Реферат: Детонометр разработка конструкции

Реферат: Детонометр разработка конструкции

1. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

1.1. Призначення приладу, що проектується

Не секрет, що багато аматорів магнітного запису судять про якість звучання магнітофона, покладаючись на свій слух. Слів немає, суб'єктивна оцінка звучання дуже важлива й обов'язково повинна враховуватися, проте навряд чи її можна вважати цілком достовірною: вона багато в чому залежить від характеру і якості фонограми, апаратури, використовуваної разом із магнітофоном (попереднього підсилювача ЗЧ, темброблока, підсилювача потужності ЗЧ, акустичної системи), музичної культури і досвіду слухача і навіть від його настрою. Всі ці фактори не грають ролі при об'єктивній оцінці параметрів магнітофона за допомогою спеціальних вимірювальних приладів, що при бажанні може виготовити будь-який радіоаматор середньої кваліфікації.

З параметрів, обумовлених якістю роботи стрічкопротяжного механізму (СПМ) магнітофона, ГОСТ 24863 - 87 («Магнітофони побутові. Загальні технічні умови») нормує два: відхилення швидкості магнітної стрічки від номінального значення і коефіцієнт детонації. Відхилення швидкості стрічки виявляється як зміна тональності звучання. Помітність такого перекручування фонограми характеризується помилкою розрізнення висоти тону, що лежить у межах 0,5...1,5%. При перевищенні цього порога порушується сумісність записів: фонограми, зроблені на одному магнітофоні, не можна прослухувати або записувати з тою ж якістю на іншому. Щоб цього не трапилося, максимальне відхилення швидкості стрічки відповідно до зазначеного Держстандарту не повинна перевищувати

±1 % для котушкових магнітофонів самої вищої (нульової) групи складності, ± 1,5% для котушкових апаратів першої і касетних нульової і першої груп, ± 2% для магнітофонів всіх інших груп. Оскільки в процесі експлуатації швидкість стрічки може змінитися, її необхідно періодично перевіряти і підтримувати в заданих межах.

Відомі різноманітні засоби зміни швидкості магнітної стрічки. Проте одні з них (стробоскопічний, мірного відрізка стрічки, вимірювального ролика) негожі для касетних магнітофонів, інші (наприклад, метод візуалізації фонограми) дуже трудоємки, треті (метод зсуву фаз) застосовні тільки до апаратів із наскрізним каналом запису-відтворення. Найбільш універсальний, достатньо точний і нетрудомісткий метод частотної модуляції, заснований на тому, що частота відтвореного сигналу прямо пропорційна швидкості руху стрічки. При наявності вимірювальної фонограми з записом сигналу частотою 3150 Гц швидкість стрічки можна виміряти порівнянням частот відтвореного сигналу і зразкового генератора, настроєного можливо більш точно на частоту 3150 Гц. У якості вимірювальної припустимо використовувати і фонограму сигналу цієї частоти, записану на магнітофоні з явно близькою до номінальної швидкістю стрічки.

За допомогою детонометра, що тут описується, вимірюється рівень паразитної частотної модуляції з урахуванням особливостей суб'єктивного сприйняття продуктів модуляції. Прилад порівняно простий і нескладний у налагодженні, при цьому він має достатньо високі технічні характеристики, що наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Основні технічні характеристики приладу

1.2. Опис схеми електричної структурної

(Р-4260.024.001Е1)

У приладі використаний метод виміру, заснований на визначенні паразитної частотної модуляції гармонійного сигналу в процесі його відтворення на випробуваному магнітофоні.

Сигнал із виходу магнітофона надходить на смуговий фільтр Z1, що подавляє низькочастотні наводки і високочастотної завади, обмежувачем U1. Сигнал із його виходу має форму меандру, амплітуда і крутизна фронтів котрого практично не залежить від рівня вхідної напруги. Цим сигналом запускається одновібратор D1, що формує прямокутні імпульси з постійною амплітудою і тривалістю.

Паразитна частотна модуляція призводить до тимчасових коливань періоду вхідного сигналу. Тому шпаруватість імпульсної послідовності одновибратора виявляється залежною від глибини частотної модуляції. У свою чергу зміна скважності імпульсів із стабільною формою викликає зміну постійної складової пропорційно глибині частотної модуляції.

Для одержання сигналу, що характеризує коливання швидкості стрічки, використовується низькочастотний фільтр Z2, що має смугу частот 0,2…200Гц, а для виділення складового дрейфу є фільтр нижніх частот Z3 із частотою зрізу біля 0,2 Гц. Після підсилення в А1 сигнал виміру коливань швидкості випрямляється квазипіковім детектором U2, на вхід якого включений стрілочний індикатор Р1.

У каналі виміру дрейфу вихідний сигнал фільтра Z3 порівнюється за допомогою диференціального підсилювача А2 з опорною напругою Uоп. Індикатор Р2 вказує ступінь разбалансу зазначених напруг. Тим самим відбувається вимір повільних відхилень швидкості стрічки від номінального значення.

1.3. Опис схеми електриченої принципової

(Р-4260.024.001Е3)

Вимірювальний сигнал подається з роз'єму XS1 "Вхід" на емітерний повторювач (транзистор VT1). У базовий ланцюг транзистора включений смуговий фільтр (R3, R4, C1, C3) і діодно-резисторний обмежувач напруги (VD1, VD2, R3), що захищає вхідний і наступні підсилювальні каскади від перевантажень. Сигнал із виходу емітерного повторювача поступає на другий смуговий фільтр (R9, R11, C5, C6).

Максимум сукупної амплітудно-частотної характеристики фільтрів близький до частоти вимірювального сигналу. Погашення низькочастотних наводок і високочастотних перешкод за межами смуги прозорості фільтрів підвищує перешкодозахищеність детонометра.

Відфільтрований сигнал подається на двосторонній підсилювач- обмежувач, виконаний на ОП DA2. У ланцюг негативного зворотнього зв'язку ОП DA2 включений діодний міст VD3, VD4, VD6, VD7 із низьковольтним стабілітроном VD5, робоча точка якого зміщена в область лавинного пробою струмом, що задається резисторами R16, R17. За рахунок цього при вихідних напругах, що не перевищують напруги пробою, коефіцієнт підсилення і швидкість наростання ОП DA2 близькі до максимкльних. Якщо вихідна напруга стає порівняною або більшою напруги пробою, замикається ланцюг негативного зворотнього зв'язку, що обмежує коефіцієнт передачі операційного підсилювача.

Позитивні імпульси отриманої імпульсної послідовності виділяються на резисторі R18. Фронтом цих імпульсів запускаєтся одновібратор DD1, що формує позитивні імпульси з постійною тривалістю. Значення опору резистору R19 і хронуючої ємності C8 вибрані таким чином, що скважність імпульсної послідовності одновібратору дорівнює двом.

Ці імпульси надходять на ключовий каскад (транзистор VT3), напруга живлення на який подається від параметричного стабілізатора R26, VD10. Основне призначення указаного каскаду - підсилення і формування імпульсів із стабільною амплітудою.

Фільтр нижніх частот третього порядку (Чебишева), що виділяє сигнал, амплітуда якого пропорційна паразитній частотній модуляції вхідного сигналу, зібраний на ОП DA3. Частота зрізу фільтра біля 200 Гц, коефіцієнт передачі дорівнює 0,5, а погашення на частоті вимірювального сигналу (3150 Гц) - не менше 80 дБ.

Отриманий сигнал надходить одночасно в канали виміру детонації і дрейфу. На вході каналу виміру дрейфу включений пасивний фільтр нижніх частот R28, C16 із частотою зрізу біля 0,2 Гц. Сигнал на виході фільтра містить повільно мінливу складову, пропорційну середній швидкості магнітної стрічки. Зазначений сигнал подається на неінвертуючий вхід ОП DA5, інвертуючий вхід якого підключений до регульованого джерела напруги (R30, R35, R37, R44, VD11).

Якщо швидкість стрічки дорівнює номінальній, а напруга на інвертуючому вході ОП DA5 установлена рівною середньому значенню вихідної напруги фільтра, відхилення вихідної напруги ОП DA5 від потенціалу нуля в ту або іншу сторону свідчить про відповідний дрейф швидкості стрічки.

Чутливість приладу по каналу дрейфу визначається коефіцієнтом підсилення ОУ DA5 і може коректуватися за допомогою резистора R45. Сигнал із виходу DA5 подається через резистор R48 і опір каналу транзистора VТ4 на вимірювальну головку РА1, а також на вхід двухпорогового компаратора на ОП DA6.

Рівні порогів спрацьовування компаратора задаються діодами VD16, VD17, прямо зміщеними за допомогою резисторів R52, R53. Якщо відхилення швидкості стрічки не перевищує меж виміру дрейфу (5%), то діоди VD16, VD17 залишаються відкритими, а вихідний потенціал ОУ DA6 – негативним. Витікаючим базовим струмом відчиняється транзистор VТ8. Виникаюче при цьому світіння діода VD24 указує на нормальний режим виміру. Від'ємним потенціалом відчиняються також польові транзистори VТ4, VТ6, замикаючи ланцюг вимірювальних головок РА1, РА2.

Відхилення швидкості стрічки, що виходть за задані межі, призводить до перерозподілу струмів у вхідних ланцюгах компаратора, що викликає запирання діода VD16 або VD17. У будь-якому із цих випадків на виході ОП DA7 з'являється високий потенціал, що замикає ключ на VТ8 у ланцюгу светлодіода і транзистори VТ4, VТ9, що комутирують вимірювальної головки. Тим самим забезпечується захист вимірювальних головок від можливих перевантажень.

На вході каналу виміру детонації включений смуговий пасивний фільтр (R29, C13, R31, C15, R33, C14), амплітудно-частотна характеристика якого близька до характеристики суб'єктивного сприйняття детонації.

На ОП DA4 у неінвертованному включенні виконаний масштабний підсилювач.Коефіцієнт передачі цього підсилювача, встановлюваний перемикачем SA2, визначають межі виміру детонації.

З виходу ОП DA4 сигнал, що характеризує коливання швидкості стрічки, подається на роз'ем XS3 "Вихід", до якого можуть підключатися вимірювальні прилади для візуального контролю й аналізу спектра коливань швидкості. Цей же сигнал надходить на двохполуперіодний квазіпіковий вольтметр, виконаний на основі ОП DA7.

Випрямлені напруги виділяються на резисторах R54, R55 і поступають на входи диференціального підсилювача з коефіцієнтом передачі, близьким до одиниці. Вихідний струм операційного підсилювача протікає по ланцюгу: резистор R68, канал польового транзистора VT9, вимірювальна головка РА2.

Генератор синусоїдальної напруги з частотою 3150 Гц виконаний на ОП DA1, у ланцюг позитивного зворотного зв'язку якого включений смуговий RС-фільтр (R2, R1, R8, С2, С4). Стабілізація вихідної напруги здійснюється за допомогою керованого атенюатора, утвореного резисторами R7, R13 і опором каналу польового транзистора VT2. Точна установка частоти генерації здійснюється подстроечним резистором R1. При нормально розімкнутих контактах перемикача SA1 в ОП DA1 вводиться 100%-ний від'ємний зв'язок, що зриває коливання генератора. При включенні перемикача SA1 виникають автоколивання, що поступають на раз'ем XS2 "Генератор" і вхід детонометра. Указаний сигнал може бути використаний для калібрування каналу дрейфу приладу, а також запису вимірювальної осцилограми.

1.4. Обгрунтування вибору елементної бази

Підбір елементної бази необхідно здійснювати враховуючи те, що блок повинен виконувати функції та зберігати експлуатаційні та технічні параметри та характеристики в межах норми ТУ під час та після впливу механічних навантажень, а також під час та після впливу кліматичних факторів.

Вибір опорів здійснюється з урахуванням того, що по колах тече постійний та імпульсний струми. Для таких кіл призначені ме-талоплівкові резистори (МЛТ). Ці резистори мають кращі електричні параметри, ніж вуглецеві та композиційні при порівнянно невеликій вартості. Резистори МЛТ - неізольовані. Примітка: проміжні значення номінальних опорів відповідають рядам Е24, Е96 із допусками  1%,  2,0%,  5%,  10%. Параметри резисторів МЛТ наведені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Параметри резисторів МЛТ

Граничні експлуатаційні дані:

Рівень власних шумів – 1,5мкВ/В;

Температура навколишнього середовища:

при номінальному електричному навантаженні від – 60 до + 700С;

при зниженні електричного навантаження до 0,3 Рн від – 60 до +1250С;

Відносна вологість повітря при температурі + 3500С до 98%;

Знижений атмосферний тиск до 133 Па (1 мм. рт. ст.);

Гранично робоча напруга постійного струму:

0,125 Вт – 200В;

0,25 Вт – 250В;

0,5 Вт – 350В;

1 Вт – 500В;

2 Вт – 750В.

Мінімальний наробіток годин – 25000;

Термін зберігання – 25 років.

Відповідно з ГОСТ 10318-84 вибираємо резистори типу МЛТ потужністю 0,25 Вт та опором, необхідним відповідно за схемою електричною принциповою.

Як потенціометри приймаємо резистори, котрі мають покращені частотні якості. Такими резисторами відповідно з ГОСТ 10318-84 є проволочні змінні слабострумні резистори СПЗ-22. Їхні параметри наведені в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Параметри резисторів СП3-22

Примітка: проміжні значення номінальних опорів відповідають ряду Е6,із допусками  20% (до 220х103 Ом);  30% (понад 220х103Ом).

В схемі використовуємо мікросхеми К155АГ1, К574УД1А, К140УД6, К140УД7, К140УД8А. Ці мікросхеми мають малі масу і габарити, високу надійність при відносно невеликій вартості, що забезпечує їх широке використання в радіоелектронній апаратурі.

Операційні підсилювачі сериії К140 - це підсилювачі електричних сигналів, призначені для виконання різноманітних операцій над аналоговими величинами при роботі в пристрої з ООС. Основне призначення ОП - побудова пристроїв із фіксованим коефіцієнтом підсилення і точно синтезованою передатною функцією. Завдяки своїй універсальності і можливості багатофункціонального використання за допомогою ОП можуть бути зроблені ППЧ, відеопідсилювачі, ПЗЧ і гетеродіни радіоприймачів, активні фільтри, генератори сигналів, стабілізатори джерел живлення, перетворювачі типу цифра - аналог і аналог - цифра, обмежувачі, що масштабують, логарифмічні, що диференціюють, що інтегрують і інші підсилювачі.

Конструктивно ОП серії К140 виконані в круглих металоскляних корпусах.

К140УД7 являє собою ОП загального призначення з внутрішньою частотною корекцією і пристроєм захисту виходу при коротких замиканнях. Номінальна напруга живлення  15 В  10%; струм споживання не більш 3,5 мА; опір навантаження не менше 2 кОм. Параметри мікросхем наведені в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4

Параметри мікросхем серії К140

К140УД8А являє собою ОП загального призначення. Мікросхема має на вході польові транзистори , що дозволяє одержувати мінімальний шумовий сигнал. у мікросхемі застосований пристрій внутрішньої корекції , що забезпечує підсилювачу стійку роботу без зовнішніх елементів. Номінальна напруга живлення  15 В  15%; струм споживання не більш 5 мА; опір навантаження не менше 2 кОм.

Мікросхеми серії К155 представляють комплекс напівпровідникових логічних схем , виконаних на основі ТТЛ по планарно-епітаксиальній технології. Призначені для побудови вузлів ЕОМ і пристроїв дискретної автоматики середньої швидкодії (до 10 МГц). Напруга живлення + 5 В  5%, допустимий рівень пульсації не більш 50 мВ. Мінімальна напруга логічної 1 на виході мікросхеми не менше 2,4 В. Для нормальної роботи мікросхеми час наростання і спаду вхідних імпульсів повинен бути не більш 150 нс (крім схем із відкритим колекторним виходом, для котрих цей час не обмежується).

Струм споживання в стані:

«0» - 20мА;

«1» - 10мА;

затримка нс,не більш:

включення – 15;

вимикання – 22.

В даній схемі використовується малопотужний силовий трансформатор. Вибираємо трансформатор з магнітопроводом броньового типу.

В якості стабілітронів вибираємо стабілітрони КС133А, Д818Е, Д814А, Д814Б. Їхні параметри наведені в таблиці 1.5.

Таблиця 1.5

Параметри стабілітронів

Вибираємо транзистори КТ3102Д, КП303Е, КП301В, КТ503Б, КТ361Г, КТ815Б, КТ814Б, параметри яких наведені в таблиці 1.6.

Таблиця 1.6

Параметри транзисторів

В якості індикаторів використовуються світлодіодний індикатор типу АЛ307Б та лампа ТН-2. Перевага світлодіодних індикаторів перед вакуумними: менша напрута живлення, менша споживана потужність, менші габарити та маса.

В якості імпульсних діодів відповідно з ГОСТ 19613-80 використовуємо діоди КД521А, КД521Б, ГД507А а для випрямляча вибираємо випрямні блоки КЦ407А. Їхні параметри наведені в таблиці 1.7.

Таблиця 1.7

Параметри імпульсних діодів

В відповідності з ГОСТ 21415-85 вибираємо конденсатори керамічні КМ-6 та окисні К50-6, параметри яких наведені в таблиці 1.8., та таблиці 1.9.

Таблиця 1.8

Параметри конденсаторів КМ-6

Таблиця 1.9

Параметри конденсаторів К50-6

У схемі застосовуються перемикачі П2К та ПГ3, які мають параметри, наведені в таблиці 1.10.

Таблиця 1.10

Основні параметри перемикачів

3. КОНСТРУКТОРСЬКИЙ РОЗДІЛ

3.1 Обгрунтування та опис вибраної конструкції

(Р-4260.024.001СК)

При конструюванні радіоелектронної апаратури та приладів в основному використовується функціонально-блочний метод, який дозволяє підвищити надійність апаратури, строки та вартість проекту, ступінь використання стандартизованих та уніфікованих вузлів та елементів. Конструкції дозволяють автоматизувати та максимізувати процеси настроювання та монтажу апаратури.

Конструювання радіоелектронної апаратури створюється на базі єдиних уніфікованих конструктивних елементів (базових конструкцій), які забезпечують високий рівень уніфікації. Базові конструкції (модулі) призначені для розташування та комтюновки електричного обладнання радіоелектронної апаратури.

Для побудови будь-якого радіоприладу використовується шассі (каркаси), які служать для розташування та міцного закріплення на них деталей та вузлів. Конструкція шассі повинна забезпечувати нормальну роботу апаратури при будь-яких умовах її експлуатції.

Проектований пристрій відноситься до переносної апаратури. Переносну апаратуру, в основному, збирають за одноблочною системою, в якій всі елементи (за виключенням індикаторів, комутуючих пристроїв, трансформаторів та ін.) закріплюються на загальному шассі – друкованій платі.

Шассі із встановленими на ньому електрорадіоелементами розміщується у корпусі, в який вмонтовані комутуючі пристрої, роз'єми. індикатори, мікрофони та ін.

Переносна апаратура повинна бути стійкою до ударів, падінь, мати високу надійність, яка багато в чому залежить від якості збирання.

Схема електрична принципова детонометра реалізована на одній друкованій платі із двостороннього фольгованого склотекстоліту СФ-2-1,5 (ГОСТ 12652-74) товщиною 1,5 мм, виготовлен комбінованим позитивним методом.

Плата з'єднана з передньою панеллю монтажними проводами. Плата (поз. 1), розміщена горизонтально на основі (поз. 4). На передній панелі (поз. 5) кріпляться у вертикальному положенні наступні деталі:

1) мікроамперметр (поз. 19);

2) мікроамперметр (поз. 20);

3) роз’єм (поз. 23);

4) роз’єми (поз. 24);

5) резистор (поз. 15);

6) перемикач (поз. 21);

7) перемикачі (поз. 22);

8) лампа (поз. 18);

9) світлодіод (поз. 25).

Усі ці деталі кріпляться за допомогою гвинтів і гайок МЗ (поз. 8 – 10 ), а також шайб (поз. 13,14). Спереду кріпиться накладна декоративна передня панель (поз. 8), на якій є відповідно отвори для перемикачів (поз. 21,22), індикаторів (поз. 18,25), мікроамперметрів (поз.19,20) та роз’ємів (поз.23,24). Окрім того, на декоративну передню панель (поз. 5) нанесені відповідні написи (див. складальне креслення). Передня панель (поз. 5) кріпиться до основи (поз. 4) гвинтами (поз. 9), під які підкладено декоративні шайби (поз. 13,14), і гайками (поз. 8).

Задня стінка становить суцільну деталь із основою (поз. 4). В задній стінці знаходяться отвори для тримача запобіжника (поз. 12) і для мережевого шнура (поз. 27).

Зверху і з боків пристрій закривається однією деталлю – кришкою (поз. 3). Кришка кріпиться до основи (поз. 4) за допомогою гвинтів (поз. 9), під які підкладено декоративні шайби (поз. 13,14). В кришці з лівого боку зроблено отвори для вентиляції трансформатора (поз. 26).

Весь пристрій спирається на чотири амортизатори (поз. 2), які кріпляться до основи знизу за допомогою гвинтів (поз. 9).

3.2. Обгрунтування вибору монтажу, матеріалів та покриття

Матеріал впливає на габарити і вагу приладу. Використання алюмінієвих сплавів для корпусу апарату може дати скорочення ваги в 1,5-3 рази при повному задоволенні вимог до міцності і жорсткості; використання високоякісних трансформаторів дозволяє значно скоротити кількість металу в трансформаторі і тим самим зменшити його вагу і габарити, що дуже важливо для спеціальної малогабаритної апаратури, тому вибираємо магнітопровод трансформатора зі сталі марки 1513 і корпус із легкого алюмінієвого сплаву.

Матеріал впливає на експлуатаційні характеристики деталей, на її надійність і довговічність.

Контакти перемикача з латуні в складних кліматичних умовах витримують незначну кількість переключень; календарний термін служби цих контактів незалежно від числа перемикачів також вкрай обмежений, тому що окислювання матеріалу призводить до порушення електричного контакту в перемикачі. Ті ж деталі, виконані зі стійких до окислювання матеріалів ( срібла, золота ), витримують десятки тисяч переключень і у визначених умовах можуть експлуатуватися роками без додаткового регулювання.

Багато металів і інші матеріали при експлуатації піддаються руйнації. Найбільший вплив із зовнішніх факторів робить волога, особливо при підвищеній температурі. Волога може проникати в мікропори або створювати на поверхні плівку і тим самим різко знижувати електричні параметри всього пристрою. Крім того, волога сприяє утворенню цвілі, корозії металів, що призводить до розриву електричного ланцюга і сприяє зниженню опору ізоляції між провідниками.

Значний вплив на працездатність апаратури на друкованих платах робить висотність, тому що при разрядженому повітрі різко знижується електрична міцність повітряних проміжків і поверхневих перекриттів, можуть виникати при більш низьких напругах. Тому введення діелектричних проміжків замість повітряних між відкритими струмопровідними деталями, різко підвищує їхню електричну міцність.

Матеріал для захисного покриття повинний мати такі властивості: високу вологостійкістю, гарні діелектричні параметри (малу діелектричну проникність і тангенсом кута діелектричних втрат), температуротривкістю, хімічною інтенсивністю і механічною міцністю.

Для захисту деталей від зазначених впливів їхня поверхня покривається більш стійкими до впливу руйнуючих факторів матеріалами. Покриття лакофарбові наносяться на будь-які поверхні незалежно від матеріалу.

Лак УР-231 відрізняється підвищеною еластичністю, вологостійкістю і температуротривкістю, тому може застосовуватися для гнучких основ. Лак готують перед нанесенням відповідно до інструкції і наносять на поверхню пульверизацією, зануренням або щіточкою. Наносять чотири шари із сушкою після кожного шару при температурі 18 – 23 0С протягом 30 хв. і остаточною сушкою останнього шару при температурі 55-60 0С протягом 1,5 год. і остаточним сушінням останнього прошарку при температурі 55-60 0С протягом 1,5 год.

Хромування застосовують як захисно-декоративне покриття для деталей із міді, сталі, алюмінію і його сплавів, а також для підвищення поверхневої міцності і зношуваності деталей із зазначених сплавів.

Захисні покриття на мідні й алюмінієві деталі наносять, як, правило, на підшарок нікелю, на стальніе – на підшарок із міді і нікелю. Зносостійкі покриття наносять без підшару. Хромове покриття лягає нерівномірно на деталі складної конфігурації.

Сріблення застосовують головною мірою для підвищення електропровідності і поліпшення пайки міді і її сплавів. Для інших деталей срібло наносять на підшарок міді, для алюмінієвих-на підшарок нікелю і міді. Покриття має високу корозійну стійкість на чистому повітрі і воді. Поверхні, покриті сріблом, мають високу відбивну здатність. При впливі сірки срібло окисляється і чорніє.

Для виготовлення друкованої плати застосовується комбінований позитивний спосіб. Найбільше застосування у виробництві друкованих схем одержали шаруваті пластики, наприклад гетинакс і склотекстоліт. Наша промисловість випускає гетинакс і склотекстоліт покритими мідною фольгою з однієї або двох сторін.

Властивості цих матеріалів і їхні характеристики наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Порівняльні характеристики гетинакса і склотекстоліта

Склотекстоліт має кращі ізоляційні властивості, вологостійкість і термостійкість, ніж інші шаруваті пластики, але при різноманітних засобах осадження провідників одержується різна сила зчеплення провідників із основою, тому його краще застосовувати при комбінованому способі. У детонометрі використовується фольгований із двох сторін склотекстоліт марки СФ – 2 – 1,5 ГОСТ 12652-74. Монтаж друкованого вузла здійснюється друковано-провідним методом.

Для забезпечення електричного і механічно тривкого з'єднання электрорадіоелементів із друкованими провідниками використовується пайка з застосуванням припою олов'яно-свинцевого ПОС-61, що має низьку температуру кристалізації і достатньо високу механічну міцність. Для видалення окисної плівки з поверхні деталей, що з'єднуються застосовується безкіслотний флюс каніфольно-спиртовий ФКСп.

3.3. Оцінка технологічності конструкції

3.3.1. Заповнюємо таблицю 3.2 вхідних даних, використовуючи специфікацію та складальне креслення виробу.

Таблиця 3.2

Вхідні дані для розрахунку показника технологічності Кі

3.3.2. Визначимо числове значення відносних часткових показників технологічності електронних блоків

3.3.2.1. Визначаємо коефіцієнт використання мікросхем:

, (3.1)

3.3.2.2. Визначаємо коефіцієнт автоматизації та механізації монтажу:

, (3.2)

3.3.2.3. Визначаємо коефіцієнт автоматизації та механізації підготовки ЕРЕ:

, (3.3)

3.3.2.4. Визначаємо коефіцієнт автоматизації та механізації операцій контролю:

, (3.4)

3.3.2.5. Визначаємо коефіцієнт повторюваності ЕРЕ:

, (3.5)

3.3.2.6. Визначаємо коефіцієнт застосування ЕРЕ:

, (3.6)

3.3.2.7. Визначаємо коефіцієнт прогресивності, формоутворення деталі:

, (3.7)

Дані показники містять найбільший вплив на технологічність конструкції блоків. Склад показників та їх ранжирована послідовність по ваговій значущості зведені в таблиці 3.3

Таблиця 3.3

Відносні часткові показники технологічності

Продовження таблиці 3.3

3.3.3. Визначаємо числове значення комплексного показника технологічності виробу.

Комплексний показник визначається на основі відносних часткових показників за формулою:

де Кі – величина показника (порядок знаходження числового значення визначений в пункті 2).

і – коефіцієнт вагової значущості;

і – порядковий номер показника в ранжированій послідовності.

3.3.4. Оцінюємо рівень технологічності конструкції

Рівень технологічності розроблюваного виробу згідно з ГОСТ 14.201-33, оцінюють відхиленням досягнутого комплексного показника від нормативного Кн. Це відношення повинно задовольняти умові:

>1, (3.8)

де Кн = 0,5 – нормативний комплексний показник технологічності блоків (табл.3.4).

Таблиця 3.4

Комплексні показники технологічності блоків

Висновок: так як відношення комплексного показника до нормативного більше одиниці, то конструкцію можна вважати технологічною.

3.4. Технічні умови

3.4.1. Маркірування і пломбування

Найменування й умовне позначення приладу, товарний знак підприємства нанесені у верхній частині лицевої панелі. Умовне позначення проставлене також на правій бічній стінці корпусу.

Заводський порядковий номер приладу і рік виготовлення розташовані на задній панелі.

Всі елементи і складові частини, установлені на панелях і друкованих платах приладу, мають маркірування позиційних позначень відповідно до позиційних позначень переліків елементів до електричних і принципових схем і маркіруються мастичними пломбами, що розташовані на задній панелі.

Запасне майно в укладальних ящиках має маркірування на самих елементах.

3.4.2. Загальні положення

3.4.2.1. Після тривалого збереження варто зробити зовнішній огляд.

При зовнішньому огляді необхідно перевірити:

1. цілість пломб;

2. комплектність;

3. відсутність зовнішніх механічних ушкоджень, що впливають на точність показань приладу;

4. міцність кріплення органів керування, чіткість фіксації їхніх положень;

5. наявність запобіжників;

6. чистоту роз’ємів і гнізд;

7. стан лакофарбових покриттів, гальванічних покриттів і чіткість гравірування;

8. стан сполучних кабелів і переходів;

3.4.2.2. При роботі приладу категорично забороняється ставити його на передню і задню панелі, що може призвести до поломки органів керування і введення мережного шнура.

Зробити позначки у формулярі про початок експлуатації і записати показання лічильника наробітку.

1. Вказівка заходів безпеки

По вимогам електробезпеки прилад задовольняє нормам

ОСТ 4.275. 003. – 77 класу захисту 1.

Перед вмиканням у мережу необхідно заземлити корпус приладу через затискач заземлення.

При роботі з відкритим приладом не допускається стикання зі струмопровідними елементами, тому що в приладі існує змінна напруга 220 В на вхідних затискачах трансформатора, роз'ємі і контактах вимикання мережі.

Заміна деталей і запобіжників повинна проводитися тільки при знеструмленому приладі.

3.4.4. Правила збереження

Прилад, що поступає на склад споживача, може зберігатися в упакованому вигляді протягом одного року з дня надходження.

3.4.4.1. Умови збереження приладу:

1) опалювальні сховища:

1.1) температура повітря від+1 0С до + 40 0С;

1.2) відносна вологість до 80% при температурі + 25 0С;

2) неопалюавні сховища:

2.1) температура повітря від – 50 0С до + 40 0С;

2.2) відносна вологість до 98% при температурі + 25 0С.

3.4.4.2. У помешканнях для збереження не повинно бути пилу, парів, кислот і лугів, що викликають корозію.

3.4.5. Транспортування

3.4.5.1. Тара, упаковка і маркірування упаковки

Для забезпечення повної цілості приладу при транспортуванні використовується укладальний ящик і транспортний (тарний) ящик.

Упаковка відбувається в робочих умовах.

Конструкція тарних ящиків по ГОСТ 2991 – 76 або ГОСТ

5959 – 71.

Упаковка приладу перед транспортуванням відбувається в наступній послідовності:

1) установлюють прилад в укладальний ящик між амортизаторами; установлюють ящик із робочим комплектом у бічний відсік укладального ящика;

2) експлуатаційну документацію, завернувши в обгортковий папір, поміщають у правий бічний відсік укладального ящика;

3) закривають, пломбують укладальний ящик і ставлять його на амортизаційні прокладки в транспортний ящик, що зсередини застелений водонепроникним папером;

4) заповнюють до ущільнення вільний простір між приладом і стінками транспортного ящика прокладками з гофрованого картону;

5) поміщають товаросупроводжувальну документацію на верхній шар прокладочного матеріалу під водонепроникну оббивку верхньої кришки транспортного ящика;

6) закріплюють цвяхами кришку ящика, обтягають сталевою стрічкою і пломбують, місця розташування пломб обводять червоною фарбою.

При транспортуванні морським транспортом для захисту від впливу навколишнього середовища прилад повинний поміщатися в поліетиленовий чохол із товщиною плівки 0,15 – 0,2 мм. Усередині чохла – сілікагель-влагопоглотинач із початковою вологістю не більш 2% із розрахунку 100 г сілікагелю на 1 м2 поверхні чохла. Маркірування тари по ГОСТ 14192 - 77.

3.4.5.2. Умови транспортування

Транспортування приладу в транспортному ящику відбувається усіма видами транспорту при температурі навколишнього повітря від мінус 50 до плюс 600 С та відносній вологості до 95% при температурі навколишнього середовища не більш плюс 300 0С.

При транспортуванні тара повинна бути передбачена від влучення в неї атмосферних осадів і пилу. Не допускається кантування приладу.

У процесі експлуатації прилад може транспортуватися з об'єкта на об'єкт в укладальному ящику автомобільним транспортом на відстань до 1000 км (швидкість по шосейних дорогах до 60 км/год., по грунтовим – 20 - 40 км/год.).

3.4.6. Вказівки по експлуотації

Після розпаковки з укладального ящика, прилад необхідно оглянути на відсутність зовнішніх пошкоджень.

При прийманні приладу необхідно впевнитись в наявності повного комплекту згідно документації.

До початку роботи з приладом необхідно вивчити інструкцію по експлуотації, схему конструкції приладу, призначення органів керування та роз’ємів, що розташовані на передній та задній панелях приладу.

Робота приладу повинна проходити в умовах, що не виходять за межі робочих умов експлуотації.

До початку експлуотації приладу, а також періодично під час експлуотації прилад повинен задовольняти наступним умовам:

1. відсутність зовнішніх механічних пошкоджень;

2. наявність та міцність кріплення органів керування, правильного обертання органів настройки, наявність запобіжників;

3. при експлуотації вентиляційні отвори в корпусі приладу не повинні закриватися сторонніми предметами.

Для запобігання від нещасних випадків та передчасного виходу з ладу приладу не допускається:

1. вмикати прилад при знятій верхній кришці. В приладі, що працює від мережі змінного струму, є небезпечна для життя напруга 220В;

2. натягування та посмикування мережного шнура;

торкатися приладу мокрими руками.

2.4.7. Гарантії постачальника

Виробник гарантує відповідність детонометра ГОСТ та даним технічним умовам при виконанні користувачем правил експлуотації.

Гарантійний строк 12 місяців з дня продажу через роздрібну мережу.

Впродовж гарантійного строку експлуотації власник має право на безкоштовне технічне обслуговування детонометра, а в разі несправності виробу на безкоштовний ремонт при пред’явленні гарантійного талону. На час гарантійного ремонту ремонтне підприємство повинно безкоштовно представити й встановити власнику по його вимозі аппарат аналогічного функціонального призначення.

Обмін несправних детонометрів здійснюється у відповідності з діючими правилами обміну промислових товарів, що були куплені в роздрібній мережі дерхавної та кооперативної торговлі.

2.4.8. Правила приймання

Приймання детонометра повинна проводитися ВТК підприємства-виробника у відповідності з правилами, що викладені в дійсних ТУ.

Для перевірки виробу на відповідність вимогам дійсного ТУ на підприємстві-виробнику представником ВТК проводяться випробування приймально-сдавальні, періодичні випробування та типові випробування на надійність, що входять в склад періодичних випробувань.

Виріб повинен пред’являтися на випробування ВТК звісткою, яка складена по діючій на підприємстві формі.

Контрольно-вимірювальна та випробовувальна аппаратура повинна мати пломби підприємств постачальників або виробників або бюро вимірюваннь та перевірок (БВП), а також свідоцтва про перевірку з вказівкою строку наступної перевірки. Використання апаратури з закінченими термінами перевірки, з пошкодженими пломбами, без паспортів та свідоцтв не допускається. Вмикання та калібровка контрольно-вимирювальної апаратури повинні проводитися у відповідності з інструкціями. Результати кожного виду випробування вважаються дійсними, а прилад вважається витримавшим їх, якщо в процесі їх проведення параметри та характеристики відповідають вимогам діючого ТУ.

Випробування проводяться при температурі навколишнього середовища від 283К до 308К (від + 100С до + 350С), відносній вологості повітря до 80 % при температурі t = 298К (+ 250С), атмосферному тиску 86 – 106 кПа (650 – 800 мм рт. ст.), напрузі мережі живлення 220±22В, частотою 50±0,5 Гц з вмістом гармонік до 5 %.

Кліматичні умови проведення випробувань на стійкість до дії вологості, підвищеної та пониженої температури повинні відповідати вимогам, що вказані в методиках проведення вимірів.

3.4.9. Налагодження детонометра починають із перевірки правильності монтажу і напруг живлення на виходах стабілізованого джерела напруги. Після цього переходять до покаскаднгоу контролю працездатності детонометра. На вхід XS1 подають синусоїдальний сигнал частотою 3150 Гц і амплітудою біля 1 В. Переконавшись у проходженні сигналу на неінвертуючий вхід ОП DA2, перевіряють погашення низькочастотних і високочастотних сигналів вхідними смуговими фільтрами. фильтрами На частотах 50 Гц і 15 кГц загасання повинно складати біля 40 дБ і 12 дБ відповідно.

Балансуванням ОП DA2 установлюють вихідний потенціал підсилювача в межах 0,2...0,5 В. Такий зсув ОП практично не робить впливи на якість обмеження, але знижує струм, споживаний ОП DA2 у режимі відсутності вимірювального сигналу.

Для контролю сигналу на виході підсилювача-обмежувача на ОП К574УД1 варто застосовувати осцилограф, вхідна ємність щупа якого не перевищує 15...25 пФ. Припустимо підключати осцилограф через резистор з опором 2...5 кОм. У випадку недотримання цих вимог можливо самозбудження операційного підсилювача. У діапазоні амплітуд вхідних сигналів 0,05...30 В повинні спостерігатися прямокутні імпульси з крутими фронтами і скважністю, рівній двом. Виникнення несиметричності обмеження може бути пов'язане з несправністю одного з діодів VD3, VD4, VD6, VD7.

Амплітуда позитивних імпульсів на резисторі R18 повинна складати 3,7...4,2 В, а на виході одновібратора DD1 – б іля 3,5...4,0 В. Підстроюванням резистора R19 необхідно встановити скважність вихідних імпульсів одновібратора, рівну двом.

Для одержання зазначеної вище точності детонометра параметри імпульсів на виході ключового каскаду, зібраного на транзисторі VT3, повинні мати цілком визначені, стабільні значення. Завдяки використанню прецизійного стабілітрона VD10 (Д818Е) амплітуда імпульсів дорівнює 8,6±0,3 В. У випадку застосування стабілітронів інших типів буде потрібно їхній індивідуальний добір із метою одержання необхідного значення амплітуди.

Найбільше просто інтегральна оцінка форми імпульсів відбувається вольтметром постійної напруги з високоомним входом, залученим до колектора VT3. При частоті сигналу, рівної 3150 Гц, середнє значення напруги в цій точці повинно складати 4,5 В. У противному випадку може знадобитися корекція тривалості імпульсів добором опору резистора R19.

Правильно зібраний фільтр нижніх частот на ОП DA3 налагодження не потребує. Перевірка його працездатності полягає лише в контролі постійної вихідної напруги фільтра, значення котрого повинно бути

2,25 В.

Після цього перемикач SA2 установлюють на найбільш чутливу межу виміру (0,1 %) і балансують ОП DA4. Для калібрування двухполуперіодного випрямляча на ОП DA7 тимчасово випаюють ліві за схемою виводи резисторів R50, R51, а точку їх з'єднання підключають до регульованого джерела напруги  10 В. Зміні напруги від 0 до  8 В повинне відповідати пропорційне збільшення напруги на виході ОП DA7 до 4,5 В та кутове переміщення стрілки вимірювальної головки РА2 до крайньої позначки шкали. Коригування чутливості вольтметра здійснюється резистором R68.

Канал виміру дрейфу калібрують у такий спосіб. На вхід приладу подають синусоїдальний сигнал частотою 3150 Гц ± 0,2 %. Установив резистор R35 у середнє положення, що відповідає відсутності зсуву середньої швидкості, балансувальним резистором R39 установлюють стрілку індикатора РА1 у нульове положення. Потім змінюють частоту сигналу на ± 5 % щодо 3150 Гц і добором резистора R48 добиваються відхилення стрілки до кінцевої позначки шкали. Далі необхідно переконатися, що крайнім положенням движка резистора R35 відповідає девіація частоти ± 5 %. При цьому вихідний потенціал ОП DA5 повинен складати ± 4 В. Якщо це не так, чутливість коректують підбором резистора R45.

Після цього необхідно встановити поріг спрацьовування компаратора на рівні ± 4,5...5,0 В. Для цього частоту сигналу піднімають вище зазначених меж. Установив на виході ОП DA5 потенціал біля 4,7 В, змінюють опір резитора R47 до появи стрибків вихідного потенціалу ОП DA6. Потім плавно знижують частоту сигналу. Значення модуля негативного порога компаратора не повинно відрізнятися від позитивного більш ніж на ± 0,2 В. У противному випадку буде потрібно підбірати пари діодів VD16, VD17 по прямому опору.

Транзисторні ключі, зібрані на транзисторах VT4, VT8 і VT9, при правильному монтажі налагодження не потребують.

Для налагодження вмонтованого генератора на ОП DA1 перемикач SA1 перемикається в стан "Ввімкено". Амплітуда генеруємої напруги повинна складати 0,8...1,2 В. Якщо значення амплітуди істотно відрізняється від зазначеного, варто підібрати опір резистора R9. Установка частоти коливань відбувається резистором R4 за допомогою цифрового частотоміра. Відхилення частоти від номінальної (3150 Гц) не повинно перевищувати ± 0,1 %.

На закінчення необхідно зауважити, що детонометр може забезпечувати більш низьку похибку виміру коефіцієнта детонації. Проте для цього треба провести калібрування каналу виміру детонації, використовуючи генератор звукових частот із частотною модуляцією ГЗ-103.

5. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗДІЛ

Розрахунки проводяться на основі даних базового підприємства.

Початкові дані для розрахунку:

річна програма випуску – 100000 шт.;

кількість змін – 2;

тривалість зміни – 8 год.;

календарний фонд часу – 366 днів;

відрахування на соціальне страхування – 4 % від загальної заробітної плати;

накладні цехові витрати:

1) по групі А – 140 % від основної заробітної плати;

2) по групі Б – 160 % від основної заробітної плати;

загальнозаводські витрати – 350 % від основної заробітної плати;

позавиробничі витрати – 35 % від заводської собівартості;

рентабельність виробу – 20 % від повної собівартості;

відрахування до Пенсійного Фонду – 32 % від загальної заробітної плати;

відрахування в Фонд зайнятості – 1,5 % від загальної заробітної плати;

податок на додану вартість – 20 % від оптової ціни виробу;

процент невиходів на роботу робітників – 10 %;

процент простоїв устаткування – 5 %;

транспортно-заготівельні витрати – 15 %;

плановий період – 1 рік;

додаткова заробітна плата – 30 %;

премії – 20 %

5.1. Розрахунок вартості основних, допоміжних матеріалів та купованих виробів і напівфабрикатів

Розрахунок фонду оплати праці (ФОП) та фонду споживання (ФС) проводиться на основі годинних тарифних ставок з урахуванням розрядів приведених в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Годинні тарифні ставки робітників

Розрахунок фонду оплати праці та фонду споживання для керівників та службовців здійснюється на основі встановлених посадових окладів з урахуванням категорій згідно з штатним розкладом.

Починаючи розрахунок, необхідно порівняти технологічні процеси з використанням групової пайки та з використанням ручної пайки.

Технологічний процес з використанням групової пайки включає:

1) підготовчу операцію;

2) електромонтажні операції (встановленя резисторів, конденсаторів, транзисторів, діодів, стабілітронів, катушок індуктивності, мікросхем);

3) групову пайку;

4) допайку;

5) промивку.

2.1.1. Визначаємо відрядну розцінку:

, (5.1)

де tшт – норма часу на виріб (див. табл. 5.2);

Cгод – годинна тарифна ставка (табл. 5.1).

Рвід1 = = 0,43 грн.;

Рвід2 = = 1,12 грн.

Для порівняння двох даних технологічних процесів необхідно заповнити таблицю 5.2.

Таблиця 5.2

Техніко-економічне обгрунтування вибору варіанту технологічного процесу

Таблиця 5.3

Розрахунок вартості основних матеріалів

Вартість матеріалу на виріб визначається множенням норми витрат матеріалу на виріб (в кг) на ціну одиниці даного матеріалу (в грн.).

Таблиця 5.4

Розрахунок вартості купованих виробів та напівфабрикатів

Таблиця 5.5

Розрахунок вартості допоміжних матеріалів

5.2. Розрахунок корисного фонду часу

5.2.1. Визначаємо номінальний фонд часу:

Fн = (Fк – Fв – Fсв)d – Fпр.св = 1978 год., (5.2)

де Fк = 366 днів – календарний фонд часу;

Fв = 112 – вихідні дні;

Fсв = 6 – святкові дні;

Fпр.св = 8 – скорочення робочого часу в передсвяткові дні;

d = 8 годин – тривалість робочого дня.

5.2.2. Визначаємо корисний фонд часу для працюючих:

к = 366 днів – календарний фонд часу;

Fв = 112 – вихідні дні;

Fсв = 6 – святкові дні;

Fпр.св = 8 – скорочення робочого часу в передсвяткові дні;

d = 8 годин – тривалість робочого дня.

5.2.2. Визначаємо корисний фонд часу для працюючих:

EMBED Equation.3 год., (5.3)

де η = 10 % – процент невиходів робітників в зв’язку з виконанням держобов’язків, хворобою, відпусткою.

5.2.3. Визначаємо корисний фонд часу для устаткування:

год. = 225480 хв., (5.4)

де Z = 2 – кількість змін;

μ = 5% – процент простою устаткування в ремонті та внутрішньо-змінні перерви.

Таблиця 5.6

Розрахунок корисного фонду часу одного робітника

на 2000 рік

5.3. Розрахунок параметрів потокової лінії

5.3.1. Розраховуємо такт потокової лінії:

хв./шт., (5.5)

де Fкор.уст = 225480 хв. – корисний фонд часу устаткування;

N = 100000 шт. – умовно-річна програма.

5.3.2. Розраховуємо темп потокової лінії ( кількість деталей за годину):

шт./год., (5.6)

де t = 60 хвилин – одиниця часу.

5.3.3. Робимо розрахунок робочих місць mр, і коефіцієнта завантаження Кз:

, (5.7)

, (5.8)

де mпр – прийнята кількість робочих місць.

; ;

; ;

; ;

; ;

; ;

; ;

; ;

; ;

= 17,443 = 17

Якщо на конвейєрі виконуються контрольні операції, то необхідно передбачити робочі місця для контролерів – 2 робочих місця, а також для забезпечення безперервної роботи конвейєра резервні робочі місця в розмірі 8 – 10 % від mпр.

Тоді загальна кількість робочих місць на конвейєрі визначається слідуючим чином:

mзаг1 = mпр1 + mкон1 + mрез1 = 17 + 2 + 2 = 21, (5.9)

де mкон = 2 – робочі місця для контролерів;

mрез = 2 – резервні робочі місця.

Аналогічно проведемо розрахунок по другому варіанту:

, (5.10)

mпр2 = 46 чол.

mзаг2 = mпр2 + mкон2 + mрез2

5.3.4. Розраховуємо скорочення кількості робочих місць

Δm = mзаг2 – mзаг1 = 53 – 21 = 32 чол., (5.11)

5.3.5. Розраховуємо довжину потокової лінії:

, (5.12)

де lo = 1 м – крок конвеєра.

м;

м

5.3.6. Розраховуємо площу, яку займає конвейєр:

Sк = (Н + П)Lр (5.13)

де П = 2,5 м – проходи, проїзди;

Н = 1,5 м – ширина конвейєрної стрічки.

Sк1 = (2,5 + 1,5)10,5 = 42 м2;

Sк2 =(2,5 + 1,5)26,5 = 106 м2.

5.3.7. Визначаємо загальну площу дільниці, яку займає конвеєр з урахуванням площі підсобних приміщень, робочих місць службовців.Вона становить 120 % від площі конвеєра:

Sзаг = 1,2Sк м2 (5.14)

Sзаг1 = 1,242 = 50,4 м2;

Sзаг2 = 1,2106 = 127,2 м2.

5.3.8. Визначаємо скорочення загальної площі дільниці:

ΔSзаг = Sзаг1 – Sзаг2 = 127,2 – 50,4 = 76,8 м2, (5.15)

5.3.9. Розраховуємо швидкість руху конвейєра:

м/хв. (5.16)

5.3.10. Розраховуємо тривалість технологічного циклу для розподільчого конвеєра:

, (5.17)

хв.;

хв.

5.3.11. Розраховуємо скорочення тривалості технологічного циклу для розподільчого конвеєра:

ΔТц = Тц1 – Тц2 = 183,53 – 72,72 = 110,81 хв., (5.18)

5.3.12. Визначаємо запас на конвейєрній лінії

5.3.12.1. Технологічний запас Zтех включає всі деталі, схеми, що знаходяться на робочих місцях в процесі монтажу і складання. Він дорівнює кількості робочих місць на конвейєрі:

Zтех = mзаг, (5.19)

Zтех1 = 21 шт.;

Zтех2 = 53 шт.

5.3.12.2. Визначаємо скорочення технологічного запасу:

ΔZтех = Zтех1 – Zтех2 = 53 – 21 = 32 шт.

5.3.12.3. Визначаємо Zтр, що включає всі елементи, схеми, розташовані на конвейєрі між робочими місцями:

Zтр = mзаг – 1, (5.20)

Zтр1 = 21 – 1 = 20 шт.;

Zтр2 = 53 – 1 = 52 шт.

5.3.12.4. Визначаємо скорочення транспортного запасу:

ΔZтр = Zтр1 – Zтр2 = 52 – 20 = 32 шт., (5.21)

5.3.12.5. Страховий запас (Zстр) створюється на операціях, недостатньо освоєних на виробництві, з метою запобігання зупинки виробничого процесу, на випадок виходу з ладу інструменту, устаткування і т.ін.

Як свідчить виробничий досвід, страховий запас становить 4 – 5 % від розміру змінного завдання Nзм:

шт., (5.22)

шт., (5.23)

5.3.12.6. Розрахунок обсягів незавершеного виробництва:

Nнез = Zтех + Zтр + Zстр = 21 + 20 + 11 = 52 шт., (5.24)

5.4. Розрахунок чисельності працюючих

5.4.1. Визначаємо чисельність основних робітників Росн. Наявна кількість основних робітників Росн.яв на конвеєрі визначається виходячи з кількості робочих місць з врахуванням змінності роботи:

Росн.яв = mпрZ, (5.25)

Росн.яв1 = 172 = 34 чол.;

Росн.яв2 = 462 = 92 чол.

5.4.2. Визначаємо умовну економію чисельності основних робітників:

ΔРосн.яв = Росн.яв1 – Росн.яв2 = 92 – 34 = 58 чол., (5.26)

5.4.3. Визначаємо спискову чисельність основних робітників:

Росн.сп = Росн.явКсп, (5.27)

де Ксп – коефіцієнт переводу наявної кількості робітників в спискову.

Визначаємо коефіцієнт переводу наявної кількості робітників в спискову:

, (5.28)

Отримані дані підставляємо в формулу (5.27) і отримуємо результат:

Росн.сп1 = 341,11 = 37,7438 чол.;

Росн.сп2 = 921,11 = 102,12102 чол.

5.4.4. Визначаємо скорочення спискової чисельності основних робітників

ΔРосн.сп = Росн.сп1 – Росн.сп2 = 102 – 38 = 64 чол., (5.29)

5.4.5. Визначаємо чисельність допоміжних робітників Рдоп, яка становить 15 % від Росн.яв:

Рдоп = 0,15Росн.яв, (5.30)

Рдоп1 = 0,1534 = 5,15 чол.;

Рдоп2 = 0,1592 = 13,814 чол.

5.4.6. Знаходимо загальну чисельність робітників:

Рзаг = Росн + Рдоп, (5.31)

Рзаг1 = 34 + 5 = 39 чол.;

Рзаг2 = 92 + 14 чол.

5.4.7. Розраховуємо чисельність керівників і спеціалістів (вона становить 8 % від Рзаг)

Рспец = 0,08Рзаг, (5.32)

Рспец1 = 0,0839 = 3,94 чол.;

Рспец2 = 0,08106 = 10,611 чол.

При розрахунку також необхідно враховувати норми обслуговування: 1 майстер на 20 – 25 робітників, а також режим роботи дільниці (змін) ; 1 технік-технолог приймається на виробничу дільницю.

5.4.8. Знаходимо загальну чисельність працюючих на дільниці:

Р = Рзаг + Рспец, (5.33)

Р1 = 39 + 4 = 43 чол.;

Р2 = 106 + 11 = 117 чол.

5.4.9. Розраховуємо середній розряд основних і допоміжних робітників:

для основних робітників:

, (5.34)

для допоміжних робітників:

, (5.35)

де f – розряд робітника.

Результати розрахунків заносимо до таблиці 5.7.

Таблиця 5.7

Чисельність працюючих дільниці

5.5. Розрахунок фонду оплати праці всіх категорій працюючих

5.5.1. Фонд оплати праці включає оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, а також премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, витрати на оплату праці нештатних працівників.

До складу витрат на оплату праці ФОП входять:

Зп.осн – виплати по заробітній платі за виконану роботу, розраховані на основі відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів;

Зп.дод – надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів, в тому числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; премії за виробничі результати; вартість безкоштовного харчування і т.ін. згідно з діючим законодавством; оплата чергових, учнівських і додаткових відпусток, компенсація за невикористану відпустку, оплата пільгових годин підліткам, оплата годин, пов’язаних з виконанням держобов’язків, одноразова винагорода за вислугу років; оплата за час вимушеного простою і т.ін.; доплати у випадках тимчасової втрати працездатності до фактичного заробітку; оплата за роботу у вихідні і святкові дні, позаурочні години; інші витрати.

5.5.2. Розрахунок фонду оплати праці для основних робітників за відрядною системою оплати праці

Основна заробітна плата на одиницю продукції дорівнює відрядній розцінці Рвід.

5.5.2.1. Визначаємо основну зарплату на річну програму випуску:

Зп.осн = РвідNум.рік, (5.36)

Зп.осн1 = 0,43100000 = 43000 грн.;

Зп.осн2 = 1,12100000 = 112000 грн.

5.5.2.2. Визначаємо додаткову зарплату на річну програму випуску:

Зп.дод = Зп.оснКд, (5.37)

де Кд = 30 % – додаткова зарплата.

Зп.дод1 = 430000,3 = 12900 грн.;

Зп.дод2 = 1120000,3 = 33600 грн.

5.5.2.3. Визначаємо загальну зарплату на річну програму випуску:

Зп.заг = Зп.осн + Зп.дод, (5.38)

Зп.заг1 = 43000 + 12900 = 55900 грн.;

Зп.заг2 = 112000 + 33600 = 145600 грн.

5.5.2.4. Визначаємо середньомісячну зарплату робітника:

, (5.39)

де 12 – кількість місяців року.

грн.;

грн.

Результати розрахунків вносимо до таблиці 5.8.

Таблиця 5.8

Фонд оплати праці основних робітників

5.5.3. Розрахунок фонду оплати праці для допоміжних робітників за почасовою формою оплати праці

5.5.3.1. Визначаємо основну заробітну плату допоміжних робітників:

Зп.осн.доп = FкорСгодРдоп = 1780(20,77 + 30,86) = 7333,60 грн., (5.40)

де Fкор – корисний фонд часу для працюючих (див. с.);

Сгод – годинна тарифна ставка (див. табл. 5.1);

Рдоп – кількість допоміжних робітників (див. табл. 5.7).

5.5.3.2. Визначаємо додаткову заробітну плату допоміжних робітників:

Зп.дод.доп = Зп.осн.допКд = 7333,600,3 = 2200,08 грн. (5.41)

де Кд = 30 % – додаткова заробітна плата.

5.5.3.3. Визначаємо загальну заробітну плату допоміжних робітників:

Зп.заг.доп = Зп.осн.доп + Зп.дод.доп = 9533,68 грн., (5.42)

5.5.3.4. Визначаємо середню заробітну плату допоміжних робітників:

грн., (5.43)

де 12 – кількість місяців року.

Результати розрахунків вносимо до таблиці 5.9

Таблиця 5.9

Фонд оплати праці допоміжних робітників

5.5.4. Розрахунок фонду оплати праці для службовців

З метою створення умов для становлення ринку з 1.09.1996 року відмінена діюча система диференціації підприємств по оплаті праці керівників, спеціалістів та службовців. При цьому посадові оклади вказаним категоріям працюючих встановлюються самостійно, використовуючи централізовано затверджені розміри посадових окладів як орієнтир для диференціації оплати праці в залежності від професії, кваліфікації, складності і умов виконання робіт.

Оплата розраховується як сума добутку кожного посадового окладу на чисельність працівників і на кількість місяців їх роботи в плановому періоді

Для розрахунку ФОП службовців заповнюємо таблицю 5.10.

Таблиця 5.10

Фонд оплати праці службовців

5.5.5. Розрахунок фонду споживання

Фонд споживання складається з фонду оплати праці, а також премії і заохочення за рахунок прибутку та інших джерел. До них відносяться: матеріальна допомога, винагороди за підсумками роботи за рік, оплата додатково наданих за рішенням трудового колективу, надбавки до пенсій, одноразові допомоги ветеранам праці, що виходять на пенсію, доходи (дивіденди, проценти) по акціях і т.ін.

Для розрахунку фонду споживання заповнюємо таблицю 5.11.

Таблиця 5.11

Фонд споживання всіх категорій працюючих на дільниці

5.6. Калькуляція собівартості та оптової ціни виробу

Собівартість – це виражені в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію продукції.

Калькуляція – це розрахунок витрат на виробництво одиниці продукції за статтями витрат.

Розрахунки проводимо по двох варіантах (табл.5.12).

5.6.1.Розрахунок цехової собівартості:

Сцех = Со.м + Сдоп + Снф + Зп.заг + Всоц + Вп.фВф.з + ЦВ(А) + ЦВ(Б), (5.43)

Стаття 1. Сировина і основні матеріали:

Со.м = Со.м + ТЗВ, (5.44)

де ТЗВ = 15 % – транспортно-заготівельні витрати в %-х від Со.м.

Со.м = 2 + 0,152 = 2,3 грн.

Стаття 2. Куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати:

Снф = Снф + ТЗВ, (5.45)

де ТЗВ = 15 % – транспортно-заготівельні витрати в %-х від Снф.

Снф = 48,1 + 0,1548,1 = 55,32 грн.

Стаття 3. Допоміжні матеріали:

Сдоп = Сдоп + ТЗВ, (5.46)

де ТЗВ = 15 % – транспортно-заготівельні витрати в %-х від Сдоп.

Сдоп = 2,81 + 0,152,81 = 3,23

Стаття 4. Основна заробітна плата основних робітників (табл.5.8):

Зп.осн1 = 0,43 грн.;

Зп.осн2 = 1,12 грн.

Стаття 5. Зарплата додаткова (табл.5.8):

Зп.доп1 = 0,13 грн.;

Зп.доп2 =0,34 грн.

Зарплата загальна (табл.5.8):

Зп.заг = 0,56 грн.;

Зп.заг = 1,46 грн.

Стаття 6. Відрахування на соціальне страхування (становлять 4 % від загальної заробітної плати):

Всоц = 0,04Зп.заг, (5.47)

Всоц1 = 0,040,56 = 0,02 грн.;

Всоц2 = 0,041,46 = 0,06 грн.

Стаття 7. Відрахування до пенсійного фонду (становлять 32 % від загальної заробітної плати):

Вп.ф = 0,32Зп.заг, (5.48)

Вп.ф1 = 0,320,56 = 0,18 грн.;

Вп.ф2 = 0,321,46 = 0,47 грн.

Стаття 8. Відрахування у фонд зайнятості (становлять 1,5 % від загальної заробітної плати):

Вф.з = 0,32Зп.заг, (5.49)

Вф.з1 = 0,0150,56 = 0,01 грн.;

Вф.з2 = 0,0151,46 = 0,02 грн.

Стаття 9. Накладні цехові витрати по групі А (становлять 140 % від основної заробітної плати):

ЦВ(А) = 1,4Зп.осн, (5.50)

ЦВ(А)1 = 1,40,43 = 0,60 грн.;

ЦВ(А)2 = 1,41,12 = 1,57 грн.

де ЦВ(А) – витрати на утримання і експлуатацію устаткування

Стаття 10. Накладні цехові витрати по групі Б (становлять 160 % від основної заробітної плати):

ЦВ(Б) = 1,6Зп.осн, (5.51)

де ЦВ(Б) – загальноцехові витрати.

ЦВ(Б)1 = 1,60,43 = 0,69 грн.;

ЦВ(Б)2 = 1,61,12 = 1,79 грн.

5.6.2. Собівартість заводська:

Сзав = Сцех + Взз, (5.52)

де Взз – загальнозаводські витрати.

Стаття 11. Загальнозаводські витрати (становлять 350 % від основної заробітної плати):

Взз = 3,5Зп.осн, (5.53)

Взз1 = 3,50,43 = 1,51 грн.;

Взз2 = 3,51,12 = 3,92 грн.;

Сзав1 = 62,91 + 1,51 = 64,42 грн.;

Сзав2 = 66,22 + 3,92 = 70,14 грн.

5.6.3. Собівартість повна:

Спов = Сзав + Впв, (5.54)

де Впз – позавиробничі витрати.

Стаття 12. Позавиробничі витрати (становлять 35 % від заводської собівартості):

Впз = 0,35Сзав, (5.53)

Впз1 = 0,3564,42 = 22,55 грн.;

Впз2 = 0,3570,14 = 24,55 грн.;

Спов1 = 64,42 + 22,55 = 86,97 грн.;

Спов2 = 70,14 + 24,55 = 94,69 грн.

5.6.4. Оптова ціна:

Цопт = Спов + Ппл, (5.54)

де Ппл – плановий прибуток.

Стаття 13. Плановий прибуток:

Ппл = РСпов, (5.55)

де Р = 20 % – рентабельність.

Ппл1 = 0,286,97 = 17,39 грн.4

Ппл2 = 0,294,69 = 18,94 грн.;

Цопт1 = 86,97 + 17,39 = 104,36 грн.;

Цопт2 = 94,69 + 18,94 = 113,63 грн.

5.6.5. Відпускна ціна:

Цвід = Цопт + ПДВ, (5.56)

де ПДВ = 20 % – податок на додану вартість в % - х від Цопт.

Стаття 14. Податок на додану вартість:

ПДВ = 0,2Цопт, (5.57)

ПДВ1 = 0,2104,36 = 20,87 грн.;

ПДВ2 = 0,2113,63 = 22,73 грн.;

Цвід1 = 104,36 + 20,87 = 125,23 грн.;

Цвід2 = 113,63 + 22,73 = 136,36 грн.

Отримані дані заносимо в таблицю 5.12.

Таблиця 5.12

Калькуляція собівартості на плату

5.7. Розрахунок техніко-економічних показників дільниці

5.7.1. Випуск товарної продукції на одну гривню фонду оплати праці:

грн./грн., (5.58)

5.7.2. Випуск продукції на 1 –ну гривню затрат:

грн./грн., (5.59)

5.7.3. Випуск продукції на 1-го працюючого:

, (5.60)

де Р – загальна чисельність працюючих дільниці;

Vo – плановий об’єм виробництва

Vо = ЦоптNум.рік = 104,36100000 = 10436000 грн., (5.61)

грн./чол.

5.7.4. Приріст продуктивності праці:

%, (5.62)

5.7.5. Умовна економія робітників внаслідок зростання продуктивності праці:

чол., (5.63)

5.8. Аналіз беззбитковості та розрахунок цільового прибутку

5.8.1. Постійні витрати на весь обсяг умовно-річної продукції:

ΣР = (ЦВ(А) + ЦВ(Б) + Взз + Впз)Nум.рік = (0,60 + 0,69 + 1,51 + 22,55)

100000 = 2535000 грн., (5.64)

5.8.2. Змінні витрати:

m = Сцех – (ЦВ(А) + ЦВ(Б)) = 62,91 – (0,60 + 0,69) = 61,62 грн., (5.65)

5.8.3. Змінні витрати на весь обсяг умовно-річної програми:

Σm = mNум.рік = 61,62100000 = 6162000 грн., (5.66)

5.8.3. Повна собівартість продукції на весь обсяг умовно-річної програми:

ΣСпов = Σm + ΣР = 6162000 + 2535000 = 8697000 грн., (5.67)

5.8.4. Обсяг продукції у вартісних показниках:

В = ЦоптNум.рік = 104,36100000 = 10436000 грн., (5.68)

5.8.5. Норма беззбитковості:

шт., (5.69)

Приймаємо Nбез = 59313 шт.

5.8.6. Прибуток від реалізації продукції при умовно-річній програмі 100000 шт. буде становити:

Розраховані дані зводимо в таблицю 5.13.

Таблиця 5.13

Техніко-економічні показники дільниці

5.8.7. Структура аналізу беззбитковості показана на рис. 5.1.

Висоновок: в результаті впровадження групової пайки, тривалість виробничого циклу скоротилась на 66,18 хв.; число робочих місць зменшилось на 32, в результаті чого була досягнута економія чисельності робітників – 58 чоловік; приріст продуктивності праці становить 164,96%; собівартість продукції зменшилась на 7,72 грн., внаслідок чого було отримано прибутку на сумму 173900 грн.

6. ЗАХОДИ З ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ПРОТИПОЖЕЖНОГО ЗАХИСТУ

6.1. Загальні питання організації техніки безпеки на радіотехнічному підприємстві

6.1.1. Хімічні речовини, що легко спалахують і пальні рідини в даний час широко застосовуються в промисловості. Поряд із корисними для потреб людини властивостями багато з цих речовин при їхньому перевезенні, збереженні і застосуванні в роботі становлять небезпеку не тільки для працюючих із ними, але і для навколишніх тобто створює загрозу для суспільної безпеки. Хімічні речовини до складу яких входять епоксидні смоли, розчинники: бензол, луол, створюють токсичну дію на організм людини, здатні викликати захворювання шкіри, подразнення слизової оболонки шкіри, подразнення слизової оболонки очей, дихальних шляхів і інші захворювання.

6.1.2. Серед хімічних речовин є сильнодіючі речовини (СДР), діхлопетан, чотирьоххлористий вуглець, кислоти: сірчана, азотна, соляна, плавікова.

6.1.3. Пари цих речовин при попаданні усередину організму можуть викликати не тільки різноманітні захворювання, але і серйозні отруєння.

6.1.4. До легкоспалахуючих і горючих рідин (ЛСР і ГР) відносяться більшість розчинників, багато з яких дуже летючі й у сполученні з повітрям утворять вибухові суміші (ацетон, бензол, толуол, уайтспирит, скипидар, бензин, гас, спирти, ефір і ін.). ЛСР здатні при температурі виробничих помешкань швидко спалахувати навіть від незначних малокалорійних джерел тепла (контактів реле, іскри вмикачів статичної електрики).

6.1.5. Особи, що виконують роботу пов'язану з одержанням, транспортуванням, видачею безпосереднім застосуванням у виробничому процесі хімічних і отруйних речовин, що легко спалахують і пальних рідин, можуть бути допущені до виконання цих операцій тільки після проходження всіх інструктажів із техніки безпеки.

6.1.6. Особи пов'язані з постійною роботою з СДР, хімічними речовинами, ЛСР і ГР крім інструктажу повинні бути навчені по спеціальній програмі. Знання осіб, що пройшли спеціальне навчання, повинні перевірятися атестаційною комісією в складі: начальника цеху (або його заступника), майстра або керівника робіт, інженера по техніці безпеки, суспільного інспектора охороні праці і при позитивній оцінці їм видається посвідчення.

Наказом (розпорядженням) керівника підрозділу атестовані особи допускаються до виконання робіт із СДР.

6.1.7. Повторна перевірка знань проводиться не рідше 1разу на рік.

6.1.8. До роботи зі СДР, хімічними речовинами, ЛСР і ГР не допускаються підлітки до 18 років, а також вагітні і жінки, що годують. Персонал, що виконує роботу з зазначеними речовинами повинний проходити попередній, а надалі періодичний медичний огляд.

6.2. Заходи з техніки безпеки та протипожежному захисту на робочому місці

6.2.1. Відповідальність за пожежну безпеку і дотримання протипожежних режимів у виробничих і побутових помешканнях монтажно-складальної дільниці покладається на керівника дільниці.

6.2.2. Робітники, що поступають на роботу, зобов'язані пройти первинний протипожежний інструктаж про дотримання загальних правил протипожежного режиму на підприємстві.

6.2.3. Повторний протипожежний інструктаж здійснюється безпосередньо на робочому місці одночасно з інструктажем із техніки безпеки керівником дільниці.

6.2.4. Всі виробничі, складські, службові й інші помешкання дільниці перед закриттям підлягають обов'язковому огляду начальником цеху або його заступником і черговим по цеху.

6.2.5. Виробничі, службові і побутові помешкання дільниці повинні постійно утримуватися в чистоті і порядку. Виробничі відходи під час роботи треба берегти в металевих ящиках, що закриваються. Всі виробничі відходи (металева і неметалева стружка, відходи паперу, обтиральний матеріал і ін.) по закінченні робочої зміни вивозити в спеціально відведені місця, у стружкозбірники і сміттєзбиральники.

6.2.6. Забороняється паління на робочих місцях і на території цеху за винятком спеціально обладнаних місць, що позначені табличкою «Місце для паління».

6.2.7. Забороняється захаращувати проходи в помешканнях дільниці й у місцях, де знаходиться пожежний інвентар, а також проходи основних і запасних виходів.

6.2.8. У разі потреби евакуацію особового складу дільниці робити у відповідності зі схемою евакуації і сформованої обстановки.

6.2.9. Використання ЛСР для миття устаткування і підлог категорично забороняється. Для цих цілей можуть бути використані: охолодна емульсія, содові і мильні розчини.

6.2.10. Промивання плат і інших вузлів ЛСР і ГР (бензин, гас, ацетон і ін.) дозволяється тільки у витяжній шафі.

Берегти ЛСР і ГР у нормованих на робочий день кількостях у небиткій тарі, що щільно закривається.

По закінченні роботи весь посуд із рідинами, що зостались, повинна бути винесена в спеціальну металеву шафу, встановленій за межами цеху.

6.2.11. Відходи ЛСР і ГР протягом робочої зміни зливати в спеціально призначений посуд, а по закінченні робочої зміни виносити з помешкання на пункт зливу відходів.

6.2.12. Роботи з припоями, лаками, клеями і компаундами виконувати на робочих місцях із включеною місцевою витяжкою.

6.2.13. Забороняється виконувати виробничі операції на устаткуванні, установках і верстатах із несправностями, що можуть призвести до загоряння і пожеж.

6.2.14. Робота технологічного устаткування і його навантаження повинні відповідати вимогам паспортних даних і технологічного регламенту.

6.2.15. Температура поверхонь устаткування під час роботи не повинна перевищувати температуру навколишнього повітря більш ніж на 45о (у усіх випадках повинна бути не вище 60о).

6.2.16. Технологічне і вантажопід’ємне устаткування повинно проходити поточний і капітальний ремонт відповідно до технічних умов і в строки, визначені графіком, затвердженим головним інженером підприємства.

На устаткуванні, у якого минув строк роботи до ремонту, працювати забороняється.

6.2.17. Спецодяг робітників берегти в розгорнутому вигляді в металевих шафах побутового помешкання.

6.2.18. Забороняється користуватися у всіх помешканнях електронагрівальними приладами (плитками, чайниками, кип'ятильниками, камінами й ін.) для цілей опалення, готування їжі, кип'ятіння чаю.

Для готування окропу дозволяється користуватися електрокип'ятильником, встановленим в побутовому помешканні.

6.2.19. Застосування і використання у виробничих і службових помешканнях електронагрівальних приладів для виробничих цілей відповідно до технологічного процесу може бути допущене з письмового дозволу керівника підприємства при позитивному висновку головного енергетика і протипожежної служби підприємства.

6.2.20. Забороняється сушити ганчірки, спецодяг на трубах і батареях опалення, а також берегти спаленні предмети і матеріали ближче 10 сантиметрів від них.

6.2.21. Не дозволяється захаращувати силові зборки, розподільні й інші електроустановки.

6.2.22. Установку тимчасового електроустаткування і проведення електропроводів необхідно узгодити з протипожежною службою підприємства.

6.2.23. Не допускається на робочих місцях наявності оголених електропроводів.

6.2.24. Забороняється користуватися ушкодженими розетками, розгалуджувальними і єднальними коробками, рубильниками й іншими приладами.

6.2.25. Переносні світильники повинні бути обладнані захисними скляними ковпаками і сітками.

6.2.26. Несправності в електромережах і електроапаратурі, що можуть викликати іскріння, коротке замикання, перегрів ізоляції і кабелів, повинні негайно усувати чергові електрики. Несправну електромережу необхідно відключити і викликати чергового електрика для усунення несправності.

6.2.27. Електрозварювальні й інші вогневі роботи на дільниці дозволяється робити тільки після одержання спеціального дозволу від начальника цеху й узгодження з пожежною охороною підприємства відповідно до «Правил пожежної безпеки».

6.2.28. Проводити постійний контроль за роботою вентиляційних установок. При виявленні несправності негайно відключити вентиляційну систему і викликати чергового по вентиляційних системах для усунення несправності.

6.2.29. При виникненні пожежі в помешканні з вентиляційною установкою її варто негайно виключити і перекрити шиберною заслінкою.

6.2.30. Відповідальність за цілість первинних засобів пожежогасіння на дільниці, а також спостереження і догляд за ними покладається на керівника дільниці.

6.2.31. Весь особовий склад дільниці повинний знати місце розташування первинних засобів пожежогасіння і вміти застосовувати їх у випадках гасіння пожежі. Використання засобів пожежогасіння не по призначенню категорично забороняється.

6.2.32. Робітники дільниці у випадку виникнення пожежі зобов'язані:

1. оголосити пожежну тривогу на дільниці;

2. негайно викликати пожежну допомогу по телефону (повідомити, де пожежа, що горить, хто повідомляє);

3. вжити заходів по евакуації людей, якщо їм загрожує небезпека, і ліквідації пожежі наявними засобами пожежогасіння (вогнегасники, внутрішні пожежні крани, пісок і ін.).

6.2.33. Кожний працюючий на дільниці зобов'язаний чітко знати і суворо виконувати встановлені правила пожежної безпеки, не допускати дій, що можуть спричинити пожежу або загоряння.

6.2.34. Особи, винні в порушенні правил пожежної безпеки, у залежності від характеру порушень і їхніх наслідків, відповідають у дисциплінарному, адміністративному і судовому порядку.

6.3. Розробка заходів з охорони навколишнього середовища

У умовах науково-технічної революції охорона навколишнього середовища (ОНС) стала однією з самих гострих і актуальних проблем сучасності. ОНС представляє систему державних і суспільних заходів, що забезпечують збереження природного середовища, придатного для життєдіяльності нинішніх і майбутніх поколінь.

Для очищення стічних вод, що надходять у відкриті водойми (ріки, озера, моря), будуються очисні споруди а для очищення повітря, що викидається в атмосферу, – газопиловловлюючі установки.

Призначення очисних споруд і газопиловловлюючих установок – довести до необхідної чистоти воду і повітря, щоб наявність шкідливих речовин у них не перевищувало гранично допустимої концентрацію (ГДК).

Для локального очищення стічних промислових вод застосовуються різноманітні установки. Установка очищення промислових стоків ОПС-У застосовується для очищення стічних вод гальванічних цехів (дільниць) від хрому й іонів важких металів. настанова УР-1 призначена для регенерації розчину, використовуваного при травленні міді, а установка” Лотос” – для очищення деталей у розчинниках з одночасною його регенерацією. Застосовуються також установки АП-500 і ВВН-250 для очищення відпрацьованого ацетону від домішок і установка регенерації диметилформамида.

Після локального очищення дочищення стічних вод відбувається на очисних спорудах.

Скидання виробничих стічних вод у міську каналізацію повинний скорочуватися також за рахунок застосування раціональних технологічних процесів, упровадження безстічної технології, повного або часткового водооборот, повторного використання стічних вод.

З метою огородження навколишнього природного середовища від шкідливих хімічних впливів необхідно сполучити методи уловлювання газів, що відходять, від технологічних процесів з одночасною їхньою утилізацією, а при неможливості регенерації й утилізації встановлювати газопиловловлюючі пристрої. Газовловлювання відбувається в основному трьома засобами. До першого засобу відноситься “сухе” очищення за допомогою твердих поглинаючих речовин або каталізаторів. Другий засіб – “рідинний”, заснований на адсорбції витягаємого компоненту рідким сорбентом. Третій засіб без поглиначів і каталізаторів, заснований на конденсації домішок і на дифузійних процесах (термодифузія, поділ через пористі перегородки).

Для очищення що викидається повітря від органічних розчинників широко застосовуються адсорбери типу А-1 і А-6, у яких сорбентом є поліакрилонітрильна полотнина, модифікована активованим вугіллям АГ-3. Для очищення повітря від парів кислот застосовуються фільтри типу УИФ-2, де фільтруючим матеріалом служать іонообмінний волокнистий матеріал типу віон, копан.

Очищення від пилу повітря, що викидається в атмосферу, і в рециркулярних системах провадиться різноманітними пилоотвідниками і фільтрами.

Найбільш часто при склеюванні деталей використовують клеї на основі фенолформальдегідних, кремнійорганичних і эпоксідних смол.

Фенолформальдегідні смоляні клеї вогненебезпечні, виділяють пари фенолу, формальдегіду, розчинників, пил також токсичний (містить фенол); при роботі з клеєм можливе захворювання шкіри рук, подразнення дихальних шляхів, розлад травлення й ін. ПДК фенолу – 0,3 мг/м3; формальдегіду – 0,5 мг/м3.

Кремнійорганічний клей являє собою розчин кремнійорганічних смол в органічних розчинниках, таких як толуол, що є токсичним, діє на кров, кровотворні органи і центральну нервову систему. До цієї групи клеїв відносяться клей КТ-17.

Эпоксидні клеї є токсичними.

Шкідливими є клеї БФ, БФ-2, БФ-4, що складаються зі спиртового розчину фенольних і полівінілових смол; термопреновий клей, що представляє собою натуральний каучук, розчинений у бензині; перхлорвініловий – розчин перхлорвінілової смоли в дихлоретані і багато інших.

Процес пайки супроводжується забрудненням повітряного середовища, робочих поверхонь, одягу і шкіри рук працюючих свинцем, це може призвести до свинцевих отруєнь організму і викликати зміни крові, нервової системи і судин.

Для захисту від окислювання місць пайки застосовують флюси: каніфольно-спиртовий при пайці припоями ПОС-40, ПОС-61 і ПОСК-50, хлористий цинк при пайці і луженні припоями ПОС-18 і ПОС-30. Каніфоль подразнює шкіру, може викликати сип, а хлористий цинк може викликати сильне подразнення, пропалювати шкіру і слизові оболонки.

Промивання плат відбувається в ізопропиловому спирті й ацетоні. При використанні спирту й ацетону необхідно враховувати, що ці речовини є пожежонебезпечними і шкідливими для здоров'я.

Хімічне очищення плат відбувається розчинами фосфатів, натрієвої соди, натрієвого лугу й ін. При постійній роботі з розчинами часті різноманітні хронічні поразки шкіри. Дуже небезпечно влучення навіть найменших кількостей NaOH в очі.

У процесі хімічного медніння застосовуються шкідливі речовини: сірчані, соляні, азотна кислоти, хлорна мідь, хлористий палладій, гідроокис натрію, сегнетова сіль, трихлоретилен.

Для травлення міді з проблемних ділянок плат використовуються ряд травників: хлорне залізо, персульфат амонію, хлорна мідь, сплав ”Розе”, хромовий ангідрид із сірчаною кислотою і ряд інших є токсичними речовинами. До роботи з цими травниками допускаються особи, що навчені безпечним прийомам роботи і пройшли інструктаж на робочих.

ВИСНОВОК

У результаті виконання дипломного проекту був розроблений комплект конструкторської документації на прилад “Детонометр”. Цей документ на прилад у сукупності визначає склад і устрій приладу і вміщає необхідні данні для його виконання, дає опис приладу і принципи його роботи, а також обгрунтування прийнятих при його розробці технічних і техніко-економічних рішень. Розроблений детонометр придатний до масового випуску на конвеєрній лінії, тому що технологічний процес виготовлення виробу відповідає вимогам технологічності, виготовляється при мінімальних затратах праці і відповідає експлуатаційним нормам.

В результаті розробки детонометра був зроблений розрахунок плати, надійності, а також тансформатора та стабілізованого блока живлення. Також була розроблена маршрутна технологія виготовлення друкованої плати. В результаті розрахунку економічного розділу була розрахованв оптова ціна виробу – 104,36 грн.

Прилад має високу надійність, тобто здатний безвідмовно виконувати задані функції, тобто вимірювати відхилення швидкості магнітної стрічки та коефіцієнт детонації у відповідних умовах експлуатації протягом досить тривалого часу. В конструкції максимально використані стандартні і нормалізовані вироби. Детонометр має невеликі габаритні розміри, споживає малу кількість електроенергії. Прилад простий і зручний в експлуатації.

Вступ

Бурхливий розвиток науки і техніки на сучасному етапі науково-технічної революції, проникнення людини в космос і глибини океану, ретельне вивчення природних ресурсів нашої планети призводить до створення великих обсягів інформації, необхідності передачі по каналах зв'язку потужних інформаційних потоків і представлення її у вигляді, зручному для сприйняття людини або обробки машиною. Для одержання, передачі й обробки інформації створюються спеціальні інформаційні системи, до числа яких відносяться комплекси звукового і телевізійного віщання, системи зв'язку і телеметрії, інформаційні підсистеми АСУ й ін.

Виконання перерахованих і багатьох інших завдань неможливо без пристроїв, що запам'ятовують, у якості яких використовуються апарати магнітного запису (АМЗ). Сучасні АМЗ - складні пристрої, що входять до складу великих радіокомплексів і забезпечують можливість їх функціонування. Можна без перебільшення сказати, що без АМЗ були б неможливі такі сучасні напрямки науки і техніки, як космонавтика, обчислювальна техніка, телеметрія і керування, наукове приладобудування.

Магнітний запис розвивається на стику багатьох наук - радіоелектроніки, точної механіки, автоматики, фізики, хімії. Цим, з одного боку, визначається складність взаємодії окремих вузлів АМЗ і, з іншого боку, складність аналізу явищ, що відбуваються в процесі запису - відтворення. Цим же пояснюється і той факт, що розробкою АМЗ зайняті фахівці різного профілю, причому ті, хто, наприклад, зайнятий конструюванням транспортуючого механізму або розробкою носіїв запису в силу неминучої спеціалізації не завжди достатньо ясно уявляють собі, які вимоги до розроблювальних ними вузлів АМЗ пред'являє обраний метод перетворення сигналу. У силу цієї ж спеціалізацїї основні публікації в галузі магнітного запису присвячені окремим аспектам теорії і техніки запису, а розроблювачів апаратури, як правило, цікавить питання про те, яким чином зміна параметрів окремих блоків або вузлів АМЗ позначиться на результуючих характеристиках системи в цілому, які вимоги варто пред'явити до вузлів АМЗ із тим, щоб забезпечити з мінімальною витратою засобів необхідні метрологічні характеристики апарата і т.д.

У ще більш складному становищі знаходяться користувачі АМЗ. Вирішуючи задачу про придатність АМЗ у проектованій системі, вони вимушені користуватися комплексом показників, що наводяться у паспортах на АМЗ, таких як амплітудно-частотна характеристика, нелінійні перекручування, коефіцієнт коливань швидкості, динамічний діапазон. Проте, із погляду споживачів, найбільший інтерес представляє оцінка того, на скільки спотвориться по заданому критерії сигнал у процесі запису - відтворення і як ці перекручування позначаться на результуючих метрологічних характеристиках комплексу в цілому. Якщо врахувати, що навіть той самий апарат може виявитися «точним» або «неточним» у залежності від виду обробки вихідного сигналу, то стають ясними причини багатьох невдач і навіть гірких розчарувань, що настигли фахівців, що намагалися розглядати АМЗ як «чорну шухляду» і застосовувати на удачу узяті апарати в розроблювальних системах передач і обробки інформації. Не випадково і те, що АМЗ дуже часто виявляються самим «вузьким місцем» великих радіокомплексів і тому обмежують їхньі можливості.