днями місяця. Якщо коштів не вистачає,то складається заявка на підкріплення каси, яка подається в управління НБУ. Доставка готівки здійснюється самим комерційним банком або через інкасаторів НБК.

Комерційні банки не менше одного разу в два роки перевіряють дотримання касової дисципліни на всіх підприємствах-клієнтах:

наявність всиновленого ліміту залишку каси;

відповідність записів касової книги підприємства про суми, отримані та здані в комерційний банк;

забезпечення щоденного дотримання строків і порядку здачі грошової виручки, своєчасності повернення до банку невитрачених у встановлений строк сум;

правильність витрачення готівки, отриманої в банку, на указані цілі;

правомірність витрачення готівки з виручки;

правильність ведення касової книги і своєчасність обліку надходжень і видачі готівки.

Якщо виявлені порушення, то матеріали подаються до правоохоронних органів.

3 Методика фінансового аналізу основних банківських операцій

У ролі конкретного прикладу теоретичних напрацювань попередніх розділів роботи хотілось би провести аналіз основних банківських операцій окремого банку — КБ “Приватбанк”, з викладенням методики цього аналізу.

З метою дотримання комерційної таємниці та нерозголошення фінансової інформації розрахунки, аналіз і висновки про ефективність основних операцій та фінансово-економічний стан банку проведені на основі умовних даних звітності та інших “умовних” джерел.

Розроблено: банківський баланс, звіт про прибутки і збитки, похідні форми (такі як групування балансу, окремих операцій за різними ознаками, динаміка складових доходів і витрат та інші), які представлені в цьому розділі або додаються до роботи у формі додатків.

3.1 Аналіз проведення кредитних операцій

Надання кредитів є однією з основних економічних функцій банків, і здійснюється вона для фінансування споживчих та інших інвестиційних цілей підприємницьких фірм, фізичних осіб і державних організацій від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, залежить економічне становище регіонів, які вони обслуговують, оскільки Банківські кредити сприяють появі нових підприємств і збільшенню числа робочих місць у цих регіонах та забезпечують їхню економічну життєздатність.

Процес формування ринкових відносин в економіці України об’єктивно обумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту.

Кредитний портфель, з одного боку, є “класичним” об’єктом активних операцій комерційних банків, який традиційно забезпечую найвагомішу частину доходів. Водночас у нестабільних макроекономічних умовах кредитні операції — це один із найризикованіших шляхів отримання прибутку.

Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком із метою отримання доходу. Аналізувати кредитний портфель можна за різними ознаками:

за терміном кредитування — виділити короткострокові, середньострокові та довгострокові кредити;

за контрагентами — виокремити кредити, надані суб’єктам господарювання, органам державного управління, місцевим органам державного управління, фізичним особам, а також міжбанківський кредит;

за ступенем ризику.

Розглянемо динаміку кредитних операцій нашого банку. Обсяг виданих кредитів за аналізований період не змінився і становив на 01.12.99 року 77925,73 тис. грн., але питома вага даної статті в загальному обсязі активів знизилася з 61,8 % до 61,5 %, тобто на 0,3 % (див. Додаток А).

Взагалі, питома вага кредитного портфеля у структурі активів дає змогу визначити напрям діяльності комерційного банку. Скажімо, чи банк націлений на кредитування кінцевого позичальника, чи надає перевагу іншим видам активних операцій, наприклад, купівлі цінних паперів. Як відомо, кредитні операції потребують значних затрат праці персоналу протягом тривалого часу, проте приносять відносно більший дохід, ніж ті ж операції із цінними паперами.

Надмірно високе значення показника питомої ваги кредитного портфеля у структурі активів не завжди є свідченням орієнтації комерційного банку переважно на кредитні операції. Іноді це може бути й ознакою певних фінансових негараздів у банківській установі.

Щодо нашого банку, то він надає перевагу кредитним операціям, які становлять (як зазначено вище) майже 62 % у структурі активів; його інвестиційна діяльність становить лише 3 %, тобто має незначну питому вагу, хоча від таких операцій банк може також отримувати чималий процентний дохід.

Оскільки КБ “Приватбанк” надає лише короткострокові кредити (терміном до 1,5 років), то для аналізу кредитного портфеля банку за терміном кредитування відокремимо наступні види кредитів на строк:

— до 1 місяця;

— від 1 до 6 місяців;

— від 6 місяців до 1 року;

— від 1 до 1,5 років.

Таблиця 3.1 Аналіз структури кредитного портфеля за терміном кредитування

Дані таблиці 3.1 свідчать про те, що найбільшу питому вагу (46 %) в кредитному портфелі банку становлять кредити до 1 місяця в сумі 35845,84 тис. грн.

Однак, фактичний середній строк розміщення ресурсів не співпадає з первинним строком видачі кредитів, що свідчить про постійну практику пролонгації договорів.

За станом на 01.12.1999 року майже 30 % кредитних договорів було пролонговано. Найбільша кількість пролонгацій припадає на кредити юридичним особам.

Багаторазова пролонгація зумовлює необхідність донарахування коштів в страховий резерв на можливі втрати за позичками банку.

Далі розглянемо, як розподілялися кредитні ресурси комерційного банку між його контрагентами (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2. Структура кредитного портфеля за контрагентами

За даними таблиці 3.2 найбільшу питому вагу (57,3 %) серед кредитів становлять кредити, надані суб’єктам господарювання — 44651,44 тис. грн.; міжбанківським кредитам в сумі 6941,6 тис. грн. належить 8,9 % в структурі кредитного портфеля.

Слід відзначити, що банк надає кредити суб’єктам господарювання в рамках програми мікрокредитування за програмами Європейського банку реконструкції та розвитку і Німецько-Українського фонду.

Головна мета програми — підтримання розвитку мікро-та малих підприємств шляхом створення їм сприятливих умов для отримання банківських кредитів.

Право на отримання кредиту в рамках програми мають підприємства, які працюють в сфері торгівлі, послуг і виробництва.

Кредити можуть надаватися для поповнення оборотного капіталу або в інтересах інвестиційних проектів. В залежності від цього відзначається термін погашення кредиту — від 1 місяця до 1,5 років. Всі кредити повинні оплачуватися у формі щомісячних і рівних за розмірами внесків та забезпечуватися заставою

Приватним особам КБ “Приватбанк” надає в національній валюті у формі строкового кредиту, звичайної або поновлювальної кредитної лінії у формі встановлення кредитних лімітів за міжнародними пластиковими картками VISA Electron.

Кредити видаються під заставу нерухомості, автотранспорту, коштів на депозитному вкладі, а також під поручительство підприємств і фізичних осіб.

На наступному етапі проаналізуємо кредитний портфель банку за ступенем ризику.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку позики слід поділити на кілька категорій:

клас “А” — фінансова діяльність відмінна, що дає змогу погашати основну суму позики та відсотки за нею в установлені строки;

клас “Б” — фінансова діяльність добра або дуже добра, але її неможливо підтримувати на такому рівні протягом тривалого часу;

клас “В” — фінансова діяльність задовільна, але спостерігається очевидна тенденція до погіршення;

клас “Г” — фінансова діяльність незадовільна: негаразди циклічно повторюються протягом коротких проміжків часу;

клас “Г” — фінансова діяльність збиткова, і очевидно, що ні основна сума позики, ні відсотки за нею не будуть сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею вважаються:

— добрим, якщо заборгованість за позикою та відсотки за нею сплачуються у встановлені строки. Це ж стосується заборгованості за позикою, пролонгованої один раз на строк не більше 30 днів;

— слабким, якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотками за нею становить не більше 90 днів. Це ж стосується заборгованості за позикою із загальним строком пролонгації від 30 до 90 днів;

— недостатнім, якщо прострочена заборгованість за позикою та відсотками за нею перевищує 90 днів. Це ж стосується заборгованості за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.

Відповідно до зазначених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за групами (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3. Класифікація кредитного портфеля банку

Залежно від класифікації позик встановлюється ступінь ризику, виходячи з якого комерційний банк формує резерв для відшкодування можливих витрат за позиками (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4. Аналіз структури кредитного портфеля

Дані таблиці 3.4 свідчать про те, що кредитний портфель банку на 85,3 % сформовано за рахунок якісних кредитів, отже, його можна вважати якісним.

Якість кредитного портфеля характеризує також показник співвідношення резервів на випадок збитків за позиками та загальних позик. Чим менше його значення, тим якісніший, а відтак менш ризиковий кредитний портфель.

У нашому випадку він становить 19,06 %. Рівень сумнівної заборгованості характеризує якість кредитного портфеля, а саме: довгострокових, короткострокових та міжбанківських кредитів із точки зору проблематичності їх повернення. Значення цього показника не повинно перевищувати 0,5 %, тобто своєчасно непогашені кредити мають становити не більше 5 % від усього кредитного портфеля.

Безнадійні кредити

Рівень сумнівної заборгованості = ————————————— (3.1)

Всього кредитний портфель

У нашому випадку даний коефіцієнт становить 0,065 %.

У ході аналізу кредитних операцій можна обчислити показник загальної кредитної активності:

Усього наданих кредитів

Загальна кредитна активність = —————————————— (3.2)

Сукупні активи

Позитивної оцінки заслуговує банк, де значення цього показника перевищує 0,55 %. Якщо воно нижче, слід терміново зайнятися проблемою управління активами, а саме: змінити їх структуру. Якщо зазначений показник перевищує 0,8, це означає, що у банку серйозні проблеми з ліквідністю.

У нашому випадку загальна кредитна активність становить 0,61 %.

Проаналізуємо структуру доходів комерційного банку та виявимо, яку їх частку займають доходи від кредитної діяльності банку.

Доходи поділяються на Банківські і небанківські.

До банківських належать доходи, безпосередньо пов’язані з діяльністю банку, а саме:

— процентні;

— комісійні — за всіма послугами, наданими контрагентам;

— торговельні прибутки (збитки);

— інші Банківські операційні доходи.

Небанківськими вважаються доходи, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів, нематеріальних активів та від фінансових інвестицій; надходження за аудиторські послуги, від орендних операцій тощо)

Аналіз структури доходів банку наведено в таблиці 3.5, яка складена за даними банківського звіту про прибутки та збитки (Додаток Б).

Як бачимо, за місяць у структурі доходів банку сталися зміни. Доходи збільшитися на 163,8 тис. грн. за рахунок зростання прибутку від торговельних операцій на 278,66 тис. грн., оскільки зменшення процентних доходів на 114,87 тис. грн. призвело до недотримання загального доходу на таку ж суму.

Таблиця 3.5. Аналіз структури доходів банку

Найбільшу питому вагу в доходах посідають отримані проценти за кредитами клієнтів — 70,8 %. Їх питома вага знизилася на 5,9 %, але сума доходів зросла на 45,68 тис. грн.

Така зміна структури вказує на те, що банк потрапляє у залежність від нетрадиційних доходів. Їх зростання може свідчити про нездоровий інтерес до спекулятивних прибутків, спровокований необхідністю покрити дефіцит основного, процентного доходу банку.

Маючи баланс банку (Додаток А) та звіт про прибутки і збитки (Додаток Б), можемо розрахувати середню процентну ставку за виданими кредитами й цінними паперами:

Середня процентна ставка = Процентні доходи : (Видані кредити +

+ Цінні папері в портфельному банку на інвестиції) х 100 % (3.3)

Якщо, скажімо, за жовтень сума виданих кредитів і цінних паперів у портфелі банку на інвестиції становила 79660,33 тис. грн., процентні доходи 1217,31 тис. грн., то середня процентна ставка дорівнювала 1,53 %.

Аналогічно визначається процентна ставка за кредитами клієнтів —1,31 %, за міжбанківськими кредитами — 3,21 %.

Аналіз чистого спреду пов’язаний із процентною політикою банку, яка відображається у динаміці процентних ставок за активними и пасивними операціями. Мінімізувати процентний ризик дасть змогу узгоджена процентна політика за кредитними і депозитними операціями. Ступінь такої узгодженості характеризує чистий спред.

Проценти отримані    Проценти сплачені

Чистий спред (%) = ——————————— х 100% — —————————— (3.4)

Позики   Підпроцентні депозити

Чистий спред — це різниця між процентними ставками, отриманими і сплаченими. За його допомогою визначається необхідна мінімальна різниця між ставками за активними й пасивними операціями, яка дасть змогу банку покрити витрати, але не принесе прибутку (мінімальне значення показника 0). Оптимальне значення чистого спреду — не менше 1,25 %.

Чистий спред для нашого банку дорівнює 1,17 %.

Таким чином, кредитна діяльність приносить банку прибуток, проте її ефективність невисока.

Цей коефіцієнт повинен врахувати лише активи і пасиви, до яких застосовуються процентні ставки.

Аналізуючи процентну маржу, слід брати до уваги її призначення: маржа слугує для покриття витрат банку і ризиків, створення прибутку, покриття договірних угод. Розраховують її за формулою:

Доходи від процентів — Витрати на проценти

Чиста процентна маржа (%) = ————————————————————— (3.5)

Середні загальні активи

Оптимальним значенням даного показника є 4,5 %.

Зменшення процентної маржі сигналізує про загрозу банкрутства. Основними причинами зменшення процентної маржі є зниження процентних ставок за кредитними операціями; подорожання ресурсів; скорочення питомої ваги активів, що приносять дохід, у загальному їх обсязі; хибна процентна політика банку.

У нашому аналізі процентна маржа становить 0,70 %, тобто ефективність основної діяльності банку, пов’язаної із наданням кредитів, невисока.

Наприкінці аналізу кредитної діяльності комерційного банку слід звернути увагу на практику складання кредитних договорів банку з клієнтами, яка має деякі вади.

Особливістю сучасної практики використання кредитних договорів в Україні є в цілому їх однотипний характер, невеликий перелік умов, недостатньо високий правовий рівень. Однотипність кредитних договорів обумовлена наданням комерційними банками клієнтам головним чином короткострокових кредитів на їх поточні потреби, причому у формі разових позик. В результаті банки використовують обмежений кредитний інструментарій, який фіксується в кредитних договорах.

Кредитні угоди невеликі за обсягом, вони займають 2-3 сторінки. В скороченому виді представлені суттєві умови кредитного договору: сума, строк, мета, процентні ставки, порядок нарахування, порядок надання і погашення позики, способи гарантування повернення, зобов’язання сторін, строк дії договору, основні реквізити сторін, підписи, засвідчені печатками.

Головною вадою сучасної української практики використання кредитних договорів є їх формалізм, про що свідчіть значний обсяг пролонгованих і прострочених позик. В економічному плані кредитні договори не містять дійових засобів із запобігання прострочки платежу за основним боргом і процентам за кредит; в правовому відношенні кредитні договори не дозволяють забезпечити повернення виданих позик.

Основною причиною економічної слабкості кредитних договорів є низький рівень аналітичної роботи банку під час розглядання кредитної заявки.

Більшість клієнтів, які звертаються до банку з проханням отримати позичку, потребують ретельного аналізу їх правового статусу, в справжності наданих документів, характер бізнесу, міцності зв’язків з постачальниками і покупцями, фінансового стану та перспектив надходження грошової виручки, стан обліку і звітності. Без проведення ретельного і поглибленого аналізу моральних і ділових якостей позичальника, його кредитоспроможність майже короткостроковий кредит схильний до високого ризику повернення.

Обов’язковість наявності в банках процедури розглядання кредитної заявки є необхідною передумовою правомірності укладання кредитного договору.

Крім того, глибоке вивчення не лише кредитованої угоди, а клієнта в цілому, дозволяє в зарубіжних країнах конкретизувати його зобов’язання щодо факторів кредитного ризику. Саме тому розділ кредитного договіру, який присвячується зобов’язанням клієнта, містить конкретні економічні й правові умови, спрямовані на забезпечення повернення кожної позики.

В подальшому банк здійснює поточний контроль і за ходом кредитованої угоди, і за фінансовим станом клієнта в цілому, що передбачено в кредитних договорах. У змісті кредитних договорів, які укладаються українськими банками, в більшості випадків відсутній механізм контролю банку за позичальником.

Недостатня аналітична робота банку на стадії розгляду кредитної заявки клієнта обумовлює недійсність правової форми кредитного договору.

Багато кредитних договорів юридично погано складані, у ряді випадків підписані вони особами, неповноважними на це; печатки, якими закріплені підписи, не відповідає назві позичальника.

Таким чином, укладення кредитних договорів з клієнтами заслуговує окремої уваги при аналізі кредитних операцій банківських установ та подальшого їх удосконалення для запобігання можливих втрат за позиками і ризику їх неповернення.

3.2 Аналіз депозитних операцій комерційного банку

Депозити є основним джерелом залучених коштів комерційного банку. За різними оцінками, депозити забезпечують від 70 до 95 % банківських ресурсів. це пояснюється їх численністю, відносною стійкістю та меншою вартістю порівняно з іншими джерелами.

Мобілізація коштів за допомогою вкладів і депозитів утворює окремий сегмент з фінансового ринку — ринок вкладів і депозитів. При здійсненні депозитних операцій банки вступають у конкуренцію на так званому відкритому ринку, оскільки процес мобілізації фінансових ресурсів за допомогою вкладів передбачає індивідуальний механізм нагромадження коштів.

Залучення грошових ресурсів із використанням ринку вкладів і депозитів залишається основною формою організації фінансових ресурсів економіки для подальшого їх перерозподілу банками через інші сектори фінансових ринків у кредитні вкладення, або вкладення у цінні папери, що й викликає необхідність аналізу депозитних операцій комерційних банків.

Існують найрізноманітніші ознаки класифікації депозитів. У відповідністю з практикою українських банків їх можна класифікувати за чотирма основними признаками: залежно від вкладників, від термінів, від призначення та від виду валюти.

За такою класифікацією проведемо аналіз депозитів для конкретного комерційного банку.

Загальна динаміка зміни обсягів залучення банків фінансових ресурсів через ринок вкладів і депозитів наведена у таблиці 3.6.

Табліця 3.6. Динаміка зміни вкладів і депозитів за жовтень-листопад 1999 р.

Дані таблиці 3.6 засвідчують, що сума вкладів і депозитів за аналізований період незначно зросли за обсягом і на 01.12.99 року становили 61634,61 тис. грн. Паралельно з цим спостерігається зростання вкладів до запитання у національній валюті — в 1,4 рази та зниження цих вкладів в іноземній валюті — в 0,65 рази, тобто на 35 %. Строкові депозити в загальному обсязі на аналізований період змін не зазнали.

Як бачимо, основна питома вага депозитів до запитання належить юридичним особам, у зв’язку з чим банку слід значно більше уваги приділяти розвитку депозитних операцій з населенням, що дають змогу краще збалансувати обсяги поточних вкладів у структурі депозитних послуг. Адже депозити населення — невелика за своїми розмірами, однак багато чисельніші й менш динамічні у порівнянні з відповідними рахунками юридичних осіб. На сьогодні обсяг готівки у населення досить значний, і ті банки, що зможуть запропонувати індивідуальним вкладникам більший комплекс високоякісних послуг, отримають у своє розпорядження значні суми додаткових ресурсів.

Слід зазначити, що депозитні операції є складовою зобов’язань банку, серед яких відокремлюють дешеві й дорогі ресурси. До дешевих належать:

— залишки на рахунках клієнтів;

— депозити до запитання;

— кредиторська заборгованість.

Дорогі ресурси складають:

— строкові депозити;

— міжбанківські кредити і депозити.

Чим більша питома вага строкових депозитів, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитивно позначається на його ліквідності і зменшує залежність від міжбанківських кредитів (таблиця 3.7).

Таблиця 3.7 Аналіз структури зобов’язань банку

Таким чином, зобов’язання банку на 76,3 % сформовані за рахунок депозитних коштів; частка вкладів до запитання (дешевих ресурсів) — 55,6 %, тобто даний банк не несе значних витрат при сплаті процентів; частка строкових депозитів становить 20,7 %.

Хотілося б зауважити, що принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичних осіб [14].

Доцільним було б проаналізувати структуру та обсяг вкладів до запитання за секторами економіки, що дасть можливість визначити сегменти, найпривабливіші на ринку вкладів, тобто такі, які динамічно розвиваються і на яких банки потенційно зможуть збільшити величину мобілізованих ресурсів (таблиця 3.8).

Таблиця 3.8 Обсяг і структура вкладів до запитання за секторами

Аналізований період характеризується поступовим зменшенням частки комерційного нефінансового сектора економіки у загальній структурі вкладів. Щодо вкладів до запитання населення, тобто спостерігається їх зростання на 1 % у загальній структурі. Такий аналіз може застосовуватися банками для координації своєї роботи із залучення вкладів з урахуванням загальних тенденцій розвитку секторів економіки.

Строкові депозити характеризуються основною класифікаційною ознакою — тривалістю залучення. Тому їх аналіз доцільно здійснювати у відповідності з термінами залучення (таблиця 3.9).

Таблиця 3.9 Обсяг і структура строкових депозитів

За даними таблиці 3.9 питома частка депозитів на термін до одного року становить 86 %, а депозитів понад один рік — лише 14 %. Депозити з терміном погашення понад один рік належать до ринку капіталів, а депозити з терміном повернення до одного року формують ринок грошових ресурсів. Отже, незначна питома вага депозитів з терміном понад один рік свідчить про нестабільну економічну ситуацію, коли клієнти, налякані певним знеціненням гривні, втрачають довіру до банку щодо довгострокових вкладень своїх коштів.

Вивчаючи залучення банком коштів на вклади чи днпозити, важливо виявити роль дрібних, середніх та великих вкладів у залучених коштах. Таке аналітичне обстеження за розмірами вкладів дає змогу розкрити, які суми грошей мають вкладники. Аналіз проведемо на основі даних таблиці 3.10 за листопад 1999 року.

Таблиця 3.10 Аналіз вкладів за розмірами

Отже, банк залучив 43,56 % дрібних вкладів; 25,29 % — середніх; 31,15 % — великих вкладів. Тому залишки вкладів збільшувалися за рахунок додаткового залучення вкладників із дрібними сумами.

Враховуючи обмежені можливості вкладників, перспективним напрямком стимулювання залучення вкладів і депозитів може стати розширення кола депозитних рахунків клієнтів із різноманітним режимом функціонування, що надаватиме вкладникам банку ряд додаткових можливостей по використанню своїх коштів із прийнятим рівнем доходів.

Ефективним методом розвитку депозитних послуг може стати застосування комплексного обслуговування клієнтури банком при залученні коштів на депозити, тобто задоволення потреб клієнтів у різноманітних послугах на додаток до традиційних кредитно-розрахункового та касового обслуговування.

3.3 Оцінка операцій банку з розрахунково-касового обслуговування клієнтів

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження відносно перерахування грошових коштів з рахунків.

Розрахунково-касове обслуговування включає наступні банківські операції:

— відкриття і ведення рахунків клієнтів;

— безготівкові розрахунки;

— міжбанківські розрахунки;

— готівкові грошові розрахунки ( касові операції).

Аналіз розрахункових операцій проводиться в кожній ланці кредитної системи з урахуванням потреб в економічній інформації фахівців банку або інших органів. Одержані результати аналізу використовуються для оцінки результатів діяльності банківських установ і прийняття рішень для поліпшення структури платіжного обігу, прискорення строків документообігу іногородніх розрахунків, поліпшення платіжної дисципліни, зміцнення договірної і розрахункової дисципліни, скорочення працемісткості розрахункових операцій, тобто для виконання завдань, які стоять перед кредитними установами в галузі організації й здійснення розрахунків в народному господарстві.

Визначальне місце в розрахунковому обслуговуванні клієнтів займають безготівкові розрахунки, тому почнемо аналіз саме з цих операцій. В установах банку для аналізу стану і динаміки розвитку безготівкових розрахунків застосовуються прийоми групування. Вибір групувальної ознаки визначається метою аналізу, який наводить роботу банків на максимальне зближення моменту одержання товарів і здійснення платежу, запобігання необгрунтованій кредиторській і дебіторській заборгованості.

Розрахунки групуються на одногородні та іногородні. Іногородні розрахунки проводяться переважно в акредитивній формі, одногородні — платіжними дорученнями, розрахунковими чеками і чеками з лімітованих і нелімітованих чекових книжок.

Для визначення структури безготівкового платіжного обігу за формою розрахунків платіжні документи групуються за їх належністю до відповідної форми розрахунків. Для характеристик залишку несплачених в строк розрахункових документів широке застосування знаходять групування платежів за підвідомчою належністю госпорганів, що дозволяє виявити конкретні організації, з якими потрібно розглядати питання про причини неплатежів і заходи для поліпшення розрахунків.

Для аналізу безготівкових розрахунків використовують ряд показників. Методику аналізу основних показників безготівкових розрахунків покажемо на таких прикладах.

Обсяг безготівкового платіжного обігу визначається на підставі звіту про результати одноразового обліку платіжного обігу за жовтень і експертно встановленої частини платіжного обігу за жовтень в річному платіжному обігу.

Наприклад, за даними жовтневого обліку обсяг платіжного безготівкового обороту складав 310 млн. грн, а експерти виявили, що обіг за жовтень складає 8,5 % річного обігу. Відповідно, обсяг безготівкового платіжного обігу за рік становитиме 3 647 млн. грн.(310 : 8,5 х 100).

Для аналізу динаміки показників беруть кілька років. За базовий показник приймають рік, що закінчується числами 0 або 5. При аналізі враховують:

1) зміну (приріст, зменшення) показника за роками;

2) відносний темп росту (приросту) показника за взяті роки;

3) середній темп росту (приросту) показника. Абсолютний приріст показників визначають як різницю між даними за відповідні суміжні роки. Середньорічний приріст будь-якого показника визначають шляхом ділення загальної суми приросту за ряд років на кількість років, які увійшли до розрахунку.

Для аналізу складемо таблицю 3.11.

Таблиця 3.11. Динаміка безготівкових розрахунків комерційного банку

Динаміка таблиці 3.11 показує, що порівняно з базовим роком загальний обсяг безготівкових розрахунків зріс на 271 млн. грн., а їх питома вага у загальній сумі грошового обігу збільшилась на 3 %. Це свідчить про зміцнення економіки України. Відносні темпи росту і приросту показника свідчать про інтенсивність його динамічної зміни. Темпи росту вираховують у відсотках відношенням показника відповідно періоду до базисного року (базисний темп) або відсотках показника наступного року до попереднього (ланцюговий темп). Темп приросту у відсотках являє собою різницю між величиною темпу росту і 100 %. Темп приросту показника може бути позитивним або негативним.

Середні темпи росту визначають через корінь n-степеня із базисного темпу росту показника. При цьому число n дорівнює кількості років, за які визначаються темпи приросту. Якщо, наприклад, порівняно з базовим роком темп росту за 3 роки складає 108 %, то середній буде 102,6 % (100 х х 3).

В нашому прикладі середньорічний темп приросту обсягу безготівкових розрахунків складає 2,6 % (102,6 — 100). Це свідчить про позитивні зміни у роботі банку.

Для підвищення дієвості розрахунків банки проводять взаємні розрахунки між клієнтами, що здійснюють між собою операції купівлі-продажу. Це розморожує залишки на рахунках, значно зменшує дебіторську і кредиторську заборгованість.

Взаємні розрахунки — це один із способів безготівкових розрахунків, що полягає в розраховані однакових сум взаємних вимог підприємств та господарських організацій, за товарно-матеріальні цінності та надані послуги. Кожна із сторон сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями. Існують постійно діючі та разові зарахування вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома госпорганами або між групою підприємств і організацій. Розрахунки за сальдо можуть здійснюватися, коли два підприємства перебувають у постійних господарських зв’язках і кожне з них є одночасно і постачальником, і покупцем одне щодо одного. Розрахунки ведуться на основі угоди між учасниками, причому строки і порядок розрахунків вони погоджують з установою банку. Госпоргани, що проводять розрахунки за сальдо, надсилають один одному, минаючи банк, розрахункові документи на відвантажені товарно-матеріальні цінності і надані послуги. Ці рахунки не підлягають негайній оплаті. На одного з учасників розрахунків покладають обов’язок у визначені строки визначити сальдо взаємних вимог за розрахунковий період. Якщо сальдо на користь госпоргану, який веде рахунок взаємних розрахунків, то він складає платіжну вимогу на цю суму і разом з копією витягу з окремого рахунку здає в установу банку на інкасо. Оплату таких вимог проводять з рахунку контрагента у звичайному порядку, встановленому для розрахунків платіжними вимогами. Якщо сальдо на користь іншої сторони, підприємство, яке веде рахунок, дає банкові платіжне доручення про перерахування платіжної суми з його рахунку на користь контрагента.

Залік проводять відкликанням розрахункового документа, котрий підлягає заліку у повній сумі. Неоплачена сума подається до сплати в календарній черговості.

Ефективність розрахунків, що проводяться шляхом заліку взаємних вимог, вимірюється економією в платіжних коштах для здійснення розрахунків, яка визначається відносною величиною — відсотком заліку. Економія визначається розміром взаємно погашених платежів при заліку, яка називається заліковою сумою. Ефективність заліку розраховується , як відношення залікової суми до загальної суми документів, що сплачені при проведенні заліку. Розглянемо дані про ефективність окремих видів заліків (таблиця 3.12).

Таблиця 3.12 Аналіз взаємопогашуваних платежів при заліках

Дані таблиці 3.12 свідчать, що найбільш ефективними були разові, парні й групові заліки, які проводяться за рішенням керівників комерційних банків на основі інформації про склад картотеки документів, що належать до оплати в даній установі банку. Малоефективними були разові міжгалузеві заліки.

Національний банк України постійно контролює структуру безготівкового платіжного обігу за формами розрахунків для того, щоб виявити тенденції в розвитку окремих форм власності розрахунків й приймати відповідні рішення. Така робота проводиться на основі аналізу структури безготівкового платіжного обігу за формами розрахунків по установах банку і в динаміці.

Питома вага розрахунків (структура) визначається за даними рядів розподілу безготівкового платіжного обігу за нормами безготівкових розрахунків. Структура безготівкового платіжного обігу, розрахована за даними обліку такого обігу у вересні за ряд років, подається в наведеній нижче таблиці 3.13.

Таблиця 3.13. Аналіз структури безготівкового обігу за 1995-1998 рр.

Дані таблиці 3.13 показують, що найбільшу питому вагу в безготівковому платіжному обігу займають розрахунки вимогами й платіжними дорученнями. Найменшу питому вагу займає чекова форма розрахунків. Структура безготівкового платіжного обігу в розрахунках за товари й послуги помітно відрізняється від загальної структури платіжного обігу. Це викликано тим, загальний платіжний обіг відрізняється від обігу розрахунків за товари й послуги на суму платежів за нетоварними операціями (платежі до бюджету, перерозподільчі операції, внески коштів на рахунки за капітальними внесками тощо), які проводяться в основному платіжними дорученнями. Тому в структурі платіжного обігу в цілому значно більша частина розрахунків платіжними дорученнями ніж в розрахунках за товари й послуги, де переважають розрахунки платіжними вимогами.

Важливим завданням банку є прискорення розрахункових операцій. Для цього розраховується швидкість документообігу.

Середній строк документообігу за розрахунками характеризує час, який необхідний для проведення розрахункової операції в нормальних умовах документообігу. Швидкість документообігу є середньою величиною, яка вираховується як середньозважена величина із строків документообігу за окремими документами тієї чи іншої форми розрахунків. Наприклад, при акцептній формі розрахунків середній строк документообігу використовується при вирішенні питань про спосіб переказу (авізування) платежу (поштою чи телеграфом), про строки посилання запиту про долю платіжної вимоги до банку, що обслуговує платника. В цьому випадку установи банки або користуються нормами часу поштового пробігу між окремими населеними пунктами, які є в організаціях зв’язку, або визначають строк поштового пробігу самі, користуючись даними поштових авізо по МФО. У зв’язку з тим, що строки поштового пробігу коливаються, то користуються середніми даними за деякими авізо, що отримані з відповідного населеного пункту. Середня величина при цьому розраховується як звичайна середня арифметична зважена (таблиця 3.14)

Таблиця 3.14. Аналіз середньої величини строку поштового пробігу

Дані таблиці 3.14 свідчать, що найбільша кількість авізо мала пробіг 4 дні, незначна кількість авізо здійснювала пробіг за 2 і 3 дні. Ці дані свідчать про наявність резервів прискорення середнього строку документообігу.

Визначення середнього строку пробігу документів безпосередньо за даними грошово-розрахункових документів на практиці використовується рідко. Частіше швидкість документообігу визначається за формулою, що використовується для розрахунку оборотності окремих коштів у розрахунках. Наприклад, оборотність коштів у днях за акредитивами, лімітованими чековими книжками і деякими іншими знаходять, користуючись даними про суму обігів по витрачанню (списанню)коштів з цих рахунків за визначений період.

Методику розрахунків цього показника покажемо на такому прикладі. Середньорічний залишок коштів на рахунку обліку виданих акредитивів складає 812 млн. грн., а обіг за списаними коштами з цього рахунку за рік склав 13900 млн. грн. середній строк перебування коштів в акредитивах у цьому випадку складає 21 день (812 : 13900 х 360). Зменшення величини цього показника означає прискорення обігу коштів у розрахунках за акредитивами, а збільшення є уповільнення швидкості документообігу.

Прискорення середньої швидкості документообігу позитивно характеризує результати здійснюваної комерційним банком роботи по організації розрахунків платіжними вимогами. Уповільнення швидкості документообігу призводить до зниження ефективності розрахунків, недостачі грошових коштів.

Показники, що характеризують джерела коштів (рахунки в банку), за рахунок яких проводиться платіж, визначаються на підставі даних обліку безготівкового платіжного обігу шляхом відповідних групувань звітної інформації. За даними про джерела оплати рахунків за товари й послуги в звітному році визначена структура цих джерел, яка відбита в таблиці 3.15.

Таблиця 3.15 Аналіз структури джерел платежів

Дані таблиці 3.15 свідчать, що більш як 76,5 % усіх платежів за товари і послуги проводиться з власних рахунків. Це підтверджує важливу роль ранку в переведенні підприємців на самофінансування.

Стан платіжної дисципліни характеризується такими показниками: питома вага розрахункових документів, що оплачені з прострочкою платежу; середня тривалість затримки платежів; структура й динаміка платежів (за видами платежів, за галузями, господарствами і відомствами або територіальною ознакою). Для обчислення названих та інших показників використовуються дані звітів установ банку. Загальний обсяг розрахункових документів, не сплачених в строк, складається по основній діяльності та з рахунків по капітальних внесках, визначених за даними доповнень до балансу (в цілому по установі банку).

Питома вага розрахункових документів, сплачених з прострочкою платежу (несвоєчасно), визначається як відношення суми таких документів до суми безготівкового платіжного обігу за рік.

Методику розрахунку цього показника покажемо на такому прикладі. Обіг за приходом збалансованих рахунків, що відкриті для обліку картотеки позабалансового рахунку, за рік склав 3840 млн. грн., а обсяг платіжного обігу за цей рік визначено в 12 млрд. грн. Тоді питома вага розрахункових документів, що сплачені з затримкою платежу, складає 32 % (3840 : 12000000 х 100).

Показник середньої тривалості неплатежів визначається за даними руху документів в картотеці позабалансового рахунку. Для цього середній залишок ділиться на розмір одноденного обігу за витратами у відповідному періоді. Порядок розрахунку покажемо на такому прикладі. Середній залишок документів у картотеці позабалансового рахунку в четвертому кварталі складає 256 млн. грн., обіг за витратами за той же квартал —1910 млн. грн. Середня тривалість неплатежів у цьому кварталі складає 12,06 днів. Це дуже поганий показник. Він свідчить, що у відділенні банку було заморожено і не працювало 256 млн. грн. підприємств.

Щоб запобігти таким великим втратам, національний банк України прийняв ряд постанов, у яких визначено правила ведення розрахунків та відповідальність сторін за їх порушення. Розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати певні реквізити. Виправлення і підчищення у розрахункових документах не допускаються. На неприйнятих банком документах банк у день отримання їх має зробити на його зворотній сторінці напис про причину повернення без виконання та повернути його клієнту.

Аналіз і контроль стану дотримання правил розрахунків здійснюється у процесі проведення операцій по безготівкових розрахунках, а також шляхом періодичної перевірки розрахункових документів, що надійшли на позабалансовий рахунок у банку, аналізу балансів та інших звітних матеріалів підприємств і перевірок у них на місцях.

Підприємства (платники та одержувачі коштів), зі свого боку, мають контролювати своєчасне проведення розрахунків.

Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункових документів, і всі суперечки, які можуть виникнути з цих питань між підприємствами, мають вирішуватись у претензійно-позовному порядку.

Усі претензії при розрахунках між клієнтами регулюються ними без участі банку. Але банк завжди відповідає за своєчасне проведення розрахунків.

3.4 Рекомендації щодо удосконалення методики фінансового аналізу та поліпшення фінансово-економічного стану комерційного банку

За дев’ять років існування банківської системи в Україні немає єдиного обгрунтованого підходу до побудови рейтингової системи оцінювання діяльності банківських установ. Розв’язання цього завдання набуває особливої актуальності. Немає також систем рейтингової оцінки банківської діяльності, диференційованих за різними категоріями споживачів такої інформації: акціонерів, клієнтів, банків-кореспондентів та самого банку для контролю за внутрішньою ситуацією в обласних дирекціях та філіях. Саме це пояснює актуальність розробки обгрунтованої системи показників для дослідження результатів банківської діяльності на різних рівнях управління.

В промислово-розвинутих країнах банківський нагляд і методологія аналізу розвивались в залежності від фінансових криз, змін в економіці та політичних подій.

Розвиненими країнами вже знайдено методологічна єдність процесу оцінки стану банку. В центрі уваги знаходяться п’ять ключових областей, так звані компоненти “CAMEL”, до яких відносять:

— С (capital adequacy) — показники достатності капіталу, які визначають розмір власного капіталу банку, необхідного для гарантії вкладників, і відповідність реального розміру капіталу необхідному.

— A (asset quality) — показники якості активів, які визначають ступінь “повернення” активів і позабалансових статей, а також фінансовий вплив проблемних позик.

— М (menagment) — показники оцінки якості управління (менеджменту) роботи банку, політики, що проводиться, дотримання законів та інструкцій.

— Е (earnings) — показники дохідності або прибутковості з позицій її достатності для майбутнього зростання банку.

— L (liquidity) — показники ліквідності, які визначають, чи достатньо ліквідний банк для виконання звичайних і непередбачених зобов’язань.

Таким чином, система CAMEL містить всі важливі компоненти стійкості банку, які оцінюються банківськими аудиторами. Хоча ця система являє собою стандартизований метод оцінки діяльності банків, її ефективність залежить від уміння й об’єктивності аналітиків, які оцінюють банки, оскільки основу для аналізу складають результати наглядової перевірки на місці. Лише частину показників CAMEL можна визначати на підставі зовнішньої звітності банку. Розглянемо детальніше основні компоненти даної рейтингової системи.

Аналіз капіталу покликаний з’ясувати, чи може банк гарантувати достатній захист коштів своїх вкладників.

Найсуттєвішим елементом аналізу є оцінка його достатності або адекватності для збереження коштів своїх вкладників.

Банк постійно повинен мати певний мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, слід своєчасно прийняти рішення щодо його збільшення.

Таким чином, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб своєчасно визначити обсяг капіталу та збільшити його до необхідного.

Визначаючи адекватність капіталу банку, його активи слід зважувати на відповідні коефіцієнти ризику.

Якість активів банку аналізують, щоб визначити його життєздатність, а також правильність відображення вартості активів у звітності. Щоб зробити якнайточніший аналіз якості активів, застосовують систему класифікації щодо кредитів, інших видів активів та позабалансових статей.

Активи, визнані задовільними (стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, стосовно яких банк має очевидні проблеми і за якими остаточне погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже бузсумнівні, але їх розмір поки що не можна встановити точно, вважаються сумнівними.

Активи, які однозначно не будуть погашені, тобто нежиттєздатні, відносять до збиткових.

У ході аналізу всі активи перемножують на відповідній коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Але такий підхід до визначення якості активів дещо суб’єктивний, оскільки оцінка активі залежіть від спеціалістів з аналізу, а якщо точніше — від правильності віднесення активів до певної групи з відповідним коефіцієнтом ризику. Неправильне віднесення може потягти за собою хибну рейтингову оцінку комерційного банку.

Доцільним було б розглянути іншу методику визначення якості активів — методику, рекомендовану Світовим банком, яка базується на міжнародному стандарті обліку та на принципі “care” (обережності), згідно з яким вартість активів банку повинна наближатися до ринкової, так званої “ціни заміни” [28].

Неминучим є той факт, що банки несуть збитки за позиками, авансами, цінними паперами, іншими вкладаннями., Це негативно впливає на фінансовий стан та ефективність роботи банку. Щоб уникнути негативного впливу, банки формують спеціальні резерви. При неповерненні кредитів відповідні суми списуються з балансу за рахунок спеціальних резервів та інших фондів. Якщо сума резервних відрахувань знижена, вартість активів банку стає завищеною, що тягне за собою хибний показник достатності капіталу. Оцінюючи розмір створених банком резервів, органи нагляду перевіряють кредитну політику відповідного банку, його методи й системи нагляду за кредитним ризиком і стягненням боргів. Процес формування резервів та здійснення контролю специфічний для кожної окремої країни.

НБУ розіслав комерційним банкам на розгляд проект положення “Правила класифікації кредитних портфелів і створення спеціальних резервів на можливі втрати за позиками”. В основу класифікації покладено два фактори:

— оцінка фінансової діяльності й надійності клієнтів;

— історія обслуговування боргу клієнтом.

Перший здійснюється на основі поточного балансу та звітів про грошові потоки кожного з клієнтів плюс оцінка перспектив їх діяльності.

Якщо діюча на сьогодні класифікація кредитів заснована на моменті якості кредитного портфеля, то проектне положення дає можливість враховувати ретроспективу та перспективу відносин банку з клієнтом, що свідчить про більш системний підхід до проблеми, а не просто про технічну оцінку строків. Термін прострочених позик не є оперативним індикатором, якісна ж система класифікації кредитів дає змогу встановити момент, коли наступні платежі стають сумнівними. Така методика допоможе своєчасно зреагувати на зміни й суттєво обмежити збитки.

Існує ще одна — спеціалізована методика оцінки якості активів, яка розробляється кожною країною окремо, виходячи зі стану її банківської системи та економічних умов діяльності банків. В Україні така методика визначається положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків” від 27.03.1998 р., згідно з яким комерційний банк в обов’язковому порядку формує резерв по кожному виданому кредиту залежно від його якості на момент резервування. Класифікація виданих кредитів і оцінка кредитних ризиків здійснюється комерційними банками залежно від наявності та якості забезпечення і кількості днів простроченої заборгованості.

Це положення чітко регламентує категорії кредитів, але в ньому є певні можливості щодо приховування реальної структури кредитного портфеля. Так, більшість банків для ефективного поліпшення кредитного портфеля пролонговує прострочені кредити, а через деякий час поновлює кредитний договір, тим самим “знищуючи” прострочені позики.

Причиною такої поведінки українських банків є те, що вони зобов’язані формувати резерви за рахунок відрахувань від чистого прибутку (а не за рахунок собівартості, як в усьому світі). Але навіть цю ситуацію можна було б виправити шляхом формування системного резерву (у світовій практиці — 2-5 % від виданих кредитів) за рахунок портфелів комерційних банків України [28].

Далі зупинимося на рекомендаціях щодо поліпшення фінансово-економічного стану комерційного банку за рахунок підвищення ефективності проведення його основних операцій — кредитних, депозитних і розрахункових.

Питання вдосконалення банківської діяльності й визначення пріоритетних напрямів розвитку банків перебувають сьогодні в центрі економічного, політичного і соціального життя країни. В останні роки спеціалісти відзначають усе більший вплив кредитної політики комерційних банків на розвиток їхньої діяльності. Однак недостатня розробка теоретичних основ кредитної політики, проблем її практичної реалізації послаблює вплив кредиту на покращення якісних і кількісних показників функціонування комерційних банків та банківської системи.

Кредитна політика визначається загальними установками щодо операцій з клієнтурою, які ретельно розробляються і фіксуються в документах, і практичними діями банківського персоналу, що інтегрує і впроваджує в життя ці установки. Важливим регулятором кредитної політики є проведення політики обов’язкових резервів. Цей метод кредитного регулювання являє собою збереження частини ресурсів комерційного банку. Політика обов’язкових резервів проводиться з використанням уніфікованої ставки резервування залучених банком коштів як у національній валюті, так і у вільно конвертованій. Сума збереження коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України встановлюється у визначеному в процентному відношенні від розміру депозитів комерційного банку. Норма обов’язкових резервів може змінюватися за постановами Правління НБУ: зменшуватись або збільшуватись протягом року залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.

Прямим методом впливу на діяльність комерційного банку є політика кількісних кредитних обмежень сум кредитів, що видаються. На думку західних економістів цей метод є найбільш ефективними антиінфляційним засобом. Суть методу полягає в тому, що комерційний банк не може перевищувати норму видачі кредитів, встановлену Центральним банком.

Рішення про надання “великого” кредиту має бути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку, затвердженим його Правлінням.

Положення з кредитної політики, що регламентує всі аспекти роботи банку на кредитному ринку, концентрує у собі весь накопичений банком інструктивний і методичний матеріал з організації кредитного процесу. Воно має містити такі розділи:

функціональні ланки. Що беруть участь у кредитному процесі, їхні повноваження;

інструкції з організації кредитування;

3) методичні вказівки щодо аналізу кредитоспроможності клієнтів;

4) методичні вказівки щодо аналізу кредитного портфеля;

5) методичні вказівки щодо аналізу виконання кредитних договорів.

Стратегія розвитку може бути застосована як на один рік, так і на ряд років. Подібне прогнозування дає змогу відстежувати тенденції, що намітилися, або відхилення від задуманих заходів і вчасно вносити відповідні користування.

Щодо депозитних операцій, то ефективність їх проведення залежить від депозитної політики кожного комерційного банку.

Депозитна політика — це комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій на даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

З метою ефективності здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. На жаль, це питання не знайшло адекватного відображення як у теорії банківської справи, так і в практичній діяльності банків України. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів кредитних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі принципи:

максимізація прибутку;

забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Досягнення цієї мети залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов’язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, має грунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри й структура пасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем ризику, так і за терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування адекватної ресурсної підтримки. Очевидно, що при такому підході первинну роль відіграють структура й розміри ресурсів банку, у тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитних юридичних осіб.

Звичайно, успіх будь-якого банківського продукту залежить від його корисних властивостей, спроможності задовольнити наявні потреби клієнтів банку. Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження модифікацій окремих депозитів, передбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку цілком виправдано вважають процентну політику. Об’єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

розміри процентних ставок;

умови нарахування і сплати процентів;

мінімальна сума для відкриття депозитного рахунка;

можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно розробити зважену збутову політику, яка б передбачала можливості комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів, спільний збут тощо.

У сучасних універсальних банках дедалі чіткіше простежується тенденція до комплексного обслуговування клієнтів. Такий підхід дає можливості витримувати цінову й нецінову конкуренції, надавати клієнтам максимальну кількість банківських послуг на високому сервісному рівні.

Висновок

Комерційні банки в сучасній Україні почали виникати всього 8—9 років тому і за цей короткий історичний відрізок часу зазнали стрімкого розвитку, відображуючи у власній долі як видатні можливості української економіки, великий інтелектуальний і підприємницький потенціал українців, так і труднощі, яких вони зазнали за цей час.

Сьогодні умови роботи українських банків змінюються, пожорстокішали вимоги Національного банку України: відкрити комерційний банк не так легко, як це було кілька років тому, невиконання розпоряджень центрального банку ведуть до серйозних санкцій із боку останнього та інше. Минули часи, коли достатнім було залучити “короткі” гроші, спрямувати їх на спекулятивні операції та, отримуючи добру маржу, забезпечувати високі фінансові показники, особливо не турбуючись про те, “як вийшло сьогодні та що буде завтра”.

В умовах, що склалися, змінюються і підходи до аналізу. Споживачі ринку банківських послуг, самі банкіри усвідомлюють необхідність в найбільш повних і достовірних засобах аналізу банківської надійності. Чим же сьогодні може відповісти банківська система?

Як показали проведені розрахунки, на етапі становлення самої банківської системи України, коли ще не в достатній мірі напрацьовано методологічний апарат, законодавство залишає бажати кращого; навіть найкрупніші банки України за міжнародними мірками дотягують, в кращому випадку, до “середніх” банків, залишаються серйозні проблеми і вади і підходах до банківського аналізу. До них відносять:

— аналізований банк розглядається як окремо існуючий фінансовий інститут: не оцінюється “вага” конкретного банку в фінансовій системі країни (або регіону), не враховуються можливості впливу акціонерів, клієнтів;

— аналіз, проведений з трьох різних позицій (центрального банку, внутрібанківський, рейтинг) свідчить про різний обсяг доступної інформації, і, як наслідок, — розбіжності у визначенні однотипних показників, які є основними при проведенні фінансового аналізу банківських операцій, наприклад: ризикові активи, склад залучених коштів, зобов’язання банку тощо;

— немає єдиної системи оцінки банку за видами банківських операцій.

Разом з цим, позитивною тенденцією можна вважати той факт, що в сучасній Україні почали приділяти серйозну увагу питанням надійності банківської системи і окремого комерційного банку. Сьогодні вивчаються (з метою приближення до українських норм і стандартів) і публікуються широко відомі західні методики (приклад однієї з них — рейтингової системи CAMEL — наведено в третьому розділі цієї роботи), застосовуються і свої напрацювання, наприклад, обов’язкова до подання в національний банку загальна фінансова звітність комерційних банків за інструкцією № 10, працюють інформаційно-аналітичний центр “Банк-Інформ” при Асоціації українських банків, Українська фінансова група.

Автор даної дипломної роботи сподівається, що все вищевикладене сприятиме тому, що найближчим часом замість методів “миттєвої фотографії” українська банківська система буде мати повністю налагоджені та цілком достовірні методи фінансового аналізу банківських операцій. Методи, які виконують своє основне завдання — підвищення інформаційного забезпечення всіх учасників українського банківського ринку.

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Договор № ________

о представлении кредитной линии

г. Запорожье   ”20” ___мая 2000 г.

Коммерческий банк “Приватбанк”, именуемый в дальнейшем “Банк”, в лице Управляющего Запорожским региональным управлением КБ “Приватбанк” Пугачева Игоря Генриховича, действующего на основании доверенности головного банка, а также положения банка о филиале, с одной стороны, и _____ООО “Альфа” , именуемый в дальнейшем “Заемщик”, в лице директора Иванова И.И. , действующего на основании Устава, с другой — стороны, в целях наиболее своевременного исполнения обязательств Клиента перед деловыми партнерами заключили настоящий договор о нижеследующем:

ПРЕДМЕТ ДОГОВОРА

1.1. Банк, исходя из финансового положения Заемщика, устанавливает ему лимит кредитования. Кредит Заемщику предоставляется частями, в пределах установленного лимита, по мере возникновения в нем потребности. Сумма лимита установлена сторонами в размере 140000 грн. (Сто сорок тысяч гривень) .

1.2. Платежи за пользование кредитными ресурсами начисляется на сумму дебетового сальдо Заемщика из расчета 45 / сорок пять процентов годовых.

1.3. Открыть для кредитования ссудный счет №_________ и перечислять с него необходимые заемщику суммы на счета, указанные в предъявленных заемщиком платежных обязательств, с одновременным уменьшение установленного лимита кредитования. Лимит кредитования пополняется по мере поступления платежей на ссудный счет владельцам.

1.4. Начисление процентов за пользование кредитными ресурсами начинается с момента списания денежных сумм с ссудного счета Заемщика и заканчивается в момент полного погашения задолженности путем зачисления средств на ссудный счет.

1.5. Кредит предоставляется сроком на два месяца с “ 20 “ мая 2000 г. по “ 20 “ июля 2000 г.

УСЛОВИЯ ОБЕСПЕЧЕНИЯ КРЕДИТА

В обеспечение обязательств оп договору Банком приняты:

заключен договор залога .

(указать конкретно: заключен договор залога, договор поручительства (гарантия), ценные бумаги, сданные на хранение в Банк, иные документы).

2.2. Кредит, выданый Банком, обеспечивается всем принадлежащим Заемщику имуществом и средствами, на которые может быть обращено взыскание в порядке, установленном законодательством Украины.

БАНК ОБЯЗУЕТСЯ

3.1. Открыть для кредитования ссудный счет № 111054788915 и перечислять с него необходимую Заемщику сумму в пределах лимита на приобретение оборудования .

3.2. Обеспечить Заемщика консультационными услугами по вопросам выполнения договора.

3.3 На основании данных бухгалтерской отчетности (месячной, квартальной) анализировать кредитоспособность Заемщика, проверять обеспечение и целевое использование кредита, вносить предложения о дальнейших отношениях с Заемщиком.

ЗАЕМЩИК ОБЯЗУЕТСЯ

4.1. Обеспечить возврат полученного кредита и начисленных по нему процентов в установленные договором сроки.

4.2. Предоставить Банку право самостоятельно направлять поступающие на счет Заемщика средства в погашение задолженности по кредиту и процентам.

4.3. Уплачивать проценты за пользование кредитом на счет доходов Банка № 05322111001576 каждую пятидневку (по усмотрению Банка), но не позднее 25 числа текущего месяца.

4.4. В случае образования просроченной задолженности в первую очередь направлять средства на оплату процентов за кредит, затем — просроченной задолженности. Оставшаяся сумма направляется для погашения кредита.

4.5. За нарушение сроков возврата кредита и процентов за кредит уплачивать Банку дополнительно к установленной процентной ставке за кредит пеню в размере 0,5 % за каждый день просрочки платежа.

4.6. Самостоятельно представлять Банку 1 числа бухгалтерский баланс, плановые, отчетные документы, изменения и дополнения к договорам поставки, реализации кредитуемых объектов и иные материалы для выдачи, проверки обеспечения кредита и контроля за его использованием и возвратом.

4.7. Периодически ( ежемесячно ) информировать Банк о ходе выполнения условий договора.

4.8. Представить Банку право самостоятельно взыскивать проценты в случае наступления сроков платежей и пени за несвоевременную оплату процентов.

4.9. Представить Банку право после проверки целевого использования кредита взыскивать штраф 17 процентов от суммы средств, использованных не по целевому назначению.

БАНК ИМЕЕТ ПРАВО

5.1. Разрешать по ходатайству Заемщика в отдельных случаях при наличии свободных кредитных ресурсов переносить сроки возврата кредита со взысканием повышенной процентной ставки в размере 3 процента годовых.

5.2. Производить проверку на месте обеспечения банковских кредитов, а в случае надобности — и предварительную проверку залоговых возможностей Заемщика и третьих лиц, гарантирующих возврат кредита.

5.3. Производить проверку целевого использования кредитов на месте у Заемщика.

В случае выявления не целевого использования кредитов взыскивать с Заемщика штраф в размере 70 процентов от сумы не целевого использования.

5.4. В случае несоблюдения Заемщиком условий кредитного договора разорвать договор и досрочно взыскать кредит с уплатой штрафа в размере _________ процентов от суммы кредита.

5.5. В случае недостаточного обеспечения кредитными ресурсами ограничить представление кредита по открытой кредитной линии, уведомив об этом Заемщика за 7 дней приостановки кредитования.

ЗАЕМЩИК ИМЕЕТ ПРАВО

Использовать предоставленный ему лимит кредитования по частям ______

с правом последующего использования свободного остатка лимита.

6.2. Ставить перед банком вопросы о переносе сроков платежа в случае возникновения временных финансовых или иных осложнений по независящим от него причинам, связанным с выполнением контрактов, соглашений по кредитному за кредит.

6.3. Досрочно погашать кредит и уплачивать проценті за кредит.

6.4. Досрочно расторгнуть договор, полностью возвратив полученный кредит, включая проценті за его использование, уведомив об этом Банк не позднее чем за 7 дней.

7. ПРОЧИЕ УСЛОВИЯ

7.1. В случае отсутствия средств на расчетной счете Заемщика возмещение долгов Банку производится путем обращения взыскания на предмет залога (указать конкретно: обращение взыскания на предмет залога, взыскания с гаранта, поручителя и др. в установленном действующим законодательством порядке).

7.2. В случае изменения кредитной политики согласно решениям Верховного Совета Украины, Национального банка Украины, а также Банка в договор по согласованию с Заемщиком вносятся в 10-дневный срок соответствующие изменения с момента введений новых положений. При разногласиях сторон Банк представляет кредит к взысканию. В случае отсутствия средств кредит выносится на счет просроченных ссуд с начислением процентов и пени в соответствии с п. 4.4.

7.3. Плата за кредит может подлежать корректированию в случае изменения учетной ставки Национального банка Украины или конъюнктуры рынка денежных ресурсов на Украине по инициативе одной из сторон на основании взаимного согласия Банка и Заемщика. При несогласии с изменением платы за кредит Заемщик обязан в 5-дневный срок со дня уведомления погасить Банку задолженность по кредиту и процентам за дня фактического им пользования. Если по истечении указанного срока задолженность Банку не будет погашена, Банк имеет право в бесспорном порядке списать сумму задолженности и причитающихся процентов с расчетного или любого другого принадлежащего Заемщику счета и (или) передать дело в арбитраж.

7.4. В случае изменения национальной денежной единицы сумма кредита подлежит пересчету согласно действующему законодательству.

7.5. Спорные вопросы по договору рассматриваются согласно действующему законодательству в арбитражном порядке.

7.6. Заемщик обязуется в 3-дневный срок уведомить Банк об изменении юридического и фактического адреса, номера телефона.

7.7. Изменения в договоре оформляются дополнительным соглашением сторон, являющимся неотъемлемой частью договора.

7.8. Срок действия договора устанавливается со дня представления кредита и до полного погашения задолженности по нему.

7.9.Особые условия _____________________________________________________

______________________________________________________________________

ЮРИДИЧЕСКИЕ АДРЕСА И РЕКВИЗИТЫ СТОРОН

Паспортные данные руководителей Заемщика:

Руководитель________________________________________________________________

Гл. бухгалтер________________________________________________________________

Список литературы

Агеев М. Управление депозитами коммерческого банка // Бизнес-Информ. — 1999, № 3—4.

Азаров. М. Проблемы кредитування у сучасних умовах та формування процентних ставок за кредитами на регіональному рівні // Вісник НБУ. — 1999, № 8.

Анализ деятельности коммерческого банка / под. ред. С.И. Кумок. – М., 1994.

Андрєєв А. Особливості становлення ринку банківських послуг в Україні // Банківська справа. — 1999, № 4.

Андросов А.М. Финансовая отчетность банка . — М., 1994.

Андрушків Т.І. Преспективи розвитку ринку вкладів і депозитів // Фінанси України. — 1998, № 11.

Ачкасов А.И. Активные операции коммерческого банка. — М., 1994.

Банки и банкивские операции: Учебник / под. ред. Е.Ф. Жукова. — М., 1997.

Банковский менеджмент: Учебное пособие для ВУЗов / под. ред. А.А. Кириченко. — К., 1998.

Банковское дело: Учебник / под. ред. В.И. Колесникова, Л.П. Кроливецкой. — М., 1999.

Банковское дело: Учебник / под. ред. О.И. Лаврушина. — М., 1998.

Бицька Н.З. До питання про оцінку фінансової стійкості комерційних банків // Фінанси України. — 1997, № 6.

Білий Є.Л. Банківський менеджмент. Управління фінансовою стійкостю комерційного банку. — Запоріжжя: РІП “Видавець”, 1997.

Бойко О. Як ефективно залучити кошти? // Вісник НБУ. — 1999, № 7.

Болюх М., Горбатюк М., Заросило А. Аналіз організації грошового обігу в банку // Схід. — 1999, № 3.

Версаль Н.І. Показники ефектинвості банківської діяльності // Фінанси України. — 1998, № 7.

Гуцал. І. Банківська система України: стан і перспективи // Банківська справа. — 1998, № 2.

Дзюблюк О. До питання про суть комерційного банку і специфіку Банківського продукту // Вісник НБУ. — 1999, № 4.

Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України. — 1999, № 6.

Заруба О. Банківський менеджмент і аудит. — К., 1996.

Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник. — К, 1997.

Заруба Ю.О. Платоспроможність комерційного банку // Фінанси України. — 1998, № 7.

Зозуля Т.О. Визначення якості активів комерційних банків // Фінанси України. — 1998, № 7.

Инструкция № 4 “Об организации работы по наличному обращению учреждениями банков Украины”, утвержденная постановлением Правления НБУ от 20.06.95 г. № 149 // Баланс. — 1998, № 36.

Инструкция № 7 “О безналичных расчетах в хозяйственном обороте Украины”, утвержденная постановлением Правления НБУ от 02.08.96 г. № 204 // Баланс. — 1998, № 50.

Інструкція “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземні валюті”, затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. № 527 // Баланс. — 1999, № 6.

Інструкція № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” — К., НБУ Департамент банківського огляду, 1998.

Кириченко К.К. Банківський менеджмент: Навчальний посібник. — К., 1999.

Садвакасов К.К. Комерційний банк: Управлінський аналіз діяльності. — М., 1998.