Реферат: Механізм ціноутворення у системі економічних методів управління підприємством як шлях підвищення його конкурентоздатності в умовах невизначеності ринку

Реферат: Механізм ціноутворення у системі економічних методів управління підприємством як шлях підвищення його конкурентоздатності в умовах невизначеності ринку

1. Поняття системи цін , види цін та їх характеристика у політиці ціноутворення підприємства.

Метою даного розділу є розкриття поняття ціни та її механізмів у системі ціноутворення підприємства.

Як відомо , ціна являє собою економічну категорію , яка означає суму грошей , за яку продавець хоче продати , а покупець готовий купити товар. Ціна певної кількості товарів складає його вартість , звідси ціна – грошова вартість товару. Коли одиниця певного товару обмінюється на певну кількість іншого товару , це останнє стає товарною ціною даного товару.

Таким чином , ціна – це складна економічна категорія , в якій фокусуються практично всі основні економічні відношення в суспільстві. Перед усім це відноситься до виробництва та реалізації продукції , формуванню її вартості , а також до створення , розподілу і використанню грошових коштів. Ціна опосередковує всі товарно-грошові відносини.[1.]

Усі ціни , які діють в економіці країни , взаємопов’язані і створюють єдину систему. Ця система піддається впливу всебічних ринкових факторів , і тому вона знаходиться у неперервному русі і розвитку. Система цін складається із різних видів цін , які тісно між собою пов’язані і взаємозалежні.

Зміна якого-небудь виду цін досить швидко відображається на рівні , структурі та динаміці усих інших видів цін. У всій системі цін суттєву роль грають ціни на продукцію паливно-енергетичних галузей , металургії та машинобудування , які являються базовими галузями. Зміна цін на цю продукцію призводить до зміни цін на продукцію усіх інших галузей народного господарства і в кінцевому результаті роздрібних цін. Ціни , які складають єдину систему , мають не тільки прямі , але й зворотні зв’язки. Так , ріст цін на енергоносії через певний час впливає на паливно-енергетичні галузі у вигляді удорожчання споживаємих цими галузями матеріально-технічних ресурсів (обладнання , машин , устаткування та ін.).

Взаємозв’язок і взаємозалежність цін визиваються двома найважливішими факторами :

• єдністю процесу формування витрат у всіх сферах і галузях економіки ;

• взаємозв’язком всіх елементів ринкового механізму господарювання і всіх суб’єктів , діючих на ринку.

Всі ціни класифікуються в залежності від певних ознак :

1. В залежності від обслуговуючої сфери товарного обігу розрізняють наступні їх види :

• оптові ціни , за якими підприємства продають свої товари іншим підприємствам і збутовим організаціям ;

• роздрібні ціни , за якими торгові організації продають товари населенню та іншим організаціям ;

• закупочні ціни – це оптові ціни , за якими виробники сільськогосподарської продукції продають її державним організаціям у порядку держзаказу , а також підприємствам і фірмам для послідуючої переробки і продажу , закупочні ціни встановлюються за домовленістю сторін ;

• ціни на будівельну продукцію. Використовуються перед усім договірні ціни , які встановлюються за згодою між замовником та підрядником , у деяких випадках використовюється кашторисна вартість ;

• тарифи транспорту (залізничного , водного , авіаційного , автомобільного , трубопровідного ) – це плата за перевезення грузів і пасажирів ;

• тарифи на платні послуги населенню ;

• ціни зовнішньоторгового обігу ( експортні та імпортні ).

Різновидом оптової ціни є трансфертна ціна , яка застосовується при комерційних операціях між підрозділами однієї й тієї ж фірми чи підприємства. Вона може встановлюватися на готові вироби , напівфабрикати , сировину , а також на різні послуги.

Біржові ціни (біржові котировки ) – це ціни , які застосовуються , як правило , на оптові партії товарів на товарних біржах.

Аукціонна ціна – ціна товару проданого на аукціоні. Вона може суттєво відрізнятися від ринкової ціни , тому що відображає унікальні якості і ознаки товарів і в значній мірі залежить від майстерності особи , яка проводить аукціон.

1. В залежності від ступеню свободи цін від впливу держави при їх визначенні розрізняють :

• вільні ціни , які складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції , держава може добиватися зміни цих цін тільки впливаючи на кон’юнктуру ринку ;

• регулюємі ціни , які встановлюються органами управління ;

• фіксовані ціни чи тарифи , які встановлюються на певному рівні органами управління.

1. В залежності від часу дії розрізняють :

• тривалі ціни , які не змінюються на протязі тривалого часу (товари масового попиту) ;

• поточні ціни , які можуть змінюватися у рамках одного контракту ;

• сковзькі чи падаючі ціни встановлюються в залежності від співвідношення попиту і пропозиції і знижуються по мірі насичення ринку ;

• гнучкі ціни , швидко реагують на змінення попиту і пропозиції на ринку , використовуються при сильних коливання попиту і пропозиції у відносно короткий строк ;

• сезонні ціни , які діють в певний проміжок часу.

1. По території дії розрізняють :

• єдині чи поясні ціни , які встановлюються та регулюються органами управління (на газ , електроенергію та ін.) ;

• регіональні (зональні) ціни встановлюються регіональними органами влади і управління , визначаються з урахуванням витрат та інших ринкових факторів.

1. В залежності від порядку винагороди споживачам транспортних витрат по доставці вантажів розрізняють :

• ціни ФОБ у місці виробництва продукції. При цьому покупець оплачує всі фактичні витрати по перевезенню товару до місця призначення ;

• єдині ціни , які включають всі витрати по перевезенню товару. Підприємство встановлює єдину ціну для всіх покупців незалежно від їх місцезнаходження з включенням в неї середньої вартості всіх переміщень ;

• зональні ціни. В цьому випадку відокремлюють кілька географічних зон і встановлюється єдина ціна для покупців у межах цієї зони , по мірі віддаленості ціни збільшуються ;

• ціни , які встановлюються на основі базового пункту. При даному методі підприємство визначає у кількох географічних пунктах базисні ціни на одну й ту ж продукцію. Фактично ціни продажу визначаються додаванням до ціни найближчого від покупця базісного пункту витрат по доставці йому товару.

1. В залежності від ступеню новини товару розрізняють :

• ціни на нові товари , до яких входять :

а) ціна “зняття вершків” ;

б) ціна “проникнення на ринок” ;

в) ціна “слідування за лідером” ;

г) ціна з поверненням витрат виробництва ;

д) престижна ціна – це ціна на ексклюзивні товари дуже високої якості відомої фірми ;

• ціни на товари , що реалізуються відносно тривалий час , до яких входять :

а) ціни споживчого сегменту ринку , які встановлюються на приблизно подібні види товарів і послуг , реалізуємих різним соціальним групам покупців ;

б) переважна ціна. В даному випадку передбачається знижка ціни фірмою , яка займає основну долю ринку ;

в) ціни на вироби , які зняті з виробництва і ориєнтовані на мале коло покупців ;

г) договірні ціни. В цьому випадку покупцям пропонуються пільги або знижки зі звичайної ціни ;

д) ціни зовнішньоторгового обігу виражають зовнішньоекономічні зв’язки з іншими країнами , на їх рівень значно впливають ціни світових ринків , використовують в основному два види – публікуємі і розахункові ціни.[2.]

Таким чином , ціна та цінова політика займають центральне місце серед різноманітних важелів економічного механізму управління підприємством , а широкий набір цін дозволяє йому вибирати свою цінову стратегію в конкретних умовах , що склалися на ринку.

1. Методи та основні фактори ціноутворення в умовах невизначеності.

Мета даного розділу полягає у визначенні методів та основних факторів ціноутворення в умовах невизначеності ринкового середовища.

В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни , як відомо , є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства , для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов’язоно з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни , при якому будуть досягнуті обсяги продажу , які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку. Аналітичне представлення даної моделі основане на базовій формулі прибутку :

P = S – C – V , де (1.1)

S – вартість реалізованої продукції ;

C – сумарні постійні (умовно-постійні) витрати ;

V – сумарні змінні (умовно-змінні) витрати ;

P – прибуток .

Як наслідок будемо мати :

S – V = C + P (1.2)

У цій формулі ліва частина представляє собою вартість відшкодування. Як бачимо , дана модель основана на положенні , що сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції складаються із постійних та змінних витрат.

Під постійними витратами розуміють ті , що в короткостроковому проміжку в цілому не змінюються зі зміною обсягу виробництва , оскільки безпосередньо не залежать від величини та структури виробництва та реалізації продукції. Це можуть бути оклади адміністрації , витрати по аренді , амортизаційні відрахування , податок на майно , відсотки за кредит та інші відносно постійні витрати. Слід зауважити , що в зарубіжній практиці визначення витрат виробництва , постійні витрати підрозділяються на дві групи. Це так звані залишкові і стартові витрати. До залишкових відносяться ті постійні витрати , які фірма продовжує нести в період тимчасової зупинки процесу виробництва і реалізації продукції (витрати на аренду , податок на майно та ін.). Стартові створює та частина постійних витрат , які з’являються з поновленням виробництва і реалізації продукції (оклади окремих категорій працівників та ін.).[3.]

Чіткого розподілу між залишковими і стартовими витратами не існує. Включення окремих витрат в ту чи іншу групу залежить від періоду часу , на який зупинено виробництво і реалізацію продукції.

До змінних відносяться ті види витрат , які змінюються в цілому прямо пропорційно змінам обсягу виробництва і залежать від структури витрат кількох видів продукції. До цих витрат відносяться : витрати на сировину і основні матеріали , палива і енергії , комісійних продавцям і оплата робочої сили , деякі витрати по забезпеченню та ін.

Розрізняють також змішані витрати , які включають елементи як постійних , так і змінних витрат (наприклад оплата електроенергії , яка витрачається у технологічному процесі і йде на загальні потреби підприємства).

Існує три основних методи диференціації витрат :

1. Метод “ Високий-Низький” (“High-Low”) , названий також методом максимальної і мінімальної точки.

2. Графічний (статистичний) метод.

3. Метод найменьших квадратів.

Валові витрати підприємства складає сума постійних і змінних витрат.

Пошук найбільш вигідних комбінацій між питомими змінними витратами (на одиницю продуції) , постійними витратами , ціною і обсягом продажу можливий за допомогою операційного та маржинального аналізу.

В основі операційного аналізу , який ще називається аналізом “Витрати – обсяг – прибуток ”, – вивчення залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості , тому що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі ) , при якому прибутки співпадають з витратами. Цей обсяг характеризує точку беззбитковості , тобто критичну , оскільки продаж в обсязі меньшому цієї точки веде за собою збитки , а вище – забезпечують прибуток.

Вартість продукції Вартість реалізованої продукції

Валові витрати

Точка беззбитковості

Область прибутків

Постійні витрати

Обсяг продукції беззбиткового

Область виробництва

збитків

обсяг продукції

Рис. 1.1. Схема маржинального аналізу.

Точку беззбитковості часто називають порогом рентабельності. Це важливий показник. Падіння попиту на продукцію легше перенести фірмі з низьким порогом рентабельності. Зниження порогу рентабельності можна забезпечити за рахунок зменьшення постійних витрат чи росту валової маржі (ВМ). Поріг рентабельності розраховується по формулі :

, де (1.3)

С – постійні витрати ;

КВМ – коефіцієнт валової маржі , що визначається як :

, де (1.4)

S – вартість реалізованої продукції ;

ВМ – валова маржа , яка дорівнює :

, де (1.5)

V – змінні витрати.

У рамках грошового аналізу прибуток визначається так :

, де (1.6)

П – прибуток ;

ЗФП – запас фінансової прочності , яка представляє надлишок фактичної вартості реалізованої продукції над порогом рентабельності . він розраховується по формулі :

(1.7)

По мірі віддалення S від її порогового значення запас фінансової прочності збільшується , що обумовлено відносним зменшення постійних витрат у релевантному диапазоні.

Головний сенс маржинального аналізу заключається у встановленні зв’зку між рівнем ділової активності , характеризуємою динамікою обсягів продажу і прибутком фірми (рис. 1.2.).

Вартість повернених

витрат вартість реалізованої

продукції

змінні витрати

повернені витрати

обсяг продукції беззбиткового Обсяг продажу

виробництва

Рис. 1.2. Прибуток і вартість повернення витрат.

Процес виробництва продукції , тривалий далі певного рівня , дає можливість не тільки повернути вартісні витрати , але й збільшити вартість за рахунок формування доданої вартості. Особливості співвідношення витрат і вартості продукції при різних обсягах її виробництва і збуту приведені на рис. 1.1. , а співвідношення прибутку і вартості повернення – на рис. 1.2. На цих малюнках точка беззбитковості є критичною , тому , як і в операційному аналізі , висновок один : перш ніж підприємство почне отримувати прибуток , воно повинно забезпечити такий рівень обсягу виробництва і збуту , який дає можливість покрити не тільки постійні витрати , але й суму змінних витрат , обумовлену даним обсягом виробництва. Для одного виду продукції критичний обсяг (Nkp) може бути розрахований по формулі :

, де (1.8)

Ц – ціна одиниці продукції ;

V – питомі змінні витрати ;

Ц-V – питомий маржинальний дохід.

Економічний сенс критичної точки заключається в тому , що він характеризує обсяг продукції , сумарний маржинальний дохід якого дорівнює сумарним постійним витратам. Для визначення обсягу реалізації продукції у натуральних одиницях (N) , необхідного для отримання цільової суми прибутку , формула може бути трансформована наступним чином :

, де (1.9)

N – обсяг продукції , який відповідає цільовому прибутку.

Отримання прибутку потребує як додаткового обсягу виробництва , що відповідає зміщенню точки обсягу продукції на рис.1.1. і рис.1.2. праворуч , так і більшого обсягу виробничих ресурсів. Інтенсивність зміщення точки беззбитковості залежить від ефективності використання ресурсів фірми.[4.]

В умовах конкурентного ринку ціна формується переважно під впливом факторів , які об’єктивно складаються незалежно від підприємства , і являються у більшості випадків для нього заданою.

Поняття конкурентоздатності включає в собі великий комплекс економічних характеристик , які визначають положення підприємства на ринку (національному чи автономному). Цей комплекс може включати характеристики товару , які формують в цілому економічні умови виробництва і реалізації продукції. Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність фірми-виробника продукції співвідносяться між собою як частина і ціле. Можливість підприємства конкурувати на певному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності продукції і сукупності економічних методів діяльності фірми. Цінова конкуренція як шлях забезпечення конкурентоздатності продукції має на увазі реакцію підприємства на цінові стратегії конкурентів. Тому , підприємство , яке передбачає зміни цін на конкурентному , насиченому ринку , повинно за допомогою всіх доступних йому джерел інформації вникнути в положення конкурента і намагатися поглянути на свої майбутні цінові зміни його очима. Це досягається за допомогою спеціальних маркетингових дослідів , які базуються на вивченні факторів конкурентоспроможності фірми. Усі фактори впливу на конкурентоспроможність можна поділити на дві групи : зовнішні і внутрішні фактори.

До зовнішніх відносяться фактори , що генеруються макрооточенням і безпосередньо оточенням фірми. На них фірма впливати не може , але повинна враховувати їх у своїй діяльності. До цих факторів можна віднести :

• загальнополітичний стан у державі ;

• зовнішньополітичні та економічні зв’язки з іншими державами ;

• регулююча роль держави ;

• експортно-імпортні відношення ;

• наявність конкурентів у даній галузі ;

• раціональне розміщення виробничих сил ;

• наявність джерел сировини ;

• загальний рівень техніки та технології ;

• розвиток спеціалізації та концентрації виробництва ;

• існуюча система управління промисловістю та ін.

До внутрішніх факторів відносяться ті , які залежать від підприємства , тобто воно є їх ініціатором. Вони включають :

• система і методи управління підприємством ;

• рівень техніки та технології на підприємстві ;

• система розробки нововведень на підприємстві ;

• рівень організації виробництва ;

• система планування і економічного стимулювання та ін.

Між зовнішніми та внутрішніми факторами існує взаємозв’язок – внутрішні , як правило , випливають із зовнішніх. Ці фактори представлені у єдиній таблиці (додаток А).[5.]

Важливою умовою виживання підприємства у невизначеності ринкового оточення є правильна оцінка всіх умов ринку і можливостей підприємства у визначенні цін на реалізуємі продукції , послуги , а також набуті фактори (засоби) виробництва. Ціни в умовах ринкової конкуренції задають приорітети в науково-техничній політиці. Підприємство здійснює розвиток технології , організації виробництва , створює умови для контролю якості продукції. Але ефективність продукції , яка випускається підприємством (тобто ступінь вигідності даної продукції для підприємства) , апробується ринком , ціною її реалізації.

В дійсності , як показує аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури та практика західних фірм , виявлення ціни в умовах невизначеності ринку є складним процесом , який потребує комплексного аналізу і врахування багатьох зовнішніх і внутрішніх факорів функціонування підприємства.При вивченні ринкового оточення підприємства розрізняють мікро- і макросередовище.

Аналіз мікросередовища для вирішення стратегії ціноутворення включає :

• детальне вивчення ринку збуту і цін реалізації продукції ;

• вивчення витрат виробництва і реалізації , включаючи податки та інші платежі , а також умови постачання і забезпечення підприємства факторами виробництва ;

• оцінку ефективності здійснюваних фінансово-господарських заходів і всієї діяльності підприємства.

Макроекономічне середовище характеризується загальними умовами функціонування підприємства. Це зовнішнє середовище підприємства , яке включає :

• зміни , які вносяться в законодавче забезпечення функціонування товаровиробників ;

• державне врегулювання цін ;

• податкова , фінансова , кредитно-грошова державна політика ;

• вплив інфляції та ін.

В умовах вільного ціноутворення і самостійності у визначенні цін у підприємства неодмінно виникає необхідність враховувати фактори, під впливом яких формуються ринкові ціни.

До основних факторів ціноутворення на мікрорівні відносяться фактори виробництва :

• земля. Це поняття включає в себе не тільки земельну ділянку , але і всі природні особливості , що використовуються у виробничому процесі ;

• праця. Вплив цього фактору виражається у формі виробничих витрат на заробітну платню ;

• капітал. Вплив – у витратах на використані у виробництві матеріали , вироби , конструкції , амортизацію і експлуатацію основних фондів , витратах по виплаті відсотків за кредит.

Також до факторів ціноутворення належать фактори співвідношення попиту і пропозиції , які визначаються формами попиту і пропозиції і представлені у таблиці (додаток Б).[6.]

Таким чином , ціноутворюючі фактори , що відносяться до макроекономічного рівня , не залежать від підприємства , тобто воно не може на них впливати. Адаптація підприємства до цих факторів здійснюється шляхом управління факторами мікрорівня.

1. Управління цінами та стратегії ціноутворення у процесі формування цінової політики підприємства.

Ціна грає центральну роль у системі ринкового механізму і є інструментом , який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою , являючись її похідною.

Ціноутворення – це процес формування цін на товари та послуги. Характерні дві основні системи ціноутворення : ринкове і централізоване державне ціноутворення (формування цін державними органами).

В умовах ринку превалює децентралізоване ціноутворення , яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції. В цьому випадку повністю відсутнє директивне сквозне планування , а ціноутворення являє собою багатогранний процес , який підкоряється впливу багатьох факторів. Основним регулятором являється ринок , затвердження цін відсутнє , базою цін стають світові ціни. Формування цін здійснюється на рівні підприємства-виготовника , а узгодження їх з замовником (споживачем) здійснюється в момент заключення з ним прямого договору чи в момент акту купівлі-продажу. При вільних цінах надлишок доходів спочатку відображається на рівні цін , відбувається перерозподіл доходів , змінюється напрямок інвестицій і , таким чином , встановлюється рівновага в економіці.[7.]

Цінова політика представляє собою важливий елемент загальної стратегії підприємства , і безпосередньо входить у такий великий її розділ , як ринкова стратегія. Вона з’єднує в собі як стратегічні , так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню , підтримці і зміненню цін на продукцію , яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу , який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит.

Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін , які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства , і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми.

Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру , які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі , яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів , помилок управлінського персоналу , і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства.[8.]

Вибираємі підприємством стратегічні форми цінової політики і варіанти її здійснення безпосередньо випливають із її ринкової стратегії. В залежності від застосованої комбінації варіантів ринкової стратегії вибирається форма здійснення цінової політики , а саме :

1. Домогтися такого рівня цін , верхня границя якого забезпечувала би підприємству максимальний прибуток.

2. Забезпечити підприємству “нормальний прибуток” (витрати виробництва плюс середня норма прибутку).

3. Вести політику “цінової” конкуренції.

4. Здійснювати політику “нецінової” конкуренції.

5. Встановлювати ціни на рівні “лідера” чи цін конкурентів.

6. Забезпечити “престижні” ціни , особливо підкреслюючи якість продукції.

7. Добиватися сталості цін і прибутку маневруванням факторами виробництва.

8. Встановлювати низькі ціни , включаючи демпенгові , для проникнення на ринок.[9.]

Процес встановлення ціни складається із шести етапів (додаток В) :

1). Постановка цілей і задач ціноутворення.

2). Виявлення попиту.

3). Оцінка витрат та встановлення початкової ціни.

4). Аналіз цін і товарів конкурентів.

5). Вибір методу ціноутворення.

6). Встановлення кінцевої ціни.[4.]

Постановка задач ціноутворення – це спроба фірми відповісти на питання : чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію. Відповіді на це питання можуть бути різними. Можливо , наприклад , що більш за все підприємство зацікавлене в збільшенні обсягів продажу , створенні репутації і захваті якомога більшої долі ринку. В цьому випадку може бути корисною політика цінового проникнення , яка передбачає встановлення знижених цін на продукцію – тобто звернення до моделі цінової конкуренції. Але й може бути зовсім інша комерційна мета – наприклад , отримання найбільшого прибутку у короткий термін. Така потреба визивається необхідністю швидкого повернення взятих у кредит коштів чи виплатою підвищених дивідендів заради підвищення курсу своїх акцій.[10.]

Другий етап – це визначення попиту на продукцію. Спеціаліст з маркетингу сформулював би цю задачу так : “оцінка еластичності попиту на продукцію від цін , по яким хочемо її продати”. Мова йде не про те , щоб визначити емкість ринку взагалі , а про те , скільки товару можна буде продати при різних рівнях цін. Необхідно вміти визначити залежність можливого обсягу передбачаємого продажу від рівнів цін.

Крива (рис. 1.3.) показує , яку кількість товарів може бути продано на ринку при тому чи іншому рівні цін на них. Площа замальованих прямокутників – виручка від реалізації при різних рівнях цін.

Ціна

А Б

Г

В

Є

Д

Ж З І К

Кількість товарів

Рис. 1.3. Крива еластичності попиту від цін.

Як видно з малюнку найбільший обсяг реалізації досягається зовсім не при самій високій ціні А (прямокутник АБЗЖ) , а прибільш низькій ціні В (прямокутник ВГІЖ). Але не завжди кращій і максимальний обсяг реалізації , якщо він досягається при самій низькій ціні , яка не забезпечує достатньої долі прибутку , наприклад, при ціні Д , при якій виручка від реалізації дорівнює площі прямокутника ДЄКЖ.

Даний графік еластичності попиту від цін показує , наскільки зменшується кількість товарів при збільшенні цін на них. Для кожного товару крива еластичності попиту від цін має свій вигляд і змінюється з часом під впливом факторів , розглянутих вище.

На основі відомої інформації можна побудувати ще одну дуже корисну криву (рис. 1.4.). Вона називається кривою сукупного доходу фірми , якщо під ним розуміти виручку від реалізації продукції. Ця крива показує , як при даному стані ринку буде змінюватися виручка по мірі зростання обсягів виробництва.

Сукупний доход

Кількість товарів

Рис. 1.4. Крива сукупного доходу від реалізації продукції.

Третій етап ринкового ціноутворення – оцінка витрат. Оцінка витрат та пошук шляхів їх зниження дуже важливий етап в процесі ціноутворення підприємства , який включає аналіз собівартості виготовленої продукції. Так , від рівня собівартості , а також капіталоємності виробництва , залежить крива еластичності пропозиції для підприємства (рис. 1.5.). Ця крива показує як зростає виробництво продукції , якщо ціна на неї підвищується через незадоволеність попиту. Сенс у тому , що чим вище на ринку ціна продукції , тим у більших обсягах виробник готовий випускати цей товар.

Ціна

Кількість вироблених товарів

Рис. 1.5. Крива еластичності пропозиції від цін.

В ринковій економіці , де аксіомою являється орієнтація на запит покупця , розмір ціни дає чіткий орієнтир виробникам і , чим вище ця ціна , тим більший прибуток вона містить. Але збільшення виробництва у наслідок високої ціни, що і показує графік , потребує додаткових витрат (інвестицій) , а їх джерелом може бути тільки прибуток. Тому чим нижче собівартість , тим вище прибуток з кожної одиниці продукції , тим легше і швидше можна набрати необхідні для інвестування кошти.

Якщо з’єднати на одному полі дві розглянуті нами вище криві (рис.1.3. і рис.1.5.) , то можна отримати графік , що показує при якому рівні ціни може бути проданий весь обсяг продукції і , відповідно , балансуючу (рівноважну) ціну попиту і пропозиції.

Ціна

Крива еластичності Крива еластичності

попиту пропозиції

Рівноважна ціна

Кількість товарів проданих Кількість товарів

по рівноважній ціні

Рис. 1.6. Формування ринкової рівноважної ціни.

Використовуючи подібний графік (рис. 1.6.) , можна моделювати різні варіанти комерційної стратегії фірми.

Наступний крок в аналізі собівартості – це розділення її на два види витрат і встановлення початкової ціни , який ми детально розглянули у главі 1.2. Методи формування початкової ціни на товар та основні фактори ціноутворення підприємства.

Аналіз цін і товарів конкурентів – одна із самих складних задач. В ринковій економіці інформація про ціни по конкретним угодам частіше за все є комерційною таємницею виробника , і отримати таку інформацію дуже складно. Вивчення товарів і цін конкурентів переслідує певну мету – вивчити так звану ціну байдужості , тобто ціну при якій покупцю буде все одно чий товар купувати. Виявив її можна планувати таку стратегію ціноутворення , при якій покупці віддадуть перевагу продукції вашого підприємства. Важливим кроком при цьому є аналіз пропозиція і цін конкурентів , якості їх продукції. Серед найбільш складних і важко передбачених елементів ринкової діяльності конкурентів є їх цінова політика , виявив цілі якої можна визначити і стратегії їх ціноутворення.

Наступний крок у процесі формування ціни – це вибір методу ціноутворення , який базується на попередніх етапах. Методи розрахунку цін вельми різноманітні повинні відповідати основній стратегії цінової політики підприємства. Це такі методи , як :

1. Затратні методи , які включають :

- метод “витрати плюс” ;

- метод “мінімальних витрат” ;

- метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки ;

- метод цільового ціноутворення ;

1. Метод визначення ціни з орієнтацією на попит.

2. Метод визначення ціни продажу на основі аналізу максимального пику збитків і прибутків.

3. Метод визначення ціни орієнтацією на конкуренцію.

4. Ціноутворення на основі прайсингів параметричних рядів товарів та багато інших методів.

Самий останній крок – це прийняття рішення про рівень ціни. Вибравши один із методів ціноутворення , необхідно прийняти саме цінове рішення , визначити конкретну ціну. Тут враховується цілий ряд аспектів , такий , наприклад , як психологічний , вплив різних елементів маркетингу , дотримання базових цілей цінової політики , аналіз можливої реакції на призначену ціну та інше. Навіть після встановлення кінцевої ціни , вона продовжує трансформуватися під впливом змін , які відбуваються на ринку. Тому важливо передбачити ініціативні зміни цін. Підприємство може допустити наступні відхилення від політики ціноутворення :

• заплановані цінові знижки ;

• торгові знижки ;

• заплановані знижки цін як засоби стимулювання збуту ;

• незаплановане низьке зниження цін – “цінова війна”.[9.]

Таким чином , можна казати , що процес формування цінової політики підприємства є дуже складним і багатогранним і передбачає перед усім неодмінний контроль за виконянням цінової стратегії підприємства та врахування всіх факторів , які можуть впливати на здійснення цього процесу.

Розділ 2. Характеристика КДГМК “Криворіжсталь” та формування і управління його ціновою стратегією з метою підвищення конкурентоздатності.

2.1. Характеристика підприємства КДГМК “Криворіжсталь” як стратегічного об’єкту ціноутворення.

Метою даного розділу являється розкриття підприємства з точки зору об’єкту ціноутворення та виявлення його основних характеристик у формуванні цінової стратегії КДГМК “Криворіжсталь”.

Державний комбінат "Криворіжсталь" був створений восени

1996 р. шляхом приєднання до металургійного комбінату "Криворіжсталь" Новокриворізького ГЗКа й орендного підприємства "Криворізький коксохімічний завод". Потужності НКГЗКа по видобутку сирої залізної руди - 30 млн. т., а по виробництву концентрату - 9 млн. т. Потужність КХЗ по випуску коксу - біля 5.7 млн.

Виробничі потужності "Криворіжсталі", завантажені в даний час на 2/3, дозволяють щорічно виробляти біля 14 млн.т. чавуна, 13 млн. т. сталі і 8 млн. т. 90% продукції поставляється в країни Південно-Східної Азії і Америки. Запланований обсяг випуску в 1999 р. - 5,5 млн. т. сталі.

Підприємство "Криворіжсталь" є державною формою власності.

За станом на 1 січня 1999 р. загальна чисельність робітників

комбінату в цілому по наявності на 684 чол. менше плану, у тому числі по промислово-виробничому персоналі на 1789 чол. План по

продуктивності праці виконаний на 105,7% , це пояснюється передачею чисельності трудящому заводу "Криворіжсталь-прокат" і виробництвом прокату в умовах давальницької сировини. План по продуктивності праці виконаний всіма основними цехами комбінату за винятком ДЦ № 1 , 2 , у якому виконання склало відповідно 99,9 і 99,70. Середня заробітна плата 1 трудящого по комбінаті склала 257,3 грн. , що на 2,40 більше в порівнянні з 1998 р. Збільшення середньої заробітної плати обумовлено проведеною перетарифікацією у зв'язку з збільшенням мінімальної заробітної плати (45 - 55 грн.) , а також виплатою компенсації й індексації за невчасну виплату заробітної плати. Проте в 1 грн. товарної продукції заробітна плата складає 6,02 коп. і до відповідного періоду минулого року знижена на 0,24 коп.

КДГМК є одним з найбільших підприємств з повним металургійним циклом в Європі. Він розміщений у місті Кривому Розі в центрі найбільшого на території України залізорудного басейну, що відрізняє Комбінат близкістю розташування основних джерел сировини і матеріалів. Основна продукція Комбінату – це чавун , заготівля , середній та дрібний сорт (включаючи арматурний пруток , катанку і сталь). У 1998 році відбулися такі зміни в складі комбінату :

1. Наказом N 33 від 26.01.1998 р. Міністерства промислової

політики України утворений державний завод "Криворіжсталь-прокат" на базі таких цехів комбінату:

- Блюмінг N 1 із НЗС 730/500

- Блюмінг N 2 із НЗС 900/700/500

- СПЦ N 1 ( МС 250-1, МС 250-2, МС 250-3, ПС 250-2)

- СПЦ N 2 ( МС 250-4, МС 250-5, ПС 250-3)

- Вальцетокарний цех

- Цех переробки металопродукції.

2. Наказом N 947 від 02.10.1998 р. по КГЗ виведений з експлуатації і списаний дротовий стан 250-2.

3. З 01.04.1998 р. ПС 150-1 наказом по комбінаті N 255 від

08.04.1998р. переданий до складу Прокатного цеху N 3.

4. У зв'язку з відсутністю купівельного попиту наказом по

комбінаті N 382 від 15.06.1998 р. виведений з експлуатації цех сортового скла.

5. З метою здешевлення вартості проведених капітальних ремонтів із 01.11.1998 р. наказом по комбінаті N 660 від 15.10.1998 р. створено цех капітальних ремонтів металургійних агрегатів чисельністю 604 чол.

6. У складі ремонтного цеху створена спеціалізована ділянка по ремонті будинків і споруджень у кількості 100 чоловік.

Основні напрямки і заходи на 1999 р. :

1. Закінчити ремонт і ввести в експлуатацію коксову батарею

N 1 з обсягом камер 4 - 30,9 м.

2. На гірничо-збагачувальному комплексі замінити магнітні сепаратори ПБМ - 9л/250 старої конструкції із шести полюсною магнітною системою на сепаратори з восьми полюсною системою і перефутировкою барабанів сепараторів на РОФ - 1,2 у кількості 30 шт.

3. Зробити капітальні ремонти з перекладом технологічної схеми збагачення секції N 10 РОФ - 2 на збагачення окислювання руд кар'єру N 3 гірничо-збагачувального комплексу.

4. Збільшити виробництво агломерату за рахунок впровадження в експлуатацію 4-ої по рахунку агломашини.

5. Підвищіти ефективність роботи аглогрохотів ДП - 7 за рахунок

установки на гуркотах литих поверхонь, що просівають.

6. Виконати реконструкцію циркуляційних насосів конверторів 1-го блока.[11.]

Фірма Sumitomo (Японія) візьме участь у проекті реконструкції сталеплавильного виробництва. Відповідно до контракту , вартість

біля 100 млн. доларів , фірма поставить і здійснить шеф-монтаж устаткування для конвертерного цеху, а також проведе навчання спеціалістів. Фінансування контракту, розрахованого на два роки, намічається здійснити по кредитній лінії консорціуму японських банків під гарантію уряду України. До реалізації проекту планувалося приступити в червні 1999 р.

Показники виробничої діяльності Комбінату показані у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Показники виробничої діяльності Комбінату за 1999 р.

Як ми можемо бачити з таблиці 2.1. , обсяг реалізації продукції Комбінату збільшився на 126148 тис. грн. Незважаючи на це балансовий збиток склав 246392 тис. грн. , що на 43921 тис. грн. меньше ніж у минулому році.

Фінансове положення підприємства визначається перед усім ступенем фінансової незалежності від зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності , спроможністю погашати свої фінансові обов’язки у встановлений термін , тобто платоспроможністю. Розрахунок показників платоспроможності Комбінату , представлених у таблиці 2.2. , був зроблений по даним бухгалтерського балансу (додатки Г , Д , Ж , З).

Таблиця 2.2.

Показники платоспроможності Комбінату.

За станом на 01.01.1999 р. облікова чисельність персоналу комбінату складає 40973 чол. , що складає 95% від планової чисельності. На комбінаті працює 16162 жінки, що складає

39.4% від загальної чисельності.[11.]

Таким чином , характеристика підприємства як стратегічного об’єкту ціноутворення дає нам змогу проаналізувати особливості діяльності Комбінату та внутрішні і зовнішні чинники , що впливають на формування його цінової стратегії , а також уявити конкурентне положення підприємства на ринку.

2.2. Аналіз системи управління підприємством з метою підвищення його конкурентоздатності на ринку.

Мета даного розділу є аналіз системи управління підприємством для вдосконалення прийняття ріщень у формуванні цінової політики підприємства та підвищення його конкурентоздатності на ринку.

Під системою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів , які знаходяться між собою в сталих відношеннях , що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень) , між учасниками якого розподілені задачі і функції управління , а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності , в рамках якої відбувається процес управління , направлений на досягнення наміченої цілі менеджмента.

Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту - його метою , функціями , процесом , механізмом функціонування , людьми і їх повноваженнями , свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління.

Створення структури є важливим елементом в організаційній діяльності підприємства. Вибір ефективної методики департаментації і формування усього комплексу організаційних структур - також життєво важливий елемент в діяльності менеджерского корпуса.

Передусім структура повинна відображати мету і задачі організації , отже , бути підлегліою виробництву і змінюватися разом зі змінами , що відбуваються. Вона повинна відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень робітників управління ; останні визначаються політикою , процедурами , правилами і посадовими інструкціями і поширюються , як правило , у напрямку більш високих рівнів управління. При цьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тільки внутрішніми факторами , але й факторами зовнішньої середовища , рівнем культури та ціннісними орієнтаціями суспільства , прийнятими в ньому традиціями і нормами. Іншими словами , структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу , і при її побудові треба враховувати умови , в яких вона буде функціонувати.

Тип структури Комбінату має лінійно-функціональну організацію управління. Основу лінійно-функціональних структур складає так званий "шахтний" принцип побудови і спеціалізація управлінського процесу по функціональним підсистемам організації (маркетінг, виробництво, дослідження і розробки, фінанси, персонал та ін.). По кожній з них формується ієрархія служб (додаток К “Структура управління КДГМК”). Результати роботи кожної служби апарату управління організацією оцінюються показниками, що характеризують виконання ними своїх мети і задач.[1].

Багатолітній досвід використання лінійно-функціональних структур управління показав, що вони найбільш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, які частіше повторяються і рідко змінюються задачі і функції. Вони виявляються в управлінні організаціями з масовим або багатосерійнім типом виробництва, а також при господарському механізмі затратного типу, коли виробництво найменш чутливо до прогресу в області науки і техніки При такій організації управління виробництвом підприємство може успішно функціонувати лише тоді, коли зміни по всім структурним підрозділам відбуваються рівномірно. Але в реальних умовах цього немає, виникає неадекватність реакції системи управління на вимогу зовнішньої середи. Положення посилюється втратою гнучкості в взаємовідносинах робітників апарату управління із-за застосування формальних правил і процедур. В результаті ускладнюється і уповільнюється передача інформації, що не може не відбиватися на швидкості і своєчасності прийняття управлінських рішень. Необхідність погодження дій різних функціональних служб різко збільшує обсяг роботи керівника організації і його заступників, тобто. вищого ешелону управління. Для спрощення зв’язків такої системи управління на Комбінаті широко впроваджується система комп'ютеризації , що суттєво спрощує потоки економічної інформації і допомагає своєчасно вирішувати непередбачені проблеми та швидко приймати управлінські рішення. Все це значно підвищує конкурентоздатність Комбінату і сприяє деякої стабільності у його діяльності.

КДГМК "Криворіжсталь" є значним підприємством, що об'єднує металургійне і коксохімічне виробництва і гірничозбагачувальний комплекс, кожний з яких має десятки підрозділів основного і допоміжного виробництв, розташованих на значній відстані один від одного. Оцінка, аналіз і прогнозування організаційно-технічного рівня виробництва зображені у додатку Л.

Інформаційні потоки такого великого підприємства досить складні, багаторазово повторюються і перетинаються у прикладі це показано на схемі документообігу планово-економічного відділу у додатку М. На дійсний час перед центром автоматизованих систем виробництва (ЦАСП) стоїть задача інформаційного об'єднання таких систем і комплексів :

- бухгалтерського і фінансового урахування і звітності ;

- планування і керування витратами ;

- керування бюджетом ;

- керування матеріальними потоками (матеріальне постачання , складування) ;

- керування персоналом (штати , особовий склад , кваліфікація і зарплата кадрів) ;

- техобслуговування і ремонту устаткування ;

- забезпечення якості продукції ;

- планування виробництва і збуту продукції (опрацювання замовлень, урахування продажів, відвантаження), а також інші підрозділи господарської діяльності.

Традиційно на комбінаті "Криворіжсталь" автоматизація рішення цих питань велося по двохрівневій системі :

- цеховій ;

- загальнокомбінатській.

Системи цехового рівня розроблялися , як правило , для забезпечення інформаційного супроводу технологічних процесів виробництва продукції по основних переділах комбінату. Такими системами були охоплені аглодомене , сталеплавильне і прокатне виробництва. Локально-інформаційні системи (ЛІС) забезпечують передачу оперативної інформації про виробництво і хімічні аналізи виробленого чавуна , сталі , а також технічні параметри на заготівлі.

У процесі перекладу ЛІС на нову технічну базу з застосуванням персональних комп'ютерів (ПК) , Міні-ЕОМ і інформаційних мереж у 1996 і 1997 р. була створена і впроваджена система оперативного інформаційного супроводу потоку гарячого металу починаючи з доменного і закінчуючи прокатним виробництвами у функції якої , крім того ввійшли : щодобове планування виробництва , спостереження за потоками металопродукції й оперативне урахування її відвантаження.

Додатково до перерахованих вище задач система дозволила автоматизувати роботу економістів основного виробництва в частині розрахунку оперативної собівартості по переділах , із передачею даних на верхній (загальнокомбінатський) рівень у систему планово-економічного управління (ПЕУ).

У керуванні комбінатом (верхній рівень) впроваджені й успішно працюють такі інформаційні системи :

- АСУ "Замовлення" ;

- АСУ "Зарплата" ;

- АСУ "Персонал" ;

- АСУ "Фінанси" ;

- АСУ "Головна бухгалтерія" ;

- АСУ "Дирекція" ;

- Окремі АРМ планово-економічного управління ;

- Комплекс задач по урахуванню металобрухту ;

- Комплекс задач по урахуванню наявності , русі і плануванню потреби в спецодязі ;

- Комплекс задач - "Урахування ТМЦ" ;

- АСУ "Інша продукція" ;

- АСУ "Юрвідділ" ;

- АСУ "Взаємозалік".

З урахуванням збільшеного обсягу переданої інформації між експлуатованими і впроваджуємими системами різноманітних рівнів виникнула необхідність прокладки високошвидкісних каналів зв'язку, що забезпечують оперативний обмін між системами (максимальна швидкість передачі даних при використанні телефонних виділених каналів зв'язку не перевищує 19200 кб/сек.).

Інтегрована інформаційна мережа (ІІС) покликана оптимізувати і спростити процеси планування і управління виробництвом , ведення звітності , матеріально-технічного забезпечення й ефективного використання сировини , енергоресурсів , товарно-матеріальних цінностей , збуту готової продукції , а також , підвищити культуру управлінської праці. Інтегрована інформаційна мережа - це програмно-технічний комплекс , що повинний працювати надійно в реальному масштабі часу.

Це дозволить структурним підрозділам комбінату вийти в єдиний світовий інформаційний простір , що дасть можливість обмінюватися інформацією з постачальниками і вантажоодержувачами , як на Україні , так і за її межами.

Таким чином , система управління включає в себе всі цілі , розподілені між різноманітними ланками , зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій по їх виконанню. Тому її можна розглядати як зворотню сторону характеристики механізму функціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системи управління). Многогранність приймаємих управлінських рішень , а особливо при створенні цінової стратегії Комбінату , вимагає перед усім вдосконалення самої системи управління , скорочення зайвих ланцюгів передачі інформації та уникнення їх перевантаження при прийнятті рішень. Таким чином , ми бачимо , що Комбінат з точки зору стратегічного об’єкту ціноутворення являє собою складну систему взаємозв’язів між основними та допоміжними його підрозділами. Тому спрямоване координування діяльності всіх його підрозділів має великий вплив на виробництво та випуск металопродукції Комбінату , що в свою чергу не може не відобразитися на формуванні та впровадженні його цінової стратегії.

2.3. Основні напрямки цінової стратегії підприємства та характеристика конкурентоздатності його продукції на ринках України і світовому.

Метою даного розділу являється визначення основних напрямків цінової стратегії підприємства та характеристика конкурентоздатності його продукції на ринках України і світовому.

Внаслідок того , що сталь є важливим компонентом для

виробництва тисяч видів іншої продукції ринок сталепродукції сильно залежить від фактичного виробництва цих видів продукції. Прикладами найважливіших галузей промисловості , що споживає металопродукцію , є автомобілебудування ,будівництво , суднобудування , будівництво залізниць , виробництво товарів народного споживання і важке машинобудування.

Як біржевий товар металопродукція Комбінату надто піддається коливанням цін в залежності від співвідношення попиту і пропозиції. Крім цього ціна товарної металопродукції значно залежить від цілого ряду якісних показників. На західних ринах якість і ціна співвідносяться один з одним і практично зрівняні на всіх ринках. Якість металу українського виробництва , як правило , гірша і має деякі розбіжності за параметрами. То того ж слід приділити велику увагу на такі фактори , як дотримання строків постачання , сортування , маркування і пакування продукції , поліпшання збутового ланцюга.

Політика комбінату в області якості визначається найбільше повним задоволенням вимог споживачів, економічною доцільністю, виконанням усіх вимог нормативної документації і містить у собі такі напрямки :[12.]

- орієнтація в області якості на ринковий попит і конкретні вимоги споживачів ;

- випуск якісної продукції з використанням сучасних технологій ;

- досягнення на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту репутації виробника продукції стабільної якості;

- у своїй діяльності керуватися засадами і вимогами стандарту ІСО 9002.

Політика в області якості визначається постановкою задач перед кожним робітником комбінату.

Система забезпечує відповідність продукції установленим вимогам за рахунок документально оформлених процедур забезпечення якості у відповідності з вимогами ИСО 9002, викладеними в Посібнику з якості, у стандартах підприємства, технологічних інструкціях, Держстандартах, технічних умовах.

Виконання усіх виробничих процесів, починаючи з надходження сировини (вогнетриви, з/рудна сировина, кокс, вапняк, феросплави, металобрухт) і закінчуючи відправленням готової продукції (катанки), входить у систему забезпечення якості, важливим елементом якої є сучасні методи контролю виробничих процесів і іспити готової продукції.

Основні критичні точки контролю при виробництві катанки показані на схемі у додатку Н.

Відповідальність на всіх стадіях виробничого процесу виготовлення катанки розподіляється в такий спосіб:

- відповідальність за виробництво несуть - начальники цехів , їхні заступники , старші майстри , майстри , технологічний персонал ;

- відповідальність за виконання іспитів несуть - начальник управління технічного контролю, начальник іспитового центру технічного упрвління;

- відповідальність за приймання і контроль продукції покладається на начальника управління технічного контролю;

- відповідальність за пакування , маркування , збереження покладається - на начальників цехів ; за контроль пакування , маркування - на начальника керування технічного контролю ;

- відповідальність за вантажно-розвантажувальні роботи і відвантаження готової Продукції покладається - на начальників цехів, начальника управління залізничного транспорту.

Зміни системи забезпечення якості знаходяться в компетенції представника Керівництва комбінату. Зміни в технологічній і нормативній документації знаходяться в компетенції заступника технічного директора - начальника технічного управління.

Структура контролю якості при виробництві катанки (у відповідності зі схемою точок контролю) приведена в таблиці у додатку О.

В основному вся реалізована продукція Комбінату відповідала держстандартам і ТУ. В процесі виробництва продукції був збільшений вихід других сортів при одночасному зниженні браку по металургійному виробництву , що характеризується наступними показниками , приведеними у додатку П.

Основною причиною випуску браку по гірничо-збагачувальному комплексу стало несвоєчасне коригування палива у технологічному процесі. Як ми бачимо із таблиці , виробництво продукії ІІ сорту зменьшилося з 6,78 % до 5,61 %.

Якість доменого коксу власного виробництва залишилася на тому ж рівні , але через нерівномірності постачання вугільних концентратів , зміни у марочному складі вугільної шихти , велику кількість перешихтовок , а також через коливання периодів коксування і температурного режиму відбуалися коливання метелургійного коксу по наступним показникам відображеним у наступних таблицях.

Таблиця 2.3.

Коливання метелургійного коксу за 1999 р. , у %.

Таблиця 2.4.

Коливання метелургійного коксу за 1998 р. , у %.

Постачання вугільних концентратів по басейнам показано у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5.

Постачання вугільних концентратів по басейнам.

Як ми бачимо з даної таблиці залучення у шихту польських та російських вугільних концентратів дозволило мати сірку у доменому коксі на середньому рівні.

На якість виплавляємого чавуну також впливали коливання окремих параметрів агломерату ПГЗК , окатишів ПівнГЗК , ЦГЗК ; коксу коксохімічних заводів за хімічним та гранулометричним складом ; зміст вологи у коксі та зниження його стійкісних характеристик , а токож нестабільне забезпечення природним газом та велика кількість перешихтовок.

За станом у 1999 р. на всю металопродукцію , що була реалізована Комбінатом на ринки України , ближнього та дальнього зарубіжжя , діяли вільні ціни. З 24.05.98 р. згідно наказу Міністерства економіки України від 4.05.98 р. № 56 “Про затвердження граничних рівнів оптових цін на продукцію монопольних об’єднань металургійної промисловості “ на КДГМК був введений граничний рівень цін у доларевому еквиваленті на катанку , а також на арматуру класів АТ-ІV , AT-V , AT-VI. На інші види металопродукії на прортязі 1999 р. діяли вільні ціни у доларевому еквіваленті , які залишалися незмінними з травня 1996 р. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 109 на пар та гарячу воду діяли регулюємі ціни , що були затверджені Дніпропетровським облвиконкомом. На продукцію та послуги цехового управління головного механіка та енергетика , продукцію коксохімічного виробництва діяли вільні ціни у національній валюті. Оптові ціни на металопродукцію Комбінату з 1999 р. представлені у додатку Р.

Щодо чинників , які впливають на формування цінової стратегіі , то у галузі існує декілька тенденцій , з огляду на типи виробів і типи підприємств , на яких вони провадяться.

1. Чітка тенденція - виробництво металу на мінізаводах і відхід від металургійних комбінатів. Продукція, вироблена в даний час мінізаводом складає до 38% усієї металургійної продукції. Ця тенденція може швидко змінитися, якщо ціна на брухт чорних металів або передільного чавуна раптово змінитися. Комбінат здійснює значну роботу по зниженню собівартості виробництва з тим, щоб максимально наблизити її до рівня досягнутому мінізаводами.

2. Помітна тенденція - це перехід на безупинне розливання

сталі і вивод з експлуатації більш постарілих і менш ефективних форм виробництва. Технологія безупинного розливання сталі також може сполучатися з прокатним переділом і випуском товарної продукції. Це скоротить прокатний переділ, і у свою чергу, знизить експлуатаційні витрати і капітальні витрати.

3. Це значний ріст споживання сталі в Азії в порівнянні з іншим світом. Азія, Ближній Схід і Латинська Америка в цих регіонах спостерігається високий приріст виробництва стали в порівнянні з іншим світом протягом останніх десятьох років.

Ряд чинників негативно впливають на попит на криворізьку сталь. Нестабільне економічне положення в Україні і країнах СНД , недосконала система платежів , падіння рівня виробництва , зниження рівня державних послуг у промислове будівництво і машинобудування призвели до різкого падіння попиту на конструкційний сорт , у тому числі : куток , пруток , квадрат. Зниження потреби на цю продукцію і ріст попиту на арматуру і рядову катанку призвели до звуження сортаменту Комбінату і виводу із експлуатації потужностей по виробництву профілів , що не користуються попитом.

Конкурентноздатність продукції Комбінату.

На території СНД існують підприємства , що випускають металопродукцію аналогічну або подібну із сортаментом Комбінату. Комбінати і заводи ближнього зарубіжжя випускаючі металопродукцію, подібну із сортаментом Комбінату (таблиця 2.6.):

Таблиця 2.6.

Комбінати і заводи ближнього зарубіжжя , що випускають продукцію подібну із сортаментом Комбінату.

Загальна якість продукції може бути віднесена по світових нормах до середнього класу. Продукція користується визначеним попитом за рубежем, особливо в країнах Південної Америки. Аналізуючи конкурентоздатність підприємств можна зробити такі висновки:

- По Російських підприємствах. Територіальна віддаленість Магнітогорська і Західно-Сибирського металургійних комбінатів заводу "Амурсталь" від ринку Східної Європи і високої вартості перевезень по Росії роблять їхню продукцію в СНД неконкурентоспроможньою в порівнянні з "Криворіжсталлю".

- По підприємствах Білорусії і Молдавії. Жлобинський і Рибницький металургійні заводи частково забезпечують потреби внутрішнього ринку, і незначну частку продукції відвантажують на експорт, виходячи з цього, вони не є конкурентами для "Криворіжсталі".

Частка продукції, що випускається українськими підприємствами аналогічна або подібна із сортаментом "Криворіжсталі" незначна (10%), що дозволяє зробити висновок про відсутність серйозної конкуренції на ринках України. Близьке розташування Комбінату до основних постачальників сировини має свої результати: мінімальні транспортні витрати, що дозволяє формувати на місцевому рівні групи підприємств із замкнутим виробничим циклом.

Перспективи попиту на сталь і її виробництво.

Дана глава основана на звіті Міжнародного Інституту Металу і Сталі (МІМС, Брюсель).

Європа. В Західній Європі по оцінках Секретаріату МІМС, очікується помірний ріст, біля 1% щорічно на період 1995 - 2000 років; В Східній Європі очікується високий щорічний ріст, тому що переорієнтована економіка цих регіонів нарощує темпи свого розвитку. Дуже складно угадати розвиток подій у Росії, Україні й інших країнах колишньої Спілки. МІМС припустив усього біля 60 млн. т. до 2000-го року споживання сталі.

Північна Америка. Споживання в США відображає збільшення конкурентоздатності американських виробників на міжнародному ринку. Споживання сталі в США у 2000 році повинно скласти приблизно 100 млн. т., якщо взяти до уваги циклічний пік.

Динамізм, властивий либералізованим і приватизованим економікам країн Латинської Америки дозволяє робити оптимістичні прогнози розвитку Аргентини і Бразилії (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7.

Середньостроковий прогноз споживання сталі, млн.т.

Азія. По оцінках МІМС очікується, що у 2000 р. споживання в

Китаї може скласти 140 млн. т., при середньорічному рості 67%, і цей прогноз на думку МІМС, є більш помірним у порівнянні з іншими прогнозами по інших країнах. Висока вартість ієни може обмежити споживання сталі в Японії. Японські виробники вже переносять виробництво в інші країни, де ціни нижче, причому не тільки в Азіатський регіон і в Європу. Прогнозований розмір на 2000 р. 80 млн. т. демонструє невелике збільшення.

Поряд із стійким ростом споживання в інших регіонах

Австралії, Африки і середнього Сходу споживання в сталевій продукції у світі в цілому збільшиться до 748 млн. т. у 2000 р., майже половину цього споживання складе Азія, Китай і Японія. Включаючи ситуацію в галузі можна вважати незадовільною в силу таких чинників:

- більш низькі технологічні рівні в порівнянні з розвиненими європейськими країнами і світовим рівнем ;

- старіння основних виробничих потужностей ;

- низький коефіцієнт використання палива й енергоносіїв ;

- малі обсяги випуску високоякісної металопродукції ;

- екологічні проблеми.

Проте Україна має свою власну цілком достатню сировинну базу, з огляду на капіталовкладення в гірничодобувний комплекс, металургійна галузь може бути забезпечена постачальниками сировини аж до 2010 р. Цього буде достатньо для виробництва приблизно 18-20 млн. т. залізної руди на експорт і до 35 млн. т. Галузь має високий експортний потенціал, оскільки Україна виробляє набагато більше металопродукції , ніж їй необхідно для забезпечення споживачів.

План маркетингу і реалізації продукції.

Управління маркетингу і зовнішньоекономічних зв'язків успішно розвиває свою діяльність , його планується структурно підпорядкувати одному керівнику, щоб вони могли мати більш координовану довгострокову стратегію розвитку і тактику та зосередити зусилля на розвиток торгової мережі. Основними напрямками стратегії маркетингу є :

- скорочення часу доставки ;

- відсутність збоїв під час доставки ;

- поліпшення якості кінцевої продукції ;

- більш швидке і гнучке реагування на вимоги ринку ;

- скорочення часу виконання замовлення ;

- завоювання нових ринкових сегментів ;

- підвищення надійності постачань.

Стратегічне управління на Комбінаті перед усім підпорядковано розробленню його продуктово-збутової стратегії , тобто стратегії маркетингу , яка на даний час спрямована на розширення свого ринку збуту та закріплення своїх ринкових позицій за допомогою впровадження нової політики якості випускаємої продукції. Будь-який “портфель” підприємства не може бути сформований раз і назавжди. Зміни в попиті зумовлюють необхідність змін у про­дукції , що її виготовляє підприємство , а це , в свою чергу , потребує змін у виробничому процесі. Якщо ринок формулює вимоги до про­дукції , яку має випускати підприємство , щоб забезпечити її збут , виробництво виступає тим фактором , який характеризує можливості більшого чи меншого рівня задоволення цих вимог.[11.]

Критерії вибору стратегій можнa поділити на дві оснoвні групи.

Ринкові :

- місткість ринку ;

- прогноз попиту (розвиток/скорочення) ;

- загальне положення на ринку (конкурентна позиція) , частка ринку ;

- рівень цін і прибутковості в галузі ;

- наявні та можливі конкуренти , прогноз у розвитку конкуренції ;

- наявні та можливі товари-замінники ;

- можлива тривалість “життєвого циклу” товару ;

- вплив сезонних та інших циклічних факторів на попит ;

- характер і міцність бар'єрів входу/виходу ;

- доступність та рівень якості постачання необхідними компонентами ;

- комерційна ефективність наявних і запланованих до випуску то­варів ;

- ефективність роботи каналів розподілу та збуту.

Виробничі :

- можливі обсяги виробництва ;

- потреба в інвестиціях (обсяги та терміни) ;

- рівень і терміни окупності проектів ;

- рівень патентного захисту (товару, технології, способу виробництва) ;

- імовірність конкурентоспроможного конструкторсько- техноло­гічного розв'язання проблем виробництва та використання товару ;

- можливий рівень витрат на : експериментальну стадію ; модерні­зацію та реконструкцію діючого виробництва і на створення або придбання нового виробництва ;

- перелік можливих складностей технічного , фінансового , кадро­вого й іншого характеру та способи їхнього подолання ;

- рівень ефективності виробництва при реалізації продукції за кон­курентоспроможною ціною.

Стратегія концентрації (“стратегічного фокусування”) , що широко використовується Комбінатом на даний період , на од­ному напрямку діяльності тісно пов'язана з реалізацією загальної конкурентної стратегії — лідирування на основі зниження витрат.

Таким чином , основними напрямками цінової стратегії Комбінату являються підвищення конкурентоздатності його продукції при формуванні ціни на цю металопродукцію за допомогою підвищення її якості , а також виявлення резервів зниження собівартості. При цьому важливим чинником у створенні цінової стратегії являється вплив таких цінових факторів , як змінення цін на сировину , попиту на металопродукцію , що встановлюється на ринках СНД і світовому ринку , поведінка конкурентів та вплив політики держави на металургійну галузь виробництва.

Розділ 3. Обгрунтування методики антикризового управління підприємством КДГМК “Криворіжсталь” в умовах невизначеності ринкового середовища.

1. Аналіз впровадження змін обсягу і структури виробництва товарної продукції підприємства на його цінову стратегію.

Метою даного розділу являється аналіз впровадження змін обсягу і структури виробництва товарної продукції підприємства на його цінову стратегію в обгрунтуванні методики антикризового управління підприємством КДГМК “Криворіжсталь” в умовах невизначеності ринкового середовища.

Обсяг виробництва товарної продукції та його змінення на протязі певного періоду являється основною складовою стратегії підприємства. Зміни в попиті зумовлюють необхідність змін у про­дукції , що її виготовляє підприємство , а це , в свою чергу , потребує змін у виробничому процесі. Якщо ринок формулює вимоги до про­дукції , яку має випускати підприємство , щоб забезпечити її збут , виробництво виступає тим фактором , який характеризує можливості більшого чи меншого рівня задоволення цих вимог. Крім того , треба враховувати , що будь-які різкі зміни у виробни­цтві супроводжуються падінням обсягів виробництва , а іноді потребують зупинки виробничого процесу (тимчасово , для переобладнaння або зовсім , у разі впровадження нової продукції) , тому у продуктових стратегіях найчастіше використовують еволюційний підхід до їхньої зміни.

Це відбивається в оцінках рівня ризику щодо нових продуктових стратегій. Ризик підвищується , коли в одній стратегії планується до освоєння “новий продукт та новий ринок”. За оцінками І. Ансофа розподіл імовірностей досягнення запланованих обсягів реалізації може бути таким (табл. 3.1).[3].

Таблиця 3.1.

МАТРИЦЯ “ПРОДУКТ – РИНОК”

Отже , перейдемо до аналізу змінення обсягів виробництва випускаємої металопродукції Комбінату та чинників , що вплинули на ці зміни.

Чинники , що впливають на виконання завдання по виробництву :

Виробництво чавуна.

Обсяг виробництва чавуна в порівнянні з 1998 р. знижений на 234,4 тис.тон, у зв'язку з передачею доменної печі N 8 із 04.04.1998р. в оренду. На доменних печах приріст виробництва

(1,5,7,9) склав 580 тис,тон. Проте в поточному році збільшені

втрати за рахунок поточних простоїв на 82,8 тис.тон , у тому числі за рахунок ДЦ N 1 на 109,7 тис.т. Це відбулося через:

- перебої у постачанні коксом і залізорудною сировиною, простой склав 3,4% при 0,93% у 1997 р. і втрачено 108,2 тис.т. чавуна ;

- незадовільні роботи енергетичних цехів (аварії ТВД,

простой 0,61% втрати 20,8 тис.т. чавуна).

Таблиця 3.2.

Виконання плану виробництва чавуна тис.тонн.

Втрати на поточних простоях частково компенсовані зниженням простоїв на замінах повітряних фурм, зменшенням кількості несправного механообладнання. План завдання по виробництву чавуна в 1999 р. не виконано на 49,7 тис.т., у тому числі за рахунок надпланових поточних простоїв 245,4 тис.т. Втрати виробництва через простої через відсутність сировини і коксу в плині 1102,62 склали 182,7 тис.т.

Виробництво сталі.

Зміна обсягу виробництва по чинниках до завдання 1999 р. і до звіту 1998 р. склало (таблиця 3.3.):

Таблиця 3.3.

Зміна обсягу виробництва по чинниках до завдання 1999 р. і до звіту 1998 р. , тис.т.

Конверторний цех.

Завдання по виробництву сталі в 1999 р. виконано на 100,6%.

Стримуючим чинником у роботі цеху було забезпечення чавуном і переробці некондиційної по утриманню сірки чавуна. Простій із цієї причини склав 1420 кон/годин (3% календарного часу) , втрати 224,8 тис.т. сталі. Основні причини зниження виробництва на 252,2 тис.т. або 6,9% :

- наднормативні простої конверторів у резерві через незабезпечення чавуном ;

- зросло поточна кількість поточних простоїв через відсутність і переробки некондиційного чавуна ;

- збільшення тривалості плавки до 55,9 хв. у 1998 р. проти 54,8 хв. у 1998 р. через:

а) додаткового скачування шлаку у зв'язку з погіршенням якості шихти (частка скрапа в металобрухті збільшилася з 9% до у 1998 р.) ; через додаткового скачування шлак у зв'язку з погіршенням якості шихти (частка скрапа в металобрухті збільшилася з 9% до у 1997 р.) ; через додаткового скачивания шлак у зв'язку з погіршенням якості шихти (частка скрапа в металобрухті збільшилася з 9% до 14,2%) ;

б) збільшення утримання сірки в чавуні з 0,032% до 0,034%, що

викликає необхідність додаткових додувок.

Стійкість футировки конверторів складає 716 плавок при

плані 700 плавок і збільшення на 54 плавки в порівнянні з 1997 р.

Мартенівський цех.

Завдання по виробництву сталі мартенівський цех у 1998 р. виконав понад завдання виплавки 19,3 тис.т. сталі. У 1999 р. поточні простої проти плану (32,1%) знизилися на 0,2% за рахунок чого приріст виробництва склав 1,6 тис.т.

Вогнестійковапняковий цех.

На протязі 1998 р. у цеху працювало 5 обертових і 1 кільцева печі. Виробництво по печах склало, тис.т. (таблиця 3.4.) :

Таблиця 3.4.

Виробництво по печах, тис.т.

Цех працює по графіках виробничого керування по потребі вапна сталеплавильних цехів і аглофабрики, а також забезпечення цеху природним газом і вапняками.

Капровий цех.

Завдання по переробці металошихти за 1999 р. виконано на 100,8% понад завдання перероблено 7 тис. т. (таблиця 3.5.):

Таблиця 3.5.

Завдання по переробці металошихти за 1999 р. , тис. т.

Прокатне виробництво:

Сортопрокатний цех N 1.

Виробниче завдання виконане на 100,7%, понад завдання прокачано 8,1 тис.т. у т.ч. за рахунок росту годинної потужності

34,8 тис.т. із виконанням виробничого завдання справилися всі стани проте, фактичні поточні простої перевищують плануємі на всіх станах і викликані обмеженням по споживанню електроенергії , відсутністю стиснутого повітря.

Сортопрокатний цех N 2.

Виробниче завдання по гарячому прокаті виконане на

100,4% прокатаного понад завдання 9,7 тис.т., що обумовлено зниженням резерву робочого часу. Усе стани з виконанням виробничого завдання справилися. Втрати виробництва на надпланових поточних простоях склали 214,4 тис.т. (21,3%), що

обумовлено відсутністю металу, обмеженням споживання електроенергії, відсутністю стиснутого повітря і води.

Прокат - 3.

У 1999 р. планове завдання по виробництву виконане на 100,6% понад завдання прокачано 1040 т. , у т.ч. за рахунок зниження резерву робочого часу плюс 12034 т. ; за рахунок збільшення поточних простоїв допущені утрати виробництва 12026 т.

Для поліпшення якості металопродукції розробити і впровадити привалкову арматуру ковзання з використанням твердих сплавних вкладишів на дрібносортних і дротових станах ; розробити і впровадити уніфіковану ріжкову коробку на ПС 150-1 і дротової лінії МПС 250/150-6.

Необхідно вжити заходів по забезпеченню цілості державної власності, підсилити боротьбу з марнотратством.

Таким чином , планування та аналіз обсягів випускаємої продукції підприємства являються одним з найважливіших факторів у формуванні його цінової стратегії. Обсяги випускаємої продукції відображають попит на неї , тому своєчасне виявлення відхилень попиту на випускаєму продукції , а разом з цим і обсягів її виробництва повинно відображати і зміни у ціновій стратегії , що в свою чергу дозволить знизити витрати на виробництво одного виду продукції та надати виявлені резерви на виробництво іншого , більш прибуткового виду товару.

3.2. Аналіз змін цін і собівартості металопродукції та визначення їх впливу на цінову стратегію Комбінату.

Метою даного розділу є аналіз змін цін і собівартості металопродукції та визначення їх впливу на цінову стратегію Комбінату.

Змінення цін на випускаєму продукцію відображає і зміни у ціновій політиці підприємства. Змінення цін перед усім залежить від змінення попиту на продукцію , а також від змінення витрат , пов’язаних з її виробництвом , тобто собівартості. У відповідності до закону попиту чим нижче ціна випускаємої продукції , тим більший її попит , але встановлення ціни ще залежить від цілей , які намагається досягти підприємство у своїй діяльності. У відповідності до цих цілей підприємство обирає одну із цінових стратегій , що були розглянуті нами у теоретичній частині даної роботи. Тому в залежності від поставленої мети своєї діяльності та під впливом зовнішних факторів підприємство на протязі певного часу змінює ціни на свою продукцію.

У таблиці 3.6. зображено наступне змінення цін на продукцію Комбінату.

Таблиця 3.6.

Змінення цін на продукцію Комбінату.

Як ми бачимо , ціни на продукцію Комбінату , що відвантажувалася у грудні 1999 р. у порівнянні з груднем 1998 р. збільшилися у середньому на 42 % за рахунок падіння курсу гривні до долару.

У порівнянні з 1998 р. збитковість товарної продукції зменьшилася на 1,8 %. Рентабельність товарної продукції представлена у таблиці 3.7.

Таблиця 3.7.

Рентабельність товарної продукції.

Основною причиною збитковості , що показана у таблиці 3.7. стало :

• низькі ціни на арматуру , катанку , заготівлю ;

• високі ціни на паливно-енергетичні ресурси та залізомістку сировину і кокс на ринку України (таблиця 3.8.).

Таблиця 3.8.

Ціни на паливно-енергетичні ресурси та залізомістку сировину.

Для реалізації таких економічно обгрунтованих рішень велике значення має аналіз собівартості випускаємої продукції та її зниження. Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні , господарському розрахунку , плануванні і порівняльному аналізі.

Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат оказують техніко-економічні чинники виробництва (додаток Л). Цей вплив виявляється в залежності від змінень у техніці , технології , організації виробництва, у структурі і якості продкції і від розміру витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження.

За минулий рік Комбінат виробив товарної продукції на суму 2300387,6 тис. грн. , що вище від досягнутого рівня минулого року на 14,3 %. Приріст по товарній продукції був визваний збільшенням індексу росту цін за рахунок росту курсу долара , а також зміненням структури виробляємої продукції у бік поліпшення її якості на загальну суму 288197,5 тис. грн. Виробництво товарної продукції у співставимих цінах склало 2012190,1 тис. грн. , що нижче рівня минулого року на 60598 тис. грн. чи на 2,9 %. До запланованого обсягу за 1999 р. обсяг товарної продукції був виконаний на 97,8 % , недовироблено продукції на суму 52886,5 тис. грн. , в тому числі по підрозділам (таблиця 3.9.).

Таблиця 3.9.

Зміни у випуску продукції за 1999 р. по підрозділах.

Таким чином , невиконання плану по товарній продукціі (таблиця.) було визвано зниженням виробництва товарного чавуну у кількості 100,4 тис. т на суму 43422,9 тис. грн. , а також зменшенням виробництва товарного прокату у кількості 71,1 тис. т на суму 9258,1 тис. грн.

Собівартість товарної продукції за звітний період склала 2348766,2 тис. грн. Витрати на 1 грн. товарної продукції склали 102,1 коп. , що нижче від рівня минулого року на 1,61 коп. чи на 1,55 % та характеризується наступними показниками , що представлені у таблиці 3.10.

Таблиця 3.10.

Фактичні витрати на 1 грн. товарної продукції за періодами.

Таким чином , у 1999 р. до встановленого завдання собівартість товарної продукції була знижена на 84170,1 тис. грн. чи на 3,46 % , із яких відхилення за рахунок змінення цін склало :

• покупної сировини та основних матеріалів -15465,1тис. грн.;

• палива технологічного +4482,6 тис. грн.;

• іншого змінення цін +1351,2тис. грн.

Як ми бачимо , всього за рахунок змінення цін собівартість товарної продукції була знижена на 9631,3 тис. грн. в свою чергу данні виробничої собівартості та витрати по переділу основних видів випускаємої продукції Комбінату та її структура і рентабельність показані у додатку Т.

Не зважаючи на роботу КДГМК “Криворіжсталь” у 1999 р. в умовах дефициту палива та обмежень у споживанні електро-енергії , раціональне використання цих ресурсів дозволило зекономити їх в цілому по Комбінату , що показано у таблиці 3.11.

Таблиця 3.11.

Економія палива та електро-енергії по Комбінату.

3.3. Розрахунок критичного обсягу продукції як методу визначення найбільш економічно-ефективної стратегії Комбінату у формуванні його цінової політики.

Метою даного розділу являється розрахунок критичного обсягу випускаємої металопродукції Комбінату при визначенні найбільш економічно-ефективної стратегії у формуванні цінової політики підприємства.

Як було вже зазначено вище , аналіз обсягів випускаємої продукції має важливе місце у формуванні цінової стратегії підприємства. Розрахунок критичного обсягу випускаємої продукції має на меті визначити той рівень обсягу виробництва при якому витрати дорівнюють його ціні , тобто визначити точку беззбитковості.

Для свого аналізу ми взяли два різних види продукції металургійного комбінату “Криворіжсталь”. Це – чавун передільний та катанка.

Данні для розрахунку :

Таблиця 3.12.

Для визначення обсягу реалізації продукції у натуральних одиницях (N) , необхідного для отримання цільової суми прибутку , була представлена формула (1.9).

По цій формулі критичний обсяг продукції у натуральних величинах для чавуна передільного складає :

(т)

Так , критичним обсягом виробництва для чавуна передільного являється випуск у розмірі 1 т , при якому сумарний маржинальний прибуток дорівнює сумарним постійним витрата. Тобто випуск продукції у розмірі більшому цього рівня буде призводити до отримання додаткового прибутку для підприємства , а у меньшому – до збитків.

Це можна показати за допомогою наступного графіку.

Вартість продукції , грн

Вартість реалізованої продукції

Точка беззбитковості

214,92

Область прибутків

Постійні витрати

Обсяг продукції беззбиткового

Область виробництва

збитків

1 т обсяг продукції

Рис. 3.13. Визначення точки беззбитковості для чавуна передільного.

Таким чином , ми бачимо , що збільшення обсягу виробництва чавуна від критичної точки праворуч буде переміщувати підприємство у область прибутку при цьому ціна випускаємої продукції змінюватися не буде. Так при обсязі виробництва чавуна 424374 , що більше критичного рівня , у 1999 р. підприємством був отриман прибуток у розмірі 2633677 грн. , а рентабельність цієї продукції склала 2,02.

Розглянемо так само виробництво катанки. Як ми бачимо з таблиці 3.12. виробництво катанки призводить до збитків , що складають 25,25 грн. на 1т продукції , а отже вона нерентабельна. Припустимо , що ми підняли ціну до рівня собівартості. Тоді ми можемо розрахувати критичний обсяг продукції при якому підприємство не отримає прибутку , але й збитку теж.

(т)

Таким чином , ми бачимо , що якщо змінити ціну , зміняться й результати від виробництва та реалізації цієї продукції. Тоді виникає питання чому підприємство залишає ціну нижче собівартості продукції. Тут вступають у дію ринкові фактори , під впливом яких формується ціна продукції. Ставлячи перед собою за мету втримати конкретних споживачів та зберігти свою долю ринку підприємство на даний час вимушено дотримуватися такої стратегії у формуванні ціни, тому найважливішими методами у ціновій політики підприємства все одно залишаються витратні методи , які спрямовані на оцінці витрат на виробництво продукції. Дедалі , коли підприємство досягне певної стабільності на ринку та завоює деякий престиж , який допоможе втримати важливих споживачів навіть при підвищенні цін , воно зможе використовувати інші методи та стратегії цінової політики.

Розділ 4. Управління впровадженням нової цінової стратегії КДГМК “Криворіжсталь” в умовах невизначеності ринкового середовища.

4.1. Обгрунтування необхідності впровадження нової цінової стратегії на підприємстві.

Мета даного розділу полягає у визначенні необхідності впровадження нової цінової стратегії на підприємстві та заходів , що потрібні для її здійснення.

Під час роз­витку ринкових відносин в Україні безумовно буде посилю­ватися конкуренція. Щоб вижити за цих умов , необхідно впро­ваджувати нові технології і технічні новинки , йти на сміливі , нетрадиційні дії , які , в свою чергу , підвищують ризик. Отже , необхідно навчитися прогнозувати події , оцінювати еконо­мічний ризик , йти на нього , але не переходити допустимих меж.

Слід підкреслити , що підприємницька діяльність завжди обтяжена ризиком. Джерелом невизначеності , що призводить до ризику , є всі стадії виробничого процесу—від купівлі і доставлення сировини , матеріалів , комплектуючих виробів до продажу продукції. Взаємозв'язок між ризиком і прибутком має фундаментальне значення для глибокого розуміння підприємництва та розробки ефективних методів менеджменту.

Конкуренція змушує менеджерів активно вивчати інфор­мацію , щоб уникнути можливих помилок при здійсненні обтяжених ризиком виробничих , фінансових , комерційних та інших операцій. Зовнішні та внутрішні чинники , що обумовлюють ділову активність за умов ринкової економіки ,—динамічні , і частіше всього , слідкувати за ними та контролювати їх можна лише за допомогою різних елементів та важелів маркетингу.

У своїй діяльності для прийняття та економічного обгрунтування управлінських рішень керівництво Комбінату використовує стратегію концентрації (“стратегічного фокусування”) , що на од­ному напрямку діяльності тісно пов'язана з реалізацією загальної конкурентної стратегії — лідирування на основі зниження витрат.

Основні конкурентні переваги підприємств , які обрали зазначену стратегію концентрації , зумовлюються :

- високим ступенем спеціалізації та професіоналізації діяльності ;

- можливістю налагодити використання виробничого потенціалу фірми в найбільш ефективному режимі ;

- використанням нагромадженого підприємством досвіду щодо ви­значення та опанування найперспективніших підходів до вдоскона­лення технологій виробництва та/чи задоволення потреб спожива­чів , впровадження інновацій у сам продукт (послугу) та/чи будь-яку іншу підсистему підприємства (частину “ланцюга цінностей”) ;

- перетворенням конкурентних переваг , зумовлених обраною стратегі­єю та можливостями швидкого впровадження інновацій у стабільний імідж фірми-лідера , формування підприємства “кращого з найкращих” за продукцією “стратегічного фокусу”.

Спеціалізовані фірми реалізують переваги великих систем і мають економію на масштабах виробництва, але це досягається в разі обслуговування великих СЗГ з більш-менш ста­більними характеристиками. Якщо потреби змінюються , кожна фірма рано чи пізно стикається з такими запитаннями , відповідь на які приму­шує керівників думати про майбутнє , готуватись до цього майбутнього :

“Які потреби споживача зараз є не задоволеними?”

“Що впливає на потреби та як вони можуть змінюватись ?”

“Які нові способи задоволення потреб можна запропонувати?”

“Що можуть запропонувати конкуренти для задоволення потреб , що змінюються?”

“Які нові позиції на ринку підприємство має зайняти нині, щоб досягти високих результатів у перспективі?”

“Які наявні можливості залучень нових інвестицій , виробництв , спеціалістів?”

Собівартість одиниці продукції (калькуляція) показує витрати підприємства на виробництво і реалізацію конкретного виду продукції в розрахунку на одну натуральну одиницю. Калькуляція собівартості широко використовується в ціноутворенні , господарському розрахунку , плануванні і порівняльному аналізі.

Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат оказують техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється в залежності від змінень у техніці , технології , організації виробництва, у структурі і якості продкції і від розміру витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження.

Для реалізації таких економічно обгрунтованих рішень велике значення має аналіз собівартості випускаємої продукції та її зниження , що передбачає необхідність введення нової цінової політики підприємства.

4.2. Алгоритм діяльності менеджера при прийнятті рішення щодо управління невизначеністю при формуванні цінової політики підприємства.

Метою даного розділу є обгрунтування та розрабка алгоритму діяльності менеджера при прийнятті рішення щодо управління невизначеністю при формуванні цінової політики підприємства.

Поняття конкурентоздатносі включає у собі великий комплекс економічних характеристик , які визначають положення підприємства на ринку. У процесі маркетингового досліду для оцінки конкурентоздатності використовують деякі числові показники , які ми розглянули у теоретичній частині. Взв’язку з результатами такої оцінки розробляються міри чи алгоритми прийняття рішень , що спрямовані на підвищення конкурентоздатності підприємства. До них можуть належати :

• забезпечення техніко-економічних та якісних показників , які створюють приоритетність продукції на ринку ;

• вивчення і використання цінових факторів підвищення конкурентоздатності продукції ;

• диференціація продукції , яка забезпечує відносно стійкий попит та ін.

Цінові лідери часто змушені боротися з агресивною ціновою політикою з боку більш дрібних конкурентів , що бажають підвищити свою частку на ринку. Яскравим прикладом цього є сучасний комп'ютерний ринок , у тому числі російський , де декільком світовим гігантам протистоїть маса більш-менш значних конкурентів, що активно знижують ціни. Якщо продукція конкурента і цінового лідера порівняна , то в результаті зниження цін можливо скорочення частки ринку останнього або навіть його витиснення. Щоб протистояти цьому , ціновий лідер має багато інших можливостей , як-от :

- не змінювати ціну в надії на свою репутацію, вважаючи, що гарні клієнти не покинутий його. Але прояву подібної твердості мішає свідомість того , що позиції конкурентів на ринку зміцнюються , а також протести і панічний настрій співробітників власної збутової мережі ;

- підвищити корисність свого товару , зберігши старі ціни , шляхом поліпшення продукту , обслуговування споживачів і маркетингових комунікацій. Це може виявитися дешевше , ніж знижувати ціни ;

- знизити ціну , зменшуючи одночасно витрати за рахунок збільшення обсягу збуту , щоб не загубити свою частку ринку. При цьому треба спробувати зберегти корисність товару ;

- підняти ціну й імідж свого товару стосовно виробу конкурента ;

- винести на ринок нову конкуруючу марку по низькій ціні при зберіганні старого виробу і його ціни , розширивши продуктову лінію. Це особливо вигідно при існуванні небезпеки загубити свою частку ринку.

Найбільше підхожий із названих варіантів повинний бити обраний з урахуванням усіх конкретних умов : місце товару в його життєвому циклі , позиція даної товарної марки усередині загального асортименту продукції , наміри і ресурси конкурентів , межі зміни цін і ефективності й ін.

З урахуванням всіх умов і можливих варіантів поводження конкурента фірма повинна розробити спеціальні програма реакції на зміну цін. Прикладом може служити схема планування такої програми , що по фактичним даним підходить для тих галузей європейського ринку , де досить часто починаються цінові зміни і необхідна швидка відповідна реакція. У якості фактичної бази в прикладі обрані товарні ринки кава , м’ясопереробки і нафтохімії в країнах Західної Європи (додаток Ф).

Розсудливий менеджер завжди признає фундаментальну істину , що сама природа еконо­мічної діяльності (бізнесу) пов'язана з чинниками випадковості , розпливчастості , неповноти інформації (невизначеності) , тобто з ризиком. Він змушений визначити практичні шляхи (способи) зниження загрози збитків , що пов'язана з певними ризиками, обрати найбільш ефективний спосіб дій , які забез­печать прийнятний ступінь ризику. Отже , на основі отриманого досвіду , ми можемо побудувати свій алгоритм діяльності менеджера при прийнятті рішень щодо формування цінової стратегії підприємства (рис. 4.1).

Визначення типу ринку.

Чиста конкуренція

Монополістична конкуренція

Олігополія

Чиста монополія

Стратегія орієнтації на ринкові ціни

Стратегія орієнтації на ціни лідерів

Стратегія орієнтації на покриття витрат

Визначення ціни орієнтуючись на ціни , що вже прийняті на аналогічні товари на даному ринку.

Визначення ціни за допомогою орієнтації на ціни конкурента , або за рахунок слідування за цінами конкурента , або застосування політики прориву на ринок.

Визначення ціни за допомогою витратних методів.

Рис. 4.1. Алгоритм прийняття рішень менеджером щодо формування своєї цінової стратегії.

Цінова політика істотно залежить від того , на якому типі ринку просувається товар.

Ринок чистої конкуренції складається з множини продавців і покупців якогось схожого товару. Ні окремий покупець або продавець не робить тут особливого впливу на рівень поточних ринкових цін товару.

Дуже специфічний ринок монополістичної конкуренції, що складає з множини покупців і продавців, що здійснюють угоди не по єдиній ринковій ціні, а в широкій гамі цін.

У умовах олигополії на ринку діє невелика кількість продавців, достатньо чуттєвих до політики ціноутворення і маркетингових стратегій один одного. Продавці не можуть істотно впливати на рівень цін, а новим претендентам досить складно проникнути на цей ринок. Тому в даному випадку конкуренція носить переважно неціновий характер. Нецінова конкуренція заснована на притягненні споживача не за допомогою зниження ціни, а за рахунок інших чинників: поліпшення якості товарів, реклами, післяпродажного технічного обслуговування і ін.

У випадку чистої монополії продавець має дуже високий ступінь контролю за ціною. Продавцем може виступати як державна, так і приватна регульована або нерегульована монополія. Державна монополія за допомогою політики цін може переслідувати досягнення різноманітних цілей. Наприклад, установлення ціни нижче собівартості зробить товар, що має важливе значення для покупців, більш доступним. Для скорочення споживання може встановлюватися дуже висока ціна. Ціна може бути призначена з розрахунком покриття усіх витрат або одержання гарних прибутків. У випадку регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати ціни на продукцію з урахуванням деяких обмежень.

Таким чином , створення алгоритму діяльності менеджера щодо управління ціновою стратегією підприємства потребує врахування всіх можливих факторів впливу з боку ринкового середовища , а також від цілей діяльності самого підприємства. Важливо також передбачити дію довгострокового впливу та можливість пристосовувати розроблений алгоритм у майбутньому.

4.3. Розрахунок економічної ефективності від впровадження нової цінової стратегії на підприємстві.

Метою даного розділу являється розрахунок економічної ефективності від впровадження нової цінової стратегії на підприємстві.

Як нам вже відомо , цінова стратегія підприємства на даному етапі його розвитку підпорядкована в основному витратним методам встановлення ціни на свою продукцію. Хоча ці методи не являються досить ефективними у ринкових умовах діяльності підприємства , в умовах нашої економіки їх ігнорувати всеж таки не можливо , тому що велику роль у отриманні прибутків від реалізації продукції займають витрати на її виробництво , тобто собівартість. Тому для отримання найбільшого економічного ефекту необхідний синтез цих методів з новим ринковим підходом у формуванні цінової політики підприємства.

Одержання найбільшого ефекту з найменшими витратами , економія трудових , матеріальних і фінансових ресурсів значно залежить від того , як вирішує підприємство питання зниження собівартості продукції. Собівартість продукції знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється в залежності від змін у техніці , технології , організації виробництва , у структурі і якості продукції і від розміру витрат на її виробництво. В даний час при аналізі фактичної собівартості продукції, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. У цілому собівартість продукції укладається з матеріальних витрат, витрат на виплату заробітної плати робочим і комплексними статтями витрат. Збільшення або зменшення витрат по кожному елементі викликає або подорожчання, або зниження собівартості продукції. Тому при аналізі треба перевірити витрати сировини, матеріалів, палива й електроенергії, витрати на заробітну плату, цехові, згальнозаводські й інші витрати. Аналіз комплексних витрат дозволяє виявити додаткові резерви зниження витрат на виробництво продукції , факторів , що найбільше впливають на підвищення ефективності виробництва.

Для аналізу ми взяли данні по витратах сировини палива та енергетичних ресурсів по ККЦ-2 (додаток Х). За допомогою ЕОМ з використанням програми аналізу множинного кореляційного взаємозв’язку ми отримали такі результати , представлені у додатку Ц. З багатьох чинників, що складають собівартість випускаємої продукції підприємства ми обрали три , найважливіші на наш погляд : витрати сировини (металошихти) , палива та електроенергії.

НА основі таблиці ”Парна оцінка взаємозалежності факторів” можна зробити висновки про ступінь статистичної незалежності факторів. Як ми бачимо, коефіцієнти кореляції для всіх факторів меньше 0,8 , що свідчить про їх парну статистичну незалежність. Із таблиці ”Наявність взаємозв’язку між факторами” видно , що взаємозв’язк між факторами існує , тому що коефіцієнти детермінації дуже високі таблиця ”Парні коефіцієнти детермінації”. Із таблиі ”Оцінка групової взаємозалежності факторів” бачимо , що зв’язок існує між першим фактором (витрати металошихти) та двома іншими факторами , тобто змінення одного із факторів, наприклад, змінення витрат напаливо або електроенергію , окаже вплив на змінення витрат металошихти.

Аналізуючи вплив всіх факторів на повну собівартість продукції , із таблиці ”Аналіз парних коефіцієнтів кореляції” ми бачимо , що суттєвий вплив на змінення собівартості оказують змінення витрат на сировину (ступінь взаємозв'зку вельми висока, що ми бачимо із коефіцієнту детермінації, який складає 98,5 %) і змінення витрат на електроенергію (ступінь взаємозв’язку висока , а коефіцієнт детермінації складає 52,3 %) , не дуже великий вплив оказує змінення витрат на паливо (ступінь взаємозв’язку помітна і коефіцієнт детермінації складає 44,0 %).

У множинному аналізі взаємозв’язок між змінними ускладнюється. Парний коефіцієнт кореляції поміж змінними може не відповідати дійсності , тому що на них можуть впливати інші фактори. Для усунення цього впливу обчислюють часткові (тобто умовні) коефіцієнти кореляції таблиця “Аналіз часткових коефіцієнтів кореляції”. Таким чином , розглядаючи вплив факторів на показник собівартості незалежно один від одного , можна сказати , що на рівень собівартості продукції помітно впливає змінення витрат на металошихту та електроенергію (Т обчисл. більше ніж Т табл. , тобто 30,2>2,23 і 5,2>2,23).

Проводячи оцінку множинного взаємозв’язку таблиця “Оцінка множинного взаємозв’язку” , можна сказати , що коефіцієнт множинної кореляції , який характеризує щільність взаємозв’язку між результативною ознакою собівартості та всіма факторами , включеними в дослідження , дорівнює у нашому випадку 0,998. У процесі співвідношення щільність взаемозв’язку складае 99,61 % (коефіцієнт множинної детермінації). Коефіціент множинної кореляції змінюється від “0” до ”1”. Чим він ближче до “1” , тим тісніше взаємозв’язок. Як ми бачимо , множинний взаемозв’язок у нашому випадку дуже тісний , а коефіцієнт кореляції значний , тому що F обчисл.>F табл.

На основі попередніх данних одержуємо рівняння регресії виду:

Показники коефіціенту регресійного рівняння представлені у таблиці “Показники коефіціентів регресійного рівняння”.

Загальні показники адекватності, що містяться у таблиці “Загальні показники адекватності рівняння регресії”, аналізують відповідність отриманого рівняння регресії початковим даним. Рівняння перевірене на адекватність за середньою лінійною помилкою показало , що воно є адекватним. В свою чергу кореляційний зв’язок вельми високий і відсоток закономірності дорівнює 99,5%. Відсоток змінення середньої собівартості одного із факторів на 1% приведений у таблиці “Коефіціент еластичності за факторами”.

Таким чином , економічні чинники найбільше повно охоплюють всі елементи процесу виробництва – засоби , предмети праці і сама праця. Вони відбивають основні напрямки роботи підприємства по зниженню собівартості : підвищення продуктивності праці , впровадження передової техніки і технології , краще використання устаткування , здешевлення заготівлі і краще використання предметів праці , скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат , скорочення і ліквідація непродуктивних витрат.

Визначення резервів зниження собівартості та впливу її окремих елементів закладені в усуненні або скороченні витрат , що не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини , матеріалів , палива , енергії , доплати робітником за відступ від нормальних умов праці і понаднормові роботи , платежі по регресивних позовах і т.п.). Виявлення цих зайвих витрат потребує особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одночасного урахування , при аналізі даних нормативного урахування витрат на виробництві , ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.