Реферат: Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Реферат: Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Курсовая робота

з теми: “Основні напрями державної політики України угалузі охорони довкілля, використання природнихресурсів та забезпечення екологічної безпеки”.

Зміст:

Вступ: актуальність  та сучасність проблеми .

 CТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ :Cучасний екологічний стан УкраїниПРОМИСЛОВІСТЬЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІСІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВОТРАНСПОРТЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ

ГОСПОДАРСТВОПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА  КОНВЕРСІЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИКОРИСНІ КОПАЛИНИАТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯРОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИТехногенні катастрофи та стихійні лиха2 . Основні напрями державної політики України у галузі        охорони довкілля та  використання природних ресурсів.3. ОСНОВНІ  ЕТАПИ  РЕАЛІЗАЦІЇ  ОСНОВНИХ  НАПРЯМІВ  ДЕРЖАВНОЇ       ПОЛІТИКИ   УКРАЇНИ   У   ГАЛУЗІ  ОХОРОНИ  ДОВКІЛЛЯ,

      ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ. ВисновкиСписок  використованої літературиВступ:        Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства,  кожна свідома людина повинна обов’язково мати  загальне уявлення проособливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у  галузі  охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки .   Екологізація економіки тасвідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою,  природою та людиною, яка базуеться назаконодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасномуетапі є дуже гострою. Вона  була сформована протягом двох століть і нині набуласвого критичного значення.  Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованногостану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’ектами  підприємництва, між іноземнимипартнерами ,  на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї  цивілізації .Україна  повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати урізні   міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди.  Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних. Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки. Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.  1.СТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ

     Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинникі, які насамперед визначили цей кризовий стан.  Для більш детального огляду ціеї проблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації,чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.

Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів. Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо. Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли. На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна. На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур. Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і культурних проблем.Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на 1996 р. В результаті понад 41 тис. км2 території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі. Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкцій може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляє через отвори у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 i Sr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л). Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, які осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів. Безпосередня загроза екологічній безпеці з боку ЧАЕС є приводом для виникнення суперечностей між Україною і сусідніми державами, які можуть значною мірою ускладнити міждержавні відносини з ними.  Чорнобильська катастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній зв’язок етносу та довкілля, так і тяжкі наслідки, спричинені порушенням цього зв’язку. Враховуючи всі вище згадані чинники ми можемо ствержувати, що в середині 80-х років Україна опинилася на межі екологічної кризи яка значно  поглиблювалась у часи перехідного періоду. Одніею з нових еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.­­Міжнародна торгівля відходами:У §26 Декларації ООН про навколишне середовище записано,що держави відповідають за те, щоб діяльність на іх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але, на жаль цьогопринципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного району в інший. Останнім часом розпочалася  торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронения токсичних віходів,а також не вит-рачати великих коштiв на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконале екологічне законодавство або е впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.Експорт токсичних відходів затримуе розвиток екологічно чистих технологий і виробництв. Жадоба наживи призвела до того, що в 1990 р. близько 25 хімічних підприемств Західної Європи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії- районі Амадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію. 0рганізації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживае великі капітали на цьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронения відходів у кілька разів перевищуе національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чи Центральной Америки, й їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Але в 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Україна не увійшла до їх числа. Тому лише за ос-танні два роки було здійснено близько 40 спроб захороняти на її території речовини (230т промислових відходів та понад 100 т  хімікатів, 390 т пластикових упаковок тощо).У 1994 р. в Україну почали у великих обсягах   надходити імпортні пестециди  які  заборонені на Заході,використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестецидів      та екологічну неосвіченість бізнесменів.3розуміло, що надзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства, посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів — не виробляти їх.Cучасний екологічний стан України.Нинішню екологічну  ситуацію в Україні можна охарактеризуватияк  кризову,  що  формувалася  протягом  тривалого  періоду  черезнехтування    об'єктивними   законами   розвитку   і   відтворенняприродно-ресурсного  комплексу  України.   Відбувалися  структурнідеформації  народного  господарства,  за  яких перевага надаваласярозвитку  в  Україні  сировинно-видобувних,  найбільш   екологічнонебезпечних галузей промисловості.     Економіці України     притаманна     висока    питома    вагаресурсомістких  та   енергоємних   технологій,   впровадження   танарощування  яких  здійснювалося найбільш "дешевим" способом - безбудівництва  відповідних  очисних  споруд.  Це  було  можливим  завідсутності   ефективно   діючих   правових,  адміністративних  таекономічних механізмів природокористування та без урахування вимогохорони довкілля.     Ці та   інші  чинники,  зокрема  низький  рівень  екологічноїсвідомості суспільства,  призвели до значної  деградації  довкілляУкраїни,  надмірного  забруднення  поверхневих  і  підземних  вод,повітря  і  земель,  нагромадження  у  дуже   великих   кількостяхшкідливих,  у  тому  числі високотоксичних,  відходів виробництва.Такі  процеси  тривали  десятиріччями  і   призвели   до   різкогопогіршення  стану  здоров'я  людей,  зменшення  народжуваності  тазбільшення   смертності,    а    це    загрожує    вимиранням    ібіологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю  екологічного  стану України є те,  щоекологічно  гострі  локальні   ситуації   поглиблюються   великимирегіональними    кризами.    Чорнобильська    катастрофа    з   їїдовготривалими медико-біологічними,  економічними  та  соціальниминаслідками  спричинила  в  Україні  ситуацію,  яка наближається дорівня глобальної екологічної катастрофи.

     1. ПРОМИСЛОВІСТЬ     Головними причинами,  що  призвели  до   загрожуючого   станудовкілля, є:     застаріла технологія  виробництва   та   обладнання,   високаенергомісткість та матеріаломісткість,  що перевищують у два - трирази відповідні показники розвинутих країн;     високий рівень концентрації промислових об'єктів;     несприятлива структура  промислового  виробництва  з  високоюконцентрацією екологічно небезпечних виробництв;     відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,оборотних    систем   водозабезпечення   тощо),   низький   рівеньексплуатації існуючих природоохоронних об'єктів;     відсутність належного  правового  та економічного механізмів,які стимулювали б  розвиток  екологічно  безпечних  технологій  таприродоохоронних систем;     відсутність належного контролю за охороною довкілля.     Металургійна промисловість,  що включає  чорну  та  кольоровуметалургію,  коксове  та  прокатне  виробництво,  а  також суміжнідопоміжні об'єкти і процеси,  є  однією  з  найбільш  забруднюючихгалузей   промисловості,   викиди  якої  від  стаціонарних  джерелзабруднення   досягають   38   відсотків    загальної    кількостізабруднюючих речовин.     Вплив підприємств    нафтохімічного    комплексу    на   станнавколишнього природного середовища  характеризується  викидами  ватмосферу  вуглеводнів,  сірчаної  кислоти,  сірковуглецю,  ртуті,фтористих та інших шкідливих сполук.     У ряді  регіонів  України  висока  концентрація  хімічних  танафтохімічних   виробництв  призвела  до  занадто  високого  рівнязабруднення джерел  водопостачання.  У  відкриті  водойми  хімічніпідприємства скидають щорічно 70 млн.  куб.  метрів неочищених абонедостатньо  очищених  стоків.  Хімічна  промисловість  -  одна  зосновних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значнакількість яких - токсичні.     Підприємства нафтогазового  комплексу  за  рівнем  шкідливоговпливу  на  довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічногоризику.  Вони є потенційними джерелами  забруднення  довкілля,  щоможе   статися  у  разі  порушення  технологічних  режимів  роботиустаткування чи  аварійної  ситуації.  Деякі  об'єкти  забруднюютьдовкілля  і  за  нормальних  умов  роботи,  що зумовлено існуючимитехнологічними процесами.

 2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ     Серед промислових об'єктів  одним  з  основних  забруднювачіватмосферного  повітря  є  підприємства теплоенергетики (близько 30відсотків усіх шкідливих  викидів  в  атмосферу  від  стаціонарнихджерел).     У галузі   екології   в  тепловій  енергетиці  домінують  двінайважливіші  проблеми:   забруднення   атмосферного   повітря   ізабруднення  земель  через  накопичення значної кількості відходів(золи, шлаків, пилу).     Ядерна енергія в  Україні  використовується  в  усіх  галузяхнародного   господарства  -  промисловості,  медицині,  сільськомугосподарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.     У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було виробленона  атомних  станціях.  На  п'яти  АЕС працювало 15 атомних блоківзагальною потужністю 13,618 тис.мвт.,  на яких було вироблено 79,6млрд.квт-год   електроенергії.   За   кількістю  реакторів  та  їхпотужністю Україна посідає восьме місце  у  світі  та  п'яте  -  вЄвропі.     Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в станібудівництва на  майданчиках  Рівненської  та  Хмельницької  АЕС  зрізними    ступенями    будівельної    готовності.   Другий   блокЧорнобильської  АЕС  законсервовано,  перший  блок  цієї   станціїостаточно  зупинено у листопаді 1996 року.  В Києві та Севастополірозташовані дослідницькі реактори,  які у 1996 році не  працювали,але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.     Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомністанції,  на яких здійснюється їх первинна переробка та  тимчасовезберігання.  На  АЕС  не  існує  повного циклу первинної переробкивідходів відповідно до вимог норм,  правил та стандартів з ядерноїта   радіаційної   безпеки,   що   призводить  до  нераціональноговикористання сховищ та збільшує ризик радіаційних  аварій.  У  30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, непристосованих   для   зберігання   сховищах    велика    кількістьрадіоактивних  відходів,  серед яких є відходи ядерної енергетики.Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні  ЧорнобильськоїАЕС  залишається об'єкт "Укриття",  в якому зосереджені небезпечнірадіоактивні речовини та ядерні  матеріали,  радіоактивність  якихблизько 20 млн.кюрі.     У шести областях України розташовані регіональні підприємстваУкрДО "Радон" з переробки та  зберігання  радіоактивних  відходів,які  приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузейнародного господарства.  Ці підприємства також не мають  установокдля первинної переробки відходів.     Підприємства з   видобування   та   переробки   уранових  рудзнаходяться у Дніпропетровській,  Миколаївській та Кіровоградськійобластях.  Характерним  для  уранопереробки є те,  що майже всі їївідходи  -  відвали  шахтних  порід,  скиди  та   викиди   (рідкі,газоподібні)  є  джерелами  радіаційного забруднення навколишньогоприродного середовища.  В них містяться природний уран, торій-232,продукти  розпаду  уранового  та  торієвого рядів,  у тому числі ірадіоактивний  газ  радон.  Для  природного  середовища  та  людейголовну   небезпеку   становлять   великі   за   своїми   обсягамихвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.     Україна належить до країн  з  дуже  розвинутим  використаннямджерел  іонізуючого  випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферахгосподарства і наукової діяльності.  На даний час існує близько  8тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ.     Через існування великої кількості штучних і природних  джереліонізуючого   випромінювання   та   в   результаті  Чорнобильськоїкатастрофи  в  Україні  склалася  дуже   складна   радіоекологічнаситуація,  яка  викликає  необхідність  створення  системи заходіврадіаційного  захисту  населення   та   навколишнього   природногосередовища.     В систему   таких   заходів  мають  входити : основи  ядерногозаконодавства,  державне  регулювання   ядерної   та   радіаційноїбезпеки,  державні  програми  мінімізації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи,  норми  поводження  з  радіоактивними   відходами   тапідвищення  безпеки  атомних станцій,  система соціального захистунаселення.

 3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО     Сільське господарство  України   -   найбільш   природомісткагалузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає41,84 млн.  гектарів сільськогосподарських  угідь  (69,3  відсоткатериторії  України),  в  тому числі 33,19 млн.  гектарів ріллі (55відсотків),  7,63  млн.  гектарів  природних  кормових   угідь   -сіножатей  і  пасовищ  (12,6  відсотка).  У сільськогосподарськомувиробництві щороку використовується понад 10,9 млрд.  куб.  метрівводи,  або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку наодного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ціпоказники становлять відповідно 0,44 і 0,25  гектара.  Розораністьсільськогосподарських   угідь  досягла  72  відсотків,  а  в  рядірегіонів   перевищує   88   відсотків.   До   обробітку   залученімалопродуктивні  угіддя,  включаючи  прируслові луки і пасовища тасхилові  землі.  Якщо  Україна  в  Європі  займає   5,7   відсоткатериторії,  то  її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка,  арілля - 26,9 відсотка.  Ефективність використання земель в Українізначно нижча, ніж у середньому по Європі.     Основними причинами  низької  віддачі земельного потенціалу вУкраїні є безгосподарне ставлення до  землі,  тривала  відсутністьреального  власника,  помилкова  стратегія максимального залученняземель до обробітку,  недосконалі техніка і  технологія  обробіткуземлі  та виробництва сільськогосподарської продукції,  невиваженацінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем веденняземлеробства і,  зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесеннянедостатньої кількості       органічних       добрив,      низькийнауково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатаціїмеліоративних систем,  недосконала система використання і внесеннямінеральних    добрив     та     невиконання     природоохоронних,комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.     Якісний стан  земельного  фонду  постійно   погіршується.   Вокремих   районах,  де  проведено  осушення  земель,  відбуваєтьсянеконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужностіорганічної  маси,  а  в районах зрошення - підтоплення і засоленнягрунтів,  деградація  чорноземів,  що   призвело   до   негативнихекологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині14,8  відсотка  загальної   площі   поливних   земель   піддаютьсяеродуванню,  1,5  відсотка  -  перезволоженню,  понад 4 відсотки єсолонцюваті та засолені.  Збільшення мінералізації  грунтових  водзагрожує   вторинним  засоленням  земель.  Майже  на  всіх  земляхспостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тількиза  20  років  (з  1961  року по 1981 рік) середній вміст гумусу вгрунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.     Розвиток різних форм власності та господарювання на землі безсуворого  і  надійного державного екологічного та митного контролюза ввезенням небезпечних відходів,  брак відповідної  законодавчоїбази призводять до споживацького ставлення до землі.  Використанняу  великій  кількості  мінеральних  добрив,  пестицидів  та  іншиххімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненнямможе ще більше ускладнити екологічну ситуацію в  Україні,  знизитивідтворювальну   здатність   біосфери   та   екологічну  стійкістьагроландшафтів.

 4. ТРАНСПОРТ     Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь,  зокремарухомі  її  засоби  (автомобілі,  тепловози,  морські  та  річковісудна),  що використовують як пальне різні види нафтопродуктів,  атакож   стаціонарні  об'єкти  матеріально-технічного  забезпечення(склади пально-мастильних матеріалів,  заправні  станції,  станціїтехнічного обслуговування, майстерні тощо).     Значної шкоди    довкіллю    завдають    відпрацьовані   газиавтомобілів,  пально-мастильні матеріали,  зливні води після миттяавтомобілів  та  їх  агрегатів,  пари  різних  шкідливих  речовин,кислот,  матеріалів, які використовуються в технологічних процесахремонту автомобілів.     Через великі   обсяги   використання  пального  автотранспортзабруднює навколишнє природне середовище токсичними  компонентами:на  рівні  25  відсотків - солями свинцю,  на рівні 50 відсотків -оксидом вуглецю.  У 24 великих містах України,  зокрема  в  Києві,Харкові,  Севастополі,  Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідокроботи  автотранспорту  перевищують  50  відсотків  загальної   їхкількості.     Залізничний транспорт    України    використовує    приблизно170 млн.  куб.  метрів води на  рік.  Близько  50  відсотків  водивикористовується   на   господарсько-питні  потреби,  безповоротнівтрати води становлять понад 40 відсотків.  Щороку в каналізаційнімережі,  природні  водойми  залізниця  скидає  понад 20 тис.  тоннзабруднюючих речовин,  з яких майже 50 відсотків -  без  очищення.Основні  забруднюючі  речовини - це відпрацьовані гази тепловозів,нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.     Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих  речовину  повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопнігази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500тонн  на  рік  на  кожний  великий  річковий порт або транспортнийвузол.     Морський транспорт  забруднює  море   відходами   харчування,сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічнийстан моря, особливо в припортових зонах.

      5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО     В Україні інтенсивно  відбуваються  процеси  урбанізації.  Їхнегативними наслідками є:     1) концентрація   і   навантаження  промислових  об'єктів  наобмеженій території,  що призводить до високого рівня  забрудненнядовкілля;     2) несприятлива   територіально-планувальна  структура  міст,зумовлена  підпорядкованістю  інтересам  нарощування  промисловогопотенціалу,  внаслідок  чого промислові підприємства часто оточеніжитловими масивами,  а весь транзитний транспорт  проходить  черезміста, що значно збільшує їх загазованість;     3) другорядність    проблем    містобудування   порівняно   зпріоритетами промислового розвитку,  що призвело  до  занедбаностітаких   важливих   сфер  життєдіяльності  міст,  як  водопровід  іканалізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає наекологічний стан міст і якість питної води;     4) руйнування  природного  середовища  великих  міст.  Високазабрудненість довкілля промисловими викидами і відходами,  в  томучислі   й  побутовими,  незадовільний  стан  життєзабезпечувальнихсистем,  швидке зростання населення міст на  основі  екстенсивногопромислового  розвитку  і потреба розширення їх територій призвелидо скорочення зелених  зон,  забруднення  і  непридатності  водоймтощо.     На сьогодні  всі  міста,  821 селище,  а також 5760 сільськихнаселених пунктів (всього понад 70  відсотків  населення  України)забезпечено централізованим водопостачанням.     Виробнича потужність    усіх   централізованих   водопроводівстановить 29,5 млн.  куб.  метрів  води  на  добу,  в  тому  числіпідприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,з них у міських населених пунктах - 17,1,  в сільських - 0,1  млн.куб.   метрів  води  на  добу.  Для  водопостачання  населення  іззагального  обсягу  необхідної  кількості  води   використовуєтьсяблизько 40 відсотків підземних вод.     Система водопровідно-каналізаційного     господарства    ниніперебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:     водопровідні мережі  не  мають  внутрішнього  антикорозійногопокриття;     понад 17   відсотків   води   для   споживання   за  окремимифізико-хімічними показниками   не   відповідають  вимогам  діючогостандарту;     суттєве скорочення   інвестицій   у  комунальне  господарствозумовило  значне  зростання  аварійності  водопровідних   об'єктів(тільки  у  міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.кілометрів  водопроводів  і  6,4  тис.  кілометрів  каналізаційнихмереж);     витоки та  невраховані  витрати  води  становлять  понад  15відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді(середньодобове споживання води  на  1  жителя  міста  в  Україністановить  325  літрів,  тоді  як  у  великих  містах  Європи цейпоказник дорівнює 100 - 200 літрам);     не мають  централізованих  систем  каналізації  27 міст і 392селища міського типу,  а в 187 міських  населених  пунктах  очисніканалізаційні  споруди  працюють  неефективно  (у  водойми  щодобискидається понад 10,6 тис.  куб.  метрів неочищених і  недостатньоочищених стічних вод);     неефективність комплексних  програм екологізації технологій упромисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві тана  транспорті,  неефективність  комунальних  очисних споруд,  яківитримують основне навантаження з очищення промислових  і  міськихстоків,  призвело  до  накопичення великої кількості осадів і мулу(щороку близько  40  млн.  тонн),  що  становить  реальну  загрозувторинного забруднення довкілля;     промислові підприємства  за  браком   ефективних   технологійочищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають уводойми     через     систему     централізованої      каналізаціївисококонцентровані  стічні води,  шкідливі речовини яких руйнуютьканалізаційні мережі,  порушують технологічні регламенти  очищенняміських  стічних  вод  і  не  видаляються  в  процесі біологічногоочищення,  що  робить  неможливим  використання  очищених  міськихстічних вод та їх осадів у сільському господарстві.     Основними джерелами       забруднення        повітря        вжитлово-комунальному   господарстві   України   є  підприємства  звиробництва дорожніх будівельних  матеріалів,  котельні  тепловогогосподарства, промислові підприємства комунального машинобудуваннята автомобільний транспорт.  Вони  викидають  в  атмосферу  значнукількість золи,  оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають уканалізацію хімічні сполуки,  що утворилися  внаслідок  реагентноїобробки води, яка використовується в системах теплопостачання.     У містах  і  селищах  міського  типу  щороку  нагромаджуєтьсяблизько  40  млн.  куб.  метрів сміття,  яке знешкоджується на 771міському звалищі,  з яких майже 80  відсотків  експлуатується  бездотримання  запобіжних  заходів  щодо  забруднення підземних вод іповітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічнеобладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.     Традиційна технологія   знешкодження   міського   сміття   назвалищах безперспективна і не може бути прийнятною  для  населеннясільської місцевості.

  6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ     Багаторічна енергетично-сировинна   спеціалізація,   а  такожнизький технологічний рівень промисловості України поставили її  вчисло  країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення танакопичення  відходів.  Обсяг  утворення  відходів  у  1996   роцістановив 700 - 720 млн. тонн.     Скорочення обсягів    виробництва,   яке   спостерігалося   убільшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво непозначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.     За станом  на 1996 рік загальна маса накопичених на територіїУкраїни відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд.  тонн,що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн.     Відходи нагромаджуються  у  вигляді  шламосховищ,  териконів,відвалів,  різних звалищ.  Площа земель,  зайнята ними,  становитьблизько 160 тис. гектарів.     Внаслідок гіпертрофованого      розвитку      гірничодобувноїпромисловості в Україні домінують відходи,  що утворюються під часрозробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагаченнякорисних копалин (відповідно 13 і 14  відсотків).  Значну  частинуцих  обсягів  становлять  відходи  хіміко-металургійної  переробкисировини.     З урахуванням  сучасного   технологічного   рівня   переробкивідходів   в   Україні  серед  загальної  кількості  відходів,  щоутворюються щороку,  реальну цінність становлять 410  -  430  млн.тонн.  Утилізується лише третина загальної кількості відходів.  Цесвідчить про значні ресурсні резерви.  Проте протягом 1992 -  1996років   спостерігалася   стійка   тенденція  до  зниження  обсягіввикористання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків  меншепорівняно  з  попереднім  роком),  яке  відбувалося більш високимитемпами,   ніж   скорочення   загальних    обсягів    промисловоговиробництва.     Існуючий рівень  утилізації  відходів  вторинних  ресурсів невпливає на поліпшення стану довкілля.  Це пов'язано з тим,  що  допереробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромисловіта деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Томуекологічний  ефект  переробки  відходів є незначним.  До категоріївисокотоксичних належать лише 1  -  2  відсотки  всіх  промисловихвідходів,  але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цьогочасу не збудовано  жодного  спеціалізованого  заводу  з  переробкитоксичних промислових відходів, немає належним чином організованоїсистеми збирання,  зберігання  та  видалення  токсичних  відходів,відсутні  техніка та обладнання для переробки відходів будівництваі комунального господарства.     Недостатні норми     адміністративної     та     кримінальноївідповідальності   за   порушення   правил  збирання,  зберігання,транспортування та використання промислових та інших відходів.     Однобокість екологічної   політики   виявляється   також    унедостатньому   екологічному  контролі  за  масовим  використаннямдеяких  інших  відходів  (фосфогіпсу,  вапняково-сірчаних   шламівтощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.

    7. ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА  КОНВЕРСІЯ

       ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ     Геополітичне розташування України на Європейському континентіісторично  зумовило  роль  і   місце   її   території,   а   такожвійськово-економічного   потенціалу   в   проектах   і   програмахреалізації військових доктрин різних громадсько-політичних  системі військово-політичних блоків.  Тому в центрально-східному регіоніЄвропи за десятиріччя накопичено дуже велику  кількість  військ  ісил  флоту,  різноманітної військової техніки та озброєнь,  у томучислі ракетно-ядерних.  Склалася також розвинута  мережа  потужнихпідприємств, установ і організацій оборонного призначення.     Щоденна військова діяльність,  як  правило,  вкрай  негативновпливає    на    довкілля.    Внаслідок    багаторічних   порушеньприродоохоронного  законодавства,  зокрема   щодо   утримання   таексплуатації  авіаційних  і  військово-морських  баз,  полігонів ітанкодромів,  учбових центрів,  баз  і  складів  пально-мастильнихматеріалів,  військово-ремонтних і будівельних підприємств, парківбойової і  автотракторної  техніки,  військлісгоспів  і  підсобнихгосподарств,  об'єктів тепло-,  водо-, енергопостачання, зливних іочисних споруд,  місць  збору  та  утилізації  відходів,  а  такожвнаслідок   недотримання   вимог   екологічної   безпеки  під  часпроведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і  силфлоту   уже   забруднено  та  продовжується  забруднення  основнихскладових  довкілля:  грунтів,  поверхневих  та   підземних   вод,повітря.     Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведеннянаступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонноїпромисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї,що залишилася з  другої  світової  війни,  продовження  утилізації(знешкодження)    застарілих   видів   військової   продукції   табоєприпасів,  відходів військового виробництва,  якщо військові  йнадалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

        8. ВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИ     Основні джерела  прісної  води  на  території України - стокирічок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю зпритоками,  а  також  малих  річок північного узбережжя Чорного таАзовського морів.  Порушення норм якості води досягло рівнів,  яківедуть  до  деградації  водних екосистем,  зниження продуктивностіводойм.  Значна частина населення України використовує  для  своїхжиттєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.     Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній заводністю рік  становить  87,1  млрд.  куб.  метрів,  знижуючись  умаловодний  рік  до  55,9  млрд.  куб.  метрів.  Безпосередньо  натериторії держави формується відповідно 52,4  і  29,7  млрд.  куб.метрів води,  решта надходить з суміжних територій.  Водні ресурсиДунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.     Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені  натериторії України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд.  куб.метрів на рік (61,7 млн.  куб.  метрів на добу),  з яких 8,9 млрд.куб.  метрів  (24,4  млн.  куб.  метрів  на  добу)  гідравлічно незв'язані з поверхневим стоком і становлять додаткову  складову  доповерхневого  стоку.  Водозабір  підземних вод у складі прогнознихресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшоговикористання їх у багатьох областях.     З метою  забезпечення  населення  та  народного  господарстванеобхідною кількістю води  в  Україні  збудовано  1087  водосховищзагальним об'ємом понад 55 млрд.  куб.  метрів,  7 великих каналівдовжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000  куб.метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, пояких вода надходить у маловодні регіони України.     Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукціїзначно  перевищують  такі  показники  у розвинутих країнах Європи:Франції - в 2,5 раза,  ФРН - в 4,3,  Великобританії та Швеції -  в4,2 раза.     Забезпечення водою   населення   України   в  повному  обсязіускладнюється через  незадовільну  якість  води  водних  об'єктів.Якість  води  більшості з них за станом хімічного і бактеріальногозабруднення класифікується як забруднена і брудна  (IV  -  V  класякості).  Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнахрічок  Дніпра,  Сіверського  Дінця,  річках   Приазов'я,   окремихпритоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується якдуже брудна (VI клас).  Для екосистем  більшості  водних  об'єктівУкраїни властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.     До основних   забруднюючих  речовин  належать  нафтопродукти,феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.     Для переважної   більшості   підприємств   промисловості   такомунального   господарства   скид  забруднюючих  речовин  істотноперевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду  (далі  -ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення нормякості води.     Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:     скид неочищених  та не досить очищених комунально-побутових іпромислових стічних вод безпосередньо у  водні  об'єкти  та  черезсистему міської каналізації;     надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесіповерхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;     ерозія грунтів на водозабірній площі.     Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльностітакож   постійно   погіршується.  Це  пов'язано  з  існуванням  натериторії України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічнихвод,  а  також  з  широким  використанням  мінеральних  добрив  тапестицидів.  Найбільш незадовільний якісний стан підземних  вод  уДонбасі   та   Кривбасі.   Значну   небезпеку   в  експлуатаційнихсвердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5  -10   гранично   допустимих  концентрацій  -  далі  ГДК),  а  такожпідвищення мінералізації та  зростання  вмісту  важких  металів  упідземних водах Криму.     Проблема екологічного  стану водних об'єктів є актуальною длявсіх водних басейнів України.  Що ж до Дніпра, водні ресурси якогостановлять   близько   80  відсотків  водних  ресурсів  України  ізабезпечують  водою  32  млн.  населення  та  2/3   господарськогопотенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічногоі соціального розвитку та природоохоронної  політики  держави.  Цезумовлено  складною  екологічною  ситуацією  на території басейну,оскільки 60 відсотків її розорано,  на 35 відсотках  земля  сильноеродована,  на  80  відсотках - трансформовано первинний природнийландшафт.  Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами  забруднюючихречовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідоккатастрофи на Чорнобильській АЕС;  в критичному стані  перебуваютьмалі   річки   басейну,  значна  частина  яких  втратила  природнуздатність до самоочищення.  У  катастрофічному  стані  знаходятьсярічки   Нижнього   Дніпра,   де   щорічно  має  місце  ускладненнясанітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, біднієбіологічне різноманіття.     Значної шкоди    екосистемі    Дніпра   поряд   із   щорічнимзабрудненням  басейну  органічними   речовинами   (40   тис.тонн),нафтопродуктами   (745   тонн),   хлоридами,  сульфатами  (по  400тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забрудненнябіогенними  речовинами внаслідок використання відсталих технологійсільськогосподарського    виробництва,    низької     ефективностікомунальних очисних споруд.     Екологічне оздоровлення    басейну    Дніпра    є   одним   знайважливіших пріоритетів державної політики у галузі  охорони  тавідтворення  водних ресурсів.  27 лютого 1997 року Верховною РадоюУкраїни затверджена Національна програма екологічного оздоровленнябасейну  Дніпра  та поліпшення якості питної води.  Основною метоюНаціональної  програми  є  відновлення  і   забезпечення   сталогофункціонування  Дніпровської екосистеми,  якісного водопостачання,екологічно   безпечних   умов    життєдіяльності    населення    ігосподарської   діяльності   та   захисту   водних   ресурсів  відзабруднення та виснаження.     Не в кращому,  а  подекуди  і  в  гіршому  стані  перебуваютьбасейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, ЗахідногоБугу,   Південного   Бугу,   басейни   річок    Приазовської    таПричорноморської  низовин).  Тому  мета  та  стратегічні  напрями,визначені Національною програмою для Дніпра,  є аналогічними і дляінших водних басейнів України.     Системний аналіз  сучасного екологічного стану басейнів річокУкраїни та організації управління охороною і використанням  воднихресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, якіпотребують розв'язання, а саме:     надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідокекстенсивного способу ведення  водного  господарства  призвело  докризового   зменшення   самовідтворюючих   можливостей   річок  тависнаження водноресурсного потенціалу;     стала тенденція   до  значного  забруднення  водних  об'єктіввнаслідок неупорядкованого відведення стічних  вод  від  населенихпунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;     широкомасштабне радіаційне  забруднення   басейнів   багатьохрічок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;     погіршення якості  питної   води   внаслідок   незадовільногоекологічного стану джерел питного водопостачання;     недосконалість економічного  механізму   водокористування   іреалізації водоохоронних заходів;     недостатня ефективність існуючої системи управління  охороноюта   використанням   водних   ресурсів   внаслідок  недосконалостінормативно-правової бази і організаційної структури управління;     відсутність автоматизованої     постійно    діючої    системимоніторингу екологічного стану водних басейнів  акваторії  Чорногота  Азовського морів,  якості питної води і стічних вод у системахводопостачання і водовідведення населених пунктів і  господарськихоб'єктів.

   9. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ     Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідаєвимогам  раціонального  природокористування.  Порушено  екологічнодопустиме  співвідношення  площ  ріллі,  природних кормових угідь,лісових   насаджень,   що   негативно   впливає    на    стійкістьагроландшафту.  Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56відсотків території країни і  80  відсотків  сільськогосподарськихугідь.   Інтенсивне   сільськогосподарське   використання   земельпризводить до зниження родючості грунтів через  їх  переущільнення(особливо   чорноземів),  втрати  грудкувато-зернистої  структури,водопроникності  та  аераційної  здатності  з  усіма  екологічниминаслідками.     З грунтом  щороку  виноситься 11 млн.  тонн гумусу,  0,5 млн.тонн азоту,  0,4 млн.  тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію. Щорічніеколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1  млрд.гривень.     Значної екологічної шкоди  земельні  ресурси  зазнають  череззабруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотнідощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному  секторі.Понад  40 відсотків органіки,  отримуваної в результаті діяльностівеликих тваринницьких комплексів  та  птахофабрик,  з  потенційнихорганічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.     Ситуація з  забрудненням  територій ускладнилася після аваріїна Чорнобильській АЕС.  Радіонуклідами забруднено понад  4,6  млн.гектарів  земель  у 74 районах 11 областей,  у тому числі 3,1 млн.гектарів  ріллі.  З  використання  вилучено  119   тис.   гектарівсільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

   10. КОРИСНІ КОПАЛИНИ     Мінерально-сировинна база  є  основою  виробництва  понад  90відсотків    продукції    важкої    промисловості.    На    часткумінерально-сировинного комплексу   припадає   третина   виробничихфондів,  близько  40  відсотків капітальних вкладень,  майже п'ятачастина трудових ресурсів.  Приблизна вартість промислових запасівосновних видів корисних копалин дорівнює 14,8 трлн. гривень.      За різноманітністю   та   багатством    мінерально-сировиннихресурсів  Україна  випереджає  такі розвинуті країни світу як США,Канада,  Англія,  Франція,  Китай та інші.  В Україні виробляєтьсяблизько   5   відсотків   світового  обсягу  мінерально-сировиннихресурсів.  Щороку гірничодобувна  промисловість  України  випускаєпродукції на 25 - 28 млрд. доларів США (у цінах світового ринку).     На території України виявлено близько 8 тисяч родовищ,  понад90 видів корисних копалин,  з яких  20  мають  важливе  економічнезначення.  Серед них нафта,  газ,  залізні,  марганцеві, титанові,уранові руди,  вугілля,  сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкіглини, будівельні матеріали, питні, мінеральні води.     До промислового  освоєння  залучено  від  40  до 75 відсотківрозвіданих запасів основних видів корисних копалин.     Подальший розвиток мінерально-сировинного  комплексу  Українипотребує  негайного  розв'язання на державному рівні проблем,  якіістотно  гальмують  розширення  мінерально-сировинної   бази,   їїекологічну реабілітацію та раціональне використання.     Сьогодні немає   чіткого  механізму  управління  і  належногодержавного нагляду за використанням і охороною надр, що призводитьдо   безгосподарного   ставлення  гірничодобувних  підприємств  домінеральної сировини та зростання необгрунтованих її втрат.     Через недосконалі   технології   видобування   та   переробкимінеральної  сировини,  незадовільне вирішення питань комплексногоосвоєння родовищ у надрах залишаються і втрачаються:     - до 70 відсотків розвіданих запасів нафти;     - до 50 відсотків солей;     - до 28 відсотків вугілля;     - до 25 відсотків металів.     Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення і використаннятехногенних  родовищ  корисних  копалин  -  відвалів  видобутку  івідходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містятьцінні корисні копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні вУкраїні обсяги цих відходів перевищують 25  млрд.  тонн,  займаючиплощу  понад  150  тис.  гектарів.  З  кожним  роком  їх кількістьзбільшується.  Таким  чином  в  Україні  утворено  сотні  великих,середніх  та  малих  техногенних  родовищ різних корисних копалин,придатних   для   промислового   освоєння.   Потенційна   вартістьтехногенних   родовищ  за  попередніми  розрахунками  обчислюєтьсядесятками млрд.  доларів США.  Така  маса  вторинних  продуктів  уперерахунку   на   1  кв.  кілометр  території  України  перевищуєаналогічний показник для США у 6 разів та у 3 рази  -  для  державЄвропейського Союзу.

  11. АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ     Напружена екологічна  ситуація  у  багатьох  районах і містахкраїни свідчить про те,  що незважаючи на посилення останнім часомуваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходине досить ефективні і не зумовлюють змін  у  тенденції  погіршеннястану довкілля.  Структура промислового виробництва, що склалася вУкраїні,      пов'язана      з       розвитком       енергетичної,гірничо-металургійної,  вугледобувної,  хімічної та машинобудівноїпромисловості і характеризується інтенсивним споживанням  енергії,сировинних,  водних  і  земельних  ресурсів,  а  також збільшеннямнавантаження на довкілля.  В Україні в 1996 році було  викинуто  ватмосферу близько 6,34 млн.тонн забруднюючих речовин, в тому числі4,76  млн.тонн  -  зі  стаціонарних  джерел,  1,58  млн.тонн  -  зпересувних.  За  період  1992  -  1996 рр.  загальний обсяг викидузабруднюючих  речовин   в   атмосферне   повітря   скоротився   зістаціонарних  джерел  на  45  відсотків,  з  пересувних  -  на  12відсотків.  Останні викидають 85 відсотків  свинцю,  49  відсотківокису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів.     З галузей   промисловості   найбільше  забруднюють  атмосферуенергетика (32  відсотки),  металургія  (27  відсотків),  вугільнапромисловість (23 відсотки).     Україна займає   восьме   місце  в  світі  як  емітер  СО2  венергетичній   галузі,   її   частка   становить   2,35   відсотказагальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

     12. РОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИ     Флора нижчих  і  вищих  видів  рослин України нараховує понад25000. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослинподіляються на дерева,  кущі,  напівкущі,  багаторічні трав'янистірослини,  дворічні та однорічні.  Флора  судинних  рослин  Україниналічує  понад  5  тис.  видів,  з  них близько 250 видів офіційновизнані лікарськими в Україні, хоча майже 1100 видів флори Українимають   біологічно   активні   речовини,   які   мають  лікувальнівластивості,  а їх сировина в світовій  практиці  використовуєтьсяпри виготовленні лікарських препаратів.     Але тривале  безконтрольне  використання  природних  ресурсівбагатьох цінних лікарських рослин,  інтенсифікація  господарськоговикористання територій з наявністю лікарських рослин, несприятливаекологічна ситуація в зоні з високим ресурсним  потенціалом  післяаварії  на  Чорнобильській  АЕС  спричинили кризовий стан ресурсівбільшості дикорослих лікарських рослин.     На сьогодні лікарські рослини ростуть на площі,  що становитьменше  10 відсотків території України.  В Україні в цілому близько85 відсотків лікарської рослинної сировини збирається в  природнихмісцезростаннях   видів   лікарських   рослин.   З   кожним  рокомзбільшуються  площі  та  різноманіття   культивованих   лікарськихрослин,  однак  їх кількість,  як правило,  не перевищує 15 видів.Багато лікарських рослин неможливо вирощувати в культурі у зв'язкузі складністю агротехніки та рядом інших причин.     Протягом останніх  10  -  15  років  видовий склад лікарськихрослин майже не змінився,  водночас обсяг заготівлі як  у  цілому,так  і  по  окремих  видах  суттєво зменшується кожні 3 - 5 років,оскільки  зменшуються  природні  запаси   цих   рослин   внаслідокінтенсивного  господарського  використання  земель,  на  яких вониростуть,  та заготівлі їх сировини без урахування норм  та  правилзбору,  що,  в свою чергу,  веде до виснаження ресурсів лікарськихрослин.  При цьому попит фармацевтичної промисловості  України  насировину дикорослих лікарських рослин залишається великим.     Загальний обсяг    лісокористування   в   Україні   становить14,4 млн.  куб.  метрів, у тому числі основного користування - 6,7млн.  куб.  метрів,  що задовольняє потреби народного господарствалише на 25 - 27 відсотків.  У зв'язку з дефіцитом деревини щорічнапотреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів.     Хибна практика   планування   екстенсивного  лісокористуванняпризвела  до  значного  виснаження   лісів,   зниження   загальноїпродуктивності   їх   ценозів,   погіршення   товарної   структурилісосічного фонду.  Так,  у повоєнні роки допускалося  перевищеннярозрахункової лісосіки в 1,5 - 2 рази, що спричинило зміну віковоїструктури лісів,  збільшення частки похідних (до 13  відсотків)  іменш продуктивних деревостанів.  Сьогодні найбільшу площу займаютьмолодняки  (45,4  відсотка)  і  середньовікові  насадження   (37,7відсотка),  достигаючі  і стиглі деревостани становлять відповіднолише 10,1 відсотка і 6,8  відсотка,  що  в  1,5  -  2  рази  нижчеоптимальних  значень.  Інтенсифікація  проміжного  користування  востанні роки призвела до того,  що фактичні запаси  достигаючих  істиглих   деревостанів   становлять   більше  половини  потенційноможливих,  а частка насаджень з низькими  повнотами  (0,6  -  0,3)досягає  24  відсотків.  У  зв'язку  з цим під час рубок головногокористування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини.     Сучасний екологічний стан лісів  зумовлюється  як  рівнем  таінтенсивністю антропогенного впливу,  так і зростаючим техногеннимнавантаженням, що      порушує      природну      стійкість      ісередовищно-формуючі функції лісових екосистем.  Лише  за  останнєдесятиріччя  в  Україні  загинуло від промислових викидів 2,5 тис.гектарів лісових насаджень,  радіаційного забруднення через аваріюна Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребуєобмеження лісокористування,  удосконалення  системи  протипожежноїбезпеки  лісів.  В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж наплощі 4000 гектарів.     Порушення природної  стійкості лісів призводить до збільшеннявразливості  насаджень.  На  кінець  1996  року   загальна   площаосередків шкідників і хвороб лісу становила 396,1 тис. гектарів.         13. ЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ     Екстенсивне природокористування,    нехтування    екологічнимобгрунтуванням  у  процесі  розвитку  агропромислового  комплексу,зарегулювання  стоку  річок,  осушення  боліт,  стихійний розвитокколективного садівництва та інші невпорядковані  дії  призвели  дознищення   майже   70  відсотків  цінних  природних  комплексів  іландшафтів України.     Площа природно-заповідного фонду України  зростає  повільнимитемпами  і  становить  на сьогодні лише 2 млн.  гектарів,  або 3,4відсотка  території  країни,  що  є   недостатнім   гарантом   длязабезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослин тарізноманіття  природних  екосистем,  насамперед   на   лівобережжілісостепової  зони,  Придніпров'ї та в степовій частині Криму,  депід охорону взято лише 0,2 - 0,7 відсотка територій.     Існуючі ботанічні сади,  дендрологічні  та  зоологічні  паркичерез  недостатнє  фінансування,  слабку  матеріально-технічну  талабораторну базу нині не  виконують  функцій  щодо  збереження  тавідновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.     В умовах  економічної  та  екологічної  кризи при переході доринкових відносин та різних форм власності без ефективних  заходівз боку держави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів,екосистем та ландшафтів стане незворотним.         14. ТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИ     На території  України  нині  відомо  близько  45  тис.  видівтварин,   серед   яких   -  понад  700  видів  хребетні,  решта  -безхребетні.  Основними проблемами у галузі охорони і  регулюваннявикористання   тваринного  світу  є  його  недостатня  вивченість,відсутність достовірних даних щодо запасів  промислових  видів  таобсягів  їх  добування,  погіршення природних умов існування дикихтварин через зростаючий  антропогенний  вплив  та  послаблення  їхохорони   від  незаконного  використання  та  знищення.  Зараз  доЧервоної книги України занесено 382 види  рідкісних  і  таких,  щоперебувають під загрозою зникнення, тварин.     Ведення мисливського   господарства   здійснюється  переважноекстенсивним шляхом,  що є наслідком скорочення  обсягів  штучногорозведення  та  випуску  в  природу мисливської фауни,  проведеннябіотехнічних  заходів,  послаблення  охорони  мисливських   угідь.Недостатня    увага   приділяється   оптимізації   статево-віковоїструктури поголів'я мисливських парнокопитних  тварин,  поліпшенняїх генофонду.     Важливою складовою  біоресурсів є запаси риби та інших воднихтварин.   Протягом   останніх   років    на    більшості    водоймспостерігається  тенденція  до  зниження  загального  вилову риби.Основними факторами,  що стримують розвиток рибного господарства інегативно  позначаються  на  процесах  відтворення запасів риби таінших  водних  живих  ресурсів,  насамперед  цінних  їх  видів,  єзабруднення   водних   об'єктів,   необгрунтоване  водоспоживання,порушення   гідрологічного    режиму,    відсутність    ефективнихрибозахисних   та   рибопропускних   пристроїв  на  гідротехнічнихспорудах, послаблення державного контролю за виловом і реалізацієюводних живих ресурсів.         15         Техногенні катастрофи та стихійні лиха. Внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які допускалися протягом багатьох років у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище , яке у 4-5 разів перевищує аналогічні навантаження у розвинених державах. У середньому в країні на 1 чоловіка припадає основних виробничих фондів на суму 43,1 грн., а на 1 км2 території - 3721 грн. (у цінах 1993 р.). Найвище техногенне навантаження характерне для таких індустріальних областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька. У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадає близько 40 % вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в Луганській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому. Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф. Аналіз вікової структури обладнання народного господарства свідчить про старіння основних фондів. Наприклад, у 1992 р. середній вік усього обладнання на промислових підприємствах України становив 12 років. На промислових підприємствах середній вік парових турбін становив 27 років, парових котлів - 18 років. Середній вік обладнання на хімічних заводах становив 12 років, а генераторів до парових і газових турбін - 19 років. Значною є частка застарілого обладнання в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській і Харківській областях, тобто в областях з високим рівнем індустріального розвитку.

  2.Основні напрями державної політики України у галузі

  охорони довкілля та  використання природних ресурсів.Основні напрями державної політики України у  галузі  охоронидовкілля,   використання   природних   ресурсів   та  забезпеченняекологічної безпеки  розроблено відповіднодо статті 16 Конституції України,  якою визначено, що забезпеченняекологічної  безпеки  і  підтримання  екологічної   рівноваги   натериторії України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -катастрофи    планетарного    масштабу,    збереження    генофондуУкраїнського народу є обов'язком держави.Державна політика у сфері екології,  як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто  вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища.  І це є дуже ефективним засобом подолання  екологічної  кризита   забезпечення   природоохоронної   функції держави .Основні   напрями   втілюватимуться  за допомогою системи екологічного права.Правовий механізм має надати основним    напрямам    чіткої    цілеспрямованості,формальної визначеності,   загальнообов'язковості,    сприяти    врегулюваннювідносин    у    галузі   екології,   застосуванню   превентивних,оперативних,  стимулюючих і примусових  заходів  до  юридичних  тафізичних  осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходіві   юридичної   відповідальності   за    порушення    екологічного законодавства.Вивчення, аналіз   та   узагальнення   практики  застосування законодавства  проохорону  навколишнього  природного  середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:1.     складання     і     затвердження      екологічних      нормативівприродокористування   (стосовно   надр,  грунтів,  води,  повітря, рослинності тощо);2 .складання і    затвердження   комплексу   еколого-економічнихпоказників державного контролю за станом  довкілля  та  діяльністю  господарчих структур.Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного  середовища";

    "Про    тваринний    світ" ;

        "Про природнозаповідний  фонд" ;

    "Про  охорону атмосферного повітря" ;

     “Лісовий кодекс України” ;

     “ Водний кодекс України” ;

    ” Земельний кодекс України” ;

   “Кодекс України про надра” ; Також першочергово плануется підготувати проекти законів  України  про  рекреаційні  зони, курортні,  лікувально-оздоровчі  зони  і зони з   особливими умовами природокористування;     Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджуєКабінет Міністрів України,  а саме: Правила відшкодування збитків, завданих  порушеннями екологічного  законодавства,  Положення про екологічний контроль,Положення про екологічний аудит,  Положення про екологічне ліцензування. Формує, забеспечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів  Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто  саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо  охорони, використання і відтворення. Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторінгу.Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою  реалізації процесів  екологічноїдіяльності  за  допомогою   засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінкуі прогнозування стану середовища  життєдіяльності суспільства  та  умов  функціонування екосистем для  прийняття  управлінських рішень щодо  екологічноїбезпеки,   збереження   природного   середовища  та  раціонального  природокористування.Створення і  функціонування  Державної  системи  екологічного моніторингу   довкілляповинно   сприяти   здійсненню  державної екологічної політики, яка передбачає:екологічно раціональне   використання     природного та соціально-економічногопотенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;соціально-екологічне та  економічно   раціональне   вирішення проблем, яківиникають  в  результаті  забруднення  довкілля, небезпечних природних явищ,техногенних аварій та катастроф;розвиток міжнародного  співробітництва    щодо   збереження біорізноманіття  природи,  охорони озонового   шару   атмосфери, запобігання   антропогеннійзміні   клімату,   захисту  лісів і лісовідновлення, транскордонного забрудненнядовкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів     Державна система   екомоніторингу   довкілля  є  інтегрованою інформаційною  системою,  що  здійснює  збирання,  збереження   та оброблення  екологічної інформаціїдля  відомчої  та комплексної оцінки  і  прогнозу  стану  природних середовищ,  біоти  та  умов життєдіяльності,   вироблення   обгрунтованих   рекомендацій   для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на   всіх   рівнях   державної   виконавчої  влади, удосконалення відповідних законодавчих  актів,  а  також  виконання  зобов'язань України  з  міжнародних  екологічних  угод,  програм, проектів  і заходів.Екологічний моніторинг   довкілля  здійснюється  за довгостроковою  Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями,  завданнями,  територіями та об'єктами, часом (періодичністю)  і  засобами  виконання   дії відомчих органів державної  виконавчої влади,  підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.Суб'єктами Державної    системи    екологічного   моніторингу довкілля,  відповідальними  за  обов'язкове  здійснення Державної програми   екомоніторингу   довкілля,   є   міністерства  та  інші центральні  органи  виконавчої   влади, які   згідно з   своєю компетенцією отримують  і  обробляють  дані  про  стан довкілля і виробляють відповіднірішення  щодо  нормалізації  або  поліпшення екологічної обстановки,  раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.     Об'єктами інформатизації в Державній  системі  екомоніторингу довкілля  України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція  на   локальному,   адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:території промислово-міських агломерацій,  санітарно-захисних зон  великих  підприємств,  в тому  числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально  визначених  просторових одиниц ;територію Автономної Республіки Крим  та  території  областей України;   території промислово-економічних регіонів,  басейнів  великихрічок та України в цілому.

         Територія країни    за    ступенем    екологічної   небезпеки поділяється на  зони,  для  яких  встановлюються  нормативи,  які дозволяють чи забороняють види виробничої,  господарської та іншої діяльності,  що враховують екологічні, соціальні  та  економічні умови.ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І

РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

    Витрати на  реалізацію  природоохоронних  програм  і  заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна  буде  дуже  обмежена  у коштах,необхідних для поліпшення стану  навколишнього  природного  середовища  та   забезпечення раціонального  використання  природних  ресурсів.  Тому  необхідно чітко  визначити пріоритетні  напрями   та   проблеми   з   метою відпрацювання  реалістичних,  ефективних  та  економічно  вигідних рішень.  З цією метою,  виходячи з  реального  екологічного  стану території  України,  необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:погіршення здоров'я    людей   через   значну   забрудненість довкілля;втрати, що  призводять  до  зниження продуктивності народного господарства,зумовлені  збитками   або   руйнуванням   фізичного капіталу і природних ресурсів;погіршення стану  або  загроза  завдати   непоправної   шкоди біологічному   таландшафтному  різноманіттю  і,  зокрема  лукам, пасовищам,  озерам, водоймам, річкам,землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.До основних пріоритетів  охорони  довкілля  та  раціонального використання природних ресурсів належать:гарантування екологічної   безпеки   ядерних    об'єктів    і радіаційного  захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; поліпшення екологічного  стану басейнів рік України та якості питної води;стабілізація та  поліпшення  екологічного  стану  в  містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;будівництво нових   та   реконструкція   діючих   потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;запобігання забрудненню   Чорного   та   Азовського  морів  і поліпшення їх екологічного стану;формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу  економіки, екологізація технологій у промисловості,  енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;збереження біологічного та ландшафтного   різноманіття, заповідна справа.Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;захист повітряного  басейну  від  забруднення,  насамперед  у великих містах і промислових центрах;захист і  збереження  земельних  ресурсів  від   забруднення, виснаження і нераціонального використання;збереження і  розширення   територій   з   природним   станом ландшафту,  посилення  природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;знешкодження, утилізація  та   захоронення   промислових   та побутових відходів;запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод,  зменшення та  припинення  скиду  забруднених стічних  вод  у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;збереження та відродження малих річок,  здійснення управління водними рес-ми наоснові басейнового принципу;завершення створення     державної     системи    моніторингу навколишнього природного середовища;створення системи  прогнозування,  запобігання та оперативних дій    у    разі    надзвичайних     ситуацій     природного     і природно-техногенного походження;забезпечення екологічного   супроводу    процесу    конверсії військово-промислового комплексу;здійснення заходів щодо екологічного контролю  за  діяльністю Збройних Сил України;розробка механізмів реалізації схем природокористування;впровадження дійових  економічних складових впливу на систему природокористування;створення системи    екологічної    освіти,    виховання   та інформування.Державна політика у  галузі  охорони  довкілля,  використання природних    ресурсів тазабезпечення   екологічної   безпеки реалізується  через  окремі   міждержавні,   державні,   галузеві, регіональні  та  місцеві  програми, які спрямовуються на втіленнявизначених пріоритетів.ЕКОЛОГІЧНА    БЕЗПЕКА   В  ПРОМИСЛОВОСТІ     Головним завданням  на  найближчу  перспективу  є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об'єктів.     Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує:здійснення перебудови   техногенного  середовища,  технічного переозброєння  виробничого  комплексу на   основі   впровадження новітніх   наукових   досягнень,   енерго-   і  ресурсозберігаючих технологій,  безвідходних та  екологічно безпечних  технологічних процесів,  застосування відновлюваних джерел енергії,  розв'язання

       проблем знешкодження і використання всіх видів відходів;налагодження ефективного     екологічного     контролю     за науково-дослідними роботами   із   створення об'єктів   штучного походження,  їх  проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою   управління   техногенними   навантаженнями,   раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;проведення класифікації   регіонів   України    за    рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення  карт техногенно-екологічних навантажень;розробки методології  визначення  ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об'єктами;проведення досліджень   з  метою  створення  системи  моделей моніторингового   контролю за    об'єктами    спостережень    у промисловості,  енергетиці,  будівництві,  транспорті і сільському господарстві.1) Металургійна промисловість     Виходячи зі   світового   досвіду   та   системного   аналізу екологічних   проблем   металургійного   комплексу   стратегічними напрямами діяльності у цій галузі є:комплексна структурна перебудова галузі;підвищення ефективності використання сировинних та енергетичних ресурсів до світового рівня;зниження частки  продукції,  що її отримують у мартенівському виробництві,   і   розширення використання   конверторного    її виробництва;перехід на екологічно  чисті  технології  в  головних  ланках виробничого ланцюга металургійного циклу.Програма розв'язання    екологічних   проблем   металургійної промисловості має передбачати:проведення поглибленого    екологічного    аудиту   на   всіх металургійних комплексах України;розроблення екологоорієнтованих     критеріїв     структурної перебудови металургійного комплексу України, яка б грунтувалася на результатах аудиту металургійної промисловості;розроблення програми першочергових заходів  у  металургійному комплексі  з  метою  зменшення кількості викидів твердих часток у повітря та поліпшення якості довкілля;удосконалення нормативно-методичних    засобів    регулювання викидів забруднюючих речовин металургійної промисловості;розроблення та   впровадження   механізму   узгодження  рівня допустимих викидів з темпами модернізації технологій і структурної перебудови в металургійній промисловості;реалізацію комплексу  програм  з  переробки   та   утилізації твердих відходів.2) Хімічна та нафтохімічна промисловість     Враховуючи напрями розвитку галузі, а саме:удосконалення структури   галузі,   розроблення  пріоритетних напрямів її розвитку;розвиток вітчизняної мінеральної сировинної бази;створення виробництв базових продуктів;впровадження наукоємних технологій,  спрямоване на комплексне використання сировини, енергоресурсів та цільових продуктів, стратегічними завданнями програми є:розроблення та   впровадження   передових   маловідходних  та безвідходних ресурсозберігаючих технологій;комплексне очищення   газових   викидів   і   стічних  вод  з одночасною утилізацієювилучених продуктів та подальшою переробкою їх;проведення науково-технічних робіт,  спрямованих на  зниження аварійних ситуацій та їх запобігання на підприємствах галузі;розроблення та здійснення програм створення  високоефективних систем очищення газових викидів та стічних вод;здійснення програм комплексної переробки відходів;здійснення програм щодо виведення з експлуатації виробництв з екологічно  недосконалими технологіями  в  усьому  технологічному циклі.3) Нафтогазова та нафтопереробна промисловість Для вирішення питань цієї отраслі необхідно:здійснити комплексну сертифікацію нафтогазових об'єктів;розробити заходи   щодо   підвищення   екологічної    безпеки технологічних процесів на цих об'єктах;внести зміни  і  доповнення  до  діючих  норм  технологічного проектування    та    експлуатації об'єктів   нафтогазової   та нафтопереробної  промисловості  з  питань,  що  стосуються   вимог екологічної безпеки та охорони довкілля;розробити і впровадити у  виробництво  технологічні  програми переробки   відходів і  відпрацьованих  нафтопродуктів з  метою поліпшення екологічного стану довкілля;впровадити у  виробництво технології щодо зменшення викидів у атмосферу летких органічних сполук;розробити комплексні  технології  очищення води та грунту від забруднення вуглеводнями;розробити та   впровадити   систему  оцінки  і  прогнозування поширення забруднення підземних вод нафтою та нафтопродуктами;розробити нормативні  документи  щодо визначення і розрахунку шкідливих викидів з основних джерел  підприємств  нафтопереробної промисловості.   Також існують проблеми зовнішнього   рівня , вони стосуються питань використанняпродуктів  діяльності  нафтопереробного  та газового комплексу (бензину, дизельного пального,  мазуту,  газу) в  інших галузях  господарства  і  пов'язані  насамперед  з  низькою якістю вироблюваного пального.Для розв'язання цих проблем необхідно:припинити випуск нафтопродуктів, що містять сполуки свинцю;збільшити глибину   переробки  нафти  шляхом  будівництва  на основних  нафтопереробних підприємствах  установок  каталітичного риформінгу;впровадити на  нафтопереробних   підприємствах   технологічні процеси   гідроочистки   дизельного   та  авіаційного  пального  з одночасним вир-ом сірки;розробити технології   виробництва   моторного   пального   з альтернативних видів сировинних ресурсів;розробити і  впровадити  способи і технології використання на транспорті газових та альтернативних видів пального.4) Машинобудівна промисловість     Основою здійснення природоохоронної політики в  галузі  мають стати:істотне зменшення  викидів  забруднюючих  речовин підприємств машинобудівного комплексу в довкілля;впровадження екологічно  чистих  технологій  в  усіх напрямах діяльності машинобудівного виробництва,  зокрема вирішення  питань утилізації   і   знешкодження   токсичних  відходів  гальванічного виробництва.5) Видобувна промисловість     Для розв'язання     екологічних    проблем    у    видобувній промисловості необхідно:здійснити модернізацію та технічне переозброєння  підприємств галузі;розробити та впровадити  системи  запобіжного  технологічного моніторингу  навколишнього природного  середовища  на  об'єктах з підвищеним екологічним ризиком;збільшити виробництво   енергетичного  вугілля  в  результаті скорочення видобутку коксівного вугілля;вдосконалити технологічні  процеси мокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з нього сірки;розробити і впровадити технологічні процеси та обладнання для використання енергетичного потенціалу шахтного метану;розробити і   впровадити   технологічні   схеми  очищення  та використання мінералізованих шахтних вод;розробити і   впровадити   технології   та   обладнання   для використання відвалівпустої  породи  з  метою  одержання  з  них сировини для будівельної індустрії;забезпечити роздільне складування розкривних  порід  з  метою подальшого їхефективного використання для виробництва будівельних та інших видів матеріалів та продукції;забезпечити в  найближчі  роки  гасіння породних відвалів,  а також розвиток закладки породою відпрацьованого простору шахт;розробити і    впровадити    екологічно    безпечні   способи консервації шахт.6) Будівництво     Метою природоохоронної    діяльності  в будівництві  є нормалізація умовжиттєдіяльності  населення  і  поліпшення  стану природно-територіальних комплексівУкраїни,   що  перебувають  у кризовому екологічному стані.     Для формування переліку завдань конкретних програм  необхідно провести  екологічний аудит кризових територій України,  визначити комплекс  екологічних  вимог  до  містобудівних  заходів  з  метою досягнення контрольних рівнів стану довкілля.Для розв'язання цих завдань необхідно:а) провести екологічний аудит кризових територій України,  що включає визначенняконтрольних рівнів забруднення територій, які є нормами  для  територій на найближчі1 - 3 роки,  та можливість їх реального  досягнення, першочергове   проведення екоаудиту   у високоурбанізованих районах і містах;б) розробити  містобудівні  заходи,  спрямовані  на виведення територій з кризового стану:провести екоаудит     з     урахуванням    зміни    структури землекористування  у  напрямі збільшення  територій  національних природних парків, зон рекреації;визначити комплекс  містобудівних  заходів   для   досягнення контрольних рівнів стану довкілля;в) вжити заходів щодо ресурсозбереження:обмежити використання природних корисних копалин,  потреба  в яких  може  бутизадоволена в результаті використання вторинних та поновлюваних ресурсів;розробити і  впровадити  програми  створення  та  виробництва нових ресурсозберігаючих будівельних матеріалів і конструкцій;г) вжити  заходів   щодо   запобігання   викидам   і   скидам забруднюючих речовин:розробити комплексні програми  впровадження  безвідходних  та екологічно безпечних технологій;розробити і впровадити мобільну,  легку,  екологічно безпечну та    низькоенергоємну   будівельну техніку   та   механізований інструмент;     д) розробити  і  втілити   архітектурно-планувальні   заходи, заходи   захисту   окремихоб'єктів,   заходи   переорієнтування інфраструктури територій:вирішити питання   першочергової   деконцентрації   прийняття рішень в екологічному,економічному і планувальному аспектах;     ж) розробити  заходи  щодо  запобігання  наслідкам  аварійних ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністю населення.Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловості будівельних   матеріалів залишається   цементна   промисловість, підприємства  якої  найбільше забруднюють довкілля.  Тому  треба створити   спеціальну   програму істотного   зменшення    впливу підприємств з виробництва цементу на довкілля.ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В ЕНЕРГЕТИЦІ ТА ЯДЕРНІЙ ГАЛУЗІТеплова енергетика     Згідно з  довгостроковою   концепцією   широкого   розвитку теплоенергетики на основі твердого  палива,  з  метою  докорінного оздоровлення екологічного стану пропонується:впровадження нових   технологій   спалювання  низькоякісного вугілля   в  котлоагрегатах з  циркулюючим  киплячим  шаром  і  з внутрішньоцикловою газифікацією вугілля    та    використанням генераторного газу в парогазових установках;застосування високоефективних  парогазових  установок,  які спалюють  природний газ, під час модернізації діючих газомазутних ТЕС (енергоблоків) та на новому будівництві;впровадження ефективних   установок   сіркоочищення  під  час спорудження нових енергоблоків та реконструкції діючих ТЕС;застосування сучасних   високоефективних   установок пиловловлювання на діючихенергоблоках  та  під  час  спорудження нових енергоблоків;поліпшення якості твердого палива зі зниженням його зольності до 10 відсотків, а вмісту сірки - до 1 - 1,5 відсотка;розробка та впровадження  систем  очищення  газів,  що  мають звести до мінімумувикиди в атмосферу пилу, сполук сірки,  азоту, вуглецю тощо;здійснення програм  щодо  утилізації  твердих відходів (золи, шламів та пилу) для потреб будівельної індустрії;підвищення обсягів  оборотного  водопостачання  до  75  -  80 відсотків загального його обсягу;створення замкнутих  систем  водопідготовки  і гідрозоловидалення, нефільтруючих золошламовідвалів;впровадження ефективних  засобів  утилізації  осадів очищення води в різних технологічних схемах;     перегляд екологічних   нормативів   та   вимог  залежно  від можливостей економіки та стану довкілля.Основні принципи  і  завдання  екологічної  безпеки   ядерних об'єктів     Екологічна безпека підприємств ядерної галузі має оцінюватися на всіх етапахпроектування, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації.  Наслідки впливу таких підприємств слід визначати на весь життєвий цикл та з урахуванням усіх видів небезпечних викидів(радіаційних,  хімічних, теплових), а також синергетичних ефектів.Необхідно також враховувати вплив наслідків Чорнобильської аварії.     Основними принципами екологічної безпеки є:вибір місць   розташування   підприємств   ядерної  галузі  з урахуванням    геологічних, гідрологічних,    ландшафтних    та метеорологічних    характеристик    майданчиків, біогеоценозів, щільності розміщення населення;науково обгрунтований вибір ядерних технологій,  устаткування та обладнання;зменшення впливу  на  здоров'я населення дії природних джерел іонізуючого випромінювання;зменшення впливу  на здоров'я населення і природне середовище інших шкідливих чинників при роботі підприємств ядерної  галузі  в проектному режимі;врахування наявності спільного впливу підприємств ядерної  та інших   галузей господарської   діяльності людини  на  здоров'я населення та довкілля при виборі їх місця розташування.     З метою   обмеження   впливу   на   довкілля   різних   видів забруднювачів   повинні   бути   розроблені система  екологічних нормативів,    які    мають    також     враховувати     конкретні природно-географічні особливості регіону, та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів у біосфері.     Для створення та впровадження системи екологічних  нормативів розробити єдині   екологічні нормативи   різних    чинників негативного   впливу  на  довкілля, зокрема,  нормативи  гранично допустимих скидів і викидів радіоактивних речовин;організувати різні  рівні  моніторингу  довкілля  (локальний, регіональний,  національний)  з метою   вивчення   і   типізації екологічного  стану  в  Україні та створення бази даних,  що дасть можливість проводити аналіз та прогнозну оцінку стану довкілля.     Радіоактивні відходи     Створення і   забезпечення   умов   функціонування    системи безпечного  поводження з  радіоактивними  відходами вимагає:доробки або  часткового  перегляду нормативно-правової бази в частині, що стосується забезпечення екологічної безпеки;науково-технічного обгрунтування  безпеки  поводження з РАВ з точки зору дотримання екологічних нормативів з  моменту  утворення РАВ до остаточного захоронення;розроблення наукових засад для вибору  варіантів  остаточного захоронення РАВ.     Забезпечення екологічної безпеки під час поводження з РАВ маєскладатися з:планування (наукове    обгрунтування    екологічної   безпеки поводження з РАВ,прийняття  законодавчих  актів  та  нормативів, розроблення національних програм);забезпечення екологічної безпеки на всіх стадіях поводження з РАВ   до   захоронення(збирання,  сортування  і  переробка  РАВ, кондиціювання    і    контейнеризація, проміжне     зберігання, транспортування),  оцінка  шкідливого  впливу  об'єктів з  РАВ на довкілля та запобігання йому;розроблення науково  обгрунтованих  підходів  до  екологічної безпеки  приповерхневого  і  глибокого  геологічного   захоронення( вибір  ділянок  та  одержання  вихідних  даних;  прогноз міграції радіонуклідів у геосфері та біосфері, оцінка впливу на  довкілля, створення систем моніторингу);зняття з   експлуатації   ядерних   об'єктів  та  відновлення навколишнього природного середовища(енергетичні  та  дослідницькі реактори,  підприємства  ядерного  паливного  циклу  тощо,  оцінка впливу на довкілля, його відновлення).Пріоритетні завдання радіаційної безпекиа) розробка  заходів  щодо  забезпечення радіаційного захисту населення України.     б) розробка заходів щодо  забезпечення  радіаційного  захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.     в) зменшення радіаційного навантаження на  населення  України від природних джерел іонізуючого випромінювання.г) створення системи радіаційного моніторингу.     Радіаційний стан в Україні формується під впливом підприємств ядерно-паливного    циклу (уранодобувна    і     уранопереробна промисловість та АЕС),  об'єкта "Укриття", об'єктів,  призначених для поводження з  радіоактивними  відходами,  підприємств  нафто-, газо- та вугільнодобувної промисловості,  а також наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.     З точки зору радіаційної безпеки районами посиленого контролю мають  стати  регіони розташування атомних електростанцій та інших радіаційно небезпечних об'єктів.СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО     В умовах,  що  склалися  нині  в  Україні,  стратегія системи сільськогосподарського природокористування має передбачати:формування високопродуктивних     і     екологічно    стійких агроландшафтів;гармонійне поєднання  механізму  дії  економічних  законів  і законів  природи  в  межах  території з  урахуванням   лімітуючих чинників  навантаження на сільськогосподарські угіддя,  біологічні ресурси та ландшафти;впровадження вимог   щодо   екологічної   безпеки  в  системі с/г природокористування;забезпечення екологічно    обгрунтованого   поводження з пестицидами та агрохімікатами;формування механізму   економічної,    адміністративної    та кримінальної         відповідальності сільськогосподарських природокористувачів за порушення екологічних вимог;розроблення природоохоронних    заходів   на   основі   вимог міжнародного законодавства та  підвищення  його  ролі  в  практиці сільськогосподарського природокористування;створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої   сільськогосподарської продукції  на  основі  технологій біологічного землеробства;підтримання сприятливого  в екологічному відношенні довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення;виведення з  користування малопродуктивних сільськогосподарських  угідь,насамперед  у  регіонах  з  високою розораністю земель.     З метою досягнення цих цілей необхідно:здійснити комплексну  еколого-економічну оцінку (районування) території  України звиділенням  в  її  складі  природоохоронних комплексів,     у тому    числі    територій та    об'єктів природно-заповідного фонду, земель для високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва та промислового будівництва,  а також забруднених районів для здійснення цільових природоохоронних заходів;забезпечити виконання Національної програми охорони земель на період до 2010 року;підготувати і  впровадити  галузеві   схеми   збереження   та відтворення  земельних,  водних, біологічних,  зокрема  рибних та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів;здійснити землевпорядкування    територій    з    урахуванням екологічної  ситуації,що   склалася,   вилучення   з   обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених, засолених і підтоплених, екологічно уразливих земель;створити водозахисні  зони вздовж берегів річок,  водосховищ, озер і ставків,  очистити їх від мулу,  сформувати високоефективні гідрологічні системи;6.    забезпечити активний перехід  на  біологічні  методи  ведення сільського   господарства   та   виробництво екологічно   чистої продукції;ТРАНСПОРТ     1) Автомобільний транспорт     Для поліпшення  якості  атмосферного  повітря, треба здійснити заходи  щодо  зниження до 2005 - 2010 валового обсягу  викидів  від  автотранспорту більше  ніж  на  40відсотків,  запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах і столиці України - місті Києві.  З цією метою плануються такі основні заходи:вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють впровадження природоохоронних заходів;оснащення нових    автомобілів    ефективними   системами   і пристроями зниження викидів (каталітична  нейтралізація,  автомати пуску і прогрівання, системи уловлювання пари пального);збільшення парку автомобілів і  автобусів,  які  працюють  на газоподібному паливному;припинення до  2005  -  2010  років  випуску  і  використання етилового бензину;виробництво пального  та  мастил,  які  зменшують  негативний вплив   двигуніввнутрішнього  згоряння  на  навколишнє  природне середовище;розробка та  впровадження  нових  типів двигунів внутрішнього згоряння з підвищеними економічними характеристиками;розробка нових  видів  екологічно  чистого  автотранспорту  з використанням альтернативних джерел енергії;Для розв'язання   екологічних   проблем   на   автотранспорті необхідно:забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах  України пасажирського  транспорту загального користування на електротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення;забезпечити жорсткіші  екологічні  нормативи щодо конструкції нових моделей автомобілів та двигунів;розробити та  впровадити  систему сертифікації автомобілів та двигунів на екологічну безпеку і  контролю  за  їх  відповідністю сертифікатам;розробити комплекс  технологій,  методик та технічних засобів для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;розробити комплекс  технологій і технічних засобів для оцінки та  захисту  довкілля   від   забруднення у   виробничих   зонах автопідприємств.     2) Залізничний транспорт     Для розв'язання    екологічних    проблем   на   залізничному транспорті необхідно розробити:нормативні вимоги   до   рухомого   складу   щодо  додержання екологічних нормативів;методики визначення  шкоди,  що  її  можуть  завдати довкіллю підприємства залізничного транспорту;технології утилізації  та  ліквідації залишків нафтопродуктів та інших відходів;методи зменшення  викидів  у  повітря сипких вантажів під час перевезення;технології очищення  забруднених  вод  після  миття  вагонів, локомотивів.     3) Авіаційний транспорт     Шкідливий вплив  авіації  на  довкілля   має   глобальний   і локальний  характер.Глобальним  є  вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані з цим наслідки,основні локальні - проблеми авіаційного   шуму, забруднення  викидами  та  скидами  шкідливих речовин в атмосферне повітря, підземних вод та  грунту  у  районі розташування аеропортів.     Для розв'язання  екологічних  проблем цивільної авіації насамперед слід розробити:принципи та  методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних суден;принципи та   методи   захисту  від  електромагнітних  полів радіочастот аеропортів;технології захисту  грунтів  та  води від забруднення стоками аеропортів;оптимізаційні схеми  керування  повітряним рухом на трасі,  в зоні аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;методи кількісної   інтегральної  оцінки  екологічного  стану підприємств авіаційного транспорту.     4) Водний транспорт     Розв'язання екологічних    проблем водного транспорту передбачає розроблення:нормативних вимог  до   рухомого   складу   щодо   додержання екологічних нормативів;програми розвитку   матеріально-технічної   бази водного транспорту   з  впровадженням  комплексу  прогресивних  екологічно безпечних технологій та засобів у  галузях водного транспорту(флот,  перевантажувальні  комплекси,  водні шляхи,  гідротехнічні споруди);інформаційно-довідкової системи  даних   апаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.технології та  технічних  засобів для захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств;технології та  технічних  засобів для захисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та утилізації  відходів  основного  виробництва  на  підприємствах морського транспорту.ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО     Метою державної політики в галузі є:     1) У водопровідно-каналізаційному господарстві:ліквідація диспропорції     між  потужностями  систем водопостачання та очищеннястічних вод населених пунктів;забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог природоохоронних  законів ;забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно  до стандарту  "Джерела    централізованого господарсько-питного водозабезпечення";утилізація осадів стічних та природних вод.2) Тверді побутові відходи     Метою розв'язання   проблеми   санітарного  очищення  міст  є формування  комплексу робіт  щодо  збирання,  транспортування  та знешкодження відходів промисловими методами та використання цінних компонентів відповідно до вимог охорони довкілля.Основні завдання,   необхідні   для   розв'язання   проблеми, передбачають:впровадження нових технологій збирання  побутового  сміття  і селективного  відбору  цінних  компонентів, а  також  промислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва;розроблення програм   з   питань   промислового  перероблення побутового сміття.3) Загальна програма дій у житлово-комунальному господарстві     Для вирішення  екологічних  проблем  у   житлово-комунальному господарстві України насамперед необхідно:впровадити комплекс економічних, науково-технічних і правових заходів щодо охорони та поліпшення стану водного басейну;розробити та   впровадити   правові   та  економічні  важелі регулювання   раціонального   водопостачання   із   застосуванням сучасних систем обліку водоспоживання;оптимізувати використання  та штучне поповнення підземних вод для питного водопостачання;розробити перспективні  схеми  теплопостачання   малих   міст України  з  метою  визначення раціональних джерел теплопостачання споживачів;провести дослідження  з  визначення та оптимізації параметрів роботи   пилоочисногоустаткування   і    розробити    конкретні рекомендації   щодо   захисту   повітряного   басейну   в   місцях розташування асфальтобетонних заводів;забезпечити підприємства      сучасною      нормативною     і матеріально-технічною базою для здійснення комплексу  робіт  щодо збирання, транспортування та знешкодження побутового сміття.ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИОдним із   пріоритетних   напрямів   мінімізації  накопичення промислових  відходів  є  повернення їх  у  виробництво  з  метою вилучення  цінних  компонентів і  використання  їх  як  вторинних ресурсів. Розрив між  обсягами  накопичення  відходів  і  обсягами   їхутилізації  та  знешкодження поглиблює екологічну кризу.  Водночас відбувається невпинне  зростання  витрат  на  одержання  первинної сировини  для  промислового  виробництва. Останнім  часом  до цих факторів  додається  проблема  ресурсної залежності  України  від зовнішніх  джерел  багатьох  видів  сировини.  Все це свідчить про важливість вторинного використання ресурсів. .  На сьогодні переважна більшість  відходів  або взагалі не використовується, або використовується за найпростішими технологічними схемами,  які  не  забезпечують  повної  реалізації їхнього ресурсного потенціалу.Для вирішення проблеми промислових відходів Держава передбачае такі механізми:1.   визначення ресурсної  цінності   відходів   і   технологічних можливостей їх комплексної переробки;виявлення можливостей заміни первинної сировини  вторинною  і рециклювання;економічне обгрунтування  напрямів  та  шляхів   використання відходів;створення системи  ресурсозамкнутих  територіально-виробничих зв'язків на основі міжгалузевої кооперації,  каскадне проектування виробництва.     Як екологічно небезпечний чинник відходи є одним  з  найбільш значних  факторів  забруднення  довкілля.  Їх  розміщення потребує вилучення значних площ землі,  а транспортування та  зберігання  - великих  витрат підприємств.  Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо  їх  знешкодження  та  захоронення.  Тому зменшення  обсягів  відходів,насамперед токсичних,  полегшить їх знешкодження та зменшить шкідливий вплив на довкілля.2.      зведення до мінімуму  обсягів відходів  внаслідок техніко-технологічної реконструкції  виробництв, більш повного та комплексного використання сировини;зниження токсичності  залишкових  відходів  та їх негативного впливу на довкілля  шляхом  перетворення,  знищення  або  надійної ізоляції;еколого-технологічного обгрунтування   методів   та    шляхів найефективнішого знешкодження небезпечних відходів;реабілітація, зокрема    рекультивація,  зайнятих  та забруднених відходами територій.створеннія екологічно безпечних,  ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних виробництв і  територіально-виробничих  комплексів;     3     Організаційний аспект :розроблення концептуальних   і    програмно-цільових    засад проблеми відходів;створення науково-методичного забезпечення еколого-економічних  оцінок вторинного ресурсокористування, механізму економічного стимулювання та нормативної бази;розроблення інформаційно-аналітичного  апарату підтримки ресурсних та екологічних завдань;створення комплексу   адміністративних,  правових, організаційних та екологічних заходів щодо стимулювання утилізації та знешкодження відходів.   Для  досягнення цілей екологічної стабільності у данному аспекті держава передбачає:визначення обсягів і темпів утворення та дислокацію відходів;визначення складу та властивостей відходів;проблемно-орієнтовану класифікацію  відходів  за   ресурсними ознаками;розроблення нових  і  вдосконалення  діючих   технологій утилізації відходів;розробити вимоги  складування  та  зберігання   відходів   за категоріями токсичності;розробити методи, засоби та технології знешкодження токсичних відходів;створити регіональні   полігони  для  знешкодження  токсичних відходів;паспортизація (інвентаризація)    відходів    і   технологій, створення кадастрів ;створення інформаційного   і   ресурсно-технологічного  банку даних про відходи;створення баз  даних  стосовно  проблеми  відходів  і системи підтримки прийняття рішень;розширення можливостей  інформаційно-аналітичної  системи  та створення її мережі як інструменту напрацювання рішень з  проблеми відходів;розширення використання (замість  щебеню,  піску  і  цементу) золи  та  золошлакових  відходів  ТЕС  під час виготовлення бетону шляхом будівництва установок  роздільного  вилучення  залишків  на теплових електростанціях;збільшення в наступні 5 - 6  років  у  два  рази  виробництва стінової кераміки з відходів вуглезбагачення, а також додавання їх у шихту на діючих цегельних заводах;повна переробка кускових  відходів  деревини  на  тріски  для технологічних  потреб,  а  також  брикетування стружки і тирси для використання їх  як  палива  або  для     виробництва гідролізно-дріжджової продукції;прийняття та введення в дію Закону України "Про  відходи",  а також    економічних,   адміністративно-управлінських   та   інших механізмів стимулювання утилізації та знешкодження відходів.ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ     Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається  системою  правових,  організаційних,  економічних та інших заходів,  що мають природоохоронний,  ресурсозберігаючий  та відтворювальний характер.     Проводиться інвентаризація земель,  закріплених за населеними пунктами,  промисловими підприємствами, підприємствами, установами та  організаціями транспорту,  зв'язку,  оборони,  лісового фонду, інших   земель   та   виявляються   площі,що   використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням.  Визначаються землі, що  належать  до  загальнодержавної та   комунальної   власності, резервуються землі для науково-дослідних робіт та спеціалізованого сільськогосподарського       виробництва, природоохоронного, оздоровчого,  рекреаційного  та  історико-культурного призначення, створюється державний реабілітаційний  фонд  земель  з  угідь,  що потребують   вжиття заходів   для   відновлення   їх  родючості. Проводиться    кадастрова     оцінка     земель,     розробляється науково-методична і нормативна документація з  визначення  базових цін  на  землю,  створюється  державна  система  управління якістюземельних ресурсів і визначається її місце  в  органах  державного управління,  а також визначаються принципи розмежування обов'язків держави,  землевласників та   землекористувачів   щодо   охорони земельних ресурсів. Впроваджується грунтозахиснасистема    землеробства    з контурно-меліоративною організацією території, з розширенням площ безполицевого   обробітку   грунту, щілювання   ріллі,  смуговим розміщенням  посівів  і   парів, першочерговим   залуженням   та консервацією  дуже  еродованих  та схилових земель.     Важливим напрямом    раціонального   використання   земельних ресурсів є поліпшення екологічного  стану  зрошуваних  земель,  на яких   спостерігається   підтоплення,  вторинне  засолення,  водна ерозія,   руйнування    природної    структури    грунтів    тощо. Зосереджується  увага  на  раціоналізації  та реконструкції діючих зрошувальних  систем  для  створення  на  них   таких   технологій водокористування,  які  б  враховували рівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур  та  зміну  мікроклімату  зрошуваних ділянок, забезпечення відповідних урожаїв без деградації земель.Для поліпшення меліоративного стану осушених земель потрібно:розробити науково  обгрунтовані  критерії  оцінки   наслідків осушення на стадії його проектування і здійснення;у структурі посівних площ на осушених землях  довести  частку посівів багаторічних трав до 50 - 60 відсотків;Обгрунтування напрямів  раціонального  використання земельних ресурсів та впровадження  господарсько-технологічних  заходів  для відтворення їх екологічної функції забезпечуватимуться:встановленням рівнів   забрудненості  грунтів  викидами промисловості  та  агрохімікатами,  розробкою грунтово-екологічної типології  земель,  нормативів  кризового   стану  і параметрів екологічної стійкості ландшафтів та районуванням території України за їх показниками;опрацюванням моделей    грунтозахисного   та   меліоративного землекористування  в   конкретних   природно-кліматичних   умовах, проведенням  відповідних  проектно-пошукових  робіт  з урахуванням форм землекористування;створенням системи  спостережень за станом земельних ресурсів та прогнозуванням соціально-екологічних наслідків його зміни тощо.ВОДНІ  РЕСУРСИ     Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є:зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і   водних   ресурсів   для   задоволення   господарських   потреб суспільства;забезпечення екологічно   стійкого   функціонування   водного об'єкта  як  елементу   природного   середовища   із   збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води;створення ефективної  структури   управління   і   механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.     Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:1) охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;2) екологічно безпечне використання водних ресурсів;3) відродження   і  підтримання  сприятливого  гідрологічногостану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;4) удосконалення системи управління охороною та використаннямводних ресурсів;5) зменшення впливу радіоактивного забруднення.Реалізація зазначеної  водно-екологічної   політики   повинна здійснюватися   на  основі  розробки  та  поетапного  впровадження природоохоронних заходів,  визначених Державною  та  регіональними програмами екологічного оздоровлення водних басейнів.     Важливою умовою     реалізації     політики     раціонального використання  та  відновлення  водних  ресурсів  та  екосистем  на найближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, а саме:підвищення загальної культури виробництва;суворе дотримання   технологічних  норм   споживання  і використання водних ресурсів;підтримання у  належному  стані  діючих  очисних   споруд   і устаткування;запобігання аварійним ситуаціям;забезпечення своєчасного   прибирання   сміття   та  очищення забудованих територій,  суворого контролю з боку  природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг   та   водоохоронних   зон;   контроль   за   зберіганням  та водні об'єкти;використанням органічних і  мінеральних  добрив,  отрутохімікатів, детергентів,  нафтопродуктів  тощо з метою запобігання їх виносу у воду.АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ     Першочерговими заходами,  яких  слід  вжити  для нормалізації екологічної обстановки та стабілізації стану повітряного  басейну, є:підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери  за рахунок   зміцнення   технологічної   дисципліни   на  промислових підприємствах;перегляд переліку  основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що нормуються;вдосконалення системи    нормування    викидів   забруднюючих речовин.     З цією метою передбачається здійснити такі заходи:розробити стандарти якості атмосферного повітря,  узгоджені з міжнародною системою стандартів;створити нову   систему   екологічного  нормування  введенням технологічних  стандартів  і  нормативів  утворення   забруднюючих речовин під час здійснення технологічних процесів;розробити технологічні  нормативи  на   основні   забруднюючі речовини з урахуванням можливостей новітніх технологій;розробити цільові  програми  дій  щодо  поступового  зниження рівня  забруднення повітря на короткотермінову,  середньотермінову та  довготермінову  перспективу  для  міст  з  підвищеним   рівнем забруднення атмосферного повітря;здійснити перехід  до  міжнародних  стандартів  і  нормативів якості атмосферного повітря.РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ     Програма реабілітації та раціонального використання природних лікувальних ресурсів передбачає:1) розроблення  документації,  яка  регламентуватиме   якість природних лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складові природних лікувальних ресурсів);2) розроблення та видання карти і  кадастрів  усіх  природних лікувальних ресурсів;3) здійснення державної програми моніторингу якості сучасного стану і використання природних лікувальних ресурсів;4) забезпечення підприємствами,  установами та  організаціями незалежно від форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розроблення і  затвердження  проектів  округів  і  зон  санітарноїохорони   курортів,   ресурсів,  технологічних  схем  раціональноїексплуатації, організації режимних спостережень і контролю;5) розроблення  методики  визначення  граничних і оптимальних курортних і рекреаційних навантажень на  території  з  урахуванням перспектив розвитку курортно-рекреаційного будівництва;6) здійснення наукових розробок стосовно оцінки перспективних рекреаційних   територій   державного   значення,   картування   і затвердження  їх  як  зон   чи   територій,   що   не   підлягають приватизації;7) проведення     роботи      з      медичного      зонування курортно-рекреаційних територій   України,   а   також   складання територіальних   комплексних   схем   охорони   довкілля  основних курортно-рекреаційних регіонів України.3.ОСНОВНІ  ЕТАПИ  РЕАЛІЗАЦІЇ  ОСНОВНИХ  НАПРЯМІВ  ДЕРЖАВНОЇ       ПОЛІТИКИ   УКРАЇНИ   У   ГАЛУЗІ  ОХОРОНИ  ДОВКІЛЛЯ,

      ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ.      Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи.     На першому етапі (1997 - 2000  роки)  необхідно  завершити  і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.     Основними завданнями цього етапу є:вдосконалення законодавчо-правової   бази  з  питань  охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;розроблення і  впровадження  економічного  механізму  охорони довкілля і раціонального природокористування;створення системи   досконалого,   повного   та   адекватного контролю   за   екологічним   станом   довкілля    з    одночасним запровадженням  елементів  комплексного  міжвідомчого екологічного моніторингу;здійснення першочергових   заходів   для  стабілізації  стану довкілля;розроблення і   впровадження   програм   екологічної  освіти, виховання та екоінформування населення.На другому етапі (протягом 10 - 15 років,  починаючи  з  1998 року)  планується  розробити  і  розпочати  реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення.     Основними завданнями цього етапу є:оптимізація структури природокористування;екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;розроблення і  впровадження  в  Україні  системи   державного моніторингу   довкілля,   створення  системи  аналізу  екологічної ситуації,  прогнозування,  планування  і   здійснення   запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.     На третьому  етапі  планується  створити  систему  державного управління  за  використанням  природних  ресурсів,   регулюванням техногенного  впливу  на  довкілля  як  основу  управління  сталим розвитком  суспільства.  Фрагментарне   здійснення   цих   заходів розпочалося  у  1996  році,  а більш широке - відповідно до темпів стабілізації економіки країни.     Основними завданнями цього етапу є:подальший розвиток     системи     державного     моніторингу навколишнього  природного  середовища,  створення  автоматизованої системи  оцінки  екологічних  ситуацій,  прогнозування  шкідливого впливу на довкілля,  планування дій у  надзвичайних  ситуаціях  на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;належна координація раціонального використання природного  та соціально-економічного   потенціалу   з   урахуванням  екологічних чинників на засадах сталого розвитку.     Внаслідок реалізації Основних напрямів державної  екологічної політики   буде   створено   систему   екологічно   збалансованого управління розвитком суспільства,  яка  стимулюватиме  відновлення природних   властивостей   довкілля,   компетентного   регулювання використання  природних  ресурсів  та  розвиток  продуктивних  сил країни.Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть: розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програми збереження біологічного різноманіття; зміцнення правових, фінансових, інституційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення відповідного національного комітету; вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення та збереження рослинних угруповань; обгрунтування та створення національної екологічної мережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення; подальший розвиток заповідної справи згідно з принципами поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиття термінових заходів щодо резервування цінних у науковому і природоохоронному відношеннях територій для наступного заповідання та забезпечення відповідного охоронного режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше господарське використання земель; забезпечення наукової підтримки діяльності, удосконалення системи моніторингу, включаючи налагодження системи оперативного моніторингу на основі встановлення індикаторів за станом біологічного різноманіття, інвентаризацію природних ресурсів, ведення їх кадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем, впровадження ГІС-технологій; подальше формування системи громадської підтримки, екологічної освіти та інформування. Україна виважено оцінює свою роль, місце і відповідальність за охорону біологічного різноманіття в національному та глобальному контекстах, робить відповідні кроки задля забезпечення виконання конвенційних зобов’язань і відкрита для діалогу та співпраці. Міжнародна співпраця. Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес  поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу. Після підписання ” Конвенції про збереження біо- різноманіття “ Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції. Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного і біологічного різноманіття. Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідник був першим в Україні удостоєний диплому Ради Європи. Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов'язків щодо вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.). За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження біологічного різноманіття проекти: "Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту - 500 тис. доларів США. Термін виконання - 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій; "Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю". Вартість проекту - 1500 тис. доларів США. Термін виконання - 1994-1998 роки. Метою проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю, розширення території природного заповідника "Дунайські плавні" та створення на його базі біосферного заповідника; “Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з питань збереження біорізноманіття” - 112 тис.доларів США. Термін виконання - 1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в діяльності щодо забезпечення розробки зазначених документів. Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної Програми "Управління станом і захист Чорного моря", яка виконується за підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть участь держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна. Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України”(1996-1998 рр.). довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в “Основних напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України”. Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття , розроблено на основі переосмислення національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки. Ця Національна доповідь підготовлена Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за участю центральних органів державної виконавчої влади, наукових та громадських організацій, експертів та отримала схвалення учасників міжнародної конференції “ 5 років після Ріо”, яка відбулась 10-13 червня 1997 р. в м.Євпаторія з ініціативи Всеукраїнського комітету підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ). Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної і екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці. Висновок:    Аналізуючи цю велику сукупність проблем  , ми можемо зробити дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави , виявити чинникі та особливості життедіяльності та природокористування.    “ Базовими ” недоліками України на сучасному етапі е  складні, многогранні фактори, які здійснюють  комплексний, тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання ,  і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного розв’язку з боку Держави.  Цими факторами є:     макроекономічна політика, яка примушуе суб’ектів господарювання до экстенсивного використовування природних ресурсів;Інвестиційна политика, яка ориентована на розвиток ресурсомістких секторов економіки;помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске господарство, лісове господарство та інше);нестабільне законодавство;відсутність прав власності на природні ресурси;відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого ефекту від охрани довкілля (економічного й соціального), “ глобальних прибутків “ ;інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшисть екологічних проектів;природно-ресурсні властивості експорту;існування дійсно великого стимулу  до отримання значних й швидких прибутків від  продажу природних ресурсів (  ліс, руди );відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості. Для розв’язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є: збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття. У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є: досягнення економо-екологічної збалансованності, структурна перебудова економіки, поглибле удосконалення законодавства та культури природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем ; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах; створення національної екологічної мережі (системи "зелених" коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі. Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов’язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумови втілення програми. Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню засад збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід до  ринку  повинен не  тільки  підвищити  ефективність  національної  економіки,  а й сприяти  ліквідації  субсидій  на  використання  таких   природнихресурсів  як енергія,  корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля    завдяки    застосуванню    жорстких    заходів    щодо відповідальності  за  масове  нераціональне використання природних ресурсів.     Для врахування   екологічних   вимог   у   ході   розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит.  Впровадження екологічного  аудиту  в  практику сприятиме  одержанню  основних даних про несприятливі з точки зоруекології підприємства для приватизаційної  діяльності,  визначенню завдань у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого    економічного   механізму природокористування і природоохоронної  діяльності  та  формування стабільних  джерел  фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до  ринкових  відносин  має  стати  органічною  складовою системи управління і регулювання економіки,  стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).     Система фінансування  природоохоронних   заходів   в   умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:Державного бюджету України та місцевих бюджетів;     бюджету Автономної Республіки Крим;     фондів охорони   навколишнього   природного  середовища  всіхрівнів;     власних коштів підприємств;     іноземних надходжень та інвестицій;     інших позабюджетних коштів.Для забезпечення    стабільного    надходження   коштів   для здійснення  природоохоронних  заходів  пріоритетне  значення   має надаватися розвиткові економічного механізму природокористування.     Головними складовими    елементами   економічного   механізмуприродокористування мають бути:плата за спеціальне використання природних ресурсів;плата за забруднення навколишнього природного  середовища  та інші види шкідливого впливу на довкілля;система фінансування і кредитування природоохоронних  заходів(державний і місцеві бюджети,  природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);екологізація податкової і цінової систем;     підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.     Залученню іноземних      інвестицій      для       здійснення природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:активна інтеграція   України   в   європейські   та   світові природоохоронні процеси;формування сприятливих умов та ефективної  системи  залучення іноземних  інвестицій  як  в  економіку України в цілому,  так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Европейського банку реконструкції та розвитку на якому Україна має дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера, приймати участь у глобальних  проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально- економічних проектів , значну частину яких складатимуть екологічні. Найважливійшим та першочерговим серед них є проект фінансування  ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та подальшего припинення її функціонування.На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можно розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси ,  значний відрізок часу.  Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами.  Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам,  якою Україна не є.  Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники,  а також враховуючи що питома вага  бюджетних витрат  на природозахісні  проекти має тенденцію  до скорочення ,  ми можемо зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще.3. Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові  та господарчі переваги  ринкової економікі , прогресивні напрямки ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ  значною мірою лишуться лише  як вдалі проекти із за відсутності фінансування,  бажання, а також тому що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного суспільства , особливо на стадії первинного накопичення капіталу.Список  використованої літератури:1.  “ Основи загальної екології “   Г.О.  Білявський.“  Екологічна експертиза , право та практика “ Андрейцев Ю.І.3 .

“ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ         Про Основні напрями державної політики України у         галузі охорони довкілля, використання природних

 ресурсів та забезпечення екологічної безпеки “.4.    “ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ “.5. “  Навколишне середовище та розвиток “ .  Воронов А. К.